План заняття Економічна теорія добробуту. Модель економічної рівноваги
|
|
Скачати 197.86 Kb.
|
|
ТЕМА 3 ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ План заняття 1. Економічна теорія добробуту. 2. Модель економічної рівноваги. 3. Сутність ринкової, соціально-ринкової та змішаної економіки. … Представник математичного напрямку неокласичної економічної школи Вільфредо Парето сформулював поняття суспільної максимальної корисності, відомої як “оптимум Парето”, яка лягла в основу так званої “нової економіки добробуту”, яка заперечує можливості міжособистісного порівняння індивідуальних корисностей. Він досліджував особливості формування загального добробуту суспільства і доводив, що неможливо розглядати загальний добробут суспільства через суму добробутів усіх членів суспільства. Значну увагу у своїх дослідженнях Парето приділяє пошуку максимуму добробуту суспільства. Для цього він виводить власний оптимум, який можна охарактеризувати як певний рівноважний стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погіршивши тим самим становище іншого (“оптимум Парето”). Оптимальний стан ринку означає, що за умов, коли всі учасники ринку, кожен з яких оптимізує власну цільову функцію, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності максимізується. Відтак рух до оптимуму пов'язаний з таким переміщенням ресурсів, яке підвищує добробут хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становища інших. За умов досягнення економікою оптимуму Парето подальше покращання її найважливіших параметрів можливе лише на шляху глибоких структурних зрушень. Стверджуючи, що оптимальний розподіл ресурсів можливий лише за умов довгострокової рівноваги досконало конкурентного ринку (і навпаки), В. Парето визнавав існування множинності оптимумів, заснованих на різних способах розподілу власності на ресурси. Водночас вчений звертав увагу на існування монополізованих ринків. Зауваживши стійку тенденцію розподілу доходів, які наближаються до середньої величини або перевищують її, вчений дійшов висновку, що переважна частина доходів акумулюється в основної маси населення, тоді як великі доходи утворюють лише незначну частину національного доходу. Він відкидав соціалістичні ідеї перерозподілу доходів, наполягаючи на тому, що “проблема зростання добробуту бідних класів є насамперед проблемою виробництва і збільшення багатства. Найкращий спосіб поліпшення становища бідних класів – зробити так, щоб багатство зростало швидше, ніж населення”. Звідси вчений робив висновок, що основою державних доходів має стати оподаткування доходів переважної маси населення, а не великих статків. Подальші дослідження теорії Парето знайшли своє відображення в працях Дж. Хікса, що грунтувалися на розробці компенсаційного критерію. На думку Хікса можливість компенсації є тією умовою, що дозволяє розглядати економічні зміни як чинник зростання багатства суспільства. Зміст цього полягає в тому, що якщо збільшення корисності одних перевищує збитку інших, то сумарна суспільна корисність зростає. К. Ерроу вважав, що суспільному вибору не властивий одночасний характер раціональності та демократичності. На погляд Ерроу, функція суспільного добробуту еквівалентна певному правилу прийняття рішень при виконанні ряду умов: а) наявність альтернативи, яка задовільняє переваги більшості членів суспільства. За умови, що всі надають перевагу одній альтернативі, то на неї падає суспільний вибір (умова колективної раціональності); б) якщо кожний індивід у суспільстві надає перевагу альтернативі А перед альтернативою Б, то А розташовується вище за Б при побудові функції суспільного добробуту; в) незалежний вибір, зроблений з набору альтернатив, залежить лише від переваг індивідів стосовно цих альтернатив (умова незалежності сторонніх альтернатив); г) немає індивідів, чиї переваги були б більш важливими за переваги інших індивідів (умова відсутності диктатури). Таким чином, Ерроу доводить, що не існує функції суспільного добробуту, яка б задовільняла усі умови, отже раціональний компроміс неможливий. Проблема забезпечення оптимального розподілу та перерозподілу є визначальною в поясненні теорії добробуту економічною школою маржиналістів. Предмет добробуту визначався маржиналістами з позиції вивчення того, наскільки економічна система досягає поставлених цілей, що заключаються в максимізації людського добробуту, і оцінюванні заходів, що спрямовуються на досягнення цих цілей. Маржиналісти зазначали, що справедливий розподіл можливий лише в умовах досконалої конкуренції. Остання забезпечує ринкову рівновагу попиту і пропозиції, за умов якої обсяг виробництва є оптимальним. Рівновага є свідченням найкращого використання факторів виробництва і забезпечення відповідності доходів їх власників граничному вкладу кожного фактора в граничний суспільний продукт. Ефективне використання факторів виробництва забезпечує максимізацію обсягу національного доходу, а відповідність доходу власників виробництва граничному внеску кожного фактора – природну справедливість їх розподілу. У свою чергу, визначення числа економічних агентів та частини доходу, яка може бути перерозподілена для збільшення суспільного добробуту, потребує міжособистісних порівнянь корисностей. Представники соціального напрямку нової історичної школи обгрунтовували проблеми соціального добробуту з позиції визнання пріоритетними неекономічних факторів соціально-економічного розвитку. Вони виходили з необхідності забезпечення умов для гідного існування всіх членів суспільства, дотримання соціальної справедливості, що можливе на базі проведення соціальних реформ. Школа інституціонального напрямку економічної теорії теж приділяла увагу проблемі забезпечення добробуту. Так, Дж. Гобсон зводив зміст добробуту до індивідуального стану здоров’я, гармонії фізичної та духовної діяльності людини. Інший представник цієї школи – Дж. Б'юкенен вважає можливим досягнення суспільного добробуту на основі трансформації теорії добробуту в теорію суспільного вибору. На його думку існують категорії благ, в тому числі і соціальні, які індивідууми не можуть отримати на основі ринкових відносин і тому вони намагаються обміняти своє виборче право на певний набір цих благ. Справедливість у суспільстві досягається при дотриманні певних правил та існуванні відповідних інститутів, які покликані забезечувати реалізацію особистих цілей індивідів. Таким чином інституціоналісти доповнили соціально-економічні фактори досягнення суспільного добробуту політичними, екологічними, культурними та ін. 2. Модель економічної рівноваги. У найзагальнішому вигляді економічна рівновага виступає як відповідність між ресурсами і потребами, як спосіб використання обмежених ресурсів для створення ринкових товарів і послуг і їх перерозподілу між членами суспільства. Рівновага відображає той вибір, який влаштовує усіх в суспільстві. Умови такого вибору представлені в таблиці 1. Таблиця 1 Умови досягнення економічної рівноваги
Проблема макроекономічної рівноваги виникає з того, що в ринковому кругообігу рівність витрат і прибутків є обов'язковою умовою, але якщо витрати (одного) завжди перетворюються на прибутки (іншого), то прибутки зовсім не обов'язково перетворюються на витрати, і не обов'язково дорівнюють їм. Виділяють декілька типів економічної рівноваги (рис. 1). Типи економічної рівноваги    Проблема макроекономічної рівноваги нерозривно пов'язана з прогресом в суспільному поділі праці, в спеціалізації і кооперації виробництва. Якщо існують відособлені галузі національної економіки, то існує можливість негармонізованого їх функціонування. Крім того, зв'язки між галузями постійно змінюються під впливом найрізноманітніших чинників: технологічного прогресу, асортименту продукції, змін попиту, наявності зовнішніх ефектів і т. п. Звідси слідує необхідність підтримки цих зв'язків. Тим більше що явища економічної статики і динаміки в реальному житті тісно переплетені: якщо припустити, що в якийсь момент має місце рівновага, то воно досить швидко і постійно порушується і також швидко відновлюється. Цей процес можна представити як коливання навколо точки рівноваги. Такий стан в економічній науці дістав назву "рівновага-нерівновага". В одних випадках порушена рівновага відновлюється самою ринковою системою через її здатність до саморегулювання, в інших – відновлення порушеної рівноваги вимагає державного регулювання. Забезпечення загальної рівноваги можна розглядати як результат впливу змін на одному з ринків національного господарства на інші його складові і на світовий ринок в цілому. Тут враховуються зміни економічних процесів в усіх сферах або частині сфер національного господарства, а також їх взаємодоповнення і взаємозамінюваність. Прикладом, що підтверджує актуальність такого підходу, можна вважати зміни цін та інших показників економічного розвитку у багатьох промислово розвинених країнах, викликаних триразовим підвищенням цін на нафту, яке мало місце в 70-х рр. країнами Персидської затоки. Дослідження чинників і умов підвищення ефективності виробництва, як основи максимізації дохідності національного господарства є головною проблемою сучасних економічних шкіл, теорій і напрямів. Найважливішою умовою успішного рішення цієї задачі є забезпечення макроекономічної (загальної) рівноваги. Неспівпадання реальної рівноваги з ідеальним, або теоретично бажаним станом не зменшує важливості теоретичного аналізу закономірностей суспільного відтворення і вироблення абстрактних схем і моделей макроекономічної рівноваги. Ці моделі допомагають зрозуміти економічний механізм, виявити чинники відхилення реальних процесів від ідеальних, сформувати оптимальну економічну політику. Нині в економічній науці є великий набір моделей економічної рівноваги, що характеризують особливості підходу до цієї проблеми в різні історичні періоди (див. табл. 2). Таблиця 2 Моделі макроекономічної рівноваги
З положення про макроекономічне рівновагу-нерівновагу можна зробити два важливі висновки. По-перше, коли говорять про рівновагу, то мають на увазі рівновагу в грошовій, вартісній формі. По-друге, макроекономічна рівновага не є стійкою. Вперше ефективно охоплена чиста логіка взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників в рамках концепції економічної системи була сформована Вальрасом. Він обґрунтував теорію загальної економічної рівноваги як універсальний засіб аналізу економічної системи, започаткував макроекономічне моделювання та став першовідкривачем нового напрямку економічних досліджень, пов'язаних з вивченням системи міжгалузевих зв'язків, динаміки економічного зростання, суспільного добробуту тощо. Теорія загальної рівноваги представляє собою аналіз взаємної залежності всіх виробничих та споживчих одиниць, які складають національну економіку. Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса відображає взаємозв'язок ринків товарів, послуг, факторів виробництва за умов вільної конкуренції (рис. 2).  Рис. 2. Модель Вальраса. Модель Вальраса є статичною, схожою на своєрідний одномоментний знімок національного господарства з заданими ресурсами, потребами і технологіями. Вихідними теоретичними припущеннями моделі загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса є те, що:
Стан загальної ринкової рівноваги за Л. Вальрасом визначається трьома умовами, дві з яких відображають рівність пропорцій обміну, а третя характеризує рівновагу у сфері виробництва: на ринку виробничих послуг попит і пропозиція рівні, встановлюються постійні та стійкі ціни; на ринку споживчих товарів і послуг попит і пропозиція рівні, реалізація здійснюється на основі постійних і стійких цін; ціни продажу товарів відповідають витратам на їх виробництво, виражених у продуктивних послугах.  3. Сутність ринкової, соціально-ринкової та змішаної економіки За А. Смітом ринкова економіка – це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил. У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це неефективно. В економічному словнику Б.А. Райзберга, Л.Ш. Лозовського, Е.Б. Стародубцевої ринкова економіка визначається як така, що базується на принципах вільного підприємництва, різноманітності форм власності на засоби виробництва, ринковому ціноутворенні, договірних відносинах між господарськими суб'єктами, обмеженому втручання держави в господарську діяльність1. У навчальному посібнику СВ. Мочерного “Економічна теорія” ринкова економіка розглядається як тип економіки, заснований на приватній власності, в якому відбувається вільна гра ринкових сил2. Можна констатувати, що немає однозначного визначення терміну “ринкова економіка”. Єдиною платформою усіх трактувань виступає ринок як інститут з певним набором інструментів. Водночас ринок розглядається як інструмент управління економікою. Загалом чітка невизначеність дефініції ринкова економіка пов’язана з різними підходами до розуміння ринку, незважаючи на уживаність терміну та його класичність. Наприклад, академік РАН Л. Абалкін констатує щодо категорії “ринок” наступне: “… єдиного, збірного поняття, що визначає усі елементи ринкового механізму, важливого як для економічної теорії в цілому, так й інституціоналізму, не склалося. В сучасній літературі, пише вчений, його відсунули на задній план, зводячи все до розгляду історії питання про власність”3. Ряд російських та американських економістів поняття “ринок” зводять до поняття “конкуренція”. Держава, пише Абалкін, повинна визнати, що якщо й існує “секрет” ринкової економіки, то він полягає не в приватній власності, а в конкуренції. Держава повинна визнати, що конкуренція – це те, що заставляє ринкову економіку працювати і, навпаки, без конкуренції не може бути ринкової економіки. Безперечно конкуренція виступає важливою умовою, що забезпечує функціонування ринку. Проте “конкуренція” як поняття не є родовим по відношенню до видового поняття “ринку”, а тому визначати “ринок” як конкуренцію неправомірно. Ринок є найважливішим елементом економічної системи, що забезпечує за допомогою об'єктивних економічних законів її динамічну рівновагу. В автоматичному режимі він здатен регулювати кількісні зміни системи в деякому діапазоні значень, обумовленому її якісною визначеністю. Водночас ринок – явище не просторове. Ринок є складно організованим багатовимірним регулювальником, що функціонує на основі об'єктивних законів. Його не слід розглядати як сферу товарообміну, ринок – це вища стадія розвитку товарного господарства, яка характеризується домінуванням об'єктивних економічних законів. Водночас концентрація власності і влади, втручання соціальних інститутів держави в діяльність ринку тощо дискредитують його як механізм автоматичного регулювання економічної системи. Товарне господарство за таких умов не може досягти абсолютної ринкової стадії розвитку. В зв'язку з цим можна стверджувати, що жодна національна економіка нині не є ринковою. Чисте ринкове господарство характеризується приватною власністю на ресурси (засоби виробництва тощо), використанням системи ринків і вільних цін. Вільна конкуренція означає, що діє велика кількість продавців і покупців кожного ресурсі (засобів виробництва і робочої сили, за марксистською термінологією) і кожного продукту (предметів споживання в марксизму). Роль уряду тут зводиться до захисту приватної власності й створення необхідних юридичних структур для забезпечення функціонування вільних ринків. Кругообіг у ринковому господарстві є кругообігом ресурсів, продуктів і доходу, а капітал – лише один із ресурсів. Ця модель має бути поповнена і розвинута в процесі сходження від абстрактного до конкретного. Кругообіг ресурсів, продуктів і доходу є тим механізмом, у якому йде процес перетворення асоційованої праці на безпосередньо суспільну, але це відбувається шляхом конкуренції, для якої держава (уряд) повинні створити умови. Загалом теорія ринкової економіки зазнавала істотних змін у середині ХХ ст. Західнонімецькі економісти Л. Ерхард та В. Ойкен запропонували концепцію “соціально-ринкової економіки”, яка відрізняється від концепції вільної ринкової економіки на фактор “ролі держави”. Одним із найважливіших завдань держави вважається забезпечення вільної конкуренції, яка сприяє зростанню продуктивності праці, зниженню цін, підвищенню реальної заробітної плати, а відповідно забезпеченню добробуту нації. Соціально-ринкова економіка визначається як форма економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення. Концепція соціально-орієнтованого ринкового господарства має за основу послідовне протиставлення ринкової економіки централізовано-керованому господарству не лише на рівні координаційних механізмів, принципів економічної свободи, й у питаннях досягнення соціальної справедливості та добробуту. Сутність соціального ринкового господарства полягає в інтеграції принципу свободи ринку з принципом соціального вирівнювання. При цьому під соціальним вирівнюванням розуміється забезпечення такого механізму розподілу національного прибутку, який би виключив і надмірне збагачення, і злиденність громадян. Основними елементами структури соціально-орієнтованої ринкової економіки є: держава, яка за допомогою політики підтримання конкурентного устрою та встановлення його нормативно-правової бази забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкового господарства; безпрсередньо сам конкурентний устрій, заснований на приватній власності на засоби виробництва; ринок, який виступає в ролі координаційного механізму і регулятора господарської діяльності; домашні господарства, господарюючі суб'єкти. Розвиток та ускладнення продуктивних сил, збільшення, використання ресурсів, капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці, необхідність створення нормативно-правової бази регулювання ринкового механізму, здійснення соціальних функцій і т.д. зумовили необхідність використання державних важелів регулювання економіки. Окрім цих факторів слід врахувати просторові відмінності країни в забезпеченні ресурсами, різні рівні економічного розвитку та якості життя населення регіонів, необхідність розвитку інфраструктури, екологічний стан довкілля тощо. При цьому державне регулювання означає узгодження всіх аспектів економічної політики замість розрізненого їх застосування по частинах на основі виваженої стратегії, сформованих цілей. Нині в світі не існує в чистому вигляді ринкового механізму, а існує соціально-регульована економіка, де певні функції виконує ринковий механізм при регулюючій ролі держави. В розвинутих країнах суспільство становить єдиний соціально-економічний, політичний механізм, що працює стабільно та регулюється державою. Модель національної економіки, яка формується на основі оптимального поєднання в управлінні економічними процесами ринкового механізму та державного регулювання дістала назву змішаної економіки. Власне, вперше ідея “змішаної економіки” була озвучена австрійським економістом А. Вагнером у книзі “Основи політичної економії”. На його думку, національне господарство – це не якась окрема система, а синтез трьох господарських систем: а) приватний капіталізм з його прагненням до отримання максимального прибутку; б) суспільно-господарська система, що керується принципом спільної користі; в) благодійна система, яка є на засадах альтруїзму. Значний розвиток ця ідея отримала в 30-х роках ХХ ст. у працях американських економістів (С. Чейзу належить запровадження терміну “змішана економіка” в науковому економічному лексиконі). Прихильниками поєднання ринкового та державного регулювання економіки були Дж. Кейнс, Е. Хансен, Л. Харріс, П. Самуельсон та ін. Нині існує значний досвід практичного застосування змішаних економік. Особливо слід відмітити азіатські системи змішаної економіки, зокрема досвід Китаю та Індії. В Китаї вдалося інтегрувати ліберальний економічний режим та експортну орієнтацію економіки з динамічним поширенням “вільних економічних зон” із жорстким державним регулюванням та закритістю внутрішнього ринку. В Індійській моделі закритість внутрішнього ринку від іноземних конкурентів поєднується з активною політикою стимулювання економіки на основі державних інституцій. В обох країнах темпи приросту економіки становили понад 6 % відсотків у рік. Китайський зразок організації системи національного господарства є повчальним для транзитивних економік, оскільки він базується на підготовленому ідеологічному фундаменті і характеризується послідовністю економічних перетворень. Концепція “змішаної економіки” передбачає: плюралізм відносин власності (поєднання державного, кооперативного, приватного секторів); співучасть найманих робітників у капіталі, прибутках, управлінні, що знайшло відображення у концепціях фондів робітничого класу (створення, у т.ч. за рахунок відрахувань від прибутків компаній, спеціальних державних фондів під керівництвом профспілок); нейтралізації капіталу (поступового викупу персоналом своїх підприємств і функціонування їх на засадах колективної групової власності); кооперативного соціалізму (широкого використання кооперативів не лише у промисловості, але і в торгівлі, сільському господарстві, будівництві тощо). Невід'ємною частиною структури змішаної національної економіки разом із приватною власністю є державна власність. Історично в багатьох країнах державний сектор включає об'єкти транспортної системи, споруди енергопостачання, які, з одного боку, вельми капіталомісткі, а, з іншого боку, послуги цих галузей мають характер суспільного споживання. Ефективне використання ресурсів в деяких “природних монополіях” може бути забезпечене державною власністю. Проте підприємства державної власності, як правило, не мають високих стимулів до підвищення ефективності діяльності. Державний сектор імплемінтований у ринкову економіку з іншими цілями: він сприяє ефективному розподілу ресурсів в цілому в суспільстві. Наприклад, витрати на освіту, охорона здоров'я у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою в значній мірі субсидуються державою. Високий рівень освіти і здоров'я населення йдуть на користь всьому суспільству, а не окремій особі або окремому бізнесу. Це означає, що з макроекономічної точки зору вигідно підтримувати низькі ціни такого роду послуг, забезпечуючи високу доступність цих послуг для більшої частини населення і сприяючи, таким чином, підвищенню ефективності економіки в цілому. Отже, існують економічні підстави збереження частини сфери охорони здоров'я і освіти в державному управлінні та фінансуванні. Зростання масштабів накопичень в приватному секторі, розвиток ринку капіталу, асоціативних форм приватної власності (корпорацій), демократизація власності і зміцнення середнього класу власників дозволяють органічно включити державні підприємства, що приватизовуються, в ринкову систему. Державне регулювання обов'язковим елементом передбачає антимонопольне законодавство, підтримку в економіці високого рівня конкуренція. Загалом роль державного регулювання здійснюється по трьох основних напрямах: шляхом впливу на підприємства (забезпечення правової бази (встановлення законних «правил гри», регулювання відносин між учасниками бізнесу); підтримка конкуренції, у ряді випадків захист внутрішніх ринків, стимулювання нових форм бізнесу (малих підприємств, різних програм і ін.); стимулювання інвестицій, підтримка розвитку окремих видів виробництв, здатних в майбутньому прогресивно змінити структуру економіки, принести великі вигоди економіці в цілому); забезпечення більш рівномірного розподілу ресурсів суспільства між окремими верствами населення, а також перерозподілу засобів у часі (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист населення в періоди безробіття, дитинства, старості і так далі); стабілізації економіки (контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що викликані коливаннями економічної кон'юнктури). 1 Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – 2-е изд., испр. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 479 с. 2 Мочерний С.В. Економічна теорія. Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 640 с. 3 Абалкин Л. И. Смена тысячелетий и социальные альтернативы // Вопросы экономики. – 2000. – № 12. – С. 34. |
, де Ms – пропозиція грошей; Md – попит на гроші; M0 – грошова маса, що є у розорядженні; P – рівень цін; L - облігації; r – норма проценту; Y – реальний дохідСхожі:
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми... Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка.... |
|
Плани семінарських занять Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія |
План заняття Економічна демократія. Економічний порядок та свобода... БАЗОВІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА, ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК |
|
Тема 1 Сутність, функції та види грошей Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки... |
План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної... |
|
15 10. Розміщення учасників зустрічі 17 Без економічної етики не може бути ринкової економіки. Економічна етика розділ науки, що визначає методи і форми досягнення етично... |
План заняття - поняття про концептуальну модель; - поняття датологічної моделі даних Проектування інформаційних систем, що включають бази даних, здійснюється на фізичному і логічному рівнях. На логічному рівні проектується... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
В. О. Сухомлинського Інститут управління економіки і прикладної математики... Студенти, долаючи навчальний процес за спеціальністю „Економічна теорія та міжнародна економіка”, на підгрунті дисциплін фахового... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua