Методичні рекомендації до організації самостійної роботи з курсу РЕЛІГІЄЗНАВСТВО для підготовки фахівців заочної форми навчання за ОКР ( бакалавр) за напрямом «Економіка та підприємництво»


Скачати 1.17 Mb.
Назва Методичні рекомендації до організації самостійної роботи з курсу РЕЛІГІЄЗНАВСТВО для підготовки фахівців заочної форми навчання за ОКР ( бакалавр) за напрямом «Економіка та підприємництво»
Сторінка 2/11
Дата 17.03.2013
Розмір 1.17 Mb.
Тип Методичні рекомендації
bibl.com.ua > Право > Методичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Розділ 1.: Релігія як культурно-історичний феномен.


Т. 1.1.: Предмет релігієзнавства. Релігія як культурно-історичний феномен.

Мета: розкрити специфіку релігієзнавства як науки, ознайомитися зі специфікою феномена релігії, з’ясувати її структуру та основні функції; визначити роль релігії у суспільстві.

Основні поняття: релігія, релігієзнавство, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, феноменологія релігії, теологія, релігійна філософія, вільнодумство, релігійна свідомість, релігійний досвід, релігійний культ, релігійна віра, політеїзм, монотеїзм, деїзм, пантеїзм, функції релігії.
Питання до самостійного вивчення:

1. Предмет та структура релігієзнавства.

2.Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

Методичні рекомендації до самостійного вивчення:


1. Предмет та структура релігієзнавства.

Підготовка до першого питання передбачає, в першу чергу, усвідомлення студентами того, що предмет релігієзнавства має особливу специфіку: ним є релігія, що ґрунтується на вірі, та особливості її функціонування в суспільстві. Курс «Релігієзнавства» містить об’єктивний аналіз проблеми виникнення, становлення та розвитку релігії як соціально-історичного феномену.

Основними проблемами релігієзнавства є проблеми філософії релігії, пов’язані з її гносеологічними та онтологічними коренями, а також релігійно-філософські ідеї в їх історичному розвитку.

Предметом релігієзнавства є дослідження закономірностей походження, становлення та розвитку релігії як соціально-історичного феномену.

Об’єктом релігієзнавства є певна частина соціальної дійсності, складовою підсистемою якої постає релігія. Це соціальні відносини, тобто стосунки між людьми, що виникають у процесі віросповідної практики, вияви її в суспільстві, вплив на державно-правові відносини.

Релігієзнавство вивчає релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв’язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з’ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.

Суспільно-історична природа релігії, еволюція різних релігійних вірувань досліджуються у контексті певних соціальних умов, які, змінюючись, зумовлюють модернізацію релігії. Головним при цьому є філософський характер дослідження: зосереджується увага на філософсько-світоглядних аспектах розуміння природи, суспільства і людини. При дослідженні цих проблем релігієзнавці використовують філософські знання, а також знання природничих і суспільних наук, особливо досягнення науково-технічного прогресу.

Основою вирішення релігієзнавчих світоглядних проблем є успіхи, здобуті в суспільствознавстві, історії, педагогіці, психології, медицині, хімії, фізиці, кібернетиці, біології, космології, екології та в інших науках. Отже, релігієзнавство вивчає релігію, як культурно-історичний феномен, який посідає значне місце у духовному житті суспільства.

Крім релігієзнавчого (науково-філософського) існує теологічний (богословський) підхід у вивченні релігії, який має відмінності від теології.

Теологія (від грец. «теос» - Бог і «логос» - вчення) − це вчення про Бога, систематизований виклад віровчення, обґрунтування його Буття як незаперечної істини. Теологія має, зазвичай, конфесійне-апологетичне спрямування, захищає і обґрунтовує віровчення і культ певної конфесії.

Теологічне релігієзнавство, на відміну від теології, вивчає історичні форми й основні засади релігії. Воно використовує здобутки суспільних наук, але переслідує апологетичні цілі. Теологічне релігієзнавство складає альтернативу методам і підходам академічного релігієзнавства.

За своєю структурою релігієзнавство є полідисциплінарним утворенням. Релігієзнавство це комплексна, самостійна галузь знань про
релігію. Воно використовує підходи, здобутки та методи філософії, історії, соціології, психології та інших наук, які допомагають вивчати релігію як соціально-історичне явище, пізнають закономірності її походження й розвитку, розкривають особливості відображення релігії в суспільній та індивідуальній свідомості.

Структурними підрозділами релігієзнавства є:

Філософія релігії — це філософське осмислення сутності релігії, її основних ідей та принципів, на яких вона заснована (створення Творцем світу, людини та ін.).

Психологія релігії — це дослідження психологічних, емоційних джерел релігії, психології віруючої людини.


Соціологія релігії — галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.

Історія релігії — це галузь релігієзнавства, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її суспільно-культурних зв’язків.

Географія релігії - це вивчення релігійної карти світу, яка формується в процесі взаємовпливу релігій на різних територіях.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів).

В релігієзнавстві використовуються наступні методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

2. Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

Це питання потребує знання того, що релігія – це духовний феномен, який є формою самовизначення людини у світі, зумовленим вірою у надприродну причину буття світу й людину.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну; визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.Релігія як суспільна система має свою структуру.

Релігійна свідомість – це ставлення віруючого до навколишнього світу, що виявляється в системі поглядів, почуттів, основою яких є віра в надприродне.

Релігійна віра – це такий психічний стан людини, що виявляється у беззаперечному визнанні існування надприродних сил, Абсолюту.

Релігійний культ (лат.cultus- догляд, поклоніння)- найважливіший вид релігійної діяльності людина. Це упорядкована система обрядів (індивідуальних та колективних), за допомогою яких віруючі спілкуються з Абсолютом. Це молитви, заклинання, жертвопринесення, хресне знамення, поклони тощо.

Культова діяльність має символічний характер, оскільки людина звертається до невидимого божественного світу. Культові дії мають бути канонічними – раз і назавжди установленими. Відступ від канону суворо засуджується, оскільки це призводить до спотворення віри. Сукупність приписів та правил, які визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу є його ритуалом.

Культ є найважливішим показником міри розвиненості релігії – чим вона досконаліша, тим складнішим є культ. Зокрема у християнстві богослужбовий канон розписаний за річними датами, днями тижня, а доба – за годинами.
Релігійно-культова практика здійснюється релігійними організаціями, в яких спільно відправляються релігійні обряди. Наприклад християнство включає такі типи релігійних об’єднань: церква, секта, деномінація.

Церква (грецьк. Kyriake – буквально – Божий дім) – суворо централізоване об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільного віросповідання. Приналежність до церкви визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. У багатьох церквах члени поділяються на духовенство та мирян, що знаходить відображення в організаційній структурі, у суворій централізації управління. Існує традиційність управління, в православ’ї, наприклад, - право апостольського наступництва.

Секта (лат. sekta – вчення, напрям) – опозиційна течія стосовно тих або інших напрямів. Для неї характерна претензія на винятковість своєї доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. З цим пов’язані настрої богообраності, а нерідко – тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження, ознакою якого є суворе дотримання певного морального кодексу та ритуальних приписів. Інститут священства відсутній, лідерство вважають харизматичним (грецьк. – милість, дар), право на нього вважають за особою, яка має особливу здатність керівництва.

Деномінація (лат. denomination - перейменування) – релігійне об’єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення.

Цей термін використовується також як синонім слів “віросповідання”, “конфесія”, що означає приналежність до певної релігії. Для неї є характерним фіксоване членство.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу...
Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми...
Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам...
Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань...
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання
Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев...
Методичні рекомендації для самостійної роботи з вивчення дисципліни...
Завідувач кафедри фінансів Одеського державного аграрного університету к е н., доцент Макуха С. М
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання
Економічний аналіз. Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційний...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 2-го КУРСУ ОКР «БАКАЛАВР»
Косьмій М. М., Мельник П. В., Острогляд О. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Методичні рекомендації для написання курсових...
ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ...
МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної...
Навчальна програма
Навчальна програма з дисципліни “Статистика” призначена для студентів 3,4 курсу денної та заочної форм навчання галузі знань 0305...
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Робоча навчальна програма курсу “Релігієзнавство” складена на основі ОПП підготовки бакалаврів галузей знань за напрямом 0305 ”Економіка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка