|
|
Скачати 5.54 Mb.
|
УДК 81’282.2: 371.214.114Ґ 80 Валентина ҐРЕЩУКІЗ МЕТОДИКИ ВИВЧЕННЯ У ШКОЛІ ДІАЛЕКТИЗМІВ ТА ЕТНОГРАФІЗМІВ, ЇХ СТИЛІСТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ У статті запропоновано нові методичні підходи до ви-вчення в 10 класі загальноосвітньої школи діалектних слів та їх стилістичного використання на уроках української мови та української літератури. Діалектизм потрактовано як стилістичну категорію. Зазначену тему рекомендовано вивчати на матеріалі повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”, реалізуючи міжпредметні зв’язки у вивченні української мови й української літератури. Ключові слова: діалектне слово, діалектизм, етнографізм, стилістичні функції, М. Коцюбинський, урок мови, урок літератури. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Програма з української мови для учнів 10 класу передбачає вивчення діалектизмів та етнографізмів, ознайомлення зі стилістичними функціями діалектної лексики, а також роботу з діалектними словниками. Водночас програма з української літератури містить як обов’язкові для вивчення учнями художні тексти, у яких майстерно, з відповідною стилістичною настановою використано діалектну лексику. Ця обставина створює добрі передумови не лише для реалізації міжпредметних зв’язків у вивченні мови та літератури з означеної проблематики, а й для становлення кожної молодої людини як представника свого народу, носія його національного характеру, бо “традиційний спосіб життя невіддільний від народу, а тому знати народні звичаї, обряди, вірування, сам характер національного буття має кожен, хто вважає себе українцем” [3, 5]. © Ґрещук Валентина, 2011 Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Учитель передовсім повинен подбати, щоб в учнів правильно сформувати поняття про “діалектизм” та “етнографізм”. Річ у тім, що діалектизмом часто називають будь-яке слово, обмежене ареалом свого поширення в межах певної мови. Про таке слово, що, безсумнівно, є діалектною категорією, діалектною мовною одиницею, не варто говорити, що воно діалектизм, щоб не розмивати справжньої сутності діалектизму, а треба його називати діалектним словом, діалектною одиницею, як це зазвичай робиться в діалектології. Діалектизм – це стилістична категорія, пор. його визначення у спеціальній літературі: “Діалектизм – це позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови” [6, 146]. У цьому визначенні підкреслено, що діалектне слово набуває статусу діалектизму внаслідок проникнення його в літературну мову. Ще чіткіше на таку визначальну ознаку діалектизму вказує російський дослідник діалектної лексики в мові художньої літератури І. Оссовєцький: “Слово, яке наділено хоч би однією діалектною диференціальною ознакою і яке введене до літературного твору саме як діалектне, можна визначити терміном діалектизм” [5, 320]. Що стосується етнографізмів, то це різновид лексичних діалектизмів, найменування реалій і понять матеріальної і духовної культури певної етнографічної групи. “В діалектній мові етнографізми нічим не відрізняються від інших елементів; у літературній мові етнографізми, як правило, не мають лексичних еквівалентів, їх входження у літературну мову зумовлене необхідністю позначення відповідних реалій і є джерелом розширення її словникового складу” [6, 178]. Знання діалектизмів і етнографізмів важливе, наголошує В.Кононенко, “не лише в практичному плані, а й в аспекті вивчення особливостей етнографічних груп, розуміння душі народу, місцевих традицій, психічного складу населення тощо” [3, 57]. Однак попри усвідомлення сучасною наукою діалектизмів та етнографізмів, з одного боку, як етнокультурних маркерів, а з другого, – як вагомих стилістичних засобів, проблема вивчення їх у школі недостатньо висвітлена як у теоретичному, так і в методичному аспектах. Формулювання цілей статті (постановка завдання): подати загальні відомості про стилістичні функції діалектизмів та етнографізмів і методичні поради для учителів щодо організації вивчення учнями стилістичних функцій гуцульських лексичних та етнографічних діалектизмів, формування навиків роботи з діалектним словником на матеріалі повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Текст цього твору, може, як жоден інший, виучуваний у загальноосвітній школі, надається для формування в учнів понять “діалектизм”, “етнографізм”, для спостережень над їхніми стилістичними функціями, для пошуку необхідної інформації в діалектному словнику тощо. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Практичне засвоєння учнями понять “діалектизм” та “етнографізм”, спільного й відмінного між ними радимо здійснити на матеріалі мови згадуваної повісті “Тіні забутих предків”, у якій М. Коцюбинський з величезною майстерністю використав гуцульські діалектизми й етнографізми. Під керівництвом учителя учні за заданими диференціальними ознаками самі віднайдуть такі гуцульські лексичні діалектизми, як сокотитися – “берегтися”, ґаджуга – “молода смерічка”, афини – “чорниці”, файний – “красивий, вродливий”, леґінь – “молодий хлопець, парубок”, чюріти – “текти”, челядь – “жінки”, маржина – “худоба”, стариня – “батьки”, плова – “злива”, курбало – “глибоке місце ріки”, матриган – “беладона”, ґоґодзи – “брусниця”, фудульний – “зарозумілий, гордовитий”, пазити – “пильнувати”, гейби – “як, ніби”, ци – “чи”, вигуки мой, ігі та ін. З іншого боку, такі гуцульські діалектні слова, як денцівка – “особливий тип сопілки з денцем”, флояра – “басова сопілка – зубівка без денця, майже метрової довжини”, кошара – “тимчасово загороджене місце для овець”, гуслянка – “спеціально заквашене густе кип’ячене молоко”, трембіта – “довга дерев’яна труба (до 3-х м довжини), зроблена зі смерекового дерева, обвита березовою корою, без вентлів, клапанів”, струнка – “намет для доїння овець”, ватаг – “старший вівчар”, спузар – “той, хто підтримує ватру, вогонь”, бербениця – “дерев’яна посудина видовженої форми для зберігання продуктів, переважно молока, бринзи”, арідник – “старший чорт”, мольфар – “знахар, ворожбит, дії якого часто бувають зловорожими”, грунь – “вершина гори”, звір (ізвір) – “міжгір’я, ущелина, вузька долина між горами”, кашіца – “дамба з колод; дерев’яна обшивка берегів”, плай – “гірська стежка”, оборіг – “повітка на чотирьох стовпах для сіна, соломи”, бартка – “металева сокирка з довгою ручкою, прикрашена орнаментом”, чугайстир – “добрий лісовий дух” та ін., знову ж таки з допомогою учителя учні ідентифікують як гуцульські етнографізми. У процесі засвоєння учнями стилістичного використання діалектизмів та етнографізмів у художньому тексті важливо наголосити на причинах появи у таких слів супровідних щодо їх лексичної семантики виражально-естетичних можливостей. Річ у тому, що “у тексті художнього твору діалектизми набувають додаткового смислового й естетичного навантаження внаслідок додаткових семантичних і стилістичних опозицій до слів літературної мови в тексті того ж художнього твору” [5, 320]. Отже, протиставляючись іншим нормативним словам у межах єдиного тексту, діалектизми актуалізуються як незвичні номінації, що мають літературні номінативні аналоги (якщо йдеться про звичайні лексичні діалектизми), або ж як номінації таких реалій і понять, котрі в літературній мові взагалі не мають відповідників. Опозиційні номінації діалектними лексичними одиницями вносять у текст особливу експресивність, відчуття свіжості, небанальності, особливу виразність [5, 331]. Вивчаючи використання діалектизмів у белетристичних текстах у загальноосвітній школі, варто не лише відзначати роль діалектизмів у відтворенні місцевого колориту, а й залучати учнів до виявлення й обґрунтування їх стилістичних функцій, що, як зазначають дослідники, не зводяться до вже вказаної. Так, Василь Ґрещук виділяє такі основні функції діалектного слова в художній мові: номінативно-пізнавальна, експресивна, індивідуалізації персонажа літературного твору, забезпечення художньої переконливості та етнографічної достовірності, збагачення літературної мови [1, 3 – 11]. Для ілюстрації номінативно-пізнавальної функції гуцульських діалектизмів у “Тінях забутих предків” можна навести такий уривок із повісті “Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом, дротяні запаски, черлені хустки шовкові і навіть пишна та білосніжна гугля, яку мати обережно несла на ціпку через плече. Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах” [4, 341 – 355]. Учням необхідно сказати, що вжиті тут гуцульські діалектні слова з’явились не випадково, а цілеспрямовано. Письменник, поставивши собі за мету художньо висвітлити духовний світ гуцулів, їх побут, звичаї, культуру, ознайомлює читача у наведеному уривку з тим, у що одягались гуцули, через низку діалектизмів. М. Коцюбинський ретельно готувався до творення тексту повісті, спеціально вивчав гуцульський говір, матеріали з гуцульської етнографії, робив попередні записи живого гуцульського мовлення, прислів’їв, приказок, окремих мовних зворотів, коломийок, навіть уклав короткий словничок гуцульських діалектних слів, більшість із яких використано в повісті. Саме через вказані діалектизми письменник не лише номінує реалії дійсності, які в літературній мові відсутні, а й завдяки їх лексичній семантиці подає інформацію про сегмент побуту гуцулів, пов’язаний із одягом. Органічним доповненням до спостережень учнів над використанням гуцульських діалектизмів у повісті може стати робота з діалектним словником. Тут варто скористатися доступним словником “Гуцульські говірки. Короткий словник” за ред. Я. Закревської, опублікованим у Львові в 1997 р. Учні з задоволенням і, головне, з користю для себе встановлять значення зазначених та і всіх інших гуцульських діалектизмів, використаних у повісті. Із семантичних характеристик зазначеного словника учні довідаються, що крашениці – це сукняні штани червоного кольору, а черес – широкий шкіряний пояс з кишеньками і пряжками, переважно оздоблений; табівка – оздоблена орнаментом невелика шкіряна сумка, яку носять через плече; черлений – червоний; дзьобня – невелика торба з вовняної тканини, полотна чи шкіри, яку носили через плече; кептар – верхній хутряний одяг без рукавів, зазвичай з орнаментом; гугля – верхній одяг без рукавів у вигляді накидки з капюшоном, виготовлений з білого домотканого сукна; використовується як весільний одяг молодої; кресаня – чоловічий повстяний капелюх з прикрасами. Таку ж виразну номінативно-пізнавальну функцію щодо полонинської переробки молока виконують гуцульські діалектизми стая – “постійне або тимчасове житло на полонині, де живуть пастухи влітку і переробляють молочні продукти”, ватаг – “той, хто переробляє молочні продукти на полонині, старший вівчар”, будз – “овечий сир зі свіжого молока у формі кулі”, подря – “полиця, на якій сушать і зберігають овечий сир”, бербениця – “дерев’яна посудина видовженої форми з двома днами для зберігання продуктів, переважно молока і бринзи”, жентиця – “сироватка”, путина – “дерев’яна діжка, вгорі розширена” у наступному уривку з повісті: “Лиш в стаї тріщить невгасимий вогонь і все висилає синій дим свій на мандри. Здоєне молоко важко спочиває в дерев’яній посуді, над ним схилився ватаг. Він вже його заправив. З подри, де сохнуть великі круглі боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі стаї запах вугля, сиру і овечої вовни. Бо тим самим пахне і ватаг. Нові бербениці і барильця німують в кутку, хоч тільки запукай до них – і обізветься голос, що там жиє. Холодна жентиця світить з коновки зеленим оком. Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей. Все воно – чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці й жентиця, – все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука… Молоко в путині жовкне і гусне. Ватаг схилився над ним скуплений, навіть суворий. Розщібає поволі рукава і по сам лікоть занурює в нього свої голі, зарослі волоссям руки. І так застигає над молоком…” Водночас уведені в літературну мову повісті гуцульські діалектизми виконують ще й експресивну функцію, адже вони сприймаються не як загальновідомі слова, а як незвичні за своїм звуковим складом і значенням, певною мірою загадкові, отже, не трафаретні, свіжі, від яких віє незвичністю, красою, сугестивністю. Як слушно зазначають дослідники, діалектні слова в художній мові експресивні подвійно, “як будь-яке слово в естетичній функції і як іншосистемне слово: діалектизм являє собою наче стилістичний омонім або стилістичний синонім відповідного слова літературної мови” [5, 337]. Для кращого відчуття учнями естетичної функції гуцульських діалектизмів у художньому творі їм варто запропонувати замінити лексичні гуцулізми з наведеного нижче уривка повісті словами загальнонародної мови і порівняти обидва варіанти, напр.: “Щось було спокійне, навіть величне в мові та в руках полонинського газди. – Мико!.. – гукнув він у двері. – А розклади борше ватру у стаї… Тонкий кучерявий Микола, з повним жіночим обличчям, вніс в стаю вогонь. – Ти ж хто, браччіку, будеш – вівчар? – зацікавивсь Іван. – Ні, я спузар, – одкрив зуби Микола, – маю пильнувати ватри, аби не згасла через все літо, бо була б біда!.. – Він навіть з жахом озирнувся навколо. – Та й піти до потоку води, та й у ліс дров… Тим часом ватра розгоралась на полонині”. Крім того, введені у художній текст гуцульські діалектизми є ще й своєрідними маркерами гуцульськості, засобами забезпечення етнографічної достовірності та художньої переконливості. Без гуцульської діалектної лексики у творах на гуцульську тематику важко, якщо взагалі можливо, достовірно змалювати пейзаж або одяг персонажа, інші побутові деталі, звичаї, вірування тощо. Учням можна для аналізу запропонувати такий уривок повісті, в якій передовсім лексичні гуцулізми використовуються для досягнення художньої переконливості та етнографічної достовірності: “Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла. Стекла маржинка назад в долини, розібрана хазяями, одтрембітали своє трембіти, лежать здоптані трави, а вітер осінній заводить над ними, як над мерцем. Лишились тільки ватаг зі спузарем. Вони мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має й заснути. А коли їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й по загородах, чи не лишилось чого для неї”. Різнорівневі діалектні гуцульські мовні форми в повісті “Тіні забутих предків” є засобом індивідуалізації персонажів, бо вони дають змогу однозначно ідентифікувати їх саме як гуцулів, пор.: “– Нічьо! – потішала вона його. – Ти меш, сарако, вівчарити, я му сіно робити. Вилізу на копицу та й си подивлю в гори на полонинку, а ти мені затрембітай… Може, почую. Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу нічку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков – тоту бачить Іванко…” Про це свідчать різні діалектні риси гуцульського говору, зокрема, фонетичні (м’якість шиплячих приголосних; стверділий ц; звук и у частці ся); морфологічні (аналітичні форми майбутнього часу, дієслів на зразок меш вівчарити, му дивитись; препозитивне вживання частки ся (си) з дієсловом; закінчення -ов замість -ою в іменників І відміни; редуплікований займенник тота), лексичні (сарака, полонинка, затрембітати). Лексичне розмаїття повісті дає надійний матеріал, щоб логічно підвести учнів до усвідомлення того, що діалектна лексика є надійним джерелом збагачення лексикону літературної мови і що саме тексти художньої літератури є найкращим провідником такого збагачення. Чимало з гуцульських діалектних слів, уведених М. Коцюбинським у мову “Тіней забутих предків”, стали надбанням лексики української літературної мови. Сучасні словники української мови зазвичай подають без будь-яких ремарок або з ремарками діал. чи зах. такі з них, як ватра, полонина, трембіта, плай, бринза, кулеша, леґінь, кептар, топірець, файний та ін. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, текст повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” є унікальним матеріалом для унаочнення під час вивчення в 10 класі загальноосвітньої школи теоретичних положень про діалектні слова, діалектизми та етнографізми, їх стилістичне використання, а також реалізації міжпредметних зв’язків у процесі навчання української мови і української літератури. Сподіваємось, що нашими рекомендаціями, спрямованими на оптимізацію навчального процесу та поліпшення ефективності вивчення як української мови, так і української літератури, скористаються учителі-словесники, а також лінгводидакти, особливо з метою розроблення й обґрунтування підходів до вивчення мови творів інших українських прозаїків і поетів. |
| Закони Баррі Коммонера Сьогодні ми поговоримо про нас, людей, про довкілля, про проблеми,які виникають унаслідок ігнорування правил поведінки на природі,... |
3. Актуальні проблеми виховної роботи в Збройних Силах України СОЦІАЛЬН-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА -ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ |
| МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Постановка проблеми Постановка проблеми. У ХХІ сторіччя людство ввійшло у стадію розвитку, яке одержало назву постіндустріального або інформаційного... |
Філософські проблеми і дисципліни Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття,... |
| Донецький національний університет економіки Навіть в США дослідженням цієї проблеми почали займатися лише в 80-90-х роках, а в Україні і того пізніше. Про інтерес до цієї проблеми... |
“ ГЕНОМ ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКІ ТА ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ... ... |
| Глобальні проблеми людства. Міжнародні соціальні проблеми реферат українською Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства... |
План Проблеми війни і миру. Екологічна проблема. Сировинна та енергетична проблема Ці проблеми вивчаються багатьма науками, в тому числі й географією, хоч би тому, що в географічній оболонці Землі всі компоненти... |
| Л.І. Лазаренко. Впровадження інтерактивних занять як засіб розвитку... У статті розглянуті проблеми теоретичного обґрунтування технологій інтерактивного навчання, наведені рекомендації щодо складання... |
Економічні проблеми молоді в Україні та можливі шляхи їх вирішення Україні, у вирішенні яких і так не особливо досягла успіху ні попередня, ні нинішня влада. Тобто констатація факту існування даних... |