ПРОБЛЕМИ

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34

УДК 811.161.2:81367.321

Б 14
Мирослава БАГАН
ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ УВИРАЗНЕННЯ

ПЕРСУАЗИВНИХ ЗНАЧЕНЬ
У статті проаналізовано роль заперечення у вираженні різних персуазивних значень (впевненості/невпевненості мовця у вірогідності висловленого, можливості/неможливості, ймовірності/неймовірності, необхідності, неминучості висловленого), доведено тісну взаємодію категорій заперечення та персуазивності.

Ключові слова: заперечення, персуазивність, модусне значення впевненості, модусне значення невпевненості, модусне значення неможливості.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Для кожного мовця важливо не тільки повідомити своєму співрозмовникові (співрозмовникам) про ті чи ті події (ситуації) дійсності, а й висловити своє ставлення до них. Суб’єктивна інтерпретація відповідної події є елементом модусу – обов’язкового, поряд з диктумом, компонента змісту речення, вперше уведеного в науковий обіг швейцарським мовознавцем Ш. Баллі й трактованого ним “як реакція мислячого суб’єкта на уявлення” [2, 41]. Для успішного послуговування мовою важливо оволодіти всіма засобами й способами вираження модусних смислів, серед яких сьогодні розрізняють актуалізаційні, соціальні та кваліфікативні, передусім смисли авторизації, персуазивності, мети висловлення [11, 21].

Модусна категорія персуазивності охоплює оцінні значення, якими мовці характеризують вірогідність повідомлюваного

© Баган Мирослава, 2011

[7, 683]; [11, 39]. Ідеться не про об’єктивну можливість/неможливість висловленого, а про суб’єктивну впевненість/невпевненість мовця в його вірогідності. Позитивне значення цієї категорії, тобто впевненість мовця, є здебільшого імпліцитним, тоді як вираження невпевненості потребує спеціальних засобів. Їх вибір, наголошує В. Шинкарук, залежить від ступеня “невпевненості аж до самої впевненості в зворотному” [11, 40].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Особливості мовної реалізації персуазивних значень вірогідності й невірогідності неодноразово привертали увагу українських та іноземних мовознавців. Так, у дисертаційній праці Д. Носкової “Категорія персуазивності та її репрезентація в оказіональних дериватах”, поряд із розглядом особливостей вираження персуазивності в індивідуально-авторських новотворах німецької мови [4, 7 – 16], схарактеризовано також основні теорії і поняття персуазивності, тобто оцінного ставлення. Його авторка трактує як таке, що “пов’язане з мовленнєвим впливом і викликає певну реакцію реципієнта на почуте, вимагаючи тим самим від нього відповідної діяльності” [4, 6]. Погоджуємося з думкою Т.Телецької, що модальність як “мовна категорія вираження оцінки мовцем способу існування зв’язку між об’єктом дійсності та його ознакою, а також ступінь пізнання та бажаності здійснення цього зв’язку для мовця” є складноструктурованим феноменом (з макроелементами дійсності й недійсності), у якому макроелемент недійсності презентують значення ірреальності, предметної модальності, волевиявлення та вірогідності [8, 5]. З-посеред розвідок, присвячених модальності як функціонально-семантичній категорії, виокремимо дослідження В. Чолкан “Складові персуазивної модальності та засоби її вираження в українській мові”, у якому виділено компоненти персуазивної модальності і простежено особливості їх вираження в сучасній українській мові [10]. Дисертаційна праця О. Копитова цікава для нас передусім тим, що в ній розглянуто способи взаємодії, до того ж на рівні тексту, кваліфікативних значень персуазивності та актуалізації [3]. Однак категорія персуазивності у стосунку до категорії заперечення ще не була предметом спеціального розгляду, хоча заперечення є дієвим засобом комунікативного впливу: воно дає змогу скорегувати думки й поведінку реципієнтів мовлення, уберегти їх від хибних висновків та вчинків.

Формулювання цілей статті (постановка завдання) – проаналізувати роль заперечення у вираженні персуазивного модусу.

Дослідники нерідко відзначають інтерпретативний характер заперечення, його здатність зм’якшувати висловлення [1, 249]. На нашу думку, мовці вдаються до заперечних структур не лише для формування некатегоричного модусу висловлення, а й для передавання різних персуазивних відтінків. Вивчення цього явища посприяє уточненню відомостей про вторинні функції заперечних одиниць, а також розширить уявлення про межі функціональної взаємодії категорій заперечення та персуазивності.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Найбільшою мірою заперечення перетинається із вираженням персуазивного значення невпевненості. Сумнів за своєю суттю взагалі є критичною рефлексією, що ґрунтується на запереченні власної обізнаності. Сумніваючись, мовець фактично визнає: “Я не знаю точно”. Тому всі лексичні й лексико-граматичні засоби вираження сумніву (вагатися, сумніватися, знітитися, очевидно, ймовірно, либонь, заледве чи, нібито, мовбито, хтозна та ін.) репрезентують внутрішньорефлексивне заперечення мовця. Воно не виконує типової для заперечення корегувальної функції, оскільки не спростовує певних припущень, проте допомагає мовцеві інтерпретувати своє бачення ситуації. Не випадково персуазивне значення невпевненості часто реалізують за допомогою поєднання граматичних негаторів із лексемами знати, думати, вірити, наполягати, певний, переконаний, факт та ін. у модусній частині висловлення, пор.: Я навіть не певний, що Бог створив людей за своєю подобою (Л. Костенко); Та не знаю, чи почув вiн мене (О. Чорногуз); Не думаю, що підмурівок той лишається без змін протягом життя (В. Дрозд); Навіть якщо ви напишете геніальний сценарій, ще не факт, що його затвердять (День, 17.06.09).

Заперечне значення невпевненості в українській мові актуалізують частки ніби, нібито, наче, начебто, неначе, неначебто, немов, немовби, немовбито, пор.: У кучерявому розпущеному волоссі Жоржетти вона такої [шпильки] нібито не примітила… (Г. Тарасюк); Такий не впевнений у синові? Начебто ні. Проте не знаю, не знаю (Ю. Мушкетик). Прикметно, що деякі з них безпосередньо містять граматичні маркери заперечення у своїй структурі (пор.: немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто), що також свідчить про семантичну близькість невпевненості й заперечення. Крайній ступінь невпевненості у ймовірності чогось часто межує з його запереченням узагалі, унаслідок чого модальні компоненти зі значенням невпевненості легко потрапляють у зону негації.
Зокрема, в усному емоційному мовленні їх цілеспрямовано вживають для іронічного заперечення ймовірності якої-небудь дії чи стану, пор.: – ... В таке може повірити навіть найзаклятіший емґебіст. – Го-го! – присвиснув Юрко. – Ніби ти знаєш, у що він може повірити…(М. Матіос) → ... Ти не знаєш, у що він може повірити; Неначе ти віриш, що з тобою так учинили. Але ж ти сам добре знаєш, що це неправда (В. Винниченко) → ... Ти ж сам не віриш, що з тобою так учинили.

Використання модальних компонентів з семантикою невпевненості у формально заперечних реченнях спричиняє формування стверджувального модусу висловлення, пор.: Ніби ти не чув від друзів і знайомих, що таке закордонні стажування (Є. Кононенко) → Ти ж чув від друзів і знайомих, що таке закордонні стажування; Наче ти насправді не знаєш, хто у твого друга в лікарні лежить, а хто на волі гуляє (Валерій і Наталя Лапікури) → Ти ж знаєш, хто у твого друга в лікарні лежить, а хто на волі гуляє. Здатність модальних часток нівелювати семантику спеціалізованого виразника заперечення (частки не) свідчить про набуття ними вторинної заперечної функції. Такі конструкції з непрямим запереченням прямого заперечення зручні для передавання докору, подиву, обурення з приводу неадекватної реакції співрозмовника.

Характерно, що за допомогою заперечення мовця реалізують не лише персуазивне значення невпевненості, але й протилежне йому значення впевненості, пор.: безперечно, без сумніву, неодмінно, без варіантів, поза сумнівом, не інакше. Вираження впевненості через заперечення є особливо переконливим, оскільки воно створює ефект зваженості думки, ніби мовець припускав протилежні варіанти, але відкинув їх як хибні і тепер впевнений лише в повідомлюваному, напр.: Але, без сумніву, цей вечір дуже вплинув на Івана Кириловича та якоюсь мірою штовхнув його до науки (В. Дрозд); Тарас Березовець: Кіна не буде: Раду розпустять без варіантів (Українська правда, 04.09.08); Кожна жінка має сама перейти через це, тільки так приходить досвідчення, і не інакше (П. Загре-бельний).

Заперечний компонент входить також до складу прикметників безсумнівний, безперечний, беззаперечний, беззастережний, якими мовці характеризують те, у чому твердо переконані, пор.: Беззаперечний факт: ліберальні демократії процвітають, постійно балансуючи від кризи до кризи у крихкій рівновазі між кейнсіанством і монетаризмом (День, 26.11.08); Беззастережними друзями Президента лишаються його Адміністрація, РНБОУ і група людей, покликаних творити позитивний образ гаранта, його імідж (День, 03.07.99). Становлять інтерес також спільнокореневі прикметники з двома заперечними префіксами небезсумнівний, небеззастережний, небеззаперечний. Відома думка, що заперечні префікси, поєднуючись, надають слову значення ствердження, яке якісно відрізняється від первісного ствердження ознаки тим, що не просто вказує на наявність ознаки, а наголошує на її неповноті, відносно обмеженому, проте досить значному вияві [5, 34]. Порівняння згаданих прикметників із власне стверджувальними корелятивними прикметниками або відповідними описовими структурами (небезсумнівний і сумнівний; небеззаперечний і той, що викликає заперечення; небеззастережний і той, що викликає застереження) засвідчує, що прикметники з префіксальним комплексом небез- справді репрезентують слабший ступінь вияву ознаки. Тому їх використовують у книжному мовленні для послаблення категоричності висловлення. З іншого боку, за рахунок двох заперечних формантів такі прикметники акцентують на дискутивному характері ознаки. Уживаючи їх, мовець полемізує із чиїмись оцінками. Наприклад, у реченні Цей сміливий і небезсумнівний висновок чомусь не став предметом наукової дискусії (День, 28.05.00) за допомогою прикметника небезсумнівний автор указує на те, що висновок, який комусь видається переконливим, викликає в нього сумніви. Отже, граматичні негатори допомагають передати не тільки впевненість мовця, але й його незгоду з надто категоричними визначеннями.

З вираженням персуазивного значення упевненості пов’язана традиція східних слов’ян заперечувати наявність суб’єкта, об’єкта чи ознаки дії за допомогою двох граматичних маркерів заперечення – заперечного займенника чи прислівника та приприсудкового негатора, пор.: Ніхто не сподівався від нього якихось вольових зусиль та власної гри (В. Кожелянко); О, я знаю, що для вас гріха немає ні в чому (В. Винниченко); Ніде немає літа (Л. Костенко); Нізвідки [Євпраксія] не ждала вістей (П. Загребельний). Відомо, що носії інших мов, наприклад англійської та німецької, в аналогічних випадках використовують лише займенниковий або прислівниковий негатор [6, 77]. Узвичаєння подвійного способу заперечення, ймовірно, пов’язане з комунікативно-прагматичною потребою східних слов’ян увиразнити, підсилити заперечення. Безперечно, що такі заперечні конструкції засвідчують надзвичайну впевненість мовця у повідомлюваному, пор.: Але Зелімхан Яндарбієв… почав з того, що Звіад Гамсахурдіа – видатний син свого народу і його належить поховати поруч із грузинськими царями. Шеварднадзе змінився з лиця і, зворухнувши жовнами, різко перебив Яндарбієва: – Ніякий він не син! Не син і не видатний. На ньому кров і нещастя народу (В. Шкляр). Нагромадження кількох заперечних займенників та прислівників надає висловленню ще більш категоричного й беззастережного звучання, пор.: Ніхто ніколи не може їй бути такий любий, як бідний Макс! (В. Винниченко); Нема між німцем і горбоносою ніякої любові! І не буде! Чуєте?! Ніколи не буде! Нізащо! (Люко Дашвар).

Семантичну структуру категорії персуазивності диференціюють не лише за ступенем суб’єктивної впевненості / невпевненості мовця, а й за його розумово-досвідною оцінкою ймовірності висловленого. На основі цього в межах персуазивного модусу аналізують значення можливості / неможливості, ймовірності / неймовірності, необхідності, неминучості висловленого [11, 45]. Реалізація цих значень безпосередньо пов’язана з використанням заперечних одиниць. Зокрема, ядерний граматичний негатор не часто вживають в інфінітивних реченнях для увиразнення значенням неможливості дії, пор.: Не знайти мені дороги у снігах шовкових ні до серця до твойого, ні до твого слова (І. Жиленко). Значення неможливості з відтінком недовіри передає заперечно-інфінітивна конструкція з підрядною з’ясувальною частиною не може бути, щоб.., пор.: Та не може бути, щоб немовля забули в лісі (Є. Гуцало); Знайомий пояснив, що золото подешевшало і все дивувався: “Та не може бути, щоб позаминулого року я здер із тебе за цей перстень 200 доларів!” (М. Горбатюк). Саме зі словами можливості спеціалізований негатор не утворює конструкції подвійного заперечення на зразок: не міг не + інфінітив, не можна не + інфінітив, не може, щоб не + інфінітив та ін. Вони виражають інше модальне значення – необхідності, неминучості дії чи стану, пор.: І це тільки те, що потрапило в поле мого зору. Те, що я записав. Чого не міг не записати (Л. Костенко); Але це одна з найстійкіших імпресій. Їх не можна не бачити (Ю. Андрухович).

У сучасній українській мові є також синкретичні лексико-граматичні засоби, які експлікують заперечення з відтінком категоричної неможливості дії. Зокрема, вторинні відвигукові негатори дзуськи, зась не просто заперечують певне припущення, але й експресивно наголошують на неможливості повідомленого взагалі, пор.: ... Думаєте, я вам під ці вигадки дзеркальце віддам? Дзуськи! (В. Нестайко); …ніби ревне пильнувала якоїсь межі, за котрою й мало починатися для Ганнусі щось своє, осібне, до чого зась думкою доскочити і Оленці, і всім взагалі дівчатам… (О. Забужко).

Негатори допомагають мовцеві не лише висловити специфічні відтінки свого ставлення до повідомлюваного, але й скорегувати думку. Наприклад, ідіоматична модальна сполука не те щоб дає змогу висловлювати ймовірність певного визначення і водночас уточнювати його сутнісні ознаки, пор.: – Павле Андрійовичу, для чого ви мене покликали? Ще якась неприємність? – Та... Не те щоб неприємність. Хоч і приємного мало, – збентежився Корецький (Ю. Мушкетик); Ні, не так – я не те щоб думаю про нього, я просто втикаюся, бо він зараз десь тут (Ю. Андрухович). Ці приклади засвідчують функціональний сплав ненав’язливого заперечення та модусного значення імовірності. Уживання таких сполук зумовлене або невпевненістю мовця, або його свідомою орієнтацією на некатегоричне спілкування.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, категорія заперечення тісно пов’язана з модусною категорією персуазивності. Заперечні одиниці беруть безпосередню участь у вираженні різноманітних, і навіть прямо протилежних, значень епістемічної модальності: можливості і неможливості дії, впевненості і невпевненості мовця та ін. Це свідчить про важливу роль заперечення не лише в корегувальній, але й в оцінно-інтерпретативній діяльності людини.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua