Тема 2 – Технологія прийняття рішень господарської діяльності.
2.1 Процес прийняття господарських рішень та його елементи.
2.2 Стилі прийняття рішень.
2.3 Методи прийняття господарських рішень та їхня класифікація
2.4. Типологія моделей прийняття господарських рішень
2.5. Чинники, що впливають на процес прийняття рішення.
2.6 Умови прийняття рішення залежно від ступеня визначеності інформації.
2.7 Контроль за процесом виконання господарських рішень. Види контролю.
2.1. Процес прийняття господарських рішень та його елементи
Процес ухвалення господарських рішень є складним, оскільки містить у собі певну послідовність різних операцій, яка не є детермінованою і залежить від впливу різних чинників і суб’єкта ухвалення господарського рішення в кожному окремому випадку. В процесі прийняття господарського рішення можна виділити укрупнені стадії й етапи, які входять до кожної з них:
1. Стадія підготовки господарського рішення передбачає постановку проблеми, проведення аналізу ситуації на мікро- і макрорівнях, виявлення і усунення обмежень, що заважають вирішенню зазначеної проблеми.
1.1. Постановка проблеми є основою будь-якого господарського рішення, оскільки саме проблемна ситуація на підприємстві потребує вирішення. Проблемою може бути як ситуація, при якій не досягнуті деякі цілі або існують деякі загрози для підприємства, так і ситуація, при якій існують можливості, які можуть принести потенційну вигоду для підприємства. На даному етапі існує складність визначення самої проблеми, оскільки зазвичай всі проблемні ситуації підприємства пов’язані між собою, і, отже, з цілої низки проблем необхідно вибрати саме ту, яка є головною, тобто основою всіх інших проблемних ситуацій. Крім визначення проблемної ситуації, яку необхідно вирішити, на цьому ж етапі необхідно визначити час, коли і за який необхідно і доцільно вирішити проблему.
1.2. Пошук і аналіз необхідної інформації спрямовані, насамперед, на виявлення причин виникнення проблеми і минулих спроб її вирішення. Інформацію необхідно збирати як у внутрішньому середовищі підприємства, так і його зовнішньому оточенні формальними (аналіз звітів, аналіз ринку тощо) й неформальними способами (проведення бесіди, спостереження та ін.) Н. Титова зазначає, що важливою вимогою на цьому етапі є відбір лише релевантної інформації, тобто даних, які стосуються конкретної проблемної ситуації [ ]. Збільшення інформації не завжди підвищує якість господарського рішення і, крім того, може призвести до подорожчання процесу прийняття господарського рішення. На основі збору і аналізу інформації необхідно визначити необхідні матеріальні і трудові ресурси для прийняття господарського рішення.
1.3. Виявлення та усунення обмежень є наступним етапом прийняття господарських рішень і здійснюється на основі проаналізованої інформації. Так, Я. Рейльян зазначає, що рішення ухвалюється на основі дослідження часових, матеріальних і трудових обмежень. З часової точки зору необхідно враховувати, що значна кількість господарських рішень ухвалюється „в цейтноті” [Рей]. Це стається внаслідок невчасного виявлення проблемної ситуації або виникнення несподіваної проблеми, або відкладення вирішення виявленої раніше проблеми. В умовах обмеженості фінансових, матеріальних і трудових ресурсів необхідно забезпечити їхнє найефективніше використання. Зазначимо, що використання наявних на підприємстві ресурсів має здійснюватися, насамперед, шляхом їх розподілу між всіма напрямами діяльності підприємства, а не лише на вирішення лише певної проблеми. Вчасне усунення обмежень дозволить визначити більшу кількість альтернатив і знизити можливі витрати
2. Стадія ухвалення господарського рішення містить розробку альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору альтернатив, оцінку наявних альтернатив, вибір і ухвалення оптимального господарського рішення.
2.1. Визначення альтернатив є одним з найскладніших етапів ухвалення господарського рішення, оскільки вимагає аналітичних здатностей, вмінь в різних галузях і творчості від суб’єктів підготовки альтернатив ухвалення господарських рішень. З одного боку, необхідно враховувати всі можливі варіанти вирішення поставленої проблеми, з другого боку, при визначенні альтернатив необхідно розглядати, насамперед, реальні варіанти дій. Але зазвичай суб’єкт ухвалення рішень не розглядає всі альтернативи, оскільки їх визначення потребує багато часу та інших ресурсів, що може бути невиправданим особливо в умовах необхідності термінового ухвалення рішення. Тому пошук альтернатив закінчується при визначенні деякої кількості прийнятних варіантів вирішення проблеми, тоді як найоптимальніший варіант може залишитися прихованим.
2.2. Визначення критерію відбору альтернативи повинно здійснюватися, виходячи з цілей, які намагається досягти суб’єкт ухвалення господарського рішення, але з урахуванням наслідків ухвалення такого рішення. Так, здійснення будь-якого заходу призводить до результатів (як позитивних, так і негативних), які пов’язані й непов’язані з вирішенням встановленої проблеми та можуть виявитися в різний час в різних місцях. Отже, багатоаспектність альтернатив обумовлює необхідність враховувати обмеження у визначенні критерію їхньої оцінки. Зазначимо, що при оцінюванні можливих результатів необхідно враховувати різноманітний вплив зовнішнього середовища на підприємство, оскільки господарські рішення зазвичай ухвалюються в умовах невизначеності. Тому слід розглядати як оптимістичні варіанти від здійснення тих чи інших заходів, так і песимістичні, і підходити до ухвалення рішення з врахуванням ризику настання всіх можливих варіантів.
2.3. Оцінка альтернатив здійснюється на основі визначеного критерію і передбачає прогноз результатів вибору різних альтернатив та їх порівняння між собою. Внаслідок багатомірності цілей і критеріїв оцінки існує проблема порівняння альтернатив, тому для спрощення процесу безпосереднього відбору найкращої альтернативи можна враховувати ієрархію визначених критеріїв [Рейльян, с. 36]. Як правило, оцінка альтернатив здійснюється як з урахуванням об’єктивних умов невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища, так і виходячи зі схильності суб’єкта ухвалення рішення до ризику.
2.4. Ухвалення господарського рішення є результатом оцінки альтернатив і ключовим етапом процесу ухвалення господарського рішення. Суб’єкт ухвалення рішення вибирає альтернативу з максимально сприятливими результатами для досягнення цілі і діяльності підприємства взагалі. Може статися, що жодна з альтернатив не представлятиме оптимального рішення існуючої проблеми, тоді ухвалюватиметься найкраща з альтернатив, виходячи з їхнього оцінювання за деякими критеріями, або рішення щодо відстрочення вирішення проблемної ситуації. Зазначимо, що вибір деякої альтернативи може бути здійсненим суб’єктом ухвалення рішення з урахуванням власних інтересів або інтуїції. Господарське рішення може також бути ухваленим як одиничним суб’єктом, так і групою осіб, і, як правило, зафіксованим у певній формі представлення рішення (див. пп. 1.5). Вибір альтернативи не є кінцевим етапом процесу ухвалення рішення, оскільки для вирішення проблеми простого вибору напряму дій замало. Для досягнення поставленої цілі необхідна реалізація обраних заходів.
3. Стадія реалізації господарського рішення містить у собі безпосередньо реалізацію господарського рішення, а також контроль за його виконанням, оцінку результатів заходів, що передбачені цим рішенням і мають призводити до поставленої цілі, і коректировку заходів у разі необхідності.
3.1. Реалізація господарського рішення починається зі складання плану реалізації господарського рішення, визначення осіб, відповідальних за його реалізацію, та встановлення їх відповідальності. Суб’єкт ухвалення рішення і суб’єкт реалізації рішення можуть співпадати, але найчастіше особа, яка ухвалює господарське рішення, назначає виконавців його реалізації. Реалізація передбачених господарським рішенням заходів залежить від здатностей осіб, які зайняті на цьому етапі, визнання ними ухвалених рішень, та психологічного клімату на підприємстві. Слід зазначити, що працівники, які брали участь в підготовці господарського рішення, схильні до визнання ухваленого рішення більш ніж ти, які не були залучені в процес прийняття рішення.
3.2. Контроль за виконанням рішення здійснюється з метою визначення відповідності фактичних результатів запланованим протягом всього процесу реалізації господарського рішення, оскільки на реалізацію господарського рішення впливає безліч випадкових чинників і чинників, ймовірність впливу яких можна передбачити. Вчасний контроль за виконанням запланованих дій є способом зворотного зв’язку між виконавцями і керівником підприємства (або підрозділу) і полягає в наданні інформації керівникові про хід виконання рішення, що дозволяє йому скоригувати деякі заходи до понесення значних витрат.
3.3. Оцінка результату здійснюється після закінчення комплексу заходів, спрямованих на вирішення проблемної ситуації (див. етап 1.1). Оптимальний варіант результату реалізації господарського рішення полягає у вчасному і повному виконанні всіх запланованих дій, які призвели до поставленої цілі. Проте в умовах невизначеності зовнішнього середовища хід реалізації господарського рішення може змінитися, що призведе до одержання непередбачених результатів. Тому ціль може бути досягнута або неповністю, або з більшими витратами ресурсів підприємства. Оцінку результату слід використовувати для визначення ефективності ухваленого господарського рішення і використання вже наявного досвіду в процесі прийняття наступних господарських рішень.
Послідовність процесу прийняття господарського рішення не є регламентованою і тому не завжди виконується на практиці. Деяких етапів може не бути, деякі з них можуть опинитися в іншій послідовності. Так, наприклад, в деяких випадках необхідне негайне ухвалення господарського рішення внаслідок того, що час для вирішення проблемної ситуації є обмеженим, і господарське рішення ухвалюється інтуїтивно. В деяких випадках проблема, на вирішення якої має бути спрямоване господарське рішення, є дуже складною і тому потребує пошуку додаткової інформації в процесі оцінки альтернатив. Послідовність ухвалення рішення залежить також від суб’єкта ухвалення рішення: його схильність до ризику або обачливість вплине на процес відбору альтернатив. Крім того, проблемні ситуації на підприємстві і господарські рішення, що ухвалюються, є взаємопов’язаними і часто вимагають ухвалення інших рішень. Тому сам процес ухвалення господарських рішень, як правило, є безперервним.
Процес прийняття господарського рішення можна також представити у вигляді системи (рис. 2.1.2), де на вході – інформація про проблему, якунеобхідно вирішити, а на виході – результат ухвалення господарського рішення у вигляді заходів, що мають здійснитися або навпаки не здійснюватися згідно з рішенням.
На процес прийняття господарського рішення впливає безліч чинників, як тих, що можна передбачити, так і тих, які є випадковими і можуть як ускладнювати вибір альтернатив, так і спрощувати її при відсіві непотрібних альтернатив. Крім того, ухвалення того чи іншого господарського рішення залежить від суб’єкта ухвалення господарського рішення, його особистих якосте і стилів прийняття рішення. Це обумовлює необхідність визначити чинники, які впливають на вибір той чи іншої альтернативи, і дослідити стилі ухвалення господарських рішень.
2.2 Стилі прийняття рішень.
Кожний суб’єкт господарювання має свій стиль ухвалення господарського рішення, під яким можна розуміти індивідуальний спосіб ухвалення рішення, який складається з таких компонентів:
підхід до здобуття (отримання) нової інформації;
характеристика мислення;
перевага певному ризику;
здатність до аналізу й синтезу;
інформаційні процеси.
Так, суб’єкт ухвалення господарського рішення може сприймати або лише ту інформацію, яка співпадає з його точкою зору, або максимально повну можливу інформацію, що містить у собі як позитивні так і негативні відомості для подальшого функціонування об’єкту, або намагатися врахувати стислу інформацію про позитивний і негативний стан справ на підприємстві.
Охарактеризувати мислення кожного суб’єкта ухвалення рішення можна за допомогою таких характеристик як швидкість, гнучкість, продуктивність і аналітичність []. Ці характеристики свідчать про здатність суб’єкта ухвалювати раціональні господарські рішення в умовах невизначеності та ризику, отримувати і аналізувати інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього оточення, що постійно змінюється, швидко реагувати на проблемні ситуації, пропонувати новаторські ідеї вирішення існуючих проблем на підприємстві.
Залежно від індивідуальних характеристик мислення суб’єкту ухвалення рішення та його відношенню до ризику можна виділити такі стилі ухвалення рішень як схильність до обережності та схильність до ризику (жорсткість і гнучкість) –рискофилы, -нейтралы, -фобы.
ВікторВрум – сучасний канадський дослідник проблем організаційної поведінки, психолог і професор менеджменту Уельського університету – досліджував психологічні аспекти ухвалення рішень в організаціях і вплив участі працівників в ухваленні рішень на діяльність підприємства. Виходячи зі своїх досліджень В. Врум запропонував такі стилі ухвалення рішень керівником, які пов’язані з участю різних працівників в процесі ухвалення [ ]:
Автократичні:
A1. Керівник ухвалює рішення (вирішує проблему) самостійно, використовуючи всю наявну на теперішній час інформацію.
A2. Керівник отримує інформацію від підлеглих працівників, але ухвалює рішення самостійно. Роль працівників – лише у зборі необхідної інформації, а не в пошуку або оцінці альтернатив.
Консультативні:
С1. Керівник індивідуально вислуховує тих працівників, яких стосуються причини або результати ухвалення господарського рішення, ухвалює рішення самостійно, яке може враховувати або не враховувати думку підлеглих.
С2. Керівник розкриває проблему колективу працівників та збирає їхні ідеї й пропозиції, ухвалює рішення самостійно, яке може враховувати або не враховувати думку підлеглих.
Повна участь (групові):
G1. Керівник розкриває проблему працівнику, який є одним підлеглим, і в процесі спільного обговорення здійснює пошук і оцінку альтернатив. При ухваленні рішень керівник намагається досягти узгодження з працівником і може ухвалити господарське рішення, яке отримало його підтримку.
G2. Керівник розкриває проблему колективу працівників і в процесі спільного обговорення здійснює пошук і оцінку альтернатив. При ухваленні рішень керівник намагається досягти узгодження і може ухвалити господарське рішення, яке отримало підтримку колективу.
? Какой стиль является наиболее предпочтительным и почему?
Зазначимо, що неможливо сказати, що деякий стиль ухвалення господарського рішення є більш ефективним ніж інші, адже стиль ухвалення господарського рішення залежить від ситуації (проблеми), яку необхідно вирішити. Тому багато дослідників пропонують різні моделі ухвалення рішень, які дозволяють вибрати найраціональніший стиль прийняття господарського рішення в залежності від умов конкретної ситуації.
Стиль прийняття господарського рішення залежить також від особових характеристик суб’єкта ухвалення рішення [Врум]. Так, І. Герчиковавиділяєтакі стилі прийняття господарських рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей []:
1. оснований на інтуїції, коли суб’єкт ухвалення рішення використовує наявний досвід і знання в певній галузі знань, що допомагає йому обрати правильне рішення;
2. оснований на понятті „здорового сенсу”, коли суб’єкт ухвалення рішення обґрунтовує його послідовними доказами, що знову ж таки спираються на наявний в нього досвід;
3. оснований на науково-практичному підході, який передбачає вибір обґрунтованих оптимальних рішень на основі переробки великої кількості інформації.
Слід зазначити, що Н. Злобіна вважає, що на стиль прийняття рішення залежить також від статі людини, яка його ухвалює, і тому виділяє жіночий і чоловічий стилі прийняття рішення. Какиекачествавлияют??Зокрема автор відзначає такі жіночі особливості, які впливають на процес прийняття рішення, як здатність до об’єднання, відкритих стосунків, чутливість, інтуїція. Чоловічий стиль характеризується концентрацією владних повноважень, наполегливістю, більшою жорсткістю [Злобин, с. 12].
Таким чином, стиль ухвалення господарського рішення залежить від ситуації та умов прийняття господарського рішення, а такожвід особистих якостей та характеристик особи, що ухвалює рішення. Тому багато господарських рішень відображують індивідуальність та особисті характеристики управлінця.
2.3 Методи прийняття господарських рішень та їхня класифікація
Господарські рішення можуть ухвалюватися як інтуїтивно, так і на основі аналізу даних і прогнозу очікуваних результатів від вибору тієї або іншої альтернативи. Особи, які беруть участь в ухваленні господарського рішення, мають постійно й всебічно вивчати велику кількість інформації для підготовки й прийняття рішень. Створення і впровадження методів й моделей ухвалення господарських рішень в практику на підприємстві або окремих підприємців сприяє полегшенню процесу ухвалення рішення у разі використання методу або моделі, що підходить для проблеми, яка потребує вирішення.
Під методом розуміють сукупність прийомів, способів, операцій, заходів або технологій для досягнення деякої мети або вирішення поставленого завдання. Метод може містити у собі декілька моделей. Модель – це спрощене представлення деякого об’єкту або явища для їх дослідження та управління.
Різними дослідниками виділяються різні класифікаційні ознаки методів ухвалення господарських рішень. Так, наприклад, в [Герчикова, Мескон] виділяються три великі групи методів або підходи до прийняття рішень (табл. 2.3.1).
Таблиця 2.3.1
Головні методи прийняття господарських рішень (підходи до групування методів господарських рішень)
Назва методу
|
Характеристика
|
Вид рішення
|
Метод, заснований на інтуїції особи, яка ухвалює рішення
|
Наявність у особи, яка ухвалює рішення, раніше накопиченого досвіду й знань у конкретній області діяльності допомагає вибрати й прийняти правильне рішення
|
Інтуїтивнерішення
|
Метод, заснований на понятті „здорового глузду”
|
Особа в процесі ухвалення рішення, обґрунтовує їх послідовними доказами, зміст яких опирається на накопичений їм практичний досвід
|
Рішення, засноване на судженнях
|
Метод, заснований на науково-практичному підході
|
Вибір оптимальних рішень на основі переробки великої кількості інформації, що допомагає обґрунтувати прийняті рішення
|
Раціональне рішення
|
Поділ методів ухвалення господарських рішень на формалізовані і неформалізовані є доцільним, містить у собі зазначені в табл. 2.3.1 групи методів, і тому може бути представлений як їх головна класифікаційна ознака. Так, неформалізовані методи засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на строгих аналітичних залежностях. Це методи експертних оцінок, сценаріїв, морфологічні, порівняння й ін. Застосування цих методів характеризується деяким суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід і знання аналітика. В основі формалізованих методів лежать досить строгі формалізовані аналітичні залежності, і до такої групи належить велика кількість методів, які є поширеними в теорії ухвалення рішень (рис. 2.3.2).
Така класифікація методів ухвалення господарських рішень тотожна технікам прийняття рішень, запропонованим Г. Саймоном, який зазначає, що всі рішення в різному ступені „програмуються” й умовно розташовуються на своєрідному континуумі, що утворений двома полярними типами рішень – запрограмованими й незапрограмованими. Рішення вважаються запрограмованими, якщо для їхнього прийняття існують певні правила або процедури. Найчастіше „програмуються” такі рішення, які приймаються ситуаціях, що повторюються. Це приводить до того, що при наступному виникненні подібної ситуації використовується заздалегідь підготовлена методика, що заощаджує час і забезпечує прийнятну якість рішення. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані з відбором персоналу, ціноутворенням, короткостроковим плануванням
Рішення вважаються незапрограмованими, якщо для їхнього прийняття немає готових правил або процедур. Такі рішення зустрічаються в нових або унікальних ситуаціях, коли відсутній досвід вирішення виникаючих проблем. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані із впровадженням нових технологій, реорганізацією фірми, стратегічним плануванням. У цих випадках найважливішу роль грають інтуїція, досвід і здатності менеджерів. Разом з тим незапрограмовані рішення вимагають розробки нових методик прийняття рішень із урахуванням особливостей конкретної ситуації.
Можна відзначити ще такі три підходи (техніки) до прийняття рішень:
прийняття рішень „навмання”;
прийняття рішень, на основі аналізу;
прийняття рішень, на основі інтуїції.
Дійсно, в реальному житті рішення можуть ухвалюватися як навмання, так і на основі аналізу всіх даних стосовно різних альтернатив. Але господарські рішення мають бути раціональними і спрямованими на вирішення деякої проблеми, тому рішення навмання є неприйнятними для суб’єктів господарювання.
Таким чином, розглянуті методи (підходи) є теоретичною основою прийняття рішень і використовуються в залежності від конкретної ситуації і осіб, які беруть участь в процесі прийняття рішення. Для наочності самого процесу слід розглянути основні моделі ухвалення рішень, які фактично використовуються на підприємствах.
2.4.Типологія моделей прийняття господарських рішень
Метод може містити у собі декілька моделей.Модель – це спрощене представлення деякого об’єкту або явища для їх дослідження та управління. Отже, головною характеристикою моделі прийняття рішення можна вважати спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується, і підвищення здатності особи, що ухвалює рішення, до розуміння й вирішення проблем, що встають перед нею, враховуючи як свій досвід і здатність до судження, так і досвід й судження експертів [Мескон].
В залежності від того, хто ухвалює рішення, який стиль використовує ця особа, наявність інформації про альтернативи тощо, можна говорити про різні характери й моделі прийняття господарських рішень. Сьогодні існують декілька точок зору на моделі прийняття рішень.
В основномудослідникизводять всімоделі до таких трьох типів:
1. Нормативні моделі, які визначають найбільш ефективні дії в ідеальних умовах.
2. Прескриптивні (облигаторні) моделі, що визначають алгоритми ухвалення рішення, реалізація яких ставиться в обов'язок всім керівникам.
3. Дескриптивні моделі, що описують реальні дії реальних людей у процесі прийняття рішень. Поводження менеджерів при ухваленні рішень досить різноманітно, однак у ньому можна виділити загальні характеристики, що пояснюють причини можливих помилок.
Слід зазначити, що прескриптивні моделі можна віднести до нормативних моделей, тобто таких що визначають порядок дій управлінця для прийняття господарського рішення з метою вирішення деякої проблеми.
Дещо відрізняється за назвою класифікація методів за Р. Дафтом, але сутність цих методів тотожна методам, запропонованим в [Кудрявцева]. Зокрема, Р. Дафт виділяє такі три основних моделі прийняття рішення: класична, адміністративна та політична. Слід зазначити, що адміністративна і політична моделі є окремими випадками поведінкової моделі, тобто такої, що описує процес прийняття рішень таким, як він є.
Таким чином, існують дві основні моделі прийняття рішення: класична (нормативна, прескриптивна) і адміністративна (поведінкова, дескриптивна), які відповідно визначають та описують процес прийняття господарського рішення (табл. 2.4.2).
Таблиця 2.4.2.
Характеристика моделей процесу прийняття рішень
|
Класична
|
Адміністративна
|
Сутність
|
Прописує дії, що мають бути здійсненні для прийняття рішення.
|
Описує дії, які насправді здійснюються для прийняття рішення.
|
Особа
|
Особа, що ухвалює рішення, є логічно мислячою й раціональною.
|
Особа, що ухвалює рішення, може поступати нелогічно внаслідок особливостей свого характеру, навичок, інтуїції.
|
Мета
|
Господарське рішення ухвалюється в інтересах підприємства.
|
Господарське рішення може ухвалюватися в інтересах не лише підприємства, а й особи, яка ухвалює рішення.
|
Зазначені моделі обираються особами, які ухвалюють рішення, в залежності від їх особистих якостей, досвіду, переваг, проблеми, що має бути ухвалена, ступеню визначеності інформації, впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
2.5. Чинники, що впливають на процес прийняття рішення.
Вибір господарського рішення не є однозначним і залежить від впливу різноманітних чинників.Чинники, які вливають на процес прийняття господарського рішення, грають велику роль при визначенні самій природи вибору альтернативи з багатьох доступних. Можна виділити багато класифікацій чинників, що впливають на процес прийняття рішень.
Всічинники, які впливають на процеси ухвалення рішень, можна поділити на дві великі групи: ситуаційні й особисті. Ситуаційні чинники визначаються як вплив зовнішнього і внутрішнього середовища організації на її діяльність і досягнення поставлених цілей. Особисті чинники пов’язані з індивідуальними психічними характеристиками особи, яка ухвалює господарське рішення Аналогічною є класифікація чинників на об’єктивні і суб’єктивні.
Виділяютьзовнішні й внутрішні чинники в процесі прийняття й реалізації господарського рішення. До внутрішніх чинників, які залежні від самого підприємства, можна віднести цілі й стратегію розвитку, стан портфеля замовлень, структуру виробництва й управління, фінансові й трудові ресурси, обсяг й якість робіт тощо. Ці чинники формують організацію як систему, взаємозв'язок і взаємодію елементів якої забезпечує досягнення цілей, які стоять перед нею. Тому зміна одного або декількох чинників одночасно викликає необхідність вживання заходів управлінського впливу, спрямованих на збереження властивостей системи як цілісного утворення [].
Зовнішні чинники в меншому ступені піддаються впливу з боку підприємства, оскільки вони формують середовище, у якому підприємство функціонує. До зовнішніх чинників можна віднести стан економіки країни (або регіону), рівень науково-технічного й соціального розвитку, соціокультурне й політичне середовище, істотні для даної організації події й зміни в країні тощо.
Якщо розглядати процес прийняття рішення як послідовність зазначених стадій, то можна укрупнено класифікувати чинники на такі групи:
До чинників, які впливають на необхідність ухвалення господарського рішення та його підготовку, можна віднести виникнення проблемної ситуації, вплив конкурентів та контрагентів підприємства на нього, державна політика в різних галузях, наявність інформації про проблему, обмеження, які заважають швидко вирішити проблему, потреби й цілі власника проблеми тощо.
До чинників, які впливають на вибір альтернативи щодо вирішення проблемної ситуації та ухвалення рішення, можна віднести наявність інформації про альтернативи; аналітичні здібності, досвід, знання та поведінку осіб, що беруть участь в прийнятті господарського рішення; психологічні характеристики та власні інтереси особи, що ухвалює рішення; законодавство, наявність ресурсів, ступінь невизначеності та ризику тощо.
До чинників, які впливають на реалізацію господарського рішення, можна віднести здібності, досвід, знання та поведінку осіб, що беруть участь в реалізації господарського рішення та контролю на його виконанням; зовнішнє оточення підприємства: вплив конкурентів, постачальників, споживачів, та зміни в зовнішньому оточенні; кадрову та іншу політику підприємства; можливі зміни керівництва підприємства або його стратегії розвитку; фінансовий стан підприємства, наявність ресурсів тощо.
Чинникиможуть як сприяти процесу прийняття господарського рішення (значний досвід у певній галузі особи, що ухвалює господарське рішення стосовно цієї ж галузі знань; державна підтримка нового напряму діяльності підприємства), так і перешкоджати йому (відсутність інформації стосовно альтернативних варіантів вирішення господарської проблеми; конфліктна атмосфера на підприємстві через жорсткість осіб, що беруть участь в процесі прийняття господарського рішення).
Таким чином, необхідність урахування численних різноспрямованих чинників зовнішнього та внутрішнього середовища є важливим завданням для осіб, які беруть участь в підготовці, ухваленні та реалізації господарського рішення, оскільки їх вчасне виявлення та використання або попередження впливають на ефективність процесу прийняття рішення та результатів, які мають бути досягнуті.
2.6 Умови прийняття рішення залежно від ступеня визначеності інформації.
Одним з найважливіших чинників, що беруть участь в процесі прийняття господарського рішення, є ступінь визначеності інформації стосовно проблеми і наявних альтернатив. Виходячи з того, що рішення приймаються при різних умовах й обставинах, з огляду на кількість й якість інформації, необхідної для ухвалення рішення, виділяють рішення, що прийняті в умовах:
визначеності (вірогідності, упевненості);
ризику (імовірнісної визначеності);
невизначеності (ненадійності).
Рішення приймається в умовах визначеності, коли керівник у точності знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору []. Наприклад, керівник може, щонайменше, на найближчу перспективу, точно встановити, якими будуть витрати на виробництво певного виробу, оскільки орендна плата, вартість сировини, матеріалів і робочої сили відомі або можуть бути розраховані з високою точністю. Однак на практиці важко оцінити фактори, що створюють умови для ухвалення рішення, тому лише деякі господарські рішення приймаються в умовах визначеності. А найчастіше елементи більш великих рішень є визначеними (дечтерміністськими) [].
Ризик – можлива небезпека, дія навмання, що вимагає, з одного боку, сміливості в надії на щасливий результат, з іншого боку – врахування математичного обґрунтування ступеня ризику. До рішень, прийнятих в умовах ризику, відносяться такі, результати яких не є визначеними, але ймовірність кожного результату відома. Імовірність визначається як ступінь можливості здійснення даної події й змінюється від 0 до 1. Сума ймовірностей всіх альтернатив має дорівнювати одиниці. В умовах визначеності існує лише одна альтернатива. У багатьох випадках організація не має достатньої інформації для об'єктивної оцінки ймовірності, однак, досвід керівництва підказує, що саме може швидше за все трапитися з високою вірогідністю. У такій ситуації керівник може використати судження про можливості здійснення альтернатив з тією або іншою суб'єктивною або передбачуваною ймовірністю.
Рішення приймається в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Це трапляється тоді, коли чинники, що потребують врахування, є настільки новими й складними, що про них неможливо одержати досить релевантної інформації. У підсумку ймовірність певного наслідку неможливо передбачити з достатнім ступенем вірогідності. Невизначеність визначається як не цілком виразна, неточна, неясна або ухильна інформація про будь-який об'єкт або процес. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати у швидко мінливих обставинах. Джерелами невизначеності очікуваних умов у розвитку підприємства є впливи чинників його зовнішнього й внутрішнього середовища: поведінка конкурентів, персоналу, технічні й технологічні процеси, зміни законодавства тощо. Найвищим потенціалом невизначеності володіє соціокультурне, політичне й наукомістке середовище. Невизначеність – основна причина появи ризиків. Тому зменшення обсягу невизначеностей, що викликають ризики втрат, є важливим завданням як для керівників, так і для фахівців.
Зіштовхуючись із невизначеністю, керівник може використати дві основні можливості. По-перше, спробувати одержати додаткову релевантну інформацію й ще раз проаналізувати проблему. Цим часто вдається зменшити новизну й складність проблеми у поєднанні з накопиченим досвідом, здатністю до судження та/або інтуїцією, щоб додати ряду результатів суб'єктивну або передбачувану ймовірність. Друга можливість – діяти в точній відповідності з минулим досвідом, судженнями або інтуїцією й зробити припущення про ймовірності подій. Це необхідно, коли бракує часу на збір додаткової інформації, або витрати на неї надто високі. Тимчасові й інформаційні обмеження мають найважливіше значення при прийнятті управлінських рішень.
Слід зазначити, що не можна змішувати ситуації невизначеності й ризику, оскільки вони принципово різні в силу критеріїв, які застосовуються при виборі оптимального рішення. При ризику ймовірність настання наслідків ухвалення рішення часто виражається через математичне очікування, а в ситуації невизначеності відсутня ймовірність наслідків ухвалення рішення. У ряді випадків у ситуації невизначеності корисно міняти стратегію поведінки відповідно до обраних критеріїв [Колпаков].
Отже, в процесі прийняття господарського рішення є низка ситуацій, які характеризуються тим чи іншим ступенем невизначеності і вимагають для свого опису такі моделі й алгоритми, які містять у собі можливість врахування невизначеності для отримання рішення й результатів, що відповідають запланованим.
2.7. Контроль за процесом виконання господарських рішень. Види контролю.
Важливим елементом процесу прийняття і виконання господарського рішення є контроль. Контроль за процесом виконання господарських рішень – це одна з функцій управління, яка дозволяє виявити відхилення фактичних результатів, отриманих внаслідок ухвалення господарського рішення, від запланованих результатів для вчасного попередження несприятливого відхилення і забезпечення позитивного результату (наслідків) господарського рішення.
В науковій літературі виділяють три основних види контролю:
- попередній;
- поточний;
- підсумковий (завершальний).
Попередній контроль передбачає перевірку правильності цілей, їх відповідності запланованим діям, наявність і готовність матеріальний, трудових і фінансових ресурсів та обмежень у їх використанні, часу.
Поточний контроль передбачає безпосереднє спостереження за виконанням запланованих дій для досягнення мети, поставленої господарським рішенням, моніторинг внутрішнього й зовнішнього середовищ підприємства, аналіз можливих відхилень та їх попередження.
Підсумковий контроль передбачає перевірку кінцевих результатів виконання запланованих дій і представляє дані для оцінки результату, що є наступним і кінцевим етапом процесу прийняття господарського рішення.
Для правильної організації контролю за процесом виконання господарських рішень необхідно встановити осіб, що відповідають за це, що також потребує ухвалення господарського рішення.
Таким чином, контроль є важливим етапом на стадії реалізації господарського рішення, оскільки дозволяє встановити зв'язок між запланованими і фактичними результатами і сприяти оцінці ефективності господарського рішення.
ЛЕКЦІЯ 3.
|