ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

Скачати 4.17 Mb.

Назва	ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
Сторінка	8/22
Дата	10.09.2013
Розмір	4.17 Mb.
Тип	Диплом

bibl.com.ua > Література > Диплом

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 22

Тема 5

Психологічне прочитання автопортретів Т.Шевченка
Забудська Лариса Олексіївна, учитель

української мови та літератури

Звенигородської загальноосвітньої

школи І – ІІ ступенів №5

Звенигородської районної ради
Поезія і живопис... Два великі світи... Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне. За ними - творці і генії, що запалювали дух. Вони завжди уявлялися людству із запаленими свічками. Тих духотворців давно нема, а їхні свічки горять і досі невмирущим спадком із найсвітліших почуттів. Серед них є і Шевченкова. Для нас вона найпомітніша, бо живе у ній особливої любові жар, непідвладний часові.

Поняття «шедевр» як «головна робота» митця (а саме так перекладається це слово з французької) не завжди однозначне. Так, шедевр справді має бути унікальним – насамперед за рівнем майстерності. А буває, що вже самі незвичайні обставини появи того чи іншого твору роблять його шедевром. Останнє стосується знаменитого автопортрета Тараса Шевченка в молодості.

Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, в яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань майже за два десятиліття: від романтичного юнака ( ранній автопортрет 1840 року) до збагаченої досвідом, алевже хворої виснаженої людини, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року).

Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного самоаналізу.

Викуп Шевченка з кріпацтва 1838 року буквально осяяв його життя. Неважко уявити собі стан 24-річного юнака, який нарешті здобув жадану волю. Того ж 1838 року, 21 травня (через місяць після викупу з кріпацтва), Шевченко стає учнем Академії мистецтв – одного з найавторитетніших вищих мистецьких закладів у Європі.

У холодному імлистому Петербурзі Шевченка часто огортала туга за рідними, за Україною. Але усвідомлення того, що він, син закріпачених селян і сам недавно кріпак, тепер вільний громадянин і вчиться на професійного художника у прославленій академії, зігрівало душу, вселяло надії, примножувало сили.

1838-1840-й роки – час, коли у Шевченка виростали творчі крила. Він багато і плідно працював як поет і художник.

Саме в період духовного і творчого піднесення Шевченко вирішив намалювати автопортрет. Вихованці Петербурзької Академії мистецтв полюбляли автопортрети. Декотрі з них щороку – на день народження або на день іменин – зображували себе. Мабуть, і Шевченко приурочив автопортрет до свого 26-річчя. В той час над автопортретом працював один із його найближчих друзів по академії – Василь Штернберг. Шевченко почав роботу над своїм портретом наприкінці 1839 року або на початку 1840-го. Виконані приблизно в один і той же час, автопортрети Шевченка і Штернберга – яскраві твори романтизму. Багато в чому подібні. Передусім глибоким психологізмом, тонкістю самоаналізу, вишуканими засобами виразності.

В автопортреті Штернберга переважає лірична нота – лірична до замилування, до зворушливості! Автопортрет Шевченка далеко не такий одноплановий, як у Штернберга. У ньому ліричне поєднується з драматичним, замріяність – з тривогою, добросердечність із – сумом, бадьорість – з легкою втомою. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача – і ми бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя – все інше тане, ховається в напівпрозорих тінях. У порівнянні з яскраво освітленим чолом ( до речі, чудово проробленим у силуеті, формі й об’ємі, але не завершеним у кольорі) звертають на себе увагу сховані у тіні очі. Шевченко вдається до типового для малярства романтизму засобу – за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромовистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» - очі – Шевченко, навпаки, затінює. Але придивіться уважніше. Погляд очей все проникний, сповнений невисловленого запитання. Замість замріяного споглядання, яке так любили відтворювати у своїх портретах художники романтичного напряму, у Шевченка – гостре, насторожене, драматичне вдивляння у життя, в людей.

Ця запитальність і докірливість, ця аж ніяк не юнацька замисленість у глибоких, прикритих стомленими червонуватими повіками очах двадцятишестирічного Шевченка, здається дивною на округлому, без жодної зморшки обличчі. Рожеві, злегка припухлі уста, ніжна заокругленість гладенько поголених щік і підборіддя, ідеально чисте чоло, обрамлене пасмами волосся, - і раптом цей погляд, цей різкий майже трагічний злам брів… Що це – ефектний контраст? Романтична «єдність протилежностей»? Звичайно, адже перед нами портрет романтизму. Але не тільки це.

У не по літах серйозному погляді відбилося нелегке його життя: сирітство, поневіряння, приниження, яких він зазнав, будучи кріпаком. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Водночас маємо характерний портрет інтелігента, який за пізнання прекрасного заплатив велику ціну. Тому, милуючись молодим обличчям, окрасою якого є передусім високе, мовби виточене з мармуру, чоло, ми все ж не можемо не відчути і роздвоєності зображеного характеру. З одного боку, гідність, зумовлена усвідомленням недавно здобутої волі і причетності до когорти обранців долі, а з другого – драматичне переживання за народ і, може, інтуїтивне передчуття нелегкого майбуття[1, с.109-112].

П

ромайнуло трохи більше п’яти років і зовнішність Т. Шевченка зазнала деяких змін: на голові відчутно порідшало волосся, контур обличчя став значно округлішим, з’явилися бакенбарди. Це добре видно на автопортреті, намальованому олівцем в серпні 1845 року в с. Потоки на Київщині під час другого після звільнення з кріпацтва приїзду Кобзаря на Україну. В цей час колишній кріпак, перед яким уже відчинялись двері садиб найсановніших вельмож, був широко відомим і в Петербурзі, і в себе на батьківщині. За якихось кілька місяців потому він напише в Переяславі «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші поеми та вірші, де пролунав неприхований заклик до боротьби з ненависним ладом, соціальною несправедливістю і національним гнітом. Волею, енергією, непохитною рішучістю людини, впевненої в своїй силі і правоті, віє з цього автопортрету[2, с.7].

У кінці червня 1847 року Т. Шевченка після короткої позасудової розправи і довгого арестантського шляху з Петербурга до Оренбурга було зачислено рядовим військової частини Орської фортеці. Жорстокість вироку, заборона займатись улюбленою справою, немилосердна і безтямна солдатська муштра, принизливий стан людини, позбавленої щонайменших прав, і тяжкі кліматичні умови спричинились до того, що в перші місяці заслання моральний і фізичний стан Т. Шевченка різко погіршився. Це видно з рядків його листа М.М. Лазаревському від 20 грудня 1847 року: «Опріче того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріч всіх лих, що душу катують, – Бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу й ревматизмом, тяжкий недуг, та я все-таки потроху боровся з ним, і лікар, спасибі йому, трохи помагав, і те, що я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині, так бачите, щоб я не зрисував (бо мені рисувати заказано) свого недуга (углем у комині), то і положили за благо перевести мене в казарми. До люльок, смороду і зику став я потроху привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і тепер мов Іов на гноїщі, тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачити свою безталанную країну, то благав би господа о смерті» [3, с.252]. Моральні і фізичні страждання, які випали на долю поета-художника, швидко позначились на його зовнішності.

Ц

е добре видно на автопортреті, виконаному олівцем, де Т.Шевченко зобразив себе в солдатському мундирі і кашкеті-безкозирці. Рисунок був надісланий листом А.І.Лизогобу 11 грудня 1847 року. В листі-відповіді від 8 січня 1848 року той зауважує: «Превеликая Вам дяка і за лист і за Вас, тільки важко на Вас дивитись». Ці рядки з листа А.І. Лизогуба можна зрозуміти: лише 8 місяців тому він приймав у себе в Седневі на Черніговщині молоду, здорову, енергійну людину, яка за короткий проміжок часу перетворилася у вусатого дядька, що вже помітно лисіє, з виснаженим від недуги обличчям[4, с.9].
ДУМИ

Автопортрет 1847 р.

Молись. Ще буде й слави, й глуму Але чи думалось, що «Думи»

за твій пророчий дар і глас. воскреснуть піснею колись?

О, думи, безутішні думи. Терпи та Божої підмоги

І

з вами лихо, і без вас.не отвергай у мить лиху

Згадав усе. Все передумав,в часи тернистої дороги

думки, мов птахи піднялись. на нескінченному шляху [8].

Ще сильніше позначились на зовнішності Т. Шевченка роки, проведені ним в Новопетрівському форті. Сюди він потрапив в жовтні 1850 року після нового арешту, слідства і особистого розпорядження царя Миколи І перевести його в інший батальйон, виявивши і покаравщи осіб, які допустили, що рядовий Т. Шевченко листувався, писав і малював[5, с.238].
АВТОПОРТРЕТ 1851 р.
«...Пригорблений,

подібний до Мойсея

не маєш поруч

хоч би фарисея...»

Роман Лубківський.
Від примхи долі не втечеш, Здається вік ти вже отут,

вона, як колесо для білки,невільний від душевних смут,

лиш часом душу обпече подібний, скажуть,

ковток солдатської горілки.до пророка.

Але й по нім душі не тепло, ...Та образ твій навіє сум:

бо він тобі не відповість: похмуре тло – немов хуртечі

Чи знає шлях до цього пекла ще непоборного часу,

із Петербурга блага вість. утіх тобі не принесуть –

Неначе загнаний у кут, ще ляжуть тягарем на плечі.

що поглине чуття високі.

У

кінці літа 1857 року Т. Шевченка було звільнено із солдатчини. Однак шлях на волю був ще довгим: цар Олександр ІІ, посилаючись на образу його матері в поемі «Сон», не відразу погодився надати дозвіл недавньому солдатові, за якого заступались впливові сановники, в’їзд до Москви і Петербурга. Очікуючи вирішення цього питання, художник-поет майже півроку провів у Нижньому Новгороді. На початку 1858 року він певний час квартирував у чиновника з особливих доручень К.А. Шрейдерса, який залишив спогади про нього, записані А. Дем’яновим. Ось як К.А. Шрейдерс описав зовнішність Т.Г.Шевченка: «… він був середній на зріст, років 40 – 42 віком; на його обличчі лежав відбиток глибокого страждання; великі сірі очі світилися незвичайною добрістю; темнорусяве, рідке волосся було зачесане на один бік, довгі великі вуса були спущені донизу» [6, с.341].
АВТОПОРТРЕТ 1857 р.

Подарований Михайлові Щепкіну

Тому, хто надміру звідавхоч і неквапним возом,

грубість солдатських тенет,морозів

від себе сховатися ніде – скоро відтане душа?!

каже цей автопортрет. без пишномовних одеж,

Від Мангишлака янголам-охоронителям

до Нижнього щиру подяку складеш.

стукотом серця лови За пломінь незгаслого

усе, що жаданими світла,

тижнями що й там Тебе

тобі – безнадійному не полишив.

грішнику І вдячна та щира молитва

стане шляхом до Москви. визріє в серці й душі.

Доле, в дорогу рушай,

Роки заслання, десятилітнє поневіряння в солдатській шинелі, відбилися на здоров’ї Шевченка, але мистецьких творчих сил його не зломили. Фізично Шевченко на своїх автопортретах з того часу виглядає зовсім інакше: тут він представляється з великим, значно побільшеним від втраченого волосся чолом і з великою бородою. В кожному періоді свого життя Шевченко на своїх автопортретах виглядає зі зміненим обличчям. В Академії він ходив зовсім голений з легкими бачками на скронях; після Академії він ходить легко обрамлений м’якою борідкою довкола обличчя, але з голеними вусами і підборіддям; на засланні він виглядає голеним з великими вусами на молодому схудлому обличчі; тепер, після заслання, він постає з великим облесілим чолом і широкою густою бородою та вусами.

У

1860 році Шевченко виконав офортом не менше п’яти своїх автопортретів, – ніби поспішав залишити Україні риси свого геніального обличчя, передчуваючи наближення невблаганного кінця. Між цими автопортретами зустрічаємо й автопортрет із молодих років, що є повторенням у гравюрі старого, з 1845 року, рисунку, і автопортрети останніх років, що представляють Шевченка таким, яким він живе в уяві мільйонів українського народу[7, с.206-207].
АВТОПОРТРЕТ 1860 р.

Сьогодні ти лиш холодне серце –

молитимешся вранці, тут не парсунним

аби не притомилася душа, спокоєм озветься

й живлющий дух невідболілий смуток самоти.

Великого голландцяКрізь парубоцький

в цім образі тебе не полишав.потемнілий стрій,

І не полишить – розчахне отунеголосними барвами

пітьму позаминулогозігрітий,

сторіччя,очей прогляне

й здолавши сьогоденняпогляд сумовитий,

глухотупритаєний у тіняві густій...

невтішно воскреситьАле не прихова душі запал,

твоє обличчя.що суголосний

Не буде в ньомуіз найвищим злетом.

тої пишноти,…Чи стримає

що вдовольняєнапружений овал

цієї рами всі думки поета?[8]
А

втопортрет, якому судилося вповні заслужена найбільша популярність, - це автопортрет у кожусі і в шапці без бороди з великими вусами і усмішкою на устах та безмежною ласкою у виразі очей. Це той автопортрет, що навіки запечатлівся в памяті українців, що саме таким уявляють собі Шевченка, таким його знають і люблять[7, с.240].

ОСТАННІЙ АВТОПОРТРЕТ 1861 р.
Рембрандт любив недарма Стомленість силуета

теплий, м’який портрет.на білизні полотна,

Дивна олійна фарба,тьмяний овал портрета,

ніби застиглий мед.зимний овал вікна.

Ляже прозоро, не грубо,Небо, як темна ніша,

мов розтечеться в тіні.лютий мороз не вщух.

Стишений вогник груби…Знов одягай затишний

світиться вглибині.теплий сільський кожух.
Шевченкові автопортрети — то наша святиня. Навіть страшно бодай на мить уявити, що ми не маємо цієї серії.

Наші уявлення про зовнішність, характер і світогляд Великого Кобзаря одразу б померкли, стали бідними, неповними. Без Шевченкових ликів, котрі постають із його автопортретів, розсуваючи часовий простір, його образ був би дещо іншим. Водночас ця серія є своєрідним психологічним самоаналізом, у якому художник передав свій настрій, думки, переживання за два десятиліття: від романтичного юнака, якого одухотворила воля, до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини.

Використана література
1. Степовик Д. Скарби України. – Київ: Веселка, 1990. – с.109-112.

2. Автопортрети Тараса Шевченка. Упорядник і автор вступної статті Л.В. Владич. – К., 1973. – С. 7.

3. Тарас Шевченко. Твори в трьох томах. – Том третій. Журнал. Вибрані листи. – К., 1963. – С. 252

4. Автопортрети Тараса Шевченка … – С. 9.

5. В’язовський Г.А., Данилко К.Ю., Дузь І.М., Левченко М.О., Незвідський А.В., Несторенко В.З. Тарас Григорович Шевченко. Біографія (видання друге). К.: Вид-во Київського ун-ту, 1963. – С. 238.

6. Дем’янов Г.П. Т.Г.Шевченко в Нижньому Новгороді // Спогади про Шевченка. – Київ: Держвидавництво художньої літератури, 1958. – С. 341.

7. Антонович Д. Шевченко-маляр. – К: Україна,2004. – с.206-207, 240.

8. Королів А. Шевченкові автопортрети//Кримська світлиця. – 2009. – 6 березня.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 22

Схожі:

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників	ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної...
“Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи	ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів	Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників
Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник	Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної...	Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання