|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
" битук ЮЛ.. Зуй В.В. Административное право Украиньї (Общая часть): Учебное пособие-. — X.: Одиссей, 1999. — С. 130. 100 Там само. — С. 128. 101 Там само. — С. 126. 102 Гералименко Є. Форми та види вини при вчиненні адміністративного правопорушення / / Право України. — 1998. ~ № 7. — С. 80. 103 Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в зин-у: Автореф. дис.:. доктора юр. наук: 12.00.08 / НАВС — К 1998 — С. Ї.О. •°^ Белиуский е(с. Вопросьі виньї в налоговом законодательстве // Го-сударство й право. — 1996. — № б. — С. 54-55. юї} Галянтич М. Колізія нормативних актів: вимушений шлях розвитку правл // Право України. — 1996. — № б. ~ С. 33. 101І Нагреб-льнийВЛ., Онищук М В. Причини та шляхи подолання колізій у законодавстві України // Адвокат. — 1997. — № 4. _ С. 45. 107 Общая теория права й государства / Под ред. В.В.Лазарева — М • Юристь, 1996. — С. .217. 10в Теория государс'лза й права: Курс лекций / Под ред. М.НМарченко — ^.; Зерцало. — 1997. — С. 470. 109 Додин' Е.В. Административная деликтология. Курс лекций — Одесса-АО БАХВА, 1997. - С. 6. - . д . 110 Там само. — С. 50-51. 111 Там само. — С. 5.2. 112 Там само. — С. 53. 113 Там само. — С. 54. 114 Там само. — С. 54-57. . 115 Там само. — С. 57-58. » розділ 2 АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ: ДИСКУСІЙНІ ПРОБЛЕМИ 2.1. Юридичні особи як суб'єкти адміністративної відповідальності Питання про те, чи можуть бути юридичні особи суб'єктами адміністративної відповідальності, вже давно є предметом спору українських учених-правознавцІв. Так, Л.В.Коваль відмічав, що: "Тривалий досвід (зокрема ЗО—50-х років) свідчить про неефективність застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб (у 1961 році від цієї практики відмовились). Адміністративна відповідальність — це репресивний вид відповідальності, за якого покарання має характер особистого перетерплювання кари, а вплив спрямовується на волю правопорушника з тим, щоб змусити його відчувати певне психічне переживання кари, докладати зусиль до подолання мотивів, якими обумовлюється його іраціональна поведінка, та стимулювати мотиви, що мають схилити правопорушника до поведінки, яка узгоджується з правовими нормами. Лише особиста (персональна) відповідальність за адміністративні правопорушення може забезпечити здійснення таких функцій покарання, як осуд, страхання, запобігання, виправлення, перевиховання. Тут встановлення особистої вини та форм її прояву є основною умовою (суб'єктивною підставою) застосування відповідальності, покарання. Відсутність вини не створює складу проступку. До того ж визнання суб'єктами адміністративної відповідальності юридичних осіб не узгоджується з процесуальним порядком порушення справ про адміністративні правопорушення, що передбачає складання протоколу на конкретну особу, ознайомлення її з матеріалами справи, отримання від неї пояснень тощо"'. Аналогічну думку щодо неможливості юридичної особи бути суб'єктом адміністративного проступку, але з дещо Іншою аргументацією, висловлював Г.П.Бондаренко. Він зазначає: "Помилковість твердження окремих авторів, що суб'єктом адміністративного проступку може бути юридична особа, полягає в тому, що вони механічно підмінюють поняття суб'єкта адміністративного примусу поняттям суб'єкта адміністративного проступку, безпідставно розширюють межі адміністративної відповідальності, включаючи до неї і правопорушення, які не є адміністративними проступками І за які не настає адмінІст- ративна відповідальність, а застосовуються заходи адміністративного запобігання або адміністративного припинення"'^. Разом з тим Г.П.Бондаренко визнає, що тривалий час у радянській правовій науці і законодавстві була поширена думка, що суб'єктом адміністративного проступку можуть бути юридичні .особи. Однак Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про подальше обмеження штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" від 21.06.61 р. було встановлено: "Скасувати накладення штрафів в адміністративному порядку на установи, підприємства І організації. Встановити, що штрафи відповідно до діючого законодавства накладаються на тих службових осіб, які в порядку виконання своїх службових обов'язків повинні вживати заходів до своєчасного виконання встановлених правил"3. Цілком зрозуміло, що в умовах радянського планового господарства така ідея була виправданою, оскільки замість перекладання грошей з однієї "майже" державної кишені до Іншої вводилась конкретна відповідальність винних посадових осіб4. Але майже через двадцять років статтею 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.81 р. "Про порядок введення в дію Основ законодавства Союзу РСР І союзних республік про адміністративні правопорушення" було встановлено, що набрання чинності цих Основ не стосується діючих актів законодавства з питань відповідальності юридичних осіб в адміністративному порядку. Як зазначав В.Новосьолов, "ця норма має принципове значення для визнання юридичних осіб одним із суб'єктів адміністративної відповідальності поряд з іншими суб'єктами — громадянами, посадовими особами. Іноземними громадянами і особами без громадянства. ...Встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб — один Із засобів забезпечення виконання покладених на них обов'язків. ії потрібно розглядати також як складову єдиної системи щодо забезпечення соціалістичної законності і державної дисципліни"5- Найбільш послідовно позицію щодо визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності відстоює в українській науці Є.В. ДодІн. Навіть після прийняття згаданого Указу Президії ВР СРСР від 21.06.61 р. він зберіг свою точку зору6 і дотримується ЇЇ і сьогодні7. Зокрема, Є.В.ДодІн відмічає: 'Тривалий час в адміністративно-правовій науці суб'єктом проступку визнавалась лише фізична особа, що знайшло своє відображення у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Однак розвиток ринкових відносин, виникнення приватного підприємництва зробили необхідним посилити контроль з боку держави за додержанням юридичними особами обов'язків у сфері здійснення виконавчої влади й встановити адміністративну відповідальність у разі порушення цих обов'язків"8. У навчальному посібнику Ю.П.Битяка та В.В.Зуй адміністративній відповідальності юридичних осіб присвячено навіть розділ в одній Із тем9- Аналогічної точки зору дотримується С.Т.Гончарук, стверджуючи, що "суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути деліктоздатнІ фізичні та юридичні особи, що скоїли ті чи інші правопорушення"10. На Першій національній науково-теоретичній конференції "Адміністративне право: сучасний стан І напрями реформування", що відбулась 18-21 червня 1998 року, а також на Другій національній науково-теоретичній конференції "Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування", що відбулася 25-27 травня 2000 р., неодноразово зверталась увага на те, що юридичні особи є повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності''. Аналогічну думку висловлюють І відомі в Україні російські вчені-правознавці. Зокрема, на Всеросійській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми адміністративного права росії", що відбулась у травні 1998 року, йшлося про необхідність визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності12. У цілому стан розробки проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб у Росії можна виразити словами Є.Ф.Мосіна:" Хоча питання адміністративної відповідальності юридичних осіб Ще є предметом дискусій спеціалістів і поки не отримало у вітчизняному праві ні концептуально визначеного, ні практично прийнятного розв'язання, проте чимало діючих нормативних правових актів уже передбачають таку відповідаль- тіП шсть . Слід також відзначити, що й ті відомі вчені, які свого часу виступали проти визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, поступово змінюють своє ставлення до цього питання. Так, наприклад, Л.В-Коваль відзначає: "Особливим видом адміністративної відповідальності є відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України (Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України", 1995 р.), оскільки суб'єктами відповідальності, яку застосовує рай(мІськ)суд можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які вправі оскаржувати постанову суду"14. Деякі дослідники, не заперечуючи можливості юридичних осіб бути суб'єктами адміністративної відповідальності, вважають, що ця позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогоднішнього дня15. Але й нині досить поширеним аргументом проти віднесення юридичної відповідальності, що передбачається різноманітними законами для юридичних осіб, до адміністративної є твердження про те, що суб'єктом адміністративної відповідальності не може бути юридична особа16. При цьому основним аргументом є те, що юридичні особи не передбачені як суб'єкти адміністративних правопорушень КУпАП. Н.Саніа.хметоиа, зокрема, зазначає: "...штрафи, що стягуються Ан'гимонопольним комітетом України відповідно до статті 19 Закону (Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"), слід відрізняти від стягненню, штрафів як заходів адміністративної відповідальності згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення України (КУнАП). Вони зІдрізняються за суб'єктами правопорушення, їїії яких накладаються штрафи- Останні за статтею 19 Закону застосовуються лише до підприємців — юридичних осіб, а згідно з КУпАП — до посадових осіб органів влади і управління, керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товари-ств та ін.), а також до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності"'7. Це положення досить спірне. Відсутність юридичних осіб серед суб'єктів адміністративної:' відповідальності, передбачених КпАП України, ще не свідчить про їх неможливість бути такими. Перше фундаментальне наукове дослідження поняття юридичної особи було здійснено Ф.К.Савіньї у середині XIX сторіччя й увійшло в історію під назвою "теорія фікцій'* або "теорія уособлення". Суть теорії фікція полягає в наступному: ^оскільки, з одного боку, волею, свідомістю, тобто властивостями суб'єкта права, володіє тільки людина, окрема людська особистість, а, з Іншого — життя дає численні приклади того, як майнові права належать не окремій людині, а колективам, корпораціям, законодавець визнає за цими корпораціями властивості особистості, суб'єкта. Іншими словами, ця корпорація уособлюється, персоніфікується. При цьому законодавець розуміє, що корпорація особистістю бути не може, тобто припускає фікцію. Заз.начена теорія була сприйнята законодавством і водночас зазнала критики з боку юристів- Слабкі сторони цієї теорії очевидні: фікцію застосовують лише внаслідок тимчасової відсутності в юриспруденції достатніх технічних засобів. Особливе місце в доктринах юридичної особи займає концепція її Існування як реального суб'єкта реальних суспільних відносин. Засновник органічної теорії юридичної особи О.Гірке стверджував, що юридмчна особа — це особливий тілесно-духовний організм, союзна особистість. Це не продукт правопорядку, а реально Існуючий оргаь.пзм, на який держава впливає, але не закликає до життя. Органічна теорія* виходить із того, що всі колективності, які задовольняють відомим фактичним умовам, є юридичними особами. Будь-яка юридична особа має потребу у волі для здійснення своїх прав. Між тим реальна воля існує тільки в людини, тому тільки людські Індивіди І можуть висловлювати волю колективних осіб, а це можливо. якщо останні мають відповідні органи. У такій побудові орган 72 - є нічим іншим, як індивідом, що передає назовні волю колективної особи. Колективність в юридичному сенсі — це ніщо без своїх органів. Між колективністю і органом не Існує ніякого юридичного відношення, оскільки вони представляють єдину особу. Існує одне юридичне ціле, колективність, яка організована, мислить І виражає свою волю через свої органи. Зазначена теорія також була піддана критиці, але прибічники ідеї О. Гірке розвинули її у рамках так званої реалістичної теорії-Зокрема, Л-Мішу і Р.Салейль зауважували, щоб людський колектив перетворився на самостійну особу, відмінну від суми індивідів, які його складають, необхідні: а) наявність у колективу постійного інтересу, відмінного від індивідуальних інтересів його членів; б) відповідна організація, здатна виявляти колективну волю, представляти і захищати спільний інтерес; в) включення колективу до юридичного середовища. Сучасна доктрина юридичної особистості корпорацій у цілому базується або на теорії фікцій, або на органічній (реалістичній), або на позитивістських теоріях юридичної особи, практично не вносячи нічого принципово нового в жодну з них. Разом з тим. як це не парадоксально, існуюча І нині множинність теорій юридичної особи не завдає негативного впливу на практику функціонування. Першочергова мета, яка стояла перед дослідниками феномену юридичної особи, — обгрунтування розмежування майна корпорації і учасників цієї корпорації, а також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети, незважаючи на різнобій думок, об'єднує теорії юридичної особи І дозволяє всім їм чудово обслуговувати потреби сучасного капіталістичного обігу. Юридична особа постає як суб'єкт публічного і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні, кримінальні та трудові відносини від свого власного імені і такого, що відповідає в рамках цих відносин власним майном18. Враховуючи це, не зовсім зрозумілими є твердження деяких дослідників про те, що юридична особа — цивільно-правова категорія і ЇЇ застосування для регулювання Інших суспільних відносин не виправдане ні теоретично, ні практично19. Якщо на стадії свого максимального розвитку категорією "юридична особа" охоплювалися всі його суспільні відносини, закладені в поняттях "обмін", "обіг", у сучасних умовах суспільні відносини не обмежуються вже обміном, а включають до себе І відносини між Державою і суб'єктами підприємництва, а також між засновниками підприємства та самим підприємством, І торкаються параметрів регулювання й управління їх господарською (підприємницькою) діяльністю. В результаті категорією юридичної особи неможливо опосередкувати обсяг їх правосуб'єктності. Логічним продовженням її стає категорія "суб*єкт підприємництва", а конкретним її виразом — підприємство- Але це зовсім не означає відмови від поняття юридичної особи- Всі підприємницькі структури і організації, що беруть участь у сфері обігу, повинні володіти правами юридичної особи20. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого Імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або у третейському суді. Як зазначалося вище, для правопорушника відповідальність полягає у виконанні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру або обмеженні його прав. Із наведеного в Цивільному кодексі України визначення юридичної особи випливає, що відносно юридичних осіб існує потенційна можливість застосування санкцій різноманітного характеру: — володіння відокремленим майном зумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру (стягнення недоїмки, штрафу, пені і т. ін.); — можливість набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав зумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад, ст.37 Закону України **Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності Індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених у ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави. Крім того, цією ж статтею передбачено тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити Інтересам національної економічної безпеки.); — організаційна єдність зумовлює можливість застосування санкцій, які спрямовані на ліквідацію цієї єдності (наприклад, ст.16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" передоаче-но, що у випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення мають право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень). Отже, юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто спроможна нести відповідальність, причому не тільки цивільно-правову, а й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрям впливу на юридичних осіб, виключно через |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |