Монографія


Скачати 2.23 Mb.
Назва Монографія
Сторінка 1/15
Дата 14.03.2013
Розмір 2.23 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

http://zakon.at.ua/

Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія
УДК 35,078 ББКХ 621.033.2 Л84

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В.ЛЇ.Корецького НАМ України

Протокол № 6 від 22 травня 2001 р.

Рецензенти: доктор юридичних наук, професор Р.А. Калюжний;

кандидат юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Ю.П.Битяк

Лук'янець Д-М-

Л 84 Інститут адміністративної відповідальності: проблеми роз­витку: Монографія. — К-: Ін-т держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України. 2001. — 220 с.

I5ВN 966-02-2217-3

Монографія присвячена одному Із основних інститутів адміністра­тивного права — Інституту адміністративної відповідальності.

Розглядається Історія його розвитку та сучасний стан. Основна увага приділяється найбільш актуальним проблемам адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності юридичних осіб. її підста­вам. принципам і функціям.

Для науковців, аспірантів і студентів юридичних навчальних за­кладів.

ББК Х 621.033.2

^



І5ВМ 966-02-2217-3 . • © Лук'янець Д.М., 2001

ПЕРЕДМОВА

Серед великої кількості правових інститутів навряд чи знай­деться багато таких, які б торкались Інтересів переважної більшості людей. Одним із них є інститут адміністративної відпові­дальності. Вже в 1995 р. кількість осіб, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності, сягнула 20 мільйонів і нині про­довжує стрімко зростати. В ході адміністративно-правової реформи реформуванню інституту адміністративної відповідальності відведе­но важливе місце, але сьогодні юридична наука, на жаль, приділяє недостатню увагу цьому інститутові.

Адміністративна відповідальність є важливим інструментом дер­жавного управління. І майже неможливо виділити сферу, де б вона не застосовувалася. Проте існує багато проблем, які потребують свого якнайскорішого вирішення. До таких можна віднести пробле­му реального забезпечення прав осіб, які притягуються до адмініст­ративної відповідальності, проблеми ефективності заходів адмініст­ративної відповідальності та забезпечення виконання адміністратив­них стягнень І багато інших. Потребує наукового обгрунтування адміністративна відповідальність юридичних осіб і на цій основі — побудова її принципів і засад.

Нагальною потребою є систематизація законодавства про адміні­стративну відповідальність, а цей процес неможливий без відповід­ного наукового забезпечення. Обговорення проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки, розробленого робочою гру­пою під керівництвом заступника голови Верховного Суду України В.С.Стефанюка, що відбулося у березні 2000 р. в Київському регіо­нальному центрі Академії правових наук України, показало, що значні позитивні кроки в напрямі створення гармонійного кодифікованого закону про адміністративну відповідальність уже зроблено, але певні моменти потребують додаткового опрацювання і особливо — в час­тині відповідальності юридичних осіб-

Процес реформування законодавства про адміністративну відпо­відальність потребує якісно'нових поглядів на зміст цього Інституту та його місце в механізмі державного управління. Необхідно позбу­тися застарілих ідеологічних догм. які тривалий час справляли вплив

на розвиток ць<�ого Інституту. Орієнтація на побудову ринкових відно-сиг-ї в економіц.', на пріоритет прав людини, на нове розуміння ролі держави в житті суспільства потребує відповідного урахування при розробці норм, які складають інститут адміністративної відповідаль­ності.

Враховуючи сучасній стан досліджень у сфері адміністративної відповІдал'ьностІ, в монографії пропонуються шляхи вирішення дея­ких проблем цього інституту. Зокрема, значну увагу приділено дос­лідженню класифікаційних ознак адміністративної відповідальності і на цй основі запропоновано визначення поняття адміністративної .чідповІдальлості, проаналізовано ЇЇ співвідношення з Іншими видами юридичної відповідальності.

Важливе місце в роботі займає проблема адміністративної відпо­відальності юридичних осіб. Запропоновано визначення поняття вини юридичних осіб та правила ЇЇ оцінки, досліджуються підстави адмініст­ративної відповідальності юридичних осіб.

Певну увагу приділено принципам адміністративної відповідаль­ності та їх', співвідношенню.

Безумовно, багато думок, на.ведених у цій праці, мають дискусій­ний характер і не завжди поділяються в,ченими-адміністративіста-ми. Але дискусія була й залишиться шляхом до Істини. І поза нею розвиток няуки неможливий. Автор сподівається, що ця книга ста­не етапом у дослідницькій роботі щодо вивчення складного, але вкрай необхідного та важливого інституту — інституту адміністративної відп овіда. льності.

Розділ 1

- ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

СУЧАСНИЙ СТАН ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Юридична відповідальність у системі соціальної відповідальності

ТТискусІя навколо поняття "юридична відповідальність" та її

^ цзізноввдІв точиться вже давно, але й досі не знайдено такого визначення, яке б задовольнило потреби всіх дослідників та прак­тиків. Ще двадцять років тому відомий російський вчений О.Е.Лейст зауважував: "Власне поняття "юридичної відповідальності" та низ­ка її вузлових проблем — предмет дискусії, що не припиняється протягом багатьох років, у процесі якої закономірно виявляється потреба уточнення й розробки низки методологічних питань, без чого немислиме вироблення загального і загальновизнаного понят­тя юридичної відповідальності. Тривогу викликає не стільки кількість точок зору та визначень відповідальності, скільки абстрактність де­яких із них, відірваність від діючого законодавства І практики його застосування. Зрозуміло, що завдання теорії права не в коменту­ванні нормативних актів, але також безспірним є те. що вона не повинна настільки відриватись від правової реальності, щоб підміня­ти один предмет дослідження іншим"1.

Оскільки поняття "юридична відповідальність" є категорією за­гальної теорії права, то можливі два основні підходи до його визна­чення.

В основі першого полягає розуміння права як системи загально­обов'язкових, формально визначених норм, які видаються та забез­печуються державою і призначені для врегулювання суспільних відно­син. Система норм права входить до системи більш високого порядку. а саме до системи соціальних норм. Загальним же для всіх соціаль­них норм є те, що вони спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Аналогічним чином юридична відповідальність належить до одного із різновидів соціальної відповідальності й повинна місти­ти в собі основні ознаки соціальної відповідальності та мати відповід­ну структуру.

Так, наприклад, В.В.Похмєлкін, досліджуючи соціально-правову природу кримінальної відповідальності І розглядаючи в цьому зв'яз­ку юридичну відповідальність як різновид соціальної відповідаль­ності, стверджує, що коріння юридичної відповідальності слід шука-

ти не в законодавстві, а в сутності, змісті і структурі пануючих суспільних відносин, що виходить за рамки безпосереднього пред­мету правознавства. З огляду на це розв'язання проблеми юридич­ної відповідальності повинно спиратися на філософське розуміння категорії "соціальної відповідальності"2.

У- й . - . . v • - ї« - • -Я

радянській філософській літературі поняття відповідальність використовується у зв'язку з характеристикою поведінки соціаль­них суб'єктів з позиції необхідного, належного. При цьому відпові­дальність розглядається в єдності двох аспектів: позитивного (перс­пективного) І ретроспективного. Якщо позитивна відповідальність розуміється як свідоме виконання суб'єктом вимог соціальних норм, то ретроспективна відповідальність пов'язується з негативною реак­цією з боку суспільства (держави) на поведінку особи, яка ухи­ляється від покладених на неї обов'язків, що має вираження в за­судженні цього вчинку й примусовому впливі на суб'єкта, який його скоїв. Юридична відповідальність як форма відповідальності соціаль­ної надає останній специфічні властивості. Проте, оскільки важливі­шою закономірністю права є відповідність правової форми змісту суспільних відносин, що регулюються, юридична відповідальність за змістом і структурою має відповідати соціальній відповідальності. А це означає, що якщо соціальна відповідальність виступає в єдності позитивної і ретроспективної сторін, то ті ж самі сторони мають виділятись в її юридичній формі.3

Коріння виникнення теорії позитивної юридичної відповідальності слід шукати там, де правова теорія перехрещується з пануючими в державі ідеологічними установками. Майже всі дослідники радянсь­кого періоду, які розробляли теорію позитивної юридичної відпові­дальності. як відправну точку використовували положення норма­тивних актів і партійних документів того часу з урахуванням відповідного ідеологічного підґрунтя. Так, М.С.Строгович зазначав:

"У Конституції СРСР 1977 р. розуміння юридичної відповідальності виражено перш за все у позитивному значенні, тобто як відпові­дальність за правильне, добросовісне, ефективне виконання особою своїх правових обов'язків"4. В.В.Клочков пише:" Про позитивну соціаль­ну відповідальність говориться в багатьох партійних документах. У Програмі партії, прийнятій у березні 1919 р.. вказано на вуїике значення усвідомлення трудящими відповідальності у справі зміцнен­ня соціалістичного способу виробництва. З'їзди партії І Пленуми ЦК КПРС постійно підкреслюють необхідність реалізації' принципу відповідальності за доручену справу, за дотримання радянських за­конів, значення особистої відповідальності керівників перед партією І народом. Зміст позитивної соціальної відповідальності в тому, що кожна людина, якою б роботою вона не займалась, повинна сповна відповідати за доручену справу, виконувати ЇЇ з більшою добросові­

сністю, старанням і Ініціативою, в тому, щоб кожен працював на совість, жив, неухильно дотримуючись норм соціалістичного співжит­тя. ...Із матеріалів XXVII з'їзду КПРС з усією очевидністю витікає, що позитивна соціальна відповідальність включає і позитивну юри­дичну відповідальність, що підвищення першої неможливе без зміцнен­ня другої"5

У свою чергу, З.А.Астеміров зазначав:" Останнім часом дедалі більше вчених-юристів схиляються до визнання важливості пози­тивно-перспективного аспекту (поряд з негативно-ретроспективним) для повнішого розкриття поняття і сутності юридичної відповідаль­ності. Обґрунтовується думка, що головну роль і вирішальне зна­чення в соціалістичному праві має позитивна відповідальність, а ретроспективна —відіграє підлеглу стосовно неї роль. Висновок про примат позитивного над негативним у змісті, структурі і функ­ціонуванні відповідальності методологічно важливий для характери­стики права розвинутого соціалістичного суспільства. Він витікає з природи І сутності радянського загальнонародного права, з його змісту й функцій в умовах, коли воно повною мірою висловлює волю та інтереси всього радянського народу. Нові конституційні ідеї, поло­ження про відповідальність націлені на те. щоб повага до права, до закону стала особистим переконанням кожної радянської людини."6

Якщо в недалекому минулому й існували підстави для розвитку вчення про позитивну юридичну відповідальність у вигляді вимог тодішньої Конституції СРСР та величезної кількості партійних доку­ментів, то сьогодні цих підстав вже не Існує- Навіть Конституція України не згадує відповідальність у будь-якому іншому розумінні, ніж ретроспективна юридична відповідальність, а всі питання щодо відношення людей до правових норм були викладені дуже просто й зрозуміло в статті 68: кожен зобов'язаний неухильно додержувати­ся Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Слід відзначити, що наведене вище розуміння юридичної відпові­дальності виявилося досить живучим і використовується деякими дослідниками й сьогодні. Так, Ю.В-Тихонравов також, розглядаючи позитивний аспект кримінальної відповідальності, зазначає, що в неї мають місце дві сторони: об'єктивна сторона (кримінально-пра­вові заборони) і суб'єктивна сторона (суб'єктивне ставлення особи до цих заборон). Суб'єкт, який досяг кримінально-відповідального стану, зобов'язаний співвідносити свою власну поведінку з існуючи­ми кримінально-правовими заборонами, він зобов'язаний не пору­шувати їх, тобто зобов'язаний чинити відповідально. Відповідальність у цьому випадку реалізується у формі добровільного виконання пра-восуб'єктним громадянином кримінально-правових заборон.

Але за вслєї поваги до викладеного вище підходу не можна не помітити одну обставину: пов'язуючи позитивний аспект юридичної відповідальності з свідомим, добровільним виконанням суб'єктами вимог правових норм, не враховується, а чи дійсно свідомо й добро-влльно цг вимети виконуються, якщо суб'єкт не вчиняє злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступ­ку? Досвид показує,, що переважна більшість населення країни до­сить приблизно уявляє собі. які діяння визнані в законі злочинни­ми, а які є адміністративними правопорушеннями. Тобто ступінь правосвідомості людей не дає змоги говорити про свідоме добро­вільне виконання вимог, закріплених у правових нормах. А відтак не їложна говорити про "добровільну форму реалізації відповідаль­ності".

На жаль, сьогодні переважна більшість людей керується в своє­му житті не. правовими приписами, а власними інтересами, які до­сить часто розходяться з інтересами держави та суспільства. Саме цим можна пояснити і наявність у Конституції України положення про тс, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідаль­ності. Якщо викласти цей принцип, припустивши, що юридична відпо-відяльшсть виступає в двох аспектах —! позитивному і ретроспек­тивному. то він виглядатиме таким чином: незнання закону не звільняє від свідомого добровільного виконання всіма особами ви­мог прав'ових норм та від реакції з боку уповноважених державних органів у випадку їх невиконання. Якщо друга частина цієї фрази досить логічна, то перша виглядає дещо абсурдною, оскільки не можна свідомо й добровільно виконувати приписи правових норм, не знаючи' їх.

Уявляється. що позитивна відповідальність має право на Існу­вання. але ЇЇ слід розглядати тільки як структурний елемент систе­ми соціальної відповідальності, а не як один Із її аспектів. До речі, найбільш відомий серед дослідників проблеми соціальної відповідаль­ності А.Ф-Плахотний наголошує на використанні саме поняття "си­стема соціальної відповідальності" для характеристики комплексу, сукупності різноманітних ЇЇ проявів, як з боку окремої особистості, так І з боку малої соціальної групи, класу, суспільства і всього люд­ства в идлому.7

З огляду на системний характер соціальної' відповідальності^більш вдалим у являється визначення відповідальності, яке використовуєть­ся психологами, а саме — як здійснюваний у різних формах конт­роль за діяльністю суб'єкта з позицій виконання ним прийнятих норм і правил. При цьому розрізняють зовнішні форми контролю, що забезпечують покладання відповідальності за результати його діяльності (підзвітність, караність і т.ін.) І внутрішні форми саморе-

.-. й - . / . • • \ й

суляцп його діяльності ^почуття відповідальності)"

Отже, соціальну відповідальність можна розглядати як єдність двох елементів: внутрішнього і зовнішнього.

Внутрішня відповідальність є нічим Іншим, як позитивною відпо­відальністю в її наведеному вище розумінні, тобто як свідомого ви­конання суб'єктом вимог соціальних норм.

Зовнішня ж відповідальність є перш за все реакцією з боку суб'єкта, який встановив певні норми, правила поведінки, на пору­шення цих норм іншим суб'єктом. Уявляється, що для визначення зовнішньої відповідальності найкраще підходить словосполучення "нормативна відповідальність", а вже різновидами цього елементу соціальної відповідальності з урахуванням певного різновиду соціаль­них норм, за порушення яких вона настає, будуть моральна відпові­дальність, юридична (правова) відповідальність, партійна відпові­дальність, релігійна відповідальність і т.Ін. При цьому очевидно, що нормативна відповідальність буде мати суто ретроспективний ха­рактер, оскільки вона виникає в часі після вчинення порушення.

Взагалі поняття "відповідальність" як юридична категорія з'яви­лося набагато раніше, ніж проблема дослідження відповідальності як соціального явища. Воно в правовому акті вперше було викорис­тане в іменному Указі Петра І від 2.03.1711 р- "Про владу і відпові­дальність Сенату". Текст цього документа заслуговує на те, щоб його навести повністю.

"Повелеваем всем, кому о том ведати надлежит, как духовним, так й мирским, воєнного й земского управлення вмшним й нижним чинам, что мьі для всегдашних наших в сих войнах отлучках, опре-делили управительньїй Сенат, которому всяк й их указам да будет послушен так, как нам самому, под жестоким наказанием или й смертию, по вине смотря, й ежели оной Сенат чрез своє ньіне пред Богом принесенное обещание неправедно что постулат в каком парти-кулярном деле й кто про то уведает, то однакож да молчит до наше-го возвращения, дабьі тем не помешать настояших прочих дел, й тогда да возвестит нам, однакож справясь с подлинньїм докумен­том; понеже то будет пред нами суждено, й виноватьій жестоко будет наказан."9

ЗІ змісту наведеного документа видно, що відповідальність поля­гає в застосуванні покарання до винних осіб управітельного Сенату за вчинення ними неправедних дій і за суттю вона і є реакцією з боку царя на такі вчинки.

Розгляд юридичної відповідальності як елемента, складової час­тини системи соціальної відповідальності дає уявлення про сутність цього явища, яка полягає в реакції' з боку відповідних суб'єктів на порушення правових норм. Але це визначення занадто узагальнене та малоінформативне. Для того, щоб встановити характерні ознаки юридичної відповідальності, необхідно використати інший підхід.

Відомо, що загальна теорія права поряд з іншим е наукою уза­гальнюючою і для формування визначень тих чи інших понять кори­стується досягненнями галузевих юридичних наук. Тому для визна­чення суттєвих ознак юридичної відповідальності необхідно відштов­хуватись від ознак, які притаманні таким ЇЇ загальновизнаним різно­видам, як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова і т. ін.

Оскільки всі зазначені вище види відповідальності регламенто­вані правовими нормами і, виходячи з того, що норми права спрямо­вані на врегулювання суспільних відносин, всі ці види юридичної відповідальності потрібно розглядати як специфічні правовідносини-

СлІд погодитись з Л.В.Ковалем, який стверджує -/'Там, де право­ву відповідальність розглядають у всій багатогранності внутрішніх властивостей і зовнішніх проявів, закономірно доходять висновку про її нерозривний зв'язок з правовими відносинами. Відносини є однією з форм, один із необхідних моментів загального взаємозв'яз­ку предметів, явищ, процесів у природі, суспільстві і мисленні"і °

Як відомо із загальної теорії права, правовідносини мають певну структуру, яка включає в себе суб'єкти правовідносин, об'єкт пра­вовідносин і зміст правовідносин. Суб'єктами юридичної відповідаль­ності як правовідносин є особа, яка здійснює притягнення до відпо­відальності, І особа, яка притягується до відповідальності. Об'єктом правовідносин є те, з приводу чого вони виникли. Для відносин юри­дичної відповідальності таким об'єктом будуть правопорушення.

У загальній теорії права виділяють юридичний зміст правовідно­син та Їх фактичний (матеріальний) зміст. Юридичний зміст право­відносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні, права та юридичні обов'язки Їх учасників11. Фактичний же зміст правовідно­син — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спря­мовані на реалізацію Їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Держава через певну систему своїх органів та їх посадових осіб

" ' о / , •

здійснює свій обов язок і право на застосування заходів юридичної відповідальності, а з боку самих правопорушників юридична відпові­дальність реалізується у формі виникнення обов'язків і безпосеред­нього несення ними втрат організаційного, особистого чи матеріаль­ного характеру'.2.

Кожний елемент структури правовідносин проявляється по-різно­му, але можна визначити певні спільні їх ознаки.

Суб'єктами притягнення до відповідальності можуть виступати суд (кримінальна та адміністративна відповідальність), органи вико­навчої влади (адміністративна відповідальність), сторона, якій нане­сено шкоду або завдано збитків (цивільно-правова відповідальність), керівництво підприємства установи або організації (дисциплінарна

та матеріальна відповідальність). Спільним для всіх зазначених суб'єктів є те. що вони уповноважені нормами права на застосуван­ня заходів певного виду юридичної відповідальності.

Суб'єктами, які притягуються до певного виду юридичної відпові­дальності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (колек­тивні суб'єкти).

Об'єктом відносин певного виду юридичної відповідальності мо­жуть бути різноманітні правопорушення, що виявляються в:

— недотриманні встановлених законом заборон або невиконанні встановлених законом обов'язків (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність);

— невиконанні або неналежному виконанні цивільно-правових зобов'язань (цивільно-правова відповідальність);

— нанесенні шкоди або завданні збитків (цивільно-правова та матеріальна відповідальність).

Фактичний зміст відносин усіх видів юридичної відповідальності полягає в застосуванні до-рсіб, які вчинили перелічені вище діяння, певних засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особисто­го (позбавлення волі, адміністративний арешт І т. ін.), майнового (штраф, конфіскація, пеня, відшкодування збитків або шкоди) чи організаційного (позбавлення права займатись певним видом діяль­ності І т. їн.) характеру.

І, нарешті, найважливішим для юридичної відповідальності є те, що і права та обов'язкІ суб'єктів відносин усіх видів юридичної відпо­відальності, і об'єкти цих відносин, порядок застосування засобів впливу та їх зміст закріплені в правових нормах, хоча й з різним ступенем деталізації для різних видів юридичної відповідальності.

Отже, з урахуванням обох підходів до визначення сутності юри­дичної відповідальності можна констатувати, що юридична відпові­дальність — це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб'єктів на діяння фізичних або юридич­них осіб (колективних суб^єктів), що проявляються в недотри­манні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов'язків, порушенні цивільно-правових зобов'язань, нанесенні шкоди або завданні збитків І виражена в застосуванні до осіб. які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

Слід сказати, що запропоноване визначення поняття "юридична відповідальність" цілком узгоджується з існуючими в загальній теорії права і найбільш поширеними визначеннями цього поняття, але та­кими, що не відповідають необхідному рівню узагальнення.

Погоджуючись з думкою про те, що юридична відповідальність є центральним явищем (категорією) і права. І законодавства13, можна

виділити кілька основних поглядів на зміст цього поняття, які існу­ють у сучасній правовій науці.

Перший погляд по.дягає в тому. що юридична відповідальність — ЗйікрІп'лений у законодавстві й забезпечуваний державою юридич­ний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що належали йому14. Таку ж думку висловлюють В.В.Лазарєв ("Юридична відповідальність є обов'язок особи зазна­вати певних позбавлень державно-владного характеру, передбачені законом, за вчинення правопорушення")15. С.С.Алєксєєв ("Юридична відповідальність — це обов'язок особи зазнавати заходів державно­го вплв:ву (санкції) за вчинене правопорушення")16, С.Н.Братусь ("Юридична відповідальність — це виконання обов'язку на підставі державного або прирівнюваного до нього громадського примусу")17.

Для всіх наведених визначень поняття "юридична відпові­дальність." характерне те, що акцент робиться на суб'єктивному розумінні цього яь'.ища, тобто юридична відповідальність розглядаєть-с-я з точки зору правопорушника, в чому має вираз юридична відпо­відальність саме для нього. Не заперечуючи в жодному разі пра­вомірність такого ви.значен'ня, водночас необхідно відмітити, що згаданий обов'язок ^- елементом змісту правовідносин юридичної відповідаль­ності, тобт'о визначення юридичної відповідальності з урахуванням інших елементів цих відносин буде більш інформативним.

З Іншого боку, юридична відповідальність — це застосування до правопорушяика передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що мають вираз у формі "позбавлень" особис­того, організаційного або м'.айнового характеру18. В цілому немає підстав заперечувати й проти такого визначення поняття юридичної відповідальності, але в ньому не враховані особливості цивільно-правової відповідальності. Зокрема, санкції, які застосовуються за цивільні правопорушення, можуть міститись не в юридичних нор­мах, а з цивільно-правових угодах. І, крім того, застосування цих санкцій .не завжди потребує державного примусу, наприклад, у ви­падках, коли шкода або збитки відшкодовуються добровільно.

І, нарешті, третя точка зору полягає в тому, що юридична відпо­відальність — це правовідносини, в яких держава має право засто­совувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопору­шення І зобов'язані зазнати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права 19. У цьому випадку, аналогічно до вищезгада­них, також не зовсім коректно абсолютизується роль держави в засто­суванні заходів примусу, але позитивним є те, що наголошується на тому, що юридична відповідальність є, перш за все, правовідносинами.

Останнім часом досить часто в юридичній літературі можна зус­тріти вказівки ще на один вид юридичної відповідальності, а саме — Конституційну відповідальність. Водночас самі дослідники в галузі

конституційного права стверджують, що специфічність конституцій­ної відповідальності полягає в тому, що, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вона носить не репресивний або ма­теріальний, а політичний і моральний характер 20 Крім того, цьому явищу притаманно так багато специфічних ознак, що можливість поставити його в один ряд Із загальновідомими видами юридичної відповідальності викликає сумніви.

По-перше, немає чітко визначених підстав конституційної відпо­відальності. Якщо стверджувати, що ця відповідальність настає за порушення конституційно-правових норм. то неважко довести, що будь-яке правопорушення є одночасно й порушенням конституцій­них норм. Це прямо витікає з характеру конституційних норм та їх положення в системі правових норм взагалі. По-друге, те, що вва­жається санкціями за конституційні правопорушення, в переважній більшості є або засобами припинення правопорушення, або ліквіда­цією наслідків правопорушення, або засобами процесуального за­безпечення при притягненні до Інших видів відповідальності. Так, наприклад, усунення Президента України з поста в порядку Імпічмен­ту (ст. 111 Конституції України) вважається мірою конституційної відповідальності . Проте підставою для цього є вчинення Президен­том України державної зради або іншого злочину. Як відомо, вчи­нення особою діяння, що містить ознаки складу злочину, є єдиною підставою кримінальної відповідальності, а згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України користується правом недо­торканності на час виконання повноважень. Отже, для того, щоб притягти до кримінальної відповідальності Президента України, його потрібно усунути з поста в порядку Імпічменту, тобто позбавити правового статусу Президента. Іншими словами, зазначена міра є саме процесуальним засобом забезпечення притягнення до кримі­нальної відповідальності особи, яка, перебуваючи на посту Прези­дента України, скоїла злочин.

Аналогічним чином не можна вважати санкцією за конституцій­не правопорушення скасування чи призупинення актів державних органів22, оскільки в даному випадку має місце ліквідація наслідків протиправної діяльності у вигляді неконституційних актів, а не вплив на особу, яка вчинила ці дії.

Певним чином нагадують відносини відповідальності такі заходи. як припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України (п-8 ст. 106 Конституції України) або відставка Прем'єр-міністра України. Але й тут є певні особливості- Щодо відставки Прем'єр-міністра, то Конституцією не встановлено, за яких підстав відбувається відставка з ініціативи Президента, тобто це може бути і не правопорушення, а розпуск Верховної Ради в зазначеному ви­падку уявляється більш гіпотетичним, ніж реальним заходом.

І, нарешті, поняття "конституційна відповідальність" є суто тео­ретичною конструкцією, оскільки, на відміну від кримінальної, адмі­ністративної. дисциплінарної, цивільної або матеріальної відповідаль­ності, воно не використовується в законодавстві.

З наведеного можна зробити висновок про те, що конституційна відповідальність може розглядатись як специфічний інститут вик­лючно Конституційного права, але її не можна вважати різновидом юридичної відповідальності. Уявляється, що під конституційною відпо­відальністю слід було б розуміти відносини, що полягають у реалі­зації сукупності примусових заходів, право на застосування яких надано вищим органам влади (посадовим особам) України з метою забезпечення функціонування механізму держави відповідно до Кон­ституції України І реалізації принципу поділу влад. Виходячи з цьо­го, для формування загального поняття юридичної відповідальності бачиться неможливим використовувати специфічні ознаки, прита­манні конституційній відповідальності.

1.2. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності

1.2.1 Генезис відносин адміністративної відповідальності

Останнім часом теоретичні питання адміністративної відповідаль­ності дедалі частіше привертають увагу вчених-правознавців. Опи­суючи це складне правове явище, дослідники намагаються просте­жити генезис відповідальності, але при цьому основний акцент робиться або на генезисі відповідальності як філософської категорії, або на етимології слова "відповідальність"23. Використання цих двох підходів є не зовсім коректним для досліджень у галузі юридичної відповідальності взагалі І адміністративної зокрема.

Юридична відповідальність найтісніше пов'язана з такою озна­кою права, як його нормативність. Нормами права врегульовані суспільні відносини, причому у випадку юридичної відповідальності такі відносини виникають тільки після того, як з'являється відповід­на правова норма. Отже, більш правильним було б зосередитись на генезисі саме відносин адміністративної відповідальності, а оскільки ці відносини не існують поза правовою формою, увагу потрібно звер­нути на нормативні акти, яким ці відносини регулювались у різні часи.

Відносини, аналогічні сучасній адміністративній відповідальності, мають досить давню Історію. Адміністративна відповідальність отри­мала свій розвиток ще в античному праві. Категорія римського пра­ва "асітіпізігаііо" належала головним чином до сфери регламентації

майнових відносин, однак у римському праві використовувались адміністративно-правові поняття, які отримали розвиток у багатьох національних правових системах, в тому числі у вітчизняній. У римському праві був розроблений інститут санкцій за правопору­шення. зокрема адміністративне, наприклад ехасііо (стягнення че­рез суд). Багато адміністративних стягнень були рецепійовані з римсь­кого права. Категорія сопїізсаііо означала безоплатне вилучення майна, однак Іноді слово сопїізсаїіо використовувалось не в зна­ченні санкції за протиправну дію, а в сенсі, ідентичному поняттю "^е^и^5І1Іо" — "санкція", відповідно до якої майно звинуваченого, який переховувався, переходило в дохід держави- Однак у діючому КУпАП категорія "реквізиція" не використовується в сенсі санкції" за адміністративний проступок — це поняття притаманне вітчизня­ному цивільному праву24.

Штраф (роепа ресипіагіа) розглядався в римському праві, як і в вітчизняному, в якості адміністративної санкції — різновиду грошо­вого стягнення, що поступає в дохід держави і що накладається уповноваженою державою посадовою особою- Так, у титулі П Ди-гест Юстиніана, що мав назву "Про походження права І всіх посадо­вих осіб та про спадкоємність мудреців" (Ое огі^іпе Іигіз е1 отпіит та^Ізігаїиит еі зиссеззІопе ргисіепііит). було записано:" Після виг­нання рексів були встановлені посади двох консулів, і законом Їм було надано вище право ... але щоб вони не привласнили собі всієї влади рексів, був виданий закон, згідно з яким на них могли бути принесені скарги, і вони не могли розпоряджатись життям римсько­го громадянина без наказу народу; їм було надано право накладати стягнення у вигляді штрафу або арешту І наказувати ув'язнювати громадян у державну тюрму"25.

Характерно, що в римському праві штрафні санкції в деяких ви­падках вводились спеціальними законами, як це робиться І нині в нашій державі. Зокрема, до таких відносились санкції за підкуп ви­борців (атЬІІиз, Іех ЗиУіа, 18 р. до. н- е.), за зміну межових знаків (іех а@гагіа, 111 р. до н.е.) та багато інших. Відповідним чином римське право відмежовувало проступки (у випадку атЬІІиз), за які накладались стягнення у вигляді штрафу, від злочинів (сгітІпа), які завжди встановлювались законом. Особам, які були наділені держа­вою владними повноваженнями (ргаеїесіиз), було властиве розме­жування адміністративних функцій. Багато з цих осіб мали повно­важення адміністративного примусу, включаючи застосування заходів припинення і накладення адміністративних стягнень (ргаеїесіиз игЬіз, ргаеГесіиз ]игі гіісипсІо. ргаеїесіиз Іе^іопіз — в армії і на флоті. ргаеїесіиз ргаеіогіо та багато інших). Застосування заходів адмініст­ративної відповідальності у республіканському Римі було побудова­но на особливому інституті магістратур — гпа^ізігаіиз. і всі поса-

довІ о^соби, наділені повноваженнями адміністративного примусу, за.ймали особливий статус у системі магістратур26.

Нормативна регламентація відносин, подібних до відносин сучас­ної адміністративної відповідальності, з'являється на теренах нашої держави' в другій половині XIX сторіччя, хоча жоден правовий акт того часу н.е використовує поняття "адміністративна відповідаль­ність", та й власне поняття "відповідальність" застосовується в за­конодавстві досить рідко-

23 березня 1861 р. у доповідній записці імператорові Олександру II про судово-лоліцейський статут головноуправляючий П відділен­ням Державної Ради граф Д.Н.Блудов вказував на необхідність відме­жування злочинів, підвідомчих, кримінальним судам, від "поліцейсь­ких проступків", які в країнах Західної Європи підлягали розгляду спеці альюши поліцейськими суддями або адміністративними органа­ми. Першим: розробником судово-поліцейського статуту був М.М. Спе-ранський, але підготовлений проект так І не був розглянутий Дер­жавною Радою. Д.Н-Блудов пропонував розмежувати повноваження судової влад'.и І поліції у слідчих: діях і віднести досудовий розгляд справ про кримінальні злочини до відання судових слідчих, а про-ваджеяня по справах про незначні злочини і проступки — до відан­ня мирових суддів.

Підготовлений під керівництвом Д.Н.Блудова додаток до доповід­ної записки під назвою "Матеріали для складання проекту статуту судово-п'оліценського" є першою спробою законопроектних робіт у цій галузі.

Проект судово-поліцейського статуту, що містив 206 статей, був переданим на розгляд до II відділення Державної Ради у лютому 1864 р. Проект неодноразово доопрацьовувався на засіданнях Дер­жавної Ради у травні та липні 1864 р., після чого його останній варіант під назвою "Статут про покарання, що накладаються миро­вими суддями", був представлений на розгляд імператорові Олек­сандру II і затверджений 20 листопада 1864 р. Статут про покаран­ня складався з 13 розділів, перший з яких містив у собі загальні положення (порядок заміни стягнень, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність і т. ін.). Решта розділів, що складали його Особливу частину, містила в собі склади 150 проступків, поділе­них залежмо від об'єкту посягання на 12 видів: проступки, що пося­гають на встановлений порядок управління (р. II, а також р. V — порушення Статуту про паспорти), на громадський порядок (р. III — "проступки проти благочиння, порядку та спокою"), а також про­ступки, передбачені у рр. Х та XI, що посягають на громадський благоустрій (р-ГУ), на порядок в галузі будівництва і залізничного транспорту (р. VI), такі, що порушують правила пожежної безпеки (р.Х) І т. ін. Статутом про покарання не були передбачені процесу­

альні основи провадження по маловажних проступках (порядок на­кладення покарань, процедура оскарження дій мирових суддів, зас-
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Монографії (з 2008 р.)
Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія
Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с
МОНОГРАФІЯ
Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного...
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,...
ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ
Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:...
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки...
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах...
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія...
За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка