|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
|
6. Формування християнського віровчення та культу. Після того, як нова релігія отримала статус державної і вперше зіткнулася з єресями та неканонічними вченнями, потрібно було виробити чітке християнське вчення − релігійну ідеологію, яка б мала канонічний статус. Потрібно було, також, розробити та затвердити релігійний культ, вирішити низку питань організаційного характеру. Це все знайшло своє відображення у роботі Вселенських соборів, яких загалом було сім, але два перші з них (324 р. та 381 р.) мали особливе значення. Саме на них було затверджено християнський Символ Віри, який складається із 12 основних догматів і які становлять концентрований вираз християнської віри. Над виробленням догматів працювали вже не апостоли та євангелісти, а богослови й філософи, які формували прийнятне для церкви віровчення − постулати віри. Вони виникли не одразу, а формувалися шляхом довготривалого пошуку вдалих форулювань, використовуючи поширені на той час філософські концепти. Не одразу вдавалося знайти потрібну догматичну формулу, певний час існували положення, які згодом переглядалися та уточнювалися. В той же час не варто забувати, що усі християнські істини є спробами раціонального осмислення євангельських одкровень. Остаточно основні догмати християнства сформулювалися до VIII ст. Відомими богословами IV-VIII ст. були отці церкви, які розвивали положення патристики. Найважливішим положенням християнства є догмат Трійці. Єдиний Бог має три особи Бога Отця, Бога Сина та Бога Святого Духу. Для обгрунтування вчення про Трійцю богослови використали поняття єдиної сутності та трьох іпостасей. Іпостась Сина єдиносутня Отцю і споконвічно народжується від нього, а іпостась Духу єдиносутня Отцю і Сину споконвічно виходить від Отця. Для пояснення вчення про Христа було створено вчення про Боголюдину-Христа, єдина божественна особистість якого об’єднує дві природи − Бога і людини. Ісус мав дві енергії й волі, які робили його існування максимально близьким до буття Бога і людини. Окремим догматом Діва Марія прославлялася як «Богородиця». Останній догмат стосувався шанування ікон. Богослови VII Вселенського Собора доводили можливість іконошанування − поклоніння Богу-Сину, образ якого зображався на іконах, та святим. Важливим є догмат про Церкву, як тіло Христове − єдність божественної та людської реальності. Окрім названих Символ віри містив догмати, які хоча і не знайшли серйозного теоретичного обгрунтування, але посідають важливе місце серед постулатів християнства: догмат воскресіння Христа, яке проголошується запорукою майбутнього воскресіння всіх людей; догмати, які стверджують ідеї безсмертя душі, рай та пекло, єдине хрещення. Найважливішими елементами християнського культу є християнські таїнства – культові дії, через які, згідно зі вченням Церкви, передається віруючому божественна благодать. Таїнства виводяться з Нового завіту. Серед них виділяють: хрещення, миропомазування, сповідь, причастя, вінчання, маслосв’яття, рукопокладання. Причащання, або ж євхаристія (гр. «благодаріння») – центральне таїнство християнського культу, яке символізує причетність віруючих до спокутної жертви І. Христа і до Церкви, що є Тілом Сина Божого. Це таїнство здійснюється під час Літургії, яка є самим важливим богослужінням. Серед культових дій найпоширенішими є молитва, поклоніння іконам (у православ’ї), мощам святих, християнським реліквіям і святим місцям. 7. Причини та наслідки розколу християнства на східне та західне. Розкол єдиної християнської Церкви відбувся в 1054 р. в результаті довготривалого конфлікту між Римом і Константинополем. Цей конфлікт зумовлений політичними, культурними, догматичними протиріччями. Найпершим чинником є церковна політика. Рим претендував на верховенство влади над християнами Сходу, вимагав визнання верховної влади Пап. Церкви Сходу не мали традиції єдиноосібного керівництва церквами, тому не погоджувалися з приматом Пап на владу в Церкві. Наслідки розколу привели до виникнення двох незалежних церков − православної та католицької, пртиріччя між якими згодом лише посилювалися. Проблемні ситуації:
Питання для самоперевірки:
Реферати:
Допоміжна література:
Т. 3.3.: Православ’я Мета: розкрити причини та наслідки розколу християнської Церкви. Ознайомитися з особливостями православного віровчення та культу. З’ясувати організаційну структуру Вселенського православ’я. Усвідомити сучасний стан православ’я. Розкрити ставлення у православ’ї до фінансово-економічних проблем. Основні поняття: Священне Писання, Священний Переказ, богослужіння, літургія, Символ віри, таїнства, обряд, духовенство, диякон, священик, єпископ, митрополит, парафія, єпархія, монах, чернецтво, святі, ікона, догмат, Апокаліпсис, канон, благодать, Трійця, містицизм, ісихія, самітник, Лавра, пустельник, пустинь, каяття, сповідь, причастя, вінчання, маслосв’яття, рукопокладення, маслопомазування. Питання для самостійного вивчення:
Сучасне православ’я включає в себе 15 автокефальних та 5 автономних церков. До диптиху (списку) автокефальних включають: Єрусалимську, Олександрійську, Антиохійську, Константинопольську, Руську, Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (грецьку), Албанську, Польську, Чехословацьку, Американську. До автономних входять: Кіпрська, Синайська, Японська, Фінська, Українська. На сьогодні продовжується процес формування автокефальних церков. За статус автокефалії борються православні в Україні, Македонії. Загальноприйнятого механізму отримання автокефалії немає. Традиційно після надання автокефалії церквою-матір’ю своїй автономній церкві, її мають підтримати церкви світового православ’я. Щоправда цей процес обтяжений значними геополітичними, національними, психологічними труднощами. Провідну роль в церковній політиці та наданні автокефалії відіграють Вселенський та Руський патріархи, взаємини між якими історично обтяжені. Для остаточного виробляння механізму отримання автокефалії необхідно зібрати Всеправославний (Вселенський) собор.
У віровченні православні теологи-традиціоналісти, починаючи з XIV ст., акцентують увагу на розділенні в Богові природи та енергії, вченні про апофатичне богопізнання, концепції теосису (обожнення), важливості містичного досвіду. Згідно православного Переказу призначення людини полягає у досягненні ідеалу обожнення − людина має стати богом (святим), дійти повної подоби Христу. Робиться особливий наголос на Воскресінні та преображенні Христа і людини. Для богословського обґрунтування та реалізації цих ідей православні використовують вчення Григорія Палами про божественні нестворені енергії (паламізм) та духовну практику (ісіхазм). В такому сенсі витлумачуються православні аскетика, містика та культ. Ретельно виконуючи моральні заповіді та здійснюючи духовні вправи (аскезу), людина долає в собі пристрасті і може отримати благодать Божу, яка не лише докорінно змінює особистість, але й дозволяє переживати присутність Бога. В богослужінні та церковних символах зримо виражається суть православного віровчення: «Православ’я − літургійна релігія». Участь у церковних таїнствах робить можливим «Життя у Христі».
В сучасному православ’ї співіснують ліберальна та консервативна тенденції, які по різному визначають причини церковних проблем. Ліберали закликають до оновлення церковної традиції, яка має адаптуватися до запитів часу. Консерватори заперечують необхідність оновлення церкви, вони наполягають на поверненні до традиції, як запоруки виживання церкви в сучасних умовах. Відносний баланс між цими тенденціями останнім часом був порушений на користь консервативних сил, які відіграють все більшу роль в Руській, Сербській, Грузинській Церквах. Названі проблеми та тенденції визначають перспективи розвитку церковних спільнот. Соціологічні дослідження свідчать, що кількість православних віруючих в світі поступово зменшується. З наростанням секуляризації, збільшенні ваги протестантських конфесій та неорелігій, посиленні ролі ідеології постмодернізму позиції православ’я в країнах з традиційною культурою слабшають. Все це створює загрози для традиційної культури, актуалізує необхідність модернізації церкви, ставить православних перед вибором − яким буде православ’я у третьому тисячолітті. Показовим є ставлення православних до екуменізму. Екуменізм − це рух за об’єднання, взаємне порозуміння та діалог між християнами. В екуменічних зустрічах деякі православні богослови приймають участь з 20-х рр. XX століття (С. Булгаков, Г. Флоровський, М. Зернов). Серед основних питань цих зустрічей постають: подолання розбіжностей в розумінні істин віри, обговорення проблемних питань у відносинах між церквами. У православ’ї є два підходи до екуменізму: помірковані та радикали. Перші вважають можливим взаємне зближення та спілкування усіх християнських церков не дивлячись на догматичні відмінності. Найбільш прийнятною тут є формула: «єдність у багатоманітності» (Константинопольський патріархат). Другі стверджують неможливість і навіть гріховність участі в екуменізмі. Вони керуються формулою: «спасіння можливе лише в Церкві», тому з тими хто знаходиться поза Церквою неможливе примирення. Найбільша православна церква РПЦ підтримує екуменізм, але лише для «проповіді істини православ’я». В сучасному православному богослов’ї існує три парадигми мислення: академічна теологія, неопатристика та православний неоєвангелізм. Академічна теологія формується у XVIII-XIX ст. в результаті впливу католицької неосхоластики на східно-православне богослов’я. Представниками академічної теології були викладачі Києво-Могилянської Академії. Православна неопатристика виникає в 30-х рр. XX ст. Її засновниками були Г. Флоровський та В. Лоський, які проголосили лозунг «повернення до отців», оновлення і відродження ідей патристики засобами сучасної думки. Неопатристика на сьогодні є провідною парадигмою православної теології, переважна більшість православних теологів є представниками неопатристики. В межах неопатристики можна виділити три напрями: неопатристичний об’єктивний ідеалізм (Г. Флоровський, Т. Стиліянопулос, Юстин Попович, Й. Бер, Й. Брек, Й. Манузакіс), неопатристичний екзистенціалізм (В. Лоський, Х. Яннарас, Йоанн Зізіулас) та неопатристична синтетична теологія (Д. Станілоає). Останнім часом розвивається православний неоєвангелізм, який орієнтує теологію на євангельські принципи. Цю теологію розвивають Й. Шмеман, Антоній Сурозький, а в Україні О. Філоненко. |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам... Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань... |
| Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
Методичні рекомендації для самостійної роботи з вивчення дисципліни... Завідувач кафедри фінансів Одеського державного аграрного університету к е н., доцент Макуха С. М |
| Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання Економічний аналіз. Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційний... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 2-го КУРСУ ОКР «БАКАЛАВР» Косьмій М. М., Мельник П. В., Острогляд О. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Методичні рекомендації для написання курсових... |
ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
| Навчальна програма Навчальна програма з дисципліни “Статистика” призначена для студентів 3,4 курсу денної та заочної форм навчання галузі знань 0305... |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Робоча навчальна програма курсу “Релігієзнавство” складена на основі ОПП підготовки бакалаврів галузей знань за напрямом 0305 ”Економіка... |