українське мовознавство. Вона представлена розгалуженою системою мовних правил — фонетичних, фонологічних, орфоепічних, акцентних, лексичних (семантичних, термінологічних, ономастичних, етимологічних), фразеологічних, граматичних (морфемних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних), стилістичних і графічних (правописних): орфографічних і пунктуаційних — кожне з яких є елементом мовознавчої теорії.
Мовні правила прийнято вважати достовірними, отже й науковими, якщо вони:
а) відображають справжню сутність української (як і інших) мови;
б) містять наукові відомості, зокрема, про те:
які фонеми є в сучасній українській літературній мові і як їх треба вимовляти;
які літери, сполучення літер використовуються в українській графіці, як їх називати, писати, користуватися ними;
як треба наголошувати слова;
з яким лексичним значенням уживати слова;
які різновиди слів, словосполучень і речень характерні для української мови;
як утворюються і змінюються слова;
які розділові знаки використовуються і як ними послуговуватись у писемному мовленні;
як із слів формувати речення (саме у формі речень люди виражають свої думки, почування, сприймання всього навколишнього і того, що наявне в них самих).
Зміст поняття «літературна мова» історично змінювався, витлумачувався неоднозначно. Наприклад, в епоху середньовіччя (приблизно V—XV ст.) літературною мовою для більшості народів Західної Європи була не розмовна й рідна для них французька, італійська, іспанська чи якась інша західноєвропейська мова, а вже «мертва» на той час державна мова колишньої Римської
імперії — латинська мова, яка функціонувала у державному житті, науці, літературі, навчанні й богослужінні. У східних слов’ян, як зазначає сучасний український лінгвіст Віталій Русанівський, роль такої культурно- писемної мови переважно виконувала церковнослов’янська мова, якою створювалась і поширювалась насамперед релігійна література.
Сучасна українська літературна мова сформувалась на українській народній основі. Вона бере свій початок від появи перших трьох частин «Енеїди» (1798) українського письменника Івана Котляревського (1769— 1838). Означення «сучасна» має кілька значень. У най- і ширшому значенні сучасна українська літературна мо
ва — це літературна мова нашого народу, яка використовується уже понад два століття. У вужчому значенні цим означенням охоплюється час існування української літературної мови впродовж трьох поколінь (починаючи з останніх 60—70 років). Поняття сучасності української літературної мови можна обмежити і останньою чвертю XX ст. або виділити (особливо в лексиці і фразеології) лише останні тринадцять років в історії сучасної української літературної мови — час використання її в незалежній українській державі.
Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших мов світу. У ній існує безліч слів і лексичних сполучень слів ( Балтійське море, асиміляція звуків, неозначена форма дієслова та ін.). Усіх слів і їх сполучень у нашій мові не злічити, бо вона є творінням усього народу і постійно змінюється. Найбільше змін у лексиці мови: з’являються нові слова, змінюється значення наявних слів, а деякі з них використовуються все менше і поступово виходять з ужитку.
Ніхто не в змозі засвоїти сучасну українську літературну мову в її повному обсязі. Це стає особливо зрозумілим, якщо зважити хоча б на такі реалії:
слів у сучасній українській літературній мові більше мільйона, і переважна частина їх має не одне лексичне значення, а два, кілька чи й багато (полісемічні слова);
більшість слів — змінні, вони існують не в одній граматичній формі, а в кількох: стаття, статті, статтю, статтею, (в) статті; статті, статей, статтям, статтями та ін.
На сьогодні вже існує понад 22 тисячі різних наук, розділів наук, професій, спеціальностей, які мають розгалу-
жені термінологічні підсистеми, окремі з яких налічують тисячі, сотні тисяч або й мільйони лексичних одиниць.
Навіть найосвіченіша людина може активно володіти лише 5—7 тисячами слів; пасивно вона послуговується кількома десятками тисяч слів.
Мовцям зрозумілі тисячі слів у словниках чи в мовленні інших осіб, проте у власному мовленні вони використовують їх рідко або й зовсім не використовують. Однак найсуттєвіше з того, що є в мові (найуживаніші слова і їх форми, фразеологізми), а також слова і словосполучення, терміни, які становлять зміст основної для носія мови професії, спеціальності, необхідно опанувати. Отже, слід знати основний матеріал сучасної української літературної мови, найважливіші структурні елементи, з яких вона сформувалася. Цій меті немало слугує й така навчальна дисципліна, як стилістика мови (і мовлення). Оволодіння стилістикою сучасної української літературної мови — це оволодіння її культурою в усній і писемній формах, в усіх її стильових і жанрових різновидах, без чого неможливим є використання всього потенціалу (лат. роїепііа — сила) українського слова як запоруки й засобу формування і вияву українського менталітету, патріотизму.
На часткове оволодіння теорією стилістики і практикою стилістичного мовлення зорієнтований шкільний курс української літературної мови. Це суттєво сприяє формуванню в учнів стилістично диференційованого мовлення, навчанню мовленнєвої майстерності, розвиткові мислення, емоційної сфери, естетичних мовленнєвих смаків, що вкрай важливо для формування не тільки мовленнєвої, а й загальної культури громадян української держави.
Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови
Нині в світі приблизно 6 тисяч різних мов. Кожна з них репрезентує певну соціальну спільність людей, особливе надбання етносу (народу).
Немає мови взагалі ( всемови ) , тобто мови для всіх. Це лише абстрактно-уявлюване наукове поняття. Кожна людина завжди спілкується з іншими конкретною мовою (народною, національною) або послуговується діалектним мовленням — певним різновидом загальнонародної мови, який не має літературної нормативності.
Кожна мова має те, що зближує її з іншими мовами і відрізняє від інших мов, становить її неповторну самобутність. Водночас мови мають тотожну побудову, бо кожна утворена з однакових структурних компонентів (елементів, частин). Основними з них є:
фонетична (звукова), фонетико-фонологічна система. До неї належать такі мовні одиниці, як фонеми, звуки, найрізноманітніші поєднання їх, усі фонетичні процеси в словах, склади слів, наголошування слів, особливості їх вимови;
лексичний (словниковий) склад, або лексика. Це всі наявні в мові повнозначні і неповнозначні (службові) слова, а також вигуки;
фразеологічний склад. Він містить стійкі сполучення слів (фразеологізми) типу байдики бити, замилювати очі; Що посієш, те й пожнеш і под.;
граматична будова. Вона охоплює всю сукупність форм слів, морфем (коренів, префіксів, суфіксів, закінчень), усі способи творення і змінювання слів, поєднання їх у словосполученнях і реченнях, усю сукупність типів словосполучень і речень.
Граматична будова мови членується і внутрішньо. Її частинами є:
морфемна будова. До неї входять морфеми (корені слів і афікси);
словотвірна будова. Вона містить способи й засоби творення слів за допомогою афіксів, словоскладання та ін.;
морфологічна будова. Її елементами є слова всіх частин мови і властиві їм морфологічні (граматичні) категорії і значення;
синтаксична будова. Вона охоплює всі члени речення, словосполучення, речення, еквіваленти (своєрідні комунікативні замінники) речень (Так; Ні!; Хіба? та ін.).
Тільки сукупно всі основні структурні компоненти мови утворюють мову — особливу специфічну систему знаків, з допомогою яких люди спілкуються, обмінюючись з іншими своїми думками й почуваннями.
Для стилістики найважливішими є ті основні структурні компоненти мови, яким властива певна семантика (лексичне значення). Це слова й утворені з них
фразеологізми, члени речення і сформовані з них речення. Всі одиниці мови мають звукову природу — складаються з фонем, через що звуковим оформленням мовних одиниць суттєво визначається стилістика мови, певна функція кожного слова, словосполучення, речення і тексту.
Оволодіння стилістикою української мови передбачає вивчення її функціональних можливостей, її спіл- кувального потенціалу. Це вимагає ґрунтовного знання того, як саме внутрішньо членується наша мова, з яких основних структурних компонентів вона сформувалась, які мовні одиниці становлять специфічний і формуючий матеріал кожного з чотирьох основних структурних компонентів мови.
Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів
Мова, вся її система формується з мовних одиниць і мовних рівнів.
Мовними одиницями є різнотипні елементи мови, її складові. До основних, визначальних мовних одиниць належать фонеми (звуки), морфеми (корені слів, афікси), слова, словосполучення, члени речення і речення.
Усі мовні одиниці матеріальні за своєю природою, бо становлять фізіологічно-акустичні складові частини мовлення, вимовляються й сприймаються на слух або зором (будучи записаними). Така мовна одиниця, як фонема, ніякого лексичного значення не має, але в складі слова виконує словоутворювальну функцію. Водночас інколи й окрема фонема (один з основних звуків мови) може впливати на стилістичну (функціональну) видозміну слова: пор.: вільний — сучасна узвичаєна всенародна форма і вольний — форма колишня, тільки поетична, урочиста, нині нелітературна, ненормативна.
Нефункціональних (які б не виконували жодної функції) мовних одиниць немає. Хоча окремий звук сам собою нічого не означає, він усе ж набуває певної функції в слові: досить усунути з нього хоча б один звук чи змінити його місце, як слово зруйнується, спотвориться, пор.: книжка, але кижка чи кинжка; звук і, який позначається літерою і, — це звук (фонема) переднього ряду, високого піднесення, неогублений і т. ін., у мовленні він може також виступати звуком-словом (службовим), якщо поєднує між собою інші слова, словосполучення, частини складносурядного речення або й окремі прості чи складні речення, напр.: І день іде, і ніч іде, І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки (Т. Шевченко); Свята брама одчинилась, Козака впустили. І знов брама зачинилась (Т. Шевченко); І плаче, плаче Ярославна в Путівлі-городі. Йрече ... (Т. Шевченко).
У системі фонетико-фонологічного складу мови є й інші (крім фонем) одиниці: склад слова і наголос, у словниковому складі мови виділяють лексеми , тобто повнозначні слова, або семеми (грец. ветато — визначаю); фразеологічна система мови представлена фразеологізмами; граматична будова мови складається з морфем (морфемної будови), морфологічних форм слів, граматичних (морфологічних) категорій (відмінок, число, рід, час, вид, особа та ін.), граматичних значень (називний відмінок, жіночий рід, недоко- наний вид тощо); стилістична система мови формується такими мовними одиницями, як с ти ліс те ми .
Центральною мовною одиницею є слово. Однак оцінка мовних одиниць умовна, бо, наприклад, без фонем (звуків) також не було б мови як засобу спілкування, мислення.
Мовні одиниці якогось одного типу утворюють певний мовний рівень (ярус, зріз). Розрізняють такі мовні рівні:
звуковий рівень мови (утворений із звуків мови);
фонологічний рівень мови (до його складу входять фонеми);
акцентний рівень мови (формується з наголосів);
морфемний рівень мови (його утворюють морфеми);
синтаксичний рівень мови (утворений із членів речення, словосполучень і речень);
лексичний, або семантичний, рівень мови (складається з лексичних значень слів);
стилістичний мовний рівень (його утворюють сти- лістеми);
графічний рівень мови (формується з графем — найменших писаних знаків, літер, букв);
орфографічний мовний рівень (утворюється з орфограм);
пунктуаційний рівень мови (його формують пунктограми).
Проаналізувати слово па. фонетичному рівні означає виявити в слові звуки, охарактеризувати їх, визначити склади в слові тощо; проаналізувати слово на морфемному рівні — розглянути слово за його морфемною будовою, визначивши в ньому корінь і афікси; схарактеризувати слово па. словотвірному рів- н і означає виділити в ньому ті способи й засоби, якими утворилось слово; аналіз певного відрізка мовлення на синтаксичному рівні передбачає виявлення і аналіз у ньому речень, словосполучень і членів речення, способів поєднання їх.
Тільки вивчення конкретної мови у межах усіх її одиниць і на всіх її рівнях дає можливість пізнати мову науково, з’ясувати, чим вона відрізняється.від інших мов. Можливий і інший підхід до аналізу мовних явищ, наприклад виділення серед них матеріальних одиниць мови, які мають звукову оболонку, тобто представлені звуком, кількома чи багатьма звуками (фонеми, морфеми, слова, члени речення, словосполучення, речення), і нематеріальних одиниць мови — одиниць значення (значеннєвих одиниць), так званих семем і сем. Ними є, у них виявляється ідеальна сутність матеріальних одиниць мови. Це передусім семантика слів, фразеологізмів, тобто властиве їм лексичне значення.
Матеріальні мовні одиниці поділяють на однобіч- н і, які не мають власного лексичного значення (фонеми, склади слів, службові слова), і двобічні, які мають своє лексичне значення і своє звучання, інакше кажучи, мають план змісту і план вираження (суфіксальні й префіксальні морфеми, слова, члени речення, словосполучення, сполучення слів, речення, текст).
Для стилістики як окремої лінгвістичної галузі знань по-різному функціонально важливі всі мовні одиниці, але найвагомішими є слова в структурі речення, фразеологізми, речення, особливо в поєднанні з іншими реченнями, тобто речення в певному тексті.
Пізнання всієї сукупності функцій, що їх виконують різноструктурні мовні одиниці, неможливе без системного вивчення всього комплексу одиниць, з яких сформувалася сучасна українська літературна мова.
Основні терміни СТИЛІСТИКИ
Як і кожна інша галузь знань, стилістика оперує великою кількістю своєрідних, тільки їй властивих мовознавчих термінів. До основних термінів стилістики належать: «стилістика», «стилістична система мови», «стилістична структура мови», «стилістема», «стиль мови».
|