|
|
Скачати 6.81 Mb.
|
|
Висновки. Таким чином, оптимальне поєднання фактичного й теоретичного у змісті історичної інформації, постановка проблемних завдань з потребою їх розв’язання, наявність чітких правил, необхідних для виконання, та поступове збільшення складності ретроспективних ігор сприяють розумінню учнями конкретних історичних обставин, сутності подій, що вивчаються, розвитку вміння аналізувати історичні факти, причини, результати та значення подій, що розглядаються, давати характеристику й оцінку історичним явищам, діячам, що, в свою чергу, обумовлює ефективне становлення всього набору історичних компетентностей. Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Перспективними науковими розвідками в означеному напрямку вважаємо розробку методики застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей на уроках історії. ЛІТЕРАТУРА 1. Азаров Ю. П. Искусство воспитывать / Ю. П. Азаров. – М. : Просвещение, 1979.– 448 с. 2. Иванова Т. Н. История в 7 классе : Сценарии ролевых игр, тесты / Т. Н. Иванова. – Чебоксары : Изд-во Чувашского университета, 1993. – 44 с. 3. Короткова М. В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М. : Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 256 с. 4. Одилова Н. Ф. Эффективность использования ролевых игр в процессе обучения / Н. Ф. Одилова // Молодой ученый. – 2011. – №12. – Т.2. – С. 121-124. 5. Савченко О. Ключові компетентності – інноваційний результат шкільної освіти / Олександра Савченко // Рідна школа. – №8-9. – 2001. – С.4-8. 6. Смирнов Е. М Структура и временная организация игры / Е. М. Смирнов // Игровое моделирование : Методология и практика / [под ред. И. С. Ладенко]. – Новосибирск : Наука, 1987. – С. 14-27. УДК 81.24 (73) І. О. Білецька, кандидат педагогічних наук, доцент (Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини) ВПЛИВ ІММІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА МОВНУ ПОЛІТИКУ США Постановка проблеми. Фактично доведено, що не існує такого явища, як абсолютно одномовна держава. Навіть у тих країнах, що мають одну офіційну мову, якою спілкується більшість населення (наприклад, Велика Британія, США, Франція, Німеччина, Японія), завжди існують чисельні групи людей, які використовують інші мови. Так, у США близько 7 % населення постійно розмовляє не англійською мовою. У Великій Британії більше 100 мов меншин знаходиться в постійному вжитку. У Японії, одній з найбільш багатомовних країн, існують змішані групи мовців, які розмовляють китайською та корейською мовами. Мовна освіта будь-якої країни відображає пріоритети мовної політики, яка безпосередньо пов’язана з мовною ситуацією [2, с. 19]. Історично склалося так, що США є полікультурною державою: більше 50-ти мільйонів населення є представниками національних меншин (мексиканці, індіанці, ескімоси та інші). Значний прошарок населення представлений перехідними етнічними групами, до яких можна віднести представників скандинавських країн, поляків, українців, італійців та ін. На нашу думку, саме політика американського уряду в галузі мовної освіти є цікавою і корисною для нашої відносно молодої держави, яка проводить власну мовну політику також в умовах полікультурного середовища. Аналіз досліджень і публікацій. Науковим підґрунтям для вивчення проблеми багатомовності є праці зарубіжних (Л. Бака, М. Берліц, Ф. Гуен, М. Суїт) та вітчизняних (Г. Гринюк, О. Літвінов, Н. Середа) учених. Особливостей державної мовної політики США торкаються дослідження О. Зіноватної, О. Літвінова, О. Першукової. Мовну політику у своїй країні та її вплив на розвиток навчання іноземних мов аналізують такі американські науковці, як У. Вайт, А. Ленкер, Т. Осборн, І. Пуфал, Н. Родес та інші. У своїй статті ми ставимо за мету проаналізувати імміграційні процеси, що мали місце у Сполучених Штатах Америки в ХХ столітті, визначили особливості державної мовної політики, яка є досить багатоаспектною та складною, адже саме постійні напливи іммігрантів вплинули на становлення мовного фонду в цій країні. Як свідчить аналіз наукової літератури, нова хвиля імміграції до США, яка розпочалася з 70-х років ХХ століття, стала можливою завдяки прийняттю у 1965 році Закону про імміграцію (Immigration Act of 1965). До цього часу цей процес координувався пунктом про етнічну норму Закону про імміграцію 1924 року. Відповідно до цього закону, прийнятого в період надзвичайного розквіту расизму, річна норма тих, кому дозволялося іммігрувати в США, визначалася відсотком, який національна група становила у загальній чисельності американського населення в 1920 році. Прийняте у 1924 році законодавство про імміграцію мало на меті відкрито обмежити в’їзд темношкірого населення. Унаслідок прийняття Закону про імміграцію (1924 р.) депресії 30-х років і другої Світової війни імміграція в Сполучені Штати зменшилася в період з кінця 20-х до початку 50-х років ХХ століття. Її новий сплеск розпочався знову в 50-х роках і зазнав значних змін після прийняття Закону про імміграцію 1965 року. До цього співвідношення іммігрантів з Європи залишилося приблизно сталим порівняно з іммігрантами з Азії і решти Америки. Але після 1965 року воно змінилося: кількість перших зменшилася, а других – надзвичайно зросла. З 60-х до 90-х років найбільша кількість іммігрантів щороку прибувала з Мексики. В останні роки більше людей прибувало з Азіатських країн, хоча Мексика продовжує забезпечувати іммігрантами більше, як будь-яка інша окрема країна. За кількістю переселених жителів у 1969 році до США країни можна розташувати у такому порядку: Мексика, Італія, Філіппіни, Канада і Греція. До 1973 року Канада і Греція випали з цього списку, який згодом містив Мексику, Філіппіни, Кубу, Корею та Італію. Через два роки Італію замінив Китайський Тайвань. У кінці 70-х років кількість іммігрантів з Азії стійко зростала. У 1980 році найбільше іммігрантів прибуло з Мексики, В'єтнаму, Філіппін, Кореї і Китайського Тайваню. Протягом 80-х років кількість азіатського населення в Сполучених Штатах зросла на 70 % – з 3,8 мільйонів у 1980 році до 6,5 мільйонів у 1988 році. Третина цього населення зосереджена в Каліфорнії. Азіатські іммігранти є представниками багатьох національностей і мовних груп. Як мінімум, 80 % азіатських іммігрантів у 80-х роках прибуло з Китаю, Тайваню, Гонконгу, В'єтнаму, Камбоджі, Лаосу, Філіппін, Японії, Південної Кореї і Мікронезії. Більшість із них має вищу професійну та освітню підготовку, якщо порівняти з тими, які іммігрували раніше. Основні причини імміграції, починаючи з 70-х років, спричинені економічними, політичними і родинними факторами. Закон про імміграцію 1965 року встановив привілейовану систему, що підтримувала родинні зв'язки. В отриманні імміграційних віз перевагу мали чоловіки, діти і діти спільних батьків, які є американськими громадянами. Також перевага надавалась висококваліфікованим працівникам, корисним для розвитку американської економіки. І, зрештою, можливість отримувати візу першочергово мали політичні біженці. Найбільша імміграція в Сполучених Штатах мала місце після 1980 року, коли населення іноземного походження становило 64 % [6]. Найвищий відсоток іноземців (27,1 %) прибув з Мексики. Багато мексиканців легально переселялося до США на підставі родинних мексикансько-американських зв'язків. Разом з тим було багато й тих, які проникли в країну незаконним шляхом, здебільшого такі, хто мав низький рівень освіти і намагались уникнути тяжких економічних умов у своїй країні. У зв’язку з тим, що першочергові права на імміграцію мали кваліфіковані працівники, до Сполучних Штатів переїхало багато медичних та інших високоосвічених професіоналів, яких найчастіше приваблювала можливість отримувати вищу зарплату. Наприклад, до середини 70-х років більша половина інтернів у муніципальних лікарнях Нью-Йорка були лікарі-іммігранти з азіатських країн. У 1976 році близько 40 % усіх філіппінських лікарів практикувало в США. Найдраматичнішою подією було те, що в 1972 році всі випускники таїландської медичної школи найняли літак і прибули до Америки. Постійні імміграції швидко змінюють расовий та етнічний склад американського населення. За прогнозами, до 2050 року відбудеться надзвичайне зменшення кількості білошкірого населення (не іспанського походження) – з 75,6 % до 52,8 %. Протягом цього ж періоду кількість іспанського населення зросте з 9,1 % до 24,5 %, а відсоток населення з азіатських та тихоокеанських країн збільшиться з 2,8 % до 8,2 %. Показники чорношкірого, індіанського, ескімоського та алеутського населення залишаться на тому ж рівні. Проте в 1990 році відсоток чорношкірого населення був вищий (11 %), ніж іспанського (9,1 %), але до 2035 року це взаємовідношення буде навпаки – відповідно 13, 2 % і 20,3 % від загальної чисельності населення. Соціолог Натан Глейзер у своїй книзі під назвою “Кламор біля воріт: Нова американська імміграція” (“Clamor at the Gates: The New American Immigration”) підкреслює, що програми навчання іммігрантів, засновані у 20-х роках ХХ століття, робили наголос на навчанні англійської мови й американського стилю життя. Часто ці асиміляційні програми включали присягу американському прапору, вивчення американського типу харчування, переконуючи учнів у занепаді більшості урядів інших країн порівняно з Сполученими Штатами. Нові імміграції, безперечно, змінюють і мовну ситуацію в США. Наприклад, у період з 1980 року по 1990 рік, як показано в таблиці 1, спостерігається зменшення у використанні європейських мов (німецької, італійської, польської, грецької), а більше спілкуються іспанською та азіатськими мовами [5]. Таблиця 1 Мови, які використовуються як розмовні в сім’ях іммігрантів (дані 1980-1990 років)
Збільшення кількості тих, хто розмовляє у сім’ї французькою мовою, ймовірно спричинене імміграцією франкомовного населення з Карибських островів (наприклад, Гаїті). Найсуттєвіше зростання показників мають в'єтнамська (+161 %), хінді (+155%), корейська (+135 %) китайська (+109 %) мови. Проте іспанська зберігає першість як мова, яку найчастіше використовують для домашнього спілкування, окрім англійської. Дані таблиці засвідчують, що після англійської мови іспанська – найбільш уживана в сімейному колі. Нею спілкуються вдома у дев'ять разів частіше, ніж французькою, яка є другою мовою за використанням, окрім англійської, на побутовому рівні. Якщо говорити про період з 1990 по 2010 роки, то ці дані суттєво не змінилися. Щодо територіального розподілу мовних груп, то в штаті Нью-Мексіко проживає найбільший відсоток (36 %) населення, яке не спілкується англійською мовою вдома, наступне місце займає Каліфорнія (31 %). Лише п'ять штатів мають 20 % або більше – Texaс, Гаваї, Нью-Йорк, Арізона і Нью-Джерсі. Найбільша кількість тих, хто говорить англійською мовою на рівні нижче середнього, належать до сімей з азіатських країн: китайці (60 %), корейці (61 %) і в'єтнамці (63 %) [5]. Ці дані вказують на існування важливої мовної проблеми, яка існує для багатьох азіатських учнів. З огляду на це, школи почали використовувати різноманітні програми, щоб підняти рівень мовної різноманітності. Інспектування, яке відбувалось протягом 1998-1999 навчального року в Нью-Йорку, засвідчило існування 120 різних мов, якими спілкувалися учні державних шкіл міста, не володіючи досконало англійською мовою. Зазначимо, що іспанська і китайська мови найчастіше використовувалися неангломовними учнями [3]. Варто підкреслити, що становище деяких іммігрантів є досить скрутним. Приміром, 50000 представників народу майя у 80-х роках утікала від зґвалтувань, тортур і вбивств під час громадянської війни в Гватемалі. Ці іммігранти – нащадки цивілізації Maйя, які побудували піраміди та пам'ятники по всій Центральній Америці і мали писемне мовлення. Сьогодні представники народу майя все ще говорять своєю традиційною мовою. Люди в Сполучених Штатах вважають, що в резиденціях Центральної Америки і Мексики говорять іспанською. Проте це не стосується народу майя та інших тубільних племен. Отже, є всі підстави стверджувати, що протягом всієї історії Сполучених Штатів цілі етнічні групи не мали мовних прав. Кількість людей у США, які вдома говорять не англійською, зростає диспропорційно. Якщо у 1980 році 23,1 мільйона осіб старших від 5 років говорили вдома іншою мовою, а не англійською (11 % або кожний 9 мешканець), то у 1990 році число неангломовних у цій самій групі зросло до 31,8 мільйона, що становить 14 % всіх мешканців або кожний 7 мешканець. Як засвідчує професор Делаварського університету (Ньюарк) Я. Білинський, точніші цифри з американського статистичного щорічника за 1995 рік показують, що із загального числа неангломовних (31,8 млн. на 230,4 млн. або 13,8 %), більша половина (17,3 млн., тобто 7,5 %) говорили іспанською, менша частина (4,5 млн. або 1,9 %) – мовами азійськими, а решта (10,0 млн. або 4,4 %) – іншими мовами. До речі, у довіднику за 1995 рік не наведені мешканці США, які спілкувались удома українською, мабуть, тому що в 1990 році їх було менше, ніж 100000 (у тому самому році 741 тисяча осіб заявили, що вони є українського походження) [4]. За даними дослідження, проведеного Джиліан Стівенс (Іллінойський університет), загальна кількість американців, які не володіють англійською мовою як рідною, на 2000 рік становила 40 млн. Недавні прогнози засвідчують, що кількість американців з іспанською мовою як першою незабаром зросте від 18 до 20 млн., передбачається збільшення чорношкірої молоді у віці до 18 років на 9 %, а також зростання вдвічі населення інших груп. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –... |
|
ВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –... |
ДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
|
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
|
Збірник наукових праць «Інформаційні технології в освіті» Збірник присвячено таким напрямам наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті та науці |
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |