|
|
Скачати 3.93 Mb.
|
но-правова форма підприємницької діяльності - на ви- могу потреб практики було створене німецькими юриста- ми-науковцями шляхом розробки відповідного законопро- екту, що його 1892 р. схвалив парламент (рейхстаг). Різноманітність підприємницьких товариств викликає потребу їх класифікації, яку можна провести за різними -27- ознаками. Законодавству України відомі господарські то- вариства (акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з до- датковою відповідальністю, повне і командитне) та вироб- ничі кооперативи [31]. Кожне з них має свої характерні риси, про що мова йтиме далі, однак спільність рис у де- яких підприємницьких товариств дозволяє їх згрупувати, класифікувати за певними ознаками. Доктрина торгового права особливого значення надає поділові підприємницьких товариств на об'єднання осіб (персональні об'єднання) та об'єднання капіталів, хоча ця класифікація, як і будь-яка інша, е до певної міри умов- ною. До об'єднань осіб (персональних об'єднань) належать повне і командитне товариства (за законодавством США і Великої Британії - партнершип і партнершип з обмеже- ною відповідальністю), а також виробничі кооперативи [32] (останні, втім, посідають особливе місце серед персональ- них об'єднань). В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент: для участі в них досить, як правило, зробити майновий внесок. Учасники товариства не зобов'язані брати участь у засто- суванні капіталу до процесу виробництва (за винятком товариств, створених із членів трудового колективу держав- ного або комунального підприємства з метою оренди його майнового комплексу [33]), а також в управлінні справа- ми товариства (за вже згаданими винятками). Представ- ництво та оперативну діяльність таких товариств здій- снюють спеціально створені органи. До об'єднань капіталів належать передусім акціонерне товариство (в якому найповніше втілено риси таких об'- єднань), товариство з обмеженою відповідальністю і това- риство з додатковою відповідальністю. За законодавством усіх країн світу за цими товариствами визнається статус юридичної особи, тобто вони є повноправними суб'єктами права. Вимоги до учасників цих товариств не такі суворі, як до учасників персональних товариств. Як уже згадува- -28- лося, це зумовлюється тією обставиною, що від імені товари- ства безпосередньо діють не його учасники, а органи това- риства. Тому законодавство детальніше регулює (чи має регулювати) саме вимоги до членів цих органів. Об'єднан- ня капіталів діють на підставі двох установчих документів - установчого договору і статуту, а за законодавством країн, що припускають можливість створення таких това- риств однією особою, - лише статуту. В таких товариствах обов'язковими є наявність двох фондів - статутного і ре- зервного, до яких закон пред'являє певні вимоги (мінімаль- ний розмір статутного і співвідношення статутного і ре- зервного фондів). Для всіх об'єднань капіталів спільним є характер і схе- ма управління: останнє здійснюється через органи товари- ства, причому вищим органом є загальні збори учасників (акціонерів), виконавчим - правління в акціонерному то- варистві, дирекція або директор у товариствах з обмеже- ною і з додатковою відповідальністю, контрольним - ре- візійна комісія). Здійснення управління такими товари- ствами з допомогою органів, частина яких (виконавчий орган) може формуватися з найманих працівників, що не є учасниками товариства, зумовлює необхідність грунтовно- го регулювання на законодавчому рівні співвідношення цих органів, порядок формування і вимоги до їх складу, компе- тенцію цих органів, порядок прийняття ними рішень тощо. Персональним об'єднанням (до них належать, насам- перед, повне, а також командитне товариства) притаманне домінування особистого елементу: учасники таких това- риств об'єднують не лише своє майно, а й особисті зусилля (підприємницьку діяльність), яку вони мусять вести спіль- но. Особиста роль може полягати у здійсненні управлін- ської діяльності (організаційної, розпорядчої або контроль- ної), представництві, в інтелектуальній праці, виготовленні продукції (товарів), виконанні робіт, наданні послуг. При цьому особистий внесок учасників може бути різним за -29- обсягом і характером - більшим або меншим, але обо- в'язково він повинен мати місце. Особиста участь, на від- міну від майнової, вноситься частинами, в процесі діяль- ності самого товариства [34]. Особистий елемент прояв- ляється не лише в тому, що самі учасники (повні учасни- ки - в командитному товаристві) представляють інтере- си товариства, ведуть його справи, а також у певних обме- женнях щодо виходу з товариства (попередження про це має бути зроблено учасником щонайменше за три місяці до виходу з товариства, а в товариствах, створених на пев- ний строк, - за шість місяців і за наявності поважних при- чин) і забороною для учасників (повних учасників коман- дитного товариства) конкурувати з товариством [35]. Най- яскравішим представником об'єднань осіб (персональних об'єднань) є повне товариство. На відміну від об'єднань капіталів персональні товари- ства діють лише на підставі установчого договору; закон не встановлює ніяких вимог до розміру їхньої майнової бази [гарантійну функцію для кредиторів тут виконує насам- перед необмежена майнова відповідальність учасників (повних учасників) за борги товариства]; тут відсутні органи товариства, оскільки управління справами здій- снюється безпосередньо його учасниками, що уповноважені на це установчим договором; регулювання внутрішніх відносин у таких товариствах закон передає на локальний рівень (тобто на установчий договір, що підписується всіма учасниками). Загалом персональні товариства простіші в управлінні, але наявність у їх учасників необмеженої додаткової майнової відповідальності за борги товариства (що зумовлює необхідність цілковитої довіри між учас- никами), робить їх менш привабливими порівняно з об'єд- наннями капіталів з їхнім обмеженим ризиком для учас- ників. Зазначений поділ підприємницьких товариств на об'єд- нання осіб та об'єднання капіталів умовний, оскільки в -30- будь-якому товаристві присутні як майнові, так і особисті елементи. Особливо яскраво це поєднання проявляється у виробничому кооперативі (артілі), в якому збалансовані перші та другі елементи; майнова участь присутня, але їй не надається виключного значення; особиста участь про- являється тут досить своєрідно: участь в управлінні спра- вами виробничого -кооперативу є лише правом його члена, а не обов'язком (цю роботу виконують органи кооперати- ву, як і в об'єднаннях капіталів). Рівночасно обов'язком члена кооперативу є участь в організації чи безпосередньому здійсненні виробничої ді- яльності, що провадить кооператив. Зміна складу членів кооперативу обмежується досить своєрідно: хоча вихід учасників (членів) з кооперативу вільний, але не допус- кається відступлення паю іншій особі; зміна складу членів виробничого кооперативу можлива в разі виходу члена кооперативу з останнього, його смерті, виключення з коо- перативу, прийняття до кооперативу нових членів; припи- нення трудової участі в кооперативі тягне за собою вихід або виключення члена кооперативу. Останнім часом умовність поділу підприємницьких товариств на об'єднання осіб та об'єднання капіталів по- силюється, особливо в законодавстві країн перехідної еко- номіки, в т. ч. України. Це стосується вже згадуваних орендних підприємств, закритих акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, створених на базі приватизованого майна державного підприємства члена- ми його трудового колективу. Однак умовність цього по- ділу не виключає його доцільності не лише з наукових, а й з практичних міркувань - наприклад, певні види діяль- ності (ломбардні операції, страхова діяльність) можуть здійснюватися лише певними видами підприємств і то- вариств [36]. Між об'єднаннями капіталів і персональними об'єднан- нями є істотна різниця: в перших зв'язок між учасника- -31- ми і товариством може обмежуватися лише майновою уча- стю. Водночас зв'язок між учасниками досить слабкий (вони не зобов'язані вести спільну підприємницьку чи ви- робничу діяльність чи брати участь у діяльності органів товариства, хоч і мають на це право, а не обов'язком. Учас- ники цих товариств не зв'язані між собою солідарною май- новою відповідальністю за борги товариства, що залиша- ються непокритими майном товариства. На противагу об'єднанням капіталів персональним об'єднанням, до яких належать повне і командитне товари- ства, а також значною мірою виробничий кооператив (ар- тіль), притаманний тісний зв'язок їх учасників (членів) із таким (тобто персональним) об'єднанням [майнова участь, обов'язок брати участь у виробничій діяльності (виробни- чий кооператив) або управлінні справами товариства (по- вне і командитне товариства)]. Це зумовлює і особливий характер відповідальності учасників - вони несуть додат- кову відповідальність за зобов'язаннями товариства (ви- робничого кооперативу, за винятком сільськогосподар- ського) в разі недостатності (відсутності) в останнього май- на для задоволення претензій кредиторів: у повному й ко- мандитному (щодо повних учасників) товариствах така відповідальність має необмежений і солідарний характер (за висловом дореволюційного російського дослідника тор- гового права І. Тарасова - "з круговою порукою учасників за зобов'язаннями товариства" [37]), а щодо виробничого кооперативу (крім сільськогосподарського) розмір відпо- відальності визначається в статуті, а закон встановлює її мінімальну межу - річний дохід члена кооперативу за останній господарсько-фінансовий рік. Звісно, чітко розмежувати підприємницькі товариства на об'єднання осіб та об'єднання капіталів стає дедалі складніше через поєднання в кожному з названих това- риств і майнових, і особистих елементів, через вимоги за- конодавства щодо певних видів суб'єктів господарювання -32- (наприклад, орендних підприємств, створених на базі май- нового комплексу державного підприємства трудовими ко- лективами у формі господарських товариств: тут має бути обов'язковою особиста участь кожного учасника у вироб- ничій діяльності такого товариства), а також через транс- формування сільськогосподарських артілей у колгоспи, зго- дом у колективні сільськогосподарські підприємства і сільськогосподарські виробничі кооперативи (колективні сільськогосподарські підприємства, незважаючи на назву, за своєю суттю є виробничими кооперативами у сфері сіль- ськогосподарського виробництва, однак з деякими особли- востями, про що мова йтиме далі). У законодавстві багатьох країн світу господарські това- риства, що належать до об'єднання капіталів, і персональні товариства мають навіть різну назву: перші в Росії - "об- щества", а другі - "товарищества"; в США відповідно - корпорації та партнершип; у Великій Британії - компанії та партнершип (у т. ч. й партнершип з обмеженою відпо- відальністю); в ряді країн Центральної Європи - компанії й товариства [38]. Уявляється доцільним використати в Україні досвід країн Центральної Європи, з урахуванням специфіки української мови, яка не має суто національних визначень, що відрізняли б об'єднання капіталів від об'єд- нання осіб. Відповідно до цього термін "компанії" можна застосувати до таких господарських товариств, як акціо- нерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпов- ідальністю, а термін "товариство" - до повного і коман- дитного товариств. Залежно від підстав виникнення товариства (його основ- них установчих документів) підприємницькі товариства поділяються на статутні й договірні [39]. Хоч установчий договір за українським законодавством є обов'язковим щодо всіх господарських товариств, однак для .деяких із них (персональних - повного і командитного) він є єди- ним установчим документом (єдиною підставою для ство- -33- рення товариства), а для інших - об'єднань капіталів (ак- ціонерного товариства, товариств з обмеженою і додатко- вою відповідальністю) - другим нарівні зі статутом [40]. Для виробничого кооперативу обов'язковим установчим документом є лише статут [41], хоч угода про створення кооперативу між його засновниками має місце, але частіше в усній формі, а результати її досягнення фіксуються у статуті кооперативу (особи, що вступають у виробничий кооператив після його створення, повинні визнавати поло- ження статуту, тобто приєднатися до його положень). Законодавство країн, де легалізовано господарські това- риства однієї особи (країни - члени ЄЕС, Російська Феде- рація та ін.), передбачає для таких товариств один установ- чий документ - статут. У разі обов'язкової наявності у підприємницького товариства і установчого договору, і ста- туту виникає проблема їх співвідношення і юридичної оцінки, що додатково актуалізується ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", яка містить вимоги щодо змісту установчих документів останніх (без диференціації) незалежно від того, стосується це установчого договору чи статуту. На практиці це нерідко породжує ідентичність текстів першого і другого в значній їх частині, з чим важ- ко погодитися. Деякі автори вважають установчий договір частиною статуту [42], що також викликає сумніви (є спірним питан- ням). Між установчим договором і статутом існує істотна різниця (особливо коли вони існують паралельно), хоча вони обидва і належать до установчих документів. По-перше, вони відрізняються за змістом: в установчо- му договорі фіксуються наміри засновників щодо створення господарського товариства з певними характеристиками, визначається порядок їхніх дій та обов'язки кожного щодо цього, а також відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов'язання; у статуті ж закріплюються парамет- ри товариства, види його діяльності, внутрішня організа- 34 ція, порядок створення, склад і компетенція органів това- риства, порядок його представництва у зовнішніх відноси- нах тощо. По-друге, зазначені документи різняться порядком їх укладання (прийняття): установчий договір підписується всіма засновниками (отже, обов'язковою є одностайність - згода всіх засновників щодо умов договору), тоді як статут приймається в акціонерному товаристві кваліфікованою більшістю голосів [43], а в товаристві з обмеженою відпо- відальністю і товаристві з додатковою відповідальністю має діяти принцип одностайності (хоча Закон України "Про господарські товариства" взагалі не згадує про порядок прийняття статуту зазначених товариств, однак в ст. 59 передбачає необхідність одностайності у вищому органі - зборах учасників при внесенні змін до статуту). У разі відсутності статуту установчий договір значною мірою виконує його роль і тому, природно, має містити всі відо- мості, притаманні статутові, зокрема включаючи порядок управління справами товариства, представництво у відно- синах з третіми особами тощо. Підприємницькі товариства можна класифікувати і за обсягом відповідальності їх учасників (членів). Відповід- но до цього розрізняють: а) товариства, учасники яких не несуть додаткової май- нової відповідальності за борги товариства, якщо вони пов- ністю сплатили свої внески (акції); борги таких товариств покриваються лише за рахунок майна, що належить това- риству на праві власності, тобто самі товариства несуть необмежену відповідальність усім своїм майном. Учасни- ки, які повністю сплатили свого частку (акції, пай), у разі несприятливого перебігу справ у товаристві (в т. ч. ви- знання товариства банкрутом) ризикують втратити свої частки (паї). Останні (їхній грошовий або майновий екві- валент) повертаються учасникам лише після погашення боргів товариства відповідно до встановленої законом чер- -35- говості [44]; якщо ж майно товариства повністю піде на задоволення обгрунтованих (а щодо товариств-банкрутів - безспірних) вимог кредиторів, то учасники такого товари- ства не отримують нічого (втрачають можливість повер- нення хоча б частково грошового чи майнового еквівален- та їхньої частки (акції, паю). У даному разі неправомірно говорити про обмежену відповідальність учасників това- риства зобов'язаннями останнього в межах їхніх часток (акцій чи паю), як це має місце в чинному законодавстві та в деяких наукових працях [45], оскільки сплачені учасни- ками (членами) кошти за отримання частки (акцій, паю) в майні (статутному фонді) товариства стають власністю останнього, розпоряджатися якою одноособове учасник не має права. Щодо товариств цієї групи можна говорити про обме- женість ризику їхніх учасників (членів) вартістю їхніх часток (паїв, акцій), що й зафіксовано в законодавчих ак- тах деяких країн (наприклад, Російської Федерації [46]). У значній частині країн ринкової економіки законодавець взагалі не згадує про майнову відповідальність учасників (членів) товариства, якщо на них не покладається такий обов'язок [47], що небезпідставно підтримується деякими науковцями [48]. До цієї групи товариств належать акціо- нерні товариства, товариства з обмеженою відповідальні- стю, сільськогосподарські виробничі кооперативи (в т. ч. й колективні сільськогосподарські підприємства). Другу групу підприємницьких товариств відповідно до останньої класифікації становлять ті з них, учасники (чле- ни) яких несуть додаткову обмежену майнову відповідаль- ність за зобов'язаннями товариства в разі недостатності в останнього майна для покриття всіх своїх боргів. При цьо- му, втрачаючи, як і в попередній категорії товариств, мож- ливість повернення еквівалента своєї частки (паю), учас- ники цієї категорії товариств несуть додаткову відпові- дальність своїм майном за борги товариства. Однак ця -36- відповідальність обмежена - законом та/або установчи- ми документами товариства, які встановлюють граничний розмір відповідальності [49]. До цієї категорії товариств належать товариства з додатковою відповідальністю, їх різновид - довірчі товариства [50], а також виробничі ко- оперативи (за винятком сільськогосподарських). У перших майнова відповідальність їх учасників обмежена кратним розміром внеску кожного з них (своєю чергою, розмір крат- ності визначається установчими документами, а щодо до- вірчих товариств - відповідним Декретом, який передбачає 5-кратний розмір відповідальності до вкладу кожного з учасників [51] щодо виробничих кооперативів закон встанов- лює нижчу межу додаткової відповідальності - не менше від одержаного річного доходу члена виробничого коопера- тиву (за винятком сільськогосподарського), а конкретний розмір відповідальності фіксується у статуті кооперативу [52]. До третьої категорії підприємницьких товариств за кри- терієм відповідальності належать товариства з повною відповідальністю, що гарантує максимальне покриття бор- гу товариства не лише за рахунок його майна, а й додатко- во - за рахунок усього майна його учасників. При цьому відповідальність останніх е не лише необмеженою, а й со- лідарною, тобто кредитори мають право звернутися до будь- кого з учасників з вимогою покрити в повному обсязі борг товариства за відсутності в останнього коштів (майна) для цього, і учасник мусить це зробити. Право регресу до інших учасників цього ж товариства дозволяє учасникові, який повністю сплатив борг товариства, повернути йому сплачені за інших суми (це право реально спрацьовує лише в тому випадку, коли у таких учасників є майно, вартість якого дорівнює або перекриває вартість їхнього боргу). До цієї групи товариств передусім належать повне то- вариство, а також командитне товариство [необмежена со- лідарна відповідальність тут притаманна лише повним учасникам, а не вкладникам, які лише ризикують втрати- -37- ти можливість повернення грошового (майнового) еквіва- лента своєї частки, а власним майном за борги товариства не відповідають]. Деякі автори вирізняють ще одну категорію підприєм- ницьких товариств відповідно до останньої класифікації - товариства, одна частина учасників яких несе повну відповідальність усім своїм майном, що на нього може бути звернене стягнення, тоді як інша частина майнової відпо- відальності не несе, якщо повністю сплатила свої частки (командитні та негласні товариства) [53]. Остання класифікація має важливе практичне значен- ня: деякі види діяльності, при здійсненні яких існує вели- кий ризик зловживань з боку засновників (учасників) щодо споживачів, клієнтів тощо, закон дозволяє здійснювати лише товариствам, учасники яких несуть додаткову чи повну відповідальність (наприклад, здійснення довірчих, ломбард- них операцій) [54]. У ряді країн такі товариства мають пільги щодо опо- даткування - як своєрідну плату за тягар додаткової (пов- ної) відповідальності, що доцільно було б запровадити і в Україні. У тих країнах, де персональні (повне і командит- не) товариства не мають статусу юридичної особи, вони, певна річ, не сплачують корпоративного податку, що на- кладається на таких осіб; податок на прибуток сплачують лише учасники товариства у разі, якщо вони його отриму- ють, а не залишають у розпорядженні товариства для вкла- дення у виробництво. Пільги щодо оподаткування персональних товариств, учасники яких несуть тягар повної майнової відповідаль- ності за борги товариства, стали б більш-менш сприятли- вим підгрунтям для використання цих організаційно-пра- вових форм підприємницької діяльності, що забезпечують кредиторам значні гарантії щодо сплати боргів, а спожи- вачам - відшкодування за неякісну продукцію (роботи, послуги). -38- Доцільно згадати про ще одну класифікацію, яка в умо- вах України не має практичного значення, але застосовуєть- ся у світовій практиці. Йдеться про поділ підприємниць- ких товариств за критерієм їхнього правового статусу: визнання чи невизнання за ними статусу юридичної осо- би. Як уже згадувалося вище, такі персональні товариства, як повне і командитне (партнершип і партнершип з обме- женою відповідальністю - в англосаксонській системі права), законодавством деяких країн (США, Великобританії, Німеччини, Російської Федерації - до прийняття у 1994 р. Загальної частини Цивільного кодексу РФ та ін.) не визна- ються (не визнавалися) юридичними особами, хоч і наділені більшістю прав та обов'язків, притаманних останнім. Це має значні правові наслідки: такі товариства не сплачують корпоративного податку (тобто податків, що покладаються на юридичних осіб), а їхні кредитори можуть через голову товариства звертатися до його учасників з вимогою про сплату боргів товариства. Цю позицію законодавця підтримує ряд науковців, вва- жаючи персональні товариства прямими спадкоємцями socіetas римського права з їхньою спільною частковою власністю учасників щодо майна товариства і переважно особистим характером взаємовідносин учасників товари- ства, інтереси якого перед третіми особами представляють не органи товариства (вони просто відсутні), а самі учас- ники. Визнання за такими товариствами статусу юридич- ної особи прибічники згаданої точки зору вважали і вва- жають "подвійною фікцією" [55], а тому виправдовують (навіть визнають доцільним) відсутність законодавчого зак- ріплення такого статусу за названими товариствами, оск- ільки в цих товариствах вони не бачать жодної з ознак юридичної особи (відокремленість майна, закріпленого в самостійному балансі; організаційна єдність, що передба- чає наявність чіткої внутрішньої структури з виділенням спеціальних органів управління та закріпленням її у ста- -39- туті або положенні; самостійність майнової відповідаль- ності за своїми зобов'язаннями [56]). Погоджуючись із певною штучністю (умовністю) визнан- ня за персональними товариствами статусу юридичної особи, слід усе ж таки визнати практичну доцільність цьо- го з міркувань чіткішої визначеності їхнього становища в господарському обороті (житті), про що свідчить і світова тенденція визнання за такими товариствами прав юридич- ної особи (Франція, країни Центральної Європи, Російська Федерація) чи більшості притаманних юридичним особам прав та обов'язків (Німеччина, США та ін.). Узагальнюючи розглянуті вище ознаки, підприємниць- ке товариство можна визначити як засноване на договорі об'єднання осіб (фізичних та/або юридичних), які шляхом поєднання матеріальних коштів і особистих зусиль займа- ються господарською діяльністю з метою отримання при- бутку. Останнім часом форма підприємницьких товариств, а надто акціонерних і товариств з обмеженою відпові- дальністю, використовується для створення об'єднань гос- подарських організацій (підприємств). Ознаками таких об'єднань є специфічна мета - управління (координація) діяльності його учасників та особливий склад учасників, якими можуть бути лише юридичні особи. Правове стано- вище таких об'єднань та їхніх учасників, специфіка взає- мовідносин між першим і другими законодавством Украї- ни грунтовно не визначені, що створює певні труднощі на практиці. Втім, ця складна проблема потребує окремого дослідження. Підприємницькі товариства можна також поділити на господарські товариства (тобто такі, що діють на підставі Закону України "Про господарські товариства": акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідаль- ністю, повне і командитне) і виробничі кооперативи (тобто ті, що діють на підставі Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" і Закону України "Про сільськогосподарську коо- -40- перацію"). Подібність перших і других не виключає, од- нак, певної різниці між ними: а) за складом учасників (у господарських товариствах ними можуть бути фізичні та/ або юридичні особи, а у виробничому кооперативі, як пра- вило, - фізичні особи, котрі досягли 16-річного віку); б) більшим демократизмом виробничих кооперативів по- рівняно з господарськими товариствами, що зумовлено рівністю правового становища членів кооперативу незалеж- но від їхньої майнової участі (голосування на загальних зборах відбувається за принципом: кожний член коопе- ративу має один голос) на відміну від господарських това- риств, у яких кількість голосів, що належить кожному учасникові, залежить від його майнової участі в товаристві (кількості належних йому акцій або розміру його частки в майні товариства); в) якщо форма господарського това- риства використовується переважно підприємцями для започаткування і ведення певної справи з метою отриман- ня прибутку, які (в кращому випадку) управляють спра- вами товариства або наймають для цього відповідних фахівців і контролюють їх, а безпосередньо господарську діяльність виконує в більшості випадків колектив найма- них працівників, то виробничий кооператив використо- вується робітниками для спільної виробничої діяльності, яку вони самі організують і якою управляють через орга- ни кооперативу, сформовані переважно з самих членів ко- оперативу. Однак особливості виробничого кооперативу не перекривають охарактеризованих вище спільних рис із господарськими товариствами, що й дозволяє об'єднати їх під спільною назвою - підприємницькі товариства. У формі підприємницьких, у т. ч. й господарських, то- вариств здійснюється різноманітна господарська діяльність [виробництво продукції (товарів), виконання робіт, надан- ня послуг], що не виключає застосування форми господар- ських товариств і для господарських об'єднань (об'єднань підприємств) із метою координації діяльності їх учасників -41- та об'єднання їхніх зусиль для досягнення спільних для них економічних або соціальних цілей, хоч українське за- конодавство не регулює порядок створення й діяльності таких товариств-об'єднань. Але найчастіше форма підпри- ємницьких товариств застосовується для господарських організацій, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність. А втім, окрім господарських товариств і вироб- ничих кооперативів, українському законодавству відоме поняття підприємства як суб'єкта господарської (підприєм- ницької) діяльності. Як же співвідносяться ці поняття? Хоча Закон України "Про підприємства в Україні" [57] не дає визначення підприємства, однак містить такі його ознаки: належність до основної ланки економіки; безпосереднє здійснення певних видів господарської діяльності - виробничої, науково-дослідницької та комер- ційної; мету діяльності - отримання прибутку, але без вимо- ги самоокупності; наявність необхідних для здійснення зазначених видів діяльності прав та обов'язків, у т. ч. статусу юридичної особи; простоту організаційної структури, яка не повинна включати інших юридичних осіб, а лише структурні підроз- діли, в т. ч. філії та представництва; наявність рахунків в установах банків; фірмове найменування; наявність товарного знаку для підприємств-товарови- робників; здійснення господарської діяльності силами трудово- го колективу, що формується на засадах трудового догово- ру (тобто з найманих працівників). При цьому зазначений Закон передбачає, що підприєм- ства можуть функціонувати не лише на будь-якій формі власності (державній, комунальній, приватній), а й мати -42- різні організаційно-правові форми, в т. ч. форму господар- ських товариств і виробничих кооперативів (ч. 1 ст. 2). Підприємства і підприємницькі товариства - не тотожні поняття: перші не завжди мають форму підприємницьких товариств, а можуть бути унітарними (тобто мати одного засновника і майно, не поділене на частки, яке не обов'яз- ково повинно належати підприємству на праві власності; закон передбачає можливість застосування для майна під- приємства й інших правових режимів - права повного господарського відання і права оперативного управління - ч. 2 ст. 10). Водночас корпоративний устрій підприємства передба- чає, як правило, функціонування його у формі підприєм- ницького товариства. Але не будь-яке підприємницьке товариство може бути підприємством, тобто мати ознаки останнього. Якщо виробничий кооператив - це зазвичай підприємство, оскільки йому притаманні основні ознаки останнього, то частина підприємницьких товариств (акціо- нерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові- дальністю) - лише за умови здійснення властивих підпри- ємству видів діяльності (виробничої, науково-дослідницької та комерційної) та безпосередьої участі в ній учасників товариства та/або використання для цього колективу най- маних працівників; а повне і командитне товариства навіть за цих умов не можуть бути підприємствами у тлумаченні Закону України "Про підприємства в Україні", оскільки установчим документом у них є лише установчий договір, а статут відсутній. З цим важко погодитися, адже повне і командитне то- вариства традиційно використовуються для ведення саме малого бізнесу (в т. ч. здійснення виробничої та комер- ційної діяльності) за участю членів однієї сім'ї або осіб, відносини між якими будуються на цілковитій довірі, що зумовлено додатковою необмеженою солідарною відпові- дальністю учасників (повних учасників - у командитно- -43- му товаристві) цих товариств за зобов'язаннями останніх. На жаль, в Україні підприємці не мають стимулів для за- початкування своєї справи у формі зазначених персональ- них товариств, крім вищезгаданого обов'язкового застосу- вання цих організаційно-правових форм під час здійснен- ня певних видів діяльності. Тягар же субсидіарної повної відповідальності учасників таких товариств за борги ос- танніх без заохочення з боку держави відстрашує підпри- ємців від обрання таких організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності, що більш привабливі для кредиторів і споживачів з огляду на більші можли- вості задоволення їх обгрунтованих вимог у повному об- сязі. Тому доцільно було б запровадити для таких підпри- ємницьких товариств пільги, принаймні податкові - як своєрідну компенсацію для їх учасників за добровільно покладений на себе тягар необмеженої майнової відпові- дальності. Актуальною проблемою для господарських товариств є концентрація в однієї особи контрольного пакета акцій чи відповідної частки в майні товариства, голосів у загальних зборах учасників (акціонерів) товариства, що дозволяє здій- снювати над господарським товариством вирішальний вплив або контроль з боку іншого суб'єкта господарюван- ня (на цю проблему звертав увагу ще 1914 р. А. Венедик- oіa, досліджуючи питання злиття акціонерних товариств [58]). Подібні відносини за німецьким законодавством отримали назву відносин залежності, а їх учасники - панівне підприємство (підприємство, що здійснює контроль, або контролююче підприємство) та залежне підприємство [59). Виникнення відносин залежності може мати місце і в інших випадках: укладенні між двома суб'єктами гос- подарювання підприємницьких договорів про об'єднання чи відрахування прибутку, про підпорядкування одного підприємства іншому з певних питань своєї господарської діяльності, про оренду цілісного майнового комплексу, що -44- належить одному суб'єктові господарювання, іншим, при створенні господарських об'єднань типу корпорацій, кон- цернів, промислово-фінансових груп тощо. Питання відносин у групах підприємств, які за німець- ким законодавством одержали ще назву зв'язані підприєм- ства, найповніше врегульовані законодавством Німеччини Російської Федерації. Та якщо німецький законодавець зробив це в Акціонерному законі, а російський - частко- во в Цивільному кодексі РФ [60], частково в Законі РФ "Про акціонерні товариства" [61], то в Україні ця проблема, з огляду на її специфіку (нерівність правового становища контролюючого та залежного підприємств, обмеження прав першого з метою захисту публічного інтересу, в т. ч. інте- ресів залежного підприємства та його кредиторів), на зако- нодавчому рівні може бути розв'язана в Господарському (Комерційному) кодексі України, проект якого вже протя- гом значного часу знаходиться на розгляді у Верховній Раді [62]. Законодавче врегулювання проблем 'залежності між суб'єктами господарювання (насамперед, між господар- ськими товариствами або за участю таких товариств) має включати: визначення відносин економічної та організаційної залежності між суб'єктами господарювання та понять на зразок: "зв'язані підприємства", "підприємство, що здійснює контроль", "залежне підприємство", "участь одного підпри- ємства в іншому" тощо; визначення, з якого ступеня участі одного підприєм- ства в капіталі (загальних зборах або органах управління) іншого виникають відносини залежності - скажімо, від 10 до 50%; у т. ч. відносин контролю-підпорядкування - в разі володіння (контролю) понад 50% активів (голосів у загальних зборах, складу органів управління) іншого або меншою часткою - наприклад понад 40%, за умови, що -45- ніякий інший учасник не володіє більш значною часткою (не контролює більш значну частку); обов'язковість внесення відомостей про наявність відносин контролю-підпорядкування до відомостей держав- ної реєстрації залежного підприємства і започаткування обов'язкової періодичної публікації цих відомостей в спеці- альному офіційному загальноукраїнському (тобто цент- ральному) органі масової інформації; визнання доцільності оформлення відносин між кон- тролюючим і залежним підприємствами" через укладен- ня підприємницького договору, в якому мають бути обу- мовлені їхні взаємні права та обов'язки, в т. ч. і право контролюючого підприємства давати вказівки залежному підприємству, а також обов'язок останнього їх виконува- ти, якщо вони явно не суперечать його (залежного підприєм- ства) інтересам; визначення меж впливу контролюючого підприємства на залежне, якими можуть бути (за відсутності договору підпорядкування) заборона схиляти залежне підприємство до вчинення невигідних для нього угод та операцій, а в разі їх укладення (здійснення) під впливом контролюючого підприємства - закріплення за останнім обов'язку ком- пенсувати залежному підприємству негативні наслідки подібних угод та операцій; передбачення субсидіарної відповідальності контро- люючого підприємства за борги залежного від нього під- приємства, якщо останнє визнане банкрутом з вини пер- шого; здійснення контролю з боку Антимонопольного комі- тету України за встановленням відносин контролю-під- порядкування між суб'єктами господарювання, сукупна частка яких на ринку певного товару (робіт, послуг) переви- щує 35%. Зв'язані підприємства (в т. ч. і контролюючі та залежні) - це сьогоднішня реальність в українській економіці, тому -46- відносини між такими підприємствами-товариствами ма- ють бути належним чином урегульовані з метою забезпе- чення соціальної орієнтації ринкових відносин, що вже набули значного розвитку. При цьому слід використову- вати два рівні регулювання: законодавчий - коли такі відносини зачіпають найсуттєвіші інтереси зв'язаних під- приємств та/або обмежують конкуренцію на ринку; локаль- ний - щодо всіх неврегульованих законодавством питань взаємовідносин між зазначеними підприємствами (маєть- ся на увазі регулювання таких відносин самими суб'єкта- ми господарювання, як правило, на договірній основі). -47- |
|
ЗАКОНУКРА Ї Н И Стаття Правове становище товарної біржі Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА (ОСОБЛИВА ЧАСТИНА) Правове становище сторін у договорі купівлі-продажу. Істотні умови договору купівлі-продажу |
1 Конституційне право України Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування... |
|
“Правове становище господарських об’єднань” Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири... |
Правове регулювання господарських відносин Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння |
|
План заняття Економічна теорія добробуту. Модель економічної рівноваги Для цього він виводить власний оптимум, який можна охарактеризувати як певний рівноважний стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів... |
18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва... Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що |
|
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської... ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі... |
65. Загальна теоретико-правова характеристика законності Законність... Законність – це комплексне політико-правове явище, яке характеризується неухильним дотриманням вимог чинного законодавства всіма... |