|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
Така класифікація дослть часто зустрічається І в літературі- Так, напр.иклад, А.Фурман зазначає: "Фінансова (економічна) відповІ-оальв^ість застосовується до суб^єктІв підприємницької діяльності у вигляді стяпчень фіксованого штрафу, вартості неоприбуткованих товарів, суми неоприбуткованої готівки, а також конфіскації про-пукції, товарів, матеріальних цінностей І валютних коштів"75. У такому ь'.ипадку фінансовою .відпозІдальністю можна вважати випадки, ко-їи особа засуджується до сплати штрафу за статтею 202 Кримінального кодексу України, коли притягується до відповідальності з<�і статтею 156-1 Кодексу про адміністративні правопорушення, а тьїкож у випадку, колк одна Із сторін цивільно-правової угоди с-плачує пеню за прострочення виконання зобов'язань. В усіх зазначених випадках санкції мають, вираз у грошовій формі І тому є фінансовими. Ще одним .видом відповідальності, що виділяється за такими же підставами, М.Хавронюк пропонує вважати оперативно-господарську відповідальність- Зокрема, він стверджує: "Окремим видом дійсно треба визнати оперативно-господарську відповідальність, яка полягає в застосуванні державою зокрема таких санкцій: — обмеження, заборона, припинення діяльності підприємства (ст.42 Закону України "Про забезпечення санітарного І епідеміологічного благополуччя населення); — тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності (ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність")"76 І т. Ін. Крім цьопо, в літературі можна зустріти і такий вид відповідальності, як економічна відповідальність, причому підставою виділення такої' відповідальності знову ж таки виступає характер санкцій 77. Можливо, класифікація юридичної відповідальності за характером санкцій і має значення для теоретичних досліджень і навчання, але її практичне використання досить обмежене. Коли в законі вказується. що за порушення його положень настає кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність, то в першу чергу тут має значення, ким і яким чином буде переслідуватись правопорушник, на кого покладено обов'язок і кому надано право такого переслідування. Водночас те, яка буде при цьому обрана міра відповідальності, є питанням другорядним. У наведеному вище визначенні фінансових санкцій як виду відповідальності за податкові порушення є ще одна суперечливість. У ньому зазначено, що фінансові санкції є покаранням у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами. В цьому ж джерелі зазначено, що фінансово-правова норма — це загальнообов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного Їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин78. Водночас податкові порушення в переважній більшості викриваються органами Державної податкової служби в процесі здійснення контролю за своєчасним і правильним- нарахуванням і сплатою податків. Контроль, як відомо, є однією з функцій державного управління, і відносини, які виникають з цього приводу, є адміністративно-правовими. Оскільки відповідальність є наслідком контрольної діяльності органів виконавчої влади (якими є органи Державної податкової служби), відносини, що виникають при притягненні порушника до відповідальності, також є адміністративно-правовими і регулюються адміністративно-правовими нормами. А у деяких випадках, коли дії порушника мають ознаки складу злочину, зазначені відносини регулюються І кримінально-правовими нормами. Останнім часом розвиток інституту адміністративної відповідальності відбувається переважно за рахунок норм, що знаходяться поза межами Кодексу України про адміністративні правопорушення і містяться в законах, які регулюють різні сторони діяльності, перш за все, суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому особливий інтерес викликає те. що суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до Закону України "Про підприємництво" можуть бути як фізичні, так І юридичні особи. В той же час правозастосування як форма реалізації' права, що притаманна діяльності органів державної влади, вимагає використання єдиного підходу відносно всіх його суб'єктів. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб за порушення правил торгівлі і надання послуг (ст.155), порушення правил проведення розрахунків Із споживачами (ст. 155-1), порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156-1), недобросовісну конкуренцію (ст. 164-3), ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України та порушення порядку обчислення І сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165-1) тощо. Всього на цей час КУпАП містить у собі майже 20 складів правопорушень, суб'єктами яких є громадяни — підприємці, тобто суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи. Крім цього, багатьма законами України передбачається відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності без поділу їх на фізичних і юридичних осіб- Щодо суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, то відповідно до статті 2 КУпАП, положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу, І тому проблем з обгрунтуванням адміністративно-правового характеру їх відповідальності не виникає. Якщо для фізичних осіб Існують загальні норми, які використовуються в усіх випадках притягнення до юридичної відповідальності певного виду, то для юридичних осіб такі норми взагалі відсутні, хоча масив нормативних актів, якими встановлюється юридична відповідальність таких суб'єктів, постійно зростає. Зокрема, такими актами є Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про ціни і ціноутворення". Закон України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування". Закон України "Про рекламу". Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України", Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про державний матеріальний резерв", Закон Украї- чтт • " • • "° -тт •~> ни Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , Закон України "Про охорону праці" та багато інших законів у податковій, валютній та Інших сферах. Активна нормотворчІсть у сфері юридичної' відповідальності і, особливо, відповідальності юридичних осіб без відповідної її систематизації, призвела до того, що в різних галузях правової науки дослідниками стали виділятись таки види юридичної відповідаль-"ності, як господарська, економічна, фінансові санкції тощо. При цьому увага концентрувалась виключно на деяких, до того ж, не 'головних, формально-юридичних ознаках цих видів відповідальності. Зокрема, такою ознакою іноді вважається характер санкцій (наприклад, фінансові) або навіть спосіб обчислення розміру штрафу з?і відповідне правопорушення. Водночас зовсім не звертається увага на призначення того чи іншого виду юридичної відповідальності, його, так би мовити, функціональний аспект. Виходячи з викладеного в п.1.2.2, для того, щоб зробити висновок про те, що застосування до суб'єктів підприємницької діяльності (особливо — до юридичних осіб) санкцій, передбачених вищезгаданими законами України, є саме адміністративною відповідальністю, необхідно встановити наступне: 1. Суб'єктом притягнення до відповідальності повинен виступати орган виконавчої влади або суд. 2. Між суб'єктом притягнення і правопорушником не повинно Існувати відносин службового підпорядкування. 3. Повинен існувати врегульований нормами адміністративного права І закріплений у відповідному нормативно-правовому акті порядок притягнення порушника до відповідальності. Досліджуючи законодавчі акти, що встановлюють відповідальність юридичних осіб за різноманітні правопорушення, можна виділити кілька варіантів визначення порядку притягнення до відповідальності. Перший варіант полягає в тому. що і склади правопорушень і порядок притягнення до відповідальності за їх вчинення викладені в одному законі. Прикладом таких законів можуть служити Закон України "Про відповідальнІстїь підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину". Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України" та деякі інші. Другий варіант передбачає закріплення складів правопорушень у відповідному законі, а порядок притягнення до відповідальності (застосування санкцій) визначається у підзаконному нормативному акті органу виконавчої влади. Прикладами таких пар можуть бути Закон України "Про відповідальність підприємств, Їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" і Положення про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1995 р. № 244; Закон України "Про охорону праці" і Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи І організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 р. № 754; Закон України "Про електроенергетику" і Положення про порядок накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за поріушенпя законодавства про електроенергетику, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999р. № 312 і т. ін. Третій варіант полягає в тому, що склади правопорушень передбачаються в кількох законах, а порядок притягнення до відповідальності зл їх вчинення міститься в одному, загальному для всіх цих за.конІв підзаконному нормативному акті. Подібним чином регламентована відповідальність за податкові та деякі Інші правопорушення. Так, Інструкція про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами Державної податкової служби, затверджена наказом Міністерства фінансів України і Головної Державної податкової інспекції від 20.04.1995 р. № 28, застосовується при притягненні до відповідальності за порушення, передбачені Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і т. ін.; Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, застосовуються при притягненні до відповідальності за порушення, передбачені Законами України "Про обмеження монополізму і Недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" і "Про захист від недобросовісної конкуренції"; Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на р'инку цінних паперів та застосування санкцій, затверджені яаказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.01.1997 р. № 2, застосовуються при притягненні до відповідальності за порушення, передбачені Законами України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та "Про цінні папери і фондову біржу". Незважаючи на різноманітність варіантів правового регулювання відповідальності у вищезгаданих випадках, можна помітити одну загальну особливість, а саме те, що притягнення до відповідальності здійснюється в переважній більшості органами виконавчої влади в процесі здійснення ними контрольних функцій, повноваження щодо виконання яких є частиною їх компетенції. Так, наприклад, відповідь но до п-2 Положення про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1995 р. № 244. штрафи накладаються інспекціями архітектурно-будівельного контролю на підприємства, їх об*єднан-ня, установи та організації, що допустили правопорушення у сфері містобудування, за результатами контрольних перевірок, а також перевірок, проведених за зверненнями зацікавлених юридичних або фізичних осіб. Згідно з п.8 Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи І організації' за порушення нормативних актів про охорону праці, затвердженого Постановою Кабіне ту Міністрів України від 17.09.1993 р. № 754. постанова про накладення штрафу на підприємство приймається за підсумками перевірки стану безпеки І умов праці на даному підприємстві, проведеної органами ДержнаглядохоронпрацІ (нині — Комітет з нагляду за охороною праці у складі Міністерства праці і соціальної політики України). Згідно з п.З Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 р. № 1139, підставою для застосування санкцій можуть бути результати здійснення Національною комісією регулювання електроенергетики та ЇЇ регіональними представництвами перевірок діяльності енергопостачальників. Згідно з п.14 Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, справи розглядаються на підставі безпосередньо виявлених службовцями Комітету, відділення порушень. Згідно з п.3.1 Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.01.1997 р. № 2, підставою для порушення справи про правопорушення можуть бути безпосередньо виявлені працівниками Комісії та її територіальних відділень правопорушення при виконанні ними своїх службових обов'язків. Згідно з п.9 Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами Державної податкової служби, затвердженої наказом Міністерства фінансів України і Головної Державної податкової інспекції від 20.04.1995 р. № 28, факти порушень податкового законодавства службова особа органу Державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки. У статті 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва І торгівлі спиртом етиловим, коньячним І плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами" вказано, що контроль за дотриманням норм цього закону здійснюється органами, які видають ліцензії (патенти), а також іншими органами в межах компетенції, визначеної чинним законодавством. Водночас рішення про стягнення штрафів, передбачених статтею 17 цього закону, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції. Статус вищезгаданих органів як органів виконавчої влади також закріплено у відповідних нормативних актах. Так, наприклад, у статті 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" зазначено, що орган ліцензування — орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад. Відповідно до статті 4 Зако- практикою правотворення в суспільстві, законодавчої діяльності держави, а також реалізації правових норм"80. З цієї точки зору правильнім уявляється' висновок І.Зуба. який також, обґрунтовуючи думку про те, що фІн.ансові санкції є нічим іншим, як адміністративними штрафами, доходить твердження про необхідність законодавчого подолання недоліків доктрини сучасного адміністративного праЕ;а81. Врахову.ючи вищевикладене, необхідно звернути увагу на ще один факт,, який свідчить про те, що в законодавчій практиці починає реалізовуватися саме те розуміння ознак адміністративної відповідальності, на яко'му наголошувалося вище. Йдеться про відповідальність, яка передбачалась за ухилення від виконання судових рішень. Так, статтею 119 Арбітражно-процесуального Кодексу України було встановлено, що за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови Арбітражного суду підприємством, установою чи організацією, яким ухвала або наказ пред'явлено до виконання, Арбітражний суд може стягнути в доход Державного бюджету штраф у розмірі 50 процентів від суми виконання або до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо виконання не пов'язане Із перерахуванням чи списанням грошових сум. Очевидно, що відносини, які були врегульовані цією статтею, не відносяться ні до кримінальної, ні до дисциплінарної, ні до цивільно-правової відповідальності. На перший погляд вони не відносяться І до адміністративної відповідальності, оскільки регламентовані не адмінІстративно-правовими нормами. Але в даному випадку можна провести: певну аналогію з такими ж відносинами, що виникають у зв'язку з. невиконанням рішень судів загальної юрисдикції- Згіднс» зі статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження", в разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без пова.жних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб, І від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб. та призначає новий строк виконання. Очевидно, що в даному випадку відповідальність за невиконання судового рішення буде виключно адміністративною, оскільки державний виконавець є представником органу виконавчої влади (див. Закон України "Про державну виконавчу службу"), його діяльність регламентована нормами адміністративного права і між ним і особою, яка повинна виконувати рішення суду, відсутні відносини службового підпорядкування-Відносини, які буяй врегульовані статтею 119 Арбітражно-процесуального кодексу України І статтею 87 Закону України "Про вико навче провадження", мають абсолютно однаковий зміст, відповідальність в обох випадках має абсолютно однакову мету — примусити особу виконати судове рішення, але мають різний суб'єктний склад. Та при цьому Арбітражний суд у даному випадку здійснював не правосуддя в загальноприйнятому розумінні, тобто як метод вирішення господарських спорів, а виконавчо-розпорядчі повноваження, тобто фактично діяв як адміністративний орган. Отже, відповідальність, яка була передбачена статтею 119 АПК, також мала адміністративно-правову природу. Така точка зору знайшла своє практичне підтвердження після того, як зазначену статтю було вилучено з АПК, а КУпАП був доповнений відповідною статтею, хоча органом адміністративної юрисдикції у даному випадку стала виступати Державна виконавча служба. 1.2.4. Загальні підстави адміністративної відповідальності Якщо розглядати адміністративну відповідальність як специфічні правовідносини, неможливо обійти увагою підстави виникнення цих правовідносин, але передусім треба уяснити, що розуміється під поняттям "підстава адміністративної відповідальності". У філософії "підстава" визначається як явище, що виступає як необхідна умова, передумова існування якого-небудь іншого явища і котре слугує поясненням останнього82. Як відомо із загальної теорії права, динаміка правовідносин пов'язана з реальними життєвими обставинами, тобто юридичними фактами. Юридичний 4>акт — це конкретна життєва обставина, з настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну, припинення правовідносин83. Із цього визначення випливає, що юридичний факт складається з двох частин — правової і фактичної. Правова частина — це правова норма, що містить описання конкретних життєвих обставин, а фактична — власне самі конкретні життєві обставини. Відповідно до цього в науці адміністративного права виділяють фактичні та юридичні (правові) підстави адміністративної відповідальності. Фактичну підставу адміністративної відповідальності складає адміністративне правопорушення (проступок)84. Юридичні ж підстави адміністративної відповідальності пов'язують з поняттям "склад адміністративного правопорушення (проступку)". Під складом адміністративного правопорушення (проступку) розуміється сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують дію або бездіяльність як адміністративне правопорушення (проступок)85. |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |