|
|
Скачати 1.55 Mb.
|
|
Тема 1. Теоретичні основи вивчення історії української культури Термін “культура” походить від латинських слів “colo”, “cultio”, що означає обробіток, і первісно він означав обробку ґрунту. Поступово поняття “культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання. У XVII столітті слово “культура” вживається для визначення різноманітних результатів діяльності людей. Зараз культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних ознак cуcпільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань. На основі різновидностей людської діяльності виділяється дві форми культури: матеріальна й духовна. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. До структурних елементів духовної культури належать: інтелектуальні (наука, освіта), естетичні (мистецтво й література), етичні (мораль), соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика), релігійні. Матеріальний і духовний елементи культури нерозривно пов’язані між собою. Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському життя, виявляються в її функціях: пізнавальній, інформативній, комунікативній, регулятивній, аксіологічній (оціночній), виховній, світоглядній. Пізнавальна функція виражається у фіксації в кожну конкретну історичну епоху результатів пізнання навколишнього світу. При цьому подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення. Культура – це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії. Інформаційна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за “вертикаллю” (від попередніх поколінь до нових), так і за “горизонталлю” – обмін духовними цінностями між народами. Інформативна функція культури може виявлятись через спілкування людей, в їх практичній взаємодії, перш за все – в спільній трудовій діяльності. Тому інформаційна функція нерозривно пов'язана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування – це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим – коли реалізується через засвоєння культурної спадщини. Культура уможливлює регулювання взаємовідносин і діяльність людей. Регулятивна функція культури реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Аксіологічна функція виражає якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять про рівень інтелігентності особи. Виховна функція культури сприяє соціалізації особи, виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння світу в соціокультурному вимірі. “Цивілізація” (від латинського слова civilis – громадський, державний) – це рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (християнська цивілізація, сучасна цивілізація). Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класовій диференціації суспільства, утворенню держави, будівництву монументальних споруд. Цивілізація – це матеріальна культура або доцільна впорядкованість людського середовища. Культура – це фактор, що організує усі рівні життя людей. Вони пов’язані між собою: – народна культура створюється в глибинах народного духу, у повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями;
Українська культура як цілісна система означає: по-перше, всі досягнення в галузі матеріального й духовного виробництва, що були створені українським народом як в Україні так і за кордоном розглядається як єдине ціле. По-друге, у створенні української культури брали участь усі класи, усі соціальні верстви нашого суспільства. По-третє, українська культура, як оригінальна й своєрідна система, самостверджуючись, на всіх етапах розвит-ку була включена у сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. По-четверте, цілісний підхід до культури передбачає такий її аналіз, коли до уваги однаковою мірою береться безперервність її розвитку, у хронологічній послідовності. Періодизація розвитку української культури: 1) дохристиянська доба (від її витоків до прийняття християнства); 2) культура княжої доби (IX–XIII ст.); 3) литовсько-польська доба (XIV – початок XVII ст.); 4) козацько-гетьманська доба (середина XVII – кінець XVIII ст.); 5) доба національно-культурного відродження (кінець XVIII – початок XX ст.); 6) міжвоєнна й повоєнні доба (початок XX ст. – кінець 80-х років); 7) доба державної незалежності (з 1991р.). Одним із перших істориків культури України був учений першої половини XIX століття М. Максимович, який дослідив історію освіти на українських землях, розпочав вивчення українського пісенного фольклору. Теоретичне узагальнення історико-культурного розвитку започатковано в працях М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Грушевського, І. Франка. Значний внесок у вивчення історії української культури зробив І. Огієнко – культуролог, філолог, історик церкви. У його спадщині майже тисяча праць, більшість з яких присвячена проблемам національної культури. Висвітлювали культурний процес в Україні західноукраїнські вчені Д. Чижевський, М. Семчишин. В останні роки вийшло чимало праць, серед яких особливий інтерес становлять: “Нарис історії культури України” М. Поповича; фундаментальна п'ятитомна “Історія української культури”. Тема 2. Витоки української культури Періодизація первісної культури. Протягом первісної доби існувало два типи культури: культура збиральництва й мисливства, культура раннього землеробства й скотарства. Епоха пізнього палеоліту (35 – 11 тис. років до н.е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Розкопки палеолітичних стоянок первісних людей (с. Мізинь Чернігівської обл., с. Добраничівка Київської обл.) виявили житла стародавніх мисливців, споруджені з дерева та кісток мамонта. Знайдено крем’яні знаряддя праці, невеликі статуетки, залишки музичних інструментів, прикраси. Майже всі вироби оздоблені складними геометричними візерунками. У цей період люди навчилися добувати вогонь. З’являються примітивні релігійні вірування: магія, фетишизм, анімізм. Культура старокам'яної доби має назву мізинської культури. У період мезоліту (X–VI тисячоліття до н.е.) люди вдосконалюють знаряддя праці, з'явилися кам’яні сокири, молоти, долота, виготовлено лук і стріли. Вдосконалюються форми організації первісної племінної спільності людей, формується матріархат. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи. За доби неоліту (VI-IV тисячоліття до н.е.) відбувається якісний поворот – перехід від присвоюючих (збиральництва) до відтворюючих (землеробства й скотарства) видів діяльності. Цей перший великий поділ праці являв собою неолітичну революцію. Цієї доби розвиваються гончарне мистецтво й ткацтво. З’являється орнаментарне шнурове мистецтва, коли керамічні вироби прикрашались прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V–III тисячоліть до н.е.). Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам’яну, але й бронзову та залізну епохи. Трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство й скотарство. Поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Хати були каркасні, стіни розписувались яскравим орнаментом. Трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. У трипільців існував великий інтерес до мистецтва. Поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення. Вироби мали декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Трипільці мали розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знаходилися жертовники, що мали форму рівнокінечного хреста. Вторгнення войовничих племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію. Окремі елементи культури були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Епоху енеоліту (IV–III тисячоліття до н.е.) представляють пам'ятки ямної культури. Племена цієї культури були войовничими, займалися скотарством, вміли обробляти мідь. Залишили по собі могили-кургани, над якими встановлювали так звані кам'яні баби – скульптури з тесаного каменю, що символізували міфічних героїв, образи воїнів та духів померлих предків. З середині III тисячоліття до н.е., до першої чверті II тисячоліття (доба бронзи) майже вся територія, зайнята племенами ямної культури, перетворюється на зону розвитку катакомбної культурно-історичної спільноти. Переважно поховання цієї культури робили у катакомбах. Для цієї культури були характерині вироби з кераміки з багатою орнаментарною поверхнею. Орнамент робився відбитками шнура, гребінцевого штампа у вигляді різноманітних композицій з трикутників, горизонтальних смуг. Кочові племена та їх роль у формуванні української культури. Період I тисячоліття до н.е. – початок I тисячоліття н.е. за археологічною класифікацією – ранньозалізна доба, а з позиції історичної науки – скіфська доба та період становлення перших ранньодержавних утворень. Вже на початку I тисячоліття до н.е. залізо дедалі активніше використовується населенням Північного Причорномор’я. Його застосування дало змогу виробляти набагато надійніші та дешевші речі, ніж із бронзи або каменю. Така “технічна революція” вплинула на розвиток усіх сфер людської діяльності, особливо військової справи та господарства. На початку I тисячоліття до н.е. у степах Північного Причорномор’я відбувається остаточний перехід населення до кочового скотарства, а в лісостеповій зоні поширюється орне землеробство, яке стало основою економіки місцевих племен. Історія залізної доби розпочинається з кочових племен іранської мовної групи – кіммерійців. Вони займалися кочовим скотарством, добре володіли обробкою бронзи та заліза. Постійного житла кіммерійці не мали, жили в тимчасових таборах і зимівниках, одними з перших навчилися виплавляти залізо, кувати мечі. Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер – складні орнаменти прикрашали руків'я кинджалів і вуздечки, наносились на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури – спіралі, ромби, квадрати. Дійшли до наших часів нечисленні зразки кіммерійської монументальної скульптури – статуї, що досить умовно зображували кіммерійських воїнів. Вони мали вигляд кам’яних стовпів заввишки 1,5 м, на яких рельєфно зображено предмети військового спорядження й деталі костюма – пояси, кинджали, бойові молотки. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочовиків. Кіммерійська культура складалася й розвивалася з X до початку VII століть до н.е. Її еволюція була порушена новою хвилею кочовиків зі сходу – скіфів. Скіфи – це іранські племена, які прийшли у Північне Причорномор'є з Середньої Азії. У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає територія Скіфського царства, яка майже повністю відповідає географічним межам сучасної України. На культуру скіфів значно впливали традиції античного світу. Перебуваючи на українських землях, скіфи поступово змішувалися з місцевим населенням, переймали його побут і звичаї. Скіфська релігія досягла рівня розвинутого політеїзму, тобто багатобожжя. Важливими пам’ятками скіфської культури на території України є царські кургани: Чортомлик, Солоха, Гайманова, Товста могили. Високого рівня розвитку досягли: архітектура, скульптура, живопис, декоративно-ужиткове мистецтво. Звичайні речі скіфи прикрашали складним орнаментом – переважно зображеннями реальних та міфічних тварин, що химерно переплітаються й повторюються. Цим орнаментам надавалося магічне значення. Такий тип орнаменту дістав назву “звіриний стиль”. До найвідоміших творів скіфського мистецтва належать чаша з Гайманової могили; золотий гребінь з кургану Солоха, срібна амфора з кургану Чортомлик, всесвітньовідома пектораль з Товстої Могили. Наприкінці III століття до н.е. під ударами готів Скіфія як єдиний політичний організм, припинила своє існування, розпавшись на Малі Скіфії, що розмістилися у Нижньому Подніпров’ї, Подунав”ї та в Криму. Але скіфський стиль в озброєнні, прикрасах, звичаях, релігійних віруваннях не втратив свого значення і надалі продовжував справляти вплив на мистецтво різних племен. У другій половині II століття до н.е. Північне Причорномор'я заселило іраномовне плем'я сарматів. Культура сарматських племен є складовою частиною важливого феномена – євразійської кочової культури, яка сформувалася на великих просторах степу протягом раннього залізного віку. Складовими частинами культури сарматів є: військова справа, побут та звичаї, мистецтво, міфологія, ідеологія та релігійні уявлення. Античні міста-поліси Північного Причорномор’я. В історії культури, зокрема мистецтва українських земель дослов’янського періоду, визначну роль відіграли античні традиції, джерелом яких були грецькі міста-поліси в Північному Причорномор’ї: Ольвія, Херсонес, Пантикопей, Феодосія та ін. Вплив грецьких поселень на місцеве населення позначився на виробленні посуду, ювелірних виробів, предметів домашнього вжитку. Провідним видом образотворчого мистецтва була скульптура, якою прикрашали площі й будівлі міста. Вагоме місце посідав монументальний живопис. Різноманітні розписи (портрети, міфологічні сюжети, сцени з реального життя) прикрашали громадські й житлові будівлі, склепи заможних громадян. Розвинутою була музична культура. На знайдених виробах часто є зображення виконавців на різних інструментах – лірі, арфі. З античних часів дійшли письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонеса. У театрах відбувалися не лише вистави, а й концерти. У містах-полісах під час різних видовищ, свят, спортивних ігор проводилися агони – художні змагання хорів, музикантів, танцюристів. У III-IV столітті н.е. більшість міст загинула під ударами кочових племен (готів, гелурів, гунів). Культура східних слов’ян. Вперше про слов’ян – венедів згадують римські автори I-II ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, з VI ст. візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський. Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня й відомі під трьома назвами: венедів, антів і склавинів. Слов'ян українських земель історики називають анти. Найдавніша археологічна культура, пов’язана безпосередньо з антами, сягає від II століття до н.е. до II століття н.е. і має назву зарубинецької (від назви с. Зарубинці на Київщині). Вона дає уявлення про житлове та оборонне будівництво, в якому знайшли подальший розвиток скіфські традиції. Основним будівельним матеріалом було дерево. Високого рівня досягли в гончарстві, ткацтві, вишивці, виготовленні прикрас. Продовженням її була черняхівська культура (с. Черняхів на Київщині), яка датується II–V століттями н.е. Антський племінний союз проіснував три століття й на початку VII століття розпався під навалою аварів. Тоді ж зникає назва анти і з'являється нова назва – слов'яни. Літописець Нестор називає слов'янські племена українських земель: поляни, древляни, сіверяни, уличі, хорвати, волиняни. Ці племена перебували приблизно на одному етапі свого культурного, економічного і політичного розвитку. Світогляд слов'ян цього періоду був язичницьким. У релігійних віруваннях існувало дві течії – поклоніння природі та культ роду. Головні боги – Даждбог, Перун-грім, Стрибог-вітер – це образи сил природи. Поступово формуються свята та обряди. Обрядовість українців є однією з найдавніших і найбагатших. Найкраще виражено обрядовість в обрядовому фольклорі – піснях, побажаннях, танцях, хороводах, якими супроводжувалося обрядове дійство. В обрядовості українців розрізняють два види – родинну й календарно-побутову. Слов'яни вміли грати на гуслях, лютні, сопілці, бубнах. Отже, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен. Всі вони залишили свій слід в історії країни, всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його частинами. Починаючи з епохи бронзи в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується етнічне утворення, що з часом посіло провідне місце на українських землях. Наші пращури мали свої самоназви, й усі вони справили свій вплив на формування духовної та матеріальної скарбниці українського народу. |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС для студентів усіх спеціальностей НАКККіМ Затверджено України: навчально-методичний комплекс для студентів усіх спеціальностей НАКККіМ /уклад. П. С. Гончарук, О.І. Путро, А. В. Святненко.... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліні "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБЮНИЦТВА"... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Організація виробництва" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл., доцент... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “Облік в бюджетних установах... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях” для студентів V курсу... |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Кафедра економіки... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Основи регіональної промисловості" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з курсу «КРИМІНОЛОГІЯ» для студентів... Навчально-методичний комплекс з курсу «Кримінологія» для студентів юридичного факультету |
Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "ОБЛІК У БАНКАХ" для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Облік у банках " / Укл к е н., доц І. В. Вишнякова. Павлоград, 2008 |
|
Навчально-методичний КОМПЛЕКС з дисципліни "БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ"... Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Банківські операції" для студентів денної, вечірньої та заочної форм навчання / Укл к... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “ СТАТИСТИКА” для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Cтатистика” для студентів 2 курсу заочної форми навчання (Укл ст викладач кафедри прикладної... |
Навчально-методичний комплекс для студентів магістратури Київ Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № від 2012 року) |