ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище різних категорій населення Риму


Скачати 265.97 Kb.
НазваПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище різних категорій населення Риму
Сторінка1/3
Дата07.04.2013
Розмір265.97 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3





ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Поняття особи та її право дієздатність

  2. Правове становище різних категорій населення Риму

  3. Юридичні особи


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Калюжний Р.А. Римське приватне право:Курс лекцій. – К. :Істина, 2005. – 144с.

2. Трофанчук Г.І. Римське приватне право:Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с.

3. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Миряна. Римское право(базовый учебник).- М.:Издательство ЗЕРЦАЛО, 2000. - 448с.

4. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. – К. :Вентури, 2002. – 288с.

5. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. Та доповн. – К. :Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с.

6. Харитонов Є.О. Вступ до цивільного права України: Навч. Посібник. – К. :Істина, 2006.- 288с.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:
Метою лекції є ознайомлення студентів з основними групами римського населення, та характеристики їх правового становища у суспільстві. Сформувати в свідомості студентів уявлення про поняття статусного права, суб'єкта права, поняття правоздатності, дієздатності фізичних осіб, малолітніх, повнолітніх жінок, дієздатності осіб з психічними, моральними і фізичними недоліками.

Встановити, аналізуючи сутність та значення категорії юридичної особи, колізію інтересів, що виникали у цій сфері між державою та фундаментальними положеннями приватного права у процесі утворення юридичних осіб, з’ясувати еволюцію інституту юридичних осіб.
ВСТУП
Цивільне право за своєю ідеєю передбачає наявність багатьох окремих автономних центрів, між якими зав'язуються різноманітні господарські відносини. Усі такі центри господарського її - клітинки того чи іншого суспільства і називаються суб’єктами цивільного права.

Цілком зрозуміло, що кінцевою метою всіх правових установ її людина як особа, як індивід. Метою об'єднання людей у її і держави, створення різних правових інститутів було якнайкраще забезпечити їхні індивідуальні інтереси, поліпшити їх пня. Природно, що основну масу цивільно-правових центрів суб’єктів прав становлять люди, громадяни в загальноприйнятому розумінні — так звані фізичні особи.

Разом з тим часто ті ж людські інтереси потребують, щоб у ролі самостійного центру господарського життя була визнана не інша окрема фізична особа, а певна сукупність осіб (наприклад, цех, корпорація, підприємства усіх форм власності) або незалежна від них установа (лікарня, притулок). Так з'являються певні організації, які називають юридичними особами.

Насамперед простежимо за еволюцією фізичних осіб, а потім розглянемо виникнення та історичний розвиток як самого поняття окремих форм юридичних осіб.


  1. Поняття особи та її право дієздатність


У Римі особа позначалася терміном persona. Проте не всі люди у Римській державі визнавались особами — суб'єктами права. Панівного класу рабовласників не допускали рівності всіх людей, тому такий великий клас людей, як раби, не визнавався суб’єктом права, а був об'єктом права.

Пам'ятки римського права як джерела пізнання не тільки права, а й історії і культури Стародавнього Риму, свідчать, що тільки вільна людина є носієм прав та обов'язків і в цьому розумінні вона є особою, здатною до права.

Здатність особи бути суб'єктом цивільних прав, здатність мати право називається правоздатністю, а здатність своїми діями набувати певні права і нести відповідні обов'язки — дієздатністю. Хоч повнота якості суб'єкта передбачає наявність того й іншого, однак для самого поняття суб'єкта істотнішою є правоздатність.

Здатність бути суб'єктом цивільних прав римські юристи позначали терміном сарит. Людина стає правоздатною з моменту народження, проте цього ще недостатньо. Для виникнення людської особи необхідно, щоб дитина народилася живою. Зародок, який міститься у череві матері, ще не є людина, але якщо народиться живим, то стає правоздатним і його юридичне становище відноситься до моменту зачаття. Це має важливе значення для права на спадкування. Так дитина має право на успадкування майна батька, який помер до її народження.

Правоздатність особи припиняється з її смертю. Від припинення правоздатності однієї особи дуже часто залежить право інших осіб. Тому факт і момент смерті, як стверджують римські юристи, має бути завжди точно встановлений, що не завжди вдається зробити, а іноді й просто неможливо. Для розв'язання складних випадків у римському праві допускалася презумпція щодо тих, які помирали одночасно. Суть цієї презумпції полягала в тому, що коли траплялися нещасливі події (наприклад, корабельна аварія, пожежа) і разом гинуло кілька осіб, але не можна було довести, хто з них помер раніше, то припускалося, що всі вони померли одночасно. Але коли разом померли висхідні і низхідні родичі, то припускалося, що повнолітні низхідні пережили своїх висхідних родичів, а неповнолітні низхідні померли раніше.

Отже, правоздатність людини виникає з моменту народження і припиняється з її смертю. Римське право прирівнювало до смерті продаж у рабство, полон, засудження до пожиттєвого ув'язнення (довічна каторга). Якщо людина, продана в рабство, знову набувала свободу, то її правоздатність відновлювалася, хоч і не завжди в попередньому обсязі.

У Римській державі вже на початку періоду республіки проживало багато людей, які прибули з різних країн, і всі вони користувалися певною мірою правоздатності. Однак для того, щоб володіти повною правоздатністю в усіх галузях політичних, май

Нових і сімейних відносин, особа мала відповідати таким трьом станам:

1) стану свободи (status libertatis);

2) стану громадянства (status civitatis);

3) сімейному стану (status familiae).

За станом свободи розрізнялися вільні і раби, за станом громадянства — римські громадяни та інші вільні особи, але негромадяни сімейним станом — домовладики та підвладні особи.

В міру перетворення Риму з невеликої сільськогосподарської общини на світову державу, з розвитком зовнішньої торгівлі відмінності у правоздатності окремих груп вільного населення почали згладжуватися, хоч безодня між рабами і вільними зберігалася. Врешті-решт на початку III ст. н. е. усі відмінності у правовому становищі різних категорій населення втратили своє значення. У 212 р. імператор Каракала поширив статус римського громадянина на всіх підданих великої території.

З початку III ст. усе вільне населення Риму користувалося усією повнотою правоздатності у сферах політичного, майнового життя.

Цивільна правоздатність римського громадянина складається з двох повних елементів: 1)jus connubii — права вступати в якому діти набувають статус римських громадян; 2) jus commercii— права торгувати, яке охоплює право бути власником майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини дарувати, міняти, право бути спадкоємцем, вести цивільно-правові спори в суді.

Зменшення цивільної правоздатності залежно від зміни в особистому стані особи мовою римських класичних юристів називається capitis dominutio — втрата правоздатності.

Класичні римські юристи розрізняють і три ступеня зміни правоздатності — maxima (максимальна), media (середня), minima (мінімальна). Розглянемо випадки зміни правоздатності та її наслідки дещо детальніше.

Повна втрата правоздатності (capitis dominutio maxima) наставала щоразу, коли людина втрачала свободу. Наприклад, римський громадянин потрапив у полон чи був проданий у рабство за борг. Проте в період республіки подібні випадки відпали. З часом натомість з'являються інші причини втрати свободи: з тих чи інших причин громадянин Риму ставав рабом в середині держави. Наприклад, дехто дозволив продати себе як раба; жінка, яка вступала у зв'язок з рабом, незважаючи на перестороги.

Загальним юридичним результатом capitis dominutio maxima була повна втрата особистих і майнових прав. Майно особи, яка повністю втратила правоздатність, переходило у власність держави або до певних приватних осіб, зокрема кредитора, який продав боржника, господаря раба, з яким жінка вступила у зв'язок.

Середня втрата правоздатності (capitis dominutio media) наставала тоді, коли особа зберігала свободу, проте втрачала право римського громадянина. Наприклад, римський громадянин стає перегрином або латином з метою одержати землі на периферії. В імператорський період громадянство втрачалося у разі заслання. Особа, піддана capitis dominutio media, втрачала свої цивільні прана, проте зберігала відносини jus gentium.

Мінімальна втрата правоздатності (capitis dominutio minima) відбувалася зі зміною сімейного стану особи, що траплялося у таких випадках: а) особа власних прав перетворювалася на чужих прав; б) сімейно самостійна особа всиновлювалася жінкою; в) жінка, яка не перебувала ні під чиєю владою, одружувалася та ін. Результат capitis dominutio minima — повний розрив попередніх сімейних зв'язків з усіма правами, які з них випливали (спадкування тощо). Усі перелічені фактори тісно пов’язані з правоздатністю особи в Римській державі.

Отже, юридичне становище людини як суб'єкта права внаслідок певних обставин може змінюватися і таким чином стати предметом спору.

Спір про сімейний стан був можливий лише в тому разі, коли хтось претендував на роль домовладики, а тим часом інша особа також цього домагалася. Проте спори такого роду траплялися зрідка.

Наявність правоздатності — лише одна сторона правосуб'єктності. Для того, щоб повною мірою користуватися благами права, однієї правоздатності замало. Адже правоздатність — це лише наявність прав, а користуватися ними самостійно особа може тільки за наявності дієздатності.

Римське право не знало категорії дієздатності, проте в Римі за кожним громадянином визнавалася здатність здійснювати дії з юридичними наслідками, які становлять зміст поняття дієздатності.

Завжди і скрізь дієздатність визначалася віком людини, і розуміння смислу вчинених дій, здатність володіти собою та зважено приймати рішення залежали передусім від віку. ним цензом дієздатність громадян поділялася на

1)— діти віком до 7 років, які були повністю недієздатними

2)— це частково дієздатні. До них належали дівчатка віком до 12 і хлопці до 14 років. Такі особи могли здійснювати лише дрібні правочини: робити незначні покупки, приймати невеликі подарунки, проводити дрібний обмін речей тощо. У разі здійснення правочину, спрямованого на припинення прав або встановлення якоїсь повинності, необхідний був дозвіл опікуна, який давав його в момент вчинення правочину. В іншому разі такий правочин зобов'язував неповнолітнього лише у випадку і в межах збагачення, одержаного за цим правочином

3) — особи жіночої статі віком з 12, а чоловічої з 14 і до 25 років, які визнавалися як неповнолітні, але дієздатні. Такі особи мали право укладати різного роду цивільно-правові угоди, проте, уклавши явно невигідну для себе угоду, могли просити претора визнати її недійсною і повернути сторони у стан до укладення угоди, тобто провести реституцію.

Залучення до ділового життя недосвідчених, а іноді й необачних людей, які не досягли 25 років, підривало стійкість цивільно-правових відносин. Тому починаючи з II ст. особам, які не досягли 25 років, почали призначати кураторів, що обмежувало їхню дієздатність. Тепер вони могли здійснювати важливі правочини тільки з дозволу (згоди) куратора. Разом з тим за ними зберігалося право самостійно розпоряджатися майном на випадок смерті, а також вступати у шлюб. Досягнувши 25 років, такі особи позбавлялися будь-яких обмежень дієздатності.

На дієздатність особи в Римі впливав її фізичний стан. Зокрема, глухонімі не могли укладати такі угоди, як стипуляція, виступати в суді під час дії легісакційного процесу, в якому необхідно було проголошувати формули, тощо. Душевнохворі та недорозвинені на час хвороби визнавалися повністю недієздатними. Обмеженими в дієздатності були марнотратники — особи, нездатні розумно розпоряджатися Своїм майном. Таким особам призначали піклувальників, які були зобов'язані піклуватися про їхній майновий стан. Після призначення піклувальника особа-марнотратник самостійно здійснювала лише такі правочини, які були спрямовані на набуття майна, а не відчуження, і несла особисту відповідальність за вчинені правопорушення. Деякі обмеження дієздатності залежали від постійного місця проживання.

Крім вищеназваних факторів, повнота цивільної дієздатності і правоздатності передбачає ще стан громадянської честі. Деякі особи з тих чи інших причин знеславлення піддавалися громадянському збезчещенню, а отже й обмеженню у правоздатності.

В історії римського права громадянське безчестя відоме в кількох видах.

Повне позбавлення честі в результаті покарання судом, пов’язане з втратою громадянства.

Приниження честі зазнавали у формі infamia (ганьба) або turpitudo (аморальність).

Infamia — безчестя, якого зазнавали внаслідок засудження за злочин, порушення договору доручення, товариства, збереження, де вимагалася надзвичайна чесність; у результаті порушення деяких правових норм (наприклад, якщо вдова вступала в новий шлюб, не дотримавши року жалоби). Infamia зазнавали в результаті преторського едикту або судового рішення. Особа, яка зазнала infamia, позбавлялася права бути обраною на громадські посади (наприклад, у місцеві декуріони), права опікунства, виступати на суді як представник за інших тощо.

Безчестя у формі turpitudo зазнавали ті особи, певні дії яких, їх спосіб життя вважалися аморальними (наприклад, проституція). Ця форма безчестя була істотним обмеженням у таких галузях, як спадкування, одруження та ін.

Римське право знало ще одну форму приниження честі —intestabilis. Закони XII таблиць постановляли: «Хто буде свідком під час укладення угоди і згодом відмовиться від свого свідчення, нехай зазнає безчестя». Це означало, що така особа надалі взагалі не могла бути свідком і до себе не мала права запрошувати у свідки. А оскільки майже всі угоди стародавнього права здійснювалися за участю свідків, то таке обмеження майже повністю позбавляло винну особу дієздатності. Однак з поступовим зникненням старих формальних угод ця форма приниження честі втратила своє значення.

Не були рівноправними і обмежувалися у дієздатності в Римі жінки. Тривалий час вони перебували під опікою чоловіка, батька або іншого родича. Проте вже за часів принципату доросла жінка, яка не була під постійною опікою батька або чоловіка, мала право приймати самостійно рішення з приводу свого майна. Однак вона не могла приймати на себе відповідальність за чужі і лише за законодавством Юстиніана була ослаблена правова нерівність чоловіка і жінки.

Чи впливала релігія на праводієздатність особи в Римі? Язичницька релігія не мала на неї впливу, але після появи шпетна язичники та єретики певною мірою обмежувалися у дієздатності.

У Римі серед корінного населення розрізняли римських громадян, латинів, перегринів, рабів, вільновідпущеників і колонів.
ВИСНОВКИ З 1 ПИТАННЯ:
Здатність бути суб'єктами права, тобто правосуб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами) : свободи, громадянства і сімейного стану.

Стан свободи (status libertatis) - це головний правовий стан, найбільші зміни якого (capitis deminutio maxima) приводили до набуття статуса суб'єкта права (persona) чи до його втрати.

Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну людину до певної категорії груп римського населення (латина, перегріна тощо) . Ці зміни правового стану називалися середніми (capitis deminutio media) і вони впливали лише на обсяг прав, однак не призводили до повної втрати правосуб'єктності.

Сімейний стан (status familia) поділяв вільних на дві групи - осіб свого права (persona sui iuris) - глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni iuris) - всі інші члени сім'ї, так звані підвластні (sui). Зміни в цьому правовому статусі називалися (capitis deminutio minima), оскільки вони мінімально впливали на обсяг прав особи.


  1. Правове становище різних категорій населення Риму

  1   2   3

Схожі:

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ
Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. К.: Товариство "Знання" КОО, 1998. 309 с
1 Конституційне право України
Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування...
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Виникнення державного суду. Форми захисту цивільних...
Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права
Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і претор­ського права. Кодифікація преторських...
1. Україна на поч. ХХ ст. (4 год.)
Мета: визначати основні риси індустріального суспільства; охарактеризувати та порівняти становище різних українських територій на...
ЗАКОНУКРА Ї Н И
Стаття Правове становище товарної біржі Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і
План лекції. Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань....
Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємствам, організаціям чи особам, що виникає в наслідок здійснення фірмою...
ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його...
СПИСОК УЧАСНИКІВ
Проводить активну роботу щодо розвитку та популяризації футболу в місті серед різних вікових категорій. Забезпечує успішний виступ...
А) Закон гражданства (Lex patriae, lex nationalis)
Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: «Дієздатність фізичної особи визначається...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка