|
|
Скачати 4.17 Mb.
|
Використана література 1. Тимошенко Ю. Космологічна метафора-архетип у Шевченковому поетичному світі / Тарас Шевченко і європейська культура // Збірник праць Міжнародної тридцять третьої наукової шевченківської конференції. – Київ-Черкаси, 2000. – С. 148-152. 2. Халецкий А. М. Психоанализ личности и творчества Шевченко// История психоанализа в Украине. – Харьков: Основа, 1996. – С. 230-240. 3. Соціальне становище сільської жінки в Україні. – К.: Академпрес, 1998. – 134с. Канай Ольга Іванівна, учитель української мови та літератури Золотоношківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів Драбівської районної ради В історії кожної літератури є твори, які володіють магічним даром безсмертя. Саме до таких шедеврів належить поезія Великого Кобзаря. Йому було властиве глибинне відчуття кревної причетності до долі рідного народу, до його трагічної історії. Саме тому він спрямовує свої твори на захист погнобленого люду. Неможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Навiть якщо взяти окремо лише лiрику, виявиться, що ïï тематика була рiзноманiтною, як саме життя. Т.Г. Шевченко – це визначна постать в украïнськiй лiтературi. Це майстер художнього слова, справжнiй патрiот, син Украïни. Його творчість актуальна і дотепер, тому що теми, які він порушував у своїх творах, будуть існувати завжди; він мав багатющий світогляд. Усi твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них – про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про тяжку долю дівчат та жінок, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє. Т. Шевченка по праву можна вважати взірцем поета ще на довгії літа. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX - початку XX століть – народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам літературні твори найвищого ґатунку. Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки - сестри, матері - у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка – не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті. Поряд із величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. «Такого полум’яного культу материнства, — писав М. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». І коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, знущаються з неї ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше поет-трибун, мовчати не може. Тому Шевченко на весь голос заговорив про жінку. Для поета доля дівчат і жінок була не просто однією з тем його творчості, а, ніби своїм власним болем, що зробив болючу рану у його широкому серці. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, без якої він ріс, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», в яких у наймах коси побіліли. Пiзнiше сам Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Він мрiяв поселитися в Українi, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися інакше. I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому «снi», що приснився кріпачці: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі… Шевченко дуже любив дітей, мріяв про власний сімейний затишок, про свою хатину у вишневому садочку. У поемі «Княжна» знаходимо рядки, сповнені найщирішого почуття: Ох, діти! Діти! Діти! Велика Божа благодать! Матір і дитя для Тараса Григоровича — святі. Він оспівує, возвеличує «пренепоручную, святую»жінку-матір і дитя Для Тараса Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов – Оксана Коваленко. Жіноча доля для нього не тільки була соціальною, але й особистою трагедією. Йому боліла доля всiх нещасних жiнок, що «нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть». Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ’я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! І тут на захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Один з перших жiночих образiв у Шевченка — це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка — нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо «Причинну», «Тополю», «Лiлею» — це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з’явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Його жіночі образи — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: «Наймичка», «Відьма», «Сова»,«Слепая», «Мар’яна-черниця». Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Прочитаємо одну лише поему «Відьма» і переконаємось, що це звинувачувальний акт тодішньому гнобительському ладові. Ось вона: ...В свитині латаній дрожала Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров... Десятки «благородних» поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною: ...Моя се мати і сестра. Моя се відьма, щоб ви знали. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А хіба тільки поеми? А балади: «Причинна», «Тополя», «Русалка», «Утоплена», «Лілея» та інші? У кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. А лірика? В ній сотні жіночих образів. І в більшості з них йдеться про загублене кохання, страчене чи скалічене назавжди життя дівчини або молодиці. Цілу галерею жіночих образів створює Шевченко. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Вони – знедоленi i безправнi, але скiльки душевної краси у наймички – Ганни, що заради щастя сина вiдмовляється вiд можливостi називатися його матiр’ю. «Нiчого кращого немає, як тая мати молодая» — говорить вiн. Також Оксана з поеми «Слепая», Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Однією iз сторiнок шевченкiвських вiршiв — це також удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Шевченковi Огероїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежку». Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства. Іван Франко писав: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері». І хай збудеться мрія Великго Кобзаря, яка прослідковується у його невмирущих рядках: Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі… — стали ідеалом для багатьох поколінь. І для нас також. Одним із кращих творів Шевченка, присвячених жіночій долі, можна вважати поему «Катерина». У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства – долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» Далі Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступають перед любов’ю до дитини. Доля зводить Катерину з коханим - батьком її дитини. Вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю – не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина. Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби. Самопожертва – це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості Кобзаря. Згадаймо хоча б поему «Наймичка». Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що. з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова – «мамо»… Мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема «Сова»): «І день, і ніч працювала, Подушне платила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило». Та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. Нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає тут синонімом горя. Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала…») розповідає всього лише про один день із життя жїнки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці. Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах «Причинна», «Тополя», «Лілея», «Утоплена», «Русалка»… Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості. У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т.Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення. Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія». Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» — поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій». В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси. Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства. Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками. В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення. Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком. Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння. Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина. Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини». І найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став спасінням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи. Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості». Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»: О світе наш незаходимий! О ти, пречистая в женах! Благоуханний сельний крине! Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у спасінні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження. Тема материнства у творах Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок. Ідеал, про який мріяв поет, багатьом людям недоступний. Сувора дійсність була жорстокою і до Шевченкової України-неньки. Прекрасне материнство можливе лише у країні, де кожна людина — господар своєї долі. Про вільних людей у вільній країні писав поет: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі...». Може, ще й тому образ матері змальований у поезії Шевченка так проникливо, так трепетно, що одним із найзаповітніших його сподівань була мрія про власну родину, люблячу дружину, дітей та сімейний затишок. «А я так мало, небагато просив у Бога...», — говорив Кобзар. Таким чином, простеживши еволюцію жіночої теми в творчості Т.Г. Шевченка, можна зазначити, що: по-перше, сам факт постановки жіночого питання і пристрасна увага поета до цієї теми відповідали вимогам часу щодо необхідності докорінної зміни статусу жінки в суспільстві. По-друге ж, неоціненний внесок Кобзаря в розробку жіночої теми у світовій літературі наблизив нас до ствердження майбутнього паритету в стосунках двох статей в людській спільноті. |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
| “Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору |
| ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників |
| Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник |
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ» |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної... |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП |