|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України; з) реорганізації банку; й) призначення тимчасової адміністрації. У разі порушення цього закону чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, І настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього закону. Зі змісту наведеної статті видно, що заходи адміністративної відповідальності, якими можна вважати накладення штрафів на керівників банків та самі банки і відкликання ліцензії, є частиною, до того ж — невеликою, заходів впливу на порушників. Інші заходи впливу — це заходи адміністративного попередження або адміністративного припинення. Аналогічна ситуація простежується І в Законі України "Про захист економічної конкуренції", який уже в найближчому майбутньому прийде на зміну Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Зокрема, статтею 48 згаданого закону передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: — визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; — припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; ,, — зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління ,та контролю; — визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; — примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; — накладення штрафу; — блокування цінних паперів; — усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції; — скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно зі статтею 19 цього закону; — оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної Інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням Інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк І спосіб, визначені цим рішенням або законодавством; Серед зазначених у наведеній статті заходів впливу до заходів відповідальності відповідно до статей розділу VIII Закону України "Про захист економічної конкуренції" відносяться лише штраф І примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Уважний аналіз норм, якими встановлюється адміністративна відповідальність суб*єктів підприємницької діяльності, свідчить про те, що репресивно-каральна функція не зовсім властива для цього виду відповідальності- Як зазначав Б-М.Лазарев, "В адміністративному праві немає понять "покарання" І "кара", І цим підкреслюється якісна відмінність санкцій за злочини і за адміністративні правопорушення"19. У статті 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співіснування, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами- Тобто метою адміністративної відповідальності є виховання правопорушника, а також — превенція правопорушень- Це положення цілком справедливе для фізичних осіб. Відносно них адміністративні стягнення дійсно здатні вирішувати завдання превенціЇ порушень законності через створення негативних наслідків для людини, різноманітних заходів морального, матеріального, а іноді — і фізичного характеру. Це зумовлюється здатністю людини переживати ці негативні наслідки, пропускати Їх через власну психіку, робити відповідні висновки з цього І власними зусиллями волі коригувати свою поведінку. Водночас до юридичних осіб не можуть бути застосовані такі •• • * І ч " пснхолс'го-пед.агопчні категорії як виховання , та й превенція правопорушень юридичних осіб через психічні процеси уявляється неможливою. Як зазначалося вище. протиправні дії юридичних осіб завжди зумовлені діями фізичних осіб, які входять до Їх складу. Тому завдання превенції правопорушень юридичних осіб доцільніше вирішувати через адміністративну відповідальність саме цих фізичних осіб, що в більшості випадків і робиться (спільна або субститу-альнл адміністративна відповідальність). Але в цих випадках неможливо врахувати ту шкоду, що завдається авторитету держави саме діями юридичної особи-Питання змісту покарання з;з злочини, різноманітних санкцій І стягнень, що накладаються на правопорушників при притягненні до адміністративної відповідальності, давно цікавить учених. Найбільш детально ця проблема розроблена в науці кримінального права, але ЇЇ п.ол'оження можна використовувати і при дослідженнях у сфері .... . »-»-і , адміністративної відповідальності. Іак, наприклад, прагнучи з ясувати з.міст покарання, досліджуючи положення, розроблені такими відомими вченими, як Ч.Беккаріа, Р.Иєрінг, Е.Дюркгейм, Ю.В. Ти-хонравов стверджує, що Істинний зміст покарання не стільки в тому, щоб покарати даного конкретного злочинця, І не в тому, щоб відвернути іяого від подальших проступків, чи послужити уроком для інших, скільки в задоволенні скривдженого почуття суспільної моралі, в задоволенні громадської думки, яка не сприймає злочинні посягання з боку будь-кого на усталені в суспільстві правила співжиття'20. Слід зазначити, що існує багато проступків, які розглядалися раніше, або ще розглядаються як правопорушення, хоча самі по собі вони не завдають прямої шкоди суспільству. Навіть тоді, коли проступок, безперечно, шкідливий для суспільства, ступінь шкоди, що їм викликана, далеко не завжди однаково відповідає ступеню пока-р.ання. У кримінальному праві більшості народів вбивство завжди розглядалось як найтяжчий злочин. Однак соціальна або економічна' криза суспільства, фінансовий крах чи навіть просте банкрутство часто дезорганізують суспільство і завдають йому шкоди більш суттєвої, ніж окреме вбивство. Вбивство, безперечно, завжди зло. але ніщо не доводить, що воно є найбільшим злом. Водночас проступок може бути згубним для суспільства, не викликаючи ніякої карн. Прикладом можуть бути хоча б так звані перебудовнІ процеси, які ввергли суспільство в повний хаос, викликали величезні матеріальні та моральні збитки, людські жертви, і проте ніхто з їх ініціаторів не зазнав покарання21- Отже. Ю.В.Тихонравов робить висновок: "Проступок є соціальне шкідливим тому, що він не сприймається суспільством, бо він суперечить суспільній свідомості й моралі. Ось чому, якщо відповідні Їм почуття знищені або дуже ослаблені, то найбільш руйнівний для суспільства проступок може не тільки бути терпимим, а й навіть поважатися І бути за приклад"22. Однак є випадки правопорушень, де це пояснення не працює. 6 категорія проступків, яка карається за ступенем суворості, що не відповідає ступеню його негативної оцінки з боку суспільної думки. Такі проступки, як, скажімо, несплата податків, залишає нас доволі байдужими, але однак карається досить суворо. Часто трапляється, що проступок, за який встановлено покарання, не ображає безпосередньо колективного почуття: в нас немає нічого, що б активно протестувало проти порушення порядку виготовлення і поширення реклами, та багатьох інших проступків, про які суспільство навіть не знає. Безперечно, в жодному з цих випадків покарання не здається зовсім несправедливим. Але хоча воно не відкидається суспільною думкою, надане самому собі, покарання або не вимагало б його зовсім, або виявилося б менш вимогливим. Значить, у всіх випадках такого роду правопорушення цілком або частково виходить не від ступеня образи ним колективних почуттів, а від іншої причини. Тут, у цьому пункті, ми вже переходимо до іншої сфери суспільного життя і загальної системи моралі у сферу, яка визначається так званими державними інтересами, пов'язаними з публічною владою, функціями і завданнями, що нею здійснюються, до сфери співвідношення суспільства і держави23. З вищенаведеного можна зробити висновок, що правопорушеннями юридичних осіб шкода передусім завдається державним інтересам, а саме — тому інтересу, який полягає в добровільному виконанні всіма суб'єктами права покладених на них законами обов'язків і дотримання встановлених заборон. Застосування за такі правопорушення штрафних санкцій, які становлять переважну більшість, має на меті відшкодування моральної шкоди, нанесеної авторитету держави правопорушеннями. Правопорушеннями може завдаватися І матеріальна шкода. Але якщо внаслідок цього протиправного діяння завдано матеріальної шкоди, вона підлягає відшкодуванню в цивільно-правовому порядку, і це в багатьох випадках прямо зазначено в законах. Дещо інша мета адміністративної відповідальності має місце у випадках притягнення до неї за протиправний стан. Як зазначалося вище, суспільна шкідливість протиправного стану полягає в тому, що він створює умови для вчинення правопорушень суб'єктами підприємницької діяльності. Накладення на суб'єктів підприємницької діяльності штрафів за протиправний стан покликане стимулювати цього суб'єкта до усунення такого стану, а відтак — І до усунення умов, які сприяють вчиненню правопорушень. Тобто в даному випадку виконується попереджувальна (превентивна) функція адмі- ністративної відповідальності. При цьому правильніше було б вважати цю функцію не стільки превентивною, скільки профілактичною. Це випливає власне Із змісту правових норм. ПревенцІя має на увазі попередження правопорушень на прикладі вже скоєних. На відміну від цього профілактичні заходи мають на меті взагалі попередження будь-яких правопорушень, незалежно від того, скоювались вони раніше, чи ні. Зокрема, Є.В.Додін так визначав завдання профілактики: "Профілактика адміністративної делІктності повинна становити організовувану державою діяльність формальних і неформальних утворень і окремих громадян, яка здійснюється на основі І на виконання закону з метою викорінювання причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних проступків-. "24. У випадках, коли адміністративна відповідальність встановлюється за цивільні правопорушення, штрафні санкції мають на меті стимулювання суб'єкта підприємницької діяльності до належного виконання цивільно-правових зобов'язань, які є важливими для держави. Також стимулююча функція притаманна адміністративній відповідальності і у випадках, передбачених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в Іноземній валюті". Але, на відміну від відповідальності за цивільні правопорушення, тут стимулюється не виконання цивільно-правових зобов'язань, а виконання встановленого державою обов'язку дотримання встановлених законом термінів зарахування валютної виручки або поставки імпортної частини контрактів. На цьому прикладі необхідно зупинитися детальніше. Згідно зі статтями 1 і 2 цього закону, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в, уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. При здійсненні Імпортних операцій резидентами поставка товару повинна бути здійснена протягом 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції. Згідно з вимогами статті 4 зазначеного закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочки в розмірі 0,3 відсотка від суми нестриманої виручки (митної вартості недопостав-леної продукції) в іноземній валюті, перерахованій в грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Водночас у цій статті зазначено, що в разі прийняття судом або Арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 І 2 цього закону, зупиняються І пеня за їх порушення не сплачується. У разі прийняття судом або Арбітражним судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження по справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього закону, поновлюються і пеня за Їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено. Особливість цього адміністративного делікту полягає в тому. що аналіз норм, які встановлюють відповідальність за нього, не дає змоги чітко визначити його вид. Залежно від фактичних обставин справи об'єктивна сторона цього делікту матиме різний зміст. При цьому можливі такі варіанти: — об'єктивна сторона складається з дії, що має вираз у порушенні резидентом термінів І водночас бездіяльності ( незаявленні позову до нерезидента); — об'єктивна сторона складається з дії, що має вираз у порушенні резидентом термінів і наявності рішення суду про відмову в прийнятті позову або незадоволенні позову. Якщо порушення термінів виникло внаслідок того, що нерезидент не виконав своїх договірних зобов'язань, але резидент не може звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента (наприклад, за відсутності коштів на сплату державного мита), фактично матиме місце об'єктивно протиправне діяння. Тобто вина резидента в порушенні термінів буде відсутня, але відповідальність за це порушення настане. Якщо порушення термінів виникло внаслідок дій резидента (наприклад, коли гроші за поставлену продукцію були перераховані на рахунок резидента в банку, який знаходиться за межами України), то матиме місце звичайне адміністративне правопорушення. Можлива І третя ситуація, коли резидент не бажає звертатися до суду з позовом до нерезидента. У статті 1 Арбітражного процесуального кодексу України зазначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі колгоспи. Індивідуальні, спільні підприємства, міжнародні об'єднання організацій України та інших держав, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності майна та організаційних форм. мають право звертатися до Арбітражного суду згідно з встановленою для нього підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та Інтересів, що охороняються законом. Це право є суб'єктивним правом суб'єкта підприємницької діяльності. Оскільки це право, а не обов'язок, можна стверджувати, що суб'єкт підприємницької діяльності має право і не звертатися до суду за захистом своїх прав. Він вільний у виборі, звертатися йому до суду, чи ні. У випадку, що розглядається, має тісце т.зка форма протиправної поведінки, як зловживання правом. Зловживання виявляється в тому, що резидент, використовуючи своє глраво на звертатися до суду з позовом до нерезидента, завдає цим шкоди державі, порушує її інтерес у надходженні валюти. Задоволення позову резидента про стягнення заборгованості з нерезидента фактично свідчить про те, що порушення термінів сталося не з вини резидента і це виключає його відповідальність- Тобто в ^',іях резидента немає складу порушення. Зазначений адміністративний делікт можна визначити як делікт з перемінним складом. Залежно від фактичних обставин він матиме прояв або як об'єктивно протиправне діяння, або як правопорушення, або як зловживання правом. Але при цьому слід зауважити, що подібне викладення ознак складу правопорушення в законі дуже невдале І суттєво обмежує можливості суб'єктів підприємницької діяльності щодо захисту своїх прав. Ще одним прикладом невдалого викладення ознак складу правопорушення, за яке передбачається адміністративна відповідальність, можна вважати Указ Президента України "Про заходи щодо запобігання експорту товарів, походженням з України, за цінами, які можуть розглядатись як демпінгові, та врегулювання торгових спорів" від 25.08.1994 р. Згідно з п.5 цього указу. Міжвідомча комісія з питань антидемпінгових розслідувань щодо експорту товарів, походженням з України, уповноважена застосовувати санкції, передбачені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", до суб'єктів підприємницької діяльності України у випадку порушення проти них відповідної процедури антидемпінгового розслідування (або загрози такого розслідування) щодо товарів, походженням з України25. В даному випадку головною ознакою об'єктивної сторони правопорушення є не дії або бездіяльність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а дії органу, що порушив процедуру антидемпінгового розслідування (до того ж, ще до результатів такого розслідування), або взагалі загроза порушення такої процедури- Це також, як і на попередньому прикладі, не дає змоги чітко визначити вид даного адміністративного делікту, а відтак не дає змоги суб'єктам підприємницької діяльності, які притягуються до адміністративної відповідальності на підставі згаданого Указу, захистити свої права. Існування такого роду підстав адміністративної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності свідчить про те, що метою притягнення до адміністративної відповідальності в цих випадках є досягнення задоволення інтересу держави в нормальному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності всіма суб'єктами, але буде правильним стверджувати, що при розробці нормативно-правових актів, які встановлюють адміністративну відповідальність суб'єктів підприєм ницької діяльності, мають враховуватися не лише інтереси держави, а й інтереси суб'єктів підприємницької діяльності. Слід звернути увагу на те, що встановлення адміністративної відповідальності за певні діяння Іноді має на меті профілактику злочинів. Це буває передусім тоді, коли як кваліфікуюча ознака складу злочину передбачена адміністративна преюдиція, тобто діяння вважається злочином, якщо особа за вчинення аналогічного діяння вже була притягнута до адміністративної відповідальності (наприклад, ст.207-1. 227-2. 228-1. 229-3 КК України (1960 р.) та ін.). Щодо нового Кримінального кодексу України, то в ньому не передбачено адміністративної преюдиції, а профілактична функція адміністративної відповідальності має прояв насамперед через те, що багато складів злочинів відрізняються від адміністративних правопорушень саме наявністю загрози спричинення небезпечних наслідків або настанням таких наслідків. Так. наприклад, ст. 291 Кримінального кодексу України (2001 р.) передбачена відповідальність за порушення діючих на транспорті правил, що забезпечують безпеку руху, яке потягло загибель людей або Інші тяжкі наслідки. В той же час відповідальність за аналогічні діяння, але без тяжких наслідків, передбачена ст.ст. 109, 111, 114, 116 та іншими КУпАП. Так, якщо особа притягується до адміністративної відповідальності за певні діяння, то цим деякою мірою усуваються причини та умови вчинення аналогічних ЗЛОЧИНІВ. Отже, можна зробити висновок, що різноманітність підстав адміністративної відповідальності зумовлюється тими цілями, які ставить законодавець, встановлюючи адміністративну відповідальність. Викладене вище підтверда<�ує думку, висловлену Є.О.Агеє-вою: "Діалектика цих правових явищ дозволяє припустити, що категорія юридичної відповідальності взаємодіє (з точки зору нормативності права) не за схемою "правомірне — правопорушення — відповідальність", а в дещо ширшому діапазоні: "правомірне — протиправне — відповідальність". З цих позицій не викликає сумнівів відповідальність ані за зловживання правом (у всьому діапазоні різноманітності цих діянь стосовно різних галузей права), ані за об'єктивно протиправні діяння і т- ін"26. Отже, різноманітність підстав адміністративної відповідальності зумовлюється різноманітністю цілей, які ставить законодавець, встановлюючи адміністративну відповідальність, а відтак — її багато-функціональністю. Визначені нами цілі адміністративної відповідальності дають можливість виділити такі ЇЇ функції: — регулятивна функція — полягає в тому, що застосування до правопорушника заходів адміністративної відповідальності має на меті коригування його поведінки І приведення її у відповідність до вимог правових норм; — компенсаційна функція — полягає в компенсації нанесеній авторитету держави шкоди внаслідок вчиненого протиправного діяння; — функція загальної та особистої превенції адміністративних деліктів — полягає в попередженні вчинення адміністративних деліктів іншими особами або цим же правопорушником; — функція профілактики адміністративних правопорушень — полягає в застосуванні заходів адміністративної відповідальності за протиправний стан І має на меті усунення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; — функція профілактики злочинів — полягає у встановленні адміністративної відповідальності за діяння, у випадку вчинення якого повторно або за умов настання суспільне небезпечних наслідків, настає кримінальна відповідальність; — стимулююча функція — полягає в стимулюванні особи до виконання цивільно-правових зобов'язань, які мають важливе значення для держави. Різноманітність підстав адміністративної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності, передбачених численними законами, включення до кола суб'єктів адміністративної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, а також той факт, що загальна частина КУпАП містить у собі загальні положення, що стосуються лише одного різновиду адміністративних деліктів — адміністративних правопорушень (проступків) І лише фізичних осіб, вимагає визначення напрямів вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність І розробки конкретних пропозицій щодо цього вдосконалення. Зокрема, Л.Коваль і Є-Гера-сименко зауважують: "Не можна ігнорувати тієї обставини, що практика встановлення адміністративної відповідальності багатьма законодавчими актами обумовлює Їх розбіжність за предметами, методами, межами регулювання, а тим самим конфлікт у найважливішому пункті законовиконання — при застосуванні адміністративно-правових норм"27. Згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні, ефективне правове супроводження адміністративної реформи передбачає подальшу систематизацію адміністративного законодавства, насамперед шляхом його кодифікації. Оскільки здійснити кодифікацію норм адміністративного законодавства одночасно І в одному акті об'єктивно неможливо, доцільно здійснити поетапну кодифікацію за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання- Кожний етап цього процесу має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або "книг"), що повинні мати кодифікований характер І можуть називатися відповідними "Кодексами"28. Як було сказано вище, підставою адміністративної відповідальності може бути не лише адміністративне правопорушення (проступок) у розумінні' КУпАП, причому встановлення адміністративної відповідальності за інші адміністративні делікти є доцільним та обгрунтованим. З урахуванням цього уявляється, що назва першого тому (книги) майбутнього Адміністративного кодексу України повинна мати назву "Адміністративно-деліктний кодекс". Така назва найбільш повно відображатиме різноманітність підстав адміністративної відповідальності- Крім цього, в одній із перших статей цього кодексу має бути зазначено, що підставою адміністративної відповідальності є адміністративний делікт, який може виступати в формі адміністративного проступку, адміністративного правопорушення та протиправного стану. Хоча в існуючому нині Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття "адміністративний проступок" і "адміністративне правопорушення" мають однаковий зміст, з урахуванням того, що суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути, окрім фізичних осіб, і юридичні особи, було б доцільним застосовувати для позначення правопорушень, суб'єктами яких є фізичні особи, поняття "адміністративний проступок", а для правопорушень, суб'єктами яких є юридичні особи — "адміністративне правопорушення". Такий розподіл дасть змогу уникнути термінологічної плутанини, особливо при визначенні елементів складу зазначених адміністративних деліктів, які, як було показано вище, матимуть різний зміст для фізичних І юридичних осіб. З урахуванням викладеного, одна з перших статей АдмІністра-тивно-деліктного кодексу може виглядати так: "Підставою адміністративної відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу адміністративного проступку чи адміністративного правопорушення, а також існування фактичних обставин, що містить всі ознаки складу протиправного стану. Адміністративний проступок, адміністративне правопорушення І протиправний стан для цілей цього Кодексу іменуються адміністративними деліктами." Ще однією перевагою виділення адміністративних проступків І адміністративних правопорушень є зручність структурування загальної частини Адміністративно-делІктного кодексу за видами адміністративних деліктів. Можна окремо виділити відповідні розділи — "Адміністративний проступок", "Адміністративне правопорушення", "Протиправний стан". Кожний розділ має обов'язково містити в собі статті, в яких розкривається поняття кожного адміністративного делікту, коло суб'єктів, котрі підлягають відповідальності за ці делікти, визначення І форми вини відповідно для адміністративного проступку І адміністративного правопорушення, обставини, що виключають відповідальність тощо. Із наведеного вище можна зробити висновок про те, що при нормативному закрІпленяі відповідальності за ті чи Інші діяння, передусім тр'еба визначити мету, яка має бути досягнута застосуванням заходів відповідальності, і залежно від цієї мети необхідно обирати і вид юридичної відповідальності, і відповідним чином формулювати правові норми, якими закріплюються підстави цієї відповідальності. ПРИМІТКИ \ Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлений (социально-правовой аспект). — Л-: Изд-во ЛГУ, 1990. — С. 21-23. 2 Додин Е.В. Административная деликтология. Курс лекций. — Одесса, 1997. 3 Осталенко 0.1. Адміністративна деліктологія: автореф. дис, ... доктора юр. наук: 12.00.07 / Нац. акад- внутр. справ. — К., 1997. 4 Ба.храх Д.Н. Административное право: Учебник. — М.: БЕК, 1996. — С. 284. 5 Коваль Л.Д. Административно-деликтное отношение. — К.: Вища школа, 1979. — С. 21. 6 Теньков С. Все о штрафних санкциях // Бизнес. (Документи, коммен-тярии, консультации). — 26-11.1996. — № 46.'— С. 1. 7 Теоріія государства й права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. — М.: Зерца-ло. 1997- — С. 459. 8 Кова.ть Л.Д. Административно-деликтное отношение. — К.: Вища школа. 1979. — С. 64-65. 9 Мельник Б. Кое-что об административннх штрафах // Финансовая Украйна. — 10.01.1996. — С- 50. 10 Цивільне право. Частина друга / За ред. О.А.Підопригори\ Д.В.Бобро-воЇ. — К.: ВентурІ,1996- — С. 8. п Обвдя теория права й государства: учебник / Под ред. В.В.Лазарева. — М.: Юрисгь, 1996. — С. 239. 12 Теория государства й права: Курс лекций / Под ред. М.Н.М.арченко. — М.: Зерцало, 1997. — С. 459. 13 Цивільне право. Частина перша / За ред. О.А.Підопригбри і Д.В.Боб-рової. — К.: Вентурі. 1996. — С. 215. 14 Там само. — С. 215. 15 Аз/мов Ч.Н. Забезпечення виконання зобов'язань: Навч. посібник. — X., 1995. — С. 6. 16 Відповідальність у державному управлінні та адміністративне пр^во. Наукова доповідь/ За заг. ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Юрнаукацентр, 2001. — С. 36. 17 Общая теория права й государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. — М.: Юристь, 1996. — С. 244. 18 Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право. Наукова доповідь/ За заг. ред. В.Б.Авер'янова. ~ К.: Юрнаукацентр, 2001. — С. 14. •і і9 Лазарев Б.М. Административньїе правонарушения й ответственность за их совершение // Советское госудгірство й право — 1985. — № 8. — С. 36. 20 Тихонравов Ю.В. Основи философии права: Учебное пособие. — М.: Вестник, 1997. — С. 257-258. 2! Там само. — С. 258-259. 22 Там само. — С. 259. 23 Там само. — С- 260. 24 Додін Є. Організація профілактики адміністративних проступків // Право України. — 1992. — № 9. — С. 31. 25 Саниахметова Н. Организационно-правовие средства защитн предпри-нимателей й потребителей от недобросовестной конкуренции // Бизнес. (Документи, комментарии, консультации). — 28.11.1998, •— № 45. — С. 12- 13. 26 Агеева Е.А. Цит. праця. — С. 26. 27 Коваль Л., Герасименко Є. Проблеми нормотворчості у сфері адміністративних правопорушень // Право України. — 1992. — № 3. — С. 22- 28 Концепція адміністративної реформи в Україні- — К., 1998. — С. 45-46. ПІСЛЯМОВА • Дослідження в галузі адміністративної відповідальності переконливо доводять, що стан цього інституту багато в чому залежить від стану всієї системи державного управління- Незважаючи на те, що Україною задекларовано курс на ринкові перетворення, в економіці країни пануючими залишаються адміністративні методи державного управління, що. в свою чергу, обумовлює широке застосування заходів адміністративної відповідальності. Кількість складів адміністративних правопорушень, передбачених багатьма законами України, є справжнім індикатором ефективності І економічної, і адміністративної реформ. Законодавство щодо адміністративної відповідальності свідчить, що поки не знайдено оптимального співвідношення економічних І адміністративних методів у державному управлінні, передусім у сфері економіки. Відомо, що видання правових актів управління є однією з його основних форм. При цьому слід пам'ятати, що будь-який імперативний припис (покладання обов'язку або заборона) з метою його безумовної реалізації потребує передбачити відповідні заходи юридичної відповідальності, а це, в свою чергу, вимагатиме відповідного забезпечення адміністративним ресурсом. Іншими словами, розширення сфери застосування адміністративної відповідальності призводить до розростання апарату державного управління за рахунок необхідного розширення контрольних функцій. З огляду на це необхідно більш виважено підходити до вибору методів державного управління в тій чи іншій сфері. Дослідження в галузі адміністративної відповідальності покликані не тільки вдосконалити її правове регулювання, а й дати мюж-ливість моделювати відносини адміністративної відповідальності в ході законопроектйих робіт І на цій підставі прогнозувати її ефективність. За таких умов можна сподіватись, що адміністративна відпо- *'<�и - ^ - і відальність дійсно стане одним із найважливіших та ефективних інструментів державного управління. |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |