ЛЕКЦІЯ 1 3
ЛЕКЦІЯ 2 17
ЛЕКЦІЯ 3. 31
ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49
Тема 5 – Прогнозування та аналіз господарських рішень. 58
ТЕМА 6 – НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА РИЗИКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 68
ТЕМА 7 – КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ. 74
ТЕМА 8 ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ У ПРОЦЕСАХ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ 85
ТЕМА 9 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ РИЗИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ 93
ТЕМА 10 КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ 107
ЗА УМОВ РИЗИКУ 107
ТЕМА 11 ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ 111
Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків
Лекции каждую неделю. Посещение. Модуль – вопросы и задача.
Пример:
У вас есть 1 млн. дол. 2 варианта вложения денег:
1 в бизнес:
|
2 в инвестиционную компанию:
|
90% - 2 млн. (+1 млн)
10% - 0 (-1млн)
Х = 2*0,9 + -1*0,1 = 1,8 -0,1 = 1,7
|
50% - 1,5 млн (+0,5 млн)
50% - 1,1 млн (+0,1 млн)
Х = 0,5*1,5+0,5*1,1=0,75+0,55=1,3
|
Рискофил и рискофоб
Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики», «Економіка підприємства», «Менеджмент», «Фінанси», «Інвестування», «Економічний аналіз», «Фінансовий аналіз», «Економіко-математичне моделювання».
2 блока:
Теоретичніосновиприйняттягосподарськихрішень в різних сферах підприємницькоїдіяльності.
Ризик і невизначеністьпід час обґрунтуваннягосподарськихрішень.
Привлечение к проведению лекций. Деловые игры. Самостоятельная подготовка.
Литература:
Клименко С.М. Обґрунтуваннягосподарськихрішень та оцінкаризиків: [навч. посіб.] / С.М. Клименко, О.С. Дуброва. – К.: КНЕУ, 2005. – 252 с.
Економічнийризик: ігровімоделі: Навч. посібник / В. В. Вітлінський, П. І. Верченко, А. В. Сігал, Я. С. Нако-нечний; За ред. д-ра екон. наук, проф. В. В. Вітлінського. — К.: КНЕУ, 2002. — 446 с.
Смирнов Э.А. Управленческие решения / Э.А. Смирнов. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 264 с.
Кулагин О.А. Принятие решений в организациях / О.А. Кулагин. — СПб.: Сентябрь, 2001. — 148 с.
Балдин К.В. Управленческие решения [учеб.] / К.В. Балдин, С.Н. Воробьев, В.Б. Уткин. – М.: Дашков и К., 2005. – 496 с.
Все книги по управленческим решениям и оценке рисков. (в интернете)
ЛЕКЦІЯ 1
Тема 1 – Сутнісна характеристика господарськихрішень.
1.1. Поняттягосподарськихрішень та їхознаки
1.2. Класифікаціягосподарськихрішень
1.3. Вимоги до господарськихрішень та умовиїхдосягнення
1.4. Суб’єктипідготовки й ухваленнягосподарськихрішень
1.5. Формипредставлення (подання) і реалізаціїгосподарськихрішень.
1.6. Визначенняоптимальних форм представлення (подання) та реалізаціїгосподарськихрішень.
1.1.Поняттягосподарськихрішень та їхознаки
В процесі свого функціонування кожне підприємство або підприємець стикається з випадками, коли необхідно прийняти рішення. Це обумовлене або виникненням деякої проблеми, що потребує вирішення, або прагненням отримати додатковий результат від своєї діяльності, або щоденною необхідністю здійснювати деякі дії та заходи (свою діяльність). Отже, кожний суб’єкт господарювання в процесі своєї діяльності має ухвалювати рішення, що пов’язані з його господарською діяльністю і мають призвести до отримання деякого результату.
? Что такое решение?
У самому загальному розумінні рішення представляє собою вибір однієї або декілька альтернатив з множини можливих [Лопатников]. Деякі дослідники є більш конкретними і під рішенням розуміють найкращий спосіб вирішення проблеми, що стоїть перед суб’єктом прийняття рішення, або найкращий спосіб досягнення мети суб’єкта прийняття рішення [Балдин, с. 45]. Всі дії господарських суб’єктів засновані на прийнятті рішень для досягнення цілей, які кожний суб’єкт прагне досягти.Какие цели у П?Це може бути отримання прибутку, забезпечення сталості функціонування і подальшого розвитку тощо. Проте суб’єкт господарювання при прийнятті рішень має враховувати наявні ресурси: матеріальні, трудові, фінансові, які є обмеженими, і свою здатність додержуватися заходів, які передбачаються рішенням, що ухвалюється.(Микро) Крім того на прийняття рішення суб’єктом впливає наявність інформації про альтернативи і фактори, що впливають на його діяльність. Виходячи з цього, можна представити загальне визначення для поняття рішення в економіці та плануванні:
Рішення – це спосіб економічних дій підприємства, який вибирається його керівництвом в результаті аналізу варіантів, виходячи із встановлених цілей і з урахуванням обмеженості наявних ресурсів [Райзберг, Смирнов].
Ухвалення рішення означає, що суб’єкт господарювання дійшов якогось висновку здійснити деяку дію або постійно здійснювати дії, розробивши його або самостійно, або шляхом вибору одного або декілька дій із альтернатів. При цьому ухвалення рішення не передбачає акту самого здійснення цих дій.
Переходячи до визначення поняття „господарське рішення” слід розглянути сутність поняття „господарський”. Господарський означає „пов'язаний з веденням господарства, економікою”, „беззбитковий, економічний, раціональний” [Oxford].Economicdecision.
Отже, господарське рішення – це обраний спосіб дій суб’єкта господарювання (підприємства) стосовно економічної проблеми в умовах обмеженості ресурсів, невизначеності зовнішнього середовища та ризику з метою досягнення цілі, що ставить перед собою зазначений суб’єкт.
Процес прийняття господарського рішення укрупнено представляє собою аналіз і оцінку стану зовнішнього середовища, визначення мети, що прагне досягнути суб’єкт господарювання, окреслення альтернатив, які спрямовані на досягнення зазначеної мети, прогнозування можливих наслідків ухвалення різних альтернатив, вибір найбільш ефективного варіанту з множини альтернатив.
Виходячи з цього, можна визначити, що господарському рішенню притаманні такі ознаки:
- наявність мети, на досягнення якої спрямоване рішення;
- наявність альтернативних варіантів дій, з яких вибирається рішення;
- наявність суб’єкта, що буде здійснювати обрані дії;
- необхідність прояву волі суб’єкта, що проявляється в виборі саме обраних дій.
Під метою можна розуміти бажаний результат, який призведе до задоволення потреб підприємства, що планується досягти в результаті ухвалення господарського рішення. Альтернатива – це один із можливих варіантів досягнення поставленої мети. Суб’єктом прийняття господарських рішень є зацікавлена особа, яка має на меті досягнення деяких цілей, заходи по досягненню яких здійснюються після вибору альтернативи. Прояв волі суб’єкта реалізується шляхом вибору однієї з альтернатив і є фактом ухвалення рішення.
1.2. Класифікація господарських рішень
Для розробки процедури прийняття рішень, а також для визначення підходів щодо їх реалізації і оцінки ефективності необхідно здійснювати класифікацію господарських рішень. Існують багато класифікаційних ознак господарських рішень, головні з них такі [КНЕУ, Вирьянский, …]:
За ступенем раціональності (за характером поведінки, за доцільністю прийняття) рішення, які ухвалюються підприємством, можуть бути раціональними і нераціональними. Раціональне рішення – це продумане, зважене, вигідне, доцільне рішення на основі вибору, порівняння варіантів і з урахуванням багатьох факторів [Райзберг]. Нераціональне рішення – це непродумане рішення, здійснення заходів якого вимагає зайвого витрачання ресурсів і є недоцільним для підприємства.Примеры?
За характером цілей (або ієрархією управлінців, що ухвалюють рішення) можна виділити поточні (або оперативні), тактичні та стратегічні господарські рішення. Стратегічні господарські рішення визначають стратегію підприємства, мають вирішальне значення для його функціонування, є довгостроковими і пріоритетними та визначають цілі господарських рішень на тактичному і оперативному рівнях. Стратегічні рішення ухвалюються на вищому рівні управління (вищими управлінцями). Тактичні рішення спрямовані на досягнення тактичних цілей підприємства, які визначають головні напрямки реалізації його стратегії, і тому підпорядковані стратегічній цілі підприємства, і, отже, є вторинними по відношенню до стратегічних господарських рішень. Тактичні рішення, як правило, приймаються управлінцями середнього рівня. Поточні (оперативні) рішення приймаються частіше ніж тактичні рішення, є короткостроковими і визначають поточну діяльність підприємства. Вони уточнюють довгострокові рішення і охоплюють виробничі, збутові та інші процеси на підприємстві, тобто стосуються окремих конкретних об’єктів управління. Оперативні рішення приймаються на нижчому ієрархічному рівні управління. Як правило, результати оперативних господарських рішень є більш визначеними, оскільки такі рішення часто стосуються звичайної діяльності з усталеними відносинами на підприємстві. Результати стратегічних господарські рішення є більш невизначеними, оскільки передбачити вплив всіх факторів у довгостроковій перспективі є дещо важким.
За причинами виникнення господарські рішення можуть бути ситуаційними, виниклими за розпорядженням, плановими (програмними), ініціативними, епізодичними (періодичними). Ситуаційні рішення пов’язані з непередбаченістю діяльності підприємства і впливом зовнішнього оточення на нього, і тому ухвалюються при виникненні ситуації, що потребує вирішення для продовження сталого функціонування підприємства (наприклад, при поломці обладнання (ситуація 1) або страйку робітників (ситуація 2) управлінець повинен прийняти рішення для усунення поломки (вирішення ситуації 1) або рішення для задоволення вимог працівників (вирішення ситуації 2), що спричинить мінімальні шкоди для підприємства і сприятиме його подальшому сталому функціонуванню).
Господарські рішення за розпорядженнями виникають внаслідок вказівок (розпоряджень, наказу) вищих органів управління. Такі рішення приймаються управлінцями нижчих ієрархічних рівнів управління або безпосередньо працівниками підприємства і мають бути спрямовані на досягнення пріоритетної мети, а також можуть прийматися підприємством (його управлінцями) внаслідок прийняття нормативно-правових актів на державному або місцевому рівні, що визначають порядок діяльності підприємства.
Планові (програмні) господарські рішення пов’язані з включенням деякого об’єкту управління у визначену структуру програмно-цільових відносин або заходів. Ці рішення, як правило, стосуються звичайної діяльності підприємства і охоплюють заплановані напрями діяльності підприємства (постачання, виробництво, збут тощо).
Ініціативні господарські рішення пов’язані з проявом ініціативи окремого робітника або групи робітників у виробничому процесі або посередницької діяльності тощо.
За обов’язковістю виконання дій господарські рішення є нормативними або рекомендуючими. Нормативні рішення стосовно деякого процесу задають однозначний подальший шлях його реалізації і є обов’язковими для виконання. Рекомендуючі рішення визначають бажаний шлях або напрям реалізації деякого процесу на підприємстві, якого слід дотримуватися, але він не є обов’язковим.Пример на лекции – посещение и подготовка к след лекции.
За організацією розробки виділяють індивідуальні та колективні рішення. Індивідуальні – приймаються однією людиною, тоді як колективне рішення є результатом обговорення двох або більше осіб.
За частотою прийняття рішення можуть бути одиничними, епізодичними (періодичними), циклічними, частими. Одиничне рішення ухвалюється одноразово і стосується ситуації, яка не є поширеною або щоденною. Це може бути рішення щодо ліквідації підприємства або зміни його власників, або ліквідації наслідків непередбаченого стихійного лиха тощо. Епізодичні і періодичні господарські рішення ухвалюються в залежності від періодичності виникнення ситуації, що вимагає прийняття рішення. Це може бути перехід на використання нової технології або зміна постачальника продукції. Циклічні рішення є такими, що повторюються через деякий проміжок часу. Вони, як правило, стосуються здійснення операцій виробничого циклу, складання і подання бухгалтерської і статистичної звітності, сплати відсотків за кредит тощо. Часті рішення ухвалюються багатократно, наприклад, рішення щодо закупівлі матеріалів, здійснення ремонту обладнання, переміщення виробничих запасів тощо.
За результативністю рішення можуть бути ефективними та неефективними. Ефективні рішення – це такі рішення, заходи в результаті ухвалення яких призводять до бажаного стану деякого об’єкту чи процесу або до отримання деякого результату (наприклад, прибуток від реалізації нової продукції). Неефективні рішення – це такий обраний спосіб дій, коли мета, на досягнення якої спрямовані обрані дії, не досягнута (наприклад, нова продукція не отримала визнання у споживачів, тому ухвалення рішення щодо її виробництва виявилося неефективним).
Така ознака як характер врахування змін умов реалізації рішення схожа з обов’язковістю виконання дій за господарськими рішеннями. Жорсткі рішення мають бути виконані в любому випадку, незважаючи на зміни у зовнішньому та/або внутрішньому оточенні підприємства. Гнучкі рішення можуть змінюватися у відповідності з динамікою оточення підприємства.
За способом фіксації (формою представлення/подання) господарське рішення може бути усним або письмовим (документальним). Оскільки господарські рішення стосуються діяльності юридичної особи (підприємства) і його взаємодії з іншими юридичними особами, форма їх представлення найчастіше є письмовою (рішення оформлюється у вигляді документу – наказу, розпорядження, тощо). Усні рішення – це, як правило, або незначні оперативні рішення, або рішення, прийняті в надзвичайних умовах, для фіксації якого не було часу.
В момент ухвалення рішення суб’єкт володіє деякою інформацією, що допомагає йому вибрати одну з багатьох альтернатив. В залежності від наявності інформації, рішення може бути ухвалене в умовах визначеності, ризику або невизначеності. Господарське рішення ухвалюється в умовах визначеності, коли суб’єкт прийняття рішення має достатню і вірогідну інформацію та може визначити наслідки і результат кожної альтернативи, з яких він обирає. Господарські рішення, результати яких не є однозначно визначеними, але ймовірність настання кожного результату може бути визначена, ухвалюється в умовах ризику. Господарське рішення ухвалюється в умовах невизначеності, коли інформація стосовно прийняття рішення є неповною, неточною та/або невірогідною; ймовірність отримання результатів від ухвалення рішення не може бути визначена та/або неможливо угадати всі наслідки прийняття такого рішення.
1.3.Вимоги до господарськихрішень та умовиїхдосягнення
Для досягнення поставлених цілей і позитивних результатів від ухвалення господарських рішень, кожне рішення має відповідати деяким вимогам. Серед основних вимог, що ставляться до господарських рішень, можна назвати:
цільова спрямованість;
раціональність,
ефективність,
оптимальність,
спроможність бути здійсненими,
своєчасність і оперативність ухвалення,
обґрунтованість,
узгодженість із вже ухваленими рішеннями і метою підприємства.
Цільова спрямованість господарського рішення означає наявність чітко визначеної мети і засобів її досягнення. Всі цілі мають бути узгоджені з головною метою підприємства, що сприятиме отриманню позитивних результатів від виконання господарських рішень і забезпеченню сталості діяльності підприємства.
Господарське рішення повинно бути раціональним, тобто бути продуманим, зваженим, обраним з урахуванням можливостей підприємства здійснювати ті чи інші дії, орієнтованим на досягнення найбільш корисних результатів і цілей підприємства.
Ефективність означає, що ухвалення господарського рішення передбачає досягнення деяких результатів. Крім того, результати, які будуть отримані від здійснення заходів внаслідок ухвалення певного рішення, повинні виправдувати ті витрати, що були понесені для їх досягнення.
Така вимога як оптимальність означає, що ухвалене господарське рішення має бути найкращим варіантом із всіх альтернатив, які можуть сприяти досягненню поставленої мети.
Господарське рішення має також відповідати такій вимозі, як спроможність бути здійсненим (рішення має бути реальним). Тому господарське рішення має розроблятися з урахуванням потенціалу підприємства, його спроможностей здійснити обрані заходи власними силами за рахунок наявних ресурсів та/або за рахунок залучення додаткових ресурсів, наявного часу.
Досягнення поставлених цілей залежить від своєчасності і оперативності ухвалення господарського рішення. Раціональне рішення, що прийнято несвоєчасно, може не лише опинитися даремним, а й навіть завдати шкоди. В умовах постійної конкурентної боротьби між виробниками продукції кожне підприємство має швидко реагувати на дії своїх конкурентів, своєчасно ухвалювати ефективні господарські рішення з метою випередження конкурентів у розвитку. Чим оперативніше прийняте господарське рішення, тим більш цінним воно є для підприємства.
Обґрунтованість господарського рішення досягається за рахунок таких факторів [Злобин??, учитель …]:
наявність вірогідної, обробленої і систематизованої інформації про всі альтернативи і наслідки прийняття саме цього рішення;
врахування тенденцій розвитку суб’єкта господарювання в умовах існуючого зовнішнього середовища і динаміки самого зовнішнього середовища;
наявність спеціальних знань, освіти і кваліфікації у особи, що ухвалює рішення;
врахування дій економічних та інших законів.
Необґрунтоване господарське рішення спричиняє ймовірність виникнення помилки, що може поставити під загрозу функціонування підприємства взагалі.
Узгодженість із вже ухваленими рішеннями і метою підприємства означає те, що господарське рішення має не суперечити існуючому ладу на підприємстві і має бути спрямованим на досягнення цілей і загальної стратегії підприємства. Ухвалення нових господарських рішень не повинне заважати виконанню інших рішень на підприємстві. Крім того, рішення можуть доповнювати одне одного у отриманні деяких результатів.
Задоволення господарського рішення всім вимогам сприятиме досягненню підприємством запланованих цілей з мінімальними втратами ресурсів і часу.
1.4. Суб’єктипідготовки й ухваленнягосподарськихрішень
Господарське рішення передбачає, насамперед, наявність суб’єкта господарювання, який визначає наявність деякої проблеми, ставить перед собою альтернативи для її вирішення і обирає з них найкращу альтернативу, ухвалення якої сприяє досягненню певної мети. Існує проблема ідентифікації суб’єкта ухвалення рішення, оскільки ним можна вважати безпосередньо особу, яка уповноважена ухвалювати рішення, або особу, яка здійснює найбільший вплив на вибір саме цієї альтернативи [политолог??]. Крім того, як вже було зазначено можуть бути індивідуальні та колективні господарські рішення, які ухвалюються відповідно однією людиною або групою осіб.
Під суб’єктом ухвалення господарського рішення можна розуміти таку особу або групу осіб, які уповноважені впливати на вибір альтернатив і ухвалювати рішення на підставі власного волевиявлення або колективного обговорення проблеми та які несуть відповідальність за ухвалені рішення у межах своїх повноважень.
Ухвалення господарського рішення окремою особою (директором, менеджером, бухгалтером, бригадиром, майстром, окремим працівником тощо – в залежності від складності та значення рішення, що ухвалюється) та групою осіб (радою директорів, управлінців тощо) мають свої переваги і недоліки.Какие?
Так, рішення, ухвалені групою осіб, як правило, відрізняються більшою зваженістю, але одночасно і сповільненістю реакції на проблемну ситуацію, що особливо негативно позначається в кризисних ситуаціях. Для групового суб'єкта характерне також розосередження відповідальності, що, втім, з успіхом використовується при ухваленні непопулярних рішень або таких, що вимагають відповідальності. Спеціальні дослідження показують, що управлінська група повинна відповідати відповідним кількісним стандартам, порушення яких може спричинити виникнення внутрішніх конфліктів або змагань, що може призвести до стійкого неприйняття рішень [Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. 3-е изд., перераб. и доп – М.: АСПЕКТ ПРЕСС, 2000. – 477 с.].
Окремий суб’єкт ухвалення господарських рішень несе персональну відповідальність за кожне рішення, що ним ухвалюється, що сприяє зростанню цілеспрямованості в досягненні цілей. У той же час діяльність конкретної людини завжди відкриває більше можливостей для всіляких тіньових впливів на професійні рішення, що ним ухвалюються [Пугачев]. Проте в кризисних ситуаціях більш швидким і вчасним виявиться господарське рішення саме одиничного суб’єкта.
Зазначимо, що існує проблема ідентифікації суб’єкта ухвалення господарського рішення, оскільки ним можна вважати як особу, що безпосередньо видає документ, який підтверджує рішення, так і особу, яка примушує ухвалити саме це рішення.
О.І. Ларичев і Е.М. Мошкович виділяють п'ять основних функціональних ролей, необхідних для ухвалення рішення: власник проблеми; особа, що приймає рішення; активна група; експерт; аналітик (табл. 1.4.1) [Ларичев О.И., Мошкович Е.М. Качественныеметодыпринятиярешений. М., 1996. – 208 с.].
Таблиця 1.4.1
Функціональні ролі осіб, які беруть участь в підготовці
альтернатив для ухвалення господарських рішень
Особа
|
Її роль в ухваленні господарського рішення
|
Власник проблеми
|
Людина, яка або на думку тих осіб, які її оточують, або за своїм службовим положенням повинна вирішувати проблему і нести відповідальність за ухвалені рішення. Ці рішення зазвичай безпосередньо впливають на становище і добробут власника проблеми. Наприклад, власниками проблем в організаціях є керівники організацій, які, проте, можуть доручити вирішення цих проблем іншим людям, делегуючи їм частину своїх повноважень.
|
Особа, що ухвалює рішення
|
Індивід або група осіб, які реально здійснюють вибір з альтернатив і несуть відповідальність за ухвалені рішення відповідно до своїх повноважень. Ця особа (група осіб) грає головну роль в процесі ухвалення рішень, але далеко не завжди є власником проблеми.
|
Активні групи
|
Групи людей або організації, які зацікавлені в проблемі, що вирішується, і можуть впливати або впливають на ухвалення господарського рішення. Такою групою або організацією є, наприклад, громадська організація по захисту навколишнього середовища, яка протестує проти рішення щодо будівництва нового промислового підприємства в екологічно чистому районі; конкуруюча організація, яка намагається перешкодити здійсненню планів і пропонує знайти компромісне вирішення проблеми і т.п. Особа, що ухвалює рішення, не зобов'язана враховувати думку активних груп, але така позиція може привести до загострення конфлікту і небажаних наслідків в майбутньому.
|
Експерт
|
Особа, яка є професіоналом у деякій галузі знань і виступає в ролі джерела інформації, необхідної для ухвалення рішення, оскільки знає окремі аспекти проблеми, що потребує вирішення, краще, ніж особа, яка ухвалює рішення. До експертів звертаються з метою з'ясувати причини виниклої проблеми, розробити варіанти її рішення, оцінити кожну альтернативу і зробити прогноз розвитку подій. Наприклад, при ухваленні рішення щодо розробки нового товару експертом може бути маркетолог, який краще представляє ситуацію на ринку і може оцінити рівень попиту на цей товар; при вкладенні коштів у цінні папери експертом є фахівець фондового ринку, який оцінить очікуваний дохід і ризик інвестицій.
|
Аналітик
|
Консультант по ухваленню рішень, який допомагає раціонально організувати сам процес ухвалення рішення, і в функції якого входить надання допомоги особі, яка ухвалює рішення, і власникові проблеми в правильній постановці завдання; виявлення ролей і позицій активних груп; організація роботи з експертами; виявлення переваг особи, яка ухвалює рішення; розробка і вживання методів ухвалення рішень.
|
Участь „помічників” і „консультантів”, що виконують науково-аналітичні функції, згладжують відмінності між груповим та індивідуальним ухваленням господарського рішення. У деяких випадках всі ролі „грає” одна особа, але найчастіше на крупних підприємствах в підготовці й ухваленні господарських рішень беруть участь декілька осіб, які виконують декілька ролей одночасно.
Пример принятия хозяйственного решения с участием всех групп?
1.5. Формипредставлення (подання) і реалізаціїгосподарськихрішень.
Всі господарські рішення можуть мати як усну, так і письмову (документальну) форму представлення. Оскільки господарські рішення стосуються діяльності юридичної особи (підприємства) і його взаємодії з іншими юридичними особами або працівниками, то форма їх представлення найчастіше є документальною. Незначні рішення або ті, що стосуються надзвичайних ситуацій, і відсутній час на їх фіксацію, можуть бути не оформлені документально (тобто бути усними).
Усне представлення господарського рішення може бути здійснено через такі форми:
прохання;
рекомендація;
порада;
наказ.
Серед основних форм представлення господарських рішень на підприємстві можна виділити такі [КНЕУ, Смирнов]:
Документальні форми господарських рішень є службовими документами, які за своїм призначенням можна поділити на такі групи [??Кузнецова Л.А. разработкауправленческогорешения: Учеб. пособие. – Челябинск; 2001. 70 с.]:
Особові – акти, які встановлюють, змінюють або скасовують права та обов’язки конкретних осіб або є одноразовими (одиничними) (деякі накази керівника підприємства, заяви).
Директивні та розпорядчі – документи, що закріплюють рішення, спрямовані на вирішення важливих завдань підприємства, пов’язані із його функціонуванням і розвитком (чакти, розпорядження, накази, вказівки, концепції, нормативи, правила).
Адміністративно-організаційні – статути, положення, інструкції, декларації, порядок, модель.
Організаційно-розпорядчі – протоколи, договори, угоди, зміни, контракти, плани, акцепти, оферти.
Інформаційно-довідкові – акти, бюлетені, прес-релізи, огляди.
Фінансово-облікові документи – прейскуранти, переліки, списки.
Акт
Акцепт
Бюлетень
Вказівка
Декларація
Договір
Заява
Зміна
Інструкція
Контракт
Концепція
Модель
Наказ
Норматив
Огляд
Оферта
Перелік
План
Положення
Порядок
Правила
Прейскурант
Прес-реліз
Протокол
Розпорядження
Список
Статут
Угода
Акт – рішення повноважного суб’єкту, що підтверджує встановлені факти та події та/або містить висновки, рекомендації та пропозиції щодо вирішення деякої проблеми (акти здачі-прийняття, перевірок, ревізій, розслідування аварії на підприємстві тощо) [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http://www.termika.ru/dou/enc/].
Акцепт – зобов’язання (підтвердження згоди) платника задовольнити вимоги по оплаті (оплатити у встановлений строк перевідний вексель, рахунок, що виставлено на сплату) [Райзберг].
Бюлетень – рішення керівника про коротке повідомлення підлеглих стосовно подій, що мають суспільне значення ПРИМЕР [Смирнов].
Вказівка – це службове розпорядження або наказ, що носить методичний або технологічний характер (платіжна вказівка банку на проведення регулярних виплат)ПРИМЕР [Смирнов].
Декларація може мати декілька значень: по-перше, це передбачена законом та правилами економічної поведінки об’ява або повідомлення про доходи або кількість товарів, що перевозяться (податкова, митна, майнова) [Райзберг]; по-друге, це офіційна заява (як правило, керівника підприємства), що містить головні принципи політики підприємства та засади його діяльності [Oxford, Смирнов].
У самому загальному розумінні договір – це рішення або угода, яка є результатом обговорення, тобто погодження [Oxford]. Більш конкретним є визначення договору як угоди (як письмової, так і усної) про встановлення або припинення прав та обов’язків [Oxford]. Договір може укладатися як між різними підприємствами (підприємцями) (наприклад, договір про постачання матеріалів), так і всередині підприємства (трудовий договір).
Заява – документ, що містить у собі прохання або пропозицію підприємства або службової особи до іншої особи (заява працівника про переведення на іншу посаду, про відпустку тощо) [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http://www.termika.ru/dou/enc/], або офіційне повідомлення керівника вищого рангу [Смирнов].
Зміна – це рішення про докорінні зміни в діяльності підприємства (підприємця) [Смирнов]. ПРИМЕР
Інструкція – рішення у вигляді зведення вказівок або правил, що встановлює порядок і спосіб виконання або здійснення дій [Смирнов, Оксфорд] (службова інструкція, інструкція з консервації основних фондів).
Контракт – це договір, що визначає взаємні права та обов’язки сторін, що домовляються [Оксфорд] (контракт між керівником підприємства і працівником – трудовий контракт, Контракт на управління підприємством) Пример!.
Концепція – це система поглядів управлінця вищої ланки (як правило, керівника підприємства) на деяку проблему, що зафіксована документально (концепція сталого розвитку підприємства, концепція реформування підрозділу підприємства тощо).
Модель будь якого процесу або явища – це рішення, що містить у собі ряд певних елементів та зв’язків, які із заданою точністю відтворюють реакції реального процесу або явища на вхідні впливи (дії) [Смирнов]. Як правило, модель і є формалізованим способом прийняття господарського рішення, оскільки представляє собою вже існуючий узагальнений порядок дій (модель управління запасами підприємства, модель економічного зростання тощо).
Наказ – офіційне розпорядження або приписання керівника підприємства, що є обов’язковим для виконання (наказ про облікову політику підприємства, наказ про … ПРИМЕР!).
Норматив – узагальнений показник, який характеризує організаційні, технологічні, економічні або соціальні норми, що використовуються в процесі діяльності підприємства (нормативи оплати праці, норматив оборотних засобів).
Огляд – стисле повідомлення про факти або події, що пов’язані між собою [Оксфорд] (пример!).
Оферта – пропозиція визначеній особі укласти угоду з зазначенням всіх необхідних для цього умов [Оксфорд] (пример!).
Перелік – систематизований список документів, предметів, об’єктів, який встановлений з метою розповсюдження на них певних норм або вимог [Системыдокументации / Энциклопедияделопроизводства. – http://www.termika.ru/dou/enc/] (перелік послуг, що надаються підприємством, або продукції, що ним виробляється).
План – рішення, що відображає цілі і конкретні завдання діяльності, засоби, методи і час їх реалізації [Смирнов] (маркетинговий план, план виробництва нової продукції).
Положення – зведення правил стосовно деякого питання [Оксфорд] (пример!- положення про присудження премії?? ).
Порядок – документ про доцільне розташування об’єктів для налагодженого здійснення діяльності (порядок обчислення податку, порядок укладання трудового договору).
Правила – рішення, яке визначає вимоги та порядок здійснення операцій та/або інших дій або вказівки щодо утримання від здійснення тих чи інших дій (пример!).
Прейскурант – систематизований збірник цін або тарифів на різні товари й послуги, що відповідно виробляються та надаються підприємством (Пример!).
Прес-реліз – повідомлення для засобів масової інформації, яке містить інформацію про підприємство, окремий товар, що ним виробляється, або заході, що відбудеться за участю підприємства або стосується нього (повідомлення про конференцію, що відбувається за участю підприємства або його керівника; інформація стосовно випуску нового товару).
Протокол – офіційний документ, який містить у собі відомості про події або факти, які відбулися на підприємстві (протокол засідання ради директорів, протокол …).
Розпорядження – управлінське рішення посадової особи, що видано у межах її компетенції (пример).
Список – перелік осіб або предметів за деякою класифікаційною ознакою або у визначеному порядку, який складається з метою надання інформації або реєстрації (список працівників, які мають пройти курси з підвищення кваліфікації; список завдань, що мають бути виконані працівниками).
Статут – зареєстрований у встановленому порядку документ, який визначає структуру підприємства, його устрій, види діяльності, які воно може здійснювати, і порядок їх здійснення (статут підприємства).
Угода – це взаємообумовленість, погодженість, домовленість, що встановлює взаємні обов’язки між сторонами [Oxford] (пример!).
Для успішного виконання господарського рішення необхідно реалізувати його через деяку форму. Форма реалізації рішення представляє собою механізм виконання підготовленого рішення [Смирнов, с. 40]. Серед основних форм реалізації виділяють такі:
Витяг
Ділова бесіда
Ділова гра
Ділове слово
Засідання
Звіт
Лист
Методика
Особистий приклад
Переконання
Повідомлення
Примус (ненормативні відносини)
Припис (розпорядження)
Резолюція
Рекомендаційний лист
Роз’яснення
Умова
Витяг – копія частини документа, що теж є офіційним документом [oxford].
Ділова бесіда – спеціально організована керівником зустріч з підпорядкованою особою або групою осіб для обміну думками стосовно деякої теми, що є актуальною для підприємства і представляє інтерес. Часто бесіди проводяться з потенційними партнерами підприємства, в співпраці з якими воно зацікавлене. Ділову бесіду можна також представити у формі навчання або роз’яснення для працівників самого підприємства, наставляння як передачу досвіду та знань або поради, яка за суттю теж є наданням досвіду, але не є обов’язковою для виконання. Колективна ділова бесіда, що проводиться з метою взаємного обміну досвіду і знаннями, а також повідомлення і обговорення інформації стосовно будь-яких проблем або завдань підприємства, є нарадою.
Окремо слід відзначити такі види ділової бесіди як переконання і примус, які є прикладом ненормативних відносин на підприємстві. Переконання має на меті сформувати у особи, з якою проводять ділову бесіду, стійкі погляди на виконання будь-яких дій. Примус здійснюється з метою змусити особу виконати будь-які дії шляхом винагородження або явної чи прихованої погрози.
Ділова гра – спеціально організована інтенсивна діяльність працівників щодо підготовки і реалізації господарського рішення на основі імітаційних моделей реальних процесів. За суттю ділова гра є тренінгом, на якому працівники, і зокрема управлінці, отримують навички ухвалювати раціональні господарські рішення.
Ділове слово – форма реалізації усного рішення керівника підприємства стосовно деякої проблеми у вигляді обіцянки виконати певні дії.
Засідання – збір працівників підприємства для обговорення і подальшого вирішення як стратегічних, так і щоденних проблем підприємства.
Звіт – усне або письмове повідомлення працівника або колективу про виконання обов’язків або доручення, або взагалі дані про стан деякого функціонального підрозділу або підприємства в цілому.
Лист – узагальнена назва різних за змістом документів, які надсилаються зацікавленим особам або організаціям та містять у собі відомості офіційного характеру та/або уточнення відомостей стосовно вже ухвалених документів (наприклад, інформаційний лист, лист-запрошення, супровідний лист, службовий лист, рекомендаційний лист тощо).
Методика – сукупність методів практичного виконання будь-яких операцій (методика розрахунку собівартості продукції, методика зварювання металів тощо).
Особистий приклад – це дії керівника або іншої посадової особи, яка, як правило, керує іншими людьми, для розвитку в них здібностей виконувати певні обов’язки шляхом імітації зазначених дій.
Повідомлення може бути як усною, так і письмовою формою реалізації господарського рішення, що містить у собі інформацію, яку необхідно довести до відома працівників підприємства або інших зацікавлених осіб.
Припис (розпорядження) – офіційна форма реалізації господарського рішення, ухвалені за яким дії призначені для посадової особи і є обов’язковими для виконання.
Резолюція – постанова, яка була ухвалена в результаті обговорення будь-якої проблеми або актуального питання в ході ділової бесіди.
Умова – усна або письмова вимога здійснити або утриматися від здійснення визначених дій, яка може бути як висловлена в окремому документі, так зазначена в одному з пунктів ухваленого договору.
Зазначені форми реалізації господарського рішення сприяють здійсненню заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
1.6. Визначення оптимальних форм представлення (подання) та реалізації господарських рішень.
Сама по собі форма представлення рішення не створює механізм його виконання [Смирнов], а лише визначає ряд дій, що мають бути виконані. Тому кожній формі представлення господарського рішення відповідає форма його реалізації. Найбільш розповсюджене сполучення форм подання і реалізації господарських рішень наведено в роботі Смірнова Е.О. і полягає у такому:
Такі форми представлення господарських рішень як акт, декларація, концепція, модель, план та прес-реліз найчастіше реалізуються через ділову бесіду або гру, засідання, навчання, методику, звіт, роз’яснення, рекомендаційний лист. Рас шифр почему!
Акцепт, договір, контракт, оферта, угода, статут реалізуються через ділове слово, інформаційний лист, звіт, лист, припис (розпорядження), нарада, переконання та умова.
Формами реалізації для закону, постанови, наказу, розпорядження й указу виступають виписка, засідання, особистий приклад, методика, наставляння, наказ, примус, роз’яснення, переконання та умова.
Такі форми представлення господарських рішень як інструкція, кодекс, положення, протокол, правила, вказівка корелюють з такими формами реалізації як ділова бесіда, ділове слово, навчання, примус, роз’яснення, порада, повідомлення.
Всі зазначені документи (форми представлення та реалізації) мають бути чіткими, доступними, раціонально побудованими (з наявністю графічних і табличних матеріалів з метою наочності подання інформації) і узгоджені з існуючою організаційною системою на підприємстві та його метою.
ЛЕКЦІЯ 2
|