|
|
Скачати 5.82 Mb.
|
|
Публікації. Основний зміст роботи викладено в 4 публікаціях, які надруковано в фахових виданнях ВАК України. Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг тексту складає 287 сторінок, основний текст викладено на 193 сторінках. Робота містить 56 таблиць, 14 рисунків, 6 додатків на 71 сторінках. У списку використаної літератури 190 джерел. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ вивчення РОЗВИТКУ ОБРАЗУ СВІТУ У СТУДЕНТської молоді 1.1.Психологічна природа і специфіка категорії «образ світу» в сучасній психологічній науці Поняття «образ» - одна з найбільш значимих категорій сучасної психології. Образ є початковою ланкою і одночасно результатом будь-якого пізнавального акту. При взаємодії людини зі світом утворюється особлива психологічна реальність - образ світу або картина світу, яка є одним з центральних понять, що відображають специфіку взаємин людини з навколишнім світом. Людина з найдавніших часів мала цілісну систему уявлень про себе і навколишній світ, про свою роль і місце в ньому, про просторової і тимчасової послідовності подій, їх причини, значення та цілі. Образ світу - предмет дослідження багатьох наук. Протягом століть образ світу вибудовувався, розкривався і обговорювався мислителями, філософами, вченими з різних точок зору. В роботах деяких авторів 142;143; 144 звучить думка, що через можливості систематизації накопичених знань, які уособлює категорія «картини світу», вона може стати новим етапом у становленні універсальної категорії пояснення феноменів психічного та власне предмету психології, тобто продовжити парадигму: душа – свідомість – поведінка – особистість – картина світу. Багатство та оригінальність різних підходів до розуміння феномену картини світу, розроблених в різних галузях, дає можливість розширити розуміння в рамках психологічних знань процесів сприймання та інтерпретації інформації, взаємодії носіїв різних картин світу, успішності адаптації «Я» у світі через розуміння його системи та інше. Адже уявлення про світ - як предметний, так і соціальний – створює основу психічної свідомості діяльності людини. Картина образу світу дозволяє краще зрозуміти людину у всіх її зв'язках і залежностях від навколишнього світу. Категорія образу світу значима для розкриття особливостей свідомості людини через контекст етносів, культур, ментальностей та інше 110. Суб'єктивний образ світу має базову, інваріантну частину, загальну для всіх її носіїв, і варіативну, що відображає унікальний життєвий досвід суб'єкта. Інваріантна частина формується в контексті культури, відображаючи її систему значень і смислів. Мінливість її визначається тією соціокультурної реальністю, в яку занурена особистість. З XIX століття категорії «образ світу», «картина світу» і близькі поняття стали предметом ряду наук. Термін «картина світу» став широко використовуватися у фізиці в кінці XIX - початку XX ст. Одним з перших його став вживати Г. Герц для позначення фізичної картини світу як сукупності внутрішніх образів зовнішніх предметів, з яких логічним шляхом можна отримувати відомості щодо цих предметів. М. Планк розрізняв практичну картину світу - систему суб'єктивних уявлень про навколишню дійсність, вироблювану на підставі переживань, і наукову картину світу - як модель реального світу в абсолютному змісті, незалежно від окремих особистостей і всього людського мислення. О.Шпенглер зробив найбільш фундаментальний висновок: хоча кожний думає, що існує «тільки один, самостійний та вічний світ», насправді « існує стільки світів, скільки людей і культур» [176]. Важливе значення в розвитку розуміння даного феномену мала робота М.Хайдеггера, в якій вчений прямо ототожнював перетворення світу в його картину з процесом перетворювання людини в суб’єкта [167]. Ще більш «загостреною» на цій особливості картини світу виглядає думка К.Юнга про те, що не слід думати, що тільки наш світогляд є лише одним вірним, «об’єктивним» відображенням дійсності. Насправді він є не засіб, за допомогою якого ми пізнаємо істину, а лише картиною, яку ми малюємо заради нашої душі» [180]. Е.Фромм називав картину світу певним чином організованою та внутрішнє пов’язаною «картиною нашого природного і соціального світу та нашого місця в ньому». Люди можуть відмовлятися від того, що мають всеоб`ємну картину світу, проте можна легко показати, що всі їх уяви будуються на загальноприйнятій картині світу, яка розділяється членами їх групи» [166]. В свою чергу М.Вебер звернув увагу на те, що картина світу в історії людства часто служила віхами, які вказували путь, по якому проходила динаміка людських інтересів [32]. Важливе значення картини світу як феномену людської психіки усвідомлювалась багатьма вченими-психологами, які працювали в руслі когнітивної та гештальтпсихології. Гештальтпсихологи, які вивчали психіку людини з точки зору цілісних структур, гештальтів, зробили основний акцент на ідеї, що внутрішня, системна організація свідомості визначає властивості та функції утворюючих її частин, пояснюючи процес побудови сенсорного образу особливим психічним актом зрозуміння, миттєвого схоплювання відносин у сприйманому полі (інсайт). Когнітивна психологія найбільше цікавиться питанням організації знань в пам'яті суб’єкта, в тому числі характером співвідношення вербальних та образних компонентів в процесах мислення, а також проблемою побудови образу знайомого просторового оточення (когнітивної карти), яке створюється та видозмінюється в процесах активної взаємодії суб’єкта з оточуючим світом ( Ф.Бартлет, М.Мінський, У.Найссер, Е.Рош та ін.). Дослідження моделі світу, як відображення суб'єктивного досвіду людини, робилися, насамперед, в рамках когнітивного напрямку, у зв'язку з проблемою сприйняття, зберігання та переробки інформації в людській свідомості. Головна функція свідомості когнітивістами визначається як пізнання світу, що виражається в пізнавальній активності. При цьому обсяг і тип переробки активної інформації, що надходить із зовнішнього середовища, залежить від припущення суб'єкта щодо природи сприйманого об'єкта, від вибору способу його опису. Збір інформації та подальша її переробка визначається наявними у свідомості суб'єкта когнітивними структурами - «картами» або «схемами», за допомогою яких людина структурує сприймаються стимули [105]. Один з найавторитетніших представників когнітивної психології Ж.Піаже для позначення реальності, яка пізнається людиною, використовує поняття «схема». «Схема», у його розумінні, - це «когнітивна структура», яка формує базис поведінки [117,с.28]. Психічна реальність, за Ж.Піаже, складається з «операціональних систем цілого» [117,с.42], а не окремих, ізольованих елементів. У процесі пізнання дійсності («безпереривній асиміляції інтелектом реальності» [117,с.46] ) відбувається попереднє угрупування цих «операціональних систем» у певні схеми. Поняття «образ світу» стало досить значущим для психологічної теорії діяльності, в якій це поняття виводилося, виходячи з розуміння єдності відображеного в свідомості об`єктивного світу та системного характеру людської діяльності. У працях С.Л. Рубінштейна [128], Б.Г. Ананьєва [5], К.А. Абульханової-Славської [1] та інших образ світу розглядається в контексті життєвого шляху людини, через систему пізнання буття в світі. Виявляється, що формування образу світу відбувається в процесі пізнання людиною навколишнього світу, осмислення значимих подій у своєму житті. Світ для людини постає в конкретиці реальності буття і стає власним «Я» людини. С.Л. Рубінштейн характеризує людину як суб'єкта життя, у своєму власному існуванні і у відношенні до світу і іншій людині, підкреслюючи цілісність, єдність людини і світу. Поняття «образ світу» у вітчизняній психології стало активно обговорюватися А.Н. Леонтьєвим, який визначив його як складне багаторівневе утворення, що володіє системою значень і полем сенсу. «Функція образу: самовідображення світу. Ця функція «втручання» природи в саму себе через діяльність суб'єктів, опосередковану образом світу. Світ, що відкривається через людину самому собі [84]. О.М. Леонтьєв зазначав, що проблема психічного повинна ставитися у ракурсі побудови в свідомості індивіда багатомірного образу світу як образу реальності. Виходячи з теоретичних поглядів О.М.Леонтьєва, в усвідомлюваній картині світу можна виділити три шари свідомості: 1 - чуттєві образи; 2 - значення, носіями яких виступають знакові системи, що формуються на основі інтеріоризації предметних і операціональних значень; 3 - особистісний смисл [85]. За О.М.Леонтьєвим, в образі світу актуалізуються перш за все особливості та зв`язки, визначені в процесі діяльності суб`єкта. Спочатку навколишній світ пізнається органами чуттів суб`єкта, що призводить до формування образів різної модальності. Подальше пізнання дійсності відбувається у процесі об`єкт-об`єктної взаємодії, результатом якої стає виділення надчуттєвих властивостей світу та їх фіксація у вигляді значень. Функціонування системи значень у структурі образу світу визначає його чи не найсуттєвішу ознаку – амодальний характер. Образ сприймання розглядається як поєднаний з чуттєвою тканиною предметний зміст [86]. Концепція образу світу О.М.Леонтьєва стала методологічним підґрунтям для наукових розробок на цій царині сучасних дослідників, які розуміють образ як когнітивну гіпотезу, яку можна порівняти з об'єктивною реальністю. Образ світу функціонально і генетично первинний стосовно будь-якого окремого образу чи окремого чуттєвого переживання. У понятті образу світу втілена ідея цілісності і наступності у зародженні, розвитку та функціонування пізнавальної сфери особистості. І образ світу виступає як багаторівнева цілісна система уявлень людини про світ, інших людей, про себе та свою діяльність. В співвідношенні понять «образ світу» і «картина світу» існує декілька підходів. Дані проблеми розглядаються в роботах В.П.Зінченка, С.Д.Смірнова, В.В.Пєтухова, О.Ю.Артем`євої, Т.М.Титаренко, С.М.Симоненко, та багатьох інших вчених. В.П. Зінченко [63] розвинув ідею О.М. Леонтьєва про відображальні функції свідомості, що включає побудову емоційно забарвлених відносин до світу, до себе, до людей. В.П.Зінченко згідно своїй концепції виділяє буттєвий і рефлексивний шари свідомості: буттєвий шар утворюють біодинамічна тканина живого руху і чуттєва тканина образу. Шар рефлексії містить значення і смисли. Зі значеннями, таким чином, співвідносяться життєві і наукові знання, зі змістом співвідноситься світ людських цінностей, переживань, емоцій. Між виділеними шарами свідомості існують складні взаємодії, які виражаються у взаємопроникненні, взаємотрансформації елементів, з якими вони складаються. Так, рефлексивний шар свідомості одночасно є «буттєвим». У свою чергу буттєвий шар, з одного боку зазнає вплив рефлексії, а з іншого – сам має зародки рефлексії. Першопричину спорідненості буттєвого і рефлесивного шарів В.П.Зінченко бачить в наявності у них «загального культурно-історичного генетичного коду» [63]. На думку С.Д. Смирнова [31], образ світу є первинним по відношенню до чуттєвих вражень від сприйманого стимулу, будь-який образ, що виникає, будучи частиною, елементом образу світу в цілому, не стільки формує, скільки підтверджує, уточнює його. «Це система експектрацій (очікувань), що підтверджує об'єкт - гіпотези, на основі яких йдуть структурування і предметна ідентифікація окремих почуттєвих вражень» [143]. Більш широко розуміють «образ світу», «картину світу», його представленість на всіх рівнях, інші дослідники. Так, В.В. Пєтухов [116] виділяє в образі світу базові, «ядерні» структури, що відображають глибинні зв'язки людини і світу, що не залежать від рефлексії, і «поверхневі», пов'язані з усвідомленим, цілеспрямованим пізнанням світу. Уявлення про світ визначається як фундаментальна умова. «Життєвий світ» у контексті теорії діяльності розглядається і в роботах Ф.Ю.Василюка. У центрі уваги дослідника знаходиться проблема взаємовідношення людини і світу, а точніше переживання суб`єктом світу і себе в цьому світі. Вчений розуміє переживання як особливу діяльність, спрямовану на перебудову психологічного світу і «на встановлення смислової відповідності між свідомістю і буттям» [31,с.30.]. Метою цієї діяльності є підвищення осмисленості життя. Виходячи з даного положення, автор роботи пропонує своє розуміння життєвого світу: життєвий світ є співставлення внутрішнього світу людини, який визначається через багатство його потреб і діяльностей як простий і складний, і зовнішнього світу у всіх його взаємозв`язках. Зовнішній світ надає людині можливість задоволення чи незадоволення всіяких потреб і залежно від цього є легким або важким [31]. Інші не менш важливі характеристики образу світу були обгрунтовані у відповідності до загальних положень про активність психічного відображення. У цьому напрямку вихідним є твердження про те, що цілісний образ свідомості може керувати діяльністю суб`єкта, регулюючи і визначаючи її зміст [31]. С.Д.Смірнов стверджує, що пізнавальна гіпотеза щодо природи вихідної стимуляції має грунтуватися на підставі вже наявних уявлень про неї. За умов її відповідності нова інформація асимілюється тією частиною образу світу, що актуалізована зовнішнім впливом. У протилежному випадку первісна пізнавальна гіпотеза може змінюватися. Подібні трасформації мають відповідати деталізації, уточенню і виправленням, що відбулися в первісному образі світу. С.Д.Смірнов наголошує: «Орієнтує діяльність не окремий образ, збудований під впливом зовнішньої стимуляції, а модифікована картина світу» [144]. Згідно з концепцією В.С. Мухіної [102; 103], людина будує свій світогляд, свою ідеологію на основі внутрішньої позиції, через становлення системи особистісних смислів в контексті особливостей реалій свого життя. Історично і культурно зумовлені реалії буття людини поділяються на: 1 - реальність предметного світу; 2 - реальність образно-знакових систем, 3 - реальність соціального простору; 4 - природну реальність. Світогляд в цьому відношенні представляється як узагальнена система поглядів людини на світ в цілому, на місце людства в світі і на своє індивідуальне місце в ньому. Світогляд В.С. Мухіної визначається як розуміння людиною сенсу її поведінки, діяльності, позиції, а також історії та перспективи розвитку людського роду. Змістовне наповнення образу світу в процесі розвитку особистості і її самосвідомості опосередковано єдиним механізмом ідентифікації і відокремлення. Уявлення про світ формується в контексті певної культури, в якій народилася і вирісла людина [103]. Концепція образу світу, основні положення якої були намічені в працях О.М.Леонтьєва, знайшла свій розвиток і в роботах його учнів і послідовників [31; 34; 63; 87; 116;142;]. Так, С.Д.Смірнов [142] розглядає образ світу як багатовимірну структуру і визначив, що в цій багаторівневій організації виділяються ядерні і поверхневі структури, між якими існують певні відмінності. Саме поверхневі структури позначені автором як «картина світу», тобто картина світу спрямована на пізнання зовнішнього, предметного світу. Розвиваючи ідеї С.Д.Смірнова про багаторівневу організацію образу світу, В.В.Пєтухов [116] підходить до аналізу даної проблеми з позицій когнітивної психології. Автор пропонує для позначення психічної реальності, яка покривається поняттям «образ світу», використовувати термін «уявлення». За термінологією В.В.Пєтухова, ядерні, амодальні структури образу світу – це «уявлення світу», а поверхневі – «уявлення про світ», тобто знання про нього. При цьому підкреслюється, що дані поняття розрізнюються не просто як більш-менш глибокі – вони мають функціональну відмінність за своїм змістом. Уявлення світу суб`єктом розуміється «само собою» і тому може не виділятися (і навіть не помічатися) ним (суб`єктом) спеціально», воно «притаманне людині за її «родовим» визначенням – як носієві свідомості» [116,с.15]. З цього виходить, що ядерні структури функціонально є «фундаментальними опорами існування людини в якості свідомості істоти, які відображають його дійсні зв`язки зі світом і не залежать від рефлексії з їх приводу» [116,с.16]. На відміну від них, поверхнєві структури пов`язані з пізнанням світу як спеціальною метою. Вони беруть участь у побудові більш-менш глибокого і точного уявлення про нього. Уявлення світу і уявлення про світ «існують разом» на всіх стадіях суспільного і індивідуального розвитку, але саме «уявлення світу – предметного і соціального – становить осову психічного (свідомого) життя і діяльності суб`єкта» [116,с.16.]. О.Ю. Артем'єва [9] розуміє образ світу як «інтегратор» слідів взаємодії людини з об'єктивною дійсністю. Вона вибудовує трирівневу системну модель образу світу. Перший рівень - «перцептивний світ» - характеризується системністю значень і модальної перцептивної, чуттєвої предметності. Другий рівень - «картина світу» - представлений відносинами, а не чуттєвими образами, які зберігають свою модальну специфічність. Третій рівень - «образ світу» - це шар амодальних структур, які утворюються при обробці попереднього рівня. За термінологією О.Ю.Артем`євої картина світу – це «семантичний шар», про який можна говорити як про перехідний між поверхневим («перцептивним шаром»), в структурі якого оцінка об`єкта ще не відкинута від модальних і інших чуттєвих характеристик («перцептивний світ») і ядерними структурами («образом світу») [9]. У сучасній когнітивній психології (Г.П.Стеценко, О.Е.Баксанський, О.М.Кучер та ін.) для позначення рівнів пізнання дійсності використовуються терміни «презентація» і «репрезентація», які за змістом співпадають з термінами «уявлення світу» і «уявлення про світ». Так, у роботі О.Е.Баксанського і О.М.Кучер поверхневі структури суб`єктивного образу світу визначаються як «сукупність когнітивних репрезентацій реальності», в яких фіксуються надбання і досягнення людини в ході її філогенетичного розвитку і які стають необхідним підгрунтям її онтогенетичного розвитку. Ядерні ж, амодальні структури образу світу автори представляють у вигляді матриці, яка «наповнюється конкретним змістом в індивідуальному досвіді суб`єкта (включаючи соціалізацію)» [15, с.64-65]. Інші підходи до структури образу світу, співвіднесені зі структурою свідомості, пропонують в своїх дослідженнях Ф.Ю.Василюк і В.П.Зінченко [31; 63]. Ф.Ю.Василюк [31] у своїй роботі відзначає, що свідомість детермінується зовнішнім світом, внутрішнім світом (мотивами, потребами, цінностями тощо), культурою і мовою. Кожна детермінанта має свої представництво в свідомості людини. Так, зовнішній світ представлений у свідомості предметним змістом; культура – значенням; представником мови є слово, а внутрішній світ виявляється в особистісних смислах. Кожен з цих «представників» є «вузлом образу», який у вою чергу є межовою сутністю, однією стороною зверненою до об`єктивно існуючої реальності (зовнішнього світу, внутрішнього світу, мови і культури), а іншою – до безпосередньої суб`єктивності; «всі ж разом ці вузли задають об`єм, в якому пульсує і переливається живий образ» [31,с.9]. З позиції «зіставлення внутрішнього і зовнішнього, себе та інших, реального й ілюзорного» [158,с.30] аналізує життєвий світ і Т.М.Титаренко. Автор розглядає життєвий світ як «певну концептуальну модель багатовимірного відображення реальності, яка описує об`єктивну дійсність за допомогою різних перцептивних, вербальних, міфологічних, символічних мов» [158,с.33]. Отже, багатьма авторами позначаються поняття «багатовимірність», з одного боку, як складна категоріальна організація значень в поверхневих шарах образу світу, яка можуть змінюватися під впливом обставин життя. З іншого боку, цим поняттям визначають складну ієрархію смислів і значень у глибинних ядерних структурах образу світу, яких набувають уявлення, переконання, вірування, архетипи, міфи тощо й які слабко піддаються усвідомленню і змінам і містять культурно-історичний досвід, який має, як вказує Т.М.Титаренко, загальнолюдський зміст, і зміст, дакладений своєрідністю розвитку родини, нації, держави [158; 159]. В роботах С.М.Симоненко співвідношення ціх понять розглядається в контексті аналізу об`єктивного і індивідуального. З цих позицій картина світу, «глобальна картина світу» представлена як результат духовної, наукової і матеріальної активності суспільства, а субєктивний образ світу, який породжується глобальною картиною світу, виступає щодо неї як операціональне поняття. Картину світу автор розглядає як похідну від глобального образу світу, який визначає світогляд людини, як зміст і результат духовної діяльності людини [139]. Під час вивчення змістовного наповнення Образу світу, незалежно від власної теоретичної орієнтації, науковці основну увагу акцентують на його суб`єктивних ознаках, досліджуючи його зміст в контексті індивідуальної діяльності [5;8; 23; 28;47;80; 101;138]. В більшості випадках змістовний аспект Образу світу позначається терміном «картина світу» і розглядається у вигляді сукупності значень, образів і уявлень. На думку науковців, назва «картина» підкреслює статичність і насиченість численними сепаратними компонентами, що, з одного боку, відокремлюють змістові явища від функціональних, а з іншого – демонструють структурну цілісність досліджуваного явища [110]. Органічною частиною змісту картини світу, на думку Ю.А.Аксьонової [5] може стати картина світоустрою – система уявлень людини про особливості організації і функціонування навколишнього світу, про свою роль і місце в ньому. Крім власного змісту, картина світоустрою характеризується суб`єктивним ставленням до світу і його емоційною оцінкою, переживанням своєї принадлежності до нього, задоволеністю або розчарованістю його станом. Є очевидним, що вивзначення «картини світу» перетинається з такими поняттями як «світогляд», «менталітет», «національний характер», «життєвий світ», «етнос» («прасимвол» О.Шпенглера, «когнітивний стиль» А.Шюца, «космо-психо-логос» Г.Грачова, «засіб категорізації» А.Лурії та ін.) і являє тісний взаємозв`язок та перебіг значень. Багато хто з психологів розглядає саме світогляд як центральну частину, ядро індивідуальної картини світу, яке містить в собі структуровані уявлення про загальні закономірності, яким підкорюється світ, суспільство і людина, а також про характеристики ідеального, досконалого світу, суспільства і людини. Безсуперечним є ствердження досліджувателів про існування зв`язку між картиною світу та менталітетом, етносом (Б.В.Дашієва, Н.В.Уфімцева), мовною свідомістю (О.О.Леонтьєв), прекогнітивним сприйняттям (О.Я.Валевські), емоціями (Є.Ю.М`ягкова), тобто з загальним, колективним та індивідуальним в людині. Отже, формування картини світу в свідомості індивіда є складний, багатоетапний процес. Серед етапів даного формування можливо визначити: 1). сприйняття, відбите через «Я» нових знань та нових відчуттів; 2). усвідомлення сприйнятого, пов`язане з розумовою та чуттєвою діяльністю; 3). власне формування «картини світу» в свідомості індивіда; Всі ці етапи плавно переходять від одного до іншого [5]. Автор вважає, що шляхом довгої термінологічної ревізії можливо тільки віддалено наблизитися до суті питання: картина світу – сукупність уявлень про світ та місце в ньому людини, які регулюють життєдіяльність індивіда певним для даної культури чином. Тому це поняття слід розглядати з різних позицій і перш за все, з точки зору визначення психіки, яке будується на трьох аксіомах:
Дуже важливою є роль перероблення інформації у сприйнятті. Одержуючи інформацію, ми сприймаємо її згідно нашим «правилам». Спілкуючись з людьми, слухаючи їх, ми сприймаємо інформацію не тільки через самі слова, які чуємо. Ми враховуваємо інтонацію співрозмовника, його поведінку, рух очей, рук, хто говорить – людина, яку ми сприймаємо позитивно або негативно. Тобто, необхідно враховувати не тільки раціональний, а й емоційний характер «картини світу» [76; 97;169]. Також існує пряма залежність уявлень про світ від знань суб`єкту про цей світ: недостатні знання роблять «картину світу» неповною. Чим більше пропусків в знаннях індивіду, тим більш суб`єктивною є сформована картина світу. Вже сформоване сприйняття змінюється після прийняття нової інформації, яка суперечить тієї, яка вже є. Це тягне за собою кризу вибору. Люди весь час приймають рішення і буває так, що вони стоять перед складним питанням прийняття вірного рішення. Важливим в процесі формування картини світу є також те, як суб`єкт сприймає навколишній світ: посилене зорове сприйняття наповнює образ фарбами, слухове – звуками, нюхове – запахами тощо. Завжди щось привалює і це знаходить своє мовне відображення в уявленні людини. Отже, картина світу є унікальним психологічним феноменом. Як інтегральна характеристика індивідуальної психіки вона включає в себе у вигляді значень систему знань, відшліфовану в ході суспільної практики і зафіксовану в мові, культурі, релігії, морально-етичних нормах тощо. Картина світу в індивідуальній психіці може спричиняти появу деяких змін і трансформацій під впливом актуальних стимулів, значущість яких визначається контекстом всієї минулої і теперішньої практики суб`єкта. Образ світу - суб'єктивна реальність, невідривно пов'язана з собою з об'єктивними реаліями буття людини. Образ світу, з одного боку, історично мінливий процес пристосування до змін реальності, а з іншого - основа вибудовування людиною адекватної взаємодії з навколишньою дійсністю. Для уточнення методологічних позицій нашого дослідження нам необхідно більш детально розглянути поняття “образ світу” і “картина світу”, встановити схоже і відмінне між цими поняттями, а також взаємозв'язки між ними. Для цього зупинимося на категорії “картина світу”. В психологічній науці, як і в інших науках, не існує однозначного розуміння цих категорій. В цілому можна виділити наступні тенденції: “образ світу” і “картина світу” - тотожні за своїм змістом поняття; категорія “картина світу” трактується як більш широка категорія порівняно з “образом світу”. Картина світу - це змістова сторона образу світу, тобто його результат, і відповідно, більш вузьке за своїм змістом поняття. Розглядаючи категорії “картина світу” і “образ світу”, не можна не зупиниться на їх співвідношенні з категорією “ментальність”. На думку О.Я.Гуревича, підґрунтям ментальності є образ світу, який закладено культурою у свідомість людей окремого суспільства і перетворюється ними спонтанно, здебільшого поза контролем їхньої “буденної свідомості” [52, с.10]. За В. Храмовою, “ментальність - це чуттєво-мисленнєвий інструментарій освоєння довкілля, тому вона є природним баченням світу, достеменно не прорефлексованим і логічно не обґрунтованим. У культурно-історичному вимірі суспільного буття ментальність постає як спільне психологічне оснащення представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення” [168, с. 4]. Визначення ментальності В. Храмовою, на думку Симоненко С.М. [140], є найбільш близьким, синонімічним, спорідненим поняттю “картина світу”. Воно дає можливість вивчення форм свідомого та несвідомого в структурі мислення взагалі, та візуального мислення, зокрема, а саме - уявлень, образів, архетипів тощо. Таким чином, поняття “картина світу” та “ментальність” розглядаються як синонімічні, а “образ світу” як їх індивідуально-динамічну похідну... і, водночас, – як утворювальну складову [140]. У формуванні картини світу беруть участь всі сторони психічної діяльності людини, починаючи з відчуттів, сприймань, уявлень і закінчуючи вищими формами мислення і самосвідомістю людини. Образ світу виникає в різних актах світовідчування, світовідчуття, світобачення, світосприймання, світоуявлення, світооцінки, світоз‘ясування, в таких переживаннях світу як цілісність, в актах світодії. [125, с.20]. Отже, поняття “картина світу” і “образ світу” є тісно взаємопов'язаними і похідними один від одного. На думку Симоненко С.М., якщо розглядати смислову зв'язку “картина світу” - активність суб'єкта - “образ світу”, то образ світу суб‘єкта діяльності є похідним до “картини світу” і це можна розглядати як розпредмечування суб`єктом картини світу. Але існує й інша смислова зв'язка: образ світу - активність суб'єкта - картина світу. В процесі континуального створення образу світу суб'єкта діяльності виникає індивідуальна (приватна) картина світу, як похідна образу світу, як його змістова складова, як процес опредмечування навколишнього світу. У такому разі можна говорити про спів-творення суб'єктом загальної картини світу, розглядаючи образ світу як механізм континуальності розвитку глобальної картини світу [140]. Таким чином, картину світу можна розглядати як похідну початкового глобального образу світу, що лежить в основі світобачення людини, як його змістову сторону, як результат духовної діяльності людини. За такого підходу “картина світу” постає як суб'єктивний образ об'єктивної реальності і входить в клас ідеального, яке, не припиняючи бути образом реальності, опредмечується в знакових формах, в той же час, не відображаючись повністю ні в одній із них [140]. Картина світу як регулятив людській життєдіяльності має широкий простір дії не тільки в свідомості, психіці, людському дусі, але і в усьому тому, регулятором чого вона є, - в поведінці людей, матеріально-тілесній практиці, продуктах культури тощо. На образ світу, що становить ядро світобачення людини, спирається людина в своїй соціокультурній діяльності [60]. Без картини світу неможливим виявилося б людське спілкування і взаєморозуміння. Завдяки картині світу як базисному компоненту ментальності людини відбувається взаємодія знання і поведінки людей в суспільстві, проникнення в духовні світи один одного. Перетин духовних світів людей відбувається за рахунок того, що існує загальна для них система світовизначення. Розрив в розумінні починається при зміні глобальних картин світу – зміні “оптики” для “внутрішніх” очей людини, коли новий умогляд дає і нову очевидність (вираз С.Є. Нікітіної), тобто коли зміна інтерпретативного ключа приводить до нових інтерпретацій світу. Привласнення загальної картини світу відбувається через становлення суб'єктивного образу світу, продуктом якого є нова суб'єктивна картина світу як приватний конструкт розвитку нової загальної картини світу. Суб'єктивність картини світу пов'язана з участю окремих осіб у формуванні її фрагментів і окремих зрізів [140]. Базисним матеріалом для картини світу є категоріально-семантичний рівень (шар) тієї або іншої культури. На думку А.Я. Гуревича, “вбирання”, сприйняття цих категорій і уявлень має неусвідомлений характер, хоча можуть бути присутні елементи контролю з боку правлячих груп над свободою інтерпретації деяких категорій і понять, відмінних від загальноприйнятої їх інтерпретації. Ці категорії, семантика культури відображені в мові, а також в інших знакових системах (мова мистецтва, науки, релігії) – “мислити про світ, не користуючись цими категоріями, так само неможливо, як не можна мислити поза категоріями мови” [52]. Таким чином, необхідно виділити різні рівні відображення реальності в картині світу, як рівень вербальних знакових систем, так і рівень невербальної семантики, зокрема іконічної семантики. Однією з основних ознак (властивостей) картин світу, враховуючи наочний характер людської діяльності і мислення, є її наочність. Специфіка наочності картини світу полягає не в її тілесній “сенсуальній очевидності, а в можливості виразу певних ідей, категорій через різні прийоми їх візуалізації”. Більшість образів в картині світу має візуальний характер, але необхідно відзначити, що достатньо широко представлені і аудіальні образи [139]. З поняттям наочності картини світу пов'язані особливості гомогенності як просторово-часової однорідності зображення. Візуалізація картини світу може відбуватися відповідно до різних принципів прямої або зворотної перспективи, де на одній площині зображаються події, які сприймаються з однієї точки зору тих, хто їх спостерігає, або зображення, де від однієї площини постають зображення з різних часів і різних місць [124]. Оскільки картина світу не є закінченим образом світу, їй притаманна особлива пластичність, рухливість, поліваріантність. Щоб бути гранично ясною, лаконічною, вона повинна використовувати і особливі засоби побудови образів, вироблених людством для синтезу і збереження інформації, - різні поняття, логічні висновки, образи-гештальти, форму художнього узагальнення тощо, а також до таких засобів відносяться розпливчасті, громіздкі, не строго сформульовані багатозначні і глибинні образи-поняття, що дають імпульс для широких узагальнень і аналогій [124]. Завдяки здатності візуалізації, саме “невидиме, умоглядне, глибинне” на рівні підсвідомості стає наочним. Жодна сучасна наукова картина світу, не говорячи вже про художні картини світу, не обходиться без наочності різного рівня вираження. Отже, властивість наочності можна віднести до найістотніших властивостей картини світу. Та і саме поняття “картина світу”, “образ світу”, “світобачення” за своєю природою нерозривно пов'язані з “баченням”, спогляданням, візуалізацією, наочними формами мислення. Візуальне мислення є одним з механізмів об'єктивування форм буття ідеального, до якого і належить картина світу як глобальний суб'єктивний образ об'єктивного світу, який зароджується й існує в свідомості людини і в більш глибинних шарах її психіки, що не об'єктивувалися [139]. Шляхом створення наочних метамоделей картини світу за наслідками первинної (в мові) і вторинної раціоналізації (у філософії, науці тощо) візуальне мислення сприяє об'єктивуванню картини світу. Важлива роль у становленні образу світу належить вербальній системі, яка, на думку В.Ф.Петренка, виявляється в тому, що структури мови, організовуючи людське сприйняття і досвід, значною мірою впливають на структури суспільної свідомості і, як наслідок, - на світогляд і світобудову. У свою чергу фігури свідомості як ідеальні конструкції виступають схемою, планом майбутніх вже матеріальних творінь [113]. Вплив вербально-мовних структур на візуальні форми відображення, “бачення” навколишнього світу і сутності його явищ підкреслювався також В. Гумбольтом, який вважав, що різні мови - це не різні означення одного і того ж предмета, а різні бачення його [114]. В.Ф.Петренко також підкреслює, що уявлення про аналітичну функцію мови, про опосередкованість сприйняття і свідомості суб'єкта системою значень і факт відмінностей національних мов за лексичною і граматичною структурою неминуче приводять до висновку про відмінність картини світу, сформованої у представників тієї або іншої мовної культури [113]. У основі образу світу лежать категоріальні структури індивідуальної свідомості, індивідуальні системи значень. Разом з об'єктивними базисними категоріями у свідомості, що рефлексує, виділяються категорії, що відображають суб’єкт-об’єктні відносини, атрибутивні характеристики соціального буття людини. |
|
Мережа спеціалізованих вчених рад станом на 15 грудня 2013 року ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» |
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса) |
|
ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ... ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ім. К. Д. УШИНСЬКОГО» |
Всеукраїнська науково-практична конференція СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ... ПН України, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Східноукраїнський національний університет імені... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова У словниках та енциклопедіях під безпекою розуміють положення або стан, за якого комусь чи чомусь не загрожує небезпека, тобто відсутність... |
|
Царик Й. В., Лєснік В. В., Яворський І. П., Горбань І. М., Сребродольська... Рецензенти: д б н., гол наук cпівробітник Жиляєв Г. Г. (Інститут екології Карпат НАН України), д б н., проф Пархоменко О. В. (Дніпропетровський... |
ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ» Тичній конференції «Актуальні проблеми нумізматики в системі спеціальних галузей історичної науки», яка відбудеться 6-8 червня 2013... |
|
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка «молодший спеціаліст дошкільної освіти» / Укладачі: доц. А. В. Пасічніченко, доц. Н. В. Ковалевська, доц. О.І. Гришко, доц. Л. В. Зімакова,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ... Мета семінару: висвітлити надбання та сучасний стан біблієзнавства в Україні, а також позначити перспективи розвитку вивчення та... |