ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
|
|
Скачати 4.17 Mb.
|
Використана література 1. Євшан М. Жінка в українській літературі / М.Євшан// Дивословво. – 2009. – № 5. – С. 57. 2. Пахаренко В. Українська література. Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / В. Пахаренко. – К.,: Генеза, 2004 . – С. 306. 3. Євшан М. Жінка в українській літературі / М.Євшан// Дивословво. – 2009. – № 5 . – С. 58. 4. Панченко В. Серце Шевченка / В. Панченко // Бібліотечка «Дивослова». – 2001. – №3 . – С. 3. 5. Євшан М. Жінка в українській літературі / М.Євшан// Дивословво. – 2009. – № 5 . – С. 58. 6. Пахаренко В. Українська література. Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / В. Пахаренко. – К., Генеза, 2004 . – С. 322. 7. Авраменко О., Скрипник Л., Українська література. 10 клас. К.,: Грамота, 2010 . – С. 179. Яблуновська Олена Аркадіївна, учитель української мови та літератури Медведівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені М. Залізняка Чигиринської районної ради Тарас Шевченко – найвідоміший, найбільш доступний і зрозумілий широкому загалові письменник, творчість якого ретельно досліджено й інтерпретовано не один раз. Але й зараз, через півтора століття після його смерті, феномен поета досі не збагнули. В історії творчості кожного митця є твори, які володіють магічним даром проникати в саму душу. До таких шедеврів Великого Митця належить поезія, в якій саме жіночі постаті виступають на перший план. Їм властиве глибинне відчуття причетності до долі народного генія й до трагічної історії всього народу. Чимало науковців прагнули осягнути природу творення образів з погляду різних методологічних засад. Степан Балей започаткував нову сторінку в історії українського шевченкознавства. Крізь призму психоаналізу науковець досліджував глибинні підсвідомі витоки оригінальної творчості Кобзаря. Психоаналітичні міркування С. Балея містять висновки про роль жінки у творчості Т. Шевченка. Психолог поставив собі за мету показати, що «культ жіноцтва у поета, а особливо його пошана до материнства, його ніжний погляд на «незаконних» матерів-покриток є не лише свідченням високого усуспільнення поета, виявом його любові до ближніх і співчуття до скривджених, а й має ще свою особисту сторону: цей культ є показником якогось душевного процесу, що лежить поза сферою суспільних інтересів поета»[2; 174]. Науковець впевнений, що витоками цього процесу є душевна травма Шевченка через раннє сирітство, втрату матері й самотність. Дослідник вважає, що зображення «стражденних» жінок, кинутих на поталу лихою долею, їхнього болю й терпіння, не можна обґрунтовувати лише бажанням поета захистити скривджених. Тут слід зазирнути глибше: «Поет вчуває в них своє власне я; святотацтво, яке доконується на цінностях їх єства, є прообразом святотацтва, яке довершується у поета самого на цінностях його власної душі. Святість, що в образах тих жінок вицвітає з їх поганьблення і осквернення, є святістю почування його власної душі, що родиться там з неповинного страждання» [2; 175]. Таким чином, не відкидаючи соціального змісту творчості Кобзаря, психолог указує на глибинні корені поетичних образів – підсвідомий зміст душі поета [3;2 ]. Степан Балей зосереджуює свою увагу на аналізі фемінного начала, як складової підсвідомого, що визначає тональність Шевченкової творчості. Описуючи самого себе в автобіографічній повісті, митець зазначає, що в нього очі були «розумні і лагідні як у дівчинки». Жіночою, тобто по-жіночому вразливою й емоційною була і його душа. Ця психічна риса, вважає дослідник, є вагомою причиною того, що поет так глибоко розуміє душу жінки і так співчуває їй , бо її доля нагадує долю поета, а її переживання - самотність, знедоленість, невсипущість любовної туги – нагадують його переживання. Вагома причина такого феномена – прагнення якнайяскравіше й найсильніше висловити свою велику тугу, відсутність у його житті повноти любові й краси. Ця трагедія набрала у творчості поета образу молодої й гарної жінки, чия доля немилосердно скалічена: «З сеї причини образ жінки стоптаної судьбою притягав до себе поета своїм внутрішнім контрастом, даючи йому можність вчувати там своє власне я, його власне горе і при тім скріпляти і поглиблювати відчуваннє сего силою контрасту лежачого в тім образі» [2; 194]. Далі Балей констатує, що Шевченку, коли вдивлявся в жіночу постать, здавалося, що він бачить святу людину, «його душу обгортав релігійний настрій і хотілося йому молитися до неї: І станом гнучим, і красою Пренепорочною-молодою, Старії очі веселю. Дивлюся іноді, дивлюсь, І чудно, мов перед святою, Перед тобою помолюсь [ 8; 496] Цей релігійний культ концентрувався довкола двох царин: дівочої непорочності й материнства. Шевченків культ мадонни викликає інтерес тому, що висувається в ньому елемент, який на перший погляд, мав би суперечити йому. Адже в Шевченка постать матері, яка зливається з постаттю дівчини, творячи мадонну, є водночас покриткою(поема «Марія»). Дослідник вбачає тут аналогію з глибокою душевною драмою поета, невлаштованого й розчарованого в житті, якого боляче ранить і власна доля, і доля свого народу. Мадонна Шевченка є святою попри гріх, «властиво, власне, через цей гріх». Ця обставина, вважає Балей, робить Шевченків культ мадонни ще більш складним, і надає йому своєрідного, виняткового характеру. Отже, незважаючи на популярність психоаналізу в той час, коли С. Балей писав своє дослідження про творчість Т. Шевченка, науковець не зводив феміністичну тему поетових творів лише до «лібідо», дитячої сексуальності, зокрема до образу матері поета, а намагався показати, що постать матері-покритки є «відблиском нутра поетової душі» [2; 204]. Із позиції психоаналізу вивчав творчість Т. Шевченка і одеський дослідник О. Халецький. Його стаття «Психоаналіз особистості та творчості Шевченка» (1926) була надрукована через десять років після того, як у світ вийшла праця С. Балея. Застосовуючи у своєму дослідженні психобіографічну методологію, науковець підкреслює, що психоаналіз творчості не єдиний спосіб вивчення досліджуваної ним теми, проте дозволяє дати вичерпні дані для розуміння художнього таланту. О. Халецький, як і решта психобіографів поета, зосередив свою увагу на дитячих переживаннях Т. Шевченка, з яких, на його думку, виріс талант митця. Про дитинство Шевченка знаємо дуже мало: ріс у великій бідній сім’ї , був емоційним, чутливим допитливим хлопчиком, у дев’ятирічному віці втратив матір, яка померла молодою на 32 році життя, залишився без сестри, бо Катерина вийшла заміж і переїхала на нове місце. Все це сталося майже водночас, і хлопчик, який постійно відчував тепло і ласку, залишився одиноким. Любов до матері і сестри відтоді могла проявлятися тільки в спогадах і мріях. Почуття прихильності та любові далі його засмученого ображеного сердечка не могли піти: об’єкти любові були недосяжними. З цього часу і настала інтроверсія лібідо. Мати і сестра були вже не зовні , а в ньому самому, в його думках, почуттях, у його намаганні любити й віднайти їх знову. Дитина замкнулася в собі. На місце матері й сестри в сім’ю ввійшла мачуха, жінка черства і зла, та ще й з трьома дітьми. Нові умови життя ще дужче посилювали інтроверсію. А далі не краще. Принизлива служба у дяка, абсолютна самотність, відсутність єдиного промінчика тепла і ласки – єдиною втіхою могли бути лише спогади й фантазії. Тяжке життя змушувало ще дужче замикатися в собі, і ось саме тільки в своїй творчості шукав для себе розраду і компенсацію замість суворої реальності особистого щастя. Шевченко весь час шукав любові, скоріше, він палко і самовіддано все своє життя любив якийсь образ, викоханий в куточках своєї душі, хотів втілити його в життя, тобто хотів фіксувати на якій-небудь жінці цей комплекс. Його серце палало, і лише було потрібно якимсь чином об’єднати цей інтровертований комплекс любові з реальним об’єктом. [6; І] Халецький впевнений, що джерело інтроверсії – дитина і мати – це те, чого не може забути Шевченко, оскільки так і не відбулося поєднання з коханою жінкою, здатною замінити матір: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим [8; 467 ]. Фантазія замінила собою реальність, минуле стало більш цінним за теперішнє, лібідо зафіксувалося на переживаннях дитинства. Мати в уяві Шевченка набуває божественних рис, і рідна мати, й мати взагалі зливаються з Богоматір’ю: І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої …[8; 468 ] Цей чистий і непорочний образ він зумів підняти на недосяжну висоту, незважаючи на те, що об’єднав його з образом покритки, очистив його від гріха і виніс його незаплямованим, освятивши її шлях незгодами. Митець ніби навмисно малює долю так, що спочатку вона віддала своє кохання москалю, а потім залишилась одна-однісінька, покинута на призволяще своїм коханим. А чи сама вона? Ні, поряд з нею завжди дитина. Психолог досліджує, що у всіх деталях долі матері-покритки ми бачимо реалізацію найглибших прагнень поета. Шевченку потрібна мати, яка любить тільки його, він не згоден ділити цю любов. Мати мала коханого, але він виявився негідником і зник в той момент, коли в лоні почалося зародження нового життя. народжене матір’ю-покриткою, у всіх найбільш яскравих поемах, присвячених оспівуванню матері, — хлопчик[6; ІІ]. Чим гірша доля матері, чим складніший розрив з її звабником, чим більша любов до своєї дитини, — тим, напевно, ми можемо передбачити, що у матері народиться син, а не дочка( «Катерина», «Наймичка», «Марія»). Зовсім по-іншому зображені почуття матері до своєї незаконної дочки («Русалка», «Утоплена»). Мати свята в своїй любові. Такий шлях до того, що покритка стала Богоматір’ю: Благословенная в женах, Святая праведная мати Святого сина на землі [8 ; 502] Отже, в образі матері-покритки заключається основний вузол інтроверсії. Поетична творчість відкрила шлях для сублімації цих комплексів. Халецький допускає, що образ матері-покритки частково створений під впливом почуттів до Оксани, яка згубила своє життя з москалями. Про це говорить і П. Зайцев, який вважає, що перше кохання Шевченка до Оксани вплинуло на все життя поета. Але дослідник стверджує, що Оксана – одна з найяскравіших образів, на які перенесений материнський комплекс[6; ІІ]. Оксана – закономірне явище в житті Шевченка. Якби її не було, то поет створив би її, бо його серце прагнуло такої любові, яка могла б утішити від усіх скорбот та утрат: А дівчина при самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала Та й почула, що я плачу, Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала…[8 ; 340] Значний влив на розвиток особистості, а в подальшому – на створення жіночих образів, мали почуття до своїх сестер. О. Я. Кониський називає Катерину вихователькою Шевченка, його нянею, терпеливою, ніжною. Катерина могла б замінити матір, але ще за півроку до смерті матері вона вийшла заміж і залишила батьківську хату. Поява мачухи підкреслила подвійну втрату. Ярина – молодша сестра Тараса, вона була його товаришем і другом. Чотири фігури: мати, Оксана, Катерина і Ярина допомагають нам розв’язати походження і зміст любовного комплексу. На їх основі створені всі жіночі персонажі, яких любить Шевченко в своїх творах, вони мають одні і ті ж зовнішні ознаки: карі очі, чорні брови, високий гнучкий стан і багато спільного в переживаннях, долі і рисах характеру. Аналіз буде неповним, якщо не зачепити впливу мачухи на особистість і творчість Шевченка. Про неї ми знаємо із уст Шевченка, що вона була жорстокою, злою, найбільш серед усіх дітей ненавиділа Тараса. Слово «мачуха» для нього само по собі було запереченням всього материнського: І од злості Зубами скрегоче. Отака-то бува мати!.. Де ж серце жіноче? Серце матері?.. Ох, лихо, Лишенько, дівчата! Мати стан гнучкий, високий, А серце –не мати [8 ; 134]. Поет компенсує відсутність материнської любові, власного інтимного життя, свого кохання абсолютизацією любові до України [5 ; 19]. Шевченко палко любив свою Батьківщину: Я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю [ 8; 342 ]. Я. Ярема вважає, що ключовою детермінантою сильного почуття до Батьківщини є перенесення любові з образу матері на образ України, яка в його житті така ж бажана, далека, зраджена. Мислитель переконаний, що для Т. Шевченка в його думках та почуттях Україна перетворюється на об’єкт любові, через який поет висловлює всю тугу за своїми нереалізованим стосунками з матір’ю, жалість до себе, як до дитини-сироти, тугу за всім рідним з дитинства, в яке неможливо повернутись і в якому було так добре [7 ; 16]. Шевченко ототожнює свою долю з долею України, для обох вона одна, обоє в неволі і чекають на звільнення. Всі свої інтровертовані почуття він спрямовує на Україну, ставиться до неї, як до коханої дівчини. Україна для Шевченка – жива істота. Він любить її так ніжно, віддано, ніби хоче вилити на неї всі свої нерозтрачені почуття. Поет любить Україну, як любить «матір-покритку» і ту далеку дівчину, яку він так і не знайшов за все своє життя. В душі Шевченка ототожнюються ці образи й Україна: Люблю, як щиру, вірну дружину! Як безталанную свою Вкраїну! [8 ; 348 ] Отже, спираючись на наукові психобіографічні дослідження, можна провести паралелі між відчуттям внутрішньої самотності поета, заглибленням у самого себе від трагедій життя та спробою пережити недоотриману любов матері у творенні жіночих образів,а творчість Т. Шевченка розглядати як реалізацію почуттів поета. Але й Халецький стверджує, що ні інтроверсія, ні соціальні умови самі по собі не могли створити Шевченка, це невідома величина, вроджений талант генія, без якого не можливий феномен незбагненого Кобзаря. В. Пахаренко зауважував: « …Шевченко – унікальний талант, і не просто талант – планетарний геній найвищого регістру. Прикладаючи ці гучні означення до поета, ми зазвичай не замислюємось над їхньою сутністю. А якби замислилися, то стало б ясно, що чим більший талант, а геній поготів, тим недоступніший він для загалу. Аби розуміти таланта, треба самому бути талантом, принаймні на якийсь момент настроїтися на його духовну хвилю, і постійно враховувати своєрідність його світобачення» [4 ;22 ]. Використана література 1. Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) http://ua.textreferat.com 2. Балей С. З психольогії творчости Шевченка.// Балей С. Зібрання творів у 5т. Т.1 – Львів – Одеса, 2002. – С.174 – 210. 3. Кашуба М. Творчість Тараса Шевченка в контексті психоаналізу http://ena.lp.edu.ua 4. Пахаренко В. Незбагнений апостол. –Черкаси, 1999. 5. Томенко М. Трагедія та покликання Шевченкового кохання.// Томенко М. Теорія українського кохання. –К., 2002. – С.17 – 22. 6. Халецкий А. М. Психоанализ личности и творчества Шевченко http://www.tiphoanaliz.narod.ru 7. Холоденко Н. Психоаналітична проблематика в українській філософській думці кінця ХІХ –початку ХХ століття. // irbis-nbuv.gov.ua 8. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1974. 9. Яковенко Т. Жінки в долі Шевченка. – Черкаси, 2012. 10. Ярема Я. Дитячі переживання і творчість Шевченка: Зі становища психоаналізу. Львів, – 1933. Хмара Наталія Миколаївна, учитель української мови та літератури Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Г.Г. Гадамер у своїх багаточисельних працях, присвячених таємниці слова, щораз підкреслював, що процес читання є одним із найзагадковіших серед тих, які потребують феноменологічного аналізу, наголошуючи на тому, що літературний твір це не лише фіксація сказаного, а насамперед Слово «…що віддало себе на правильне прочитання» 1:133 Слово є наслідком вивільнення творчої енергії автора, воно прагне бути не лише прочитаним, але й почутим, тобто пробудити певні почуття і таким чином продовжити себе в читачеві. Читач, переймаючись текстом, відокремлюється від реального, долаючи всілякі межі, вживаючись у певний художній образ. Водночас він творить, створює власне бачення прочитаного. Поглиблене розуміння спадщини Кобзаря вже давно перейшло межі описовості й настійливо вимагає занурення у глибини індивідуальних першопочатків зародження та формування психічної структури самого автора. Розвиток теоретико-методологічного напрямку гуманітарних наук зумовлює необхідність застосування нових підходів у дослідженні феномену Тараса Шевченка, насамперед психоаналітичного прочитання його творчості. «Коли тобі нема що сказати — мовчи, коли є — кажи і не бреши». Цей відомий вислів Ромена Ролана якнайкраще визначає основний критерій письменницької творчості. І він цілком застосовний до Шевченкового поетичного мистецтва, яке завжди говорило про справді важливе для нього і його народу — і говорило правду. Окрім того, що Шевченко був, як то кажуть, поетом Божою милістю, він був ще й людиною великого серця. І те палке серце вболівало не за якусь абстрактну Україну-неньку, а за цілком конкретних, живих людей, між яких зростав, яких знав, яких любив. Особливо співчутливо Тарас переживав жіночі долі. Чи то раннє сирітство було однією з причин, чи збережена з дитинства любов до сестер... А може, спогад про перше несміливе кохання — Оксану... «Помандрувала моя Оксаночка в похід за москалями. Та й пропала...» Хтозна. Та, мабуть, все це, разом із простою людяністю, повагою і схилянням перед Жінкою, зробило Шевченкову Музу такою уважною до долі жіночої, а надто материнської. Дівоча і жіноча долі та їхні типажі у Шевченка посідають одне з найпомітніших місць, проте таке означення надто широке для наскрізної теми його творчості. Так, лише у баладному циклі їй присвячено «Причинну», «Тополю», «Утоплену», «Лілею», «Русалку», «Чого ти ходиш на могилу?», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини», героїв якої можна виокремити у баладний дівочий тип. Наскрізно перейняте психологією фольклорного світовідчуття середовище, перебування в романтичному забарвленні становить якийсь окремий світ ірреального, міфологічного витвору. Русалки у «Причинній» – це дівчата, малі діти зі своїми трагічними долями, мати, яка за життя була відьмою. Вже тут розмито межі реального і фантастичного, «світ фантастики стає ніби екраном, на якому фіксується і відповідно освітлюється художником реальне, соціально обумовлене життя особи на землі, між людьми» [13]. Ще у дитячому періоді неоформленого конкретно-логічного мислення змальована автором чуттєва картина світу розмитих, але гостро вразливих образів, визначила загальний тип одухотворених істот і реальних людських постатей. Щедро насичене традиційними символами середовище дії персонажів надає їм своїх ознак, прикмет, властивостей. Перевтілення у квітку, пташку, система ворожінь впереміжку з чар-зіллям створюють особливий психологічний стан утаємниченості, загадковості, підпорядкованості й навіть залежності від одухотвореного світу природи. Безправна доля дівчини, жінки-матері у соціальному середовищі пекла перейнята особливим болем автора. Його Катерина – наскрізний тип поглумленої жіночої святості, який під різними іменами проходить через усю творчість поета. В умовах піїтетного ставлення до дівчини, жінки найменше відхилення в вчинках від узвичаєного стандарту, завдавало психічних травм, а зґвалтування чи статус покритки остаточно витискав людину на узбіччя життя. Душевна чистота, щирість, безсумнівна віра у непорушність святості звичаєвого права не спрацьовують; незахищеність ним у взаєминах з представниками іншого типу культури, та ще й в імперському статусі москаля, де щирість, честь дівчини в іншій ціні, де діють інші етичні норми поведінки, призводить до драматичних розв’язок. Збезчещення накладає потворний відбиток, спантеличення на саму свідомість, поведінку людини з комплексом неіснуючої провини. Вимоги сформованого ще в давнину звичаєво-правового життя українців, на якому значною мірою тримається правове співжиття у сучасному суспільстві, були суворі – від неї відцуралися усі: її милий Іван, рідні батько й мати. Проте авторська позиція не викликає у читача осуду, навпаки – співчуття до скривдженої та гнів до кривдників. Гірко й скрушно автор зауважує моральні передумови трагічного для Катерини кроку – вона вже уявляла себе «московкою, забудеться горе», проте відступництво, зрада своєму є карною і, колишучи «московського сина», покритка спиває до дна чашу страждання і такою ж мірою – поетового співчуття й співпереживання, що виливається в рефлексійні стани, узагальнюючі філософські осмислення з властивим авторові фатумом долі: «вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати». Вболівання з приводу таких типових ситуацій вилилося в малярські образи, масштабність тематичного охоплення яких вимагає окремого розгляду. Створена художником 1842 року однойменна картина (олія), одна з найвиразніших з погляду національного колориту й актуальності проблеми, містить у собі цілий спектр тогочасного українського життя, адресного психологічного проникнення в тонкощі проблеми. На полотні – сцена після прощання Катерини з москалем. Після написання поеми Шевченкові, ймовірно, все ще важко було розлучитися з дорогим йому образом, тому він втілив його у малярській формі. Як і у поемі, центральна постать Катерини домінує над усім полотном, її доля, горе творять зміст, а все інше – епізодичні деталі. П  ро вагомість, зрідненість образу Катерини з автором свідчить Шевченкова неспроможність вивести її з активного психічного обігу навіть після творчого вивільнення на полотні, а також потреба продовжити життя образу у малярській формі.Пояснення трагедії материнства у «Сові» стоїть осібно від інших жіночих доль, вимагає характеристики розвитку психічного стану, що приводить до божевілля. Сова не покритка, вона вдова, а єдиний сенс її життя – син «... і письменний, і вродливий – Квіточка дитина! Як у бога за дверима Вдова панувала...». Лихо змальовується багатопроявним – сина не просто заголили в солдати, він виявився крайнім, єдиним із багатьох незахищеним вдовиним безправ’ям. Сову, ймовірно, невипадково автор не означує іменем, тим самим наперед налаштовуючи читача на сприйняття якогось нереального, примарного образу. Свято віруючи у праведність світу, захищеного допоки незрадливим звичаєвим правом, вдова гостро переживає ілюзорність створеного ідеалу, порожнечу життєвих цінностей. Це не може вміститися у межі здорового глузду, і від нелюдського душевного болю людина захищається бар’єром примарності, ілюзорності, своєрідної психічної анестезії. Безвихідь гріховного шляху з неодмінною розплатою за відступництво. гріхопадіння, безальтернативність праведних ідеалів належить до основних проблем Шевченкової творчості. За народним вченням, розплата має бути неодмінною. Такий у «Княжній» трагічний, жертовно-гріховний тип дівчини, зґвалтованої батьком. Драма розпочалася з порушення вищого закону буття – «неначе писанка село... сам Бог витає над селом» перетворюється в руїну, князь гуляє, гуляють гості, «... а голод стогне на селі... тисячами гинуть голоднії люде... пани й полову жидам продають. Та голоду раді», з божевільною мрією розпусників за таких умов показати себе «у... Парижі чи інде». Князь пустився берегів, знехтував найсвятішим – життєвим ідеалом належності, праведністю, моральністю, потонув у розгулі і пиятиці, наслідком чого є повне банкрутство, смерть занедбаної дружини, трагедія власної доньки. Молитовне звертання автора до безталанної княжни гіркотно передбачає її тяжку покуту за «гріхи на сім світі, Гріхи батькові». Князь розчиняється в хворобах, княжна черницею безслідно полишає цей світ. Розвиток психотипу Катерини можна знайти у поемі «Слепая», де вперше подано зразок внутрішнього бунту, спалаху непокори на тлі розкриття розбещеності, сваволі кріпосництва, злочинів дідича-кріпосника і помсти йому кріпачки Оксани – свободолюбивої особистості, налаштованої і здатної до боротьби. Жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала…») розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці. Шевченко створює цілу галерею жіночих образів. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Вони – знедолені i безправнi, але скiльки душевної краси у наймички – Ганни, що заради щастя сина вiдмовляється вiд можливості називатися його матiр’ю. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежку». Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства. Чи не тому стали крилатими слова: Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Іван Франко писав: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері». І хай збудеться мрія Великго Кобзаря, яка прослідковується у його невмирущих рядках: Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі… |
Схожі:
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
| “Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору |
| ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників |
| Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник |
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ» |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної... |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua