ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
|
|
Скачати 4.17 Mb.
|
| ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ Матеріали науково-практичної Інтернет-конференції «Відкриваймо нові грані шевченкознавства» Черкаси 2013 Керівники проекту: Месевря О.І., завідувач лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників; Січкар С.І., методист з української мови і літератури Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Рецензенти: Коновальчук В.І. – завідувач кафедри психології Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Лис С.М. – учитель української мови і літератури, учитель-методист Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 20 Черкаської міської ради. Посібник прислужиться як учнівській та студентській молоді, так і вчителям – словесникам, всім, хто прагне його духом запліднити українську ниву. За вірогідність фактичного матеріалу і точність цитування відповідають автори. Підписані матеріали відображають винятково позицію авторів. Рекомендовано до друку вченою радою ЧОІПОПП Протокол № від 30.05.2013 року Менше року відділяє нас від ювілею Т.Г. Шевченка – геніального земляка, «Володаря у царстві духа», який увійшов у коло велетнів зі своєю могутньою піснею і мужнім словом як поет, котрий слово правди і любови утвердив подвигом свого життя» (Є. Сверстюк). Він «заклав основу модерної української літератури, а в широкому значенні – базу під українську національну ідентичність» (С. Єфремов). Кобзар врощений у стихію мислення українського народу, він завжди актуальний. Кожне покоління буде мати свого Шевченка. І до Шевченка у кожного свій шлях. « Та ніщо не вдіяло на мене такого враження, як «Кобзар». Як узяла я того «Кобзаря» в руки, глянула на ті чарівні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі і прозу(там же він і про художників пише), та так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав… Ото як засіло мені в голову те велике слово художник!» - писала Катерина Білокур. На творчості Т. Шевченка виросло багато поколінь. Учителі української мови й літератури прагнуть зберегти зв'язок поколінь , прилучаючися до важливої справи виховання шкільної молоді на шляху подолання «узвичаєних поверхових уявлень про великого поета», пробуджуючи у дітей високі почуття духовного зростання, навчення добра, правди «краси любові», «віри в силу морального порятунку» – основ Шевченкового життя і творчості. У вчительському доробку Пророк постає живий, сповнений любові, віри і «святої сили – людське серце пробивать». Тема 1 Проблема родоводу Т. Шевченка у документах, а також у науковій, науково-популярній і художньо-біографічній літературі Галій Ніна Олександрівна, учитель української мови і літератури Шевченківського навчально-виховного комплексу «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Звенигородської районної ради Черкаської області Кожному цікаво довідатись про свій родовід, про своїх предків, про витоки походження роду і джерела його міцності. Тим більше, якщо йдеться про кровних нащадків нашого славетного земляка Т.Г. Шевченка. Ґрунтовна праця М.П. Лисенка засвідчила в черговий раз , що нащадки Великого Кобзаря не лише пам’ятають своє коріння , а й вивчають його. Книга може бути цікава широкому колу читачів. Бо розкриває досі мало знані гілки родоводу Т.Г. Шевченка. Загальне генеалогічне дерево – це понад тисяча осіб, займає полотно розміром 4 метри на 1.5 метра. В Україні з давніх-давен у великій пошані були сім’я, рід, родина. Саме родина була основною складовою українського етносу, української нації. У родині виховувалися любов до батька й матері, і повага до дідусів і бабусь, і пошана до всіх членів роду. Українська родина була надзвичайно важливим культурним і соціальним елементом суспільства. Тому, коли ми ведемо розмову про родину, то маємо на увазі насамперед сім’ю( подружжя). Також це і кровно близькі люди, яких єднає щира любов і відданість. Крім того, родина – це поняття, яке існує у просторі і часі. Це цілий ряд поколінь від далеких пращурів до ще ненароджених нащадків. Ось тому родинні цінності передаються від покоління до покоління і являють собою рід як одну з головних підвалин народу. Головна цінність родини – це продовження роду, розквіт українців і українства в Україні та по всіх куточках земної кулі, де розташована українська діаспора. Українська родина має тисячолітню історію. Характерними рисами української родини є пошана один до одного, взаємоповага, братерство. На цих основних принципах виховувався Тарас Григорович Шевченко. Дослідникам вдалося зібрати чимало матеріалів про походження Кобзаря. У своїй роботі я представляю ґрунтовне дослідження М.П.Лисенка, який є нащадком Великого Кобзаря «Коріння Шевченкового роду». Це найновіше дослідження славетного роду Шевченків, котрий дав світові Поета, що прославив не лише свій рід, а й нашу матір – Україну. Книга побачила світ у 2012 р. І відразу була відзначена Дипломом Всеукраїнського конкурсу « У нас одне коріння». М. П.Лисенко з великим сумлінням підійшов до дослідження дерева роду Шевченків і розкрив багато мало знайомих досі гілок родоводу великого українського поета, життєписів нащадків, які внесли і свою частиночку в історію України. Праці над дослідженням присвятив більше тридцяти років. А безпосереднім поштовхом до початку роботи над збором і систематизацією матеріалів стали зустрічі із троюрідним братом Олександром Андрониковичем Відоменком. В  ідоменко Олександр Андроникович, праправнук Т.Г. Шевченка по брату Йосипу, син Анастасії, народився 7 липня 1931 року в с. Моринцях Звенигородського району Черкаської області, закінчив Шевченківський гідромеліоративний технікум і Одеський державний університет імені І.І. Мечникова. Деякий час працював інженером-гідротехніком, а наступні 34 роки — на педагогічній роботі, із них З0 років підряд викладав аналітичну, фізичну та колоїдну хімії на технологічному відділі Хмельницького комерційного технікуму.Велику частину свого життя присвятив дослідженню творчої спадщини Т.Г. Шевченка, вивченню родинних зв'язків його нащадків, має друковані праці в газетах і журналах. З-під його пера вийшли такі книги: ,,Сумна та радісна Шевченкіана” - 1996 рік, „Тарас Шевченко і родина Енгельгардтів” (надрукована у співавторстві з Євгеном Семенком) - 2002 р., Микола Гоголь - гетьманський та княжий нащадок», „Оплаканий і зраджений” — 2000 рік. Олександр Відоменко — лауреат премії імені Микити Годованця в галузі літературної діяльності та пропаганди української мови. За активну громадську діяльність на посаді заступника голови Всеукраїнського об'єднання ветеранів Указом Президента України нагороджений орденом „За мужність”, а також має медаль „Захиснику Вітчизни” та інші нагороди. Книга умовно поділена на 16 частин: генеалогія нащадків; коротка історична довідка про с. Шевченкове; Андрій Товстик; Тарас Григорович Шевченко рід Ярини Григорівни Бойко(Шевченко) рід Йосипа Григоровича Шевченка рід Микити Григоровича Шевченка рід Катерини Григорівни Красицької (Шевченко) рід Олени (Олександри) Іванівни Олійник(Шевченко) 10) рід Кіндрата Андрійовича Шевченка 11) рід Григорія (Гриня) Євстратовича Шевченка 12) рід Омеляна Івановича Шевченка 13) рід Павла Івановича Шевченка 14) навчаю гордитися родом 15) біографії цих людей потребують подальшого дослідження 16) « Не забудьте пом`янути…»; 17) загальне генеалогічне дерево роду Шевченків. Хто ж він, цей невтомний ентузіаст?  Микола Павлович Лисенко, син Павла Єфремовича, праправнук Т.Г. Шевченка по брату Йосипу. Народився 11 лютого 1949 р. в селі Несвіч Любомльського району Волинської області в сім'ї митника. У вересні 1957 р. пішов у перший клас Турійської початкової школи (Волинська область), а в серпні 1959 р. сім’я переїхала жити в село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області.1965 року закінчив 8 класів Шевченківської загальноосвітньої школи і вступив до Шевченківського гідромеліоративного технікуму, який закінчив заочно в 1969 році. Трудову діяльність почав у травні 1967 р. слюсарем у Черкаському БМУ -42 тресту «Дніпроводбуд». У вересні І968 р. вступив на Черкаський загально технічний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (заочне відділення), а в 1974 р. продовжив навчання і в 1978 р. закінчив Київський технологічний інститут харчової промисловості, здобувши професію інженера-механіка харчових виробництв. Працюючи інженером у спеціалізованому управлінні «Південенергомонтажвентиляція», у червні 1986 р. брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у місті Прип’яті. Із 1972 по 1999 р. працював на підприємствах харчової промисловості м. Києва слюсарем, інженером-механіком, головним інженером холодокомбінату. Водночас займався і педагогічною роботою. Так із січня 1980 р. по жовтень 1991 р. за сумісництвом працював викладачем Республіканських курсів підвищення кваліфікації кадрів Міністерства місцевої промисловості УРСР, а з вересня 2000 р. по березень 2004 р. за сумісництвом вів у студентів Шевченківського сільськогосподарського коледжу практичні заняття з дисципліни «Матеріалознавство і технології конструкційних матеріалів». У вільний від основної роботи час листувався і зустрічався з нащадками роду Шевченків, працював у музеях, бібліотеках, архівах України та колишніх республіках Радянського Союзу, зустрічався з людьми, яким не байдужа історія с. Шевченкового, збирав відомості про свій рід. У 1996 р. журнал «Родовід» (№13) надрукував його дослідження генеалогії рідного брата Т.Г. Шевченка — Йосипа Шевченка. Вивчені ним також гілки брата Микити, сестри Ярини, дядька Павла, а Катерини — разом із Є. Шкодою. Робота в цьому напрямку триває. Велику практичну допомогу надають працівники Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» с. Шевченкового; Національного музею Тараса Шевченка в м. Києві, Черкаського музею «Кобзаря»; Шевченківського національного заповідника у місті Каневі. Багато людей-екскурсантів з України та з-за кордону, які відвідують заповідник у селі Шевченковому, йдуть до оселі Миколи Лисенка, цікавляться корінням Шевченкового роду, а він залюбки розповідає їм про родовід і ділиться спогадами, які з покоління в покоління передавали у сім’ї. У червні 1992 р. М.П. Лисенко став одним із співзасновників Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т.Г. Шевченка, який пропагував і пропагує у школах та інших навчальних закладах культурну спадщину Кобзаря. У травні 1995 р. на запрошення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області Лисенко брав участь у відкритті пам'ятника Т.Г. Шевченку. Із 21 по 25 травня 1996 р. М.П. Лисенко був запрошений оргкомітетом Рівненської обласної держадміністрації взяти участь у Міжнародному літературно-мистецькому шевченківському святі, «В сім’ї вольній, новій», де й виступив на міжнародній науково-практичній конференції , «Шевченко і сучасність» , результати конференції надруковані в науковому збірнику ,»Тарас Шевченко і сучасність». Микола Лисенко — дипломант 2010 року Всеукраїнського пошукового конкурсу, «У нас одне коріння», отримав диплом першого ступеня за дослідження роду Йосипа Григоровича Шевченка, рідного брата Т. Г. Шевченка. У бесіді з Миколою Павловичем він прохопився, що його лякає страшна байдужість людей, які не цікавляться корінням свого роду. А які причини байдужості?Насамперед винищення людей війною, голодоморами, переселеннями. Усе це змушує родинне дерево ламатися і губити гілочки в мороці історії. Але кожен має залишити після себе добрий слід на землі, знати свій родовід, зберігати про нього нетлінну пам’ять. Родина Шевченків викликала, викликає і ще довго викликатиме величезну зацікавленість у вітчизняних і зарубіжних істориків. Шевченкові пращури не були ні генералами, ні гетьманами. Вони орали землю, гайдамакували під проводом Гонти та Залізняка, або ж возили сіль чумацькими шляхами. Предків своїх шанували, але родовід не вивчали. Але точно знали, що в роду не було бусурманів. Родовід братів і сестер Т.Г. Шевченка – це наша історія. І не зів`януть гілки цього родоводу,тому що продовжують його гідні люди. У 1863 році в журналі «Основа» друг Тараса, історик Олександр Лазаревський, зробив першу спробу систематизувати деякі біографічні відомості, пов'язані з сім'єю поета Шевченка. В нарисі Лазаревський скористався спогадами молодшої сестри Ярини. Це започаткувало низку досліджень, які тією чи іншою мірою торкаються родинних зв’язків Тараса Шевченка. Головними джерелами інформації стали розповіді поетових близьких. Багато з родичів не встигли поділитися своїми спогадами... Тим часом лише з боку батька Григорія він мав шістьох рідних тіток і дядьків. Неважко уявити, скільки було в нього двоюрідних братів та сестер, а від них племінників. Більшість з них добре знали свого знаменитого родича. Зокрема зустрічалася з Кобзарем дочка Катерини Григорівни поетова племінниця Федора Бондур, що мала неабиякі здібності у малярстві. Від дядька Тараса, який цікавився її творчим доробком, Федора дістала чимало порад. Трохим, син молодшого Шевченкового брата Йосипа, народився під час першого приїзду Тараса Григоровича на батьківщину влітку 1843 року і став його хрещеником, улюбленцем. Поет не раз відвідував Трохима (рідного прадіда автора), а востаннє бачив його, коли хлопцеві вже виповнилося 16 років. Старші діти братів Микити та Йосипа, сестри Ярини разом з батьками супроводжували труну Тараса Григоровича з Києва до Канева. Отож, частина I - генеалогія нащадків. Рідні брати і сестри Тараса, тобто дві сестри — Катерина й Ярина та два брати — Микита і Йосип, дали нащадків, і їхній рід не зів'яв донині. Шевченко Марія Григорівна (26.01.1819 р.н. — бл.1846 р.с), сестра Т.Г. Шевченка трирічною осліпла від трахоми. Поет піклувався про неї, допомагав їй матеріально. В листах до рідних часто запитував про неї. У сім’ї Йосипа народилося семеро дітей: Левко, Іван, Василь, Трохим, Григорій, Митрофан і Андрій. У Микити було четверо дітей: сини Сава, Петро, Прокіп і дочка Ярина. Катерина Красицька мала дванадцятеро дітей: п'ятеро синів (Максим, Яким, Федір, Семен, Степан) та семеро дочок (Тетяна, Марія, Ганна, Соломія, Федосія, Федора і Олена). Перелік цей можна було б продовжити. Тож зрозуміло, який багатющий матеріал могли б зібрати біографи свого часу в осередку рідних, сусідів, односельців поета. Однак систематичного та глибокого опрацювання такого цінного біографічного матеріалу вчасно не відбулося. А роки проходили, «бігли конем». Із життя пішли усі близькі й далекі родичі Шевченка, які знали його особисто, і згадки про нього перейшли до наступних поколінь — онуків і правнуків. Багато фактів стерлося і загубилося назавжди. Біографічні дослідження проводили тільки правнучатий племінник Шевченка по сестрі Катерині Дмитро Красицький і праправнучка Людмила Красицька. Їхня праця була надрукована в газеті «Літературна Україна». Дещо нове внесено до біографічних даних поетової родини його праправнуком по брату Йосипу Олександром Відоменком в його книзі «Сумна і радісна Шевченкіана». Нині генеалогічна схема Шеченкового роду досить розгалужена і містить дані про родинний зв’язок із Шевченком понад тисячі осіб. Корінням вона сягає аж сімнадцятого століття по батьковій лінії і губиться в безвісті вже в середині вісімнадцятого століття по лінії Тарасової матері. Добре відомо, що батько поета був козацького роду, а от про походження матері відомості значно скупіші. Рід же її за батьковою, Якима Івановича, лінією брав свої витоки з мальовничого Прикарпаття. Можна сказати, від волелюбних, бунтарських за духом предків. Рідних тіток і дядьків по матері та по батькові у Т. Шевченка було дев’ятеро. Тарас народився четвертою дитиною в сім’ї в 1814 році. Після нього народилися сестри Ярина (1816 р.), Марія (1819 р.) і брат Йосип (1821 р.). І Ярина, і Марія, і Йосип народилися вже в Кирилівці. А брати Микита (1811 р.) і сам Тарас (1814 р.) народилися в селі Моринці. Географія проживання Шевченкових нащадків надзвичайно широка. Сприяли тому і революція, і війна, й інтенсивна урбанізація. Ще племінники Тараса Григоровича та їхні діти залишали батьківський край – хто в пошуках заробітків, хто прагнучи здобути освіту. Багато родичів своєю працею сприяли розбудові самостійної України. Працювали нащадки науковцями, на дипломатичній роботі за кордоном, музикантами, літераторами, вчителями, художниками, інженерами, агрономами, механізаторами, зоотехніками, іхтіологами, лікарями, шахтарями, водіями, бухгалтерами, співаками, хліборобами, працівниками митниці, адвокатами, військовослужбовцями, бібліотекарями... Мешкають вони на території колишнього Союзу, в США, Англії, Австралії, Франції, Польщі, Японії та інших країнах. Кожне наступне покоління далі і далі відходить від свого знаменитого предка, однак усіх нащадків, як і десятки років тому, об’єднує ім’я Тарасове. Це єднання не просто формальне. Майже всі вони припадали, як і поет, до того вічного животворного джерела, що наснажує відчуттям справедливості, гордої нескореності, щирої любові до свого народу. А чимало з них чудово співають, тяжіють до малювання, мають артистичну вдачу, працюють у галузі культури і літератури як професіонали. Ось лише кілька імен тих, хто походить з Шевченкового роду: художники Фотій і Валерій Красицькі, Ганна Чернецова, Яків Шевченко, Микола Лихошва; журналісти Андрій Шевченко, Олександр Лисенко; співачки Валентина Іваненко, Євгенія Яблонська; балерина Наталія Філатова; письменники Дмитро Красицький, Олександр Відоменко; заслужений діяч Російської Федерації академік Людвіг Боярський; поети Людмила Красицька та В’ячеслав Шевченко, Віталій Лисенко; колишній працівник посольства України в Швейцарській Конфедерації Ігор Крижанівський та інші. Шевченкового цвіту — по всьому світу. Ближчі і дальші родичі всесвітнього генія нині є скрізь: не тільки в Україні, а й у країнах сусіднього та заокеанського зарубіжжя. І як у крові кожного з нащадків є дивовижний ген славетного роду, так незгасимим вогником священної пам'яті (незалежно від їхнього місця народження) зоріє в серцях рідне Тарасове село — колишня Кирилівка (тепер Шевченкове) Звенигородського району Черкаської області. Кожна розповідь, кожнісінький спогад Шевченкових нащадків по-своєму цікаві й повчальні, бо зачіпають струни душі, оживлюють неповторний дух минулого, живлять коріння невмирущого роду. А частина 17 подає графічне дерево роду Шевченків. На ньому розміщено більше 1000 нащадків роду. Ця клопітка робота тривала більше 30 років і є найбільш повною схемою дослідження, складеною вперше в Україні. Розпочав Микола Лисенко із роду Йосипа Григоровича Шевченка, рідного брата Тараса Григоровича Шевченка. Ця схема була надрукована в журналі ,,Родовід” (№13 за 1996 рік). Робота захопила. Загалом складає схеми нащадків М.Г.Шевченка; Ярини Григорівни Бойко, рідної сестри поета; Павла Івановича Шевченка – рідного дядька Тараса. Разом із Шкодою В’ячеславом Євгеновичем – праправнуком Шевченка по родинній лінії сестри Катерини, складає схеми Катерини Григорівни Красицької (Шевченко). Почав із роду Йосипа Григоровича Шевченка, рідного брата Т. Г. Шевченка, згодом ця схема була надрукована в журналі «Родовід» (№13 за 1996 р.). Згодом склав схеми нащадків Микити Григоровича Шевченка, рідного брата Т.Г. Шевченка; Ярини Григорівни Бойко, рідної сестри Т.Г. Шевченка; Павла Івановича Шевченка, рідного дядька Т.Г. Шевченка. Після цього разом зі Шкодою В’ячеславом Євгеновичем, праправнуком Т.Г. Шевченка по родинній лінії сестри Катерини, склали схему Катерини Григорівни Красицької (Шевченко), рідної сестри Т.Г. Шевченка. Генеалогічне дерево Варфоломія Григоровича Шевченка дослідила і люб’язно надала автору Ройцина Ольга Василівна, кандидат фізико-математичних наук. Генеалогічне дерево Олени (Олександри) Іванівни Олійник (Шевченко), рідної тітки Т.Г. Шевченка, розробили і надали авторові Олійник Анатолій Федорович, прапраправнук Т.Г. Шевченка по родинній лінії Олени Олійник, та Кулик Григорій Маркіянович, канівський педагог і поет. Генеалогічне дерево Омеляна Івановича Шевченка дослідив і надав Чанін Сергій Васильович, літератор із Кривого Рогу. Одержимий своїм дослідженням Микола Павлович постійно цікавиться інформацією, яка з’являється на сайтах інтернету, особливо на сайті ,,Клуб знаменитых Шевченко”.Автора непокоїть, що останнім часом багато цікавої інформації з’являється на сайтах інтернету, в тому числі і по генеалогії роду Шевченків. Мало не кожен десятий член клубу називає себе далеким нащадком роду Т.Г. Шевченка. Звичайно на сайтах ніхто цю інформацію не перевіряє і не контролює. Тому неважко оголосити себе нащадком якоїсь визначної особистості. Як на мене, то ця інформація повинна певним чином перевірятися, перш ніж потрапити до інтернету Крім того, часто-густо кореспонденти шанованих видань дозволяють собі розміщувати на шпальтах газет неперевірену і недостовірну інформацію, що стосується нащадків роду Т.Г. Шевченка. Так, наприклад, 09.07.1998 року в газеті «Вечірній Київ» був надрукований допис кореспондента Миколи Цівірка «Я вважав це фантазіями своєї бабусі». У ньому розповідається про нібито праправнучатого племінника Тараса Шевченка по родинній лінії сестри Параски Антонова Леоніда Івановича, який мешкав і працював на той час у місті Кривому Розі громадським представником газет «Вечірній Київ» та «Незалежний погляд». На мої прохання намалювати свою родинну гілочку Леонід Антонов відповів відмовою. Насправді ніякої сестри Параски у Тараса Григоровича Шевченка не було, отже, родинних зв’язків із родом Шевченка пан Л.І. Антонов не має. 06.08.2009 року в «Газеті по-українськи» був надрукований допис кореспондента з Полтавської області Миколи Марченка «Василь Ніколаєнко зіграв у кіно солдата-гвалтівника». У статті розповідається про «родича» Т.Г. Шевченка директора Кибинської школи Миргородського району на Полтавщині Василя Петровича Ніколаєнка. Після цього у мене виникло закономірне запитання як до кореспондента Марченка, так і до В.П. Ніколаєнка: на які документальні свідчення вони спираються для підтвердження того, що В.П. Ніколаєнко є одним із нащадків роду Т.Г. Шевченка? Дуже прикро, але на моє прохання ніяких документальних підтверджень досі не надали ні кореспондент Марченко, ні Ніколаєнко. На моє письмове та усне прохання до Ніколаєнка представити «гілочку» його роду він не відповів. Крім того, я консультувався з працівниками Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», там теж не підтвердили приналежність В.П. Ніколаєнка до роду Шевченків. Проаналізувавши всі наявні генеалогічні матеріали, я дійшов висновку, що Ніколаєнко Василь Петрович ніякого відношення до роду Шевченків не має, хоча б тому, що у братів і сестер Т.Г. Шевченка сина Фоки (у газеті «Фокія») не було. Окрім того, даруйте, не можна оминути неприпустимість у справді українолюбній газеті сусідства в заголовку публікації слів «ґвалтівник» і «родич Шевченка». Цього, здається, вимагає не лише етика, а й стилістика. Я двічі письмово звертався до головного редактора газети Рубана Володимира Миколайовича з проханням спростувати неправдиву інформацію, але, на жаль, на моє прохання чомусь не звернули увагу. А не завадило б ... Неправдива, неперевірена інформація щодо нащадків роду Шевченків була надрукована і в газеті «Донеччина». Допис «Правнучка Кобзаря живе у Вуглегірську» від 16.06.2005 р. та допис від 17.11.2005 р. «Ми тісно пов’язані з іменем Кобзаря». Це лише кілька фрагментів, на які я не міг не звернути уваги. Я не ставив собі за мету аналізувати і перевіряти всі аналогічні факти. У подальшому, вважаю, потребують архівних досліджень і скрупульозної перевірки й інші факти, оприлюднені в засобах масової інформації, але це окрема тема, до якої, надіюся, з часом «дійдуть руки» у шевченкознавців та ентузіастів-дослідників. Тому 15 розділ має заголовок «Біографїі цих людей потребують подальшого дослідження». Тримаю в руках цю книгу, не як учитель, для якого багато чого можна почерпнути при підготоці до уроків і позакласних заходів, а як пересічна людина. І дивні почуття огортають мене, бо з багатьма сільчанами, які були чи ще й досі проживають у селі, особисто знайома. З одного боку гордість, бо мала честь спілкуватися з В. Т. Шевченко – директором музею Т. Г. Шевченка; І .А. Шевченком – заслуженим учителем УРСР. А з другого – трішки заздрісно, що належать вони до такого роду, в якому є «такі батьки і такі сини». Написана книга доступною мовою. Кожен розділ рясно пересипаний світлинами як сучасними, так і попередніх століть. Використані джерела: 1. Білецький Ф.. Звенигородка: мала енциклопедія. – Звенигородка: Звенигородське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство, 2004. 2. Відоменко О.. Сумна та радісна Шевченкіана. Хмельницький – Поділля, 1996. 3. Лисенко М.. Коріння Шевченкового роду. Київ: ТОВ «Алефа», 2012. 4. Яхімонович А.. Родовід Тараса Шевченка в його нащадках. – Черкаси: Брама – Україна, 2008. Холодова Людмила Миколаївна, учитель української мови і літератури Канівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №6 з поглибленим вивченням іноземних мов Канівської міської ради Українська родина, український рід, українська традиція,родовід, ментальність, обрядовість, релігійність, – усі ці поняття одного порядку, одного чуттєвого кореня. В ключі великої спадщини, початки якої сягають основ, підвалин, отого самого коріння, ферментуються вагомі слова: прадід, дід, батько, син, внук, прабабка, баба, мати, донька, онука – це гілля національного історичного поступу. Хто не шанує свій рід і цурається його, той з породи ницих, зрадників, – у кожного народу вивершені сходинки цієї моралі. Була ця мораль і в нашого народу. Попри недолю і прикрі історичні скрути, попри підступ і унормоване українофобство, мораль святості роду шанувалася і передавалася з покоління в покоління. Мали українські роди свої традиції. Дідівські звичаї і родинний пошанівок – то було спочатку, як те саме Слово. Відколи зачиналося дитинство, відтоді зароджувалося почуття гордості й особистої причетності: я – батько – рід. Ніхто не минав цієї почуттєвої сходинки, як струна вона натягувалася, міцнішала, обростаючи мелодикою тлумачень і вірувань. Намагалися розібратися в поняттях цього порядку віддавна. Шукали свого шляху завтрашнього у вчорашнім дні – так намацувалася нитка єдиного шляху. Через рід і родовід – оце батько і син. У таких випадках документи, історичні знання, джерельні матеріали слугують за першовзірець. За життя Тараса Шевченка нікому не спало на думку допитатися й записати все про його рід, про село, навіть про хату, в якій народився. Не залишив жодного документу і сам Шевченко, вважаючи, що його життя – це біографія цілого народу. Тому нерідко за достовірне свідчення беруть те, що змалювала жива художня уява, аби втілити в образах правду торішньої дійсності, а не поодинокого факту. Саме тому тема «Родовід Т. Г. Шевченка» така важлива. Перш за все, питання родоводу Шевченка захоплююче саме по собі. Ним цікавляться науковці, відвідувачі Шевченківського національного заповідника та самі родичі Тараса Шевченка. «Родовід Тараса Шевченка» – тема, над якою багато років працює старший науковий працівник Шевченківського національного заповідника Алла Володимирівна Яхімович. Вона започаткувала картотеку «Родовід Т.Г. Шевченка», в якій нараховується більше 80 осіб; виявила Знам’янську гілку родоводу Красицьких. Дослідженнями родоводу Т. Шевченка займається працівниця Київського музею Т.Г Шевченка Наталка Лисенко, голова Всеукраїнського культурно-наукового фонду Тараса Шевченка Людмила Красицька, Микола Лисенко, родич Тараса Шевченка по брату Йосипу, Олександр Відоменко – правнук поета також по брату Йосипу. Дослідивши та опрацювавши різноманітні документи, наявні в архівах бібліотек, знайдено багато листів переписки з родичами Тараса Григоровича Шевченка. У 1995 році до Канева, на Чернечу гору, завітало 37 родичів Тараса Шевченка з усіх куточків України. Проте, зважаючи на всі знайдені факти, слід зауважити, що родичі і раніше навідувались, листувалися з музеєм. Ділилися спогадами, та отак разом зібрались «на тиху розмову» вперше. Раз за разом, мов світлі джерельця, зринали спомини, і якось особливо, по-родинному тепло вимальовувалась у них постать Тараса. Неймовірно багато цікавих постатей можна знайти у родоводі Тараса Григоровича. Наприклад, його родича Сільвестра Мартиновича Бондаря за прекрасний голос як звали на селі, так і записали в паспорт – Соловеєм Мартиновичем. Йому присвячували свої вірші його родичі, зокрема, сестри Любов та Олена Майбороди, Валентина Сушицька. Відомі імена художників Фотія і Софії Красицьких, Якова Шевченка, художника-фотографа Григорія Шевченка, письменників Дмитра і Людмили Красицьких, співачки і піаністки Валентини Іваненко, шевченкознавців Василя Костенка, Ольги Шарапи, Валентини Шевченко, Антоніни та Людмили Красицьких, Тамари Костенко… Мабуть, це найважливіше – встигнути, не згубити ниточку свого роду, вчасно сказати такі потрібні слова, розділити горе і радість. Інтерес до постаті Тараса Григоровича Шевченка зростає щороку. Аспекти вивчення його життєвого і творчого подвигу найширші. Один із них – це дослідження коренів генія, які стали його початком, які зростили і виховали все життя усвідомленням гордості за свою родинну приналежність. У всі віки найбільшим багатством кожного народу є сім’я, рід, родина, основа нації. Шевченко – рід у Кирилівці давній. Коріння його сягає у XVII століття, а численні гілки, продовжуючи і нині пускати все нові й нові пагони, – все вище, все ширше. Прадід Іван Швець жив у козацькому зимівнику Кирилівки на початку 1700 року. Молодим козакував на Запорізькій Січі, а на зиму приїздив до Кирилівки: чоботи шив із ременю, а постоли з сириці. І за це одержав на селі прізвище Швець. Так природно виникло в родині предків Тараса прізвище, якому з часом судилось у дещо трансформованому вигляді уславити свій рід. Його дружина народила дочку Єфросинію і замолоду померла, так і Швець був змушений осісти в Кирилівці. Прадід Тараса Шевченка по матері – Іван Бойко. У Кирилівці та Будищах родин з таким прізвищем багато. Тут є легенди, що вони переїхали з Бойківщини, що принесли в цей край свої звичаї, крім одежі, різьблення по дереву, багато діалектних слів. Очевидно, що прадід Тараса Григоровича по матері приїхав з Бойківщини у Моринці… Це дуже важливо - знати про нащадків та предків Тараса Григоровича – співця України. Саме тому ми знайшли багато інформації, яка б стосувалась його родоводу. Перше джерело, з якого ми черпаємо інформацію про витоки роду Шевченків, про його нащадків, – книга старшого наукового працівника Шевченківського національного заповідника Алли Яхімович «Родовід Тараса Шевченка в його нащадках». Алла Володимирівна багато років проводить науково-пошукову роботу по вивченню родоводу Кобзаря, підтримує зв’язки з багатьма родинами нащадків поета по його братах і сестрах. У книзі вміщена широка і різнобічна інформація про родовід Тараса Григоровича, спогади, розповіді представників славного роду. Дослідити і скласти генеалогічне дерево Тараса Шевченка поставив собі за мету далекий родич поета Микола Лисенко. Книга Миколи Лисенка «Коріння Шевченкового роду», що вийшла друком у 2012 році, – це наукове дослідження древа роду Шевченків – поіменне розшифрування усіх гілок його нащадків: братів, сестер, дядьків та тіток. Багаторічна копітка праця Миколи Павловича в архівах, музеях, бібліотеках, листування з нащадками, особисті зустрічі з членами родини завершилася тим, що в Україні автор «виростив» генеалогічне дерево роду Шевченків, яке на графічній схемі нараховує понад тисячу осіб. «Коріння Шевченкового роду» – це відгук одного із його пращурів на «дружнєє посланіє» «І мертвим, і живим, і ненарожденним…». Книга має «додаток», де розміщені матеріали про родоводи багатьох людей, які уточнюються і досліджуються. Крім Миколи Лисенка, питання родоводу досліджували: Божко С. у статті «Праправнучка Т.Г. Шевченка: «Від прадіда мого мені не «слави», ні вигідне треба» («Молодь України», 1999, №25, с.2); Бойко П. Нащадки на Дніпропетровщині. – Зб. «В сім’ї вольній, новій», 1985, №2, с.169 – 172; Красицький Д.Ф. До біографії Шевченка раннього періоду. – Збірник праць 6 наукової Шевченківської конференції. – К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1957, с. 32 – 48; Анна Франко – Клочко, Зіновія Стець. Спогади Анни Франко про Митрофана Шевченка. // Дзвін. – 2011, №3, с. 124 – 126; Свічка на вітрі, або скрипка в руках Ейнштейна.// Музичний провулок, №1 (3), 2005; Ковтун О. Все починається з людини. // Вечірній Київ, 1983, 3 вересня; Сакунов В. Кобзарева правнучка . // Вісті з України, 1989, №9, лютий; Іванченко М. Роду Шевченкового. // Народна творчість та етнографія, 1981, №2; Лисицина Э. Правнучка Тараса . // Вечерний Донецк, 1975, 21 червня; Пушик С. Славетний предок Кобзаря. – Збірка «В сім’ї вольній, новій», 1989, №5, с. 231 – 274; Зленко Г. Онучка Кобзаря… // Вітчизна, 1966, №8, серпень, с. 215-217; Білокінь О. На раду тиху, на розмову. // Чернеча гора, №4, 1995, с.2; Баннікова Н. Зустріч з письменником. // Перемога, 1972, 14 листопада; Танана Р. Родичі Кобзаря на його могилі. – Тези наукової конференції, присвяченої 150-річчю першого приїзду Т. Шевченка на Україну. // Канів, 1993, с. 44 – 45; Танана Р. Родичі Кобзаря на його могилі. // Дзвін, 1997, №3, с. 107 – 114; Балачко О. Не забудьте пом’янути. // Культура і життя, 1993; Кірюхіна М. Таємниця садиби Фотія Красицького. // Слово Просвіти, №40, 2011, с. 11; Колесникова К. Дещо про родину Варфоломія Шевченко. – Хроніки 2000. // Черкаський край, №44 -46, 2002, с.177; Зленко Г. Поет – небіж Кобзаря. // Вітчизна, 1966, №3, березень, с. 213 – 217; Родстенники Т. Шевченки. // Киевская старина – К. : Типография Н.Т. Корчак – Новицкого, 1904, №10, с. 24-26; Великий рід великої родини – Науково- популярний нарис про Т. Шевченка та його родовід. // Тов. «Елібре», 2008. Мабуть, це найважливіше – встигнути, не згубити ниточку свого роду, вчасно сказати такі потрібні слова, розділити горе і радість. Слова вдячності про таку нагоду є записах Книги вражень Шевченківського національного заповідника. Художник із Києва Валерій Красицький: «Ми приємно здивовані, що маємо змогу тут всі один на одного подивитись, відчути, яка в велика родина. Кажуть, що є близько тисячі родичів по лінії батьків, братів і сестер Тараса Шевченка, тож сьогодні зібралася маленька часточка. І, напевне, цю щасливу нагоду пошанування предків треба розповсюджувати по всій Україні. Я і в школі діткам кажу : «Підіть до дідуся, бабці своїх, розпитайте, хто був їхнім родичем». У цій залі теж є дітки, я й до них звертаюся. Адже так не вистачає українському духові і українській державі цих пракоренів…» «Час зберегти хоча б те, що залишилося!» – закликав патріот О. Лазаревський в липні 1884 р. І добре те, що питанням Шевченкового родоводу займаються і науковці, і нащадки Кобзаря. І ми віримо, що ще багато нових імен цього славного роду будуть знані широкому колу українців. Адже, передаючи духовні традиції від покоління до покоління, від прабатьків до батьків і від батьків до дітей та онуків,ми виконуємо своє основне призначення – виховуємо нову генерацію покоління свідомих українців. Мій родовід Роки спливають за роками Так час крокує в небуття, Але на жаль, це знає кожен, Йому не буде вороття. За часом линуть покоління На зміну діти йдуть батькам, Але не треба забувати Кому завдячуєш життям. Ми діти неньки України, Де завжди мешкав весь наш рід. Тут жив і прадід мій і дід Про них складу свій родовід. Мій рід великий і чудовій. Йому не буде забуття. В нім чую серця я биття Майбутніх поколінь далеких. Минуле наше – це наш скарб, Який нам треба боронити, Щоб потім сльози нам не лити Й себе у цьому не корити. Баштенко Тетяна, м. Харків Використана література 1. Алла Яхімович. «Родовід Тараса Шевченка в його нащадках»– Брама-Україна 2008. 2. Яцюк В.М. «Не забудьте пом’янути…» Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890-1940. – Криниця, 2004. 3. М.Г. Іванченко «З роду Шевченкового». Книга №47. 1982. С. 60-61. 4. С. Пушик. «Славний предок Кобзаря». 1989.С.231-274. 5. Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза. «Святиня»// Київ, видавництво «Родовід», 1998. 6. Федорук О. Поняття родоводу – з духу нашого. // Родовід, 1996, № 1(13), с. 74-76. 7.Лисенко М. Наше коріння.// Родовід, 1996, № 1(13), с.90-93. Коваль Олена Анатоліївна, учитель української мови і літератури Головківський НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ст.» Головківської сільської ради Чигиринського району Перш ніж заглибитися в генеалогію Т. Г. Шевченка, слід зауважити, що наукових робіт, статей з цього питання не бракує. Ряд робіт ґрунтують свої дослідження, керуючись архівними документами і автобіографічними записами самого Т.Шевченка, окремі статті ґрунтуються на спогадах найближчих друзів поета і людей, які за життя мали зустрічі з ним (поодинокі чи часті). Звісно, чим глибше в минуле йшов пошук, тим більше з’являлося легенд, версій щодо родоводу Великого Кобзаря. По батьковій лінії Тарас Шевченко веде свій початок з козацтва, бо прадід Андрій Безрідний мав походження з козацьких низів на Запорізькій Січі. По материній лінії корені Шевченкового роду сягають карпатських бойків, звідки родом була родина матері Шевченка. Відомо, що дітей у Григорія та Катерини Шевченків було семеро, хоча одна з дочок – Марія (1808 р.н.) – померла в двохрічному віці. Цікавим є той факт, що за офіційною біографією Шевченка на 1818 рік родина Шевченків мала п’ятеро дітей (враховуючи померлу Марію), за дослідженнями П.Зайцева у 1818 році родина мала вже шестеро дітей [4]. Щодо дитинства і юності Тараса Григоровича є теж ряд неточностей. Шевченко в своїй автобіографії у 1860 році вказує, що став сиротою з 8 років, тобто мати померла у 1822 році, за офіційними даними Шевченко став сиротою у 9,5 років (мати померла 20.08.1823 року), а через 2 роки помирає батько (21.03.1825 р.) [4]. Перед смертю батько Т.Шевченка робить доволі дивні розпорядження: «Синові Тарасові із мого хазяйства нічого не треба…» [3]. Тарас став єдиною дитиною, хто не отримав нічого зі спадку. Такий факт може наштовхнути на те, що Тарас був позашлюбною дитиною, і таким вчинком батько Григорій явно не визнав Тараса своїм сином. Але документальних підтверджень цього факту немає або не розкрито його біографами. Хоча, можливо, походження Шевченка сягає коріннями до благородного роду. На благородство рис обличчя Тараса Григоровича наголошував Карл Брюллов. Будучи живописцем, Брюллов добре розумівся на родових рисах людей. Можливо, він побачив схожість в рисах Шевченка з кимось добре відомим на той час. Про благородне походження Т.Шевченка може свідчити і факт його біографії – покарання в «солдати». Якби він був для царя просто звільненим кріпаком, то його покаранням була б каторга, а «служба в… Оренбурзькому корпусі « з правом вислуги» [ 4], може навести на думку, що Шевченко – один з дворян. Однією з суперечливих сторінок родоводу Тараса Григоровича є наявність чи відсутність прямих спадкоємців. Всім відомий біографічний факт, що поет за життя так і не створив родини, не мав дітей. Хоча є певні свідчення друзів Шевченка, що нащадок таки є. За спогадами Афанасьєва – Чужбинського , був він (Шевченко) улюбленим гостем у Закревських. І в 1843 році, коли Тарас познайомився на балу у Волховської з Ганною Закревською, в гості до Закревських разом з чародієм Гребінкою повіз його Віктор Забіла. Там він забезпечував їм вільне спілкування, відволікаючи злюку Платона Закревського своїми знаменитими настоянками під закуску гри в карти, до чого відставний полковник був великий любитель… Виїхав Тарас до Петербургу, захопивши дюжину барилець, полубарилець, пляшок цілющих Забілиних настоянок на всі випадки життя. У вересні-жовтні 1844 до Тараса навідувалася Ганна Закревська, що супроводжувала чоловіка при його черговій поїздці до Петербургу по тяжбах з сусідами. Тарас заради неї навіть змінив квартиру. Пригощалися дарованою Віктором «кохановкою». А через 9 місяців, в липні 1845 року, Ганна народила донечку Софію. Хресними були Віктор Закревській і його сестра. Платон не хотів і бачити дитину. Але і Тарасу не дали навіть на неї поглянути. Саме цим пояснюється його депресія і послідуюча хвороба, що трохи не привела до смерті (в усякому разі «Заповіт» він тоді написав)[1]. Цікавою і суперечливою сторінкою особистого життя Тараса Григоровича є його перебування в Казахстані. Шевченко в очах казахів належав до касти акинів, навіть шаманів, адже він вмів малювати, і казахи довіряли йому настільки, що навіть позували. А це неприпустимо для людей, які сповідують іслам. Утім, це був не зовсім правовірний іслам, надто багато в ньому було язичництва, залишків прадавньої віри в магічні сили природи. Але й цього мало, щоб завоювати довіру. Треба стати членом одного з родів – кланів, що утворюють певну ієрархію. Станіслав Мастєров, письменник і лікар, розповідає, як в 60-х роках 20 ст. їздив по околицях Мангишлака разом з редактором газети «Огни Мангишлака» Юрієм Татариновим і записував розповіді аксакалів, чиї діди пам'ятали про експедицію 1851 року за участі Тараса Шевченка. Вони стверджували, що неофіційною дружиною (токал) була казашка Катя, молодша від нього на 20 років, і в них було двоє дітей, хлопчик та дівчинка. А 1857 року Шевченко повернувся із заслання. Саме вона зображена на однойменній картині. Три роки потому Катю віддали заміж за іншого, й у неї було ще багато дітей. Але про Тарасових їй заборонили згадувати. Належала Катя до войовничого роду Адай, що займає одне з найпочесніших місць серед інших казахських родів. Нащадки Тараса роду Муалім – Адай є хранителями його пам'яті ось уже понад 150 років. [5] Одним із не багатьох родичів, що складають четверте покоління найближчих нащадків Кобзаря є праправнук, який веде свою лінію від Йосипа Шевченка – Микола Павлович Лисенко. Микола Павлович уже понад три десятиліття вивчає генеалогічне дерево родини Великого Кобзаря. У його поданні рід Тараса Григоровича містить понад 1300 осіб. Деякі з них навіть і не здогадуються, що належать до цього славетного роду. Нині ці люди мешкають у Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції. А в Україні, зокрема, й у Шевченковому краї — Моринцях, Звенигородці, Шевченковому, колишній Керелівці (Кирилівці). Видатними постатями Кобзаревого роду є письменники Дмитро Красицький, Олександр Відоменко; художники — Фотій Красицький, Микола Лихошва, Валерій Красицький, Яків Шевченко; заслужений діяч Російської Федерації академік Людвіг Боярський; поети — Людмила Красицька, В’ячеслав Шевченко та Йосип Шевченко; колишній працівник посольства України в Швейцарській Конфедерації Ігор Крижанівський [5]. Звичайно, життя відомої і талановитої людини, якою був Тарас Григорович Шевченко, завжди приваблює нерозкритими фактами, тайнами, версіями. Деякі думки, викладені в статті, можливо суперечать офіційній біографії поета, кожен з нас шукає істину для себе: хтось знаходить, а хтось залишає пошуки. Використана література 1. Афанасьєв-Чужбинський О.С. Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 87-107. 2. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість / Іван Дзюба. – Вид. 2. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 5, 6, 686-694. 3. Жемчужников Л.М. Спогади про Тараса Григоровича Шевченка, його смерть і похорони / Л.М.Жемчужников // Основа. – СПБ, 1861. -№3. – С. 19. 4. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – Нью-Йорк. – 1955. – 228 с. 5. Мастєров С. «Я памятник воздвиг себе…» – Кустанай, 2006. – 160 с. 6. Поліщук В. Старицький і Шевченко: з історії родоводів // Вісник Черкаського університету. – випуск 178. – с.32-37. |
Схожі:
|
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
|
“Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору |
|
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників |
|
Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник |
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ» |
|
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної... |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua