РОЗДІЛ ІІ
ТИПОЛОГІЧНІ ВИЯВИ КОНВЕРСІЇ В СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ
2.1. Субстантивація
Субстантивація ( від лат. substantivum – іменник) – вид конверсії, що полягає в переході слів (словоформ) з інших частин мови до класу іменників. Найчастіше субстантивуються слова іменних частин мови та дієприкметники: кошовий (отаман), «друге “я”», «наші прийшли», «чотири ділиться на два», «один із сошкою, семеро з ложкою», віруючий, повсталі, «печене й варене». Для інших частин мови субстантивація спорадична і нерідко має певні сполучувальні та граматичні обмеження: у дієслів (суть «сутність» від застарілої форми 3-ї особи множини теперішнього часу бути; діалектизм боюся як назва отруйної рослини; «для годиться», «на незабудь» - у складі прислівника; форми наказового способу як власні назви: Порубай – прізвище, «Радій» - сорт цукерок), прислівників (одержати «відмінно», «завтра починається сьогодні», «по саме нікуди»), службових слів та вигуків («зважити всі за і проти», «все було б добре, якби не одне але», «охи та ахи», «голосне ура»). Субстантивуватися можуть і синтаксичні конструкції, переважно власні назви або уривки з чийогось мовлення: «Буде хліб і до хліба», «вивчити, як “Отче наш”», «З вулиці чулося “Розпрягайте, хлопці, коні”». Порівняно з аналітичними мовами для української мови субстантивація, як і взагалі конверсія, конверсія, характерна значно менше.
Словозміна субстантивованих слів різна. Слова з ад’єктивним типом відмінювання переважно зберігають його, хоч можуть переходити і на субстантивований тип. Присвійні прикметники, що набули значення прізвищ, в однині мають субстантивований тип відмінювання і тільки в орудному відмінку ад’єктивну флексію –им (Лесин – Лесиним, але Батурин – Батурином). У множині вони відмінюються за ад’єктивним типом, за винятком називного та кличного відмінків із субстантивною флексією –и (брати Лесини). Прислівники, службові слова та вигуки зберігають невідмінюваність, набуваючи (як, до речі, й синтаксичні конструкції), проте, категорії середнього роду. Дієслівні форми, що стали прізвищами, або відмінюються як іменники (Порубай – Порубая), або не відмінюються, якщо стосуються жінок. Що стосується категорії роду, то слова з ад’єктивним відмінюванням втрачають здатність змінюватися за родами і закріплюються або тільки в чоловічому чи жіночому роді як назви осіб (благовірний «чоловік», благовірна «дружина»), або тільки в середньому роді, як, наприклад, назви речовин (пальне, спиртне). Можливість змінюватися за числами в них також стає подібною до іменників: вартовий, множина – вартові, але майбутнє – тільки однина, «родина бобових» - тільки множина.
За ступенем завершення субстантивація буває мовна і мовленнєва. Мовна субстантивація є: 1) повна, коли слово вживається уже тільки як іменник, наприклад, від прикметника: лісничий, служивий, десяцький, варенична, братова (дружина брата), зокрема у власних назвах: Львів, Лозова, Васильківський, Солошин. Остаточно можуть субстантивуватися прикметники, що мали іменникове відмінювання (не членні прикметники) або набули його в процесі субстантивації, і особливо ті, що втратили лексичну мотивацію: благо, добро, зло, право (пор. правий), військо, руда (пор. рудий), вдова (пор. вдовий); безрога, - ої і -и; чайна – у чайній, але просторічне – у чайні; 2) неповна (значно більша група), коли слово вживається і в своєму попередньому частиномовному значенні, і в значенні іменника: а) у співвідносних лексичних значеннях, пор. «хрещений батько» і «хрещений», «передова позиція» і «передова»; б) у неспіввідносних лексичних або граматичних значеннях, пор. лютий (звір, мороз тощо) і лютий (назва місяця), токовий (робота, зерно і т.д.) і токовий («відповідальний за роботу току»), «подушна подать» і подушна, широкий, -а, -е (у різних лексичних значеннях і морфологічних формах) і Широке (село).
Мовленнєва субстантивація – контекстуальна і ситуативна: «Іще б останню [землю] поділить», «Електрику сусіднє [село] провело», «Артезіанський [колодязь] буде в нас» (П. Тичина); «Службовий» (напис на автобусі). Субстантивація прикметників може бути фразеологічною або словотвірно зв’язаною, коли вони вживаються тільки в складі стійких словосполучень («сміятися на кутні [зуби]», «Повний [хід] уперед!») або слів (сорока-білобока, родовий відмінок – сороки-білобоки; у складі прислівників: дочиста, набіло, порівну).
За способом утворення субстантивація прикметників буває: 1. Еліптична (ґрунтується на пропусканні в реченні слів, що легко домислюються), яка відбувається внаслідок еліпсиса означуваного іменника. Характерна здебільшого для відносних і присвійних прикметників: колискова [пісня], Перший Український [фронт]; братова [з еліпсисом дружина, жона, жінка]; Львів [з еліпсисом город]; Федорів, Гаврилишин [з еліпсисом син]. Еліптична субстантивація якісних прикметників засвідчується переважно в певних зворотах і сполученнях: «плакати гіркими [сльозами]; «зірватися на рівні [ноги]; дзвінкий, глухий [звук]; Пречиста [Діва, Богородиця]. За аналогією в межах певної тематичної моделі стають можливими випадки субстантивації й без еліпсиса. Наприклад, у назвах приміщень, закладів за зразком дитяча (з еліпсисом кімната), челядницька (челядна), людська (з еліпсисом хата, хижа), прохідна (з еліпсисом будка, контора) і утворилися слова на зразок диспетчерська, варенична. 2. Власне семантична субстантивація утворюється внаслідок безпосереднього переосмислення іменника, коли назва ознаки стає назвою її носія ще до стадії виникнення відповідного атрибутивного словосполучення і, отже, без еліпсиса іменника. Вона характерна частіше для якісних прикметників, що означають: а) людей: молодий, малий, здоровий, сліпий, багатий, добрий, рідний, живі і мертві; б) абстрактні, неозначені, збірні поняття: тепло, лихо (старі нечленні форми), прекрасне, «що старе, що мале», «писати чорним по білому», «любити солодке»; для відносних і присвійних прикметників: майбутнє, їстівне, «Богові Богове».
Семантична субстантивація можлива і в разі персоніфікації предметів чи тварин: білолиций «місяць», качаниста (як перифраз кукурудзи в певному стилістичному контексті), великий, старий (як евфемізми замість ведмідь), капловуха «свиня». З психологічних чинників субстантивацію займенників слід указати на їх уживання як евфемізмів: він «чорт, домовик»; «Якого [чорта, біса] ти прийшов?».
Субстантивні словосполучення поділяються на: 1. Субстантивно-адвербіальне словосполучення. Цей тип іменних словосполучень має залежне слово прислівник або дієприслівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (читання стоячи, робота вручну). 2. Субстантивно-ад’єктивне словосполучення. Такий тип іменних словосполучень має залежне слово прикметник, порядковий числівник або дієприкметник. Назва словосполученню дана за морфологічним вираженням його компонентів (стіл письмовий, третій день, каміння розкидане). 3. Субстантивно-вербальне словосполучення. Цей тип іменних словосполучень має залежне слово дієслово. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (уміння працювати, ліс шумить). 4. Субстантивно-нумеральне словосполучення. Такий тип іменних словосполучень має залежне слово числівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням (три яблука, один раз). 5. Субстантивно-прономінальне словосполучення. Даний тип іменних словосполучень має залежне слово займенник. Назва словосполучення зроблена за морфологічним вираженням його компонентів (лист від нього, справа його). 6. Субстантивно-субстантивне словосполучення. Цей тип іменних словосполучень із залежним словом іменником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням. Використовується у науковій літературі (портфель брата, продукція без браку).
|