АКТ
ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
ПРОГОЛОШУЄ
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року
Стилетвірні засоби офіційно-ділового стилю — це виразно стандартні, тобто усталені й типові для цього стилю мовні форми, слова й сполучення слів, одні з яких загальновживані, а інші простежуються тільки в якомусь одному діловодстві. Усі вони виразно стереотипні, консервативні, традиційні, в них майже відсутні засоби мовленнєвої емоційності, немало архаїчних особливостей. Таке оцінне міркування стосується далеко не всіх жанрів, творів публіцистики. Наприклад, «Акт проголошення незалежності України» через властиву йому
виняткову соціальну важливість, не зовсім звичну лексику і синтаксичну будову, сприймається урочисто, емоційно. Його емоційність зумовлена не тільки семантикою і структурою тексту, а й позамовними чинниками, особистістю мовця,^рого ставленням до змісту Акта.
Офіційно-діловий стиль, попри мовленнєву шаблонність, а отже, й своєрідність, не становить окремої мовної комунікативної системи, він є складовою частиною мови. Мовна система різних жанрів (заяв, протоколів та ін.) офіційно-ділового стилю відрізняється від інших стилів суто специфічними ознаками: значною кількістю стандартних форм вислову, нормативних мовних одиниць — слів, мовних зворотів, структурних різновидів речення.
Кожен документ оформлюють у певних лексичних і синтаксичних вимірах, межах. Усе написане в параметрах офіційно-ділового стилю має бути передусім точним, логічним, нормативним, доказовим і завдяки цьому стилістично найдоречнішим. Недопустимими є пропуски слів чи літер, бо цим порушується зміст документа. Достовірність, правдивість фактів — одна з найсуттєвіших ознак офіційно-ділового, як і наукового, мовлення. Інформація в документі має сприйматись однозначно, тогАг образність (метафоричність, переносність) мови в ньому має бути мінімальною.
Д. Розенталь зазначав, що офіційно-діловий стиль серед книжних стилів мови «виділяється своєю відносною стійкістю і замкненістю», шо для нього «характерна наявність численних мовних стандартів — кліше. ЯкщбТГ інших стилях шаблонізовані звороти нерідко вважаються стилістичним недоліком, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються ' як цілком природна його особливість».
Типовими для офіційно-ділового стилю є, зокрема, такі мовні форми, сполучення слів: за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу, за розпорядженням, поставити (взяти) за приклад, ввести до складу, виступити (висловитись) з питань, винагорода за, у відповідь на, виконуючи обов’язки, попереджаю, що; відповідно до, сталося з вини, порушити (розглянути) питання, повернутись до питання, допомогти матеріально, надати грошову допомогу, забезпечити житлом, виділити кошти, давати вказівку, провести операцію, суворо заборонити; ми, що нижче підписалися; одержувач, витяг з протоколу, відрядження, доводимо до відома та ін.
У межах офіційно-ділового стилю найчастіше спілкуються між собою працівники різних організацій, закладів, а також окремі громадяни в офіційному листуванні, під час складання документів.
.— Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови, на думку Л. Мацько, О. Мацько, 0. Сидоренко та ін., спершу «розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалась наріччям російської».
Найістотнішими мовними ознаками ділового стилю є:
чітке розмежування його зразків;
дотримання прийнятого порядку в оформленні кожного різновиду документів;
широке використання слів, пов’язаних з діловою лексикою, яка стосується певної галузі суспільного життя;
вживання слів у найбільш звичайному для них значенні, зокрема слів-термінів, тобто слів, що мають, як правило, одне лексичне значення, виражають чітко окреслене поняття, створене в певній галузі науки, техніки або мистецтва;
послідовність у викладі думок, його членування на абзаци, параграфи, пункти;
користування усталеними формами висловлювання, які перетворились на фразеологізовані в канцелярсько-діловому мовленні.
Використання певних готових форм висловлювання (мовних шаблонів) у писемній і усній формах офіційно- ділового мовлення (бесіди, розмови в кабінетах офіційних осіб, виступи на державницьких виробничих засіданнях, нарадах, інші публічні виступи, неприватні телефонні розмови та ін.) збіднює мову, зневиразнює думку, надає їй ознак штучної, стилістично невмотиво- ваної книжності. Характерним для цього стилю є вживання за певних мовленнєвих ситуацій слів вірний, вірно замість правильний, правильно; дійсний, дійсно замість справді і справжній, слушний, слушно; за виключенням статті, замість за винятком-, замість яскравий вияв вживають яскравий вираз, відрізнятися замість відзначатися: Ці твердження не відрізняються новизною та ін.
Штампи певною мірою вдається долати, особливо в усному діловому мовленні, у якому стандартність вислов-
лювання значно менша, ніж у писемному. Діловому мовленню властиві елементи інших стилів — художнього, публіцистичного і наукового. Нерідко мовці вдаються до перифраз (стилістичного прийому), називаючи особу або предмет не прямо, а описово і за найхарактернішими ознаками, напр.: Санкт-Петербург — місто на Неві; телевізор — голубий екран; Якутія — алмазний край і т. ін.
Спрямування й мета спілкування в межах офіційно- ділового стилю полягають у тому, щоб забезпечити максимальну об’єктивність і точність у вираженні думки. Це особливо стосується писемної форми офіційно-ділового стилю. Для неї характерне висловлювання за певним усталеним зразком. Навіть адресу на конверті прийнято писати в певному порядку. У діловій практиці часто використовують готові бланки, які треба тільки заповнити. \
Стандартні мовні структури — слова, словосполучення і речення — в офіційно-ділових текстах узвичаєні й стилістично природні. Дотримання їх забезпечує належну культуру офіційно-ділового мовлення, яка в такому разі полягає в тому, щоб точно заповнити заздалегідь підготовлені бланки (запис прізвища, ініціалів, вказівка на обійману посаду, місце проживання та ін.). З цієї причини ніхто з мовців не повинен привносити до форми загальноприйнятих ділових документів нічого' суто індивідуального. Наприклад, після слова Заява з першого (найчастіше і єдиного) абзацу потрібно викласти суть заяви: Прошу Вас.... Не прийнято починати заяву прохальним словом чи словами Дуже прошу Вас..., Дуже-дуже прошу... чи Благаю Вас... . Автобіографію складають теж за усталеною мовною традицією: посередині великими літерами пишуть слово Автобіографія, з абзацу: Я і вказують прізвище, ім’я, ім’я по батькові, записують текст автобіографії, зазначають місце її написання, дату, справа — свої ініціали, прізвище і підпис. Отже, документи складають суворо за усталеним зразком, використовуючи відповідну лексику.
Свою неповторну мовленнєву культуру має кожен офіційно-діловий жанр, документ. У дотриманні усталених мовних зразків ділових паперів якнайбільше й полягає їх стилістична доладність. Тільки в офіційно- ділових текстах здебільшого використовують такі сполучення слів, як подавати (надавати) допомогу (за-
мість розмовно-побутового допомагати, допомогти); здійснити напад, виявити турботу (напасти, потурбуватись ); поставити запитання (запитати) та ін.
Отже, особлива усталеність багатьох стилетвірних засобів — слів, сполучень слів, структур речень — в офіційно-діловому мовленні становить для нього визначальну форму, яка найчастіше називається штампом, стандартом, кліше і не може оцінюватися тільки негативно, бо усталеність офіційно-ділового стилю хоча й збіднює його мовну палітру, сукупність виражальних мовних засобів, усе ж дає змогу передати зміст документів (заяви, автобіографії, доповідної записки, протоколу та ін.) однотипним способом. Без певних усталених і звичних формул офіційно-ділове мовлення втратило б свою мовленнєву, а з цієї причини і функціональну своєрідність. Тому у використанні канцеляризмів, усталених виразів у писемному й усному мовленні офіційно- ділового стилю потрібна щонайбільша стилістична вмотивованість і рівновага. У цьому виявляється важлива частка культури мовлення кожного.
Науковий стиль мови і мовлення
Літературне мовлення наукового стилю в обох його формах (писемній та усній) у своєму типовому вияві суттєво відрізняється від усіх інших мовних стилів. Писемна форма — первинна, найбільш традиційна й показова для нього. З неї починається й сама літературність, нормативність кожної мови. Перші писемні фіксації мовлення становлять початок наукового стилю мови, яка за, сприятливих соціальних умов і широкого використання стає основою літературної мови.
Писемне наукове мовлення представлене тим, що було надруковане, записане від руки і стосувалось найрізноманітніших істинних або й достовірних знань людини про себе, про інших, про всю природу, всесвіт. Найзначніші набутки наукового пізнання людиною дійсності викладено в енциклопедіях, монографіях, підручниках і посібниках, інших наукових працях.
Усною формою наукового стилю охоплено те, що, будучи науково істинним, реалізується в усно виголошуваних доповідях, виступах, лекціях тощо. Наприклад,
|