|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
Т. 2.2.: Національно-державні релігії країн Сходу:Китаю, Індії, Палестини. Мета: усвідомити основи релігійно-філософського світогляду вказаних країн. Ознайомитися з історією релігій, їх сьогоденням, здійснити філософський аналіз основних філософських понять. Основні поняття: конфуціанство, культ Неба, Дао, даосизм, Атман, Брахман, недіяння, карма, йога, сансара, Одкровення, Старий Завіт,Тора, Талмуд. Питання до самостійного вивчення: 1. Соціально-етична доктрина Конфуція. 2. Духовно-практична система Лао-цзи. 3. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, індуїзм. 4. Іудаїзм як монотеїстична релігія. Методичні рекомендації до самостійного вивчення: 1. Соціально-етична доктрина Конфуція. Засновником конфуціанства був Кун-цзи ("вчитель Кун") (551—479). Він був засновником морально-етичного вчення, яке мало соціальне спрямування. Конфуцій звеличував раціональні основи етики, підпорядковуючи релігійно-етичні норми вимогам соціальної політики. Основою вчення і релігійної практики стали культ Неба, культ пращурів та культ ідеальної людини, а також церемоній, як закону суспільного буття, побудованого за веліннями Неба. Небо у конфуціанстві є найвищою силою, запорукою справедливості на землі, гарантом порядку в суспільстві. Небо – це доля, рок, Дао. Право управляти країною надається лише доброму і турботливому володарю – справжньому Сину Неба. Конфуцій вважав, що управління державою буде успішним лише тоді, коли воно будується на правилах етикету – лі. Кожна людина має поводитись згідно свого соціального стану. Щастя людини залежить від сумлінності виконуваних нею громадянських обов»язків. Суворе підкорення старшим - одна з найважливіших умов соціального порядку. Будь-хто із старших – батько, чиновник чи імператор – це незаперечний авторитет для молодшого. Сліпа покора його волі, слову, бажанню має лежати в основі поведінки людини. Особливе значення мав принцип синівської любові – сяо. Конфуцій стверджував аналогію: «Держава - це велика сім»я, а сім»я - це мала держава». Суспільство має складатись з верхів і низів – тих, хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і підкоряється. Критерієм поділу на верхи та низи були не знатність та багатство, а знання та чесноти («освіта не визнає відмінностей походження»). Людина, обдарована Небом певними етичними якостями, має жити за моральним законом (дао) та удосконалюватись за допомогою навчання. Мета вдосконалення – досягнення рівня “шляхетної людини”, яка має бути наділена особливою якістю вень, під яким Конфуцій розумів культурність. Розвиваючи своє вчення, Конфуцій вперше запроваджує в китайську етику поняття жень (гуманність), яке стало центральною концепцією. Гуманність є виявом справжньої природи людини. Кожен, хто захоче, може її в собі відкрити. При цьому потрібно лише не робити іншим людям того, чого не бажаєш собі. Удосконалюючи себе, людина має приборкувати свої пристрасті та пориви, живучи у злагоді з принципами Порядку та Середини (чжун юн). Середина – це ідеальний стан життя суспільства. Вона досягається помірністю у всьому, неквапливістю та педантичним виконанням правил. Для успішного співіснування людського суспільства, крім гуманності велике значення мають такі чесноти як мудрість, вірність, повага до старших та мужність. Конфуціанство згодом дещо втратило свій первісний вигляд – до нього було включено елементи вчення легістів, зокремо принцип «нагород та покарань». Нині конфуціанство є основою китайського способу життя. Як релігійно-етичне вчення воно справило значний вплив на культуру та національний дух багатьох народів Далекого Сходу. 2. Духовно-практична система Лао-Цзи. Потрібно знати, що даосизм виник в Китаї одночасно з ученням Конфуція, як самостійна філософська доктрина. Творцем її вважається давньокитайський філософ Лао- Цзи ( VI – V ст. до н. е. ), який залишив по собі єдиний трактат “Дао де цзин”, в якому викладено основи даосизму. В центрі доктрини – вчення про велике Дао – Загальний Закон, Вищу Істину. Дао – джерело буття. Це духовне начало, воно нематеріальне. Пізнати Дао – у цьому сенс, мета життя. Осягнути його може лише той, хто позбувся життєвих пристрастей. Дао проявляється в гармонії природи. Людина має жити за законом Дао. Людство відпало від Істини, замінивши природній закон Дао своїми вимислами. Лао-цзи заперечував знання, науку, освіту, звичаї та соціальні норми цивілізації. Вважав, що жити потрібно за природним перебігом подій, а мудрості шукати у самого Дао. Ці погляди згодом лягли в основу релігії даосизму, засновником якої був Чжан Дао-лін. Релігія даосів складна та багатогранна. Центральною її доктриною було учення про безсмертя. Стверджувалось, що фізичне безсмертя не є чимось особливим. Воно є природним явищем, законом природи, а порушення його призводить до смерті. Людина, яка прагне безсмертя, має створити для усіх духів свого тіла (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не захотіли його покинути. Для цього потрібно спеціальними засобами посилити їх позиції, щоб вони набули перевагу в тілі. Внаслідок цього тіло дематеріалізується і людина стає безсмертною. Це досягається шляхом поступової відмови від їжі (спочатку тваринного, згодом – і рослинного походження). Далі необхідно перейти до фізичних та дихальних вправ, удосконалити свій моральний стан через благодіяння. Щоб стати безсмертною, людина має здійснити 1200 благодійних вчинків, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив все нанівець. На заключному етапі мало відбутися злиття дематеріалізованого організму з великим Дао. На основі конфуціанства, даосизму та буддизму формується китайська народна релігія. Склався пантеон, до якого входять тисячі безсмертних духів, герої місцевих культів, та імена Лао-Цзи, Конфуція, Будди (творців релігійних доктрин). 3. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, індуїзм. У 2 пол. 2 тис. до н. е. в Індії, де уже була розвинена цивілізація і населення сповідувало первісні племінні релігії, з’явилися кочівники – скотарі-арії, які принесли з собою ведичну релігію. Назва її походить від збірника священних текстів – Вед (санскр. – священне знання). Ведизм має ієрархічну систему богів та напівбогів, які уособлюють сили та явища природи (бог вогню - Агні, боги сонця Сур’я, Мітра, Варуна). Ведична релігія за характером обрядова; основний ритуал в ній - жертвопринесення. Ця релігія не знає храмів, святилищ, жрецтва, зображення богів. Вважається, що ведичні знання прийшли з духовного світу, від Верховного Бога. Тривалий час вони передавалися усно і лише в І тис. були записані на санскриті. Ведична література поділяється на кілька частин. 1. Рігведа (книга гімнів), Самаведа (книга пісень), Яджурведа (книга жертовних формул-заклинань), Атхарваведа (книга магічних заклинань). 2. Упанішади, які є найважливішою частиною Вед. В них формується філософська основа, на якій виникає в подальшому вчення про карму та перевтілення, а також про єдність і тотожність брахмана і атмана. Упанішади можна поділити на 6 основних систем: Веданта, Міманса, Ньяя, Йога, Санкх’я, Вайшешика. 3. «Веданта-сутра» - збірник афоризмів, що розкриває метод осягнення ведичного знання та ін. За Ведами Всесвіт складається з 5 елементів: води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Найважливіша ідея ведизму - людина є духовною істотою, ув’язненою в плоті. Її душа має вивільнитись з тіла, матеріальної оболонки, та злитись з Абсолютом. Брахманізм — пізньоведична релігія, що сформувалась у 10-9ст. до н. е. Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н. е. ранньофеодальних відносин, що призвело до розшарування суспільства на чотири стани – варни (пізніше - касти). Це брахмани-жерці, що тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні ритуали; кшатрії - воїни та чиновники, що обіймали державні посади; вайш’ї, які були торговцями, ремісниками та хліборобами; щудри - ті, хто виконував найбруднішу роботу, люди без соціальних прав. Кастова система була зафіксована в 5ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману. У релігійному вченні брахманів центральне місце посідає ідея перевтілення, кругообігу життя (сансара), яка пов’язана з ланцюгом народжень та переходом з одного існування в інше. Сансара - це феноменальне буття, все те, що сприймається почуттями і постійно змінюється. Процес перевтілень регулює карма, яка є сукупністю всіх добрих та злих дій кожної людини, а також дій її попередніх існувань, які визначають долю в майбутніх існуваннях. Чисельний пантеон богів очолює тріада – Брахма, Вішну та Шіва (Трімурті). На перший план виходить Брахма, прототипом якого є Брахман - вища абсолютна духовна реальність. Він зображується з чотирма обличчями (як такий, що все бачить). Вішну є охоронцем усього живого на землі, він є уособленням добрих сил. Шіва має здатність періодично руйнувати світ і періодично відновлювати його. До пантеону брахманізму входять численні племінні боги, боги окремих місцевостей, родин. Особливого культового значення в брахманізмі мало жертвопринесення, яке здійснювалось обов’язково за участю брахмана. Згодом жерці-брахмани монополізували практично всі сфери життя давньоіндійського суспільства. З утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не лише релігійні функції, а й світські - вони були чиновниками, суддями, управителями, утворивши основу індійської знаті. В релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру (санскр, —духовний наставник); гуру вважався найвищим авторитетом, представником Бога на землі. Загалом брахманізм – це вже вищий, порівняно з ведизмом, ступінь релігійної свідомості. Було глибоко осмислено навколишній світ, який вважався одухотвореним. Набуває свого розвитку вчення про душу людини, яка, постійно перевтілюючись, удосконалюється. Це було основою релігійної моралі. В середині І тис. до н. е. на основі ведизму та брахманізму виникає індуїзм. Його появу спричинила економічна та політична кризи, загальні соціальні потрясіння. Крім того, брахманізм з його суворою кастовою системою, виявився консервативною релігією, що не відповідала новим історичним умовам. Віровчення індуїзму, яке склалось на ведичній основі, успадкувало і концепцію переселення душ і вона отримала подальший розвиток: осмислювалась можливість злиття людської душі Атмана з світовою Брахмою. Залишається головним і Трімурті (Брахма, Вішну і Шіва), хоча загалом пантеон включає тисячі божеств. Індуїзм має багато релігійних напрямів; найзначнішими є вішнуїзм та шіваїзм. У вішнуїзмі головним постає бог Вішну (за Рігведою – бог землеробства і скотарства). Це уособлення життєвої сили на землі. З усіх численних перевтілень Вішну найважлиішим є Крішна - Верховна особа Господа. Сучасні послідовники вішнуїзму називаються вайшнавами (відданими Крішні). Шіва поєднує в собі протилежні риси: водночас він є носієм смерті та життя. Наголошується на культі родючості. Шіва разом зі своєю дружиною Калі є носієм шакті – творчого початку, що забезпечує появу всього живого в природі. Також здійснює функцію покарання за гріхи. Культова практика є надзвичайно різнорідною (як і саме вчення). Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування бога, наближення до нього і спасіння. Релігій ний культ відправляється в храмах, а також в домашніх вівтарях. В індуїзмі відсутня єдина церковна організація, його функціонування забезпечується інститутом жрецтва, авторитет якого зберігається досі. Індуїзм сповідує 85% населення Індії. Він поширений і в інших країнах південно-східної Азії. 4. Іудаїзм як монотеїстична релігія Релігія класичного іудаїзму − це національна, монотеїстична релігія євреїв. Термін іудаїзм часто використовується у широкому значенні для позначення всього єврейського народу, його культури й релігії. Релігійна література. Основою священної літератури євреїв є Тора. Тора (Закон) − це перші п’ять книг священного писання євреїв (П’тикнижжя). Канонізація Тори відбулася у 445 р. до н.е. пророками Езрою та Неємією. З самого початку Тора регламентує все життя єврея. Вона містить моральні, обрядові, цивільні, кримінальні приписи, які становлять єдиний Закон. Тора разом з писаннями пророків (Невеїм) та історичними писаннями (Ктувім) становить Танах, який становив 39 канонічних книг, був канонізованим у 100 р. н.е. знавцями закону − масоретами. Для тих з євреїв, які поступово втрачали знання єврейської мови в ІІІ ст. до н.е. в Єгипті на грецьку мову був перекладений Танах, до якого додали ще 11 неканонічних книг. Цей текст відомий як Септуагінта (LXX), переклад 70-ти перекладачів. Осереддям традиції і важлими релігійним текстом іудаїзму є Талмуд. Він складається з Мішни − тлумачення на Тору та Гемари − коментаря на Мішну. Мішна (повтор, передача) зібрана та кодифікована в кін. ІІ ст. н.е. танаїмами (рабі Йєгуда га-насі). Усі тлумачення Мішни в кін. V ст. були зібрані в Гемару (завершення) амораїмами (рабі Аши і рабі Равіни II). Існує два варіанти Гемари − Вавілонська (V ст.) та Палестинська (сер. IV ст.). Більш авторитетним є "Вавилонський Талмуд" (Мішна та вавілонська Гімара). Основним змістом Тори і Талмуду була Галаха́ − традиційне іудейське право, сукупність законів і установ іудаїзму, що регламентують релігійне, сімейне, суспільне життя євреїв. В подальшому талмудичну літературу доповнювали мудреці Галахи − савораїм, геонім, рішонім, ахаронім. Вижимка де зібрані головні ідеї Талмуду − Шулхан Арух. Віровчення і культ іудаїзму. В іудаїзмі вперше в історії релігії формується теїзм − погляд на Бога як єдину і одну Істоту, абсолютно духовного Творця, який усе створив з небуття, підтримує і постійно присутній у світі. Подальша історія людства це історія спілкування з Богом, який відкриває світу і людині Одкровення. Згідно Одкровенню Бога, яке посилається через пророків і в якому Бог відкриває Закон (Тору), людина створена як «образ Божий», але втратила «подобу Божу» в гріхопадінні. Важливим є вчення іудеїв про священне ім’я Бога − «Сущий», що є іменем Бога відкритим Мойсею на горі Фавор. Для його позначення вони використовують священну тетраграмму (тетраграматон) − чотири приголосні літери івриту − ה ו ה י (JHW(H) – ЙГВ). Сучасне прочитання тетраграми становить слово ЯГВÉ (Яхве). Відоме й інше сучасне прочитання тетраграми − Йєгова, воно виникло в результаті поєднання приголосних імені Бога ЙГВ з голосними іншого його імені Бога − Адонай. Основою релігії іудаїзму є ідея завіту Бога з обраним народом (з івриту «брит» − союз, домовленість, угода, контракт). Бог не стільки обирає народ, скільки створює його для себе. Євреї згідно кн. Буття (17. 4-5) стали нащадками праотця Авраама, аремея за своїм походженням. Основною вимогою Завіту Бога з Авраамом є завжди «ходити перед Богом», «бути непорочним», «виконувати усі приписи» (Бут 17. 1), тобто віддано служити Богу, бути чистим і непорочним, у своєму житті, реалізовувати заповіді Бога. З свого боку Бог обіцяє зробити Авраама батьком цілого народу. Чисельні нащадки праотця Авраама створили народ єврейський з якими біля гори Синай Бог поновлює свій Союз. Тепер це Завіт Бога з єврейським народом. Знаменням такого Союзу стало обрізання у чоловіків. За це Бог обіцяє надати євреям землю для проживання у вічне володіння – Ханаан (Палестину − Ерец – Ісраель (Земля Ізраїлю). Значне місце в системі класичного іудаїзму займає месіанізм − обітниця про прихід Месії, посланця Божого, нового вождя єврейського народу, який прийде з коліна давидового щоб викупити людські гріхи і правити як Цар усіма народами. Чекання приходу Месії з часом стало головним завданням євреїв, які прагнули здобути політичну незалежності від різних країн завойовників. Багато євреїв чекають на прихід Месії і в наш час. Релігійні вчення іудаїзму про людину та її майбутнє поступово розвивалися. Так, у Танаху чітко не говориться про безсмертя людської душі (Еккл. 12.7). Всі померлі потрапляють у шеол, “країну забутя”, місце несвідомого перебування, вічного сну. Не йдеться про посмертне воздаяння, ні про воскресіння з мертвих, ні про вічне життя, ні про царство Боже. Бог у Старому Заповіті воздає лише в цьому житті. І лише у пізніх пророків можна знайти надію на воскресіння (Іов 19, 25-27), про нього говориться у Ісаї (Іс. 26, 8; 16, 19) у Езекіїля (37) у Даніїла (Дан. 12, 2-3). Вчення про бессмертя душі та воскресіння виникає під вплиом еллінізму у фарисеїв та есеїв. Основними моральними та релігійними приписами іудаїзму є 10 заповідей Мойсея: 1) Я Господь Бог твій і нехай не буде в тебе інших богів; 2) Не створи собі ідола; 3) Не називай ім`я Господа твого марно; 4) Шануй день суботній, шість днів працюй, а сьомий віддавай Богу; 5) Шануй батька та матір своїх; 6) Не вбивай; 7) Не кради; 8) Не створи перелюбу; 9) Не свідчи несправедливо проти ближнього свого; 10) Не бажай жінки ближнього свого, а ні майна ближнього свого. Окрім цих заповідей євреям було дано багато ритуальних та соціальних правил і норм, виконання яких було обов`язковою умовою дотримання Завіту з Богом. (Закон має 613 приписів (міцвот) − 365 заборон, а 248 повелінь). Найбільш відомими ритуальними заповідями були: заборона вживати кров, м’ясо нечистих тварин (всеїдних, хижаків), працювату в суботу, одружуватися з неєвреями. Релігійний культ. Центром релігійного життя євреїв був Храм в якому проводилися жертвоприношення на честь Бога. Храм Соломона, який тричі руйнували, але двічі відновлювали, був єдиним місцем поклоніння Богу. Хоча б раз на рік євреї мали принести жертву Богу і помолитися в храмі. Служби організовували спеціальні священники − левіти. Іудейські обряди та свята. Основними обрядами іудаїзму є обрізання хлопчиків, як символ Завіту з Богом. Ритуальне омивання перед молитво в ритуальному басейні − міцві. Основними святами іудаїзму є Новий рік (Рош гашана) − свято нового року з якого починається відлік свят та субот року; День спокути (Йом-Кіпур) під час якого згадують всі свої річні гріхи і моляться про прощення; Суккот (кущі) − свято на спомин блукання євреїв по пустелі після втечі з Єгипту; Ханука − свято присвячене звільненню, освяченню й відновленню служби в Храмі здійснене Маккавеями після його захоплення військами Антіоха IV Епіфана; Пурим − свято на честь врятування євреїв, що проживали у Персії від намагань знищити їх можновладцем Аманом; Песах − свято на спомин про вихід євреїв з Єрусалиму; Шабат − свято під час якого відзначають союз Бога з іудейським народом. Напрями сучасного іудаїзму. Ортодоксальний напрям – вважає, що необхідно в усіх дрібницях слідувати Торі і міцвот, не відступаючи від Волі Божої ніколи і ні в чому. Усе своє життя єврей має присвятити і підкорити виконанню приписів, навіть якщо вони неактуальні на сьогодні. Навіть якщо незрозуміло зміст міцвот, все рівно їх варто виконувати, адже цим людина виконує волю Бога, слова якого незмінні у віках. Ортодокси завжди ходять у головних уборах, їх звичним одягом є чорне довгополе вбрання, довгі волосся (пейси). Крайні ультраортодокси повністю заперечують сучасне життя, гостро критикують поведінку “невірних” людей та народів. Зрозуміло, що переважна більшість ортодоксів проживає у Ізраїлі. Реформістський напрям − виник у XVIII ст. Він сприймає традицію як живу реальність, що розвивається залежно від історичних обставин. Головним в іудаїзмі вони бачать не Тору і Талмуд, а Союз Бога з обраним народом, практику «ходити перед Богом» − бути морально чистим. Реформатори не надають важливого значення положенням Талмуду, сінагоги називають храмами, святкування суботи часто переноситься на неділю. Вони чекають приходу Месії та загального воскресіння. Існують і такі секуляризовані ультрареформісти, які взагалі видозмінюють цю релігію виключаючи з неї головне –Бога. Для них іудейство це національно-культурне явище, етнічна спільнота і головним є зберегти саме її, і саме у цьому збереженні народу Божого вони бачать справжній іудаїзм. У США існує, навіть, синагога атеїстів. Взагалі Америка на сьогодні є центром реформованого іудаїзму. Консервативний напрям − виник у ХІХ ст. Він перебуває між двома іншими. Він зберігає обряди, але по новому тлумачить Закон, намагаючись пов`язати його з сучасністю. Консерваторів можна назвати поміркованими реформістами. Хасидизм (хасид — побожний, благочестивий; прибічник, послідовник) − містичне відгалуження іудаїзму, що виникло на території України у першій половині XVIII ст. як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії. Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скорочено Бешт; *1700—†1760), що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі; він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через інших «праведних» людей, так званих цадиків. Хасиди концентрують увагу на релігійних переживаннях. Ознакою праведності, каяття й молитви мають бути радість, захоплення, любов. Вони вірять, що через самозбудження можна досягнути ясновидіння, чудодіяння, пророкування, чути голос Бога. Будучи реформаторським рухом, хасидизм виступив проти формалізації релігії, відмовився від крайностей ритуалізації, аскетизму, спростив поряд молитов. Кабала − містичний напрям в іудаїзмі, що виник у XII ст. В ньому реалізується намагання містично поєднатися з огом і Всесвітом. Питання для самоконтролю:
Проблемні ситуації:
Реферати:
Література:
Розділ 3.: Світові релігії |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам... Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань... |
| Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
Методичні рекомендації для самостійної роботи з вивчення дисципліни... Завідувач кафедри фінансів Одеського державного аграрного університету к е н., доцент Макуха С. М |
| Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання Економічний аналіз. Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційний... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 2-го КУРСУ ОКР «БАКАЛАВР» Косьмій М. М., Мельник П. В., Острогляд О. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Методичні рекомендації для написання курсових... |
ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
| Навчальна програма Навчальна програма з дисципліни “Статистика” призначена для студентів 3,4 курсу денної та заочної форм навчання галузі знань 0305... |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Робоча навчальна програма курсу “Релігієзнавство” складена на основі ОПП підготовки бакалаврів галузей знань за напрямом 0305 ”Економіка... |