|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
74 майно. Водночас адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрями впливу. Як уже було зазначено вище, поняття адміністративного правопорушення (проступку) включає в себе І передбаченість настання за це діяння адміністративної відповідальності, але законодавство не містить у собі її чіткого визначення. В цьому випадку логічним буде твердження про те, що юридична особа не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення (в контексті КУпАП). При цьому нічим не заперечується існування інших підстав адміністративної відповідальності, суб'єктом яких може бути І юридична особа- Навіть якщо взяти визначення адміністративного правопорушення, наведене у статті 9 КУпАП поза його зв'язком з іншими нормами Кодексу, то воно є цілком придатним І для юридичних осіб за умов певного коригування зазначених у ньому форм вини- Взагалі уявляється неправильним розглядати питання адміністративної відповідальності виключно крізь призму КУпАП. Норми. що стосуються адміністративних правопорушень фізичних осіб, є лише частиною норм, що утворюють інститут адміністративної відповідальності, і цей інститут значно багатший за змістом, ніж це можна собі уявити, досліджуючи КУпАП. В той же час КУпАП — це єдиний нормативний акт, норми якого дають змогу визначати класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності, а відтак слугують відправною точкою для досліджень у сфері адміністративної відповідальності. Багато європейських країн, зіткнувшись з проблемою різкого зростання правопорушень І злочинів, що скоюються корпораціями та іншими юридичними особами, давно пішли шляхом введення Інституту відповідальності юридичних осіб не тільки за вчинення адміністративних, а й кримінальних правопорушень. Сьогодні Їх кримінальна відповідальність встановлена у Франції, Фінляндії, Бельгії, Данії, Японії, Канаді, США, Кореї, Голландії, Норвегії. Австрії І деяких інших країнах. Адміністративну відповідальність юридичних осіб, причому кодифікованими актами, введено в Німеччині, Італії і Португалії. Слід відзначити, що цей інститут широко використовується У праві Європейської Спільноти21. Іноді в літературі зустрічається згадка і про так звану "квазікримінальну", а за суттю — адміністративно-кримінальну відповідальність юридичних осіб. Зокрема, така відповідальність передбачена законодавством Швеції, Італії і Бельгії. В Італії, наприклад, така відповідальність передбачена за порушення законодавства про свободу конкуренції, у Бельгії — у податковій. митній та сільськогосподарській сферах2'2. Сучасні дослідники зазначають, що необхідність введення відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної) юридичних осіб за вчинення головним чином господарських І економічних право- порушень, пов'язана багато в чому з тим, що всередині колективного суб'єкта або спільноти (підприємства, корпорації) виявляється дія потужних факторів, що впливають на індивідуальну волю окремих членів цієї спільноти. Багатьма кримінологічними дослідженнями було підтверджене висловлене ще в 30-х роках німецьким юристом Р.Бушем припущення, що з включенням у спільноту з протиправною спрямованістю в окремого учасника цього колективу через завищену оцінку інтересів спільноти послаблювалися, стримуючи мотиви, яких, здавалося б, достатньо для перешкоджання протиправного, але індивідуального діяння. Готовність окремого члена спільноти віддати перевагу інтересам спільноти порівняно з вимогами правових заборон стимулюється через так знану методику колективної нейтралізації, яка дає змогу члену спільноти знаходити легітимацію своєї поведінки. До цього часто додається соціальна залежність окремого члена спільноти і удав'-аний етичний нейтралітет господарчих правопорушень, на тлі якого тьмяніє індивідуальна санкція кримінально-правової або адміністративної норми. При вчиненні юридичними особами правопорушень проявляється вплив і характерного для сучасного господарського життя розподілу праці. В окремого члена спільноти не виникає усвідомлення неправомірної спрямованості конкретного виконуваного ним акту поведінки, оскільки він не уявляє, та й не може уявити, що бере участь у неправо'мірному діянні. Крім того, окремий співучасник правопорушення в такій ситуації часто не виконує повного складу правопорушення. До того ж специфіка розподілу праці на виробництвах І підприємствах дозволяє перекладати відповідальність за діяння з осіб, які повинні були б ЇЇ понести у відповідності до закону, на залежних від них п'.ідлеглих. З розподілом праці тісно пов'язані труднощі з встановленням суб'єкта правопорушення. Часто неможливо встановити конкретну особу, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Справа в тому, що керівництво підприємства І менеджерський персонал просто перекладають вину одне на одного. При цьому неможливо встановити, чиї заперечення відповідають дійсності. Крім того, часто зустрічаються посилання на те, що з пІдписаеи-ми документами той чи Інший відповідальний працівник у зв'язку з завантаженістю по "роботі не зміг ознайомитись особисто. Перевірити ж, входило це до кола його обов'язків, чи ні. неможливо. Іноді через те, що ці обов'язки суворо не закріплюються. Настільки ж мало піддається доказуванню дача співробітнику доручення на здійснення спеціальних обов'язків, що є необхідною умовою для притягнення його до відповідальності. В літературі домінує думка, що для правопорушень юридичних осіб характерне те, що винесення лише Індивідуального покарання відносно порушника — члена спільноти, справляє на саму юридичну особу недостатній превентивний вплив. Значна шкода, що завдається правопорушеннями юридичних осіб, І отримана господарська вигода неспІвставні з розміром індивідуального покарання, який, як правило, незначний і при його визначенні необхідно враховувати майнове становище особи. При цьому з поля зору випадає те, що юридична особа, яка отримує вигоду від цього, залишається поза впливом закону23 У проекті нового Кодексу Російської' Федерації про адміністративні правопорушення запропоновано визнати юридичні особи самостійним суб'єктом адміністративних правопорушень, однак це положення викликало неоднозначну реакцію серед російських вчених- Так, наприклад, В.Д. СорокІн вважає визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності однією з двох тенденцій, що руйнують цілісність інституту адміністративної відповідальності. Основним аргументом на користь цієї думки, який використовує В.Д.Сорокін, є те, що один із основоположних принципів адміністративної відповідальності — це принцип вини, але для юридичних осіб непридатні визначення вини та її форми, які застосовуються при визначенні вини фізичних ос[б. Вину ж юридичних осіб він вважає стороннім агрегатом у класичній конструкції Інституту адміністративної відповідальності24. І все-таки уявляється, що проблему вини юридичної особи можна вирішити, і в цій роботі здійснено спробу запропонувати один Із варіантів можливого розв'язання цієї проблеми- Розуміючи важливість питання, розробники проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки передбачили в ньому адміністративну відповідальність не тільки фізичних, а й юридичних осіб25. Отже, питання про визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності може і повинно бути вирішено на користь визнання Їх такими за умов розв'язання проблеми підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб, а також важливої проблеми визначення вини юридичних осіб. 2.2. Вина юридичних осіб та шляхи ЇЇ визначення Оскільки юридичною підставою адміністративної відповідальності є передбачений у законі склад адміністративного правопорушенння, виникають проблеми з визначенням окремих елементів такого складу і передусім — суб'єктивної сторони правопорушення. Ця пробле- ма полягає у визначенні вини суб'єктів, які є юридичними особами. До недавніх часів вона розроблялася переважно в межах науки цивільного права І залишається дискусійною до сьогодні. Суттєва відмінність у підходах до дослідження вини юридичних осіб у цивільному та адміністративному праві полягає в тому, що в цивільному праві вина є категорією оціночною. Хоча у Цивільному кодексі України згадується вина в формі умислу та необережності (наприклад, у ст-209), норми, які б розкривали зміст понять "умисел", "необережність" або "вина" по відношенню до юридичних осіб, відсутні. Серед вчених-цивІлістів існує дві основні точки зору на визначення вини юридичних осіб. Перша — полягає у фактичному ототожненні вини юридичної особи з виною її працівників або її органів. Зокрема, таку думку в різні часи висловлювали Н-С.Малеїн26, А.А.Пушкін27, І.Н.Петров28, Н.Д.Єгоров29 та Інші. В деяких випадках, як різновид першої точки зору виділяється думка Г.К.Матвєє-ва, згідно з якою вина юридичних осіб виступає як складне соцІаль-но-психологічне явище, як вина всього колективу, а не тільки окремого його працівника30. Слід зазначити, що ця думка підтримується деякими вченими і сьогодні. Зокрема, В.В.Луць використовує точку зору, висловлену Г.К.Матвєєвим у сучасному підручнику з цивільного права31. Другу точку зору можна викласти словами В.К.Мамутова: "Питання про вину соціалістичних організацій — це питання про те, були чи ні використані всі заходи для виконання покладених на цю організацію обов'язків (у тому числі й договірних зобов'язань)"32. Дещо раніше аналогічну думку висловлював Б.І.Пугінський33. Схожий погляд мав Н-П. Волошин: "У цивільному праві вина відповідача за заподіяну шкоду в ряді випадків розуміється в більш широкому розумінні і має вираз у відсутності необхідного контролю, нагляду. навчання, виховання, невжиття належних заходів І т.Ін."34. Іноді в літературі зустрічається також точка зору, яка об'єднує дві вищезгадані. Зокрема, А.Я.Пилипенко і В.С.Щербина у навчальних посібниках з господарського права зазначають: "Вина у господарській і юрисдикційній практиці — це існування двох обставин. які дають підстави для застосування відповідальності: наявність в особи правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого. ... Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) — це вина його працівників"35. В адміністративному праві, як І в кримінальному, вина, а точніше її форми, мають чітке визначення в законі і проблема полягає в тому, що розуміння вини як психічного ставлення особи до протиправно го діяння і його наслідків не може застосовуватися до юридичної особи. До речі, розробники проекту нового Кодексу про адміністративні правопорушення Російської Федерації, розуміючи, що питання про вину юридичної особи є складною юридичною проблемою, яку насамперед необхідно розв'язувати в доктринальному плані, не стали законодавчим шляхом вирішувати це питання. Принцип вини був збережений як підстава адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб, але при цьому було прийняте рішення не розгортати формулювань форм вини36. При обговоренні цього проекту деякими авторами пропонувалося при визначенні поняття вини юридичної особи в адміністративному правопорушенні взяти за основу положення про "вину організації", що було сформульоване Б-І-Пугінським: вина юридичної особи у скоєнні адміністративного правопорушення розуміється як недокладення юридичною особою зусиль, що допускаються та вимагаються законодавством для виконання покладених на нього обов'язків, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, а також як невиконання наданих прав і можливостей для усунення причин адміністративного правопорушення37. Таку позицію піддавав справедливій критиці В.А.ОйгензІхт, зазначаючи, що в даному випадку вина замінюється Іншою умовою — противоправною поведінкою, до того ж, лише у вигляді бездіяльності38. Уявляється, що при дослідженні виші юридичної особи треба за основу брати інші критерії. Як згадувалося вище, адміністративним правопорушенням (проступком) вважається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободу громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Можна стверджувати, що відправною точкою для дослідження вини юридичної особи повинна бути винна дія, і через визначення того, що буде вважатися винною дією, можна сформулювати поняття вини юридичної особи. Як зазначав ще Є.М.Трубецькой, дієздатність юридичних осіб має вираз у діях певних фізичних осіб, представників, які діють від імені юридичної особи. Дії таких представників вважаються діями самої юридичної особи. Однак ні особи, уповноважені бути представниками юридичної особи, ні взагалі фізичні особи, котрі входять до її складу, не повинні ототожнюватись із самою юридичною особою30. Дійсно, навіть зі смертю керівника юридичної особи, вона не припиняє свого існування. Однією з умов існування юридичної особи є існування матеріального субстрату, тобто тих сил, фактичних умов, без яких не може бути досягнута мета, заради якої засновується юридична особа40. Ві-.їходячи з поняття юридичної особи, що наведено у ст.23 Цивільного кодексу України, а саме, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого Імені набувати майнових і особистих немайнових прав І нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, видно, що матеріальним субстратом юридичної особи є І майно, і фізичні особи, з яких, ^т .ч власне, і складається організація. У зазначеній статті законодавець прямо встановлює, що юридична особа є правовим інструментом, за допомогою якого'можуть бути описані специфічні соціальні утворення — організації. Організація — соціальний суб'єкт, в основі якого ле.ікить соцІсільно-цільова зв'язаність. Більш точно: діяльність організації — це діяльність людей, спрямована на досягнення єдиної мети, і тому утворює соціально-цільову єдність41. Виходячи з наведеного у статті 1 Закону України "Про підприємництво" ьїизначенн^,' підприємництва як самостійної Ініціативи, систематичної, на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку, можна стверджувати, що для суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи визначальною метою є одержання прибутку. Коли ми говоримо, що фірма надає послуги, магазин торгує, банк надає кредит, ми відволікаємось від того, що надання послуг, торгівля, кредитування — це комплекс процедур, кожну з яких виконує конкретна яюдина. Оскільки весь цей комплекс спрямовано на реалізацію певної мети, він становить соціальну єдність. Для нас важливою є тільки ця мета, і ми, не занурюючись у технологію діяльності, що веде до реалізації цієї мети, говоримо не про діяльність людей, втягнутих в єдиний процес, а про діяльність самої єдності — "магазин торгує", замість того, щоб описати всі дії продавця, касира тощо. Для нас тут суттєво те, що діяльність організації — це одна з форм діяльності громадян42. Сполучною ланкою між метою та діяльністю, спрямованою на її досягнення, є воля, тобто свідома цілеспрямованість людини на виконання т-их чи інших дій43. В межах юридичної особи кожна людина виконує певні функції, які визначаються її місцем в організації. Але, як зазначалося вище, частина таких осіб наділена правом виступати від імені юридичної особи, тобто через власну волю формувати волю всієї організації — юридичної особи, робити можливим її • й ^ , участь у відносинах певного типу як самостійного суб єкта. Отже, дієздатність юридичної особи зумовлюється спеціальною дієздатністю фізичних осіб, які входять до ЇЇ складу. Специфіка дієздатності цих осіб знаходить свій вираз у тому, що діяльність саме цих осіб, обумовлена їх посадовими обов'язками, тягне за собою виникнення для юридичної особи суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Особливість цих відносин і полягає в тому, що дії фізичних осіб тягнуть за собою виникнення юридичних наслідків не власне для них, а для юридичної особи, з якою вони знаходяться в певному зв'язку. Для зручності у подальшому користуванні позначимо людську частину матеріального субстрату юридичної особи як її соціальний субстрат або як фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи. При вирішенні питання про притягнення до юридичної відповідальності фізичної особи вина відіграє дещо іншу роль, ніж при притягненні до відповідальності юридичної особи. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що є суспільно-шкідливими, свідомо-вольовими, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів44. Детальніше питання вини розроблені в науці кримінального права. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками. У вині особи відбиваються об'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об'єкт і об'єктивну сторону- Тому не існує вини абстрактної, відірваної від конкретного суспільно-небезпечного діяння. Саме воно й становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення. Зміст вини І є першою найважливішою складовою (елементом) у понятті вини... Однак сам по собі предметний зміст вини не дає повної характеристики її поняття. Для цього необхідно виділити І проаналізувати Інші ЇЇ складові. Серед них важливе значення має її соціальна сутність. Вина є категорією соціальною. Ця властивість знаходить свій прояв у негативному або зневажливому ставленні особи, яка вчиняє суспільно-небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно-небезпечного дІян-ня оцінюється негативно і засуджується правом. Важливе значення в понятті вини мають також форми і ступінь вини. Форми вини — це окреслені в законі сполучення певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно-небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і знаходить свій вираз психічне ставлення особи до діяння та його наслідків- Чинне право виділяє Дві форми вини — умисел (ст.24 КК і ст.Ю КУпАП) І необережність (ст.25 КК і ст.11 КУпАП). Умисел може бути прямим або непрямим. а необережність проявляється у вигляді самовпевненості чи недбалості. Ступінь вини є завершальною складовою поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності І призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який умисел мав місце — заздалегідь обдуманий або такий, що виник раптово, якого виду необережності припустилася особа І в/ чому це проявилося45. Все вищезазначене повною мірою відноситься І до адміністративної відповідальності. Отже, вина особи є не тільки обов'язковою суб'єктивною ознакою, а й важливою соціальною категорією, зміст якої визначають як характер і тяжкість протиправного діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами. Однак ця залежність не є фатальною. Вона не визначає антисоціальну поведінку особи. В цьому головну роль виконують її свідомість І воля. Саме вони визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку. При встановленні вини слід виходити з її об'єктивного існування в реальній дійсності46. Суттєвою відмінністю врахування вини юридичної особи при притягненні його до адміністративної відповідальності є те, що ні форма вини, ні ЇЇ ступінь не мають значення при визначенні санкції, яка повинна бути застосована за відповідне порушення- Жодний склад правопорушення юридичної особи, закріплений у законодавстві, не містить у собі вказівки на форму вини. Крім того, в переважній більшості випадків, санкції, що застосовуються до юридичних осіб, мають абсолютно визначений характер. Так, наприклад. Законом України "Про рекламу" передбачено, що штрафи за поширення реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України, накладаються в розмірі п'ятикратної вартості поширення такої реклами, за поширення реклами, забороненої чинним законодавством — у розмірі чотирикратної вартості поширення такої реклами, за порушення порядку виготовлення та поширення реклами — у розмірі чотирикратної вартості поширення такої реклами, за недотримання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами — у розмірі п'ятикратної вартості поширення такої реклами. Згідно зі статтею 20 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", орган, винний у п<^ру-шеннІ правил сертифікації, сплачує до Державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації. Згідно зі статтею 46 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" за передачу замовникові або у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, що не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 відсотків рдртості розробки; за реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації посадовими особами органів, установ і закладів держав-доЇ санітарно-епідеміологічної служби, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції і т. ін. З наведених прикладів видно, що в цих випадках має значення тільки власне факт неправомірних діянь і факт наявності вини юридичної особи. Однією з підстав, що звільняє фізичну особу від відповідальності, є наявність так званого казусу, тобто випадку, коли суспІльно-шкідливІ наслідки настали з причин, що не залежали від волі І свідомості особи. Тобто казус (випадок) з'являється там, де відсутній причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) І результатом47. Ця підстава, можливо, єдина, яка може застосовуватися для вирішення питання про притягнення до відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб. Відносно юридичної особи казус можна визначити як випадок, коли її протиправні дії сталися з причин, що не залежали від волі і свідомості фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи. Зокрема, такий випадок передбачено Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Пунктом 20.3 статті 20 цього Закону визначено, що платники податку, які не подали або невчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 відсотків від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення. Якщо таке неподання або невчасне подання є наслідком неналежного виконання обов'язків поштою, платник податку має право оскаржити правомірність застосування фінансових санкцій у судовому порядку. Отже, для визначення питання про те, чи є дії юридичної особи винними, необхідно визначити, чи є вони наслідком дій або бездіяльності фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи. Протиправні ДІЇ юридичної особи можна вважати винними, якщо вони є наслідком дії або бездіяльності фізичних осіб. які входять до складу юридичної особи. Тобто якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправних дій юридичної особи, є дії фізичних осіб. то дії юридичної особи будуть винними. Якщо ж такою основою є події, тобто фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі та свідомості фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, то такі дії юридичної особи вважати винними не можна. Аналогічний підхід до визначення винних дій юридичних осіб використовується І в кримінальному праві. Так, наприклад, відповідно до статті 26 проекту Кримінального кодексу, підготовленого за завданням Комісії з питань правопорядку та боротьби із злочинністю Верховної Ради України дванадцятого скликання авторським колективом на чолі з професором В.М.СмІтІєнком, кримінальне — каране діяння Е.важається скоєним юридичною особою в тому разі, коли заборонен-а дія або бездіяльність виконана чи санкціонована її керівником або .колективним органом управління, що діяв від імені юридичної особи43. Така сама точка зору панує і в кримінальному праві зарубіжних країн. Згідно з п.20.20 Кримінального кодексу Нью-Йорка корпорація визнається ви'нною в тому разі, коли посягання здійснене, санкціоноване, наказано вчинити або необережно допускається радою директорів, високопоставленим агентом-управлінцем або іншим агентом корпорації, які діють у межах своїх службових повноважень і в інтересах корпорації. Під високопоставленим управлінцем розуміється посадова особа, яка володіє певною владою для формування політики корпорації або для керівництва підлеглими- Поняття "агент" більш широке й охоплює директора, посадову особу корпорації або будь-якого іншого службовця, уповноваженого діяти в інтересах корпорації. В юридичній літературі зазначається, що організація може бути виправдана, якщо суд установить, що дії працівника були спрямовані яа одержання особистої вигоди, а не прибутку для корпорації. Вироблений у судовій практиці принцип ототожнення означає, що керівники юридичної особи тотожні їй у тому плані, що їхні дії, вчинювані на користь організації, розглядаються як дії самої організації. Остання відповідає 5-а протиправну поведінку своїх керівників не субсІдіарно, а безпосередньо49. У чинному Кримінальному кодексі Франції кримінальна відповідальність юридичної особи зумовлена наявністю лише двох обставин: по-перше, злочинне діяння вчинює керівник юридичної особи або ЇЇ представник, по-друге, злочинне діяння має бути скоєне на користь юридичної особи. Тобто злочин вважається вчиненим юридичною особою в тому разі, коли кримінально-правову заборону порушили ті фізичні особи, які е другим "я" (аііег е^о) юридичної особи І яким делеговані повноваження щодо прийняття рішень50. Але, як відзначав В.А.Ойгензіхт, "вина — не винна діяльність, вина — це суб'єктивна категорія... Можливо, форма не має значення, але не можна говорити про якусь абстрактну вину, адже вина — це певне усвідомлення, передбачення, регуляція поведінки'161. Навряд чи можна шукати визначення вини юридичної особи через умисел або необережність. Це потребує оцінки ставлення суб'єкта саме до власних протиправних дій і Їх наслідків. Але дії' юридичної особи, як уже зазначалося вище, завжди зумовлені діями людей. Тобто дії юридичної особи є наслідком дій людей і між ними існує певний зв'язок. Дії людей в межах юридичної особи, які й не є протиправними, можуть викликати протиправні дії юридичної осо-5и. З Іншого боку, протиправні дії фізичних осіб, що стали причиною протиправних дій юридичної особи, в багатьох випадках є самостійними правопорушеннями І тягнуть за собою відповідальність саме цих осіб (ст. 166-1 КУпАП України, ст.212 КК України). Гадаємо, що визначення вини юридичної особи треба виводити саме через зв'язок між діями фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи, і протиправними діями власне юридичної особи. При цьому, оскільки вина — це суб'єктивна категорія, у визначенні вини юридичної особи має бути присутня суб'єктивна оцінка цього зв'язку. Зазначений підхід у цілому не суперечить підходу до визначення вини юридичних осіб у цивільному праві, за винятком деяких моментів. Г.К.Матвєєв зазначає:\"Празильне визначення поняття вини юридичної особи може бути дано лише в тому випадку, якщо його протиправні І винні дії будуть розглядатись як дії осіб, котрі входять до її складу, і осіб, які організують його діяльність. Психологічним же змістом вини тут є порочна воля всіх цих осіб. що має вираз як у навмисному порушенні ними своїх службових обов'язків (умисне порушення договору або свідоме завдання позадоговірної шкоди), так і у неприпустимо пасивному ставленні до свого обов'язку, результатом чого стало необережне завдання шкоди"52. Дещо конкретніше аналогічну думку висловлює і Б.С.Антимонов: " ... вина агента юридичної особи підлягає заліку як вина самої юридичної особи. ... Важливо лише те, щоб вина фізичної особи проявилася під час виконання дій для юридичної особи, щоб протиправна дія, яку ставлять у вину юридичній особі, не могла бути вчинена певним громадянином незалежно від його функції виконавця або представника"53. Подібне ототожнення вини юридичних осіб з виною Їх працівників можливе в цивільному праві тому, що до цивільно-правової відповідальності притягується лише юридична особа і окремо не встановлюється відповідальність її працівників. Існування ж спільної адміністративної відповідальності, тобто випадків, коли до адміністративної відповідальності за одне правопорушення притягується як суб'єкт підприємницької діяльності юридична особа, так і ЇЇ посадова особа змушує шукати окреме визначення поняття вини для юридичних осіб. Деякі вчені пропонують таке визначення вини юридичної особи у сфері адміністративної відповідальності: "Вина юридичної особи — це психічне ставлення осіб, які перебувають у безпосередніх організаційно-правових відносинах з нею, причетних до протиправних діянь, виражених в актах юридичної особи, які завдали шкоди суспільним відносинам порядку управління, до цих діянь та їхніх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності"54. Безумовна цінність наведеного визначення полягає в тому, що в ньому враховано зв'язок між діями осіб, які перебувають у безпосередніх організаційно-правових відносинах з юридичною особою, і протиправними діями власне юридичної особи. Але буде правильним стверджувати, що застосування тут таких відомих форм вини фізичних осіб, як, умисел та необережність у даному випадку не зовсім зручне. У формах вини відбивається психічне ставлення особи до елементів об'єктивної сторони правопорушення, а саме — до протиправних дій, їх наслідків, а також до зв'язку між ними. Ставлення до зв'язку має прояв у передбаченні суспільно-шкідливих наслідків дІян-ня. Оскільки, як було зазначено раніше, дії юридичної особи завжди зумовлені діями людей, котрі входять до її складу, об'єктивну сторону правопорушення юридичної особи можна поділити на такі елементи: дії, наприклад, посадової особи, протиправні дії юридичної особи, суспільно-шкідливі наслідки. Між усіма елементами, крім цього, повинен Існувати необхідний причинний зв'язок. Виходячи з цього, психічне ставлення особи повинно тією чи іншою мірою торкатись усіх зазначених елементів об'єктивної сторони. Водночас відомо, що правопорушення юридичних осіб в абсолютній більшості є правопорушеннями з формальним складом, тобто відпадає необхідність оцінки психічного ставлення до наслідків протиправних дій юридичної особи. Залишається два необхідних елементи об'єктивної сторони, а саме — дії посадової особи, протиправні дії юридичної особи І відповідний зв'язок між ними. Посадова особа має усвідомлювати два моменти: власне протиправний характер дій юридичної особи і те. що ці дії є наслідком її власних дій- При цьому власні дії посадової особи можуть і не бути протиправними. Оскільки вина в формі умислу потребує усвідомлення протиправного характеру саме власних дій, то застосування відносно юридичної особи поняття ^умисел" не зовсім коректне. Звичайно, можливо розробити поняття умислу спеціально для юридичних осіб, але вважаємо недоцільним вводити в теорію І практику ще один термін, який має однакову назву, але відмінний зміст. « Отже, можна стверджувати, що для визначення вини юридичної особи як суб'єктивної характеристики переважне значення матиме не оцінка фізичною особою, яка входить до складу юридичної особи, власних дій, а оцінка того, яким чином її дії впливають на дії саме юридичної особи, а також оцінка характеру цих дій. Врешті-решт від волі зазначеної фізичної особи залежить, буде вчинене правопорушення юридичною особою чи ні. Цей зв'язок, мабуть, — єдина ланка, що пов'язує суб'єктивні характеристики фізичної осо- |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |