РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ КОНВЕРСІЇ
1.1. Рівень дослідження проблеми на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки
Спостерігається термінологічна неоднозначність у визначенні сутності перехідних явищ. Найчастіше перехід у системі частин мови ототожнюється із безафіксальним способом словотворення і визначається як конверсія (О.І.Смирницький), взаємоперехід частин мови (О.Е.Супрун), морфолого-синтаксичний тип словотворення і граматична омонімія (В.В.Виноградов), синкретизм (В.В.Бабайцева), взаємопроникність (О.Т.Кривоносов), частиномовна деривація (О.П. Калечиць), лексико-граматична субституція (М.Ф. Лукін), синтаксична деривація (Є. Курилович) та ін.
Говорячи про конверсію як про перехід частин мови, можна зіткнутись з певними труднощами: по-перше, яку частину мови слід вважати вихідною (особливо якщо це службові слова); а по-друге, взаємоперехід частин мови як процес сам по собі є відірваним від реальності, оскільки одна частина мови переходить в іншу не в ізольованому вигляді, а лише у реченні (висловлюванні). А якщо припустити можливість переходу однієї частини мови в іншу в реченні, то в такому разі можна припустити й можливість переходу слова разом із конкретним реченням (висловлюванням), в якому воно використане, що є абсурдним.
У лінгвістичній літературі поширена не цілком обґрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О.О.Шахматов вважав, що «одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми» [цит. за 10, 124]. Цю думку слушно спростував B.C.Ващенко, який аргументовано довів, що «у процесі переходу відбуваються глибокі внутрішні перетворення як змісту, так і форми слів, що переходять в інший лексико-граматичний розряд» [9, 42]. Справді, треба визнати, що насправді в процесі взаємопереходу однієї частини мови в іншу, відбуваються глибокі внутрішні зміни як змісту, так і форми слова. Саме тому одним із найважливіших завдань морфології є з’ясування живих способів переходу з одного лексико-граматичного класу слів в інший. З цими переходами органічно пов’язані зміни і в межах словозміни, і в сфері словотворення. Так, наприклад, в основі субстантивації прикметників лежить процес опредмечення ознаки. При цьому в процесі субстантивації прикметник набуває лексико-семантичних і граматичних ознак іменника: самостійних категорій роду, числа й відмінка. Субстантивація не лише охоплює лексико-семантичну сторону прикметника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв’язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в іншу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як зміну його парадигматичної чи словотворчої форми.
Останнім часом актуалізувалися дослідження явищ синкретизму на різних рівнях функціонування мови. Ця проблема тісно пов’язана з досліджуваними в роботі аспектами.
Основними принципами лінгвістичної класифікації слів вважаються семантичний, синтаксичний та морфологічний критерії. Чимало дискусій викликало питання про те, чи слід використовувати один з цих принципів, чи їхню ієрархію. У результаті були розроблені гомогенні і гетерогенні класифікації.
У межах гомогенних акцент робиться на дотриманні одного принципу класифікації. В історичному плані такі класифікації з’явилися першими. Наприклад, на семантичному принципі ґрунтується класифікація, в якій до іменників зараховуються слова, що означають предмети, до дієслів – слова на позначення дії, до прикметників – слова на позначення ознаки. Значну увагу семантичному принципу приділяли О.О.Потебня, В.В.Виноградов, І.К.Кучеренко та ін.
Іншим стрижневим принципом можливої гомогенної класифікації є синтаксичний критерій, згідно з яким приналежність слова до певної частини мови визначається його синтаксичною функцією і позицією в реченні (логіко-граматичний підхід). Для кожної частини мови в межах гомогенної логіко-граматичної класифікації визначаються типові (первинні) синтаксичні функції (для іменника – це позиція підмета і додатка, для дієслова – присудка тощо) і нетипові (вторинні), які є джерелом трансформаційних частиномовних перетворень. Синтаксичний критерій був опра цьований О.О.Шахматовим, О.О.Потебнею, Л.Теньєром та ін.
Гомогенна частиномовна типологія слів може спиратися на морфологічний принцип, який передбачає врахування специфічних морфологічних категорій кожної з частин мови: для іменника – це рід, число й відмінок, для дієслова – вид, спосіб, час тощо. Таку класифікацію також називають формально-граматичною, однак, як з’ясувалося, виділені класи слів мало співвідносяться з власне частинами мови. Найвідоміша класифікація такого типу була опрацьована П.Ф.Фортунатовим.
Встановлено, що в результаті використання якогось одного підходу виокремлюються семантичні, формальні або логіко-граматичні класи слів, а виділення саме частин мови можливе тільки в межах поєднання власне наукової гетерогенної класифікації, яка спирається на використання ієрархії семантичного, синтаксичного і морфологічного критеріїв (В.В.Виноградов, І.Р.Вихованець та ін.) й психологічного (інтуїтивного) підходу. Крім того, необхідно враховувати синкретичні слова, частиномовна приналежність яких не може бути визначена однозначно.
Певна частина мови не може бути одночасно й іншою частиною мови: слово не може належати до різних частин мови або переходити з однієї частини мови в іншу, залишаючись самою собою. Інша річ, що в одному і тому ж матеріальному слові (лексемі) можуть співіснувати різні частини мови.
|