2.5 Конверсія форм прислівника
На тлі всебічного вивчення лексико-граматичних класів української мови значний інтерес становить прислівник, особливо транспозиційно-конверсійні процеси у його межах. В історичному розвитку ця частина мови постає однією з найрухоміших і найпродуктивніших, яку безперервно поповнюють нові утворення і яка сама стає базою для переходу в інші частини мови. Аналіз фактичного матеріалу дає змогу констатувати наявність і активну дію в сучасній українській мові відприслівникових транспозиційних процесів у напрямку повнозначних, службових частин мови та модальних слів і вигуків.
Відприслівникові переходи потребують комплексного вивчення, з’ясування транспозиційного прислівникового потенціалу сучасної української мови, який зумовлює асиметрію мовного знака та виникнення омонімів. Функціональний аспект відприслівникових транспозитів, механізми процесів переходу в межах масивів „прислівник → дієслово”, „прислівник → іменник”, „прислівник → прикметник”, „прислівник → числівник”, „прислівник → займенник”, „прислівник → частка”, „прислівник → прийменник”, „прислівник → сполучник”, „прислівник → модальне слово”, „прислівник → вигук” ще не були предметом окремого монографічного дослідження.
З іншого боку, необхідне дослідження й проесів адвербіалізації. Адвербіалізація (від лат. adverbium – прислівник) – вид конверсії, що полягає в переході у прислівник або вживанні у прислівниковій функції інших частин мови.
Розрізняють два ступені адвербіалізації: 1) початкову, неповну, або синтаксичну, коли вихідна одиниця набуває лише синтаксичної функції прислівника, не змінюючи морфологічної належності до відповідної частини мови. У такому разі відбувається адвербіалізація відмінкової форми іменника (форми непрямих відмінків), звичайно супроводжуваної займенниковими або іншими прикметниками (ранок > Цього ранку витьохкували солов’ї; Осіннім ранком клубочився туман; Ранками ставало холодно); прийменника з відмінком (вечір > над вечір, під вечір); неозначуваною формoю дієслова (зустрічаю > Я йду зустрічати гостей), десемантизація іменника у напів службовій функції в поєднанні з прикметником (повільний > іти повільним кроком, тобто повільно). 2) завершену, повну, або морфологічну адвербіалізацію, коли вихідна частина мови набуває морфологічної властивості прислівника – незмінності, втрачає морфологічні категорії. Для морфологічної адвербіалізації характерна істотна граматична перебудова вихідного слова, зокрема перетворення іменникового закінчення на прислівниковий суфікс, а прийменника – на прислівниковий префікс і злиття його із застиглою іменниковою формою (низом, збоку, навесні, уперед). Морфологічне завершення перетворення слів веде до їхньої синтаксичної автономності і звуження синтаксичної сполучуваності (втрати ними ролі опорного слова у словосполученнях). Сутність процесу морфологічної адвербіалізації полягає у виході певної форми із системи словозміни вихідної частини мови, втраті її граматичних ознак і набутті незмінності прислівника, а також нерідко у виникненні нового лексичного значення.
Найпоширенішими в сучасній українській мові є прислівники, утворені від прийменниково-відмінкових форм іменників: а) форм родового відмінку з прийменниками до, з(с): додому, додолу, знизу, звечора, спочатку; б) форм знахідного відмінку з прийменниками у(в), на: удень (вдень), униз (вниз), навіки, надвір, наперед; в) форм місцевого відмінку з прийменником у(в): уночі (вночі), уранці (вранці), увечері (ввечері).
З безприйменникових форм іменників найбільшу здатність до адвербіалізації виявляє орудний відмінок. Від цієї форми походять прислівники бігцем, боком, галопом, дибом, смерком. Форми знахідного відмінку деяких іменників перейшли у прислівники з кількісним значенням: дрібку, дрібочку, крихту, крихточку. У сучасній українській літературній мові функціонують прислівники годі і долі, утворені від безприйменникового місцевого відмінку, в деяких південно-західних говірках зберігаються прислівники цього ж походження: горі, зимі, літі.
З-поміж відприкметникових прислівників виділяються прислівники, що сформувалися на основі не членних субстантивованих прикметників: а) чоловічо-середнього роду у формі родового відмінку з прийменниками до, з(с), за: допізна, дочиста, звисока, здавна, стиха, завидна, затемна; б) середній рід у формі знахідного відмінка з прийменниками у(в), за, на: уліво (вліво), управо (вправо), задовго, заново, надовго, насухо; в) чоловічо-середнього роду у формі місцевого відмінку з прийменниками у(в), на: вповні, впорожні, напоготові.
Компактну групу становлять прислівники, що походять від числівників у формі знахідного відмінку з прийменниками у(в), на, а також у формах місцевого відмінку з прийменником у(в): удвох (вдвох), утроє (втроє), удвоє (вдвоє), надвоє, натроє.
Види адвербіальних словосполучень:
1. Адвербіально-адвербіальне словосполучення. Це словосполучення є типом прислівникових словосполучень із залежним словом прислівником, дієприслівником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (надзвичайно просто, ледве йдучи).
2. Адвербіально-ад’єктивне словосполучення. Це тип дієприслівникових словосполучень із залежним словом дієприкметником, порядковим числівником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (стежачи за написаним, йдучи за першим).
3. Адвербіально-вербальне словосполучення. Цей тип прислівникових словосполучень має залежне слово дієслово. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (треба з’ясувати).
4. Адвербіально-нумеральне словосполучення. Цей тип прислівникових словосполучень має залежне слово числівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (більше трьох).
5. Адвербіально-прономінальне словосполучення. Це словосполучення є типом прислівникових словосполучень із залежним словом займенником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (недалеко від нас).
6. Адвербіально-субстантивне словосполучення. Такий тип прислівникових словосполучень має залежне слово іменник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (близько від села).
Натомість відприслівникова транспозиція – одне із джерел появи вторинних предикатів. Транспонованими словами в такому випадку виступають прислівники з обставинним та якісно-означальним значеннями: безлюдно, близько, важко, відрадно, вітряно тощо та слова з модальним значенням необхідності, можливості: важливо, варто, можна, необхідно, потрібно, треба та ін. У такому випадку прислівники не змінюють морфологічних ознак і набувають нову синтаксичну функцію – відображають тільки перший ступінь вербалізації (предикативацію). Відмінність прислівникових предикатів від власне-дієслів полягає у тому, що дієслівні категорії в предикативних словах виражені не синтетично (за допомогою флексій або інших морфем морфологічного слова), а аналітично, тому у науковій літературі їх ще називають аналітичними дієсловами.
Умовою для предикативації є наявність словосполучення, у якому залежним від опорного дієслова компонентом виступає прислівник. Під впливом контексту словосполучення зазнає редукції опорного дієслова, внаслідок чого прислівник, потрапивши в позицію останнього, перебирає на себе предикативні функції. Предикат, виражений прислівником, супроводжує аналітична синтаксична морфема або напівморфема, яка виражає граматичні категорії часу, способу, виду та ін. (було, буде, стає, стало, стане): радісно → було радісно, чудово → буде чудово, яскраво → було б яскраво. Із функціонуванням прислівника у ролі дієслова (номінація уже не ознаки дії, а самої дії) фіксуємо одночасну трансформацію граматичних категорій часу, особи. Подібно до дієслова, транспоновані прислівники вступають у валентний зв’язок з іншими частинами мови за схемою дієслова. Вони бувають одновалентними і керують формами у суб’єктній функції (Мені було лячно; Дівчинці було сумно) або двовалентними – відкривають позиції суб’єкта стану та об’єкта стану (Шоферові гарно видно дорогу). Найчастіше функцію суб’єкта стану передає давальний відмінок, а функцію об’єкта стану – знахідний відмінок. Характерною рисою деяких предикатів є можливість поєднання з прийменниково-відмінковими формами чи прислівниками синкретичного характеру (у типових випадках із значенням просторово-суб’єктним): У лісі темно; На вулиці тихо; Надворі тепло; Мені зробилося так соромно, ніби мене спіймали на крадіжці (М. Матіос).
Подібно до безособових дієслів, прислівникові предикативи ункціонують переважно в безособових реченнях.
В українській мові відприслівникові предикативи об’єднують у такі групи: слова на позначення фізичного стану людини (боляче, голодно, жарко, млосно тощо), слова на позначення емоційного стану, психічних переживань людини (весело, жаль, журно та ін.), слова на позначення стану навколишнього середовища (душно, вогко, морозно, спекотно, темно, тепло, тихо, холодно тощо), слова на позначення модальної модифікації стану (необхідності, доцільності, можливості) (варто, доцільно, можна, необхідно, потрібно, треба тощо), слова, які позначають модальні, часові відтінки значень (модально-часові) (ніколи, впору, рано, пізно тощо), слова, що виражають загальну оцінку дії (непристойно, корисно, повчально, дурно, природньо, властиво тощо).
Субстантивація є триступеневим процесом, реалізованим синтаксично, морфологічно та семантично: Він прикусив губу, звівся на ноги й майже (Adv) крикнув: – Не ваше діло!.. Не подобається — не йдіть! Ніхто вас сюди не тягне... (Б. Антоненко-Давидович) → Андрій з хворобливою цікавістю думав, чи знають вони про нього що-небудь важливе, чи ні, а вголос на слова слідчого відповів обережно оте „майже” (N) (І. Багряний). Майже у всіх випадках такої субстантивації не відбувається значних семантичних зрушень, вирішальним у таких випадках стає лише вживання слова у нетиповій для прислівника синтаксичній функції – носія ознаки.
У результаті процесу субстантивації прислівники набувають здатність виражати відмінкові відношення.
Широке вживання прислівників у ролі означень сприяє функціональному зближенню прислівників з прикметниками. Сполучення прислівників з іменниками мають вищий ступінь аналітичності, вони багатші відтінками обставинних відношень, ніж сполучення іменників з прикметниками: біг наввипередки, розмова по-німецьки, свідок мимоволі, Київ сьогодні, парк улітку.
За способом зв’язку з основними словами прислівник-неузгоджене означення пов’язаний формою прилягання: море вночі, ліс улітку, двері ліворуч, робота наспіх. Він ускладнює семантику своїми лексико-граматичними значеннями місця, часу, способу дії.
Прислівники виступають означеннями до іменників при віддієслівному іменнику (читання вголос, бесіда напоказ, відмова навідріз тощо), при невіддієслівному іменнику (прямо герой, зовсім дитина, товар нарозхват, будинок зліва, грім здалеку, ноги нарізно, струмок внизу тощо), в особливих типах речень з прислівником-присудком.
Закріплюючись у новій прикметниковій позиції, прислівник може набувати морфологічного оформлення прикметника, в який уже перейшов синтаксично.
Транспозиційний потенціал прислівників проявляється в ад’єктивації переважно означальних та обставинних (переважно місця та часу) прислівників.
Оскільки числівники як лексико-граматичний клас уже не розвиваються, нумералізація є малопродуктивним процесом. Відприслівникова нумералізація реалізується на синтаксичному та семантичному рівнях. У сучасній українській мові шляхом відприслівникової транспозиції поповнюється переважно група неозначено-кількісних числівників: багато, небагато, мало, немало, достатньо, близько, дещо, чимало, ніскільки, скільки, стільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись, досхочу, трохи, трошки тощо.
До лексико-граматичного класу числівників транспозиціонують переважно якісні прислівники. Внаслідок переходу вони набувають граматичних ознак числівника – мають при собі: 1) іменники на позначення необчислюваних предметів і понять у формі родового відмінка однини (мало сорому, багато води); 2) іменники на позначення обчислюваних предметів і понять у формі родового відмінка множини (багато учнів, мало книжок, чимало обговорень).
У сучасній українській мові часто спостерігаємо перехід прислівника одразу до складу декількох лексико-граматичних класів (переважно неповнозначних), що створює багатокомпонентну функціональну омонімію: Я дала [дитині хліба].. Воно взяло й кинуло навпаки (Аdv: “назад, у зворотньому напрямку”) (Ганна Барвінок) → Голос його був зовсім не рокований, а, навпаки (Mod: вказує на підсилення того, про що говорять, всупереч сказаному, очікуваному), бадьорий та глузливий (Ю. Яновський); Проте нарікання в тоні не почувалось. Навпаки (Part: на початку речення підсилює те, що виражається всупереч очікуваному зі змісту попереднього речення), майже з кожного рядка било відчуття великого вдоволення (А. Головко); Панночка.. йшла по воду, як бабуся її навчила: не прямо до криниці, а вулицями обходила навпаки (Prep + род.в.: “напрямок, зворотний до чогось”) сонця (Г. Квітка-Основ’яненко); Контральто Антоніни Павлівни і слабенький, але в саму душу проникаючий Костів тенор – сплелися в чудному, може, й навпаки (Prep + дав.в.: вказує всупереч чому відбувається описувана в реченні дія) всяким музичним законам, дуеті, де партію козака вела контральто, а дівчини – тенор (Дніпрова Чайка); Колісник уражений пішов від неї, не сказавши ні слова навпаки (A: “всупереч, наперекір”) (Панас Мирний).
У складі часток група відприслівникових є найчисельнішою. Партикуляція реалізується синтаксично та семантично. Прислівник набуває значення частки тоді, коли він виконує видільну, підсилювальну роль. Об’єкти транспозиції перебувають у відношенні синтаксичної мотивації. До лексико-граматичного класу часток транспонуються означальні прислівники типу добре, єдино, звичайно, зненацька, лише, ліпше, навпаки, просто, прямо, тільки, ще тощо. Найчисельнішою групою є транспозити на -о (виключно, зрозуміло, натурально, певно, прекрасно, прямо, рівно, точно, чисто та інші); менш чисельною, але також значною за кількістю є група транспозитів на -е (добре, ледве, краще, рішуче тощо).
У модальні частки зі значенням припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного транспозиціонують прислівники ледь, майже, приблизно та ін., а у складені частки цієї групи навряд чи, ледве чи та ін. транспозиціонують (застосовуючи приєднання допоміжної частки чи) такі означальні прислівники, як навряд, ледве.
У розряд стверджувальних часток переходять такі прислівники, як чудово, відмінно, прекрасно, добре, ладно, ясно, так тощо.
Причиною препозиціоналізації є розширення валентності вихідних прислівників. Прислівник, сполучаючись з іменником, займенником, числівником в непрямих відмінках, керуючи ними, виявляє валентну активність, що стає основою виникнення релятивності: обійти навколо – обійти навколо будинку, зупинитися поблизу – зупинитися поблизу магазину.
Відприслівникові прийменники сполучаються з родовим, орудним та давальним відмінками іменників, які є найпоширенішими елементами прийменниково-відмінкової форми. Прислівник втрачає роль опорного компонента, а на колишній залежний від прислівника іменник переходить лексичне значення новоствореної прийменниково-відмінкової форми: Шкаруба в садку, на лаві, побачив дівчину, підійшов і мовчки сів поруч (Adv) (В. Собко) → Поруч (Prep + ор.в.) хаток ліпилися крихітні вівчарні, корівники, стояли височенні ожереди сіна (З. Тулуб).
Просторові прийменники є переважно відприслівниковими транспозитами. При цьому прислівники переходять як в контактні (всередині, зверху, поверх, посередині та ін.), так і в дистантні прийменники (близько, неподалік, далеко, навколо, довкола, кругом, поміж, поперед, навпроти, вище, нижче, навздогін, назустріч тощо). Обставинні прислівники часу активно транспозиціонують у темпоральні прийменники (впродовж, наприкінці, одночасно). Незначна група прислівників переходить у логічні прийменники, що виражають відношення відповідності (відповідно, залежно, згідно тощо) та допустові відношення (наперекір, незалежно та ін.). Рідше в прийменники переходять деякі якісні прислівники (просто).
Кон’юкціоналізація прислівників пов’язана із процесами абстрагування мовних явищ, оскільки перехід повнозначного прислівника у службовий сполучник є результатом втрати словом валентних зв’язків та набуттям властивості виражати смислові відтінки між членами речення або частинами складного речення: Щойно (ЛЗAdv: “тільки, допіру, недавно”) пройшов дощик, і в вечірніх сутінках можна було відчути, як дихає степ (Л. Смілянський) → Щойно (Con – указує на швидке настання дії в головній частині після завершення описуваної дії в підрядній часнині) пароплав почав підходити до пристані, Ерік кинувся на верхню палубу (П. Панч). Відприслівникова кон’юкціоналізація характеризується двоступеневістю: через незмінюваність обох лексико-граматичних класів вона потребує лише синтаксичних та лексичних змін слова (без морфологічних зрушень).
Означальні прислівники (особливо, передусім, рівно, точно, ніби, надто, насамперед, зокрема, приміром тощо) унаслідок кон’юкціоналізації переважно набувають значення пояснювальних сполучників, проте можуть переходити і до складу протиставних (втім (утім), однак, одначе, інакше, щоправда) та допустових сполучників (однак, дарма що).
У сполучники переходять і обставинні, переважно часові, прислівники відколи, затим, допіру, іно (йно), потім, щойно, доки, коли, скоро, тільки, лише, ледь, ледве, заледве, як, нарешті, відтоді як. Меншою мірою кон’юнкціоналізуються прислівники місця (де, куди, кудою, звідки), причини (затим що, навіщо, чому, тому, як) та мети (затим щоб, аби).
Прислівники, що переходять у модальні слова, втрачають своє лексичне значення та починають уживатися для вираження ставлення мовця до змісту висловлюваного та його достовірності: Цілком природно звучать пісні сина коваля, який зріс серед сільської бідноти (М. Рильський) → Я, природно, не бажав би зв’язувати себе такою обіцянкою (І. Кулик). Це прислівники, які передають значення реальності, достовірності, констатації твердження (безперечно, безсумнівно, безумовно, достеменно, запевне, звичайно, зрозуміло, навпаки, натурально, нівроку, об’єктивно, природно, певно, справді, щоправда, ясно, звісно і под.), виражають значення можливості, імовірності, припущення (видно, видимо, вірогідно, десь, ймовірно, мабуть, може, можливо, очевидно, очевидячки, правдоподібно, напевно, напевне, певно та ін.), слугують для логічного впорядкування мовлення, виділення основної думки, висновку або результату (головно, взагалі, зрештою, врешті, нарешті, зокрема, по-перше, по-друге, обов’язково), вираження суб’єктивної оцінки мовцем або його співучасником (по-моєму, по-твоєму, по-його, по-її, по-вашому, по-нашому, по-їхньому тощо).
Перехід прислівників у вигуки презентовано лише на синтаксичному рівні (втратою синтаксичної функції), оскільки морфологічна незмінюваність характерна для обох лексико-граматичних класів, а прислівникове лексичне значення набуває тільки емоційного забарвлення: Видряпавшись нарешті (ЛЗAdv: “після чого-небудь, в кінці чогось”) на гору, похитуючись і важко дихаючи, стежкою йшла двонога істота (І. Багряний) → – Нарешті (Ins)! – зітхнула з полегшенням Христина. – Нарешті ви зробили це! (М. Гримич). Визначальним показником для вигуків виступає суб’єктивність семантики.
В українській мові зазнають інтер’єктивації означальні та зрідка обставинні прислівники. Внаслідок такого переходу поповнюється лексичний склад похідних (вторинних) вигуків, які вимовляються із сильною експресією. Це емоційні лексеми, що виражають позитивні (чудесно! чудово! добре! прекрасно! радісно! отак! нарешті! браво! тощо) та негативні емоції і почуття, іронію (жахливо! отак! чудесно! чудово! прекрасно! так-то! де там! туди ж іще! все (усе)! гидко! глухо! холодно! боляче! бридко! тощо); імперативні вигуки, що спонукають до діяльності (вперед! гірко! кругом! пріч! геть! цоб! цабе! тощо), вимагають припинення певної діяльності (вільно! годі! тихо! досить! обережно! тощо); апелятивні вигуки (обережно! ах так! як би не так!); а також етикетні вигуки (щасливо! всього! тощо).
Таким чином, слід відзначити, що процеси конверсії та транспозиції прислівників є досить продуктивними.
2.6. Нумералізація як типологічний різновид конверсії
Нумералізація (від лат. numeralis – числовий, від numerus – число) – вид конверсії, що полягає у переході окремих прислівників та іменників у числівники. У сучасній українській мові немає спеціальної групи числівників із значенням неозначеної кількості. Для позначення загальних кількісних понять вживають слова інших лексико-граматичних класів. Це прислівники мало, немало, чимало, багато, небагато та іменники безліч, тьма, сила, хмара, море, океан, маса, купа. Функцію числівників вони виконують в сполученні з субстантивами у родовому відмінку (багато працювати – багато праці). Для іменників типу сила, хмара, море, океан, маса, купа значення незліченно великої кількості набуває експресивне забарвлення: море (сила, хмара) народу; море (океан) сліз (крові), сила (купа) грошей. Ці кількісно-іменникові слова часто входять до складу сталих словосполучень і вживаються в розмовно-побутовому мовленні та мові художньої літератури.
Види нумеральних словосполучень:
1. Нумерально-адвербіальне словосполучення. Цей тип числівникових словосполучень має залежне слово прислівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (рівно десять, приблизно сто).
2. Нумерально-ад’єктивне словосполучення. Цей тип числівникових словосполучень має залежне слово прикметник, дієприкметник, порядковий числівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (останні два, троє покликаних, двоє перших).
3. Нумерально-вербальне словосполучення. Такий тип числівникових словосполучень має залежне слово дієслово. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (двоє розмовляють).
4. Нумерально-нумеральне словосполучення. Цей тип числівникових словосполучень має залежне слово числівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (двадцять без одного).
5. Нумерально-прономінальне словосполучення. Даний тип числівникових словосполучень має залежне слово займенник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (оці двоє, ті чотири).
6. Нумерально-субстантивне словосполучення. Цей тип числівникових словосполучень має залежне слово іменник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (семеро дітей, п’ять будинків).
|