|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
\Ч7 тосування заходів адміністративного припинення і т. ін.)- . У цілому, відповідно до Статуту кримінального судочинства (1864 р.), мировим суддям були підсудні: 1) справи про менш важливі злочини І проступки, за які в законі визначені тільки: — догана, зауваження і застереження; — грошові стягнення, вища міра яких не перевищує 300 карбованців; — арешт (до 3-х місяців) або покарання, що його замінюють. 2) справи про злочини і проступки, по яких провадження, починаючись не інакше, як за скаргами ображених осіб або тих, які зазнали шкоди, може бути припинено примиренням; 3) справи про крадіжки, шахрайства, лісові порубки, привласнення знайдених речей та інші злочини цього роду, вчинені особами, які підлягають за ці діяння ув'язненню у робочому домі29. Одночасно зі встановленням судового порядку розгляду справ про маловажні злочини та проступки, низкою правових актів передбачається адміністративний порядок розгляду та вирішення справ про певні правопорушення. Так, наприклад. Положенням про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 року встановлювалося, що у місцевостях, оголошених у стані посиленої охорони, права та обов'язки щодо збереження державного порядку та громадської безпеки покладаються на генерал-губернаторів, ... а в губерніях, які їм не підвідомчі — на губернаторів І градоначальників. У межах цих місцевостей згадані начальницькі особи можуть: а) видавати обов'язкові постанови щодо предметів, що відносяться до попередження порушення громадського порядку та державної безпеки; б) встановлювати за порушення таких обов'язкових постанов стягнення, що не перевищують тримісячного арешту або грошового штрафу у 500 карбованців. Генерал-губернаторам, а в не підлеглим їм місцевостях — губернаторам і градоначальникам надається право також вирішувати в адміністративному порядку справи про порушення виданих ними обов'язкових постанов29. Адміністративний порядок накладання стягнень передбачався також Зводом статутів про акцизні збори, до якого входили Статут про питейний збір. Статут про тютюновий збір і Правила про акцизи з цукру, з освітлювальних нафтових масел і з підпалювальних сірників, а також про продаж фосфюру. розділ 5 зазначеного нормативного акта містив у собі правила про стягнення за порушення постанов про акцизні збори, а розділ 6 — правила про порядок провадження у справах про порушення постанов про акцизні збори. Зокрема, у статті 1140 зазначалося, що справи про порушення, за які обвинувачений може піддаватися одному грошовому стягненню, без конфіскації або з конфіскацією питва та Інших предметів, вирішуються в адміністративному порядку (управляючим акцизними зборами та Міністерством фінансів)3^ Після жовтневої революції 1917 р., створення в 1922 р. Радянського Союзу, до якого Україна ввійшла як союзна республіка, ситуація з розвитком відносин адміністративної відповідальності дещо повторилася. 27 липня 1927 р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет І Раднарком УСРР видали Постанову "Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства" Згідно з цією Постановою, для увільнення судових установ від маловажних кримінальних справ і прискорення їх розв'язання та на зміну частини другої Кримінального кодексу, НКВС АМСРР адміністративним відділам округових виконавчих комітетів і районовим виконавчим комітетам було надано право вживати заходів адміністративного впливу за певні (маловажні) праволомства 3). (Терміном "праволомство" в ті часи позначалося правопорушення.) У подальшому ці норми ввійшли до Адміністративного кодексу УСРР, який був затвердженим ВУЦВК 12.10.1927 р. і набрав чинності з 1.02.1928 р. Цікавим є те, що в Адміністративному кодексі вже використовується поняття "відповідальність" І вона поділяється'залежно від порядку застосування. Так, в артикулі 28 Адміністративного кодексу зазначалося: "Округовим і районовим виконавчим комітетам, їх президіям і міським та селищним радам надається право, в обсягу їх компетенції (арт.49) і в межах їх території, на розвиток і на виконання чинного законодавства, видавати обов'язкові постанови, що їх оголошується до загального відома й які встановлюють: а) будь-які обов'язки для всієї людності даної території або для окремих груп людності, б) відповідальність за зламання або невиконання цих обов'язків в адміністративному порядку, а за випадків, окремо встановлених у законі, — судовому або дисциплінарному порядку" 321. крім того, в Адміністративному кодексі, можливо, вперше використовується поняття "адміністративна відповідальність". Зокрема, в артикулі 175 зазначалося: "Особи, які^затаї-ли речі, що треба конфіскувати, притягаються до адміністративної або судової відповідальності з одночасним вилученням речей, що підлягають конфіскації". Загалом у законодавстві 20-х—50-х років поняття "адміністративна відповідальність" зустрічається дуже рідко. Власне, це були поодинокі нормативні акти. Зокрема, це поняття використовувалось у Положенні про державний пожежний нагляд І про міську пожежну охорону, затвердженому Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7.04.1936 р., у п.З якого зазначалося, що Головне управління пожежної охорони Народного Комісаріату внутрішніх справ СРСР та його органи при виконанні функцій державного пожежного нагляду мають право притягати до адміністративної або судової відповідальності осіб, винних у порушеннях обов'язкових постанов, правил, норм та інструкцій з протипожежної охорони 33 У Постанові Ради Міністрів УРСР від 16.07.1946 р. № 1224 "Про посилення використання порожніх пробІгів вантажного автотранспорту", п-2 якої передбачалося зобов'язати Управління міліції Міністерства внутрішніх справ УРСР позбавляти права керування автомашиною строком до трьох місяців водіїв, які ухиляються від завантаження порожніх автомобілів, що йдуть у попутному напрямку, а осіб, які відають використанням автомашин (завідуючих гаражами, начальників експлуатації тощо), притягати до адміністративної відповідальності34. У законодавстві СРСР поняття "адміністративна відповідальність" також зустрічається в Положенні про прокурорський нагляд в СРСР, затвердженому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 р. Зокрема, у статті 13 цього Положення зазначалося : "...Принесення прокурором протесту на постанову, видану уповноваженим на те органом про притягнення тієї чи іншої особи до адміністративної відповідальності призупиняє виконання адміністративного стягнення до розгляду протесту відповідним органом т'35 Аналіз законодавства УРСР та СРСР 20-70 років свідчить про те, що переважно під адміністративною відповідальністю розумілось, у першу чергу, застосування штрафів в адміністративному порядку за різноманітні правопорушення. 21 червня 1961 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку", а 15 грудня 1961 р. Указ з такою ж назвою прийняла і Президія Верховної Ради УРСР, який став прообразом майбутнього Кодексу про адміністративні правопорушення. В цьому указі встановлювався загальний перелік порушень, за які могли бути передбачені адміністративні стягнення у вигляді штрафу, встановлювались максимальні розміри штрафів, визначався порядок їх накладення тощо. При цьому слід зазначити, що поняття "адміністративна відповідальність" у зазначених указах не використовувалось. І все-таки з початку 60-х років поняття "адміністративна відповідальність" все частіше використовується у нормативних актах СРСР та УРСР. Так, наприклад. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22.04.1960 р. "Про відповідальність за незаконне виготовлення і використання радіопередавальних установок" встановлювалось, що за виготовлення і користування радІопередавальними установками без належного дозволу, а також за користування ними з порушен- ня.м праЕіИЛ, що регулюють радіозв'язок, до винних осіб застосовуються заходи громадського впливу або адміністративні заходи у вигляді штрафу розміром до 20 карбованців з вилученням усієї апаратури, що використовувалась для радіопередач. За ті ж ДІЇ, вчинені неповнолітніми, громадську та адміністративну відповідальність несуть Їх батьки. В Указі Президії Верховної Ради УРСР від 17.08.1966 р. "Про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду" встановлювалось, що порушення правил адміністративного нагляду особами, відносно яких такий нагляд встановлений, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 10 до 50 карбованців. Згодом це поняття з'являється і у назвах нормативних актів, наприклад, Ук.азі Президії ВР СРСР від 27.03Л964 р. "Про посилення адміністративної відповідальності за порушення правил риболовства і охорони рибних заплсів у водоймищах СРСР", Постанові Ради Міністрів УРСР "Про адміністративну відповідальність за пошкодження високовольтних електричних мереж" від 10.10.1969 р.. Указі Президії Верховної Ради СРСР "Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про працю І правил охорони праці" від 13.10.1976 р, та ін. У переважній більшості нормативних актів поняття "адміністративна відповідальність" пов'язане виключно із застосуванням штрафів в адміністративному порядку. Так, у п-1 згаданої вище Постанови Ради Міністрів УРСР "Про адміністративну відповідальність за пошкодження високовольтних електричних мереж" встановлювалось, що за .пошкодження високовольтних електричних мереж внаслідок порушення Правил охорони високовольтних електричних мереж винні особи підлягають в адміністративному порядку штрафу в таких розмірах: посадові особи — до 50 карбованців, громадяни — до 10 карбованців, якщо це порушення не тягне за собою кримінальної відповідальності36 У п.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про працю і правил охорони праці" також зазначалось, що особи, винні у порушенні законодавства про працю і правил охорони праці, можуть бути піддані в адміністративному порядку штрафу в розмірі до 50 карбов.анців '^\ Окрім штрафу, як міри адміністративного впливу використовувалися й Інші стягнення. Так, наприклад, Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 26.07 1966 р. "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.07.1966 р. "Про посилення відповідальності за хуліганство" роз'яснювалось, що застосування арешту, виправних робіт І штрафу за дрібне хуліганство є мірою адміністративного впливу, не тягне за собою судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не припиняє стажу роботи 38 У 1967 році, з метою впорядкування законодавства про адміністративну відповідальність і зміцнення законності в його застосуванні, комісія законодавчих передбачень Ради Союзу і Ради національностей ВР СРСР висловилась за розробку Основ законодавства Союзу РСР І союзних республік про адміністративну відповідальність, що й було передбачено в Постанові Президії Верховної Ради СРСР від 13.10-1967 р. Процес розробки зазначеного акта тривав досить довго і 23.10-1980 р. Верховна Рада СРСР прийняла Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. Тоді законодавство про адміністративну відповідальність включало близько 500 нормативних актів і потреба в Їх кодифікації була вкрай актуальною. І, нарешті, 7.12.1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення, який з певними змінами діє і сьогодні. Прийняттям цього Кодексу завершився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність, але, як і в Інших нормативних актах, визначення поняття "адміністративна відповідальність" у ньому відсутнє, хоча саме поняття досить часто вико-ристовується- 3 наведеного вище можна зробити висновок про те, що поштовхом до виникнення відносин адміністративної відповідальності було прагнення відокремити незначні правопорушення від злочинів (за ознакою ступеня суспільної небезпеки) І встановити спрощену процедуру розгляду справ про такі правопорушення. Спочатку це відбувалося в рамках судової системи, але згодом встановлюється й адміністративний порядок розгляду таких справ і застосування відповідних стягнень. Зрозуміти сутність адміністративного порядку застосування стягнень за правопорушення можна, проаналізувавши згаданий вище Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15.12.1961 р. "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку". Згідно з цим Указом право накладення штрафів в адміністративному порядку мали адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських Рад народних депутатів, а у випадках, передбачених ст.12 цього Указу, — відповідними державними органами І посадовими особами. Якщо поглянути на перелік державних органів, яким надавалося право накладати штрафи в адміністративному порядку, то можна помітити, що всі вони є органами виконавчої влади і реалізують надане їм право в процесі реалізації Їх управлінських функцій. Тобто можна сказати, що накладення штрафів в адміністративному порядку означає, що воно здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади у процесі здійснення ними функцій державного управління. Отже, дослідження генезису відносин адміністративної відповідальності дозволяє стверджувати, що основною характерною ознакою адміністративної відповідальності завжди був саме порядок її реалізації. Аналогічний висновок можна зробити, проаналізувавши деякі міжнародні правові акти. Здійснюючи дослідження в різних галузях вітчизняного права, доволі часто не звертається увага на існування міжнародних угод. зокрема, таких документів, як Конвенція про захист прав людини і основних свобод, положення яких згідно з Конституцією України є частиною національного законодавства. Безпосередньо Конвенція не торкається питань адміністративної відповідальності, однак практика застосування положень Конвенції Європейською комісією з прав людини та Європейським судом з прав людини (Страсбурзькі прецеденти) свідчить про те, що вона поширює свою дію і на відносини адміністративної відповідальності. Хоча переважна більшість вітчизняних правознавців не визнає судову практику джерелом права, значення Страсбурзьких прецедентів залишається досить великим з огляду на те, що вони фактично є актами офіційного тлумачення Конвенції. При цьому це тлумачення не можна розглядати як виключно казуальне, оскільки контрольний орган не просто вирішує конкретну справу, а й створює правову судову доктрину. Страсбурзьке прецедентне право зумовило формування в Європі нової доктрини "кримінальної сфери". Поняття "кримінальної сфери" охоплює кримінально-правові, кримінально-процесуальні і частину адміністративних правовідносин, зокрема, відносин, пов'язаних із застосуванням адміністративних стягнень. Це нове поняття пов'язане з тлумаченням "кримінального звинувачення" у ст.6 Конвенції. Спочатку Комісія розглядала "кримінальне звинувачення "у сенсі звинувачення в злочині, передбаченому у звичайному кримінальному кодексі, однак поступово таке тлумачення змінювалось. У справі Нормайстера 1968 р. Суд встановив, що "кримінальне звинувачення" треба розуміти не в сенсі національного законодавства. а виходячи з розуміння його в контексті Конвенції'. У рішенні щодо справи Адольфа він звернув увагу на необхідність "автономного" розуміння "кримінального звинувачення" у контексті Конвенції, а не на підставі внутрішнього права. У рішенні щодо справи Ентеля з питань розмежування дисциплінарної процедури (яка не охоплюється ст.6 Конвенції) та кримінального звинувачення Суд дійшов висновку, що "характер процедури за внутрішнім правом не може мати вирішального значення з питання можливості застосування ч.І ст.6 Конвенції', оскільки у протилежному випадку національна влада може ухилитися від зобов'язань, що накладаються цією статтею, шляхом введення дисциплінарних процедур стосовно злочинів, які за своєю природою і характером санкцій є або можуть стати частиною кримінального права". У цій справі були названі три критерія, які дозволяють відмежувати "кримінальну сферу" від стягнень, які не відносяться до кримінальної сфери: класифікація правопорушення у національному праві, природа злочину і природа та суворість покарання. Спочатку було відзначено, що перший критерій не є визначальним — він враховується тільки б тому випадку, якщо діяння не є злочином за своєю природою, але розглядається як кримінальний злочин у національному праві. Під "природою злочину" розуміється сфера застосування норми, що порушується. Якщо норма має універсальний, загальнообов'язковий характер — це злочин, якщо норма відноситься тільки до певної, обмеженої дисциплінарною владою групи, то йдеться про дисциплінарний проступок. У подальшому цю доктрину було розвинуто поширенням "кримінальної сфери" на адміністративні правопорушення- ЦІ правопорушення ( у тому числі і зі спеціальним суб'єктом) та інші незначні злочини за своєю природою відносяться до порушення норм універсального характеру, тобто до "кримінальної сфери" (справа Адольфа, справа Оцтюрка). Стосовно адміністративних правопорушень були висунуті ті ж критерії "кримінальної сфери", що й до дисилплі-нарних у справі Енгеля (природа злочину І санкції). У подальшому у справі Лутца було визначено, що для розуміння поняття як "кримінальної сфери" вистачає наявності одного з критеріїв, а не їх сукупності. Отже, всі адміністративні правопорушення віднесені до "кримінальної сфери", незалежно від суворості санкцій 39. З наведеної практики можна зробити різні висновки, але найбільш цікавим з точки зору теорії є підхід до визначення критеріїв розмежування злочинів І адміністративних проступків, а відтак І до розмежування видів юридичної відповідальності. Якщо подивитися на зазначені вище Страсбурзькі прецеденти, то єдиним критерієм для вирішення питання про застосування ч.І ст.6 Конвенції, який не відноситься до характеристик власне протиправного діяння, але згадується у рішеннях Суду, е характер процедури за внутрішнім правом. Зрозуміло, що йдеться про порядок розгляду справ та застосування відповідних стягнень або покарань. Якщо звернути увагу на визначення поняття злочину (ст.11 КК України) та адміністративного правопорушення (ст.9 КпАП України), то неважко помітити, що єдиною їх ознакою, яка пов'язана з процедурою, є вид юридичної відповідальності, яку за них передбачено. Для злочину це буде кримінальна караність (кримінальна відповідальність). а для адміністративного правопорушення — передба-ченІсть за певне діяння адміністративної відповідальності. Якщо, так би мовити, відключити від визначення цих понять вид юридичної відповідальності, межа між злочином і адміністративним правопорушенням стає дуже розмитою І нечіткою. Інші ознаки цих діянь прак-тич'но співпадаьоть з.а зміст'ом і розрізняються тільки за ступенем суспільної шкідливості (сусшльно-небезпечнІ чи суспільне шкідливі). При цьому "суспільна шкідливість" — поняття досить абстрактне, а процедура застосувань покарань і стягнень дуже конкретна. Можна також сказати, що ступінь суспільної шкідливості діяння конкретизується через передбачену законом процедуру застосування стягнень і покарань та їх розмір. Чим вищий ступінь суспільної шкідливості, тим складніше процедура накладення стягнень і більше їх суворість. Отже, наведене ще раз підтверджує, що ключовим моментом при розмежуванні різних видів юридичної відповідальності є саме процедура, порядок застосування відповідних стягнень. 1.2.2. Класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |