|
|
Скачати 2.41 Mb.
|
|
ТЕМА 15 ОСНОВИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ 15.1 Сутність ризик-менеджменту, його мета, завдання. Підходи до ризик-менеджменту Як відомо, сама природа господарської діяльності підприємств пов'язана з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності), тобто з ризиком. Тому, щоб діяльність підприємств не була пов’язана з надмірно високим рівнем ризику, необхідне управління ризиком (ризик-менеджмент). Ціль управління ризиком - забезпечити оптимальне для підприємства співвідношення сподіваного прибутку (доходу) та ризику, а також прийнятний рівень останнього. Необхідною умовою розв’язання проблем, пов'язаних з управлінням ризиком, є чітке усвідомлення цілей діяльності підприємства. Виходячи з конкретних цілей, необхідно здійснювати збір, обробку й аналіз інформації про зовнішнє середовище, внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності підприємства в минулому та у поточних періодах, розробляти прогнози на майбутнє. Оскільки інформація швидко старіє, суб'єкт ризику повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації та здійснюючи її моніторинг. Управління економічним ризиком – діяльність, спрямована на усунення негативних наслідків рішень, що приймаються в умовах невизначеності функціонування економічної системи. Під економічною системою розуміють як саме підприємство, так і суб'єктів і чинники зовнішнього середовища, тобто постійне джерело ризику – це чинники, що обумовлюють невизначеність результатів. У якості чинників можуть виступати явища, предмети і процеси, що відбуваються за умов відсутності вичерпної інформації про об'єкт господарської діяльності. Обираючи стратегію й тактику управління ризиком, необхідно дотримуватися наступних основних принципів:
Елементи й особливості управління ризиком залежать від сфери діяльності підприємства, властивих їй ризиків, наявних ресурсів, кваліфікації та професіоналізму персоналу, а також схильності до ризику особи, що приймає рішення. Управління ризиком повинно постійно здійснюватися в усіх сферах діяльності підприємства. У рамках управління ризиком у діяльності підприємства повинна здійснюватися постійна взаємодія процесного, системного та ситуаційного підходів. З погляду процесного підходу управління ризиком може бути охарактеризований як серія послідовних, безперервних, взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення цілей діяльності. Системний підхід до управління ризиком припускає виділення двох основних підсистем: суб'єкта й об'єкт управління. Суб'єктом ризику є спеціальна група людей, до складу якої входять лінійні й функціональні керівники, що здійснюють як загальне керівництво діяльністю підприємства (проектом), так і безпосереднє управління ризиком. Суб'єкт управління на основі отримуваної інформації за допомогою різних методів та інструментів розробляє й реалізує заходи щодо цілеспрямованого впливу на рівень ризику. Об'єктом управління ризиком є рівень ризику, а також ресурси, необхідні для розробки й реалізації стратегії діяльності (проекту), інформаційні потоки й економічні відносини, які виникають всередині колективу, між підрозділами підприємства; між ними та іншими учасниками господарської діяльності. У відповідності до ситуаційного підходу управління ризиком характеризується як система заходів для реагування й адаптації до різних ризикових ситуацій у процесі здійснення господарської діяльності. Функції управління економічним ризиком у діяльності підприємств можуть бути умовно згруповані за двома основними напрямками: політика управління ризиком і керівництво діями. Основна мета політики управління ризиком - попередити можливі втрати і, знижуючи вплив цих втрат, більш-менш успішно протистояти в тому випадку, якщо втрати матимуть місце. Політика управління ризиком включає аналіз, обробку, керівництво й контроль [5]. Керівництво діями передбачає реалізацію конкретних заходів, спрямованих на вибір варіанта рішення в ризиковій ситуації, способи фінансування відповідно до ціни ризику. 15.2 Змістова характеристика процесу ризик-менеджменту на підприємстві Управління економічним ризиком здійснюється відповідно до розглянутих принципових підходів у певній послідовності. Основними етапами процесу управління економічним ризиком є наступні:
Початковим етапом безпосереднього управління ризиком є аналіз економічного ризику, що включає якісну й кількісну складові (див. розд. 14). Результати аналізу економічного ризику мають бути певним чином оброблені. Обробка результатів аналізу економічного ризику включає наступні складові: - встановлення раціональності співвідношення між ступенем сприяння обраної стратегії (проекту) досягненню цілей підприємства та рівнем ризику; - встановлення ступеня суперечливості між поточними та довгостроковими цілями діяльності підприємства внаслідок реалізації даної стратегії (проекту); - оцінка готовності підприємства до здійснення управлінських впливів при встановленому рівні економічного ризику. При цьому можуть бути виділені наступні напрямки оцінки готовності: - адекватність стратегічних планів (їх правильність, відсутність прорахунків, раціональність розробки, орієнтована за своєю сутністю на мінімізацію ризику); - адекватність результатів аналізу економічного ризику; - організаційна здатність до швидкого реагування на виникнення можливих ризикових ситуацій; - ступінь інформованості ризиків-менеджерів у ризиковій ситуації; - забезпеченість керівництва ситуаційними планами, ресурсами й засобами; - сприйнятливість до змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі; - наявність та ефективність функціонування системи раннього виявлення сигналів нестабільності; - надійність зв'язків підприємства з громадськістю та суспільною думкою. - оцінка ступеня прийнятності для підприємства встановленого рівня ризику й вибір оптимального варіанта проекту. Наступним етапом є вибір одного зі способів впливу на ризик: - уникнення ризику; - попередження; - прийняття (збереження або збільшення); - зниження ступеня ризику. Уникнення ризику означає відмову від здійснення певного заходу, пов’язаного з надмірним (катастрофічним) ризиком. Попередження ризику передбачає розробку системи заходів, спрямованих на виключення можливості негативних проявів певних чинників ризику. Прийняття (збереження або збільшення) ризику – це залишення ризику на існуючому рівні, або прийняття додаткової відповідальності в розрахунку на отримання додаткового прибутку. Збільшення ризику вимагає повторного аналізу його рівня та прийнятності для підприємства. Зниження ризику не потребує відмови від ризикової діяльності, але вимагає проведення спеціальних робіт і заходів, спрямованих на зниження його небезпеки. На наступному етапі якщо ризик не збережений, не збільшений і не скасований, необхідно розглянути можливості його зниження. Вибір методів зниження економічного ризику в діяльності підприємств здійснюється поетапно:
- формування комплексу методів і відповідних заходів щодо їх реалізації, визначення послідовності їх виконання, встановлення «контрольних точок», призначення відповідальних виконавців і визначення порядку фінансування. На наступному етапі управління ризиком здійснюється безпосередня реалізація методів зниження економічного ризику та конкретних робіт відповідно до розробленого плану. При цьому, якщо на попередніх етапах найбільш важливим було передбачення потенційних ризикових ситуацій і планування заходів щодо їх запобігання або локалізації наслідків, то на етапі реалізації необхідне чітке дотримання розробленого плану, організація спостереження за його дотриманням і проходженням встановлених «контрольних точок», швидке реагування на виникаючі відхилення й ризикові ситуації, а також їх локалізація й компенсація. Зміни, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства (проекту), мають враховуватися й відображати в розробленому плані щодо зниження економічного ризику. Результати коригування початково розробленого плану повинні оперативно реалізовуватися на практиці. Останнім етапом управління економічним ризиком є проведення заключної оцінки (контроль результатів управління ризиком). Реалізація даного етапу передбачає зіставлення фактичних параметрів рівня економічного ризику та робіт з його зниження з сподіваними, а також оцінку відхилень й виявлення причин їх виникнення. За результатами проведення заключної оцінки здійснюється розробка пропозицій щодо вдосконалення системи управління економічним ризиком, які у майбутньому можуть використовуватися для поповнення сформованої бази даних про потенційні чинники ризику та ризикових ситуацій, а також для планування робіт з управління економічним ризиком. Контрольні питання
ТЕМА 16 НАПРЯМКИ І МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ РИЗИКУ 16.1 Класифікація методів зниження ризику Методи зниження економічного ризику в діяльності підприємства можуть бути класифіковані за різними ознаками: а) за протиризиковою спрямованістю: - уникнення ризику; - контролювання й запобігання ризику; - страхування; - поглинання ризику. б) за обов'язковістю застосування: - необхідні; - додаткові. в) за джерелами й видами ризиків, що обмежуються: - за фазами (стадіями) проекту або за етапами життєвого циклу товарів; - за видами залучених учасників (саме підприємство, постачальники, підрядники, кредитори та т.ін.); - за сферами діяльності підприємства (виробництво, маркетинг, менеджмент, фінанси, персонал); - з погляду екзогенності або ендогенності стосовно об'єкта ризику (внутрішні та зовнішні); - за рівнем ризику (низький, середній, високий). г) за часом: - підготовки й прийняття ризикових рішень; - прояву чинників ризику; - реагування на прояви чинників ризику. д) за ефективністю зниження негативних проявів чинників ризику: - ефективні; - неефективні. Розглянемо більш детально класифікацію методів зниження ризику за протиризиковою спрямованістю. Уникнення ризику застосовується у випадках його надмірно високого й неприйнятного рівня та означає відмову від здійснення ризикової діяльності. Може бути абсолютним або умовним. При абсолютному уникненні ризику від проекту відмовляються остаточно, а при умовному уникненні проект може бути розглянутий повторно, якщо його ризик буде знижений до прийнятного рівня. У той же час уникнення ризику часто означає відмову від прибутку, що пов’язано з ризиком невикористаних можливостей. Запобігання й контролювання ризику передбачає організацію діяльності таким чином, щоб учасники проекту мали змогу максимальною мірою впливати на чинники ризику та мали можливість запобігання або зниження їх негативного прояву. Ця група методів включає систему заходів з профілактики несприятливих подій у рамках господарської діяльності підприємства, а також контрольних заходів, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків прояву чинників ризику. У даній групі можна виділити необхідні заходи, здійснення яких є звичайною нормою господарської діяльності, та превентивно-профілактичні заходи, що є додатковими стосовно варіанта проекту, який існує на момент вибору методів зниження ризику, а також відповідають сформованій на даний момент часу практиці господарської діяльності. До основних інструментів запобігання й контролю ризику належать: - практичні заходи для профілактики несприятливих подій; - прогнозування можливих негативних наслідків; - розробка ситуаційних планів; - придбання додаткової інформації (прогнози стану ринку, його тенденцій; інформація про конкурентів і партнерів по бізнесу). Страхування ризику – метод, що дозволяє зменшити збиток у ході здійснення господарської діяльності за рахунок компенсації зі страхових фондів. Поглинання ризику передбачає розподіл збитку у випадку його матеріалізації між учасниками господарської діяльності або об'єктами інвестування. Методи поглинання ризику: - розподіл ризику між окремими учасниками проекту; - резервування коштів; - диверсифікація; - внесення застережень і надання гарантій; - хеджирування. Зазначені методи тісно взаємопов’язані один з одним і можуть розглядатися одночасно за кількома класифікаційними ознаками. Наприклад, страхування передбачає передачу ризику від страхувальника до страховика за певну плату. Інструменти хеджирування (фінансові деривативи) передбачають і розподіл ризику між різними його суб'єктами, і розглядаються як різновид страхування. При цьому кожний з методів зниження економічного ризику може бути більш або менш ефективним у порівнянні з іншими методами залежно від конкретних обставин його застосування. 16.2 Зовнішні методи зниження ризику До зовнішніх методів зниження ризику належить, насамперед, передача ризику шляхом його розподілу, страхування або хеджирування. Передача ризику здійснюється шляхом його розподілу або через механізм зовнішнього страхування. Розподіл ризику полягає в тому, щоб передати певну частину відповідальності за ризик на того партнера по господарській діяльності, який здатний його контролювати краще за інших або бажає на цьому заробити (страховики). Найбільш розповсюдженою формою передачі ризику є страхування. Сутність зовнішнього страхування полягає у відмові інвестора від частини доходу на користь страхової компанії (страховика) в обмін на прийняття останнім зобов'язань по компенсації можливих збитків. Оскільки страхові компанії, як і будь-які комерційні підприємства, прагнуть до отримання максимального прибутку, вони намагаються уникнути небезпеки збитків для себе та отримати прибуток. Вони відбирають з усього набору можливих ризиків у діяльності підприємств для страхування лише ті ризики, які відповідають наступним вимогам:
Оскільки на практиці можливе застосування значної кількості видів страхування, вони можуть бути класифіковані за певними ознаками. Основними галузями страхування є особисте, майнове страхування, страхування відповідальності та страхування прибутку. Особисте страхування передбачає, що у якості об’єктів виступають життя, здоров’я та працездатність людини. При цьому виділяють такі різновиди, як страхування життя (страхування ренти, пенсій, накопичувальне страхування на навчання дитини у вищому навчальному закладі), страхування від нещасних випадків та медичне страхування. Майнове страхування передбачає, що у якості об’єктів захисту виступають різні види майна. До видів майнового страхування належать страхування засобів наземного, водного та повітряного транспорту, страхування вантажів, страхування інших видів прибутку та страхування фінансових ризиків. Страхування відповідальності передбачає, що об’єктом захисту є громадська відповідальність страхователя (застрахованої особи) перед третіми особами, яким може бути завдано шкоди з вини страхователя. Розповсюджено такі види страхування відповідальності: авто громадське страхування, професійне страхування лікарів, нотаріусів, митних перевізників, аудиторів, страхування небезпечних виробничих об’єктів. Страхування й компенсація прибутку здійснюється за такими напрямками: - від простоїв виробництва; - від комерційних чинників (зриви постачань, зміни ринкової кон'юнктури, несплата за готову продукцію, неможливість збуту готової продукції); - від суспільно-політичних чинників (воєнні дії, демонстрації, страйки та т.ін.); - від проявів природних чинників (стихійні лиха, несприятливі кліматичні умови); - техногенних чинників (аварії, екологічні ризики, пожежі, вибухи, поломки та технічні несправності устаткування у зв'язку із впровадженням нової технології, - розкрадань; - фінансових чинників (відсутність фінансових коштів і невиконання фінансових зобов'язань); - інших страхових випадків. За способом залучення до страхових відносин страхування поділяється на обов’язкове, ініціатором якого є держава, та добровільне, ініціаторами якого є суб’єкти господарювання, фізичні та юридичні особи. Розрізняють також зовнішнє страхування, коли передбачається укладання страхових угод з зовнішніми страховиками, або внутрішнє (самострахування), яке здійснюється шляхом створення на підприємстві власних резервів для компенсації збитків у непередбачених ситуаціях. Різновидом страхування є створення кептивних страхових компаній – дочірніх підприємств, що надають необхідні послуги, які відсутні на страховому ринку або на більш прийнятних умовах. Також можливе використання перестрахування, коли одна страхова компанія звертається до іншої щодо укладання угоди на страхування тих самих ризиків, які вже застраховано першою компанією. Формою страхування є хеджирування за допомогою фінансових деривативів (ф'ючерси, опціони, форвардні контракти). 16.3 Внутрішні методи зниження ризику До внутрішніх методів зниження ризику належать:
Лімітування передбачає розробку системи обмежень різних показників господарської діяльності підприємства, перевищення яких вважається неприпустимим. Лімітування застосовується банками при наданні кредитів. Підприємства можуть використовувати цей метод при реалізації товарів у кредит, наданні позик, прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування. Диверсифікація - це процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладання, що безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації ґрунтується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку та приносять стійкий середній прибуток. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного акціонерного товариства призводить до збільшення ймовірності отримання середнього доходу та зниження рівня ризику. Створення резервів (запасів) на покриття можливих непередбачених витрат у майбутньому є свого роду самострахуванням. Це дозволяє оперативно вирішувати тимчасові труднощі в діяльності підприємства за рахунок створених заздалегідь резервів. Придбання додаткової інформації є одним з важливих способів зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання про доцільність їх уточнення. Наприклад, при розробці інноваційних проектів існує можливість уточнення деяких економічних показників шляхом проведення певних додаткових експериментів (наприклад, за допомогою імітаційного моделювання, експертних оцінок та .ін.). Однак придбання додаткової інформації вимагає додаткових витрат часу й фінансів. Тому занадто довгі додаткові дослідження можуть призвести до того, що поява на ринку нового товару виявиться запізнілою, або ж витрати на додаткові дослідження будуть вище, ніж сподіване зниження збитків від проведених досліджень. До внутрішніх методів зниження ризику можна також віднести розробку ситуаційних планів. Сутність ситуаційного плану полягає в тому, що він регламентує, що повинен робити кожний працівник у той або інший момент, і які наслідки слід очікувати в результаті цих дій. Перевагою ситуаційного плану є те, що особи, які реалізують рішення в умовах ризику, є більш підготовленими до несподіваних і ефективних дій. Важливою складовою внутрішніх чинників ризику є людський чинник. Він пов’язаний з потенційною можливістю отримання втрат підприємства через прийняття працівниками помилкових рішень, недотримання положень посадових інструкцій, розголошення інформації, яка є комерційною таємницею, звільнення й перехід на роботу до конкурентів та т.ін. Тому дуже важливим є ретельний відбір працівників при прийнятті на роботу, прийняття працівників за рекомендацією та інші заходи, що дозволяють отримати найбільш повну інформацію про ділові та морально-етичні якості працівника. Крім того, керівництво підприємства повинно створити ефективну систему мотивації праці, яка б стимулювала відданість працівника своєму підприємству та зводила б до мінімуму кількість ризикових ситуацій через людський чинник. 16.4 Диверсифікація як метод зниження ризику Тенденція до виробничих та інвестиційних програм західних компаній намітилася з 50-х років ХХ століття. Ринкові трансформації, що відбуваються в Україні, також обумовлюють активне застосування даної стратегії у діяльності вітчизняних підприємств. Основними передумовами використання диверсифікації є: - ймовірнісний характер споживацького попиту; - конкуренція; - необхідність зниження витрат і встановлюваних цін на вироблювану продукцію за рахунок ефекту масштабу виробництва; - необхідність підвищення якості вироблюваної продукції й удосконалення організації виробництва; - необхідність збільшення частки ринку, розширення збутової мережі й активізації ринкової політики; - необхідність зниження ризику та максимізації прибутку; - прагнення менеджерів до розширення своїх повноважень та збільшення доходів; - необхідність забезпечення випереджуючого зростання продуктивності праці у порівнянні зі зростанням заробітної плати персоналу; - необхідність більш ефективного використання наявних ресурсів. Таким чином, застосування диверсифікації має багатоаспектний вплив на діяльність підприємств. У процесі диверсифікації підприємства прагнуть виробляти більшу кількість видів продукції, одночасно здійснювати інвестування в більшу кількість активів, здійснювати діяльність за більшою кількістю напрямків тощо. Диверсифікація дозволяє одночасно нарощувати величину прибутку та скорочувати рівень економічного ризику, тоді як використання інших методів зниження ризику звичайно пов’язано зі зменшенням прибутковості діяльності підприємств. Грамотне застосування диверсифікації дає можливість створювати принципово нові товари й послуги на базі використання найсучасніших технологій, розвивати нові напрямки підприємництва, не пов’язані з базовим напрямком діяльності суб’єктів господарювання, більш повно використовувати наявні основні фонди та оборотні засоби, збільшувати рівень оплати праці персоналу. У той же час занадто широкомасштабна диверсифікація може призводити до неефективного використання ресурсів підприємств. Непродумана диверсифікація у ті галузі, де підприємство не має істотного впливу, також може призвести до втрати його ринкових позицій. Починаючись на рівні підприємства, диверсифікаційні процеси впливають і на макроекономічні показники держави, структуру національної економіки, галузеву структуру, структуру експорту-імпорту, ступінь концентрації капіталу в межах одного підприємства, ступінь проникнення капіталу за кордон тощо [12]. Диверсифікація представляє собою цілеспрямоване розширення діяльності підприємства в нових для нього сферах. Стосовно до інвестиційної діяльності диверсифікація полягає в розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень для здійснення інвестиційних проектів, безпосередньо не пов'язаних між собою. Якщо один з проектів виявиться збитковим, то прибуток від успішних проектів дозволить компенсувати збитки від неуспішного, і підприємство зможе продовжувати свою діяльність. Розробка стратегії диверсифікації включає наступні фази: - визначення внутрішніх і зовнішніх мотивів та умов використання диверсифікації як стратегії розвитку підприємства; - визначення цілей цієї стратегії відповідно до системи мотивацій і умов диверсифікації; - вибір можливих напрямків диверсифікації відповідно до поставлених цілей; - аналіз внутрішнього стану підприємства; - комплексний аналіз ринку; - вибір напрямку диверсифікації із сукупності можливих напрямків відповідно до результатів внутрішнього та зовнішнього аналізу. У рамках інвестиційної діяльності стратегія диверсифікації реалізується на практиці з використанням принципів портфельної теорії. Ця теорія пов'язана з побудовою інвестиційних портфелів (як правило, стосовно до цінних паперів, але принципи портфельної теорії можуть бути застосовані й стосовно реальних активів). Сутність портфельної теорії полягає в тому, що якщо інвестор вкладає свої кошти в кілька активів, доходи яких не мають тісного позитивного зв'язку, то середній сподіваний доход портфеля буде дорівнювати сумі середніх сподіваних доходів його елементів, зважених частками кожного активу в портфелі, а ризик портфеля, вимірюваний середньоквадратичним відхиленням, буде нижче, ніж сума окремих значень середньоквадратичних відхилень елементів портфеля, зважених частками активів в портфелі. У цьому міститься джерело ефекту диверсифікації, тобто ризик портфеля нижче середнього ризику його окремих елементів. Диверсифікація дозволяє знижувати тільки несистематичний ризик. Систематичний ризик не може бути знижений за допомогою диверсифікації, оскільки він обумовлений змінами загального стану економіки. 16.5 Принципи вибору методів зниження економічного ризику. Таблиця рішень Приймаючи рішення про вибір методу управління ризиком, слід враховувати, насамперед, можливий рівень збитків і ймовірність реалізації певних видів ризику, які у сукупності визначають рівень ризику. На цих чинниках ґрунтується побудова таблиці рішень. З погляду ймовірності реалізації та розмірів можливих збитків ризики можна поділити на дві групи:
Якщо для першої групи ризиків доцільне прийняття ризику та його зниження за допомогою резервування коштів, то для другої групи ризиків доцільна їх передача страховикам (іноді доцільний розподіл ризику). Рекомендації щодо вибору способів зниження ризику в залежності від сподіваного рівня збитків та ймовірності їх настання наведено у таблиці 16.1. Таблиця 16.1 - Таблиця рішень [5]
З таблиці рішень витікає, що в міру зростання рівня сподіваних збитків та ймовірності їх настання доцільно застосовувати усе більш радикальні методи зниження ризику. Кожне підприємство може прийняти свою градацію рівнів збитків та ймовірностей їх настання на основі досліджень і експертних висновків та побудувати свою таблицю рішень. На практиці доцільно використовувати комбінації окремих способів зниження ризику (зовнішні й внутрішні та ін.). На вибір та прийняття рішення про використання конкретних методів зниження ризику можуть також впливати наступні чинники: - сподівана ефективність заходів по зниженню ризику; - фінансовий стан підприємства; - кваліфікація персоналу; - схильність до ризику осіб, що приймають рішення. Тому остаточне рішення про вибір методів зниження ризику повинно прийматися з врахуванням всіх зазначених чинників. Контрольні питання
* Умовні позначення: о — основні методи; д — допоміжні методи. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ЛЕКЦІЯ №5 ТЕМА: МІЖОСОБИСТІСНЕ РОЗУМІННЯ. КОНФЛІКТ Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності(самостійна робота №24) |
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
|
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.) |
|
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
|
Міні-лекція із теми „Комп'ютерна презентація” Презентація”. На її вивчення відводиться 4 години. (Роздається план вивчення даної теми). Для оцінювання навчальних досягнень з даної... |
Лекція Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика 5 Лекція Організація податкової служби і податкової роботи. Система інформаційного забезпечення 11 |
|
Лекція 11 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Роль держави... Досягнення макроекономічної ефективності (забезпечення зростання продуктивності праці, вдосконалення організації й управління, збалансований... |
Лекція-тренінг «типізація конфліктів» Мета: допомогти учасникам тренінгу усвідомити місце конфліктів у міжособистісних відносинах та їх види, з метою попередження насильства... |