|
|
Скачати 0.99 Mb.
|
29 Реальність така, що Росія була і є абсолютно відсталою країною. Це фактично ресурсний додаток до західного світу. Так було півстоліття тому, і так є сьогодні. І Україна є частиною цього цивілізаційного маргінесу. Росія абсолютно не продукує нічого з того, що могло б бути конкурентоспроможним у західному світі – ні в економічній, ні в технологічній, ні в суто інтелектуальній площині. В університеті Лос-Анджелеса проведені цікаві розрахунки: виявляється, чим ближчий зв’язок мала країна Східної Європи з Росією, тим довше їй доведеться йти до рівня розвитку найбідніших (!) країн Старого Континенту. Яка тому причина? Генеалогія цієї відсталості – надзвичайно складне питання, що йде у глибину віків. Одним з визначальних чинників є релігія. Чому, наприклад, згідно з теорією Макса Вебера, найрозвинутіші в економічному плані країни – це країни протестантські? Тому що у протестантизмі сформувалася система цінностей, що вчить людину мати велику відповідальність перед собою, перед суспільством, перед родиною, перед роботою, а врешті-решт – перед Богом. Важить також чинник розімкненості культури. Європейська культура народжується в Середземномор’ї, де завжди існував динамічний обмін між народами знанням, цінностями, досвідом. Замкнені культури – а російська культура драматично замкнена щодо світу, це культура-цензор, яка боїться зовнішніх впливів, – приречені на ентропію. Звідси цікаві геополітичні теорії сучасності. Наприклад, Семюел Хантінґтон зазначав: «Ми перебуваємо у дуже складному становищі. З одного боку, бачимо структуровану «Європу батьківщин», а з другого – на нас насувається безформна «територія Чінґісхана». І між ними триває війна – на тілі України і коштом українського суспільства. «Сутичка цивілізацій» висловлює думку про те, що кордони демократичного світу збігаються з кордонами західного християнства. А візантійсько-російську модель він фактично пов’язує з ісламом як дві форми фундаменталістської релігії. І твердить, що в цьому православно-ісламському континуумі не можуть пустити коріння демократичні інститути. А розлом між цими двома світами проходить через Україну. Подібні аналізи потребують вивчення й усвідомлення – спершу на рівні фахівців, а потім на рівні суспільства і насамперед молоді. Суспільство має знати хоча б у першому наближенні інтерпретаційні схеми щодо сучасної цивілізації. Це необхідно для усвідомлення свого місця у світі, для пошуку оптимальних шляхів розвитку країни. Оксана Пахльовська 30 - Тату, - кричить Оська, - а нам тут поліцейський честь віддав за рубль! - Переплатили, переплатили! - регоче батько. - Поліцейська честь і п’ятака не варта. Л. Кассіль „Кондуїт і Швамбранія” Діти люблять похвалитися один перед одним мамою чи татом – хто ким працює, хто скільки заробляє. Сергій Міхалков навіть написав про це вірш – «А що у вас?». Пам’ятаєте його знаменитий примирливий висновок: «Мамы разные нужны. Мамы разные важны?» Однак у часи створення цього вірша не існувало Державної податкової адміністрації України. А якби була... Уявіть собі, що дитина хвалиться однокласникам: „У мене мама – податківець”. Тоді друга запитує: „А чому твоя мама нічого не знає? Бо моя мама – бухгалтер, і вона каже, що податківці самі не знають, як виконувати Податковий кодекс, і взагалі нічого не можуть пояснити про податкові новації.” Як роз’яснити наївній маленькій істоті дорослі реалії життя? Не почнеш же розповідати, що мама насправді і сама лається на ідіотські інструкції, що присилають згори. Не зізнаєшся ж у тому, що за не таку вже й велику зарплатню мама погоджується виставляти себе дурепою перед людьми, які приходять здавати звіти. А якщо й зізнаєшся, то чи зможе після такого пояснення дитина пишатися власними батьками... Багато є дитячих питань, на які не так легко відповісти. Брати Капранови Короткий словник стилістичних термінів Алегорія (іносказання) – образ, у якому зображення має переносне значення; вираження ідеї в предметному образі: лисиця — хитрість, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво. Алітерація – стилістичний прийом повторення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками приголосних звуків з метою створення звукового образу або фону: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (І. Франко). Ампліфікація – нагромадження кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму Вітчизну топтати не дам кривавим, підступним і злим ворогам (М. Бажан). Анаколуф (непослідовність) – стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, зміщення конструкцій, порушення синтаксичних зв’язків. Анафора – стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзацу... Анафора буває звукова, лексична, морфемна, синтаксична. Анахронізми – слова і словосполучення, перенесені з однієї епохи в іншу: Мені снилося, що я в рясі, бородатий, довгогривий... Опиняюся на лаві з сквері біля університету, витягаю з кишені номер «Футболу», намагаюсь читати (Ю.Івакін). Анепіфора, або кільце строфи – стилістична фігура, в якій певна синтаксична одиниця (речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець. Антитеза (протиставлення) – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі антитези лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна): Рання пташка росу п’є, а пізня — сльозу ллє. Антифразис – стилістична фігура, яка будується на вживанні слова в протилежному значенні: страшенно люблю. Антономазія (найменування по-іншому) - стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Т. Шевченка); Великий Каменяр (про І. Франка). Апокопа (відсікання) – скорочення слів у результаті випускання звуків (розм. мо замість може). Арготизми – слова умовної говірки певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи - стилістичні засоби для створення ефекту потайного мовного відокремлення: Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, хоч ставреників накурляю (Г. Хоткевич). Архаїзми – застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику – стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів: Возвеличу малих отих рабів німих... (Т. Шевченко); І все рече, рече... (Остап Вишня). Асиндетон – стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко). Асонанс – прийом фоностилістики, що полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на городі опудало горобців перепудило. Афоризм – короткий влучний вислів, який у стислій, зручній для запам’ятовування формі подає глибоку думку: Караюсь, мучуся... але не каюсь! (Т. Шевченко). Варваризми – стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою (варваризми оформляються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки): alma mater, фрау, мадам, візаві, сябри. Включення — стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом. Вульгаризми – стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають за межами літературної норми: пика, жерти, здихати, гарикати. Вчення про три стилі — гармонійна стилістична система, яку започаткували Цицерон, Квінтіліан та ін., в Україні — Феофан Прокопович, в Росії — Михайло Ломоносов: стиль простий (низький) – ощадливий, ясний, скромний, позбавлений тропів, потребує слів невишуканих, комунікативних, поширений у буденному житті; стиль високий (піднесений) – багатий, насичений тропами і фігурами, стандартно відпрацьований, призначений для святкових промов і високого чину; стиль середній (поміркований) – позбавлений крайностей низького і високого. Ритори вважали його ідеалом доброї мови, мірою такту. Гіпербола (перебільшення) – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Я цар царів. Я сонця син могутній (Леся Українка). Градація (поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура певної будови, в якій кожна наступна частина посилює (або послаблює), нагнітає смислове чи емоційно-експресивне значення. В результаті зростає стилістичний ефект висловлення і враження від нього. Градація буває висхідна, за якої стилістичний ефект збільшується, наростає і посилюється значення з додаванням кожного наступного компонента фігури: Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар). Градація низхідна, навпаки, характеризується з кожною наступною частиною зменшенням значення, спаданням стилістичного ефекту і враження від нього: На майдані пил спадає. Замовкає річ. Вечір. Ніч (П. Тичина). Гротеск – поетичний прийом зумисного спотворення або змішування контрастів: трагічного і комічного, доброго та злого, реального і фантастичного. Демінутиви – назви суфіксальних утворень із семантикою зменшуваності, емоційної оцінності, інтимності: спатоньки, їстоньки, дівулька. Діалектизми – стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів — носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів). Евфемізми – пом’якшувальні назви грубих явищ, уникнення слів із неприємним забарвленням: вигадуєте (замість брешете), заглядає у чарку (замість п’яниця). Евфонія – милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін. Екзотизми (етнографізми) – маловживані іншомовні слова, що позначають назви реалій із життя інших народів і вживаються як стилістичний засіб для створення особливого місцевого колориту: паранджа, аул, фазенда. Експресивний стиль — це різновид мови, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності людини. Експресивність адгерентна – інтенсивна виразність мовного знака, що сформувалася тільки у певному контексті, ситуації, умовах, а не в основному словниковому значенні: Мушу випити келих до краю полиновий мед самоти; сплітаю вірші з нервів пасма, як перший пелюсток весни; крізь золото остання просинь цілує сонний краєвид; ще вабить в синь співуча далеч зітханням теплої землі (Є. Маланюк). Експресивність – семантико-стилістична властивість мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивована, що забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту. Експресивність інгерентна – експресивність, що внутрішньо притаманна мовному знаку, є його постійною і невід’ємною ознакою в будь-яких ситуативно-контекстних умовах: Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на захід сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі, і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили сонного в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет в саду і в полі (О. Довженко). Ядро лексичного значення (інтенсіонал) слова любив уже несе в собі експресивність. Експресія – інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови. Еліпс – відсутність передбачуваного слова, в якому немає потреби і без якого фігура є лаконічнішою, динамічнішою, виразнішою: Людині — все людське на цій непокірній землі (М. Рильський). Емотивний – синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій – афектів. Епанафора – композиційний стик, що являє собою конструкцію, в якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній. Епітет – троп, образне означення переважно метафоричного характеру, що підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного: щасливі береги, демон огнеокий, весна-царівна, слова ніжносяйні, медові уста (О. Олесь). Епіфора (повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих самих елементів у кінці кожного паралельного рядка. Жаргонізм – слово розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів: бублик (кермо), тачка (таксі), пиляти (важко їхати), свічка (вертикально вдарений м’яч), ляп (груба помилка). Замовчування – обірване речення. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Цією фігурою послуговуються для передачі напруженого психологічного стану мовця: А там... а там... сину, сину! Та й не доказала (Т. Шевченко). Звертання риторичне - звертання не розраховане а відповідь, бо в ролі об’єкта таких звертань, крім назв людей, виступають назви всіх інших живих істот, імена історичних осіб, назви явищ природи, будь-яких абстрактних та конкретних понять. Риторичні звертання є стилістичним засобом для емоційно напруженого зображення подій, для вироблення в читача чи слухача певного ставлення до зображуваного. Звуконаслідувальні слова, ономатопея – стилістичний засіб у художніх текстах для відтворення звукових ситуацій, створення акустичного фону і звукових образів. Наприклад: Цок-цок, цок-цок... — за небокрай козацький кінь прудкий (Л. Ротач). Інверсія (перестановка) – стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб підкреслити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення. Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) – це така системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців. Ідеостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відображає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх. Історизми – слова, які вийшли з ужитку у зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять – стилістичні засоби (лексеми), що використовуються в художніх текстах для відтворення колориту епохи, індивідуалізації мови персонажів, у науково-історичній літературі як номінації колишніх реалій: урядник, війт, кошовий, волость, ятаган, КДБ. |
|
ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної... Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]... |
Методичні рекомендації по вивченню дисципліни “Основи теорії кіл”... Для її якісного засвоєння в умовах заочної та дистанційної форм навчання необхідно зважити на ряд специфічних моментів, зокрема |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліні "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБЮНИЦТВА"... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Організація виробництва" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл., доцент... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ та завдання контрольних робіт для студентів... Автори: Губачова О. М. – доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “ СТАТИСТИКА” для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Cтатистика” для студентів 2 курсу заочної форми навчання (Укл ст викладач кафедри прикладної... |
|
ПРОГРАМА, МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ І КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ... Програма, методичні вказівки, і контрольні завдання з дисципліни “Основи екології” для студентів всіх спеціальностей заочної форми... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |