Стучка Петро Іванович
Після Жовтневої революції 1917 р. правове регулювання господарської діяльності в Росії істотно змінилося. У перші роки після революції, під час «військового комунізму», приватна підприємницька діяльність була заборонена. У 20-ті р. XX ст. при переході до непу вона була частково вирішена, що знайшло відображення в ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі приватний сектор поступово було ліквідовано. Стала розвиватися планова економічна система, що наклало свій відбиток на правове регулювання господарської діяльності.
Правове регулювання господарської діяльності в період радянської влади здійснювалося як цивільних, так і спеціальним господарським законодавством. Останнє містило норми, що визначали порядок здійснення господарської діяльності та керівництва нею. Господарська діяльність велася державними і подекуди кооперативними підприємствами. Приватна підприємницька діяльність в 20-і рр.. XX в. обмежувалася, а в 30-і рр.. XX в. була зовсім заборонена.
Ці процеси знайшли відображення в науці господарського права. У 20-і рр.. XX в. в нашій країні розвивалися різні напрямки досліджень правового регулювання господарської діяльності. Величезний внесок у становлення радянського Господарського права внесли В. А. Краснокутський, І. Б. Новицький, П. І. Стучка, М. М. Агарков, О. Г. Гойхбарг, Д. І. Курський.
У концепції «двухсекторного права», розробленої П.І. Стучкою, обгрунтовувалося, що майнові відносини регулюються як цивільним, так і господарським (господарсько-адміністративним) правом. Причому цивільне право розглядалося як право капіталістичного господарства, а господарське - як право соціалістичної економіки. Цивільне право у відповідності з установками того часу повинно було поступово відмерти, а господарське - розвиватися та зміцнюватися, допомагаючи побудові соціалізму. Дане положення базувалося на відомому постулаті В.І. Леніна про те, що "ми нічого" приватного "не визнаємо, для нас все у галузі господарства є публічно-правове, а не приватне" . Отже, повинно було розвиватися господарське право, яке обслуговує соціалістичний сектор. Оскільки приватному сектору було уготовано відмирання, то відповідно повинно було відмерти і обслуговуюче цей сектор цивільне право.
У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-ті роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений в законодавчий орган проект Торговельного Зведення, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», властивої для того періоду: введені у зв'язку із непом приватно-правові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права.
Відмова від непу і монополізація державою господарської сфери країни послужили своєрідним приводом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.
Тому коли в 1930-і рр.., В період вже безроздільного панування соціалістичного сектора в економіці, наука знову стала розглядати питання про господарське правоі і його оформлення, впорядкування, введення в ужиток правових начал господарювання, виникла проблема: куди ж помістити громадянина з його будинком та іншим майном, найманням житлового приміщення і спадкуванням (в цей час вже відмовилися від скасування інституту спадкового права як буржуазного). Адже цивільне право, розраховане на непівський період розвитку суспільства, як ніби закінчило своє існування разом із приватним сектором.
З'являється нова школа єдиного господарського права, відповідно до якої громадянин повинен зайняти місце в системі господарських зв'язків. Всі майнові відносини як між громадянами, так і між соціалістичними організаціями повинні регулюватися нормами єдиного господарського права, основним джерелом якого покликаний був стати Господарський кодекс. Основоположники даної школи Л.Я. Гінцбург(Гинцбург Леонид Яковлевич ) і Є.Б. Пашуканіс вважали господарське право специфічною формою політики пролетарної держави в сфері організації управління господарством. Пропонувалося прийняття Господарського кодексу , закону про планування. Відстоювалася також теза про неприпустимість поділу єдиного господарського права на дві самостійні частини - господарсько-адміністративного та цивільного права. Господарське право повинно було включати цивільно-правові норми і регулювати всі горизонтальні і вертикальні майнові відносини . Школа єдиного господарського права правильно відстоювала необхідність формування особливої галузі радянського права - господарського права. "Головна ж помилка цієї теорії полягала в тому, що регулювання всіх відносин за участю громадянина передбачалося в системі єдиного господарського права, в той час як регулювання їх повинно було становити в основному предмет цивільного права" .
Звинувачення у спробі ліквідації цивільного права стане центральним на адресу вчених господарської школи. Школа закінчила своє життя разом з авторами. Іменем Союзу РСР господарська концепція була оголошена шкідницької, а її автори - репресовані . Однак необхідність захисту цивільного права послужила лише красивим приводом. Основною причиною гонінь стало те, що господарська концепція намагалася обгрунтувати необхідність правових засад у галузі економіки, що становило загрозу адміністративно-командній системі. Під впливом лідера правознавства того часу академіка А.Я. Вишинського регулювання господарських відносин в основному було вирішено розосередити в галузях цивільного та адміністративного права. Зародився дуалістичний підхід до регулювання економіки, відгомони якого чути й сьогодні.
Пашуканис, Евгений Брониславович A Course on Soviet Economic Law (1935)
Радянські господарське право, ми стверджуємо, є формою політики пролетарської держави в галузі організації соціалістичного виробництва і радянської торгівлі.
. Його специфіка визначається поняттям революційної законності. Застосування баз революційної законності в організації соціалістичного виробництва і радянської торгівлі визначає поняття радянського господарського права в широкому сенсі.
Ми обмежуємо наш предмет ще далі, маючи на увазі майнові відносини соціалістичного суспільства, як безпосередній суб'єкт радянського господарського права у вузькому значенні цього терміна.
Радянське господарське право являє собою систему заходів, необхідних для вирішення найбільш важливих організаційних проблем будівництва соціалістичної економіки. Всі його принципи та інститути є важливими важелями організації соціалістичного виробництва і радянської торгівлі.
Обов'язковий характер актів соціалістичного планування (планова дисципліни) підтримує різні санкції, зокрема, загрозу кримінальної репресії. План, як закон, і суд в якості гаранта план і права, таким чином, два з найбільш важливих важелів в соціалістичній організації. Єдиноначальность є найбільш важливим принципом організації соціалістичного виробництва. Соціалістичної економіки, заснованої на високому рівні технологій, вимагає найсуворішої єдності волі, беззаперечного підпорядкування волі радянського керівника. Послідовне застосування єдиноначальності підтверджує ряд партійних рішень і законодавчих актів, порушення єдиноначальності вважається порушенням законів Радянського Союзу, як спотворення лінії партії в питаннях економічного будівництва.
|