ПРОБЛЕМИ

УДК 811.161.2’37-11”88”(081)М. Костомаров

Р 51
Юрій РИМАШЕВСЬКИЙ
ФОРМУВАННЯ СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ “НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ” в ХІХ ст.: КОНТЕКСТ ПРАЦЬ М. КОСТОМАРОВА¹
У статті систематизовано досвід вивчення семантичного поля “національна ідея”, описано особливості його становлення на матеріалі наукових праць М. Костомарова. Виокремленням інтегральної семи виявлено компоненти поля, здійснено їх систематизацію, розподіл між ядром та периферією, визначено гіперо-гіпонімічні, синонімічні та антонімічні відношення між досліджуваними лексемами.

Ключові слова: М. Костомаров, семантичне поле, лексичне значення, сема, ядро, периферія.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Утвердження України як незалежної держави, успішний її поступ на шляху демократичних перетворень неможливий без чітко сформульованої національної ідеї як концентрованого виразу стратегічної мети, головних пріоритетів нації на осяжне майбутнє. До виокремлення поняття національної ідеї, окреслення його змісту приклалося не одне покоління великих українців, серед яких чи не насамперед треба назвати ім’я М. Костомарова. Актуальність окресленої проблеми пов’язуємо з відсутністю усталеного визначення терміна національна ідея в українських працях із соціолінгвістики та недостатньою сформованістю знання про динаміку розвитку його семантики у працях М.Костомарова.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Сучасні дослідження науково-публіцистичних творів ученого зосереджені головно на описі найважливіших ознак федералізму як визначальної одиниці державотворення. В. Козачок, до прикладу, простежує ґенезу поглядів М. Костомарова на цю форму державного укладу [16, 51 – 90], В. Смолій виявляє основні компоненти співвідносного з ним поняття [13, 498 – 500], С. Єкельчик та А. Круглашов здійснюють порівняння поглядів М. Костомарова зі збіжними поглядами його послідовників [4; 10], Ю. Пінчук доводить, що саме М. Костомаров уперше науково обґрунтував українську національну ідею [11]. Зосереджуючи увагу на змістовому наповненні поняття національна ідея, дослідники полишали поза увагою, через відсутність чіткої дефініції, те значення, яке сам М. Костомаров вкладав у цей термін. Це відповідно актуалізує проблему опису семантичного поля “національна ідея”, який дасть змогу не тільки виокремити змістові компоненти цієї категорії, а й встановити зафіксовані мовою зв’язки між ними та визначити, що для М. Костомарова було важливим, а що периферійним у розумінні національної ідеї.

У процесі формування поля ми врахували досвід україн-ських мовознавців стосовно вивчення семантики цього терміна.
З-поміж наявних праць виокремимо передусім запропонований Л. Ставицькою [15] опис національної ідеї як компонента художнього образу України та концептуальний її аналіз на матеріалі праць С. Бандери, здійснений І. Фаріон [18, 18 – 28].

Теорію семантичного поля сформували у ХХ ст. представники структуралістського напряму мовознавства. З. Вердієва [1], Ю. Караулов [6], З. Попова [12], Ж. Соколовська [14], Г. Щур [28] запропонували визначення поля як об’єкта лінгвістичного аналізу, встановили критерії його виділення, обґрунтували загальні принципи структурної організації. Попри набутий досвід у висвітленні цих питань, частина з них потребує докладнішого опрацювання. Скажімо, немає одностайності в окресленні критерію залучення слів до відповідного семантичного поля: чи постає поле явищем екстралінгвістичним, чи, навпаки, провідну роль у його формуванні відіграють власне лінгвістичні чинники [3, 90]; [14, 66 – 67]. Серед сучасних лінгвістичних праць переважають ті, що розкривають системні зв’язки між лексичними одиницями в межах певних семантичних полів. Це передусім дослідження П. Генкса [20], М. Кочергана [9], О. Тищенка [17], С. Денисової [2], В. Тарасової [16] та ін.

Услід за С. Денисовою, трактуємо семантичне поле як об’єднання різних елементів мовної системи, якому властива відкритість, здатність поділятися на ядро і периферію, прозорість і проникливість меж, наявність зон перетину з суміжними полями [2, 78]. До його основних ознак зараховуємо: 1) системність (наявність елементів поля і структурних відношень між ними); 2) семантичну й функціональну спільність елементів поля; 3) ієрархічну будову, що передбачає наявність гіперо-гіпонімічних відношень між одиницями поля; 4) ядро і периферію; 5) розмитість меж між зонами ядра і периферії, а також між зонами периферії; 6) атракцію як здатність поля притягувати до себе елементи інших полів або бути включеним до іншої інваріантної групи [19, 169].

Отже, треба виявити особливості структурування семантичного поля “національна ідея” у працях М. Костомарова. Її завдання – розкрити лінгвістичні засади опису семантичного поля і виокремити його ознаки на матеріалі праць М. Костомарова “Закон Божий” (1845 – 1846 рр.) [VII], “Мысли о федеративномъ началѣ въ древней Руси” (1861 р.) [III], “Двѣ русскія народности” (1861 р.) [IV], “Украинофильство” (1881) [V], “Словечко по поводу замѣчанія о федеративномъ началѣ Древней Руси” (1883) [VI]. Вибір матеріалу зумовлений тим, що в найновіших дослідженнях про роль М. Костомарова у становленні української нації зазначені праці розглянуто як такі, у яких висловлено ключові погляди вченого щодо формування української національної ідеї [7]; [11]; [13].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). До процедури визначення складників поля залучено метод компонентного аналізу, що ґрунтується на таких визначальних принципах: лексичне значення слова можна розкласти на семантичні складники (семи); той самий складник входить до значень різних слів [5, 63].

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Семантичне поле розпочинають моделювати з визначення архілексеми, навколо якої згодом формують польову структуру. Узагальнене значення базової одиниці має відповідати усьому змісту семантичного поля. При цьому встановлення змісту архілексеми відбувається через виявлення її основних лінгвістичних параметрів та осмислення предметно-логічних зв’язків відповідного поняття, що потребує звернення до надбань інших наук. Саме тому мовні чинники конструювання поля формулюються як загальні, тоді як позамовні – в основному як специфічні для окремих лексичних угруповань.

Наступний етап – це наповнення семантичного поля кон-кретними елементами з опорою на формальні показники семантичної близькості одиниць (спільну сему у семантичній структурі лексем виокремлюють застосуванням семного аналізу) та з урахуванням екстралінгвістичних факторів (системних зв’язків, наявних у позамовній реальності).

Структурною моделлю семантики слів і лексико-семантичних варіантів слів уважають словникову дефініцію як показник членування значення на більш прості компоненти, семантичні складники (семи). Основна сема лексичного значення в семантичній структурі слова виконує дві функції: у парадигматичному плані – функцію диференційності, а в синтагматичному щодо змісту слова – його ідентичності [16, 26]. Залежно від ступеня значущості тієї чи тієї семи для систематизації та розрізнення позамовних об’єктів розрізняють родові інтегральні семи, властиві усім одиницям певного класу, та диференційні семи – видові, за допомогою яких описують відмінності складників семантичного поля [5, 67]. Реєстрація певної лексеми у складі досліджуваного угруповання відбувається на підставі наявності в семантичній структурі сем, спільних з іншими компонентами.

Віднесення слова до ядра чи периферії семантичного поля зумовлене особливостями його лексичного значення та частотою вживання. Так, ядро семантичного поля формують здебільшого частотні у вживанні однозначні слова, семантика яких найменше залежить від контексту і максимально наближена до значення архілексеми. До периферії відносять частотні чи малочастотні лексеми, які набувають спільного з архілексемою значення тільки у певному контексті. Чим менш частотний і вужчий контекст, у якому вжито слово, тим більше віддалене воно від ядра поля [12, 183 – 184].

Моделювання семантичного поля не завершується виявом складників та розподілом їх поміж ядром та периферією. Важливо також встановити зв’язки, які виникають між його компонентами. Найактуальнішим є родо-видовий зв'язок, або гіперо-гіпонімічний. Він виникає між лексичними одиницями, які належать до однієї частини мови й об’єднані однією категорійною семою, унаслідок чого одне поняття співвідноситься з іншим, ширшим у семантичному плані й співвідносним з більшою кількістю денотатів. Поняття, що перебуває вище за рангом у системі польової ієрархії, вважається гіперонімом, поняття ж йому підлегле й вужче в семантичному плані – гіпонімом [5, 61].

Рідше між одиницями семантичного поля виникають синонімічні та антонімічні зв’язки. Синонімія здебільшого властива тим складникам периферії, що розташовані найближче до ядра. Антонімія виникає тільки між компонентами периферії [5, 61 – 62].

Отже, сформулюємо загальний підхід до виокремлення та опису семантичного поля: 1) наявність інтегрального значення; 2) набір компонентів поля з розкриттям і врахуванням словникових дефініцій; 3) систематизація лексем, у семантичних структурах яких виявлено інтегральну сему; 4) визначення місця конкретних лексем у структурі семантичного поля.

Застосуємо ці принципи до моделювання семантичного поля “національна ідея” на матеріалі конкретних текстів.

Моделювання семантичного поля “національна ідея” розпочнемо з розкриття змісту та обсягу однойменного поняття. Зміст поняття охоплює усю сукупність властивостей, ознак та відношень між предметами, ядро яких становлять диференційні ознаки, властивості та відношення, що уможливлюють розмежування понять. Обсяг поняття тлумачимо як набір у свідомості носіїв мови класу предметів, у кожному з яких зафіксовано ознаки, властиві досліджуваному поняттю [8, 403, 557]. Між змістом та обсягом поняття має місце зворотний зв’язок. Що більший обсяг поняття, то меншою є кількість ознак, які формують його зміст, і навпаки, вузьке за обсягом поняття дає змогу вичленувати з усієї сукупності ознак, властивостей, відношень ті, які найістотніше характеризують досліджувану одиницю.

У своїх працях М. Костомаров розглядає державну ідею та ідею слов’янської взаємності, що реалізуються в умовах федерації слов’янських народів у межах Російської імперії. Визначальну роль у формуванні цих поглядів вченого відіграла його належність до Кирило-Мефодіївського братства. Питання федерації та федералізму часто обговорювалося у середовищі кирило-мефодіївських братчиків [13, 498]. Поняття державна ідея та ідея слов’янської взаємності М. Костомаров ототожнював, про що свідчить їх синонімічне вживання у працях ученого [V, 321]; [VI, 900]. Відокремлення України від Росії в часи М. Костомарова було можливим тільки на засадах федеративного устрою [V, 322]. Потребу в консолідації слов’янських народів дослідник підтверджував аргументами: слов’яни мають схожий побут; походять з одного князівського роду; їх об’єднує християнська віра і єдина церква [III, 135 – 136].

За Костомаровим, носії державної ідеї – це по-різному по-іменовані люди: малоруси, южноруси [III,127], козаки, козацтво, народ український, українці [7, 26]. Незважаючи на спільність походження та схожість з іншими народами у вірі, побуті, традиціях, мові, вони відрізняються від болгар, великоросів, полабів, поляків, сербів та чехів [VIII, 22 – 23]. Насамперед у них різні антропологічні типи, тому й різна статура, постава, зовнішні риси [IV, 33 – 34]. Крім того, українці відрізняються від інших слов’ян за світосприйняттям. Наприклад, на відміну від росіян, українці в суспільному житті та управлінні державою цінують свободу та рівність. На підтвердження цього М. Костомаров зазначає, що козацтво як один із найяскравіших періодів української державності базувалося на принципі братерства, який виключав такі поняття, як пан та раб [VII, 24]. Світоглядні особливості приводять до формування особливого українського домашнього побуту, способу господарювання, традицій та звичаїв [IV, 33 – 34].

Формою реалізації державної ідеї М. Костомаров уважав федерацію, за якої центральні органи влади отримували б лише частину своїх повноважень від місцевих органів управління [VI, 899], був би республіканський лад, скасовано кріпацтво, визнано самостійні мови [III, 125], уведено єдину грошову одиницю, були б спільна армія, частини народної міліції, керівні органи федеративного союзу, інститут президентства, депутатів, урядників, конгрес на виборчій основі [VII, 33]. Вибір федеративного устрою для слов’янських народів у складі Російської імперії учений зумовлював особливостями їхнього історичного розвитку та географічного розташування. Удільно-вічовий уклад Давньої Русі був для М. Костомарова моделлю федерації ХІХ ст. Окрім того, за приклад слугували держави федеративного устрою, становлення яких активно відбувалося в середині ХІХ ст., – Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Швейцарія, а також Греція в період античного розвитку [VI, 900 – 901].

Відмінності між слов’янськими народами М. Костомаров аргументував за допомогою такої ознаки, як мова. У працях середини ХІХ ст. виразно простежується думка, що українська мова – це тільки діалект російської, сформований під польським впливом [V, 322]. Однак учений обстоює самостійність української мови, посилаючись на єдність діалектів та на їх відмінність від російської мови: “Каждый малоруссъ, усвоившій съ дѣтства говоръ одного изъ малорусских поднарѣчія, услышавъ первый разъ въ жизни говоръ другаго края, сразу признаетъ говорящаго за земляка, а не отнесется къ нему такъ, какъ бы отнесся къ великорусу или бѣлоруссу, услышавъ рѣчь послѣднихъ” [V, 327 – 328]. На думку М. Костомарова, ще одним доказом самостійності української мови є наявність її літературного варіанта, яким написано не тільки художні твори, але й наукові дослідження та релігійні посібники [V, 323 – 326]. Це ілюструє стильову диференціацію літературної мови, можливу в межах самостійної мови, а не окремого діалекту.

Ідею слов’янської взаємності визначало православ’я, яке уможливлювало об’єднання слов’янських народів у федерацію. Спільна релігія уніфікувала побут та світогляд більшості слов’янських народів. Завдяки православ’ю з’явилися єдині для усіх слов’ян церковні закони та юридичні поняття [III,]. М. Костомаров бачив майбутню федерацію як організовану за релігійними принципами рівності, братерства та свободи [VII, 27].

До яких висновків можна дійти? 1. Зміст поняття національна ідея формується як ідея державна та ідея слов’янської взаємності, реалізовані в умовах федерації слов’янських народів. 2. Ознаки федерації: республіканський лад, відсутність кріпацтва, самостійні мови, єдина грошова одиниця, загальна армія, частини народної міліції, керівні органи федеративного союзу, інститут президентства, депутатів, урядників, конгрес на виборчій основі. 3. Носії державної ідеї – українці (козаки, козацтво, малоруси, народ український, южноруси), які відрізняються від інших слов’янських народів (болгар, великоросів, поляків, сербів, чехів) антропологічним типом, світосприйняттям, мовою. 4. Православ’я як спільна релігія уможливлює реалізацію ідеї слов’янської взаємності.

Охарактеризувавши поняття державна ідея та ідея слов’янської взаємності, змоделюємо на матеріалі праць М. Костомарова однойменне семантичне поле.

Словосполучення національна ідея М. Костомаров не вживає. Лексичними маркерами, які вказують на те, що розкрита в історичних працях вченого ідея стосується всього українського народу, є слова державна [VI, 900] та слов’янська взаємність [V, 321], з якими сполучається лексема ідея.

Лексичне значення слова ідея у творах М. Костомарова не зафіксовано. У ХІХ ст. цю лексему тлумачили як “умопостигаемую и вѣчную сущность предмета въ противоположность его чуственному, преходящему явленію” [I, Т. 12, 798], “существующее только въ умѣ представленіе какого-нибудь предмета, превосходящаго всѣ подлежащіе опытному познанію” [VIII, Т. 5, 34], “понятіе о вещи; умопонятіе, представленье, воображенье предмета; умственое изображенье” [II, Т. 2, 4].

Окрім того, усі вище наведені словники фіксують набір обов’язкових ознак ідеї: наявність змістового наповнення та носіїв, у свідомості яких вона функціонує. У працях М. Костомарова змістовим наповненням державної ідеї є федерація українців з іншими слов’янськими народами. У середині ХІХ ст. федерацію тлумачили як “союзное государство” [VII, Т. 35, 407], “союз между нѣсколькими независимыми областями” [VIII, Т. 11, 38], “союзъ народовъ, областей или людей” [II, Т. 4, 548]. Учений конкретизує це визначення, називаючи федерацією систему окремих одиниць, об’єднаних центральними органами влади, яким делегують частину своїх повноважень місцеві органи управління [VI, 899]. М. Костомаров підкреслював, що федерації не схожі між собою і завжди залежні від історичних та політичних умов свого формування (“Не всякая федерація непремѣнно должна быть во всемъ однакова съ другой, какъ и общества человѣческія стоятъ между собою не въ одинаковой степени развитія” [VII, 901]). Отже, у лексичному значенні слова федерація можна виділити сему “зміст державної ідеї М. Костомарова”.

На позначення носіїв ідеї вчений використовує лексеми малоруси, южноруси [III, 127], українці, народ український, козаки, козацтво [VII, 26]. Це дає змогу виокремити у семантиці згаданих лексичних одиниць сему “носії державної ідеї М. Костомарова”.

Отже, семантичний аналіз лексем федерація, малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво, які репрезентують поняття державна ідея у творах М. Костомарова, дав підстави виокремити спільну для їхньої семантики сему “ідея”. Однойменна лексема слугує ідентифікатором поля, оскільки поняття, нею зафіксоване, тією чи тією мірою представлено у дефініціях наведених компонентів поля. У семантиці лексеми ідея міститься однойменна родова сема. Усі інші видові семи слугують для конкретизації її значення.

Аналіз семантики слів федерація, малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво дав змогу виділити дві видові диференційні семи, які, додаючись до родової семи, формують значення інших компонентів досліджуваного нами семантичного поля: 1) “носій ідеї”; 2) “зміст ідеї”. Перша виділена нами сема об’єднує лексеми, що вживаються для номінації осіб, які є носіями вичленованої М. Костомаровим ідеї – малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво. Сема “зміст ідеї” охоплює лексеми-синоніми федерація та союз.

Крім слів федерація, малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво, обсяг поняття державна ідея М. Костомарова охоплює ще й лексему православ’я. У структурі поняття воно є моделлю формування федерації. Тлумачні словники ХІХ ст. у семантиці цієї лексеми виділяють такі семи “христіанское вѣроисповѣданіе”, “засады устроения общества и его морали” [I, Т. 24, 926 – 927]. Православ’я може послугувати підставою для формування федерації. Це дає змогу виділити ще одну видову диференційну сему – “основа формування федерації”, реалізовану в лексичному значенні слова православ’я.

Отже, поле “державна ідея” у працях М. Костомарова охоплює слова, у значенні яких представлені видові семи “зміст ідеї”, “носій ідеї”, “основа формування федерації”.

Аналіз семантики компонентів досліджуваного нами поля дає можливість змоделювати дефініцію самого терміна державна ідея в розумінні М. Костомарова. Учений тлумачить її як ідею українців щодо федерації слов’ян, організованої на основі православ’я. З огляду на це лексеми, об’єднані трьома вище виокремленими видовими диференційними семами (“зміст ідеї”, “носій ідеї”, “основа формування федерації”), формують ядро досліджуваного семантичного поля. Сюди відносимо слова федерація, малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво, православ’я.

До складу периферії поля входять лексеми, що конкретизують значення компонентів ядра. Так, лексеми статура, постава, зовнішні риси, домашній побут, спосіб господарювання, традиції, звичаї – це лінгвістичні маркери відмінності українців від інших слов’янських народів. Особливу роль серед них М. Костомаров відводить мові, оскільки, всупереч тогочасним поглядам, обґрунтував окремішність української мови. Як аргументи вчений наводить стильову та територіальну диференціацію мови українців, що не властиво окремому діалектові.

Слова та словосполучення республіканський лад, скасування кріпацтва, єдина грошова одиниця, загальна армія, частини народної міліції, керівні органи федеративного союзу, інститут президентства, депутати, урядники, конгрес на виборчій основі характеризують структуру федерації. Лексеми та їх сполучення удільно-вічовий уклад, давньогрецький поліс, Сполучені Штати Північної Америки, Нідерланди, єдина релігія, руські князі, одна династія доповнюють зміст терміна федерація.

Окремі слова конкретизують значення відразу кількох складників ядра. Наприклад, лексема побут входить у периферію семантичного поля як конкретизатор значення слів українці та православ’я, лексема закон – слів федерація і православ’я.

Аналіз ядра показує, що воно утворене абстрактними номінаціями (православ’я, федерація, союз), назвами народів та окремих суспільних класів (українці, козацтво), які, як правило, мають високу частотність вживання. У досліджуваному семантичному полі чітко виділений центр – лексема ідея.

Розгляд периферії свідчить, що до неї належать лексеми та їх сполучення з конкретним значенням, не обмежені у сфері використання (грошова одиниця, загальна армія, домашній побут, спосіб господарювання), хоча вона включає також власні назви (Швейцарія, Греція, Нідерланди) та історизми (руський князь, давньогрецький поліс, удільно-вічовий уклад).

Встановимо системні зв’язки між лексемами, в семантиці яких виокремлено родову сему “ідея”.

Лексеми та їх сполучення малоруси, южноруси, українці, народ український, козаки, козацтво, чехи, полаби, серби, болгари, поляки, великороси є гіпонімами до номінацій слов’яни, народи слов’янські, плем’я слов’янське. Лексема федерація – гіперонім до мовних одиниць, що називають невід’ємні ознаки цього державного утворення: республіканський лад, скасування кріпацтва, самостійні мови, єдина грошова одиниця, загальна армія, частини народної міліції, керівні органи федеративного союзу, інститут президентства, депутати, урядники, конгрес на виборчій основі; виявляють види федерації: Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Швейцарія, Греція.

Лексема союз служить синонімом до слова федерація [VI, 901]. Ця синонімія зафіксована і в дефініціях енциклопедичних та тлумачних словників ХІХ ст. [I, Т. 35, 407]; [II, Т. 4, 538], [VIII, Т. 11, 38]. Синонімами у творах М. Костомарова є також слова українці, малоруси, южноруси та росіяни, великороси.

Зафіксовано також антонімічні відношення: свобода – кріпацтво, свобода – неволя, свобода – рабство. Підтвердження цієї антонімії знаходимо в словниках ХІХ ст. Так, у лексичному значенні слова свобода актуалізовано семи “своя воля”, “отсутствіе стѣсненья, неволи, рабства” [II, Т. 4, 151]. У семантиці лексеми неволя зафіксовано семи “противоположность воли”, “несвобода” [II, Т. 2, 506]. Слово рабство трактовано як “невольничество”, “крѣпосность” [VIII, Т. 4, 5]. У значенні лексеми крѣпакъ зафіксовано сему “раб” [II, Т. 2, 207]. Здійснений аналіз словникових дефініцій також засвідчує синонімічні відношення: неволя, рабство, кріпацтво; раб, кріпак.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, семантичне поле “національна ідея”, виокремлене на матеріалі праць М. Костомарова, – це розгалужена система лексем, об’єднаних спільною родовою семою “ідея” та трьома диференційними семами – “носії ідеї”, “зміст ідеї”, “основа формування федерації”. Структура досліджуваного семантичного поля охоплює ядро, периферію, гіперо-гіпонімічні, синонімічні та антонімічні відношення між його складниками.

Перспективи подальших досліджень убачаємо в застосуванні запропонованої методики до моделювання інших семантичних полів, актуальних для з’ясування історико-філософських поглядів М. Костомарова.