|
|
Скачати 0.99 Mb.
|
4 ...Планета одержує мізерну частину тепла, і жодні наземні геліоустановки тут не допоможуть: майже все випромінювання витікає у простір, розбігається по безконечних радіусах, оминаючи планету. Отже, хай промені “зчепляться” у світловий джгут - так зчеплюються промені лазерів. Незвичне, навіть дивне вирішення: для цього Сонце потрібно “освітити” пучком елементарних часток, який правитиме за конічне дзеркало, за екран, що накопичує тепло, не даючи йому розсіюватися. Все, що потрапить у конус, прийде до планети, частки, ніби маленькі лінзи, посилатимуть фотони лише в одному напрямку, до Землі. Схоже це на те, коли б до хмари піднесли велетенську воронку, і живодайний дощ, що потрапив у неї, відвели по трубах у водосховище або в обмілілу річку. Наше світило теж хмара. Розжарена хмара, що посилає благодатні фотонні дощі. Джгут сонячних променів - найкращий подарунок планеті, надра якої усе ж вичерпні. Енергії буде навіть забагато, адже десятимільярдна частина сонячного диска здатна дати тепла більше, ніж одержує Земля. Отже, треба правильно вибрати потужність та форму пучка елементарних часток, який управляє енергією, а надлишок променів зловити дзеркалом і відправити в атмосферу, в космос чи розсіяти в морському просторі. Були Земля Королеви Мод, Берег Принца Олафа, Берег Принцеси Марти, Земля Гранта, нині був Берег Сонця. ...Тайфун нагадує воронку. Або веретено. Звичайно, якщо спостерігати із супутника. Веретено урагану розкручується все стрімкіше, втягуючи в свою орбіту тисячі тонн води, пилу, повітря. В центрі тайфуну його ядро. Ця вільна від хмар зона пониженого тиску так і називається - око бурі. Хмари стягуються до нього швидкими нитями, але всередину проникнути неспроможні, ніби алмазна стіна відділяє їх від ядра. Обертання Землі відхиляє тайфун, змушує його описувати параболу. Поступово в центр урагану проникає клоччя туману; море, вивергнувши хвилі, наче зітхання, помалу вгамовується. В кінцевому підсумку Сонце народжує тайфуни. І, народжені сонцем, вони, можливо, найкраще засвідчують про його невичерпну могутність. Володимир Щербаков 5 Гуде, дрижить дзвін монастирський, луна так і йде. Вилазять з «корпусів» жінки, чоловіки. У чім тільки немає! У лаптях, черевиках, керсетах, балахонах якихсь. І всі такі задоволені, раді; гомонять, хрестяться, сунуть до церкви. Виходить і Кривенко Петро. Сумний-сумний він. Що йому робить? Куди йому йти? Так уже остогидло вдавати з себе теж богомольця, раба божого. Лазь до церкви, хрестись, ставай навколішки. А все чого? Щоб тільки було прихилиться куди, переночувать де було. Сонце височенько уже. Мигтить, палає у небі. Бані на церквах і собі так сяють. Липи ось на чайну посхилялись; здорові, кучеряві стоять. Птаство так виспівує в гіллю. Вітерець шарудить. А булками як пахне! Ех, та й смачно ж! — Завернув до чайної Петро. — Ху, хай ще дзвонить. — Сів на лавці під чайною, сидить. Та й їсти ж!.. Ліг не вечерявши вчора. А їсти ж... Уніс був чернець у цебрі зливків якихсь: усе вмісті — і юшка, і борщ, странники ж і те розхапали. От торботряси чортові! Ложка в кожного, а не ложка, то чашечка, — гребе, заливається. Подививсь тільки. Що ж? П’ятірнею зачепиш? Погибелі немає на вас! Дивиться на прочан. Є і дівчата: ідуть он. Та й гарні ж! Русяві усе. Та в якому рябому, червоному. Ач, як роззирають, усміхаються. Щасливі! Походять це вони, поговіють, та й з богом спокійні собі. А він... Йому не те в голові. Он там, за огорожею кам’яною, високою, торохтить, гуде. Туди він приїхав. Місця приїхав шукать. І от... витирає кутки тут ось більш тижня уже. Та й довго це ще так буде? Тинявсь по городу вчора, позавчора, годі. Тільки ноги набив та ботинки... старі й так, трюхлі, а то ще й дужче об камінь понівечив. Що ж ти? Куди ти підеш місця того шукати, кого спитаєш, про віщо? Та й їсти ж таки! В животі аж пищики грають. І се доведеться говіть, аж поки трапезна одчиниться, як аж служення одійде. Добре, що хоч трапезна тут є. Хоча в їй і ласощі! Качани з капусти посічені, буряки. Ну, та все ж... ложку, другу упхнеш у живіт. Ото хіба тільки як не похопишся в двері. Народу-таки! Скоро ось уже й почнуть захоплювать місця біля входу. Кожне жить хоче. А таке є... кривороте, безносе. Еге. Іти в церкву. Передзвонилось уже. Іде. Біля крамнички ось, де продають хрести, книжечки, іконки, чернець один сміттячко замітає мітлою. Такий сам... круглолиценький, борідка русявенька. Странник один учора попрохав хліба у його, і дав. Аж два окрайчики виніс. Видно, добрий. І дивиться не сердито якось. Чи не попрохать би й собі? — Кахикнув Петро, підходе. — Батюшка! — почав до ченця. — Так охляв... їй-бо... Благословіть хлібця кусочок! — усміхнувсь, як той странник учора. Дивиться чернець на його — на піджак йому потертий, рудий, на молоде обличчя, безвусе, на невеличкий вузлик у руці. Насупив брови. Архип Тесленко 6 На межі розлого-кучерявої Полтавщини з замріяною Слобожанщиною, над старовинним шляхом, в неглибокій улоговині між двома пагорбками притулився невеличкий хуторець. Хаток так на тридцятеро. Хатки там були убогі, обшарпані, з невеличкими подвір’ями, а за хатками ні тобі огороду, ні тобі саду-винограду. Так ото, як улітку, то стирчать біля хатини з півдесятка соняшників, та ще попідвіконню — один-два рожеві кущі, а там, де треба було бути садочкові, — там бовваніла або вишня, або дика грушка, або кислиця... Не дуже ревли в тому хуторі корови, не іржали коні, та й свиней небагато калюжилося по ковбанях на неширокій хутірській вуличці, не куріла там вечорами, ідучи з паші, овеча отара, — а так мекне десь під повіткою одна-однісінька овечка, та п по тому. Не густо було там і курей... Убогенькі хазяї жили на тому хуторі, і як він, той хутір, називався у волосних реєстрах, не знати, а так серед околишнього люду мав він не дуже, сказати, пишну назву: Злидні. «Де живете?» — «На Злиднях!» «Куди йдете?» — «На Злидні». Понад самим шляхом біля того хутора верба росла, стара-стара верба, розлога та кучерява, до стовбура тієї верби, під невеличким залізним дашком, було прибито ікону Охтирської божої катері, біля верби вкопано в землю невеличку лаву. І завжди влітку на тій лаві під вербою сидів товстий патлатий монах у рясі, підперезаний чорним лакованим череском. На голові в монаха стирчала гостроверха скуфейка, а в руці він держав якийсь такий святий пристрій: паличка, на паличці із засмальцьованої парчі калитка, а біля калитки невеличкий дзвоник. І чи йде, чи їде хто тим шляхом повз вербу, монах підводився з лави і простягав руку з тим пристроєм: — Дзелень-дзелень-дзелень! Пожертвуйте, православнії, на ліпоту храму божого монастирського! І православнії іноді жертвували. Кидали в засмальцьовану парчеву калитку горьовані шаги, копійки та сьомаки, осіняючи себе широким хрестом з низьким поклоном Охтирській божій матері. Товстий патлатий монах кивав головою й гугнявим тенорком виголошував: — Да спасеть вас пресвятая богородиця! А потім приспівував: — То-о-обі, го-о-спо-о-о-ди! Недалеко, верстов за десять від того хутірця, на мальовничій горі, над чудесною річкою був монастир чоловічий. Ото від того монастиря під вербою біля хутора і сидів монах. Остап Вишня 7 Я народився в іншу епоху, в іншій державі. Ще не чути було технічного прогресу і «повстання мас». Волинське село Сільце Горохівського повіту жило своїм спонтанним життям за польської влади, яка не мала влади над людиною. Селянин долав споконвічний опір землі - ногами, конем, плугом... Напругою рук - всією сім’єю. Зрідка тишу села тривожила «чортопхайка». І десь через сусідні села проходив потяг з Луцька на Львів - мало хто мав з ним справу. Пам’ятаю правічний спокій полів. Холодні роси на ранкових і вечірніх травах... Різдвяні замети снігів... Вільний вітер - без гуркоту й диму (але як це мучило і поривало в інший світ!). Життя людини ділилось на три періоди: хрестини, весілля, похорон. Час - на пори року і свята (тижні і дні до Різдва, у Великий піст, перед Великоднем чи після Великодня, перед Пречистою, перед Спасом), але над видимою тишею села в повітрі щось діялось. Над моєю головою (великою, круглою, стриженою під драбинку) потріскували голубі іскри ідеалізму й офірности. Була своя хата з великим садком. Своя з діда-прадіда земля. Свій хліб. Навіть свій ліс. Якось зимового вечора, саме на Андрія, батько (звали його Ліксандр) зайшов з морозу в хату, не розпрягаючи коней, і мама йому сказала: «Батьку, а у нас є хлопчик». «Добре, - відказав батько, - я йому морг лісу купив». Цей ліс синів на обрії, манив у далечінь, але я з ним так і не зустрівся... Я був п’ятий, найменший у сім’ї, і скільки сягає пам’ять, завжди було ясно, що старші будуть господарями, а найменший «піде вчитись». У цьому було щось святкове. Взагалі чекання свята, прагнення животворити, оберегти і творити свято визначає мій життєвий стиль. Євген Сверстюк 8 Мова йтиме про вирваних з коренем, національно неприкаяних і збайдужілих, позбавлених спадку традиції дітей жорстокого віку - дітей імперії. Імперія постіндустріяльної епохи - це нонсенс, це глушіння життя в ім’я мертвої химери, в середині якої – «мертві душі». Переступ священного дару життя вів до культу насильства, а там уже дорога до екологічної катастрофи. Бездомний перестав цінувати дім, пролетар втратив дбайливість господаря, байдужий перестав уболівати за всі живі творіння любови - і тут ідейний нігілізм у моральному підґрунті зійшовся з побутовим БЛАТНИМ нігілізмом. Верхи і низи сходяться - в наступі на вигасаючі в сирості й сірості острівці людського ідеалізму. Байдужість і апатія - це вигасле багаття життя, ентропія, перетворення найціннішого людського - на сирий матеріял, над яким знов треба працювати віками. Єдина ідея, яка бродить у болоті апатії - імперська ідея: вона відповідає своєю гігантоманією на голод невиробленої душі. Вона ніби звільняється від конкретної любови, від конкретного піклування, від культури, що живиться конкретною працею століть, в поті чола... Прискорене виродження і профанація ховаються за нові назви. Колись Московія, маючи погану репутацію в Европі, змінила свою назву на Русь. Концтабір змінював свої назви на лагер, потім - учрєждєніє. Від самого початку користь і страх перейменовано на вірність і ідейність. Отже, блудний син одразу міг скласти екзамен на моральну стійкість. Гіпноза імперії стала синонімом офіційного патріотизму. Безрідний імперський шовінізм мав усі переваги перед росіянином з розвинутим почуттям національної гідности: гідність заважає. Блудний син став позитивним героєм часу. Але відкриття дверей на дорогу деморалізації - це ще не все. Масова депортація людей з України за майновою ознакою... Масові арешти за релігійною, національною чи моральною ознакою... Масова русифікація в армії і на виробництві... Зрештою, масові розстріли за спробу самозахисту словом... Євген Сверстюк 9 Друже! У тебе є багато друзів серед інших шарів людності і навіть серед багатьох поетів. Це симпатичні люди, але здебільшого дуже наївні і уявляють тебе день і ніч із молотком і косою. Інші навіть думають, що ти спиш із трактором, а коли їм кажуть, що це дурниця — вони лаються словом: занепадники й богем’ярі. Ці лайки здебільшого падають на голови письменників Вільної Академії Пролетарської Літератури, а коротко — "Вапліте". Але за що? — За те, що вони висміюють таких "золотих оптимістів" і гадають, що ти така ж людина, як і всі, з руками, ногами, головою і ротом, яким ти жуєш свій хліб і п’єш свою пляшку пива — одним словом, гадають, що як розумна людина, ти любиш правдиве слово і не читаєш дурниць, де між чотирма римами сказано, що ти святий і тебе давно слід поставити під скло на божниці. Ми вже два роки б’ємося з такою халтурою і вживаємо всіх сил, щоб дати для цього путящу книжку, де б не пахло ладаном, ні словоблудієм і де б ти міг знайти багато цікавих для себе речей. Почитавши ці рядки, ти, звичайно, не повіриш нам і скажеш: ви видаєте векселі, а де ваша ґарантія? Тоді ми кажемо: хіба тобі невідомо, що Вапліте завжди чесно і акуратно виплачувало свої векселі? Ти людина культурна, і невже ти ніколи не чув про поета, якого, крім руської, перекладають на польську, французьку, чеську, єврейську і німецьку мови. Невже ти ніколи не чув про Павла Тичину, що цей автор всесоюзного і європейського масштабу є членом Вапліте і творець тих пісень, що їх щоразу співає гордість нашої Республіки капеля "Думка"? Ти справедливо скажеш на це: одна ластівка ще не робить весни; але ж з свого боку ми теж справедливо відзначимо, що: хіба це не ти, друже, з таким захопленням біг до театру, де йдуть — "97", "Любов і дим", "Яблуневий полон", "Комуна в степах" — одним словом, хіба своїми оплесками ти не вітаєш т. т. М. Куліша і І. Дніпровського, що є членами Вапліте? Ти завжди з зацікавленням стежиш за оголошеннями театрів — і напевно з жагою чекаєш побачити нову п’єсу автора "97". Куліша — "Народний Малахій". Так, вона швидко піде в Харківському Держтеатрі "Березіль" і одночасно буде друкуватися, у журналі Вільної Академії Пролетарської Літератури — "Вапліте", де разом з нею ти можеш почитати прекрасний новий роман "Вальдшнепи" Миколи Хвильового, якого ти вже давно знаєш і любиш. — І це все? — запитаєш ти. — О, зовсім не все: коли ти хочеш і маєш час і охоту, ми можемо порадити тобі зайти в кіно, коли там буде демонструватися картина "Звенигора" і, ми певні, ти переконаєшся, що це перший радянський революційний фільм, де тебе і діло рук твоїх показано не в сахариновій юшці — а таким як ти єсть і таким як є — знаряддя і наслідки твоєї праці. Зле те, що то сам не поцікавився взяти до рук і перевірити на свій власний розум: що пишуть члени Вапліте у своїх книжках. Ти повинен виправити цю помилку. Як культурна людина, ти повинен стежити за молодим революційним мистецтвом, а щоб бути в курсі справ, ти повинен читати журнал Вапліте, де, крім вищезазначених письменників, беруть участь найкращі спеціялісти в галузі кіна, архітектури, музики, малярства, графіки, а також публіцистики і критики. Микола Хвильовий 10 Чорні ґрати розпанахали небо. Червоно-рожеве воно тянуло, манило. Спішили білі лебеді-хмарки. За сонцем пливли радість, надії — за обрій. В камері розіслала свої ризи тоска. Чорні ґрати розпанахали душу. По вулиці: Анонс... Гастролі... Алегрі... — плакати... плакати... А в камері — кліщі, "гицеля" защемили душу як затравлену собаку. Рука в’їлась в холодні ґрати... Тихше! Тихше! Сонце сідало. Над містом, наче хтось тягнув за кінець сиву намітку, плазував туман. У ньому народжувавсь вечірній присмерк. Так волоклася тоска. Отарою збились громади будинків, вилупивши темні вікна-баньки лякливо, а над ними знялась церква-агітатор, блискаючи банями, вишкирилась дзвонами на далекий захід; благословляла високим хрестом. Он міст... Он театр... Он степи. Он-он, радість... А он вартовий. Кричить плакатами культура. Загорілись огні Нарбудинку. Затанцювали звуки оркестру. Лавиною посунули люди, веселі, уквітчані, раді. Сито попискували дами, похихикували кавалери. Панни, як гуси, крутили задом, кавалери галіфе. Сьогодні, вчора, позавчора вели, гнали — начиняли тюрму. Вони ж читали "анонси", дивились, тикали пальцями й сміялись. Дивились з огидою. Цокотів шосем візник, а з карети віється од шляпи перо. Вітер крутив ним. Обганяв авто, у ньому надуті пики. Все рухалось, бігло, спішило, не спішило, сміялось... А захід, мов залитий кров’ю, жеврів і помалу блід. По ґраті бігла блощиця, вона теж спішила. Хотіла й бігла. Мов зітхання землі, тяжким придушеним стогоном зривалась далека канонада. Кралась жуть. За нею повзли радість, надії, заволочені вогким туманом. Іван Багряний |
|
ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної... Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]... |
Методичні рекомендації по вивченню дисципліни “Основи теорії кіл”... Для її якісного засвоєння в умовах заочної та дистанційної форм навчання необхідно зважити на ряд специфічних моментів, зокрема |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліні "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБЮНИЦТВА"... Навчально-методичний комплекс з дисципліні "Організація виробництва" для студентів IV курсу заочної форм навчання / Укл., доцент... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ та завдання контрольних робіт для студентів... Автори: Губачова О. М. – доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “ СТАТИСТИКА” для студентів... Навчально-методичний комплекс з дисципліни “Cтатистика” для студентів 2 курсу заочної форми навчання (Укл ст викладач кафедри прикладної... |
|
ПРОГРАМА, МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ І КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ... Програма, методичні вказівки, і контрольні завдання з дисципліни “Основи екології” для студентів всіх спеціальностей заочної форми... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |