|
|
Скачати 5.54 Mb.
|
У статті досліджено параметри словотвірної парадигми гомональних дієслів-ономатопів; простежено належність дериватів до трьох словотвірних зон – субстантивної, вербальної та ад’єктивної; окреслено словотвірні значення кожної зони; визначено набір словотворчих засобів, що експлікують їх; з’ясовано продуктивність кожного форманта.Ключові слова: дієслово-ономатоп, гомональне дієслово, словотвірна парадигма, словотвірна зона, словотворчий формант. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Одним із джерел збагачення лексики сучасної української мови є словотворення, яке, продукуючи нові похідні одиниці на ґрунті власних мовних ресурсів (твірних основ, словотворчих афіксів), не тільки забезпечує вербальну адекватність змінюваної екстралінгвальної дійсності, а й презентує вмотивовані національно-мовною свідомістю способи її категоризації. Отож інтерес до проблем словотвору як галузі мовознавства не випадковий: словотвірний аналіз, виявляючи закономірності постання наявних в українському лексиконі дериватів, розкриває можливості нашої мови в означенні нових явищ буття питомими похідними одиницями. На сучасному етапі розвитку української дериватології особливої актуальності набуває проблема створення типології словотвору, у якій типологізувальним чинником постає твірна основа. Розв’язання цього завдання можливе в рамках недавно © Кушлик Оксана, 2011 сформованого основоцентричного підходу, який, спираючись на твірну основу як засадничу, з одного боку, виявляє особливості словотвірного потенціалу певного слова, а з іншого – регулює реалізацію дериваційних можливостей твірних основ того чи того лексико-граматичного класу загалом та лексико-семантичного розряду зокрема. Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Універсальним засобом визначення словотвірного потенціалу слів, адекватним суті основоцентричного вчення, є, на думку З. Валюх, словотвірна парадигма – “особлива мікросистема дериватів одного ступеня творення, об’єднаних тотожністю твірної основи і протиставлених словотворчими формантами” [3, 29]. Відомий сучасний дериватолог В. Ґрещук уважає: парадигма є таким засобом як з огляду на те, що більш оптимальна й операбельна, ніж інші комплексні словотвірні одиниці (словотвірна пара, словотвірний тип, словотвірна категорія, словотвірний ланцюжок і словотвірне гніздо) [13, 24], так і на те, що лише вона здатна “зафіксувати у всій повноті дериваційну спроможність твірних різних лексико-граматичних, а в їхніх межах – структурно-граматичних груп” [12, 39]. У праці “Український відприкметниковий словотвір”, проаналізувавши структуру й семантику словотвірних парадигм якісних прикметників, учений першим в україністиці довів не лише системоутворювальну функцію цієї словотвірної одиниці (є засобом виявлення способів словотвору і словотворчих ресурсів у їхніх взаємозв’язках і взаємодії), а й прогностичну (презентує шляхи актуалізації семантичних континуумів твірних відповідних лексико-граматичних/структурно-семантичних класів) [12]. З. Валюх у монографії “Словотвірна парадигматика іменника в українській мові”, обстеживши словотвірні можливості іменникових слів, підтвердила: словотвірна парадигма – особлива одиниця мови; її особливість зумовлена “самою природою словотвору, що являє собою номінативну сферу мови, тісно пов’язану з позамовною дійсністю”; параметри конкретних словотвірних парадигм залежать від дериваційного потенціалу мотивувальних слів, який “зумовлює комплекс семантичних, структурних, функціонально-стилістичних, прагматичних чинників, визначальним серед яких є семантичний” [3, 309]. Учні та послідовники В. Ґрещука І.Джочка і Н.Пославська, узявши за основу його настанову про важливість вивчення дериваційної поведінки твірних слів різних класів аж до повного охоплення всієї твірної бази, опрацювали дериваційні можливості дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта [14] та з семою руйнування об’єкта [22]. Проте це лише невелика частина того, що належить встановити в ділянці з’ясування словотвірних спромог різних структурно-семантичних типів дієслівної лексики, зокрема, відзвуконаслідувальних дієслів, або ономатопів. Лінгвістичні розвідки останніх десятиліть свідчать про зацікавлення науковців цими одиницями. Так, Є. Карпіловська на їхньому матеріалі розробила методику автоматизованого конструювання комплексів дієслів, пов’язаних відношенням безпосередньої похідності, дослідила способи формального і семантичного впорядкування вербативів у словотвірному гнізді [17]. Т. Возний, застосувавши порівняльно-типологічний метод, виокремив суфіксальні словотвірні моделі вербативів, мотивованих вигуками і звуконаслідувальними словами, простежив продуктивність словотворчих засобів та окреслив чинники, які впливають на активність дериваційного процесу у східнослов’янських мовах [5]; [6]. О. Бабакова виявила своєрідність лексико-семантичної структури звукономінативних дієслів, проаналізувала зв’язки дієслів звучання з іншими лексико-семантичними групами та встановила залежність сполучувальних можливостей дієслівних лексем від їхньої семантики [1] тощо. Дослідження згаданих авторів здебільшого здійснено в рамках методик і прийомів традиційного формантоцентричного підходу, зорієнтованого на словотворчий формант як основний виразник дериваційної функції. Ми ж переконані, що адекватне відображення всієї складності словотвірної системи відзвуконаслідувальних дієслів можливе лише за умови застосування основоцентричного підходу до розгляду її елементів. Формулювання цілей статті (постановка завдання). Отож мета нашої наукової студії – визначити словотвірний потенціал дієслів-ономатопів (зокрема гомональних), окресливши при цьому мовні та позамовні чинники їх словотвірної активності, з’ясувавши особливості словотвірних значень порівняно з іншими мотивувальними основами. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. За ступенем семантичного наповнення дієслова-ономатопи належать до абсолютивних, тобто таких, що є “самодостатніми для вираження свого змісту й не відкривають обов’язкових правобічних позицій для заповнення їх словами-конкретизаторами” [16, 5]. Тому для них характерна факультативна сполучуваність, відсутність обов’язкових поширювачів, що певною мірою послаблює їхню словотвірну активність. Відповідно до типу діяча, тобто того, хто видає або створює звуки, їх поділяють на три основні групи: 1) гомональні, або дієслова на позначення звуків, що видає людина; 2) бестіальні, або дієслова, що передають звуки, які видають тварини, птахи, комахи, плазуни тощо; 3) предметні, або дієслова, що відтворюють звуки, утворювані за допомогою предметів [1, 5]. У межах гомональних відзвуконаслідувальних дієслів ви-окремлюємо кілька семантичних груп: а) дієслова, що позначають звуки, викликані певними фізіологічними процесами в організмі людини внаслідок хворобливого стану: гикати, кахикати, кректати, бухикати, чхати, шморгати, харчати, хрипіти, хропіти тощо; б) дієслова, що передають звуки, спричинені фізіологічними вадами мовлення: гаркавити, сюсюкати, шамкати тощо; в) дієслова, що відтворюють звуки, утворювані певним емоційним станом: гигикати, пхикати, пхинькати, пхукати, хихикати, хлипати, хухати тощо; г) дієслова, що виражають супровідні звуковияви: пихкати, пирхати, плямкати, пхукати, чвакати, сьорбати, тупати, хрумати, хрумкати, хрупати, цмокати, чвакати, човгати, шамрати, шаркати, шльопати, шморгати тощо. Деривати, утворені від гомональних дієслів-ономатопів, належать до трьох дериваційних зон – субстантивної, вербальної та ад’єктивної. Належність похідної одиниці до певної зони зумовлює діапазон словотвірних значень (транспозиційних, модифікаційних чи мутаційних) та відповідний набір словотворчих засобів. Субстантивна зона репрезентована передусім транспозиційними похідними із загальним словотвірним значенням “опредметнена дія”. Загалом виразниками цього значення є суфікси -нн-(-я) /-анн-(-я), -енн-(-я), -інн-(-я), -іт, -Ø-, -н-(-я), -няв-(-а), -от-(-а), -нин-(-а). Серед названих словотворчих засобів найпродуктивнішим, таким, що “виявляє особливу дієслівність” [18, 35], є суфікс -нн-(-я) /-анн-(-я), -енн-(-я), -інн-(-я). Він утворює похідні від усіх гомональних дієслів-ономатопів, пор.: бухикання, гагакання, гаркавлення, гигикання, гикання, кахикання, кувакання, пирхання, пихкання, плямкання, пхикання, пчихання, хрипіння, шемрання тощо, напр.: Їхня розмова точиться пошепки, і, як неспокійні бризки, перериває її раптом то кахикання агронома, то хрипкий сміх Кукси (О. Донченко). Маючи нейтральне забарвлення, суфікс -нн-(-я) /-анн-(-я), -енн-(-я), -інн-(-я) найбільш функціонально активний, що забезпечує йому позицію домінанти серед віддієслівних іменників [2, 105]; [8, 102]; [28, 209]. Крім загального словотвірного значення “опредметнена дія”, деякі субстантиви набувають предметних значень, зокрема результату, наслідку дії, що засвідчують лексикографічні джерела. За нашими підрахунками, 70% іменників на -нн-(-я) /-анн- (-я), -енн-(-я), -інн-(-я) виражають і дію за значенням відповідного дієслова-ономатопа, і звуки, утворювані названою дією, пор.: Удар ножем у спину ординцеві, передсмертне хрипіння ворога змусили на мить спинитися (С. Тельнюк) і Слухали стогін та хрипіння (С. Тельнюк). Решта віддієслівних іменників із цим словотворчим суфіксом передає лише опредметнену дію, пор.: гигикання, гаркавлення, гикання, пирхання, плямкання, пхинькання, пхукання, пчихання, тьхукання, хрумкотіння, хухання, чавкотіння, чвяхання, чвяхкотіння тощо, напр.: Те бухкання чобітьми від хліва до хати лякало Дороша (Гр. Тютюнник). Меншу кількість похідних у субстантивній зоні словотвірної парадигми утворено за допомогою суфікса -іт, пор.: тупіт, хихіт, хрумкіт, цмокіт тощо, напр.: І таке там піднялось, нагорі, що аж старий хотів іти втишувати: крик, вереск, гуркіт меблів, хрип, гарчання, тупіт ніг, гупання тіл (В. Винниченко). За нашими спостереженнями, цей суфікс не належить до власне транспозиційних, оскільки кожен з названих дериватів, окрім семантичної позиції “опредметнена дія”, виражає мутаційне значення “звуки, утворювані цією дією”. З огляду на те є всі підстави кваліфікувати суфікс -іт у названих субстантивах як транспозиційно-мутаційний. Іншим словотворчим засобом, який переводить гомональну дієслівну основу до іменникової, є нульовий суфікс, пор.: соп, хлип, хрип, хрум, хруп, цмок. На думку багатьох дослідників, словотвірний тип, у якому похідні утворені способом нульової суфіксації, належить до продуктивних [23, 72]; [28, 177]. Проте їх продуктивність як виразників словотвірного значення “опредметнена дія” поступається кількісному показникові похідних з тим же значенням за допомогою суфікса -нн-(-я) / -анн-(-я), -енн-(-я), -інн-(-я). Причиною цього є те, що тенденційно віддієслівні іменники способом нульової суфіксації частіше творяться від префіксальних дієслів, причому співвідносячись з обома їхніми видовими формами [9, 166]. Ступінь вираження опредметненої дії теж дещо різниться: у віддієслівних іменниках з нульовим суфіксом, на відміну від іменників на -нн-(-я) /-анн-(-я), -енн-(-я), -інн-(-я), значно ослаблена процесуальність вираженого ним значення. Тому вживання їх доречне тоді, коли необхідно вказати на результативність дії [20, 212], напр.: Мулисте дно запружинило під ногами, з хлипом вгинаючись верхнім пластом у прогнилу підґрунтову порожнечу і знов підіймаючись (О. Гончар). Іноді рівень переосмислення досить високий, що спричинює переважання мутаційного (результативного) значення над транспозиційним, пор.: І чувся Спиридонів хрип: – Убийте…Убийте! (С. Тельнюк) і Уже втрачаючи свідомість, подумав [Яремко – О.К.], що то був не крик, а хрип (С. Тельнюк). В окремих випадках зміщення акценту на нове, предметне значення зумовлює подальший розвиток багатозначності слова, поступову втрату зв’язку між різними значеннями колись єдиного слова і як наслідок – розпад полісемії аж до утворення омоніма, пор.: цмок¹ : 1. Звуконаслідування, що означає уривчастий звук від хлюпання. 2. Уживається як присудок зі значенням цмокати і цмокнути; цмок² : 1. Те ж, що і поцілунок. 2. Насос (СУМ, ХІ, 241). Значно меншу групу становлять деривати із суфіксом -н- (-я), який виражає значення сукупності, насиченості актів [2, 110], пор.: тупотня, хихітня, шамотня, напр.: Шамотня в залі не вщухала, хоч, здавалося, голоси й притихли (І. Вільде). Формант -н-(-я) належить до засобів словотворення з власною експресивністю. У сполученні з дієсловами, більшість яких має виразний розмовний характер, він формує субстантиви зниженого відтінку значення [2, 110]. Деривати малопродуктивних словотвірних типів із суфіксами -няв-(-а), пор.: тупотнява, хрупотнява, шамотнява та -нин- (-а), пор.: тупанина виражають лише транспозиційне значення “опредметнена дія”, напр.: В парку знялась страшенна стрілянина, галас, тупотнява (П. Колесник); Через який час до Василя виразно донісся крик паничів, тупанина ногами (Панас Мирний). У сучасній українській мові є похідні одиниці, які фіксують закінчену субстантивну транспозицію або етап, близький до її завершення. Вони утворені за допомогою суфікса -к- і його варіантів -вк-, -нк-, -чк-, пор.: гикавка, хрипка, хрипавка, напр.: І так перестрашено, кумедно – на чотирьох – утікав [татарин – О.К.] до свого стану, що козаки реготали до гикавки (Ю. Мушкетик). Семантична співвіднесеність з дієсловами внаслідок транспозиції втрачається і субстантив розвиває нове предметне значення “стан організму людини, спричинений тимчасовими фізіологічними процесами”, що належить до сфери мутації. Два субстантиви постали за допомогою форманта -от-(-а), пор.: пирхота, хрипота. Словотвірний тип малопродуктивний [2, 110 – 111]; [23, 72]. Аналізовані слова, як і в попередніх випадках, розвивають нове предметне словотвірне значення: пирхота – подразнення, лоскіт у горлі, а також кашель від цього (СУМ, VI, 358); хрипота: 1) утруднення в диханні, що супроводжується сиплими звуками; 2) сиплість, відсутність чистоти голосу (СУМ, ХІ, 146). Кінцевого переходу від транспозиційного до мутаційного значення зазнав також утворений флективним способом [10, 119] дериват хрипи, що уживається зі значенням: 1. Грудна клітка, груди. 2. розм. Бронхи (ВТС, 1572), напр.: Як Прохор вертався з корчми, підстерегли [сусіди – О.К.] його, напались і так побили, що одбили йому хрипи (І. Нечуй-Левицький). Відгомональні деривати на позначення носія процесуальної ознаки за внутрішніми та зовнішніми ознаками формують мутаційні словотвірні типи субстантивної зони. Виразниками цього словотвірного значення є суфікси власної експресивності – -ан, -ець, -ун, -ик, -ій, -ай/-тяй, -ань, -ач, -ук(-юк), -к- тощо, тобто суфікси, які в похідних іменниках передають конотативне забарвлення [20, 48]. Серед субстантивів домінують слова зі словотворчим засобом -ун. Загалом похідні із суфіксом -ун у сучасній українській мові вказують на поведінку особи, її вчинки, дії (пустун, брехун), темперамент людини, риси вдачі (балакун, говорун, веселун), зовнішність людини (товстун, хорошун), побутові звички, які є окремими доповненнями поведінки (верескун, плакун) [2, 71]; [20, 56]. Деривати, утворені від дієслів-ономатопів за допомогою форманта -ун, загалом акцентують акустичні властивості звуковияву (для бестіальних похідних) або мовлення (для гомональних похідних). Але якщо бестіальні субстантиви називають нейтрально носія процесуальної ознаки (Десь у запіллі шкреблася миша, й цвіркуни немудро музичили під піччю (Ю. Мушкетик)), то гомональні похідні одиниці – буркун, хрипун, хропун, чхун – є конотативно забарвленими, напр.: Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив оцього буркуна, а виявилось, що це добросердечна людина (Ю. Збанацький). Дещо поступається за продуктивністю словотвірний тип відгомональних дериватів, утворених за допомогою суфікса -л- (-о), пор.: бухикало, гикало, плямкало, тупало. Рівень експресивності у таких похідних збільшується. Окремі з них послугували джерелом творення українських антропонімів, напр.: Кошовий встав, одягнув кунтуш: – Йдіть геть, – сказав. – Дам одвіт на військовому крузі. – Зараз давай! – закричав гостролиций, з хвацькими вусами козак Плямкало (Ю. Мушкетик). Два деривати гаркавець та гикавець постали за допомогою суфікса -ець. Ці похідні, що зареєстровані лише у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” за ред. В. Бусела, мають розмовний, знижений відтінок із семою доброзичливості [2, 74]. Вербальна зона представлена темпоральними, квантитативними та результативними модифікаціями гомональних дієслів. Темпоральні модифікації дії як виразники певного часового проміжку – початку, кінця чи розгортання – виражають дієслова зі словотвірним значенням “почати видавати звук”, “видавати звук недовго”, “видавати звук упродовж окресленого часу”, “завершити видавати звук”. Найпоширенішими є девербативи з префіксом за- як виразником початкової стадії з’яви відповідних звуків, пор.: забухикати, загаркавити, загигикати, загикати, закахикати, запирхати, запихкати, заплямкати, запхикати, зацмокати тощо, напр.: Батько не відповів, тільки сумно похитав головою і знову схопився за груди, забухикав (В. Малик); Орися спросоння зацмокала губами, як дитина, що шукає соски (Г. Тютюнник). Варто зауважити, що похідні з формантом за- зі значенням “почати видавати звук” утворюють переважно всі гомональні дієслова. Лексикографічні джерела не зареєстрували таких дериватів лише від дієслів буркати, кувакати, пхукати, пчихати, сякати, хрупати, хухати. Виразником нетривалого звукового вияву є префікс по-: погарчати, покахикати, попирхати, попихкати, поплямкати, попхикати, потупати, похарчати, похихикати, похлипати тощо. Дієслова з префіксом по-, або делімітативні, на думку Т. Чубань, можуть передавати два ступені обмеженої тривалості: актуалізований (проміжок часу, кількісно диференційований за допомогою спеціальних лексичних або морфологічних засобів), напр.: Погарчало десь в очереті хвилину-другу, і заспокоїлося все (Ю. Мушкетик) і неактуалізований (проміжок часу не передбачає конкретизації обмеженої тривалості дії) [29, 438], напр.: Яковлєв хитнув головою, поплямкав губами, неначе доїдав вареника (Ю. Мушкетик). Абсолютно переважають дієслова другого ступеня обмеженої тривалості. Точно окреслену тривалість звукового вияву, тобто такого, що вкладається в певні часові межі, виражає, як відомо, префікс про-, пор.: пробухикати, пропихкати, прохрипіти, прохропіти тощо. Особливістю таких дієслів з тривало-обмежувальним, або пердуративним, значенням є те, що вони обов’язково супроводжуються конкретизаторами тривалості дій, процесів, станів, вираженими іменниками на позначення одиниць виміру часу (хвилина, година, день, ніч, доба, тиждень, місяць, рік тощо), прислівниками (довго, немало, чимало), числівниково-іменниковими сполуками [4, 237], напр.: Цілісіньку ніч пробухикав [Юхим – О.К.] (Ю. Збанацький); Застудився і прохрипів цілий тиждень (І. Чендей). Завершення, припинення тривалих дій, пов’язаних з видаванням певних звуків, передають форманти від-/од-, пере- та до- [4, 237]. Від гомональних дієслів, на противагу бестіальним, словотвірна спроможність яких щодо продукування похідних зі словотвірним значенням “завершити видавати звук” набагато вища (відскрекотати, відскрекотіти, відстрекотіти, відсюрчати, відтьохкати, відцвіркати, відщебетати), можна утворити лише поодинокі деривати, пор.: відбубоніти, досьорбати, пере-хлипати, напр.: Такеньки усе чисто одбубонів і дожидає, що пані йому одкаже (Марко Вовчок). Групу дієслів, що виражає квантитативні модифікації дії, традиційно поділяють на три підгрупи – зі значенням кратності вияву дії, ступеня вияву предикативної ознаки та участі у виконанні дії багатьох суб’єктів [4, 238 – 241]. Деякі з названих значень передають і деривати вербальної зони гомональних дієслів. Вони утворені за допомогою чотирьох способів: префіксації, суфіксації, конфіксації та постфіксації. І лише по-одинокі девербативи постали внаслідок префіксально-суфіксально-постфіксального способу. Першу підгрупу репрезентують дієслівні роди, що виражають однократні і багатократні дії. Словотвірне значення “видати звук один раз” реалізують дієслова доконаного виду, утворені суфіксальним способом – за допомогою форманта -ну-. До цього словотвірного значення додається здебільшого відтінок раптовості, пор.: буркнути, бухикнути, бухнути, гигикнути, гикнути, кахикнути, пирхнути, пихкнути, плямкнути, пхикнути, пхинькнути, пхукнути, пчихнути, тупнути, хихикнути, хрумкнути, хрупнути, хухнути, цмокнути, чавкнути, шаркнути тощо, напр.: “Все може бути”, якось дивно гигикнув Огієнко (О. Гончар). Лише два гомональних дієслова-ономатопи постали за допомогою суфікса -ону-, що виражає те ж словотвірне значення, але з відтінком інтенсивності, пор.: шарконути, шморгонути. Виразниками словотвірного значення “видавати звук багато разів” є дієслова недоконаного виду. Основним словотворчим засобом є конфікс по- ... -ува-, пор.: покахикувати, попирхувати, попихкувати, поплямкувати, попхинькувати, похлипувати, по-хрипувати, похропувати, похрумувати, поцмокувати, почавкувати, почмихувати тощо, напр.: Йонька гомонів собі та гомонів, попихкував люлькою (Г. Тютюнник). Дієслова з формантом по- … -ува-, на думку мовознавців, стилістично марковані й уживані лише в розмовному мовленні [27, 129]. До другої підгрупи квантитативних модифікаторів значення, як відомо, належать дієслова, які вказують на достатній, недостатній та надмірний ступені інтенсивності. Зі словотвірним значенням “видавати звук досить інтенсивно” вживаються девербативи доконаного виду, утворені за допомогою конфіксів на- … -ся, пор.: натупотітися, начхатися, напр.: Справник понюхав табаки і, начхавшись вволю, звелів принести лаву (С. Добровольський) та від- … -ся, пор.: відпирхатися, напр.: Опричники … відпирхалися і знову почали накидатись на хлопців (О. Гончар). На недостатню інтенсивність звуковияву вказують гомональні девербативи лише недоконаного виду. Вони утворюються за допомогою конфікса під- … -ува-, пор.: підкахикувати, підхихикувати, підхлипувати, підцмокувати, підшморгувати, напр.: Стукають [діти – О.К.] черевиками, труть подублі руки, під-шморгують носами (М. Епік). Загалом дієслова з конфіксом під- … -ува- в українській мові виражають словотвірні значення “злегка, не в повну силу здійснювати дію, супроводжуючи нею іншу дію” та “час від часу і не дуже інтенсивно здійснювати дію, названу твірним дієсловом” [7, 312]. Похідні одиниці частіше передають друге словотвірне значення. Окрім згаданого словотворчого засобу, деякі деривати постають за допомогою конфіксів при- … -ува- з двома відтінками значення: “видавати звук час від часу”, пор.: прикахикувати, прихлипувати (напр.: Прихлипуючи, жалілася [мати – О.К.] на своє тяжке одиноке життя та нещадний, без милості, характер Інокентія (Г. Тютюнник)); “видавати супровідний звук”, пор.: приплямкувати, притупувати, прицмокувати (напр.: Плямкав [кум Шевчик – О.К.] уві сні губами, прицмокував, неначе маляс лизькав (Ю. Мушкетик)) та с- … -ува- з двома відтінками значення: “видавати звук час від часу”, пор.: схропувати (напр.: Зітхають спросоння в’язні, хтось голосно схропує і відразу ж перевертається на другий бік, прокашлюється (Ю. Збанацький)) і “плачучи і уривчасто, судорожно вдихаючи, втягуючи повітря, видавати певні звуки” (СУМ, ІХ, 888), пор.: схлипувати (напр.: Дівчина прихилилася до Мотрі та тихо схлипувала (Панас Мирний)). Словотвірне значення “дуже інтенсивного звуковияву або його вичерпності” [8, 105], чи “підсилювально-інтенсивного вияву” [21, 8] виражають похідні доконаного виду із конфіксом роз- … -ся. Ці дієслова, указуючи на кінцеву фазу поступового наростання інтенсивної дії, засвідчують “результат – досягнення високого ступеня реалізації (крайньої міри дії)” [21, 8], пор.: розбухикатися, розпирхатися, розпхикатися, розхлипатися, розхникатися, розхропітися, розічхатися, напр.: Це вже дід твій запалив люльку, та розшвендявся, та розбухикався так, що й мертвого розбудить (Ю. Збанацький). Т. Сидоренко, виокремлюючи моделі лексико-семантичного поля дієслів мовлення з формантом роз- … -ся, називає ще низку слів, які позначають дії, пов’язані з видаваннями певних звуків людиною, зокрема: розбелькотатися, розбурмотітися, розсюсюкатися [26, 90]. Третю підгрупу квантитативних родів формують гомональні дієслова-ономатопи, які визначають участь у виконанні дії багатьох суб’єктів. Традиційно їх називають розподільними, або дистрибутивними [4, 240]. Виражаючи граматичне значення недоконаного виду, вони здебільшого утворюються постфіксальним способом. Постфіксальні девербативи позначають взаємно-зворотну дію, що відбувається між кількома суб’єктами, які одночасно є і об’єктами цієї дії, пор.: шушукатися (напр.: Шушукалися хлопці, щоб не викликати підозри (Ю. Мушкетик)), та загально-зворотну, що характеризує безоб’єктний стан суб’єкта, пор.: хихотатися (напр.: Хихочеться козак з того змагання (Ю. Мушкетик)). На межі між квантитативними модифікаціями та результативними перебуває дериват доконаного виду розсьорбати, утворений за допомогою словотворчого форманта роз-. Реалізуючи квантитативне словотвірне значенння “гуртом з’їсти що-небудь” (ВТС, 1265), він виражає ще й додатковий відтінок результативності. Видозміна словотвірного значення префікса залежить від семантики твірного дієслова. Взаємна мотивованість префіксальної і кореневої частини стає причиною появи нових значеннєвих відтінків у префіксах [24, 266], що й простежуємо в нашому випадку. Результативну модифікацію гомональних дієслів у вербальній зоні передають поодинокі одновидові дієслова доконаного виду з префіксами на- та ви-, пор.: натупати, висьорбати, напр.: Мовчки висьорбали його [розсіл – О. К.], з’їли м’ясо (Іван Франко). Особливістю вживання гомональних дієслів результативної модифікації є те, що результативність тісно поєднується з ознакою інтенсивного видання звуку. Тому, очевидно, деякі мовознавці результативні модифікації розглядають серед власне фазових та кількісних (інтенсивно-результативних) значень родів дії [27, 122 – 141]. Наповнення ад’єктивної зони словотвірної парадигми гомональних дієслів порівняно із субстантивною та вербальною незначне: усього 16% дієслів утворюють похідні прикметники. Транспонуючи дієслівну семантику в площину прикметникових значень, ці ад’єктиви реалізують здебільшого мутаційне слово-твірне значення “постійна ознака суб’єкта за звуковиявом”. Активним словотворчим засобом ад’єктивної зони слово-твірної парадигми є суфікс -лив-(-ий), пор.: хихотливий, хрипливий, хрумкотливий, хрумтливий тощо, напр.: Чую ніби хрипливий трохи голос твій біля бригадної садиби… (О. Гончар). Порівняно високий ступінь продуктивності цього словотвірного типу пояснюють “відсутністю дериваційних обмежень щодо перехідності/неперехідності відповідних мотивуючих дієслів” [11, 136]. Проте зв’язок гомональних дієслів з перехідністю чи неперехідністю зумовлює з’яву додаткових значеннєвих відтінків. Оскільки гомональні дієслова є неперехідними, то вони виражають постійну, без потенційної здатності до інтенсивного вияву ознаку. Окрему групу формують похідні із суфіксом -к-, пор.: хлипкий, хрипкий, хрумкий, хрупкий, шамкий, напр.: З хати вже чулося хрипке покашлювання Оксена і веселий зі сну голос Дороша (Г. Тютюнник). Деривати з формантом -к- загалом виявляють високий ступінь функціональної активності, однак граматична сполучуваність поєднуваних компонентів слова має обмежений характер [2, 149]. Поодиноко представлені деривати із суфіксами -уч- та -л-, пор.: хрипучий, хриплий, напр.: Низький, хрипучий його голос вразив усіх (Ю. Мушкетик); Дід Живосил тормосив одного з них за рукав і хриплим голосом благав не чіпати (В. Малик). Утворені від гомональних дієслів-ономатопів деякі похідні прикметники, крім мутаційних, виражають ще модифікаційні значення, зокрема недостатньої міри виявленої ознаки, пор.: хрипуватий, хриплявий, напр.: Рухи його були повільні і поважні, голос баритоновий, трошечки хрипуватий (І. Франко). Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Параметри словотвірної парадигми гомональних дієслів-ономатопів залежать від їхнього словотвірного потенціалу, тобто сукупності дериватів одного ступеня творення, об’єднаних твірною основою і протиставлених слово-творчими засобами. Відповідно до частиномовної належності дериватів словотвірну парадигму гомональних дієслів-ономатопів формують три кількісно неоднакові зони – субстантивна, вербальна та ад’єктивна. Найбільш наповнена вербальна зона, найменш – ад’єктивна. Належність похідної одиниці до певної словотвірної зони зумовлює її спосіб творення. Субстантиви та ад’єктиви утворені суфіксацією, тоді як вербативи – префіксацією, суфіксацією, конфіксацією та постфіксацією. Похідні одиниці вербальної зони гомональних дієслів-ономатопів реалізують широкий спектр словотвірних модифікаційних значень, одні з яких поєднані з граматичним значенням доконаного виду, інші не змінюють видової характеристики твірної дієслівної основи. Темпоральні модифікації представлені словотвірними значеннями: “почати видавати звук”, “видавати звук недовго”, “видавати звук упродовж окресленого часу”, “завершити видавати звук”; квантитативні модифікації репрезентовані значеннями: “видати звук один раз”, “видавати звук багато разів”, “видавати звук час від часу і досить інтенсивно”, “видавати звук недостатньо інтенсивно”, “дуже інтенсивний звуковияв”; модифікації результативного характеру виражають словотвірне значення надмірності дії, рівень якої у деяких випадках може спричинити якісні зміни в об’єктів аж до його повного зникнення. Деривати субстантивної зони виражають п’ять словотвірних значень: “опредметнена дія”, “результат, наслідок дії”, “стан організму людини, спричинений тимчасовими фізіологічними процесами”, “орган дихання”, “носій (виконавець) процесуальної дії”. Виразниками першого значення є здебільшого транспозиційні і почасти – транспозиційно-мутаційні словотворчі засоби. Друге словотвірне значення експлікують транспозиційно-мутаційні та мутаційні словотворчі форманти і четверте та п’яте словотвірні значення – лише мутаційні суфікси. Похідні одиниці ад’єктивної зони репрезентовані лише віддієслівними прикметниками зі словотвірним значенням “по-стійна ознака суб’єкта за звуковиявом”. Найвищу продуктивність виявляє словотворчий суфікс -лив-(-ий). Словотвірний потенціал відзвуконаслідувальних дієслів загалом та гомональних зокрема в українській мові незначний, що зумовлено як позамовними, так і внутрішньомовними чинниками. Суть основного позамовного чинника полягає в обмеженому вживанні цих дієслів у суспільному, виробничому та побутовому житті українців порівняно з іншими семантичними групами дієслів. Стилістична маркованість багатьох із гомональних дієслів та вузька функціонально-стильова сфера вживання є визначальними внутрішньомовними факторами помірності їхньої словотвірної активності. Проте кінцевого висновку щодо цього можна дійти після аналізу дериваційної поведінки третьої групи твірних слів – предметних дієслів-ономатопів, без чого виявити типологію словотвірної парадигми відзвуконаслідувальних дієслів неможливо. Література
Умовні скорочення ВТС – Великий тлумачний словник української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2009. – 1736 с. СУМ – Словник української мови в 11-ти тт. – К. : Наук. думка, 1970. – Т.1. – 800 с. ; 1975. – Т. VI. – 832 с.; 1978. – Т. ІХ. – 916 с. ; 1980. – Т. ХІ. – 699 с. |
| Закони Баррі Коммонера Сьогодні ми поговоримо про нас, людей, про довкілля, про проблеми,які виникають унаслідок ігнорування правил поведінки на природі,... |
3. Актуальні проблеми виховної роботи в Збройних Силах України СОЦІАЛЬН-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА -ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ |
| МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Постановка проблеми Постановка проблеми. У ХХІ сторіччя людство ввійшло у стадію розвитку, яке одержало назву постіндустріального або інформаційного... |
Філософські проблеми і дисципліни Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття,... |
| Донецький національний університет економіки Навіть в США дослідженням цієї проблеми почали займатися лише в 80-90-х роках, а в Україні і того пізніше. Про інтерес до цієї проблеми... |
“ ГЕНОМ ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКІ ТА ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ... ... |
| Глобальні проблеми людства. Міжнародні соціальні проблеми реферат українською Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства... |
План Проблеми війни і миру. Екологічна проблема. Сировинна та енергетична проблема Ці проблеми вивчаються багатьма науками, в тому числі й географією, хоч би тому, що в географічній оболонці Землі всі компоненти... |
| Л.І. Лазаренко. Впровадження інтерактивних занять як засіб розвитку... У статті розглянуті проблеми теоретичного обґрунтування технологій інтерактивного навчання, наведені рекомендації щодо складання... |
Економічні проблеми молоді в Україні та можливі шляхи їх вирішення Україні, у вирішенні яких і так не особливо досягла успіху ні попередня, ні нинішня влада. Тобто констатація факту існування даних... |