|
ЗМІСТ
ВСТУП 2
РОЗДІЛ І 7
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ КОНВЕРСІЇ 7
1.1. Рівень дослідження проблеми на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки 7
1.2. Категоріальні характеристики частин мови 10
1.3. Типологічні виявлення конверсії 13
1.4 Синкретичні перехідні явища 15
РОЗДІЛ ІІ 21
ТИПОЛОГІЧНІ ВИЯВИ КОНВЕРСІЇ В СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ 21
2.1. Субстантивація 21
2.2. Прономіналізація як різновид конверсії 25
2.3 Перехід інших частин мови у прикметник 27
2.4 Явища конверсії-транспозиції дієслівних категорій 30
2.5 Конверсія форм прислівника 44
2.6. Нумералізація як типологічний різновид конверсії 55
РОЗДІЛ ІІІ. 57
АКЦЕНТУАЦІЯ ПРОЦЕСІВ КОНВЕРСІЇ ПРИ ВИВЧЕННІ МОРФОЛОГІЇ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ 57
3.1. Завдання вивчення морфології в загальноосвітній школі 57
3.2. Аналіз програми середньої загальноосвітньої школи з української мови в аспекті висвітлення теми «Дієслово. Особливі форми дієслова» 67
ВИСНОВКИ 72
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 75
ДОДАТОК 83
Конспект уроку узагальнення та систематизація знань учнів 7 класу з теми «Дієслово як частина мови» 83
ВСТУП
У сучасних лінгвістичних дослідженнях діє тенденція зміщення центру уваги з мови як системи форм до мови у її дії, у ситуації спілкування. Актуальною постає проблема міжчастиномовної перехідності слів, викликана рухливістю мовних одиниць – численними випадками переміщення слів із одного лексико-граматичного класу до іншого. Під час такого розвитку мови діє процес відмирання окремих властивостей слова та одночасне накопичення нових характеристик, унаслідок чого кількісні зміни спричинюють зміни якісного плану, зокрема транспозицію (конверсію) слів в інші лексико-граматичні класи і виникнення функціональної омонімії.
Спеціальні дослідження потенційної здатності слів до переходу в інші частини мови та обмеження, які при цьому виникають на всіх ярусах лексико-граматичного розрізнення, сприяють глибшому розумінню специфіки словотвірної системи. Під потенційними традиційно розуміють (О.І. Смирницький, А.М. Нелюба) слова, які можуть бути утворені за певним словотвірним типом, або такі, що існують лише у мовленні.
Обґрунтування та розвиток теорії транспозиції-конверсії здійснено різноаспектними дослідженнями зарубіжних мовознавців (В.Г. Гак, В.В. Бабайцева, М.Ф. Лукін, В.М. Мігірін, О.М. Кім, М.В. Панов, О.П. Калечиць, В.В. Шигуров, Г.Г. Ярова, Л.В. Борте, І.Я. Сидоренко та ін.). Їхні концепції різняться термінологією, акцентуванням на передумовах та особливостях механізмів перехідних явищ.
Теорію транспозиції (конверсії) започатковано Ш.Баллі, Л.Теньєром визначено різновиди транспозиції («трансляції»), окремі аспекти розгляданого явища знайшли висвітлення в дослідженнях Є.Куриловича, Е.Бенвеніста, М. Докуліла, Ю.С.Степанова, В.В.Бабайцевої, О.О.Тараненка та ін. Проблема переносних значень у граматиці порушується в роботах О.В.Бондарка, Р.Х.Вольперт, А.Ф.Лосєва, Є.І.Шендельс, В.І.Кононенка.
У сучасній україністиці реалізовано спроби комплексного аналізу транспозиційно-конверсійних явищ на різних мовних рівнях, у межах окремих частин мови, їх граматичних та семантико-граматичних категорій (В.В.Борецький, Н.В.Гуйванюк, А.С.Джура, О.А.Жирик, О.А.Козіцька, Н.П.Михайлюк, Т.Ю.Мороз, Л.Б.Наконечна, І.В.Піддубська).
Вітчизняні лінгвісти (О.К.Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Загнітко, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський) розглядають широке коло проблем, пов’язаних із транспозицією (конверсією) на частиномовному рівні, та досліджують аналізоване явище за принципами функціональної граматики. При цьому враховуються основні умови реалізації граматичних форм, їх функціонально-граматичні модифікації, зокрема й потенційні, полісемія, синонімія й омонімія граматичного знака, його генетично-еволюційні видозміни, тяжіння до асиметричності, пряме й переносне використання граматичних форм.
У роботах І.Р. Вихованця та К.Г. Городенської найповніше систематизовано різновиди та ступені взаємопереходу частин мови. А значна кількість наукових праць українських лінгвістів, присвячених дослідженню окремих різновидів транспозиції (В.С. Ващенко, Й.О. Дзендзелівський, Д.Г. Гринчишин, М.Я. Плющ, К.М. Мізіна, Т.М. Довга, Л.І. Мацько, Г.М. Мукан, В.М. Ожоган, І.В. Дудко, О.П. Кушлик, Л.В. Бондаренко, О.В. Бугаков та ін.), свідчить про актуальність обраної теми дослідження.
Проблема перехідних явищ э досить актуальною в сучасному мовознавстві. О.О.Потебня в свій час писав: «Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії» [цит. за 60, 44]. Ці живі взаємопереходи відбуваються у зв'язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування певного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні й граматичні особливості й одночасно набуває властивостей іншої частини мови.
При цьому, як зазначає В.С.Ващенко, «не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові визначені категорії» [9, 4-15]. Такими й є явища переходу частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони — цілком закономірні. Заслуговує на увагу думка Б.Гавранека відносно того, що «ознаки, які утворюють частину мови як складне ціле, не завжди представлені так рівномірно, як в іменників, прикметників і дієслів, навіть якщо не зважати на відмінності між мовами різних типів» [9, 112] .
Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови – іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О.М.Пєшковського, Є.Куриловича, Ч.Фріза, Л.Теньєра та ін., саме ці частини мови виступають як незаперечні. Зокрема, О.М.Пєшковський вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є.Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник – підмет; прикметник – означення до іменника; дієслово – присудок; прислівник – означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим уживанням. Він підкреслював, «що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілісність, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку... Отже, перехідні лексико-граматичні категорії – це носії нового... Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови» [20, 93-94]
Актуальність дослідження, отже, значною мірою зумовлена тим, що в сучасному мовознавстві проблема конверсії в багатьох аспектах залишається однією з дискусійних. Ідеться насамперед про термінологічний статус явища (транспозиція, перехідність, контамінація, граматична метафора тощо), принципи класифікації різновидів транспозиції, співвідношення її зовнішньої і внутрішньої спрямованості, визначення вторинних граматичних значень як транспозиційних. Потребують висвітлення питання функціонально-семантичного навантаження граматичних одиниць; формально-змістової асиметрії мовного знака; причин, умов, механізмів внутрішньокатегорійної транспозиції; ролі у граматичних модифікаціях ситуативно-прагматичних інтенцій контексту; виокремлення узуальних та оказіональних транспозиційних значень.
Об’єктом нашої курсової роботи є система частин мови, предметом є перехідні явища в системі частин мови, особливості вивчення морфологічного матеріалу в загальноосвітній школі.
Мета: визначити особливості перехідних явищ в системі частин мови, узагальнити попередні знання з цієї теми, звернути увагу на проміжні явища.
Мета роботи зумовлює такі завдання: визначити сутність перехідних явищ як мовознавчих категорій; ознайомитися з науковою літературою стосовно цього питання; узагальнити та виділити ключові аспекти; дібрати емпіричний матеріал; проаналізувати систему вивчення частин мови в підручниках для 5–7 х класів в аспекті досліджуваної проблеми.
Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні: вивчення та аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, дидактичної і методичної літератури з досліджуваної теми; емпіричні: аналіз навчального процесу, індивідуальні бесіди; вивчення та узагальнення досвіду вчителів.
Теоретична цінність роботи: узагальнення матеріалу, можливість використання набутих знань у методиці навчання української мови в школі, зокрема, в класах з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.
Практичне значення роботи визначається тим, що створено методичне забезпечення запропонованої системи навчання, яке виявляється в розширенні уявлень учнів про функціональні можливості виучуваних частин мови, в розробці вправ, спрямованих на формування вмінь використовувати ці засоби; робота може бути використана у практиці викладання сучасної української мови в загальноосвітній школі, під час написання курсових робіт студентами, при підготовці вчителів до занять, як допоміжний матеріал при написанні реферату чи доповіді.
|