|
|
Скачати 1.55 Mb.
|
| Тема 3. Культура Київської Русі Історичні умови розвитку культури доби Київської Русі. У результаті внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи – Русь. Через те, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, вона отримала назву Київська Русь. Держава являла собою історично важливу, контактну територію між Арабським сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило її швидке входження у загальноєвропейську історико-культурну спільність. Зростання й зміцнення єдиної східнослов'янської держави сприяло універсалізації всіх сфер суспільного життя Київської Русі й вело до розвитку єдиної загальнонаціональної культури. Процес формування держави позитивно вплинув на етнічний розвиток східнословянских племен, які поступово складалися в єдину руську народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура. Роль духовного стрижня єдиної давньоруської культури відіграло православне християнство, що мало на той час високорозвинену систему релігійної філософії, літератури й спиралося на матеріальні та духовні здобутки мистецтва Європи й Азії. У галузі матеріальної культури найбільш значимим виявився вплив християнства на розвиток архітектури й живопису Київської Русі. У розвитку матеріальної та духовної культури давньоруської держави значну роль відіграли міста. Вони були осідком зорганізованої влади, торгівлі, промислів, шкіл та освіти. Міста були осередками культури, вони творили основні центри цивілізаційного простору. Існування Київської Русі охоплює період з IX по 40-і роки XIII ст. Політична форма держави на першому етапі розвитку (до 30-х років XII ст.) є ранньофеодальною монархією, з елементами федералізму. У 30-ті роки XII ст. Русь вступила в період феодальної роздробленості, що характеризувався подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств. Видозмінюючи свою федеративну структуру, Київська Русь проіснувала до 40-х років XIII століття і впала під ударами монгольських завойовників. Запровадження християнства на Русі та його роль у розвитку культури. Давньоруська культура своєму виходу на світовий рівень має завдячувати християнській релігії, яка стала офіційною державною релігією з 988 р., коли князь Володимир прийняв хрещення сам і охрестив своїх підданих. Християнська релігія прийшла в “готовому” вигляді і насаджувалася з гори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося язичництва. Сама ж централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов’янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства й язичництва, характерна для давньоруської культури майже протягом усього її існування. Поступово склався світоглядний синкретизм, відбулося злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої. За часів князювання Володимира було п'ять єпископських кафедр, в кінці XI століття їх було вже 20. Першим українцем на київському митрополичому престолі став Іларіон (1051–1054 рр.). Було складено церковний статут, який нормував справи церковного суду, встановлював десятинний податок на церкви тощо. Швидко зростала кількість монастирів в державі. За княжої доби в Києві було 17 монастирів, у Галичі – 5, у Чернігові – 3, в Переяславі – 2. Головним осередком чернецтва в Україні був Києво-Печерський монастир, заснований ченцем Антонієм. Різні джерела свідчать про існування у східних слов'ян писемності ще до прийняття християнства – це примітивні піктографічні знаки (рисунки й зарубки) та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов'янських звуків. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов'ян письма. Це була “кирилиця”, вона прийшла на Русь разом із писцями й богослужбовими книгами з Болгарії. Послідовниками й учнями Кирила й Мефодія було створено значну частину необхідної в церковному вжитку лексики. Цю мову називають церковнослов'янською. Одночасно із засвоєнням кирилиці, русичі почали писати мовою відмінною від церковнослов’янської. Давньоруський різновид кириличної мови, що використовувався в усіх сферах життя крім церковної, називають давньоруською мовою. Встановлених правил для цієї мови не було, тому давньоруська мова в різних регіонах держави мала певне регіональне забарвлення. Пам'ятки давньоруського письма зустрічаються на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, ливарських формочках, що свідчить про писемність простого люду. Оригінальними пам'ятками давньоруського письма є графіті XI–XIV століття, що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря тощо. Розвиток освіти в Київській русі ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного й болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира виникла потреба в навчанні та вихованні освічених людей: для впровадження нового християнського культу, для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя), школа “книжного вчення” для підготовки священиків та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького та ремісничого населення. Освітнім центром був собор Святої Софії у Києві. Тут складено літописний звід 1037 р., написано й виголошено “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, складалися основи першого збірника законів Київської Русі – “Руська правда”, створено “Ізборник” Святослава 1076 р., написано в 1056–1057 рр. відоме “Остромирове євангеліє”. Утворення шкіл і поширення писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства. Розвиток книжної справи. У Києві при митрополії була заснована пер-ша відома на Русі бібліотека. Її організація свідчить про накопичення в той час великої кількості книг. За часів Ярослава Мудрого в бібліотеці налічувалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури. Перекладна література йшла на Русь з Болгарії чи Сербії, Візантії чи Риму, з інших країн Західної Європи. Чимало примірників перекладної літератури належали до різних видів християнської гімнографії: канони, кондаки, стихирі. Біблійна перекладна література була представлена апокрифами (від грец. άπόκρυφο – таємний, прихований) та агіографічними (від грец. άγίο – святий та γράφω – пишу) творами (опис житій давніх отців церкви). В апокрифах йшлося про створення світу, про життя й пригоди перших людей на Землі, про народження, життя й загибель Сина Божого, про діяльність його учнів. Це твори християнського фольклору й письменства. Перекладна література світського характеру була представлена повістю, історичним і природо-науковим жанрами. Писемність доби Київської Русі характеризується наявністю власної, оригінальної літератури, що сформувалася й розвивалася на місцевому, національному ґрунті. Першим широким зібранням житійних (агіографічних) творів стає “Києво-Печерський патерик”, що містить оповіді про заснування й облаштування монастиря, обставини чернечого життя. Окреме місце серед творів займає “Слово про закон і благодать” (1037–1050) митрополита Іларіона, яке є полемічним і панегіричним (похвальним) твором. У ньому автор прославляє князя Володимира й спрямовує пафос свого твору проти гегемонії Візантійської церкви і її спосіб встановити панування в духовно-релігійному житті Київської Русі. Неперевершеним шедевром вітчиз-няної культури є “Слово о полку Ігоревім” (1185–1187 рр.). Невідомий автор за невдалим походом Ігоря побачив суть суспільних процесів свого часу, висловив прогресивну думку, що тільки при єднанні може розквітати українська земля. Світським за своїм характером було творіння “Повчання дітям” (1117 р.) князя Володимира Мономаха. Головна ідея твору – створити ідеал державного діячів, що поєднує в собі високі моральні та політичні якості. Твір “Моління Даниїла Заточника” (межа XII–XIII ст.) один з перших започаткував у літературі Київської Русі тему пересічної, “маленької” людини, яка значно пізніше стане провідною в усій світовій літературі. До оригінальних пам’яток давньоруської літератури та історіографії відносяться літописи. Це історичні твори про події та факти, подані в хронологічному порядку. Перші давньоруські літописи – Київський (1037 р.), Києво-Печерський (1073 р.), Новгородський (1079 р.) – відомі за згадками. Значною мірою вони ввійшли до складу Початкового або Києво-Печерського зведення (1093 р.), з якого виникла “Повість минулих літ” (1113 р.), написана чернецем Києво-Печерського монастиря Нестором. У творі робиться спроба описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою. Наукові знання в Київській Русі. Досить розвинутою в князівстві була наука. Через Візантію Київська Русь познайомилася з творами Піфагора, Сократа, Платона, Демокріта, Арістотеля та інших мислителів античного світу; були поширені натурфілософські твори християнських авторів: Іоанна Дамаскіна, Георгія Писиди, Козьми Індикоплова та ін. Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики використовували під час будівництва та в торгівлі. Вагоме місце в системі наукових знань належало астрономії. На Русі спостерігали за такими небесними явищами як сонячні та місячні затемнення, комети, північне сяйво, метеорити. Їх трактували як божественні знамення, але опис був реалістичним. Достатньо високий був рівень медичних знань, якими володіли народні цілителі – волхви, знахарі, віщуни. Успішно лікував хворих чернець Києво-Печерського монастиря Агапій. Важливим показником розвитку культури Русі є формування права. Першим давньоруським писемним зведенням норм світського права стала “Руська правда”. Цей документ виник на місцевому ґрунті і був результатом розвитку юридичної думки Київської Русі. На розвиток права в державі вплинуло введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різні норми канонічного права, перш за все візантійського. Стародавньою пам'яткою руського церковного права є церковні статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Розвиток мистецтва в Київській Русі. Мистецтво Київської Русі – одне з найвизначніших і найсамобутніших явищ світової культури. Цієї доби формується тип давньоруського міста, складовими якого були: “дитинець”, у якому містилися князівські та боярські двори, “окольний град”, де проживало міське населення, та “посади”, заселені ремісниками й торговим людом. Правила забудови містилися у, так званій, “Кормчій книзі” – збірнику законів про давньоруське й візантійське містобудування. За призначенням архітектура поділялася на житлову, культову та оборонну. З поширенням християнства в міській забудові переважає будівництво храмів. Перші давньоруські храми були дерев’яними й тому жодної пам’ятки не збереглося. У кінці X століття впровадилось кам’яне монументальне зодчество. У храмовому будівництві панував хрестово-купольний тип споруд. Згідно з ним головний об’єм споруди в плані утворює хрест. Центральна його частина увінчується куполом (банею). Головна частина православного храму завжди орієнтована на схід. Найдавніша пам’ятка архітектури цієї доби, що збереглася до наших днів – Спаський собор у Чернігові, збудований князем Мстиславом 1036 року. Справжнім символом доби став Софійський собор у Києві, закладений князем Ярославом Мудрим (1037 р.) на місці розгрому печенігів. У другій половині XI століття культове будівництво поширюється у багатьох давньоруських містах. Засновуються монастирі, в яких будуються нові кам’яні храми. Це Успенський храм Києво-Печерського монастиря (1078 р.), Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.), Михайлівський собор Видубицького монастиря у Києві та інші. У XII столітті значного розвитку набула київська, чернігівська, переяславська та новгородська архітектурні школи. У будівельній техніці зникають візантійські традиції змішаної кладки. В інтер’єрі будівель зникає мозаїка, поступаючись місцем фресковим розписам. До пам’яток цього періоду належать Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Юріївська (1144 р.) у Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (I половина XII ст.) собори та П’ятницька церква (поч. XIII ст.) у Чернігові та інші. З культовою архітектурою тісно пов'язаний монументально-декоративний живопис, характерний для візантійських художніх шкіл. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів – мозаїк і фресок. Настінні мозаїки застосовувались у спорудах Київської Русі з кінці X до початку XII століть. У XII столітті мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески. Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис – вид культового станкового живопису. Перші ікони були привезені на Русь із Візантії та Болгарії, а в кінці XI століття з’явилися власні. Становлення давньоруського іконопису припадає на другу половину XI – початок XII століть. Перші руські іконописці Григорій та Аліпій. У декоративно-ужитковому мистецтві втілилися риси давньоруської естетики та багатовікових традицій східних слов’ян. Поширеними на Русі були такі види прикладного мистецтва як скань, зернь, позолота, художнє литво. Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика. Характерною складовою давньоруського музичного мистецтва є ідейно-художня цілісність музики й пісні. На Русі поширеними були танці, пісні, скомороські ігри, гуслярські билинні розпіви, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Після прийняття християнства зароджується церковна музика – дзвонарство й одноголосий церковний спів. Система давньоруських церковних наспівів називалася знаменним розспівом. Загалом культурний розвиток Київської Русі IX–XIII століть знаходився на високому європейському рівні. Монголо-татарська навала перервала цей яскравий період вітчизняної культури. Але культура Київської Русі в усіх своїх формах і жанрах показала яскраву самобутність і заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього Середньовіччя. Тема 4. Культура Галицько-Волинського князівства Соціально-політична і культурна ситуація в Галицько-Волинському князівстві. Історія Галицько-Волинської держави – складова частина історії Стародавньої Русі періоду феодальної роздробленості. Це князівство утворилося 1199 року на основі об'єднання Галицької та Волинської земель Романом Мстиславовичем. У цей час відбувався процес відокремлення ремесла від сільськогосподарського виробництва. У містах розвивається виробництво одягу, бойового спорядження, обробка хутра, гончарство, ливарництво, яке досягло високого рівня. Активно розвивається торгівля. Це вплинуло на розвиток шляхів, через які транспортувалися товари на великі відстані. Торгівля зв'язувала Галицько-Волинське князівство з країнами Заходу й Сходу, вона відігравала важливу роль не лише в розвитку економіки краю, але й освіти та культури. Розвиток феодальної власності привів до соціального розшарування Галицько-Волинського суспільства. Класовий поділ відображають вживані в літописах терміни: “бояри і проста чадь”, “луччі бояри і слуги”, “городяни”, “простий люд” тощо. Селяни в усіх землях Стародавньої Русі називалися смердами. Переважна частина з них була вільною, мала власні господарства. Існувало незаможне селянство, яке залежало від бояр. До вищої соціальної верхівки належали князі, бояри, багаті міщани, вище духовенство, які були великими землевласниками. Князі не були власниками всієї землі, вони розпоряджалися лише окремими княжими землями, а також особистими. У суспільному житті та культурі тих часів провідну роль відігравало вище духовенство – єпископи та ігумени монастирів. У Галичі існувало єпископство, яке в 1302-1303 рр. було реорганізовано на митрополію. Духовенство тих часів утворювало окрему соціальну спільноту й поділялося на чорне духовенство (монахи) і біле (звичайні священики). Характерною рисою політичного життя була боротьба проти боярства за зміцнення монархічної влади і за об'єднання південно-західних земель у єдине князівство. Могутність держави посилилась на князя Данила Романовича. Містобудування та архітектурні традиції західноукраїнських земель. Центрами соціального й культурного життя в Галицько-Волинському князівстві були міста, княжі двори і церква. Данило Галицький заснував понад 70 міст, в яких розвивались різні промисли, процвітали ремесла, споруджувались храми. Структура й зовнішній вигляд міст були загалом характерними для Південної Русі, однак мали місцеві особливості. Здебільшого місто складалося з обнесеного валами чи (в рідкісних випадках) кам’яними стінами з баштами й оточеного наповненим водою ровом “дитинця”, в середині якого стояли княжий палац, соборний храм, будинки заможних городян. Посад укріплювався дерев’яним острогом. Характерною особливістю Галицької землі було те, що на відміну від Київської, Чернігівської чи Волинської, бояри жили не в самому місті, а біля нього. Так, Галич був оточений укріпленими садибами великих бояр, що становили собою сильні замки із запасами харчів і арсеналом зброї. Оборонна архітектура князівства – це вали, стіни, брами міст і замків. Історія донесла до нас ім’я видатного спеціаліста в галузі містобудування – Олекси, який працював за часів князя Володимира Васильковича і спорудив декілька дерев'яних міських фортифікацій. Оборонні й культові споруди в містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. Будували переважно з дерева, кам’яними спершу були лише храми, рідше – князівські палаци. Збережений (в рекон-струкції) Володимирський Успенський собор, будівництво якого завершене 1160 року, повторює план Успенського собору Києво-Печерської лаври. У містах Галичини – Перемишлі, Звенигороді, Галичі започатковано будівництво церков з білого каменю. Храм у Галичі – Успенський собор (1157 р.) – яскравий зразок галицької білокам’яної архітектури – дійшов до нас в руїнах. Він вирізнявся як технічними прийомами зведення, так і декоративними деталями: порталами, архітектурно-колончастими поясами тощо, які позначені впливом західної романської архітектури. Збереглася до наших днів церква Св. Пантелеймона (1200 р.) у Галичі, що теж була побудована під впливом романської архітектури. Місцевий іконопис розвивався під впливом київського. З робіт художників високого професійного рівня збереглася ікона Богоматері-Одігитрії кінця XIII століття з Покровської церкви м. Луцька (нині в Київському державному музеї українського мистецтва). Відома Ченстоховська ікона Божої матері, написана в Галицькій землі в XIV столітті й вивезена звідти поляками, коли вони загарбали ту землю. У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису XIV століття – зображення Юрія-змієборця на чорному коні (с. Станилі поблизу Дрогобича). Галицькому живопису притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальна манера, поєднання візантійської традиції, давньоруської спадщини й місцевого народного мистецтва. Розвиток освіти та літератури. Освіта в Галицько-Волинському князівстві продовжувала традиції шкільництва Київської Русі. Ці традиції зв’язували освіту з діяльністю церкви, що відповідала тодішнім умовам економічного й культурного життя. У парафіяльних, монастирських та єпископських школах навчання та виховання було в основному релігійним. Школи давали елементарні знання з різних галузей науки, зокрема мови, арифметики та співів. До вчительського корпусу входило духовенство, дяки (яких називали майстрами) та вчителі, яких іменували “бакалярами”. Ідеалом тієї епохи була людина “тримовна”, тобто знавець грецької, латинської та однієї з європейських мов. Такі знання потрібні були не лише для освоєння минулої культури, а й для практичної життєдіяльності. Для розвитку освіти необхідно мати обширне письменство. У Галицько-Волинському князів-стві почала розвиватися власна перекладацька й оригінальна література. Тут складалися власні літописи, створювалась морально-повчальна література. До таких літературних пам’яток належить “Слово” єпископа Кирила Туровського, якого прозвали другим Златоустом, а також митрополита Клима Смолятича. Оригінальна література була, як правило, релігійною. Знаменита і широко відома пам’ятка давньоруської писемності XIII століття – Галицько-Волинський літопис, що складається з двох частин. Першу (життєпис Данила Галицького) написано високоосвіченим книжником, ймовірно в Холмі, переважно з метою звеличення Данила – спадкоємця й продовжувача справи давніх володарів Києва. Волинська частина літопису писалася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя. За своїм історичним та літературним значенням цей літопис посідає одне з найважливіших місць у давній вітчизняній культурі. Загалом у культурі галицько-волинської доби виразно простежується оригінальне поєднання слов'янської спадщини й нових рис, зумовлених зв'язками з Візантією, Західною та Центральною Європою, країнами Сходу. |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС для студентів усіх спеціальностей НАКККіМ Затверджено України: навчально-методичний комплекс для студентів усіх спеціальностей НАКККіМ /уклад. П. С. Гончарук, О.І. Путро, А. В. Святненко.... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліні "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБЮНИЦТВА"... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Організація виробництва" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл., доцент... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “Облік в бюджетних установах... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях” для студентів V курсу... |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Кафедра економіки... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Основи регіональної промисловості" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з курсу «КРИМІНОЛОГІЯ» для студентів... Навчально-методичний комплекс з курсу «Кримінологія» для студентів юридичного факультету |
Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "ОБЛІК У БАНКАХ" для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Облік у банках " / Укл к е н., доц І. В. Вишнякова. Павлоград, 2008 |
|
Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ"... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Банківські операції" для студентів денної, вечірньої та заочної форм навчання / Укл к... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “ СТАТИСТИКА” для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Cтатистика” для студентів 2 курсу заочної форми навчання (Укл ст викладач кафедри прикладної... |
Навчально-методичний комплекс для студентів магістратури Київ Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № від 2012 року) |