МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей Методичні рекомендації призначені для студентів усіх спеціальностей НТУУ «КПІ», що вивчають дисципліну «Політологія»


Скачати 452.41 Kb.
НазваМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей Методичні рекомендації призначені для студентів усіх спеціальностей НТУУ «КПІ», що вивчають дисципліну «Політологія»
Сторінка1/3
Дата12.03.2013
Розмір452.41 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
ПОЛІТОЛОГІЯ

«СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ ТА СПОСОБИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ

для студентів усіх спеціальностей

Рекомендовано Вченою радою факультету соціології і права НТУУ «КПІ»

Київ

НТУУ «КПІ»

2012

Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів усіх спеціальностей / Уклад. М. Л. Ларченко. – К.: НТУУ «КПІ», 2012. – 42 с. – 50 пр.
Гриф надано Вченою радою факультету соціології і права НТУУ «КПІ»


Навчальне видання

ПОЛІТОЛОГІЯ

«СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ ТА СПОСОБИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ

для студентів усіх спеціальностей
Методичні рекомендації призначені для студентів усіх спеціальностей НТУУ «КПІ», що вивчають дисципліну «Політологія» з метою надання базових, науково обґрунтованих, систематизованих знань про основні суб’єкти політичного процесу, форми та способи їх політичної діяльності, політичні технології, закономірності розвитку політичної сфери життя суспільства.
Укладач: Ларченко Марина Леонідівна, канд. політ. наук, доц.

Відповідальний

редактор: О.П. Крижанівська, канд. філос. наук, доц.

Рецензент: М.М. Галушко, канд. філос. наук, доц.

За редакцією укладача

Надруковано з оригінал-макета замовника

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………....4

Тема 1. Еліта як суб’єкт політики. Політична еліта та лідерство ………..………5

Тема 2. Політичний процес……………………………………………..…………13

Тема 3. Політичні технології………………….……………………………..……24

Тема 4. Соціально-політичний конфлікт………….………………….…………..32

ВСТУП

За умов глобальних соціально-політичних, економічних та культурних трансформацій, активного впливу яких зазнає українська держава, особливого значення набуває вміння орієнтуватися у цих складних процесах та давати їм об’єктивну оцінку. Тому надзвичайно актуальною стає потреба у систематизованих політичних знаннях, що необхідні кожній людині незалежно від її віку, статі, соціального походження та професійного спрямування. Кожен індивід може вступати у взаємодію з різними суб’єктами політики та носіями владних повноважень (іншими особами, соціальними групами, громадськими рухами, партіями, державними інститутами, тощо) і за відсутності знань про особливості їх функціонування та розвитку, чітких уявлень про основні способи політичної діяльності, існуючі правові та моральні норми й цінності, особа легко може стати об’єктом політичних маніпуляцій.

Для підвищення рівня політичної освіченості та оволодіння системою наукових знань про політику до курсу гуманітарних дисциплін бакалаврського циклу для студентів усіх спеціальностей НТУУ «КПІ» введено таку дисципліну, як політологія, найважливішою функцією якої є, зокрема, формування високого рівня політичної культури особи і суспільства.

Мета і завдання методичних рекомендацій: надання студентам базових, науково обґрунтованих, систематизованих знань про сутність, структуру та функції політичної еліти і лідерства, основні способи та механізми їх політичної діяльності, сутність та механізми прийняття політичних рішень, наявних технологій підвищення ефективності політичної діяльності, специфіку політичних конфліктів та основні методи їх врегулювання.

Під час навчального процесу створюються необхідні умови для набуття студентами здатності самостійного наукового аналізу політичних процесів і явищ, формування власної системи політичних переконань.

Тема 1. Еліта як суб’єкт політики. Політична еліта та лідерство


  1. Сутність поняття «еліта» та «політична еліта». Сучасні теорії еліт.

  2. Структура, функції та види еліт. Основні системи відбору.

  3. Феномен політичного лідерства: природа, сутність, типи, рівні, стилі, принципи та методи діяльності.


Список літератури:

  1. Вылегжанин Д.А. Введение в политическую имиджелогию: Учеб. пособие / Д.А. Вылегжанин, - 2-е изд., испр. и доп. – М.: Флинта, МПСИ, 2008. – 136 с.

  2. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

  3. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  4. Прикладна політологія: Навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). – К.: Академія, 2008. – 472 с.

  5. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  6. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.


Методичні рекомендації

Починаючи вивчати дану тему, слід спочатку визначити суб’єкт і об’єкт політики, що є обов’язковими елементами політичних відносин. До суб’єктів можна віднести соціум як такий, а також створені ним установи, організації, здатні до політичної діяльності і створені з цією метою. До первинних суб’єктів політики належать індивіди та соціально-історичні спільноти: світове співтовариство, громадянське суспільство, окремі народи, етнічні й соціальні групи. До вторинних належать політичні інститути та політичні організації – держава, партії, громадсько-політичні організації та рухи.

Особа може брати участь в політиці безпосередньо або опосередковано. Безпосередня участь здійснюється через форми прямої демократії: референдуми, вибори, збори тощо. Представницькі форми демократії – парламент, місцеві органи влади, керівні органи партій та інших громадських організацій – забезпечують опосередковану діяльність особи у політичній сфері. У цих органах власне політичну діяльність здійснюють особи як політичні діячі, політичні лідери, політичні керівники. Отже, різні суб’єкти політики справляють на неї неоднаковий вплив. Окремі громадяни й соціальні групи не беруть безпосередньої участі у політичному житті, цим займається окремий прошарок людей, який називають політичною елітою. Саме поняття «еліта» (від фр. «elite» – кращий, відбірний, обраний) стає терміном політичної науки у ХІХ ст. і означає найкращу групу людей, які володіють якостями, що виділяють їх з-поміж решти суспільства, та ознаками, що дозволяють формувати поведінку, погляди та думки інших членів соціуму. Коріння концепцій еліт лежать у суспільному розподілі розумової та фізичної праці, відокремлення духовної сфери, яку монополізувала меншість суспільства. Класичні елітарні теорії формуються в кінці ХІХ – початку ХХст. Їх засновниками вважаються такі вчені як В.Парето (ціннісний підхід), Г.Моска та Р.Міхельс (функціональний підхід), Ч.Міллс (теорія «правлячого класу»), М. Острогорський, В. Липинський, (проблема національної еліти в державотворчому процесі) тощо. Зокрема, В.Парето до складу еліти відносив осіб, що володіють вищими показниками (результативністю) у своїй діяльності. Г. Моска вважав, що еліта – це організована меншість суспільства, до якої належать найбільш активні у політичному аспекті індивіди, орієнтовані на владу. Р. Міхельс особливо виділяв організаторські здібності еліти. Пересічного громадянина він трактував як політично індиферентного, некомпетентного, такого, що має потребу в керівництві та володіє почуттям подяки вождям. Якщо підсумувати основні значення, в яких цей термін використовується, маємо наступне:

  • еліта – це особи, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності;

  • найбільш активні в політичному відношенні індивіди, зорієнтовані на владу;

  • люди, що мають високий соціальний статус і завдяки цьому впливають на політичний процес;

  • харизматичні особистості.

Отже, виходячи з цього можна навести наступне визначення політичної еліти: це внутрішньо згуртована політична група, що складає меншість суспільства, яка виступає суб’єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень і володіє для цього необхідним ресурсним потенціалом. Еліта також обєднана схожістю ціннісних установок, стереотипів і норм поведінки. Рівень внутрішньої згуртованості еліти залежить від її соціальної та національної однорідності, домінуючих моделей елітного рекрутування, стилю політичного лідерства тощо.

Переходячи до розгляду наступного питання теми, необхідно підкреслити, що еліта завжди має певну структуру, вона не є однорідною за складом. Зазвичай, вона складається з двох компонентів – лідерів та бюрократичного апарату. До лідерів відносяться особи, що професійно діють у політичній сфері та володіють значним рівнем впливу на прийняття рішень, але не мають посад у структурах влади. Це керівники політичних партій, представники інтелектуальних кіл, ключові фігури ЗМІ тощо. Бюрократичний апарат включає до себе адміністративних керівників усіх рівнів і посадових осіб.

Слід також окреслити основні функції, які покладені на політичну еліту:

– актуалізація інтересів суспільства;

  • вироблення державної політики і формування політичної стратегії розвитку;

  • прийняття політичних рішень;

  • вироблення норм поведінки та захист ідеалів, цінностей, характерних для даного соціуму.

Найголовнішою серед них є управлінська, яка має здійснюватись лише кваліфікованою меншістю. Виконуючи свої керівні функції, еліта прагне забезпечити постійність своєї влади.

Важливе місце в теорії еліт займає їх типологія. Зокрема, за якісним складом розрізняють відкриті та закриті еліти; за умовами здійснення влади – легітимні та нелегітимні; за стилем особистого керівництва виділяють еліту «левів» та еліту «лис»; за ідеологічною ознакою – демократичні, авторитарні, тоталітарні; за сферою діяльності виокремлюють політичну, економічну, військову, релігійну, культурну еліту; за рівнем виконання функцій – сильні та слабкі; за способом відбору виокремлюють еліти на основі крові, приватної власності та інтелектуальної продуктивності.

Щодо шляхів рекрутування еліти, політична практика розрізняє дві основні системи відбору:

  • систему гільдій, коли при відборі можливих кандидатів передбачена велика кількість формальних вимог, акцент робиться на їх політичних перевагах, суворому слідуванні правилам і настановам політичної організації (партій, рухів). Конкуренція між кандидатами не передбачається, кожен має уявлення про швидкість свого кар’єрного росту. Слідування кандидатів одним політичним цінностям забезпечує високу інтеграцію еліти. Внаслідок цього для системи гільдій характерна висока передбачуваність політичних змін, наслідування політичних курсів, невелика вірогідність політичних конфліктів;

  • антрепренерську систему, що орієнтується на особисті якості кандидата, наприклад, креативність мислення, здатність переконувати, вміння подобатись виборцям тощо. Антрепренерська система відкриває доступ до влади представникам різних соціальних груп, бо застосовує до кандидатів обмежену кількість вимог. Процес відбору характеризується гострим протиборством кандидатів. Він має забезпечити приток до еліти найбільш здібних людей, що відповідають вимогам часу. Серед недоліків цієї системи можна назвати часту зміну політичного курсу, слабку передбачуваність політичних рішень, високий рівень конфліктів всередині еліти.

В чистому вигляді ці системи зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій – для авторитарних та тоталітарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері. Перша відкрита для молодих лідерів та інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, непередбачуваність в політиці. Друга характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбачуваністю дій, проте, схильна до бюрократизації, консерватизму, призводить до перетворення еліти у замкнуту касту.

Вивчаючи останнє питання даної теми, слід зазначити, що проблема еліти тісно пов’язана з феноменом політичного лідерства ( від англ. «leader» – керівник). Неодмінною умовою її функціонування є здатність висувати кадри, що займуть владні позиції в політичній організації суспільства, стануть головними суб’єктами політичних рішень. Це є політичні лідери, походження яких обґрунтовують наступні теорії:

  • теорія рис, яка пояснює феномен лідерства видатними якостями людини, яких потребує соціальна група;

  • ситуативна теорія, згідно з якою поява лідера є результат місця, часу і обставин. Існує стиль лідерської поведінки, що відповідає певному типу ситуацій;

  • теорія послідовників, що розглядає лідерство як особливі відносини між лідером та підлеглими або тими, хто його обрав чи якимось чином на нього впливають;

  • мотиваційна теорія, представники якої доводять, що ефективність лідера залежить від його впливу на мотивацію послідовників, на їх здатність до продуктивного виконання завдання. Мотиваційна теорія дозволяє передбачити, який стиль буде найбільш ефективним в тій чи іншій ситуації.

Як можна побачити, у сучасній політичній науці лідерство не має однозначного тлумачення. Є декілька підходів до його визначення: перший акцентує увагу на морально-етичному аспекті цього терміну, другий відрізняється певною прагматизацією й визнає за лідером право приймати важливі політичні рішення, його вміння згуртувати людей для досягнення поставлених цілей. Отже, поняття політичного лідерства включає як формально-посадовий статус, пов'язаний з владою, так і суб’єктивну діяльність, спрямовану на виконання соціальної ролі. За сучасних умов, лідер – це авторитетний суб’єкт політичного процесу, що здатен консолідувати різні соціальні групи для вирішення проблем суспільного розвитку.

Серед найважливіших функцій політичного лідера виокремлюють:

  • інтеграцію мас навколо соціально значущих цілей;

  • пошук та прийняття оптимальних політичних рішень;

  • легітимацію існуючого політичного ладу;

  • соціальний захист та арбітраж.

Продовжуючи розгляд даної проблеми, слід зосередитись і на визначенні існуючих типів лідерів. Зокрема, за масштабом або рівнем політичної діяльності виокремлюють лідера малої та великої соціальної групи. В малій групі роль лідера полягає у здатності згуртувати людей та скерувати їх діяльність у потрібному напрямку. Від нього вимагається тісне особисте спілкування з близьким оточенням. При цьому виявляються і відіграють домінуючу роль його особисті якості: вміння володіти ситуацією, приймати рішення, брати на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір. Водночас, лідер повинен вміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і громадянських норм.

Іншим є лідерство на рівні «великої політики»: управління країною, політичними партіями, рухами. Від лідера такого масштабу вимагається згуртування інтересів широких верств населення. Тут мають значення не стільки особисті якості, скільки вміння формувати загальні політичні вимоги, спілкуватися з більш широким колом людей, переконувати їх, бути виразником їх інтересів. За соціальним статусом лідери можуть бути формальними (особа, що займає керівну позицію в органах влади) та неформальними (згуртовує маси завдяки особистому впливові та авторитету).

В залежності від того, на чому базуються їх претензії на владу (авторитет), німецький соціолог М.Вебер запропонував поділяти лідерів на традиційних (чий авторитет базується на вікових традиціях, що не піддаються сумнівам), раціонально-легальних (здобувають владу шляхом виборів і діють в рамках встановлених правових норм) та харизматичних (від гр. «харизма» – дар божий), що спираються не на силу традицій чи закону, а на надзвичайні особисті якості).

Якщо взяти за критерій класифікації психологічні особливості поведінки лідерів, то при цьому розрізняють :

  • експертів – людей раціонального складу розуму, які віддають перевагу фактам і цінують точність;

  • організаторів – діяльних особистостей, ініціативних, які просуваються до влади цілеспрямовано, але не поспішаючи;

  • комунікаторів – спонтанних і емоційних лідерів, які розглядають політику як арену власного самоствердження;

  • стратегів – оригінальних людей, які відкидають задані схеми і роблять політичне життя навколо себе насиченим і неспокійним.

Беручи за критерій стиль діяльності лідера, можна виділити: авторитарний стиль, для якого характерні жорсткість мислення, ігнорування інформації й аргументів, одноосібний вибір напрямів і цілей діяльності. Демократичний стиль відзначають гнучкість мислення, схильність до отримання максимально повної інформації, лідер бере участь в обговоренні проблем нарівні з усіма, цілі і напрями діяльності обираються, виходячи з точки зору, яка перемагає.

Підбиваючи підсумки розгляду даного питання, необхідно підкреслити, що політична еліта є особливою групою, що становить меншість суспільства і володіє правом прийняття стратегічних політичних рішень, користуючись відповідним ресурсним потенціалом. Політичний лідер буде завжди виступати як продукт свого часу; йому притаманні саме ті риси, які властиві даному соціуму.
Теми виступів і рефератів:

  1. Поняття «політична еліта», її сутність та функції в політичному житті суспільства.

  2. Класичні та сучасні теорії еліт.

  3. Політичні лідери як суб’єкти політичного процесу.

  4. Об’єктивні та суб’єктивні чинники виникнення феномену політичного лідерства.


Питання до самоконтролю та дискусії:

  1. Охарактеризуйте сучасні теорії походження еліт.

  2. У чому полягають функції політичної еліти?

  3. Чим відрізняються система гільдій та антрепренерська система рекрутування еліт?

  4. Яку типологію політичного лідерства ви можете назвати?

  5. Визначте провідні тенденції формування політичних еліт і політичних лідерів в сучасній Україні.


  1   2   3

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної...
Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]...
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін...
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін „Право інтелектуальної власності”, „Інтелектуальна власність”...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси»....
Методичні вказівки та рекомендації до самостійного виконання контрольної роботи з курсу
Методичні рекомендації до самостійного виконання контрольних робіт з курсу «Соціологія». Короткий словник соціологічних термінів...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний транспортний університет...
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Цивільна оборона» для студентів усіх спеціальностей (в рамках проведення педагогічного...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів...
Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента...
Методичні вказівки
Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація” для студентів спеціальностей “Технології та засоби телекомунікацій”, “Телекомунікаційні...
Методичні рекомендації до написання розділу магістерської (дипломної...
Методичні рекомендації до написання розділу магістерської (дипломної ) роботи “Охорона праці”
Методичні рекомендації щодо оформлення магістерських робіт для студентів спеціальності
Методичні рекомендації щодо оформлення магістерських робіт для студентів спеціальності “Прикладна статистика” усіх форм навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка