|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
Проступок є фактом реальної дійсності. Склад проступку, у свою чергу, це логічна конструкція, правове поняття про нього, що відображає суттєві властивості реальних явищ, тобто певних антисуспіль-них явищ. Законодавець не створює ознак проступків, а лише відбирає з них суттєві, відмінні і конструює склади. Логічна конструкція закріплюється у праві і стає обов'язковою. Перелік закріплених у ній ознак — необхідна і достатня умова для кваліфікації діяння як адміністративного проступку. Реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить усі названі законом ознаки, відсутність хоча б одного з яких означає відсутність складу в цілому36. Розвиток законодавчої техніки привів до спеціалізації правових норм. Зокрема, щоб не повторювати десятки разів загальні властивості адміністративних правопорушень (проступків). Їх закріпили нормами загальної частини КУпАП. Тому в диспозиції будь-якої норми, що встановлює адміністративну відповідальність, немає повного переліку всіх ознак складу. Для правильного з'ясування змісту конкретного складу, крім аналізу конкретної статті нормативного акта, необхідно розглядати її зв'язки з нормами загальної частини КУпАП, з іншими частками нормативної основи87- Взагалі у правовій науці панує думка про те, що універсальною підставою юридичної відповідальності є саме склад правопорушення88. Але досить часто виділяють суб'єктивні підстави юридичної відповідальності (зокрема, вину)89 і правосуб'єктні підстави (припускають відповідальність лише по відношенню до певних осіб, які здатні нести відповідальність за вчинені ними діяння)90- При цьому слід зазначити, що в кінцевому підсумку все збігається до елементів складу правопорушення (відповідно суб'єктивної сторони, суб'єкта тощо). Нині основною підставою адміністративної відповідальності фізичних осіб за чинним законодавством України визнається адміністративне правопорушення (проступок). Поняття адміністративного правопорушення (проступку) міститься у статті 9 КУпАП. Склади конкретних адміністративних правопорушень (проступків) містяться в главах 5-15 Особливої частини КУпАП, а також у деяких інших законодавчих актах (наприклад. Митному кодексі України). ^ Якщо говорити більш конкретно, то фактичною (об'єктивною) підставою адміністративної відповідальності фізичних осіб є вчинення діяння, передбаченого у статті Особливої частини КУпАП та в деяких інших законах. Суб'єктивною підставою є вина, форми якої визначені у статтях 10 Ї 11 КУпАП. Правосуб'єктнІ підстави адміністративної відповідальності визначені у статтях 12-16, та 20 КУпАП. До них, зокрема, відносяться вік відповідальності, осудність, а також ознаки спеціального суб'єкта, зокрема, неповнолітніх, посадо вих осіб, Іноземних громадян та осіб без громадянства, військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Деякими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність ще одного різновиду спеціальних суб'єктів, а саме — суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб- Така відповідальність, зокрема, передбачається за порушення правил торгівлі та надання послуг (ст.155), порушення правил проведення розрахунків Із споживачами (ст.155-1), порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156-1). недобросовісну конкуренцію (ст. 164-3). ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165-1). Усього на цей час КУпАП містить у собі близько 20 складів правопорушень, суб'єктами яких є громадяни-підприємці, тобто суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи. Крім цього, багатьма законами України передбачається відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності без поділу Їх на фізичних І юридичних осіб (див. Додаток 1). Хоча загальна частина КУпАП визначає деякі особливості відповідальності таких спеціальних суб'єктів, як неповнолітні, посадові особи, військовослужбовці, а також іноземні громадяни І особи без громадянства, суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа також повинен відповідати певним вимогам, зазначеним у законах, які й обумовлюють його спеціальний статус, І це повинно бути відображено в Кодексі. Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, Інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Виходячи зі змісту статей 1 та 2 зазначеного закону, слід вважати, що здатність бути суб'єктами підприємницької діяльності виникає у громадян з досягненням певного віку, тобто водночас із визнанням громадян повністю дієздатними. Це пояснюється тим, що право на заняття підприємництвом є правом на власну господарську діяльність, що є особистим І невідчужува-ним, яке передбачає в свою чергу свідому діяльність того, хто його має, а отже й особисту самостійну участь у здійсненні цього права. Отож, правоздатність громадян-підприємців є спеціальною, І в цьому полягає ЇЇ відносна самостійність у рамках загальних положень про правоздатність громадян, передбачених Цивільним кодексом. Оскільки статус громадянина-підприємця має своє відносно самостійне значення, то його можуть не мати деякі інші категорії громадян, які цілком правоздатні та дієздатні з точки зору загального цивільного законодавства, але з інших причин виключені з числа можливих підприємців. Ці категорії громадян передбачені ч.З ст-2 Закону України "Про підприємництво"91. З положень зазначеної статті виплив.ає, що підприємцями можуть бути тільки громадяни України .або інших держав, у особи без громадянства займатися підприємницькою діяльністю не можуть. Крім того, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ. Державного арбітражу. Державного нотаріату, а також органів державної влади І управління, які покли-к.ані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. До того ж, 3.аконом України "Про- державну службу" заборонено займатися підприємницькою діяльністю державним службовцям. Ще однією особливістю суб'єкта підприємницької діяльності є те, що в;ін може вважатися таким лише після того. як пройшов державну реєстрацію згідно з вимогами статті 8 Закону України "Про підп'.риємництво". Слід зазначити, що серед передбачених статтею 17 КУпАП об-ставїин, що виключають адміністративну відповідальність, для суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб можуть бути застосовані лише положення про неосудність особи. Але при цьому слід погодитися з думкою, висловленою С.Тараненком, щодо необхідності законодавчого визначення кола осіб. які можуть давати висновок про наявність стану неосудності та порядку встановлення цього стану92. ТІЇ о ж до крайньої необхідності та необхідної оборони, то власне сам зміст підприємницької діяльності виключає можливість її здійснення в умовах крайньої необхідності та необхідної оборони. Ще одним .важливим елементом складу правопорушення є його об'єкт. Згідно з нормативним визначенням адміністративного правопорушення, яке міститься в статті 9 КУпАП, таким є державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян І встановлений порядок управління. Взагалі об'єкт адміністративного правопорушення — це суспільні відносини, на які адміністративне правопорушення посягає і які захищаються заходами адміністративної відповідальності. Однак ці відносини мають різний ступінь диференціації, що дає змогу говорити про існування поряд із загальним родового та конкретного об'єктів адміністративних правопорушень93. Безумовно, нормативне визначення адміністративного правопорушення повинно містити в собі вказівку на загальний об'єкт. Враховуючи те, що адміністративна відповідальність встановлюється за порушення норм багатьох галузей права і відповідно до цього — за посягання на величезне коло суспільних відносин, уявляється правильним як загальний об*єкт зазначити тільки правопорядок. У теорії права під правопорядком розуміється стан впорядкованості суспільних відносин, оснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і приписів, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок є метою правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони та інші нормативно-правові акти, здійснюється вдосконалення законодавства, вживаються заходи щодо зміцнення законності94. Оскільки правопорядок — це стан суспільних відносин, то посягання на будь-які з них буде посяганням на правопорядок. За родовим об'єктом правопорушення групуються в окремі глави КУпАП і на нього вказує назва відповідної глави. Конкретний (або безпосередній) об'єкт зазначається безпосередньо в статтях Кодексу. Щодо підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб, то. на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб, у чинному законодавстві відносно них Існують суттєві прогалини. Зокрема, практично відсутні загальні норми, яки б визначали суб'єктивні і правосуб*єктні підстави їх адміністративної відповідальності, а також обставини, що її виключають. Використовувати ж відносно юридичних осіб положення КУпАП неможливо, оскільки весь зміст цього кодифікованого акта, його концепція виходять з інших позицій, визнаючи суб'єктом адміністративного проступку лише фізичну особу95. Проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб сьогодні стала надзвичайно актуальною і заслуговує на окреме вивчення. 1.3. Принципи адміністративної відповідальності та проблеми їх реалізації Для більш повного усвідомлення сутності адміністративної відповідальності необхідно визначити принципи, на яких вона базується. В принципах будь-якого явища відображаються глибинні, усталені, закономірні зв'язки, завдяки яким воно й існує. Пізнання принципів адміністративної відповідальності дає змогу правильно застосовувати норми, якими врегульовані відповідні відносини, вирішувати справи при наявності прогалин у правовому регулюванні, забезпечувати ефективність державно-правового примусу. Для адміністративної відповідальності властиві всі принципи юридичної відповідальності взагалі, але Їх реалізація на практиці має деякі особливості, що робить необхідним розглянути кожний принцип детальніше. Головним принципом адміністративної відповідальності, як, власне, і будь-якої іншої із різновидів юридичної відповідальності, є принцип законності. Сутність принципу законності стосовно адміністра- тивної відповідальності полягає в тому, що. по-перше, притягнення до відповідальності можуть здійснювати виключно органи адміністративної юрисдикції, яким ці повноваження надано законом. По-друге, порядок притягнення до адміністративної відповідальності має бути регламентований відповідними нормативно-правовими актами. І, по-третє, притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватися на передбачених законом підставах. Коло органів та посадових осіб, яким надано право здійснювати притягнення до адміністративної відповідальності, визначено в розділі 17 КУпАП України. Зокрема, до них відносяться: адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах Рад; виконавчі комітети сільських, селищних Рад; районні (міські) суди; органи внутрішніх справ (міліція); прикордонні війська; органи Державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту; органи морського транспорту; органи річкового транспорту; Державна Інспекція з маломірних суден; органи повітряного транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту; органи Міністерства праці та соціальної політики; митні органи; органи Державної контрольно-ревізійної служби; органи Державної податкової служби; Національний банк України; військові комісаріати; органи, установи та заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби; органи Державного ветеринарного контролю; органи Державної служби з карантину рослин; органи державного контролю у насінництві; спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері захисту рослин; органи, що здійснюють управління і контроль за використанням і охороною вод і відновленням водних ресурсів; органи рибоохорони; органи лісового господарства; органи мисливського господарства; органи Міністерства екології та природних ресурсів України; органи Державної Інспекції електрозв'язку; органи, що здійснюють державний пробірний нагляд; органи Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України; органи державної статистики; органи державного контролю за цінами; Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю; органи Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України; органи державного контролю за якістю ліків та деякі інші. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності регламентований нормами розділу IV КУпАП України, а також деякими іншими нормативно-правовими актами (див. п.1.2.3). Крім цього, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо підстав адміністративної відповідальності, то п.22 статті 92 Конституції України передбачено, що діяння, які є адмініст ративними правопорушеннями, визначаються виключно законами України. Ще одним базовим принципом адміністративної відповідальності є принцип справедливості. Стосовно відповідальності цей принцип має включати, перш за все, соцІально-етичну оцінку законодавства, що встановлює заборону і санкцію за її порушення, яка реалізується у відносинах відповідальності. Справа в тому, що навіть при най-ретельнІшому дотриманні всіх принципів відповідальності вона буде несправедливою, якщо правопорушник у точній відповідності з діючим законом зазнає занадто суворого або, навпаки, занадто м'якого стягнення. Іншими словами, в основі справедливої відповідальності' є перш за все дотримання законодавцем спІврозмірностІ правопорушення і санкції. При реалізації' відповідальності про її справедливість можна казати і тоді, коли правопорушнику у відповідності з обставинами справи призначається конкретне стягнення на підставі відносно визначеної санкції. Нарешті, самостійне значення принципу справедливості відповідальності в тому, що за одне правопорушення д,о винного може бути застосована тільки одна штрафна, каральна санкція. Міжнародними пактами про права закріплений принцип, згц\но з яким ніхто не повинен двічі піддаватися кримінальній або іншій відповідальності за одне й те ж правопорушення (поп Ьіз іп Ігіегп — "не двічі за одне")96- Принцип "не двічі за одне" відноситься до застосування штрафних. каральних санкцій І не суперечить тому, що до правопоріушни-ка, який був підданий штрафній, каральній відповідальності, одночасно застосовуються правовідновлювальні санкції, якщо його діянням було нанесено майнової або Іншої шкоди97- Зокрема, статтею 40 КУпАП України передбачено можливість покладення обов'язку відшкодувати втрату, нанесену адміністративним правопорушенням. Крім цього, така можливість передбачена і багатьм-а іншими законами. Так, наприклад, у статті 47 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зазначено, що сплата штрафів і фінансових санкцій, передбачених статтею 46 цього Закону, не звільняє порушників від обов'язку відшкодування збитків підприємствам, установам, організаціям І громадянам, яких вони зазнали внаслідок порушення санітарного законодавства. У статті 22 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" встановлено, що збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної' влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому цивільним |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |