1.2. Категоріальні характеристики частин мови
Кожна окрема одиниця мови, хоч би до якого мовного рівня вона не належала, має свою індивідуальну функцію у структурі мовленнєвого ряду і здатність відтворюватись у різних мовленнєвих рядах. Повторювана у різноманітних актах мовлення, одна і та ж з погляду матеріального вираження мовна одиниця, зберігаючи свою індивідуальність, може виявляти функціональні ознаки, властиві іншим одиницям, взаємодіяти з ними. Найвиразніше така взаємодія виявляється на словотворчому та граматичному рівнях, з якими тісно пов’язується проблема морфологічної структури слова та проблема поділу слів на окремі лексико-граматичні класи (частини мови). Традиційна класифікація частин мови, що бере початок ще від античних граматистів, дає можливість будь-яку словоформу чи окрему лексему підвести під відповідну рубрику.
Учені дотримуються думки про те, що проблема класифікації слів за частинами мови є передусім проблемою класифікації їхніх форм. Незаперечним є той факт, що кожна частина мови має у своєму складі, з одного боку, слова, що становлять її ядро, основу, оскільки виступають як такі, що належать лише до даного класу, і з другого,— до неї входять слова, які можуть належати й іншим класам. Здатність матеріальної лексеми виступати у складі різних класів є передусім наслідком вияву її граматичних ознак у різних мовленнєвих рядах, наслідком певної системи відношень між цими класами.
Розуміння семантики слова, особливостей його морфологічної структури, можливостей словозміни та сполучуваності з іншими словами, чітке розрізнення виконуваних словом синтаксичних функцій у реченні ось ті чинники, які сприяють правильному визначенню категоріального статусу слова (словоформи) у кожному окремому випадку функціонування. Граматичні розбіжності у системі частин мови, історично зумовлені розбіжностями їх синтаксичних функцій, реалізуються, як відомо, у словозміні та категоріальному вираженні (наявності чітко окреслених граматичних категорій у межах певних лексико-граматичних класів та їхніх розрядів). Взаємодія окремих класів слів, яка супроводжується появою в них нової граматичної якості, нових словотворчих можливостей і семантичних зрушень, створює необхідні умови для переходу слів з однієї частини мови в іншу.
Історія вивчення формування і розвитку функцій незмінних частин мови переконливо доводить, що переважна більшість складових одиниць цих класів виникла на ґрунті самостійних повнозначних словоформ: одні виникли ще в доісторичну епоху, інші документовані ранніми писемними джерелами, ще інші виникли у новій українській мові. Взаємодію незмінних слів, перехідні явища між ними можна спостерігати вже за найдавнішими східнослов’янськими граматиками кінця XVI – середини XVII ст. (граматиками Л. Зизанія 1596 p., Μ. Смотрицького 1619 p., І. Ужевича 1643 і 1645 pp. та ін.). Хоча вже на той час службові слова мали відмінні функціональні риси, найчастіше вони ототожнювалися з іншим класом незмінних слів – прислівниками, повнозначною частиною мови, сформованою як окремий лексико-граматичний клас у ранню історичну епоху розвитку мови. Пізніше О.М.Пєшковський образно назвав прислівники «звалищем», у якому знаходили місце ті незмінні одиниці, які вченим не вдавалося чітко диференціювати та підвести під певний лексико-граматичний клас.
Науково-теоретичне осмислення процесу взаємодії і переходу в системі незмінних частин мови чи не вперше в українському мовознавстві простежується у працях О.О.Потебні. Щоправда, спостереження вченого мали переважно спорадичний характер і порушувалися у зв’язку з розв’язанням інших граматичних проблем. Проте можна з упевненістю стверджувати, що, починаючи від О.О.Потебні, думка про функціонально-граматичну і семантично-структурну спорідненість деяких слів у межах різних класів, про можливості їхнього взаємопроникнення все більше привертає увагу дослідників і знаходить, зокрема, плідне вираження у працях таких відомих мовознавців, як О.М.Пєшковський, Л.В.Щерба, B.B. Виноградов та ін. [10].
Отже, вивченням перехідних явищ в системі частин мови займалося багато мовознавців і їх праці внесли величезний внесок у вивчення рідної мови.
|