ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
|
|
Скачати 4.17 Mb.
|
Котова Ілона Семенівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель української мови та літератури Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Смілянської міської ради Тарас Григорович Шевченко – великий українець, відомий у всьому світі поет, художник. Які думки ховалися за сумними очима щирої людини, які почуття замкнені у автопортретах, що надихнуло на творчість? Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант в поетичному слові і в образотворчому мистецтві, то стане зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця. Поезія Т. Шевченка здобула загальнонародне визнання, принесла її творцеві любов читачів і невмирущу славу. Але не менш багатою і цікавою є творчість Шевченка-художника. Образотворча спадщина Шевченка дуже велика: нині відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних та жанрових композицій, виконаних художником у техніці офорта, акватинти, сепією й олівцем, аквареллю та олійними фарбами. Значне місце в живопису Шевченка належить портретному жанру. Художник зображував своїх товаришів, знайомих, самого себе, а крім того, виконував портрети і на замовлення. У написаному аквареллю ще під час перебування у кріпацькій неволі портреті Є. П. Гребінки Шевченко виявив значні здібності портретиста. У портреті Маєвської Шевченко втілив один із кращих своїх жіночих образів. Він майстерно зображує привабливе молоде обличчя, тонко передає ледве вловиму посмішку, яка надає образові невимушеної життєвості і задушевності.[http://lessons.com.ua/rozkazhit-pro-tarasa-shevchenka-xudozhnika/] Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад тридцять малярських і графічних автопортретів, у яких передав свої думки, почуття, переживання майже за два десятиліття. Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його творчості. У травні 1838 року, після викупу з кріпацтва, Шевченко стає учнем Петербурзької академії мистецтв — одного з найавторитетніших мистецьких закладів у Європі. Розглянувши подані Шевченком малюнки, рада академії одразу зарахувала обдарованого юнака на навчання до четвертого класу (усіх класів курсу малювання було шість). Роки навчання Тараса в академії позначені величезною працелюбністю, систематичною самоосвітою. Юний художник багато й плідно працював, випереджаючи навчальну програму, три роки поспіль здобував срібні медалі за екзаменаційні роботи. Водночас Шевченко багато читав, цікавився історією своєї батьківщини та інших європейських країн. І, звісно, писав вірші. 1840 року з’явилася його перша збірка — «Кобзар». Саме в період духовного й творчого піднесення Шевченко розпочав роботу над автопортретом, пишучи його до свого дня народження, як це часто робили вихованці Академії мистецтв. Та романтичний автопортрет Тараса Шевченка вирізнявся серед інших робіт. У ньому ліричне поєднувалося з драматичним, замріяність — із тривогою, добросердечність — із сумом. Ми бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, а все інше тане в напівпрозорих тінях. Звертають на себе увагу сховані в тіні очі. Шевченко вдається до типового для романтизму прийому — за допомогою світла й тіні підкреслює, виділяє те, що передусім має привернути увагу глядача. Може здатися дивним, що очі — «дзеркало душі» — художник затінює. Але погляд очей є пильним, проникливим, сповненим якогось невисловленого запитання. Ця аж ніяк не юнацька замисленість здається дивною на молодому, без жодної зморшки, обличчі двадцятишестирічного Шевченка. Рожеві вуста, ніжна заокругленість щік і підборіддя, ідеально чисте чоло — і раптом цей трагічний погляд… У ньому відбилося нелегке життя: сирітство, приниження, яких Тарас зазнав, коли був кріпаком. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Милуючись гарним обличчям, окрасою якого є високе, немов виточене з мармуру, чоло, ми не можемо не побачити й інтуїтивне передчуття нелегкого майбутнього.  Це одна з кращих спроб малювання олійними фарбами. Твір, позначений високим професійним рівнем (витончений малюнок, тонке пластичне моделювання форми), свідчить про досконале оволодіння технікою олійного живопису.Автопортрет вражає передачею настрою, він позначений глибоким психологізмом, тонким самоаналізом, вишуканими засобами виразності. Енергійний поворот голови, сповнений гідності та граційності, робить композицію динамічною. Світло вихоплює з напівтемряви одухотворене, наче осяяне внутрішнім сяйвом обличчя. Чоло яскраво освітлено, очі сховано в тінь. За допомогою світла і тіні художник підкреслює те, на що глядач має звернути увагу. Уважним, зосередженим, сповненим глибоких почуттів, внутрішньої врівноваженості та незалежності постає перед нами Шевченко в цьому автопортреті.  Твір будується на контрастах світла і тіні, м’якого обрису овала і різкого окреслення погруддя, на зіставленні синьо-зелених та зеленкувато-коричневих тонів із вкрапленнями червоного кольору.На звороті напис чорнилом рукою В.В. Тарновського (молодшого): Портретъ Т. Шевченко сделанний имъ самимъ въ зеркало въ до 1845 года въ с. Потокахъ Киев. губ. и подаренний своей куме Н. В. Тарновской. Час і місце виконання автопортрета визначено відповідно до наведеного напису. Потоки, містечко Київського повіту Київської губернії, належало Г. С. Тарновському (нині село Миронівського району Київської області). Шевченко перебував у Потоках з 21 серпня до 5 вересня 1845 року, виконавши тоді автопортрет, пейзаж «Комора в Потоках» та краєвид цього села (олівцем). Усі три твори — у колекції музею. За спогадами В. В. Тарновського, Шевченко багато писав і малював, чимало віршів та малюнків подарував «своїй дорогій кумасі, зокрема свій портрет, мальований у дзеркало». Йдеться про Надію Василівну Тарновську, з якою поет хрестив дочку диякона місцевої церкви Марка Гов’ядовського. Відтоді Шевченко називав Надію Тарновську «дорогою кумасею». На жаль, більшість малюнків і рукописів, подарованих Тарновській, досі не знайдено.  Автопортрет простий за виконанням, але сповнений глибокого змісту. Шевченко постає на ньому внутрішньо сильним, спокійним, упевненим та просвітленим.Навесні 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Після слідства і оголошення вироку Тараса Григоровича доставили з Петербурга до Оренбурга, а звідти — до Орська. Автопортрет 1847 року, виконаний в Орській фортеці, — перший рисунок періоду заслання. Можливо, разом з листом художник надіслав його на Україну своєму другові Андрію Лизогубу. «...Ви пишете, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені заборонено писать і рисовать. А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! — та ще й у казармах». І тут же просить, щоб Лизогуб надіслав йому етюдник з фарбами, чистий альбом і хоч би один пензель. У листі-відповіді Шевченків адресат писав: «Лист Ваш, коханий друже, я получив на самісінький Новий год. Превеликая Вам дяка і за лист, і за Вас; «тільки важко на Вас дивитись». А таки важко. Це автопортрет у солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці, на околиші якого напис «3: Р» — в Орській фортеці Тарас Шевченко служив у 3-й роті 5-го батальйону Оренбурзького Окремого корпусу. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя поета, вражають пророчі страдницькі очі, в яких і гнів, біль, і непокора. Хоч доведеться розп’ястись! А я таки мережать буду Тихенько білії листи. [http://tarasshevchenko.at.ua/photo/avtoportreti/avtoportret_1847/3-0-80]  За психологічною характеристикою автопортрет близький до інших автопортретів художника періоду перебування в Аральській експедиції і в Оренбурзі. Це був період життя, коли Шевченко почувався відносно вільним: не жив у казармі і мав змогу малювати. Шевченко намалював себе у цивільному одязі, його обличчя осяяне внутрішнім спокоєм. Внизу на автопортреті рукою Ф. Лазаревського напис: 29 ноября 1849. Оренбург. Це, напевно, дата, коли Шевченко подарував йому автопортрет, про що Лазаревський так записав у своїх спогадах: «Якось приходить до мене Тарас і пропонує свій портрет:— Візьми ти у мене, Христа ради, оцей портрет, хотілось би, щоб він зостався в добрих руках». [http://tarasshevchenko.at.ua/photo/avtoportreti/avtoportret_1848_1849/3-0-97]  Автопортрет тотожний з автопортретом художника на малюнку «Серед товаришів», що підтверджує одночасність їх виконання, тобто під час Каратауської експедиції. Психологічний автопортрет — свідчення сповненого відчаю життя творчої особистості. Змарніле обличчя, лисіюча голова, густа широка борода — документальний образ Шевченка, якого недавно під арештом привезли на Мангишлак до Новопетровського укріплення. Затемнені очні западини акцентують увагу на сумному, проникливому погляді. Про умови, в яких виконувався автопортрет, залишив відомості Броніслав Залєський: «В часі тої мандрівки Шевченко зробив для мене чорною крейдою свій портретик... Портретик був дуже подібний, замість зеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого зеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирюльника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати». [http://tarasshevchenko.at.ua/photo/avtoportreti/avtoportret_1851/3-0-100]  Та крім всім відомих автопортретів Т.Г.Шевченка є й такі, котрі мало відомі. Наприклад, картина з зображенням оголеного поета.Шевченкові не бракує еротизму в інших його працях, але цей автопортрет написано в іншій тональності. Суто формально це підтверджується ще й тим, що він на пленері й у русі. Можна припускати, що автопортрет ілюструє певну пригоду: може, Шевченко відбився від групи, десь купався або спав, а тепер у поспіху й ще до кінця не вбраний поспішає на берег до корабля, який нібито відпливає.. Проте немає підстави думати, що автопортрет ілюструє саме цю подію. І взагалі — зовнішній, побутовий момент не вичерпує значення цього автопортрета. Те, що відіграє тут найважливішу роль — це наявність символічних моментів. Вони виносять цей портрет із біографічного, побутового простору у сферу набагато складнішу й цікавішу — у символічне самозображення. Чоловік на малюнку йде, немовби над морем; він справді голий, — тобто не зовсім без прикриття, але так, що його чоловічість, його геніталії оголені; і це таки Шевченко — кожний, хто обізнаний із його автопортретами, бачить тут недвозначну схожість. (Конкретно, обличчя, вираз очей досить точно повторюють відомий автопортрет Шевченка «з кашкетом».) Постать показано в русі, й динаміку ходи можна було легко використати на те, щоб прикрити голизну. Отже, стать поета оголена, не прихована ні торбою, ні тогою, ні чимось іншим; натомість майже зовсім прихована інша, ключова частина його людської подоби: очі. Він дивиться прямо на нас, але його очі в рембрандтівській тіні — і значущість його погляду не ясна до кінця. Чи запрошує він нас поглянути на його людськість —в дусі тих ренесансних майстрів, що показували Христа (чи як немовля на руках Мадонни, чи при Його хрещенні, чи на хресті) таки зі статтю, з геніталіями, підкреслюючи Його людськість і автентичність і водночас відкидаючи середньовічну парадигму іманентної гріховності тіла? Чи трохи глузує з нас? — мовляв, ви бачите мене оголеним, але чи ви мене насправді бачите? Чи, як порядні люди, тільки шокуєтеся голизною? А може, гадаєте, що поет — тим паче Батько, Пророк — не має статі? Чи, може, він попередньо натякає на тему, яка буде центральною в його пізнішій поезії — де в універсальному плані оголеність нас усіх дефініює: «Ми серцем голі догола» Як уже було згадано, Шевченкова постать, хоч і подана нібито реалістично, таки не вписується у свій пейзаж; своїм гігантизмом вона домінує над ним. У якомусь сенсі він нібито і є і не є на тому фізичному аральському березі, що його він так часто малював. Це також посилює сам вигляд Шевченка. Він нібито в офіційній експедиції, але, крім цієї торби-портфеля на шиї, ніщо інше не нагадує про казенну уніформу і взагалі про його реальне становище — ні тога чи то кирея, ні чоботи, ні кашкет, ні палиця. У своєму колажному нібито-вбранні він якийсь зовсім позачасовий. [http://www.kritiki.net/2000/09/24/prixovanij-shevchenko-7] Використана література 1. «Кобзар», – Харків. – 2006. – 350ст., 2. «Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників», Київ — 1958, 439 с. 3. М.Чалий «Життя і твори Тараса Шевченка», Веселка 2011,263 ст. 4. «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка», Дніпро, 1982. — С. 145-147. 5. Шевченко Т.Г. твори, листи, Зібрання творів: У 6 т. — Київ, 2003 Ганженко Тетяна Миколаївна, учитель української мови та літератури Великохутірської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів ім. Героя Радянського Союзу С.А. Куниці Драбівського районної ради Серед плеяди видатних діячів української культури Т.Г.Шевченку належить особливе місце. Як поет, художник і мислитель він всю силу свого мистецтва слова і образу спрямував на службу своєму народові. Нев’янучий і всезростаючий інтерес до спадщини Шевченка криється в народності його творів, в опануванні ним найсуттєвіших основ людського буття. Творча біографія Т.Г.Шевченка як художника починається задовго до 22 квітня 1838 року – великого дня у його житті, дня звільнення від кріпацтва і вступу до Академії мистецтв. Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Ними малював усе: стіни, лави, стіл у хаті і надворі. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Любов до малювання допомогла йому стійко перенести і деспотизм учителів-дячків і труднощі роботи в майстерні Ширяєва, а пізніше – з успіхом опановувати професіональну майстерність художника в Академії мистецтв. Тільки тепер, в Академії, зміг Шевченко з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій справі, зазнати радощів повної свободи і незалежності. «Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною»,- писав він своєму братові Микиті у 1839 році. Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, в яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань майже за два десятиліття. Зібрані докупи і зведені у єдиний хронологічний ряд, вони утворюють своєрідний пластично-образний життєпис Великого Кобзаря, що розкриває трагедію і велич його дивовижної долі, передає складну динаміку інтелектуального та емоційного життя поета-художника. То не випадок, що митець так часто малював себе. Психологічна основа цього явища в поетичності його душі. Адже то не секрет, що саме поети здатні найяскравіше і найодвертіше розкрити іншим своє духовне «Я». У цій статті ітиме мова всього про кілька автозображень Кобзаря. Усі вони виконані поза межами України, але в них усіх, так само, як і в поезії, втілена дума про рідний край. 1838 – 1840 роки – час, коли у Шевченка виросли творчі крила. Саме в період духовного і творчого піднесення він вирішив намалювати автопортрет 1840 року. Мабуть, він приурочив його до свого 26-річчя і цей портрет є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного аналізу. В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність – з тривогою, добросердечність – із сумом, бадьорість – з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Небуденне обличчя колишнього кріпака. Коли дивишся на нього, то в свідомості оголюється первісна суть таких зужитих слів, як «одухотвореність», «натхнення». Вперше за стільки згорьованих літ на темному тлі зійшло це обличчя, аби повідати людям про думи і мрії. Спалахує червоний колір на вилозі плаща, кидає свої полиски на поетове обличчя і, пригаснувши, тривожно жевріє на повіках глибоких очей. Гарний, сповнений гідності і граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя – все інше тане, ховається у напівпрозорих тінях. Чоло Шевченкове яскраво освітлене, а очі сховані в тіні. Художник вдається до засобу , типового для малярства романтизму,- за допомогою світла і тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромовистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» – очі – Шевченко навпаки затінює. Але коли придивитися уважніше, то можна побачити,що погляд юнака сповнений якогось невисловленого запитання, якесь гостре, насторожене, драматичне вдивляння у життя, у людей. Здається, ніщо не затьмарює обличчя майстра, жодна тінь неспокою не падає на нього. Але на полотні зображена не безтурботна людина, а цілеспрямований характер, вольова натура. Чоло юнацьке –побіліле, Гарячі очі пропікають світ - На Україну б, на Дніпро летіти, Як рідних серцю хочеться орбіт. Все своє життя Тарас Григорович замислювався над сенсом людського буття, боровся з підлістю і жорстокістю. На його думку, людина повинна, бути чесною, відданою демократичним ідеалам, морально чистою, мати людську гідність. На автопортреті 1845 року відчутна деяка загадковість у виразі обличчя, яка підкреслюється проникливим поглядом. Потім була Україна і гадки про Італію. Але Італія назавжди так і залишилася мрією, хоч невдовзі мрією стала і сама Україна. Навесні 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка було заарештовано і відправлено до Оренбурга, а звідти – до Орська. Відтоді «віками глухо потечуть» його невольницькі літа, поволі один за одним аж десять років. І всі ці роки над Кобзарем тяжіла нелюдська заборона царя писати і малювати. Але навіть у страшних умовах солдатчини він знаходив сили для боротьби і навіть продовжував заборонену йому творчість. Хоч доведеться розп’ястись! А я таки мережить буду Тихенько білії листки. На солдатських автопортретах перших місяців і років заслання видно разючі переміни у зовнішньому вигляді поета. Перед нами мало схожий на себе Шевченко-солдат: хворобливий, виснажений, засмучений, пригнічений, худий, блідий,лисіючий. Він уже виглядав значно старшим за свої 33-34 роки. Автопортрет 1847 року – найперший рисунок періоду заслання. Осквернене солдатською беркозиркою чоло мислителя. Пророчі страдницькі очі, в яких і гнів, і біль, і непокора. Мільйонам людей цей автопортрет відомий за численними репродукціями, але ніхто і не здогадується, який він манюсінький в оригіналі, всього 13х10см, а сила його емоційного впливу на людей величезна. Нікого не полишає спокійний глибокий трагізм поетових думок і почуттів. Офорт «Автопортрет із свічкою» був зроблений 1860 року. Ізнову щирі очі, відкритий погляд, та Тіні поглипують з-поза плеча… Солдатчина, смерть, забуття на чужині, Але що так молодо світить свіча! І тіні гаяться, ховаються тіні. Цікава історія створення цього офорта. У 1845 році, перебуваючи на Україні, в містечку Переяславі Шевченко намалював автопортрет зі свічкою. Довго художник вважав, що портрет загублено. Але наприкінці поетового життя портрет зненацька постав перед очима самого Кобзаря, обпік його серце спогадом гарячої молодості., збудив огонь його бунтарських дум, змусив узятися за голку-різець, вдивитися у власне «Я» і врешті-решт вирізьбити, виразити себе в офорті , який став ніби оживленим двійником первісного портретного образу. Побачення Тараса з портретом відбулося з волі жандармів. Портрет разом з іншими віршами та малюнками був вилучений ними у Шевченка під час арешту 1847 року і зберігався під сімома замками аж до 1859 року. А що було далі, розповідає у своїх спогадах учень Шевченка-художника Суханов-Підколізін: «Пам’ятаю, якось один із гостей приніс із собою досить містку теку. Коли гість пішов, Тарас Григорович з моєю допомогою почав робирати папери і малюнки, що були у теці… Радів він їм, наче мала дитина… З-поміж маси найрізноманітніших етюдів, видів і начерків віднайшов портрет молодика із свічкою у руці, на портреті тіні обличчя були дуже різкі, волосся препишне. Тарас Григорович запропонував мені відгадати, хто зображений на рисунку. Певна річ, я цього не міг зробити, тоді він сказав, що це його власний портрет, ним же самим колись намальований… Він дуже сміявся з мого вигляду, погладжуючи свою лисину і розправляючи запорозький вус та порівнюючи себе, стоячи перед дзеркалом, з кудлатим безбородим юнаком із свічкою в руці. Він твердив, що свого часу портрет мав велику схожість з оригіналом, а тому й поготів шкода, якщо цей портрет Кобзаря квітучої пори його творчості втрачений безповоротно». Він дійшов до нас через інтерпретацію самого автора в техніці офорта. Ця гравюра досить точно відтворює первісний малюнок. Одне лише варто мати на увазі: зображення на малюнку було дзеркальним у порівнянні з офортом. про це свідчить підготовчий рисунок до портрета , що знаходиться в альбомі Шевченка 1845 року. А свічка життя великого Шевченка справді догорала. Далися взнаки десять літ солдатчини, життєва невлаштованість, згубний для нього петербурзький клімат, а найбільше дошкуляли нудьга і самотина. Поет мріяв одружитися, поселитися на березі широкого Дніпра у хатині, що потопала б у садку вишневім. Але мрії залишилися мріями… фізичний біль у грудях, на який все частіше скаржився поет, помножився на великий біль у душі. Із січня 1861 року він уже майже не покидав своєї холодної майстерні-келії в будинку Академії мистецтв. У цій майстерні і був створений останній автопортрет. На автопортреті 1861 року (він послужив основою зображення поета на 100-гривневій купюрі) бачимо цю передчасно постарілу людину з виглядом старця, але ж Шевченку було лише 46 років. Цей твір відзначається надзвичайно стриманим колоритом: коричневі, чорні, зеленаво-сірі тони. Він зовсім позбавлений зовнішньої динаміки. Вражаюча виразність і драматизм цього художнього образу досягається завдяки так званому рембрандтівському трактуванню світлотіні. Зображення не виступає з площини полотна, навпаки, воно ніби занурене в його ілюзорну глибину. Крізь товщу сутіні ледь вгадуються контури поетової постаті, кожух, смушева шапка. Створюється враження, що і сам поет ніби поглинутий чорною печаллю своїх нерозгаданих дум. На різко висвітленій частині його обличчя, міміка якого тежмаксимально стримана, – печаль важкої задуми і втоми, сліди уже майже прожитого життя з усіма його тривогами і потрясіннями. Погляд його очей зовсім не зорієнтований на довколишній світ художник зобразив себе у мить самозаглиблення. Успіхи Т.Г.Шевченка були високо оцінені його сучасниками. 2 вересня 1860 року Рада Академії присвоїла йому звання академіка. Але отримати диплом про високе звання академіка Шевченко не встиг. Його поетичну і мистецьку діяльність перервала передчасна смерть. Здалека, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами парку гору-могилу. Її бачать усі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться наш пророк звідси на Україну, якій він віддав своє серце, свій талант. |
Схожі:
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
| “Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору |
| ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників |
| Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник |
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ» |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної... |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua