|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
|
http://zakon.at.ua/ Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія УДК 35,078 ББКХ 621.033.2 Л84 Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В.ЛЇ.Корецького НАМ України Протокол № 6 від 22 травня 2001 р. Рецензенти: доктор юридичних наук, професор Р.А. Калюжний; кандидат юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Ю.П.Битяк Лук'янець Д-М- Л 84 Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. — К-: Ін-т держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України. 2001. — 220 с. I5ВN 966-02-2217-3 Монографія присвячена одному Із основних інститутів адміністративного права — Інституту адміністративної відповідальності. Розглядається Історія його розвитку та сучасний стан. Основна увага приділяється найбільш актуальним проблемам адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності юридичних осіб. її підставам. принципам і функціям. Для науковців, аспірантів і студентів юридичних навчальних закладів. ББК Х 621.033.2 ^ • І5ВМ 966-02-2217-3 . • © Лук'янець Д.М., 2001 ПЕРЕДМОВА Серед великої кількості правових інститутів навряд чи знайдеться багато таких, які б торкались Інтересів переважної більшості людей. Одним із них є інститут адміністративної відповідальності. Вже в 1995 р. кількість осіб, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності, сягнула 20 мільйонів і нині продовжує стрімко зростати. В ході адміністративно-правової реформи реформуванню інституту адміністративної відповідальності відведено важливе місце, але сьогодні юридична наука, на жаль, приділяє недостатню увагу цьому інститутові. Адміністративна відповідальність є важливим інструментом державного управління. І майже неможливо виділити сферу, де б вона не застосовувалася. Проте існує багато проблем, які потребують свого якнайскорішого вирішення. До таких можна віднести проблему реального забезпечення прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, проблеми ефективності заходів адміністративної відповідальності та забезпечення виконання адміністративних стягнень І багато інших. Потребує наукового обгрунтування адміністративна відповідальність юридичних осіб і на цій основі — побудова її принципів і засад. Нагальною потребою є систематизація законодавства про адміністративну відповідальність, а цей процес неможливий без відповідного наукового забезпечення. Обговорення проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки, розробленого робочою групою під керівництвом заступника голови Верховного Суду України В.С.Стефанюка, що відбулося у березні 2000 р. в Київському регіональному центрі Академії правових наук України, показало, що значні позитивні кроки в напрямі створення гармонійного кодифікованого закону про адміністративну відповідальність уже зроблено, але певні моменти потребують додаткового опрацювання і особливо — в частині відповідальності юридичних осіб- Процес реформування законодавства про адміністративну відповідальність потребує якісно'нових поглядів на зміст цього Інституту та його місце в механізмі державного управління. Необхідно позбутися застарілих ідеологічних догм. які тривалий час справляли вплив на розвиток ць<�ого Інституту. Орієнтація на побудову ринкових відно-сиг-ї в економіц.', на пріоритет прав людини, на нове розуміння ролі держави в житті суспільства потребує відповідного урахування при розробці норм, які складають інститут адміністративної відповідальності. Враховуючи сучасній стан досліджень у сфері адміністративної відповІдал'ьностІ, в монографії пропонуються шляхи вирішення деяких проблем цього інституту. Зокрема, значну увагу приділено дослідженню класифікаційних ознак адміністративної відповідальності і на цй основі запропоновано визначення поняття адміністративної .чідповІдальлості, проаналізовано ЇЇ співвідношення з Іншими видами юридичної відповідальності. Важливе місце в роботі займає проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб. Запропоновано визначення поняття вини юридичних осіб та правила ЇЇ оцінки, досліджуються підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб. Певну увагу приділено принципам адміністративної відповідальності та їх', співвідношенню. Безумовно, багато думок, на.ведених у цій праці, мають дискусійний характер і не завжди поділяються в,ченими-адміністративіста-ми. Але дискусія була й залишиться шляхом до Істини. І поза нею розвиток няуки неможливий. Автор сподівається, що ця книга стане етапом у дослідницькій роботі щодо вивчення складного, але вкрай необхідного та важливого інституту — інституту адміністративної відп овіда. льності. Розділ 1 - ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 1.1. Юридична відповідальність у системі соціальної відповідальності ТТискусІя навколо поняття "юридична відповідальність" та її ^ цзізноввдІв точиться вже давно, але й досі не знайдено такого визначення, яке б задовольнило потреби всіх дослідників та практиків. Ще двадцять років тому відомий російський вчений О.Е.Лейст зауважував: "Власне поняття "юридичної відповідальності" та низка її вузлових проблем — предмет дискусії, що не припиняється протягом багатьох років, у процесі якої закономірно виявляється потреба уточнення й розробки низки методологічних питань, без чого немислиме вироблення загального і загальновизнаного поняття юридичної відповідальності. Тривогу викликає не стільки кількість точок зору та визначень відповідальності, скільки абстрактність деяких із них, відірваність від діючого законодавства І практики його застосування. Зрозуміло, що завдання теорії права не в коментуванні нормативних актів, але також безспірним є те. що вона не повинна настільки відриватись від правової реальності, щоб підміняти один предмет дослідження іншим"1. Оскільки поняття "юридична відповідальність" є категорією загальної теорії права, то можливі два основні підходи до його визначення. В основі першого полягає розуміння права як системи загальнообов'язкових, формально визначених норм, які видаються та забезпечуються державою і призначені для врегулювання суспільних відносин. Система норм права входить до системи більш високого порядку. а саме до системи соціальних норм. Загальним же для всіх соціальних норм є те, що вони спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Аналогічним чином юридична відповідальність належить до одного із різновидів соціальної відповідальності й повинна містити в собі основні ознаки соціальної відповідальності та мати відповідну структуру. Так, наприклад, В.В.Похмєлкін, досліджуючи соціально-правову природу кримінальної відповідальності І розглядаючи в цьому зв'язку юридичну відповідальність як різновид соціальної відповідальності, стверджує, що коріння юридичної відповідальності слід шука- ти не в законодавстві, а в сутності, змісті і структурі пануючих суспільних відносин, що виходить за рамки безпосереднього предмету правознавства. З огляду на це розв'язання проблеми юридичної відповідальності повинно спиратися на філософське розуміння категорії "соціальної відповідальності"2. У- й . - . . v • - ї« - • -Я радянській філософській літературі поняття відповідальність використовується у зв'язку з характеристикою поведінки соціальних суб'єктів з позиції необхідного, належного. При цьому відповідальність розглядається в єдності двох аспектів: позитивного (перспективного) І ретроспективного. Якщо позитивна відповідальність розуміється як свідоме виконання суб'єктом вимог соціальних норм, то ретроспективна відповідальність пов'язується з негативною реакцією з боку суспільства (держави) на поведінку особи, яка ухиляється від покладених на неї обов'язків, що має вираження в засудженні цього вчинку й примусовому впливі на суб'єкта, який його скоїв. Юридична відповідальність як форма відповідальності соціальної надає останній специфічні властивості. Проте, оскільки важливішою закономірністю права є відповідність правової форми змісту суспільних відносин, що регулюються, юридична відповідальність за змістом і структурою має відповідати соціальній відповідальності. А це означає, що якщо соціальна відповідальність виступає в єдності позитивної і ретроспективної сторін, то ті ж самі сторони мають виділятись в її юридичній формі.3 Коріння виникнення теорії позитивної юридичної відповідальності слід шукати там, де правова теорія перехрещується з пануючими в державі ідеологічними установками. Майже всі дослідники радянського періоду, які розробляли теорію позитивної юридичної відповідальності. як відправну точку використовували положення нормативних актів і партійних документів того часу з урахуванням відповідного ідеологічного підґрунтя. Так, М.С.Строгович зазначав: "У Конституції СРСР 1977 р. розуміння юридичної відповідальності виражено перш за все у позитивному значенні, тобто як відповідальність за правильне, добросовісне, ефективне виконання особою своїх правових обов'язків"4. В.В.Клочков пише:" Про позитивну соціальну відповідальність говориться в багатьох партійних документах. У Програмі партії, прийнятій у березні 1919 р.. вказано на вуїике значення усвідомлення трудящими відповідальності у справі зміцнення соціалістичного способу виробництва. З'їзди партії І Пленуми ЦК КПРС постійно підкреслюють необхідність реалізації' принципу відповідальності за доручену справу, за дотримання радянських законів, значення особистої відповідальності керівників перед партією І народом. Зміст позитивної соціальної відповідальності в тому, що кожна людина, якою б роботою вона не займалась, повинна сповна відповідати за доручену справу, виконувати ЇЇ з більшою добросові сністю, старанням і Ініціативою, в тому, щоб кожен працював на совість, жив, неухильно дотримуючись норм соціалістичного співжиття. ...Із матеріалів XXVII з'їзду КПРС з усією очевидністю витікає, що позитивна соціальна відповідальність включає і позитивну юридичну відповідальність, що підвищення першої неможливе без зміцнення другої"5 У свою чергу, З.А.Астеміров зазначав:" Останнім часом дедалі більше вчених-юристів схиляються до визнання важливості позитивно-перспективного аспекту (поряд з негативно-ретроспективним) для повнішого розкриття поняття і сутності юридичної відповідальності. Обґрунтовується думка, що головну роль і вирішальне значення в соціалістичному праві має позитивна відповідальність, а ретроспективна —відіграє підлеглу стосовно неї роль. Висновок про примат позитивного над негативним у змісті, структурі і функціонуванні відповідальності методологічно важливий для характеристики права розвинутого соціалістичного суспільства. Він витікає з природи І сутності радянського загальнонародного права, з його змісту й функцій в умовах, коли воно повною мірою висловлює волю та інтереси всього радянського народу. Нові конституційні ідеї, положення про відповідальність націлені на те. щоб повага до права, до закону стала особистим переконанням кожної радянської людини."6 Якщо в недалекому минулому й існували підстави для розвитку вчення про позитивну юридичну відповідальність у вигляді вимог тодішньої Конституції СРСР та величезної кількості партійних документів, то сьогодні цих підстав вже не Існує- Навіть Конституція України не згадує відповідальність у будь-якому іншому розумінні, ніж ретроспективна юридична відповідальність, а всі питання щодо відношення людей до правових норм були викладені дуже просто й зрозуміло в статті 68: кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Слід відзначити, що наведене вище розуміння юридичної відповідальності виявилося досить живучим і використовується деякими дослідниками й сьогодні. Так, Ю.В-Тихонравов також, розглядаючи позитивний аспект кримінальної відповідальності, зазначає, що в неї мають місце дві сторони: об'єктивна сторона (кримінально-правові заборони) і суб'єктивна сторона (суб'єктивне ставлення особи до цих заборон). Суб'єкт, який досяг кримінально-відповідального стану, зобов'язаний співвідносити свою власну поведінку з існуючими кримінально-правовими заборонами, він зобов'язаний не порушувати їх, тобто зобов'язаний чинити відповідально. Відповідальність у цьому випадку реалізується у формі добровільного виконання пра-восуб'єктним громадянином кримінально-правових заборон. Але за вслєї поваги до викладеного вище підходу не можна не помітити одну обставину: пов'язуючи позитивний аспект юридичної відповідальності з свідомим, добровільним виконанням суб'єктами вимог правових норм, не враховується, а чи дійсно свідомо й добро-влльно цг вимети виконуються, якщо суб'єкт не вчиняє злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку? Досвид показує,, що переважна більшість населення країни досить приблизно уявляє собі. які діяння визнані в законі злочинними, а які є адміністративними правопорушеннями. Тобто ступінь правосвідомості людей не дає змоги говорити про свідоме добровільне виконання вимог, закріплених у правових нормах. А відтак не їложна говорити про "добровільну форму реалізації відповідальності". На жаль, сьогодні переважна більшість людей керується в своєму житті не. правовими приписами, а власними інтересами, які досить часто розходяться з інтересами держави та суспільства. Саме цим можна пояснити і наявність у Конституції України положення про тс, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Якщо викласти цей принцип, припустивши, що юридична відпо-відяльшсть виступає в двох аспектах —! позитивному і ретроспективному. то він виглядатиме таким чином: незнання закону не звільняє від свідомого добровільного виконання всіма особами вимог прав'ових норм та від реакції з боку уповноважених державних органів у випадку їх невиконання. Якщо друга частина цієї фрази досить логічна, то перша виглядає дещо абсурдною, оскільки не можна свідомо й добровільно виконувати приписи правових норм, не знаючи' їх. Уявляється. що позитивна відповідальність має право на Існування. але ЇЇ слід розглядати тільки як структурний елемент системи соціальної відповідальності, а не як один Із її аспектів. До речі, найбільш відомий серед дослідників проблеми соціальної відповідальності А.Ф-Плахотний наголошує на використанні саме поняття "система соціальної відповідальності" для характеристики комплексу, сукупності різноманітних ЇЇ проявів, як з боку окремої особистості, так І з боку малої соціальної групи, класу, суспільства і всього людства в идлому.7 З огляду на системний характер соціальної' відповідальності^більш вдалим у являється визначення відповідальності, яке використовується психологами, а саме — як здійснюваний у різних формах контроль за діяльністю суб'єкта з позицій виконання ним прийнятих норм і правил. При цьому розрізняють зовнішні форми контролю, що забезпечують покладання відповідальності за результати його діяльності (підзвітність, караність і т.ін.) І внутрішні форми саморе- .-. й - . / . • • \ й суляцп його діяльності ^почуття відповідальності)" Отже, соціальну відповідальність можна розглядати як єдність двох елементів: внутрішнього і зовнішнього. Внутрішня відповідальність є нічим Іншим, як позитивною відповідальністю в її наведеному вище розумінні, тобто як свідомого виконання суб'єктом вимог соціальних норм. Зовнішня ж відповідальність є перш за все реакцією з боку суб'єкта, який встановив певні норми, правила поведінки, на порушення цих норм іншим суб'єктом. Уявляється, що для визначення зовнішньої відповідальності найкраще підходить словосполучення "нормативна відповідальність", а вже різновидами цього елементу соціальної відповідальності з урахуванням певного різновиду соціальних норм, за порушення яких вона настає, будуть моральна відповідальність, юридична (правова) відповідальність, партійна відповідальність, релігійна відповідальність і т.Ін. При цьому очевидно, що нормативна відповідальність буде мати суто ретроспективний характер, оскільки вона виникає в часі після вчинення порушення. Взагалі поняття "відповідальність" як юридична категорія з'явилося набагато раніше, ніж проблема дослідження відповідальності як соціального явища. Воно в правовому акті вперше було використане в іменному Указі Петра І від 2.03.1711 р- "Про владу і відповідальність Сенату". Текст цього документа заслуговує на те, щоб його навести повністю. "Повелеваем всем, кому о том ведати надлежит, как духовним, так й мирским, воєнного й земского управлення вмшним й нижним чинам, что мьі для всегдашних наших в сих войнах отлучках, опре-делили управительньїй Сенат, которому всяк й их указам да будет послушен так, как нам самому, под жестоким наказанием или й смертию, по вине смотря, й ежели оной Сенат чрез своє ньіне пред Богом принесенное обещание неправедно что постулат в каком парти-кулярном деле й кто про то уведает, то однакож да молчит до наше-го возвращения, дабьі тем не помешать настояших прочих дел, й тогда да возвестит нам, однакож справясь с подлинньїм документом; понеже то будет пред нами суждено, й виноватьій жестоко будет наказан."9 ЗІ змісту наведеного документа видно, що відповідальність полягає в застосуванні покарання до винних осіб управітельного Сенату за вчинення ними неправедних дій і за суттю вона і є реакцією з боку царя на такі вчинки. Розгляд юридичної відповідальності як елемента, складової частини системи соціальної відповідальності дає уявлення про сутність цього явища, яка полягає в реакції' з боку відповідних суб'єктів на порушення правових норм. Але це визначення занадто узагальнене та малоінформативне. Для того, щоб встановити характерні ознаки юридичної відповідальності, необхідно використати інший підхід. Відомо, що загальна теорія права поряд з іншим е наукою узагальнюючою і для формування визначень тих чи інших понять користується досягненнями галузевих юридичних наук. Тому для визначення суттєвих ознак юридичної відповідальності необхідно відштовхуватись від ознак, які притаманні таким ЇЇ загальновизнаним різновидам, як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова і т. ін. Оскільки всі зазначені вище види відповідальності регламентовані правовими нормами і, виходячи з того, що норми права спрямовані на врегулювання суспільних відносин, всі ці види юридичної відповідальності потрібно розглядати як специфічні правовідносини- СлІд погодитись з Л.В.Ковалем, який стверджує -/'Там, де правову відповідальність розглядають у всій багатогранності внутрішніх властивостей і зовнішніх проявів, закономірно доходять висновку про її нерозривний зв'язок з правовими відносинами. Відносини є однією з форм, один із необхідних моментів загального взаємозв'язку предметів, явищ, процесів у природі, суспільстві і мисленні"і ° Як відомо із загальної теорії права, правовідносини мають певну структуру, яка включає в себе суб'єкти правовідносин, об'єкт правовідносин і зміст правовідносин. Суб'єктами юридичної відповідальності як правовідносин є особа, яка здійснює притягнення до відповідальності, І особа, яка притягується до відповідальності. Об'єктом правовідносин є те, з приводу чого вони виникли. Для відносин юридичної відповідальності таким об'єктом будуть правопорушення. У загальній теорії права виділяють юридичний зміст правовідносин та Їх фактичний (матеріальний) зміст. Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні, права та юридичні обов'язки Їх учасників11. Фактичний же зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію Їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Держава через певну систему своїх органів та їх посадових осіб • " ' о / , • здійснює свій обов язок і право на застосування заходів юридичної відповідальності, а з боку самих правопорушників юридична відповідальність реалізується у формі виникнення обов'язків і безпосереднього несення ними втрат організаційного, особистого чи матеріального характеру'.2. Кожний елемент структури правовідносин проявляється по-різному, але можна визначити певні спільні їх ознаки. Суб'єктами притягнення до відповідальності можуть виступати суд (кримінальна та адміністративна відповідальність), органи виконавчої влади (адміністративна відповідальність), сторона, якій нанесено шкоду або завдано збитків (цивільно-правова відповідальність), керівництво підприємства установи або організації (дисциплінарна та матеріальна відповідальність). Спільним для всіх зазначених суб'єктів є те. що вони уповноважені нормами права на застосування заходів певного виду юридичної відповідальності. Суб'єктами, які притягуються до певного виду юридичної відповідальності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (колективні суб'єкти). Об'єктом відносин певного виду юридичної відповідальності можуть бути різноманітні правопорушення, що виявляються в: — недотриманні встановлених законом заборон або невиконанні встановлених законом обов'язків (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність); — невиконанні або неналежному виконанні цивільно-правових зобов'язань (цивільно-правова відповідальність); — нанесенні шкоди або завданні збитків (цивільно-правова та матеріальна відповідальність). Фактичний зміст відносин усіх видів юридичної відповідальності полягає в застосуванні до-рсіб, які вчинили перелічені вище діяння, певних засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого (позбавлення волі, адміністративний арешт І т. ін.), майнового (штраф, конфіскація, пеня, відшкодування збитків або шкоди) чи організаційного (позбавлення права займатись певним видом діяльності І т. їн.) характеру. І, нарешті, найважливішим для юридичної відповідальності є те, що і права та обов'язкІ суб'єктів відносин усіх видів юридичної відповідальності, і об'єкти цих відносин, порядок застосування засобів впливу та їх зміст закріплені в правових нормах, хоча й з різним ступенем деталізації для різних видів юридичної відповідальності. Отже, з урахуванням обох підходів до визначення сутності юридичної відповідальності можна констатувати, що юридична відповідальність — це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб'єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб^єктів), що проявляються в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов'язків, порушенні цивільно-правових зобов'язань, нанесенні шкоди або завданні збитків І виражена в застосуванні до осіб. які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру. Слід сказати, що запропоноване визначення поняття "юридична відповідальність" цілком узгоджується з існуючими в загальній теорії права і найбільш поширеними визначеннями цього поняття, але такими, що не відповідають необхідному рівню узагальнення. Погоджуючись з думкою про те, що юридична відповідальність є центральним явищем (категорією) і права. І законодавства13, можна виділити кілька основних поглядів на зміст цього поняття, які існують у сучасній правовій науці. Перший погляд по.дягає в тому. що юридична відповідальність — ЗйікрІп'лений у законодавстві й забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що належали йому14. Таку ж думку висловлюють В.В.Лазарєв ("Юридична відповідальність є обов'язок особи зазнавати певних позбавлень державно-владного характеру, передбачені законом, за вчинення правопорушення")15. С.С.Алєксєєв ("Юридична відповідальність — це обов'язок особи зазнавати заходів державного вплв:ву (санкції) за вчинене правопорушення")16, С.Н.Братусь ("Юридична відповідальність — це виконання обов'язку на підставі державного або прирівнюваного до нього громадського примусу")17. Для всіх наведених визначень поняття "юридична відповідальність." характерне те, що акцент робиться на суб'єктивному розумінні цього яь'.ища, тобто юридична відповідальність розглядаєть-с-я з точки зору правопорушника, в чому має вираз юридична відповідальність саме для нього. Не заперечуючи в жодному разі правомірність такого ви.значен'ня, водночас необхідно відмітити, що згаданий обов'язок ^- елементом змісту правовідносин юридичної відповідальності, тобт'о визначення юридичної відповідальності з урахуванням інших елементів цих відносин буде більш інформативним. З Іншого боку, юридична відповідальність — це застосування до правопорушяика передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що мають вираз у формі "позбавлень" особистого, організаційного або м'.айнового характеру18. В цілому немає підстав заперечувати й проти такого визначення поняття юридичної відповідальності, але в ньому не враховані особливості цивільно-правової відповідальності. Зокрема, санкції, які застосовуються за цивільні правопорушення, можуть міститись не в юридичних нормах, а з цивільно-правових угодах. І, крім того, застосування цих санкцій .не завжди потребує державного примусу, наприклад, у випадках, коли шкода або збитки відшкодовуються добровільно. І, нарешті, третя точка зору полягає в тому, що юридична відповідальність — це правовідносини, в яких держава має право застосовувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення І зобов'язані зазнати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права 19. У цьому випадку, аналогічно до вищезгаданих, також не зовсім коректно абсолютизується роль держави в застосуванні заходів примусу, але позитивним є те, що наголошується на тому, що юридична відповідальність є, перш за все, правовідносинами. Останнім часом досить часто в юридичній літературі можна зустріти вказівки ще на один вид юридичної відповідальності, а саме — Конституційну відповідальність. Водночас самі дослідники в галузі конституційного права стверджують, що специфічність конституційної відповідальності полягає в тому, що, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вона носить не репресивний або матеріальний, а політичний і моральний характер 20 Крім того, цьому явищу притаманно так багато специфічних ознак, що можливість поставити його в один ряд Із загальновідомими видами юридичної відповідальності викликає сумніви. По-перше, немає чітко визначених підстав конституційної відповідальності. Якщо стверджувати, що ця відповідальність настає за порушення конституційно-правових норм. то неважко довести, що будь-яке правопорушення є одночасно й порушенням конституційних норм. Це прямо витікає з характеру конституційних норм та їх положення в системі правових норм взагалі. По-друге, те, що вважається санкціями за конституційні правопорушення, в переважній більшості є або засобами припинення правопорушення, або ліквідацією наслідків правопорушення, або засобами процесуального забезпечення при притягненні до Інших видів відповідальності. Так, наприклад, усунення Президента України з поста в порядку Імпічменту (ст. 111 Конституції України) вважається мірою конституційної відповідальності 2І. Проте підставою для цього є вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину. Як відомо, вчинення особою діяння, що містить ознаки складу злочину, є єдиною підставою кримінальної відповідальності, а згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. Отже, для того, щоб притягти до кримінальної відповідальності Президента України, його потрібно усунути з поста в порядку Імпічменту, тобто позбавити правового статусу Президента. Іншими словами, зазначена міра є саме процесуальним засобом забезпечення притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка, перебуваючи на посту Президента України, скоїла злочин. Аналогічним чином не можна вважати санкцією за конституційне правопорушення скасування чи призупинення актів державних органів22, оскільки в даному випадку має місце ліквідація наслідків протиправної діяльності у вигляді неконституційних актів, а не вплив на особу, яка вчинила ці дії. Певним чином нагадують відносини відповідальності такі заходи. як припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України (п-8 ст. 106 Конституції України) або відставка Прем'єр-міністра України. Але й тут є певні особливості- Щодо відставки Прем'єр-міністра, то Конституцією не встановлено, за яких підстав відбувається відставка з ініціативи Президента, тобто це може бути і не правопорушення, а розпуск Верховної Ради в зазначеному випадку уявляється більш гіпотетичним, ніж реальним заходом. І, нарешті, поняття "конституційна відповідальність" є суто теоретичною конструкцією, оскільки, на відміну від кримінальної, адміністративної. дисциплінарної, цивільної або матеріальної відповідальності, воно не використовується в законодавстві. З наведеного можна зробити висновок про те, що конституційна відповідальність може розглядатись як специфічний інститут виключно Конституційного права, але її не можна вважати різновидом юридичної відповідальності. Уявляється, що під конституційною відповідальністю слід було б розуміти відносини, що полягають у реалізації сукупності примусових заходів, право на застосування яких надано вищим органам влади (посадовим особам) України з метою забезпечення функціонування механізму держави відповідно до Конституції України І реалізації принципу поділу влад. Виходячи з цього, для формування загального поняття юридичної відповідальності бачиться неможливим використовувати специфічні ознаки, притаманні конституційній відповідальності. 1.2. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності 1.2.1 Генезис відносин адміністративної відповідальності Останнім часом теоретичні питання адміністративної відповідальності дедалі частіше привертають увагу вчених-правознавців. Описуючи це складне правове явище, дослідники намагаються простежити генезис відповідальності, але при цьому основний акцент робиться або на генезисі відповідальності як філософської категорії, або на етимології слова "відповідальність"23. Використання цих двох підходів є не зовсім коректним для досліджень у галузі юридичної відповідальності взагалі І адміністративної зокрема. Юридична відповідальність найтісніше пов'язана з такою ознакою права, як його нормативність. Нормами права врегульовані суспільні відносини, причому у випадку юридичної відповідальності такі відносини виникають тільки після того, як з'являється відповідна правова норма. Отже, більш правильним було б зосередитись на генезисі саме відносин адміністративної відповідальності, а оскільки ці відносини не існують поза правовою формою, увагу потрібно звернути на нормативні акти, яким ці відносини регулювались у різні часи. Відносини, аналогічні сучасній адміністративній відповідальності, мають досить давню Історію. Адміністративна відповідальність отримала свій розвиток ще в античному праві. Категорія римського права "асітіпізігаііо" належала головним чином до сфери регламентації майнових відносин, однак у римському праві використовувались адміністративно-правові поняття, які отримали розвиток у багатьох національних правових системах, в тому числі у вітчизняній. У римському праві був розроблений інститут санкцій за правопорушення. зокрема адміністративне, наприклад ехасііо (стягнення через суд). Багато адміністративних стягнень були рецепійовані з римського права. Категорія сопїізсаііо означала безоплатне вилучення майна, однак Іноді слово сопїізсаїіо використовувалось не в значенні санкції за протиправну дію, а в сенсі, ідентичному поняттю "^е^и^5І1Іо" — "санкція", відповідно до якої майно звинуваченого, який переховувався, переходило в дохід держави- Однак у діючому КУпАП категорія "реквізиція" не використовується в сенсі санкції" за адміністративний проступок — це поняття притаманне вітчизняному цивільному праву24. Штраф (роепа ресипіагіа) розглядався в римському праві, як і в вітчизняному, в якості адміністративної санкції — різновиду грошового стягнення, що поступає в дохід держави і що накладається уповноваженою державою посадовою особою- Так, у титулі П Ди-гест Юстиніана, що мав назву "Про походження права І всіх посадових осіб та про спадкоємність мудреців" (Ое огі^іпе Іигіз е1 отпіит та^Ізігаїиит еі зиссеззІопе ргисіепііит). було записано:" Після вигнання рексів були встановлені посади двох консулів, і законом Їм було надано вище право ... але щоб вони не привласнили собі всієї влади рексів, був виданий закон, згідно з яким на них могли бути принесені скарги, і вони не могли розпоряджатись життям римського громадянина без наказу народу; їм було надано право накладати стягнення у вигляді штрафу або арешту І наказувати ув'язнювати громадян у державну тюрму"25. Характерно, що в римському праві штрафні санкції в деяких випадках вводились спеціальними законами, як це робиться І нині в нашій державі. Зокрема, до таких відносились санкції за підкуп виборців (атЬІІиз, Іех ЗиУіа, 18 р. до. н- е.), за зміну межових знаків (іех а@гагіа, 111 р. до н.е.) та багато інших. Відповідним чином римське право відмежовувало проступки (у випадку атЬІІиз), за які накладались стягнення у вигляді штрафу, від злочинів (сгітІпа), які завжди встановлювались законом. Особам, які були наділені державою владними повноваженнями (ргаеїесіиз), було властиве розмежування адміністративних функцій. Багато з цих осіб мали повноваження адміністративного примусу, включаючи застосування заходів припинення і накладення адміністративних стягнень (ргаеїесіиз игЬіз, ргаеГесіиз ]игі гіісипсІо. ргаеїесіиз Іе^іопіз — в армії і на флоті. ргаеїесіиз ргаеіогіо та багато інших). Застосування заходів адміністративної відповідальності у республіканському Римі було побудовано на особливому інституті магістратур — гпа^ізігаіиз. і всі поса- довІ о^соби, наділені повноваженнями адміністративного примусу, за.ймали особливий статус у системі магістратур26. Нормативна регламентація відносин, подібних до відносин сучасної адміністративної відповідальності, з'являється на теренах нашої держави' в другій половині XIX сторіччя, хоча жоден правовий акт того часу н.е використовує поняття "адміністративна відповідальність", та й власне поняття "відповідальність" застосовується в законодавстві досить рідко- 23 березня 1861 р. у доповідній записці імператорові Олександру II про судово-лоліцейський статут головноуправляючий П відділенням Державної Ради граф Д.Н.Блудов вказував на необхідність відмежування злочинів, підвідомчих, кримінальним судам, від "поліцейських проступків", які в країнах Західної Європи підлягали розгляду спеці альюши поліцейськими суддями або адміністративними органами. Першим: розробником судово-поліцейського статуту був М.М. Спе-ранський, але підготовлений проект так І не був розглянутий Державною Радою. Д.Н-Блудов пропонував розмежувати повноваження судової влад'.и І поліції у слідчих: діях і віднести досудовий розгляд справ про кримінальні злочини до відання судових слідчих, а про-ваджеяня по справах про незначні злочини і проступки — до відання мирових суддів. Підготовлений під керівництвом Д.Н.Блудова додаток до доповідної записки під назвою "Матеріали для складання проекту статуту судово-п'оліценського" є першою спробою законопроектних робіт у цій галузі. Проект судово-поліцейського статуту, що містив 206 статей, був переданим на розгляд до II відділення Державної Ради у лютому 1864 р. Проект неодноразово доопрацьовувався на засіданнях Державної Ради у травні та липні 1864 р., після чого його останній варіант під назвою "Статут про покарання, що накладаються мировими суддями", був представлений на розгляд імператорові Олександру II і затверджений 20 листопада 1864 р. Статут про покарання складався з 13 розділів, перший з яких містив у собі загальні положення (порядок заміни стягнень, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність і т. ін.). Решта розділів, що складали його Особливу частину, містила в собі склади 150 проступків, поділених залежмо від об'єкту посягання на 12 видів: проступки, що посягають на встановлений порядок управління (р. II, а також р. V — порушення Статуту про паспорти), на громадський порядок (р. III — "проступки проти благочиння, порядку та спокою"), а також проступки, передбачені у рр. Х та XI, що посягають на громадський благоустрій (р-ГУ), на порядок в галузі будівництва і залізничного транспорту (р. VI), такі, що порушують правила пожежної безпеки (р.Х) І т. ін. Статутом про покарання не були передбачені процесу альні основи провадження по маловажних проступках (порядок накладення покарань, процедура оскарження дій мирових суддів, зас- |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |