|
|
Скачати 4.17 Mb.
|
|
Тема 7 Естетична концепція Людини у творчості Т. Шевченка Кущенко Сергій Васильович, учитель української мови та літератури Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 імені М. Ф. Ватутіна Ватутінської міської ради Мистецтво та естетика близькі між собою, бо розкривають закони прекрасного. Адже естетика досліджує закони емоційно-інтелектуального ставлення людини до дійсності, а мистецтво відтворює дійсність, яка має безпосередню цінність для почуттів. Одне з прийнятих визначень естетики: «наука про становлення чуттєвої культури людини» [1, 7]. «Визначення розуміння Краси залежить від довічної субстанції духу – потреби високих переживань; коли ж признати різноманітність внутрішніх духовних структур у людей, то тим самим треба відкинути абсолютне розуміння Краси. Можна скласти формулу: все, що дає високі переживання, має в собі елемент Краси,» [6] - стверджує С. Черкасенко. З цього погляду й спробуємо поглянути на творчість нашого геніального земляка. Невичерпним джерелом для розуміння естетичних смаків і переконань Шевченка є його «Щоденник». Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси. «Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини,» - занотував 18 листопада 1857 року, високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку К. Лі-бельта «Естетика, або наука про прекрасне», поет записав: «Для людини, обдарованої… божественним розумом-чуттям, подібна теорія є пустою балаканиною і навіть більше того – шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі» [5]. Уособленням найвищої краси у Шевченка є образ матері, яка часто переростає у символ України: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим («У нашім раї…»). Можливо, це від того, що з дитинства жінки, дівчата займали помітну роль у долі поета: мати, сестри, Оксана, Варвара Рєпніна, Ликера... Саме до них він звертався у найскладніші хвилини свого життя і отримував потрібну пораду і розраду. Тому невипадково жіноча тема стала однією з провідних у творчості Кобзаря. У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, дружину [4,10]. Але у творчості поета мало образів щасливих жінок. «Значно частіше йому доводилось писати про матерів скривджених, ошуканих, глибоко нещасних, – стверджує Г. Клочек. – Шевченко, як ніхто, розумів красу материнства. І тому йому було нестерпно, коли бачив скривджену матір. Перечитайте такі поеми, як «Сова», «Відьма», і ви відчуєте, як він глибоко переймався материнським горем [3, 61]. Основою краси, на думку Шевченка, є воля. Тільки вільна людина може розвивати гармонійно, повноцінно. Цю думку стверджує і В. Пахаренко: «Людина створена вільною. Навіть перед Богом вона не «раб, але син» (Біблія, Послання до галатів. – 4:7); «Ми не раби Його – ми люде!» – вторить апостолам Шевченко. А причина всіх бід людських – насильство, поневолення одного іншим. Тому й пише автор «Кобзаря» у вірші «Царі»: «Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи». Людина доти не знайде собі щастя, доки не стане вільною» [2, 318]. Просякнута ідеалами естетики, на думку Шевченка, народна мораль. Саме з її точки зору поет оцінює своїх героїв. Хоч би взяти соціально-побутову поему «Титарівна». Тарас Григорович не стає на захист бідного селянського парубка, наймита, байстрюка Микити, хоч його і образила титарівна відмовою, коли він запросив її до танцю. Шевченко виступає за довіру, за чесність у стосунках між людьми, тому засуджує вчинки титарівни і Микити, бо вони суперечать народній моралі. Завдяки таланту художника Шевченку вдалося майстерно відтворити у своїх творах і красу української природи. Саме пейзажна лірика Кобзаря може вважатися зразком поетичного бачення нашої природи. Твори Тараса Григоровича є справжньою енциклопедією рідних краєвидів, а окремі образи — зоря, тополя, калина, явір, верба, садок вишневий — виростають до символів усієї України. Світ природи у Шевченка одухотворений: Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговоримо тихесенько В неволі з тобою. Отже, Шевченка захоплювала не краса заради краси, він сприймав її в філософському розумінні, в гармонії людини з оточуючим світом. Джерела 1. Гегель Г. Философия истории // Соч.: В 14 т. — М.; Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1935. — Т. 8. 2. Пахаренко В. Українська література: Підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Василь Пахаренко. – К: Генеза, 2004. 3. Клочек Г. Поезія тараса Шевченка: сучасна інтерпретація / Григорій Клочек. – К.: Освіта, 1998. 4. Колесникова Є. Слово «мати» в поезії Кобзаря // Дивослово. – 1995. –№5 Естетичні погляди Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. pidruchniki.ws 5. Черкасенко С. Ідеали Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Shesv/2009_2/1.pdf Ведмідь Ірина Григорівна, учитель української мови та літератури Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5 з поглибленим вивченняміноземних мов Корсунь-Шевченківської районної ради Кобзар, «велетень у царстві духа», пророк, народний поет… Парадокс, але творчість Шевченка найбільш досліджувана і водночас майже не досліджена. У чому секрет? Чи не в невичерпній глибині думки, що виражена в простій, на перший погляд, народнопоетичній формі? Геній Шевченка – у глибинному розумінні, інтуїтивному відчутті найтонших душевних порухів свого народу. Вивченню феномена Шевченка присвячено дослідження багатьох вчених, зокрема О. Забужко [1],О. Кулєшова[2], В. Пахаренка [4]. Із творів Т. Шевченка постає ідеал українця. Його ліричний герой – особистість, яка є виразником народних уявлень про красу людини, її призначення.Сутність людини, сенс її життя, місце особистості в суспільстві, її духовні орієнтири – ці проблеми завжди були і є в центрі уваги літератури. Творчість Шевченка несла нове уявлення про людину, про людську гідність, вона звеличувала красу душі народу, красу людського подвигу й горіння. У багатьох своїх творах поет ставить перед собою (і перед читачем) філософські питання: «хто ми, чиїх батьків?», «нащо нас мати привела?» Відповідь шукаємо (і знаходимо!) у його ж «Кобзарі». У творах Шевченка подано уявлення про чоловіка та жінку, їхню соціальну роль, специфіку світосприймання; запропоновано критерії краси. Уже в ранній період творчості чітко виявляється опозиція «козак – дівчина», «батько – мати». Великий Кобзар окреслює свою естетичну концепцію, суголосну народним уявленням. Так, краса козака – у вірності обов’язку (іти в похід, захищати рідний край від ворога). Краса дівчини –у вірності коханому. Не знаючи, яка доля спіткала милого на чужині, терзаючи душу гіркими сумнівами, вона все ж залишається вірною до останнього. Звідси – трагедія дівчини, що не дочекалася козака живою («Тополя», «Причинна»), чи зрадженої(«Катерина»). Дві речі, які є найціннішими для поета, – це дівоча непорочність і материнство. Жіноча постать є найкращим у творчості Шевченка виявом поєднання двох згаданих тенденцій, найдосконалішим вираженням такого ідеалізму. В опозиції «батько – мати» незрівнянно яскравішим постає образ матері. Материнство для Шевченка – завжди святість. Навіть покритку Катерину він не засуджує. У його звертанні до знедоленої, покинутої матері чуємо тільки щире співчуття. Його героїні завдяки материнському почуттю поступово, від твору до твору, доростають до усвідомлення святості свого материнства («Катерина» - «Наймичка» - «Марія»). На думку В. Пахаренка, у цьому – наближення жінки-матері до Бога[4, 211]. Образи батьків з'являються лише окремими штрихами: у «Катерині» - це категоричне «іди собі»; у «Гайдамаках» віру, присягу Гонта ставить вище від батьківських почуттів. І знову підкреслення ваги обов’язку, служіння народу. Не випадково саме в час найбільшого національного підйому у сироти Яреми «виросли крила». Людина у Шевченка – це сильна особистість, яка не гнеться навіть перед сильним ворогом. Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно вибирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. Його викривальний пафос спрямований проти земляків-зрадників України: «рабів з кокардою на лобі», «лакеїв в золотій оздобі», що виступають як антиподи до справжніх героїв-патріотів. Що «зламало» хребет «землячка» з поеми «Сон»?Напевно, прийняття разом із чужиною і чужих моральних (чи, точніше, аморальних) норм. Тому на особливу увагу заслуговує оцінка людського життя з погляду категорій «свобода», «воля». Неволя, рабство часто ламає особистість. Це неприродний стан для людини, наслідками якого є, з одного боку, пригніченість, відчуття себе нещасним, з другого – підлабузництво.З болем Тарас промовляє: Коли б ті діти не росли, Тебе, святого, не гнівили, Що у неволі народились І стид на Тебе понесли. Як часто ми натрапляємо в «Кобзарі» на думку, що втрата честі, людської та національної гідності тяжча, ніж смерть. Ось слова матері до Катерини: Проклятий час-годинонька, Що ти народилась! Якби знала, до схід сонця Була б утопила… («Катерина»). А ось уже Гонта до синів: Будь проклята мати, Та проклята католичка, Що вас породила! Чом вона вас до схід сонця Була не втопила? На думку історика О. Палія, «Шевченко ще й досі виконує роль національного «вирівнювача хребта»: прочитавши його «Кобзар», будь-який українець віднайде в собі ознаки «вертикалі», навіть якщо вже давно забув про них» [3]. На перший погляд, на поверхні лежить оцінка Шевченком особистості за критерієм «бідність – багатство». Пани у нього лихі, «знущаються над нами». До цього ж додається й зовнішня потворність, згадаймо царицю. Концепт «бідність» поет часто посилює ще й прикладкою «сирота». Отже, створено повний контраст. Що це, ненависть до багатих, панів? Проте вдумливий читач обов’язково зверне увагу і на факти з біографії самого Шевченка (наприклад, викупу його з кріпацтва сприяли далеко не бідні люди), не були бідними й деякі його позитивні герої (Гонта). Більше того, на їхніх статках Шевченко не акцентує увагу. Очевидно, таке протиставлення (багатий – бідний) виконує роль гіперболи при розкритті проблеми людської духовності: не статки визначають красу людської душі. Тому бідна людина, сирота постає носієм високої духовності, краси; пани ж, царі – символізують духовну ницість (яку не прикрити ніяким золотом), спричинену зверхністю, нерозумінням призначення людини, прагненням у вирішенні людських доль дорівнятися до Бога – за силою впливу, а не за духом, красою почуттів і вчинків. Проте з часом Шевченко все більше бачить призначення людини, цінність її життя у служінні Богу, у дотриманні Божих заповідей. Порівняймо, якщо «Гайдамаки» – це заклик до збройної боротьби зі злом, то в «Молитві» таким засобом стає християнське прощення, щоб не множити зло своїми ж руками. Якщо вустами автора «Гайдамаків» говорив щирий, пристрасний патріот, то в «Молитві» чуємо життєву мудрість, віру в людину, у всеперемагаючу силу чистоти душі: Злоначинающих спини, У пута кутії не куй, В склепи глибокі не муруй. … А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли. Таким чином, осягнення Шевченком людини еволюціонувало від народнопоетичного до християнського: від дівчини і козака – до святості материнства. Захоплення Кобзаря такими рисами, як вірність у коханні, відданість народу та рідній землі, виросла до оспівування краси любові до ближнього. У намаганні зрозуміти Шевченка можна йти різними шляхами. Ми ж запропонували застосувати цілісне сприйняття його творчості. Пройшовши шлях його ліричного героя від бунтарського бажання помсти за образу до християнського всепрощення, читач більш глибоко усвідомить суть Шевченкового вчення: добро врятує світ, краса людини – у добрих вчинках, у добрих помислах. Список використаних джерел
Гірник Алла Василівна, учитель української мови та літератури Катеринопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Катеринопільської районної ради Чи не варто нам, сучасникам, піти шляхом аналізу, який у методиці визначається як послідовно – цілісний, щоб, можливо, по – новому навіть розглянути питання про естетику Шевченка як поета, творця і просто людину… Відомо, що сам митець негативно ставився до естетики: «Я, несмотя на мою искреннюю любовь к прекрасному в искуссстве и в природе, чувствую неприодалимую антипатию к философиям и эстетикам» (5 липня 1857рік; запис із щоденника). Як зазначає М. Шагінян «… не варто путати ненависть Шевченка до пануючих, в основному ліберальних, естетичних поглядів його часу, до базікання про абстрактно – прекрасне і до пустого теоретизування аж ніяк не означає, що в нього не було стійких поглядів на мистецтво…» [4, с.85] У формуванні естетичних смаків неабиякий вплив зробив насамперед перший вчитель Т. Шевченка в мистецтві – К.Брюллов, що докорінно змінив долю юнака – кріпака, а потім організував викуп із кріпацтва та навчання в Академії мистецтв, дозволяв відвідувати і працювати в своїй майстерні… Шевченко тонко відчував грань, в основу якої лягла боротьба прекрасного і потворного, різного ставлення до світу. Звичайно, ми бачимо і читаємо поміж рядків, що сам Шевченко прискіпливо ставився до німецького «чистого абсолюту» [4, с. 88], і в якійсь мірі намагався глибше осягнути його суть, підтримуючи В.А.Жуковського. Таке ставлення Шевченка до такого мистецтва, що спочатку було запозичене ще у Брюллова, переросло у смаковий характер не на «зраду живописному началу й красі», а на ідеалізмі [4, с. 89]. Чимало повідають і ще немало розкажуть нам малюнки митця – художника, насамперед це пов’язано з тим, що до нині він промовляє громоголосно, пафосно, а незрідка зовсім тихо, аби кожен з нас почув і дослухався до нього. Часом уроки, що так натхненно засвоює учень, тобто Шевченко – художник, приносять велику радість: «К.Брюллов думає так само,як і він, тобто думає реалістично» [4, с. 91]. Поради практичного характеру: змінити, замінити, зменшити, прибрати ту чи іншу деталь – оживляли роботи, вони ставали реальними і близькими по духу поета. Пізнання творчої особистості Шевченка як митця полягає у сприйнятті його через психологію. Адже і манера поведінки, і оточення, і побут, що неабияк «в’їлися» в душу художника і почали втілюватися через відвідування «манірних» вечірок (читання вголос, обмін думками і враженнями). Все це вносить сум’яття в душу митця, сюжети з пишними декораціями, німі та скам’янілі герої, що лише одним поглядом ладні створити драматизм, проте Шевченка вабить простір, реальність, простолюддя зі своєю широкою і відкритою душею, думками життя. Емоційно – смислові підтексти є засобами розуміння, самопізнання і саморозкриття неповторності робіт маляра. Він «переріс» свого вчителя, розуміючи те, що вже більше не може і не хоче поділяти його бачення, в ньому народжується художник зі своїм «я», таким чином підтверджуючи черговий раз, що він син свого народу. Викуп із кріпацтва утвердив художника – митця – загострилося почуття реалізації не лише словом, а й фарбою, вилити на папір ненависть та лють, що переповнювала гарячу душу, а образ цілісності людини почав струменіти різко засуджуючи поневолювачів. Злиття художника і поета породжує нові естетичні поривання, що виробляє власні смаки. Чимало правди розкривають нам щоденникові записи, що ще яскравіше вимальовують образ як цілісність через досвід людини та митця («Щоденник»; 1 жовтня 1857 року). Назвавши вчених естетики, «…эти хирурги прекрасного, вместо теории писали историю изящных искусств, тут была бы очевидная польза» [4, с. 94], ще раз засвідчують, що Шевченко твердо вималював реальний естетичний образ Людини, що вже чітко адресується глядачеві і читачеві, одночасно відповідаючи: кому це потрібно. Найбільше художник у цей час працює з гравюрою, що навіює йому спогади, напевно, про дитинство, білі ночі, розписані стіни вуглинками. А найбільша мрія – після повернення із заслання – копіювати кращі зразки мистецтва і дати їм нове життя «в маси». К. Брюллов працював лише на замовлення, виконуючи поодинокі роботи, а Шевченко мріяв, щоб мистецтво стало доступне всім. Він був одержимий цією думкою, уперто втілював у життя – щоразу яскравіше, майстерніше та делікатніше вимальовуючи образ людини. У 1859 р. Шевченко одержує від Академії художеств звання «академіка гравірування». Народжується актуальний образ, що сповнений новими естетичними деталями: природа, сільськогосподарське знаряддя чи худоба, кріпацьке село стають невід’ємними атрибутами Шевченкових гравюр. Естетичний смак митця переростає в його моральні принципи, канони, якими керується в житті: злиття людини і художника воєдино формує праобраз трудящої і сильної духом людини, що ладна вистояти і заслання, і поневіряння, і гніт «…щоб людям серце розтопило…». Шевченкове мистецтво бореться до останку і пензлем, і словом – і як результат з’являється Людина – борець за свої уподобання, сподівання, права. Не дай спати ходячому, Серцем замирати… («Минають дні, минають ночі…») Свої естетичні смаки вибудовує, рифмує, вимальовує аби лише чули і бачили – ось зміст його життя. Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!... Література 1. Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників / Гол. упоряд. В.Х.Косян. – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1958. 2. Івакін Ю.О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 – 1861 рр. – К., 1968. 3. Івакін Ю.О.Поезія Шевченка періоду заслання. – К., 1984. 4. Маріетта Шагінян. Тарас Шевченко . – К.: Дніпро, 1970. 5. Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К., 2000. |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
| “Виховувати, граючи Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору |
| ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників |
| Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки... А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник |
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція» «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ» |
| Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників... Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної... |
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008 Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП |