Монографія


Скачати 2.23 Mb.
Назва Монографія
Сторінка 14/15
Дата 14.03.2013
Розмір 2.23 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

3.2. Цивільне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності с

Статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" поряд з іншими порушеннями передбачена відповідальність господарюю­чих суб'єктів сфери торгівле громадського харчування і послуг, у тому числі громадян-підприємців за порушення умов договору між .споживачем і продавцем (виконавцем) на виконання роботи, надан­ня послуги у розмірі ста відсотків вартості роботи, послуги. З визна­чення адміністративного правопорушення, наведеного в статті 9 КУпАП випливає, що об'єктом правопорушення виступають держав­ний .або громадський порядок, власність, права І свободи громадян та встановлений порядок управління. Очевидно те, що об'єкт зазна­ченого вище порушення не має відношення до державного або гро­мадського порядку, власності або встановленого порядку управлін­ня. Залишаються лише права І свободи громадян- Статтею 42 Конституції України встановлено, що держава захищає права спо­живачів. Оскільки ця стаття міститься в розділі Конституції, який має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", логічним буде твердження, що права споживачів відносяться до прав громадянина.

Права споживачів закріплені в статті 3 Закону України "Про захист прав споживачів" І до н.их, зокрема, відносяться:

— право на державний захист своїх прав;

— пряво на гарантований рівень споживання;

—— право на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельно­го т.з інших видів обслуговування;

— право на безпеку товарів (робіт, послуг);

— право на необхідну, доступну та достовірну Інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

— право на відшкодування збитків, завданих товарами (робота­ми, по'слугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небез­печними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послуга­ми) у випадках, передбачених законодавством;

— право на звернення до суду та інших уповноважених держав­них органів за захистом порушених прав;

— право на об'єднання в громадські організації споживачів. v Окрім цього, статтею 15 цього ж закону закріплені права спожи­вача в разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг. До таких прав можна віднести:

— право відмовитися від договору про виконання робіт І надання послуг;

— право вим:агати відшкодування збитків;

— право вимагати усунення недоліків чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїми засобами недоліків роботи, або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу).

Як видно з наведеного вище переліку прав споживачів, порушен­ня умов договору не посягає на права споживачів, за винятком тих випадків, коли порушення умов договору стосується якості робіт і послуг. В Інших випадках, наприклад, коли виконавець порушує терміни виконання робіт або надання послуг, встановлені в дого­ворі, порушення умов договору не буде адміністративним правопо­рушенням, оскільки за об'єктом посягання не може бути віднесено

до них.

З теорії цивільного права відомо, що договір є різновидом цивіль­но-правових угод І виступає підставою виникнення зобов'язань10. У свою чергу, порушення саме зобов'язань стороною цивільно-пра­вового договору є характерною ознакою цивільного правопорушен­ня І на це вказується багатьма дослідниками. Так, залежно від характеру цивільно-правового порушення можна розрізнити договірні та позадоговірні правопорушення. Перші пов'язані з порушенням зобов'язань стороною цивільно-правового договору, другі — з недо­триманням або невиконанням вимог цивільно-правових норм11. Не­виконання договірних зобов'язань відносить до цивільних правопо­рушень і О.Е-Лейст. Даючи визначення цивільному правопорушенню, він зазначає, що "цивільні правопорушення (делікти) — завдання неправомірними діями шкоди особистості або майну громадянина, а також завдання шкоди організації, укладання протизаконної угоди, невиконання договірних зобов'язань, порушення права власності, авторських або винахідницьких прав та інших цивільних прав"12.

Ще одним аргументом на користь визнання цивільного правопо­рушення можливою підставою адміністративної відповідальності є форма протиправної поведінки, яка має місце у випадку, що розгля­дається. Протиправною вважається така поведінка особи, яка пору­шує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виразилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну Іншої особи тощо'3. Згідно з вимогами статті 151 Цивільного кодек­су України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: пере­дати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконан­ня його обов'язку. ПротиправнІсть поведінки боржника або креди­тора в зобов'язанні полягає в порушенні зобов'язання14. Порушення умов договору якраз І є порушенням зобов'язання- Тобто в даному випадку поведінка виконавця протиправна в цивільно-правовому розумінні.

Розглянутий вище приклад не поодинокий. У п.З статті 14 Зако­ну України "Про державний матеріальний резерв" зазначено, що за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матері­альних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлю­вач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопостав-лених (незакладених) матеріальних цінностей. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі держав­них контрактів (договорів). Згідно з п.4 статті 8 зазначеного закону центральний орган ^виконавчої влади, що здійснює управління дер­жавним резервом, укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що належать до сфери його управління, укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних ціннос­тей до державного резерву- Зазначені контракти (договори) є ци­вільно-правовими і є підставою виникнення зобов'язань щодо по­ставки матеріальних цінностей до державного резерву. Прострочення поставки або недопоставка будуть якраз розглядатися як порушен­ня зобов'язань.

Отже, зазначене вище порушення також є цивільним. Навіть санкція, яка застосовується за це порушення, є цивільно-правовою І має назву "неустойка". Але відповідальність за це порушення буде адміністративною, оскільки згідно зі статтею 15 цього ж Закону фінансові санкції, передбачені пунктами 2-5, 7-15 статті 14, застосо­вуються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, тобто органом адмініст­ративної юрисдикції, і до того ж, у безспірному порядку. При цьому слід зазначити, що в літературі висловлювалася думка, що законна неустойка часто набуває вигляду адміністративного штрафу15.

Власне факт встановлення адміністративної відповідальності за цивільні правопорушення не є чимось незвичним. Це — лише до­даткове підтвердження того, що адміністративне правопорушення не є виключною підставою адміністративної відповідальності. В ок­ремих випадках закон допускає навіть притягнення до адміністра­тивної відповідальності за вчинення злочину- Так, згідно зі статтею 51 Кримінального кодексу України (1961 р.) особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспіль­ної небезпеки, може бути звільнено від кримінальної відповідаль­ності. якщо буде визнано, що її виправлення І перевиховання мож­ливе без застосування кримінального покарання. В цьому разі відповідно до законодавства України може бути прийнято рішення Про притягнення особи до адміністративної відповідальності. В но­вому Кримінальному кодексі України (2001 р.) аналогічної статті немає, але за рахунок розширення кола діянь, за які може бути застосовано таке покарання, як штраф, арешт, обмеження волі. в да­

ному випадку за своїми параметрами покарання за злочин наблизи­лося до адміністративного стягнення.

Якщо в наведеному прикладі критерієм для визначення того, що особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, необхідно притягувати не до кримінальної відповідальності, а до адміністра­тивної, слугує невелика суспільна небезпека діяння, то для притяг­нення до адміністративної відповідальності замість цивільної цивіль­не правопорушення має бути більш суспільне шкідливим. Встанов­люючи адміністративну відповідальність за цивільні правопорушен­ня, держава тим самим вказує на особливу важливість окремих цивільно-правових відносин, що підлягають правовій охороні.

Точніше було б сказати, що відбувається притягнення до адміні­стративної відповідальності не замість цивільної, а разом з нею. В даному випадку адміністративна відповідальність не виключає цивільної. Однак підстава при цьому буде одна, а різними — тільки стягнення та порядок Їх застосування.

3.3. Цільова обумовленість різноманітності підстав адміністративної відповідальності та вдосконалення їх законодавчого регулювання

Як було встановлено, підставам адміністративної відповідальності властива певна різноманітність. Всі адміністративні делікти за особ­ливостями зовнішнього прояву — динамічні або статичні, можна поділити на дві групи: протиправні діяння і протиправні стани.

В рамках протиправних діянь слід виділити діяння з прямою про-типравнІстю (адміністративні правопорушення) і діяння з похідною протиправністю (цивільні правопорушення). У першому випадку основою протиправності є порушення вимог нормативно-правових актів, у другому — порушення умов цивільно-правових угод.

Оскільки окремі елементи складу адміністративних правопору­шень для фізичних і юридичних осіб мають певні відмінності, адміні­стративні правопорушення слід поділити на адміністративні право­порушення фізичних осіб І адміністративні правопорушення юри­дичних осіб.

У свою чергу, в рамках адміністративних правопорушень юри­дичних осіб за особливостями об'єктивної сторони можна виділити такі різновиди адміністративного правопорушення, як об'єктивно винне діяння, складне правопорушення, правопорушення з виділе­ним суб'єктом і комплексне правопорушення, які були розглянуті вище16.

Пропонована класифікація спрямована на подальшу деталізацію і уточнення правової регламентації інституту адміністративної відпо­відальності фізичних І юридичних осіб на засадах Концепції рефор-

.ми адміністративного права України та реально існуючої практики функціонування адміністративно-деліктних відносин, але в ході дос­лідження підстав адміністративної відповідальності виникає логічне запит.ання: чим обумовлена різноманітність цих підстав і насампе­ред — для суб'єктів підприємницької діяльності? На нашу думку, відповідь на це запитання слід шукати через визначення цілей адмі­ністративної відповідальності для кожного різновиду підстав.

Ціль свідчить про соціальну необхідність юридичної відповідаль­ності, ЇЇ призначення в правовій системі. Юридична відповідальність незале.'жно від її виду переслідує дві глобальні цілі: захист правопо­рядку і виховання громадян в дусі поваги до права. Ціль конкрети­зується у функціях юридичної відповідальності, серед яких найчас­тіше виділяють такі.

1) Репресивно-каральна. Вона свідчить про те, що юридична відпо­відальність, по-лерше — це акт відплати держави по відношенню до правопорушника; по-друге — засіб, що попереджає нові правопору­шення.

2) Попереджувально-виховна, або превентивна, функція тісно пов'язана з реп'ресивно-каральною. Вона покликана забезпечити формування в адресатів права мотивів, що спонукають додержува­тись законів, поважати права і законні Інтереси Інших осіб.

3) Право відновлювальна, або компенсаційна, функція притаман­на ма.йновій відповідальності. Стягнення заподіяної шкоди з право­порушника компенсує збитки потерпілої сторони, відновлює її май­нові права17.

Ці положення загальної' теорії права виражають цілі та функції юридичної відповідальності в загальному вигляді. Щодо адміністра­тивної відповідальності, то тут є деякі особливості.

Як зазначалося раніше, адміністративна відповідальність тісно пов'язана з управлінською діяльністю органів виконавчої влади і реалізується переважно при здійснені такої функції державного уп­равління, як контроль. Сутність контрольної діяльності полягає в тому, що суб'єкт управління (державні контролюючі органи) здійснює перевірку того, як об'єкт управління виконує приписи, викладені в нормативно-правових актах. Головною метою контрольної діяльності є блокування відхилень поведінки об'єкта управління від правил. визначених нормами права, а у випадку їх порушення — приведен­ня у відповідність з* ними.

В даному випадку і регулятивні і охоронні начала знаходять свій прояв у адміністративній відповідальності. Сутність відповідальності полягає в тому, що вона є засобом приведення поведінки суб'єкта підприємницької діяльності у відповідність з вимогами правових норм. Свій зовнішній вираз відповідальність знаходить у заходах державного

примусу, які застосовуються до порушника. Останнім часом погля­ди на адміністративну відповідальність як на елемент механізму дер­жавного управління стають все більш поширеними серед учених-адміністративістів. Зокрема, О.Ф.Андрійко відзначає: "Основною метою реалізації результатів контролю у сфері державного управлін­ня не є застосування каральних засобів, яким є юридична відпові­дальність. Це — вимушений захід, який слід розцінювати як об'єктивну необхідність, зумовлену наявністю правопорушення. Тому відповідальність як наслідок контролю є вимушеним заходом впли­ву і застосовується за умови, коли вичерпані всі інші заходи впли-

"18

ву .

Така позиція вже знайшла підтвердження і в законодавчій прак­тиці. Так, наприклад, відповідно до статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками або інши­ми особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вклад­ників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адек­ватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправ­даних витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефек­тивних інвестицій:

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінан­сового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визна­чена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення пору­шень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за креди­тами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати банкові кредити;

е) накладення штрафів на:

керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

банків відповідно до положень, затверджених Правлінням Націо­нального банку України, але в розмірі, не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істот­ної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадо­вої особи банку від посади в разі грубого чи систематичного пору­шення цією особою вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

й) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення цього закону чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату ак­тивів або доходів, І настанні ознак неплатоспроможності банку На­ціональний банк України має право відкликати ліцензію та ініціюва­ти процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього закону.

Зі змісту наведеної статті видно, що заходи адміністративної відпо­відальності, якими можна вважати накладення штрафів на керів­ників банків та самі банки і відкликання ліцензії, є частиною, до того ж — невеликою, заходів впливу на порушників. Інші заходи впливу — це заходи адміністративного попередження або адмініст­ративного припинення.

Аналогічна ситуація простежується І в Законі України "Про за­хист економічної конкуренції", який уже в найближчому майбутньо­му прийде на зміну Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності". Зокрема, статтею 48 згаданого закону передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

— визнання вчинення порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції;

— припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; ,,

— зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю ска­сувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, виз­нані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управління ,та контролю;

— визнання суб'єкта господарювання таким, що займає моно­польне (домінуюче) становище на ринку;

— примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає моно­польне (домінуюче) становище на ринку;

— накладення штрафу;

— блокування цінних паперів;

— усунення наслідків порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції;

— скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, забо­ронених згідно зі статтею 19 цього закону;

— оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної Інфор­мації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням Інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк І спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

Серед зазначених у наведеній статті заходів впливу до заходів відповідальності відповідно до статей розділу VIII Закону України "Про захист економічної конкуренції" відносяться лише штраф І примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Уважний аналіз норм, якими встановлюється адміністративна відповідальність суб*єктів підприємницької діяльності, свідчить про те, що репресивно-каральна функція не зовсім властива для цього виду відповідальності- Як зазначав Б-М.Лазарев, "В адміністратив­ному праві немає понять "покарання" І "кара", І цим підкреслюєть­ся якісна відмінність санкцій за злочини і за адміністративні право­порушення"19. У статті 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою вихо­вання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співіснування, а також запо­бігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушни­ком, так і іншими особами- Тобто метою адміністративної відпові­дальності є виховання правопорушника, а також — превенція правопорушень- Це положення цілком справедливе для фізичних осіб. Відносно них адміністративні стягнення дійсно здатні вирішу­вати завдання превенціЇ порушень законності через створення нега­тивних наслідків для людини, різноманітних заходів морального, матеріального, а іноді — і фізичного характеру. Це зумовлюється здатністю людини переживати ці негативні наслідки, пропускати Їх через власну психіку, робити відповідні висновки з цього І власними зусиллями волі коригувати свою поведінку.

банків відповідно до положень, затверджених Правлінням Націо­нального банку України, але в розмірі, не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Монографії (з 2008 р.)
Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія
Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с
МОНОГРАФІЯ
Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного...
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,...
ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ
Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:...
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки...
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах...
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія...
За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка