1.4 Синкретичні перехідні явища
Термін синкретизм використовується як мінімум у двох значеннях: 1) збіг функціонально різних граматичних категорій і форм в одній формі, наприклад, відмінковий синкретизм; 2) поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови, що протиставляються одна одній в системі мови і пов’язані явищами перехідності [21, 32].
Причиною появи синкретичних явищ є два процеси: а) процес переходу явищ з класу А до класу В, що супроводжується послабленням, а потім втратою ознаки А й одночасно появою і посиленням ознак В, у результаті чого клас В поповнюється новими одиницями (типові приклади на ґрунті української мови – субстантивація, ад’єктивація тощо); б) процес взаємодії, взаємовпливу явищ класів А і В, у результаті чого з’являється особливий клас С (типові приклади на ґрунті української мови – поява таких форм, як інфінітив, дієприкметник, дієприслівник). Очевидно, ці процеси близькі між собою і різниця між ними залежить від того, визнавати або не визнавати як окремий клас С [20].
Вивченням перехідності як основної причини появи синкретизму свого часу займалися В.В.Бабайцева, А.Я.Баудер, Л.В.Борте, Н.А.Каламова, Є.М.Сидоренко, Т.С.Тихомирова та ін. Це явище характеризується універсальністю, бо функціонує на різних ярусах мовної системи. Виділяються перехідні процеси на фонетико-фонологічному рівні (нейтралізація), на рівні морфеміки (встановлюються ядерні й синкретичні морфеми, перехідні утворення, наприклад, -ти в інфінітиві – як суфікс і „застигле закінчення”), у сфері лексики (пор. можливість градуйованого вираження міри якості для якісних прикметників: дуже молодий – порівняно молодий – не молодий, не старий – порівняно старий – дуже старий), на морфологічному рівні (тут зона синкретизму виникає внаслідок взаємодії частин мови: прикметники ↔ іменники, іменники ↔ прислівники тощо, і лексико-граматичних розрядів: власна ↔ загальна назва іменниках, якісні ↔ відносні прикметники тощо), на рівні синтаксису (синкретизм виникає у зв’язку із взаємодією простих і складних речень та їхніх різновидів, членів речення). До лінгвістичних причин явищ перехідності дослідники зараховують: 1) багатоаспектність одиниць мови / мовлення; 2) відсутність у мові потрібних конструкцій для вираження думки; 3) прагнення до економії мовних засобів; 4) необхідність у диференціації смислових зв’язків і відношень.
Процеси перехідності й взаємодії між одиницями мови в історичній перспективі мали неоднакове термінологічне позначення: транспозиція (Ш.Баллі), трансляція (Л.Теньєр), деривація (Є.Курилович, О.С.Кубрякова), трансформація (В.М.Мігірін, М.Ф.Лукін), субституція (М.Ф.Лукін), конверсія, перехід однієї частини мови в іншу тощо. Найчастіше використовується термін транспозиція (В.В.Шигуров, Ю.С.Степанов, Л.В.Борте, М.Г.Меркулова, Р.М.Гайсина). У результаті дослідження ми зупинилися на розмежуванні таких процесів-джерел синкретизму:
трансформація у сфері синтаксису (незмінними залишаються форма і граматичне значення слова; змінюється функція: Знадвору хтось крикнув → Крик знадвору налякав мене);
морфологічна транспозиція (стійкими є форма і функція слова – змінюється граматичне значення: Я іду (теп.час) додому – Іду (мин.час) я одного разу лісом...), міжчастиномовна транспозиція (незмінною виступає форма слова – змінюються функція і граматичне значення: Хворий (прикм.) хлопчик заснув – Хворий (ім.) заснув), міжчастиномовна інтеграція (у формі, функції і наборі граматичних категорій поєднуються компоненти різних класів: прочитана книга, вчинивши злочин) у сфері морфології;
семантична транспозиція (стійкими постають форма і функція – змінюється лексичне значення: Перехід (абстрактний ім.) через гори був важким – Підземний перехід (конкретний ім.) був на ремонті).
На рівні словотвору ці процеси та явища трактуються у світлі морфолого-синтаксичного способу словотвору (конверсії) (незмінною залишається форма слова; змінюються функція і значення) і синтаксичної деривації (стійким виступає значення слова; змінюються функція і форма).
Для міжчастиномовної транспозиції є характерними такі ознаки:
Узагальнення в одному знаку (слові) різних референтів. Цей процес аналогічний до омонімії на лексичному рівні.
Вихідне і похідне слово відрізняються синтаксичними позиціями, хоча якщо транспозиція відбувається в межах близьких класів, то синтаксична функція іноді не змінюється (сталою залишається атрибутивна функція дієприкметників, які транспонуються у прикметники).
Процес міжчастиномовної транспозиції щодо завершеності належить до явищ діахронічного плану, хоча початкові його етапи охоплюють певний синхронічний зріз.
Результатом цього процесу є утворення нової лексеми, що має категорійне значення іншого характеру порівняно з вихідним словом, хоча й може зберігати певні старі граматичні ознаки (наприклад, збереження дієслівної семи у субстантивованих дієприкметниках).
Процес міжчастиномовної інтеграції характеризується такими рисами:
Він випливає з самої природи частин мови: той самий референт узагальнюється у мові з різних боків, що втілюється в різних знаках (словах). Тому процес взаємодії у сфері частин мови аналогічний до синонімії на лексичному рівні.
Процесу інтеграції частин мови багато в чому сприяє ідентичність їхніх синтаксичних функцій. Саме в однаковій синтаксичній функції синонімізуються лексично паралельні слова різних частин мови.
Процес інтеграції частин мови – явище синхронічного плану. В межах одного слова цей процес означає співіснування різних граматичних значень.
Процес міжчастиномовної інтеграції виявляється в тому, що в межах кожної частини мови виділяються периферійні класи синкретичного характеру: абстрактні іменники, відносні і присвійні прикметники, обставинні групи прислівників. Поєднання в одній мовній одиниці різних частин мови може призвести до появи нових граматичних класів: дієприслівників, дієприкметників, категорії стану.
Частковими виявами міжчастиномовної транспозиції виступають: субстантивація, ад’єктивація, адвербіалізація, препозиціоналізація, інтер’єктивація, предикативація, нумералізація, прономіналізація, вербалізація, партикуляція, кон’юнкціоналізація, модаляція, етикетизація, артиклізація тощо [21, 33].
Розгляд синкретизму в широкому розумінні охоплює значний спектр явищ, що демонструють поєднання різнорівневих мовних ознак і доступні для дослідження в опозиційних парах мовних одиниць.
Синкретизм у розумінні загальномовного явища включає лексичну і граматичну омонімію як видові поняття.
На функціональному рівні такою одиницею виступає синкретична функція, визначення якої спирається на розмежування первинних і вторинних синтаксичних функцій для різних частин мови (Є.Курилович). Наприклад, типово прикметникова атрибутивна функція в опозиції батьківська хата – хата батька для іменника буде синкретичною.
Семантичний рівень синкретизму включає одиниці, об’єднані дериваційними відношеннями й спільними семами. Тлумачення їх як синкретичних спирається на виділення типового лексичного значення для різних частин мови.
Поряд з розмежуванням рівнів синкретизму в аспекті виділення частин мови й граматичних категорій у розділі виокремлюються певні різновиди синкретизму. До них належать, зокрема: 1) внутрішньочастиномовний – об’єднує одиниці однієї частини мови й розподіляється на: а) внутрішньокатегорійний: випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах однакового набору грамем у словоформах. Наприклад, до цього різновиду зараховуються вияви функціонально-семантичного синкретизму, що реалізується у вираженні грамем словозмінних категорій відмінка і числа іменника однією формою: барлогу, барлога (Р.в. одн.), батьку, батькові (Д.в. одн.); б) міжкатегорійний: випадки, коли формальний, функціональний або семантичний рівні синкретизму реалізуються в межах неоднакового набору грамем у словоформах. Зокрема, це вияви формально-семантичного синкретизму, у яких задіяні категорії відмінка, числа і роду іменника: Кум, а за ним і кума вийдуть з намета, обнімуться, білі, і — в Десну. А ми — в намет. В наметі за матрацом у кума лежать ковбаси (М.Вінграновський); 2) міжчастиномовний – об’єднує одиниці різних частин мови й характеризується набуттям або втратою синкретичними одиницями окремих граматичних категорій: Батько вчителював, а зараз директорує в середній школі містечка (В.Яворівський); Вчитель і та (в ботах) жінка сіли на двоколку, вона взяла віжки, і замурзаним коником, завбільшки з горобця, покотили на Забари (М.Вінграновський).
Класифікація синкретичних одиниць у системі частин мови становить типологію опозиційних пар слів і відштовхується від того факту, що кожне слово: 1) має певну зовнішню форму (послідовність літер); 2) характеризується певною лексичною морфемою (корінь); 3) виконує певну типову і/або нетипову синтаксичну функцію (підмета, присудка, додатка, означення, обставини), і, крім того, належить до певної категорії (іменника, дієслова, прикметника або прислівника).
Одним із наслідків різного ступеня переходу та тісної взаємодії частин мови є утворення так званих «функціональних омонімів», або синкретичних гібридних слів, що, за визначенням В.В.Бабайцевої, входять у «зону синкретизму» [15, 18]. Перехідні синкретичні явища є своєрідними конденсаторами семантики слів, одним із способів економії мовленнєвих засобів. Їхня специфіка у системі незмінних частин мови полягає у тому, що багато лексем не піддається, очевидно, чіткій диференціації (особливо це стосується службових слів та деяких прислівників). На думку Л.В.Щерби, проміжні (гібридні) та синкретичні перехідні явища, на відміну від полярних, цілком безсумнівних, у свідомості мовця іноді не можуть бути чітко диференційованими, як певні частини мови, а тому потребують особливої уваги дослідників та всебічного їх вивчення. Ігнорувати «зону синкретизму» - значить збіднювати, обмежувати об'єкт вивчення. Аналізуючи незмінні слова, окремі з яких якнайповніше репрезентують складне синкретичне поєднання їхніх функцій (наприклад, сполучник і частка, прислівник і прийменник, прислівник і сполучник), впадає в око те, що за одиницю аналізу фактично береться лексема не як матеріальний фонетичний комплекс, а як її актуалізація у реченні (висловлюванні), тобто лише один із наборів ознак (одне із значень) однієї і тієї ж матеріальної лексеми, яка може бути «розірваною» на два і більше класів. Отже, межа класу проходить не між матеріально різними лексемами, а часто навіть усередині однієї й тієї ж лексеми (наприклад, поліфункціональні прийменники, сполучники, частки).
Безперечно, одні з них мають ширші можливості вияву синкретичних значень, інші – обмежені. Так, під дією придієслівної обставинної функції в багатьох іменниках з'являються прислівникові властивості, а за відповідних додаткових умов (наприклад, зміні наголосу, неможливості довільної сполучуваності та застиглості іменникової відмінкової форми) вони повністю переходять у прислівники.
Отже, аналіз синкретичних перехідних явищ дає можливість глибше пізнати лінгвістичну природу окремих лексичних одиниць і їх форм та виявити загальні закономірності їх розвитку й особливості функціонування у мові. Важливість їх вивчення зумовлена не лише збагаченням теорії мовознавчої науки, а й передусім практичними цілями. Неоднорідність і строкатість лексичного складу незмінних частин мови, наявність спеціальних категоріальних значень навіть у межах одного лексико-граматичного класу, а особливо поліфункціональність, синкретизм значень веде не лише до їх нерозрізнення, а часто й до нерозрізнення морфеми та окремого слова, слова і словосполучення, що порушує їхню структурно-граматичну цілісність, впливає на правописні норми в сучасній українській мові.
|