П. С. Дудик
Комунікативно- стилістичні якості мовлення
Стилістика як лінгвістичне вчення
альма
матер
Стилі і форми мови
Стилістика мовних одиниць
Навчальний
посібник
Стилістика української мови
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
(Лист № 14/18.2—2524 від 01.12.2004 р.)
Навчальний посібник містить загальні відомості з курсу стилістики сучасної української літературної мови. У ньому також розглянуто стилі, жанри, форми мови, висвітлено проблематику стилістики усної й писемної форм сучасної української літературної мови, сутність стилістики мовних одиниць. З урахуванням сучасних потреб і тенденцій вивчення стилістики системно проаналізовано комунікативні якості мовлення.
Для студентів вищих навчальних закладів, учителів-словес- ників, журналістів, усіх, для кого важливий високий рівень культури українського слова.
Рецензенти:
академік АПН України, доктор філологічних наук, професор Л. І. Мацько;
кандидат філологічних наук, професор В. О. Винник; доктор філологічних наук Л. Є. Азарова
ISBN 966-580-185-6
© П. С. Дудик, 2005 © ВЦ «Академія», оригінал-макет, 2005
Зміст
Стилістика Мова як джерело стилістичних знань як лінгвістичне Сучасна українська літературна мова вчення як основа стилістики
Основні структурні компоненти
і стилістичні можливості мови
Стилістика мовних одиниць
і мовних рівнів
Основні терміни стилістики
Стилістика в системі розділів
науки про мову
Об’єкт і предмет стилістики
Стилістика і її підрозділи
Стилістичний аналіз мовних одиниць
Стилістика мови
і стилістика мовлення
Стилістика мови (мовлення)
і культура мови (мовлення)
Теоретичне і практичне
значення стилістики
Об’єктивне і суб’єктивне в стилістиці
Стилістично марковані
і стилістично немарковані
мовні одиниці
Стилістична норма в мові й у мовленні Стилістика літературної мови і діалектне мовлення
Стилі і форми мови
Стилістика мовних одиниць
Методологія, методи й методика стилістики Теоретична і практична стилістика
Загальна характеристика стилів мови і мовлення Стилетвірні й нестилетвірні ознаки як лінгвальні основи стилю Стиль мови і стиль мовлення Стиль мови і культура мовлення Розмовно-побутовий стиль мови і мовлення Офіційно-діловий стиль мови і мовлення
Науковий стиль мови і мовлення Художній стиль мови і мовлення Публіцистичний стиль мови і мовлення
Конфесійний стиль мови і мовлення Епістолярний стиль мови і мовлення Стилістика експресивних різновидів мовлення Структура і функції усного й писемного мовлення Культура усного й писемного мовлення Стилістика діалогів і монологів Усне мовлення, розмовне мовлення Книжне мовлення
Фонетична стилістика і її одиниці
Фонетичні засоби стилістики Орфоепічно-акцентні мовні одиниці
Лексична стилістика і її одиниці
Загальна характеристика лексичної стилістики Стилістичні можливості загальновживаної лексики Стилістично обмежена лексика Стилістичне вживання іншомовної лексики Лексико-семантичні групи слів і їх стилістика
Стилістичне значення полісемії Стилістичне використання омонімів
Стилістичне вживання паронімів Стилістична важливість синонімів Стилістичні функції антонімів Стилістичне використання архаїзмів, історизмів Стилістичні функції неологізмів
Фразеологічна стилістика і її одиниці Стилістичне використання фразеологізмів
Граматична стилістика і ЇЇ одиниці Стилістичні функції засобів словотвору Морфологічні засоби стилістики Статистичні основи морфологічної стилістики Стилістика категорії роду іменників Стилістичні особливості
категорії числа іменників Стилістичні функції відмінкових форм іменника Стилістичні особливості конкретних, абстрактних і матеріально- речовинних іменників Стилістичні особливості загальних і власних іменників Стилістична спроможність прикметників
Стилістичні властивості дієслова Стилістичне використання числівників і займенників Стилістичне вживання прислівників Стилістика службових слів Стилістика прийменників Стилістика сполучників Стилістика часток Стилістика вигуків Стилістичне використання синтаксичних засобів мови Стилістика словосполучень Стилістика розповідних, питальних і спонукальних речень Стилістика членів речення Стилістика односкладних речень Стилістика означено-особових речень Стилістика неозначено-особових речень Стилістика узагальнено-особових речень
Стилістика безособових речень Стилістика інфінітивних речень Стилістика номінативних речень Ускладнені прості речення і їх функції Стилістика речень з однорідними членами Стилістика речень з відокремленими членами Стилістика власне неповних речень, еліптичних і приєднувальних неповних речень Стилістика речень із вставними і вставленими одиницями Стилістика речень із звертанням і стилістика звертань-речень Стилістичне використання складних речень
Стилістичні функції абзацу і тексту
Комунікативно- Загальна характеристика
СТИЛІСТИЧНІ
якості мовлення
комунікативно-стилістичних якостей мовлення Мовні й позамовні основи мовленнєвої культури Нормативність мовлення Варіантність мовної норми Правильність мовлення Точність мовлення Логічність мовлення Чистота мовлення Образність мовлення Простота, стислість, виразність, чіткість і яскравість мовлення Доречність мовлення Етичність і естетичність мовлення Багатство і мистецтво мовлення Риторика як складова стилістики Евфонія (милозвучність) мовлення Український менталітет і стилістика української мови Комунікативно-стилістичні функції жестів, міміки Стилістичні можливості рідної мови
Література
Короткий термінологічний словник
1.
Стилістика як лінгвістичне вчення
Стилістика становить лінгвістичне вчення про найумотивованіше й найдоцільніше послуговування мовою, її одиницями — фонемами (звуками), морфемами, словами, словосполученнями й сполученнями слів, членами речення, реченнями, еквівалентами (замінниками ) речень і текстами. Кожна окрема мовна одиниця має своє нормативне або ж діалектне буття, стилістичні можливості. Стилістика — це також учення про стилі, жанри і форми мови, про такі якості мовлення, як логічність, точність, образність, багатство, доречність та ін.
Мова як джерело стилістичних знань
Мова є складною комунікативною системою, у якій, як і загалом у світі, все має свою неповторну сутність. Цим зумовлені особливості використання мови в індивідуальному мовленні всіх її носіїв. Завдяки мові сформувалась людина розумна (homo sapiens). Тільки вона володіє мовою. Її мовлення є всеосяжним засобом усвідомлення й вираження всіх ознак людськості в людині, засобом формування й вираження думок, свідомості і незмірно розвиненої духовно-почуттєвої сфери.
Органічною і необхідною складовою мови як комунікативної системи с мовні одиниці — різнотипні елементи мови (фонеми, морфеми, слова та ін.), кожен з яких представлений певною мовною матерією і виконує тільки йому властиву функцію (функції). Цим умотивовується існування мовних одиниць. На вивчення функції (функцій) кожної з мовних одиниць зорієнтована стилістика.
Стилістика (лінгвостилістика) — розділ науки про мову; лінгвістичне вчення про функціонування й використання мови.
Термін «стилістика» утворився від слова «стиль» (грец. stylos, лат. stilus — спочатку назва палички для письма, згодом — певного способу письма). У теперішньому, найбільш звичному розумінні стиль мови (мовний стиль) — це різновид, одна з форм літературної мови, манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування. В українській мові традиційно виокремлюють такі стилі мови: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, певною мірою — конфесійний і епістолярний.
Стилістикою охоплено всі мовні структури, мовні одиниці, серед яких є повнозначні (мають лексичне значення, від лат. потіпо — називаю) і релятивні (службові, відносні, від лат. relativus — відносний).
Значення кожного повнозначного номінативного (називального) слова єденотативним (лат. denota- tus — позначений, визначений) значенням — або предметним, або означальним, значенням певної дії чи стану, кількості тощо. Натомість конотативне (лат. соп — префікс, що вказує на єднання, спільність, і notatio — позначення) значення слова завжди до- повнювальне, це значення зменшеності, ласкавості, згрубілості, зневажливості тощо.
Слів, які б не мали значення, у мові немає. Службові слова (прийменники, сполучники, частки) мають значення особливе, релятивне, однобічне, тільки граматичне (морфологічне чи синтаксичне або і морфологічне, і синтаксичне одночасно):
значення просторове: на столі, в столі, при столі;
єднальне чи протиставне значення: розумна й бідна; розумна, але бідна;
значення стверджувальності: Еге, моє серденько! (І. Нечуй-Левицький);
. заперечне значення: Ні! Не робитиму цього/ т • Особливим є значення вигуків — слів які не таш- ні до повнозначних, ні до службових, а тільки ВІ!1ШІЄЖать певне почуття: Ой, яка ж незламна юнь' (П Тичи*ч аКт>
Тим, що кожне слово в кожній мові має Пет^Г чення або кілька чи й багато значень, пояснюєте ЗН^" ально-комунікативна, отже й стилістична ЯСоДі' кожному слові. ’ отРєба в
Розрізняють стилістику загальнії г~ практика однаково стосується всіх літератупниуЄ°РІЯ 1 часткову, тобто стилістику певної окремої мі!?1 1 раїнської, російської тощо). ви (Ук-
Сучасна українська літературна мова як основа стилістики
Сучасна українська літературна мова утвопип різнотипних структурних одиниць, які фотзмлГв °Я 3 упродовж багатьох століть (на думку вчених7 ал?їся VI ст. н. е.). Українці послуговуються нею системі реважно із всенародною однозначністю У країн ПЄ" ва для них є однією з суттєвих духовно-внуТп?п*М°- зовнішніх національних сутностей. ь^шніх і
Зміст терміна «сучасна українська літератлт»» ва» містить кілька означень: «літературна» «с М°" «українська». ’ <<�сУЧасна»,
Реалія «сучасна українська літературна мовя ча, ніж «сучасна українська мова», до якої належ* ВУЖ' й українські діалекти (територіальні, місцеві) и Ще ві їм мовні одиниці — діалектизми, а також ппоо ^ТИ~ слова, жаргонізми, сленгізми й арготизми СТоРічні Літературна мова - це мова, яка унормована родною практикою мовленнєвого спілкування сена~ кована, опрацьована письменниками, вченими ВПоряд‘ ськими діячами, іншими верствами інтелігент’/??Мад' формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанпя °б°Х го вияву вона єдина для кожної окремої нації « СВ°" для всіх, хто має в ній потребу і щоденно нею посп Р°ДУ’ ється. Літературну мову характеризує її наддія °Ву‘ використання — найтиповіше, соціально наЙпот^ТН-Є ше і найумотивованіше. Вона має стабільні Р10ні* норми у вимові, лексиці, фразеології, граматииП^ЛЄНІ лістиці. Літературна мова будь-якого народу Пп„ТИ' ється з письма, з писемної фіксації усного мовленн На~
Дуже важливою є суспільна консолідуюча (лат. соп- воіісіаіііо — зміцнення, об’єднання) роль літературної мови. Вона суттєво об’єднує всі верстви народу в одне національне співжиття незалежно від їх місця проживання і соціального стану. На основі літературної мови сформувався український народ як окрема нація.
Унаслідок наукового вивчення української літературної мови впродовж багатьох поколінь поступово створювалась наука про неї —
|