|
|
Скачати 1.81 Mb.
|
ГОЛОСУ ВИСОТА – допустиме поширення звукових можливостей голосу, розвинення діапазону вгору та вниз. Довідка: Г.в. залежить від частоти коливань голосових зв’язок (чим частіші коливальні рухи, тим вище голос, і навпаки), а частота коливань корелює з їхньою довжиною, товщиною, силою натягу (чим товщі та довші, чим менш напружені, тим нижче звук голосу, і навпаки). Дітям притаманні вищі голоси. Високий дитячий голос називають дискантом, низький – альтом. ГОЛОСУ ЗАКРИТИЙ ЗВУК – звук, який виникає під час промовляння, внаслідок стиснутої малорухомої артикуляції. ГОЛОСУ МОДУЛЯЦІЯ – зміни висоти голосу, пов’язані з інтонацією. Довідка: За значного зниження слуху у дітей Г.м. може бути порушена, що негативно позначається на виразності мовлення, робить його монотонним. ГОЛОСУ МУТАЦІЯ – виникає внаслідок змін в голосовому апараті і в організмі в цілому під впливом вікової ендокринної перебудови, яка виникає в період статевого дозрівання. Довідка: У хлопчиків Г.м. відбувається в 14-15, у дівчаток – у 13-14 років і пов’язана зі швидким ростом гортані. У хлопчиків голосові зв’язки подовжуються на 6 – 10 мм, тобто на 2/3 довжини, а у дівчаток на 3 - 5 мм, тобто на 1/3. Тому у хлопчиків відбувається більш різко. У них окремі частини голосового апарату розвиваються дисгармонійно. Внаслідок цього спостерігається диплофонія (біотональність), тобто швидке чергування високого та низького тонів, які можуть різнитися на цілу октаву. У більшості випадків (у нормі) Г.м. відбувається достатньо спокійно і через деякий час голос підлітка переходить у голос чоловіка – тенор, бас, барітон. ГОЛОСУ МУТАЦІЯ ПАТАЛОГІ́ЧНА – загальна назва різних форм паталогічного протікання мутації голосу, внаслідок чого виникає цілий ряд факторів, що спричиняють фізичні чи психічні розлади у дітей. Довідк: Г.м.п. може бути зумовлений ендокринними порушеннями чи недодержанням гігієни голосу під час мутації (напр., паління, вживання спиртних напоїв, заняття співом тощо). ГОЛОСУ РЕГІ́СТР – група своєрідних звуків, що залежать від тембру, напруження та висоти голосу. ГОЛОСУ РОЗЛАДИ – відсутність чи порушення фонації. Довідка: З точки зору якості Г.р. поділяють на групи порушення висоти голосу, порушення сили голосу, порушення тембру голосу, відсутність голосу (див. АФОНІЯ); за причиною виникнення розрізняють на функціональні (див. АФОНІЯ, ГОЛОСУ МУТАЦІЯ ПАТАЛОГІЧНА, ДИСТОНІЯ, РИНОФОНІЯ, ФОНАСТЕНІЯ) та органічні (див. АФОНІЯ, ГОЛОС ЛАРІНГОЕКТОМІРОВАНИХ, ДИСТОНІЯ, РИНОФОНІЯ). ГОЛОСУ СИЛА – вміння робити голос тихо, середньо, голосно. Довідка: Г.с. залежить від амплітуди коливання голосових зв’язок (чим вона більше, тим сильніший голос, і навпаки). Значний вплив на силу голосу мають резонаторні порожнини, що є його підсилювачем. ГОЛОСУ ТЕМБР – забарвлення, якість звуку, що визначається відносною силою додаткових тонів (часткових звуків – обертонів). Довідка: У процесі вимовляння голосних і дзвінких приголосних у глотці утворюється практично однаковий звук, але додавання посилених обертонів (формант) надає йому характерного, тембрального забарвлення, різного для різних звуків мовлення, що дає змогу розрізнювати їх на слух. Форманти виникають унаслідок резонансу глотки та ротової порожнини, змінюються залежно від положення язика у процесі артикуляції певного звука мовлення. ГОРТАННИЙ ЗВУК – звук, що утворюється в голосовій щілині зближенням чи змиканням голосових складок; схожий на немузичний шум. ГОРТАНІ ВИСТУП – виступаюча вперед верхня частина щитовидного хряща, що образує підвищення на передній поверхні шиї. ГОРТАНЬ – орган дихання та голосоутворення. ГУБА ЗАЯЧА – див. РОЗЩІЛИНА ГУБИ ТА ПІДНЕБІННЯ . ГУБИ – органи, які обмежують вільні краї ротової щілини; складаються зі шкіри, кругового м’язу рота та слизової оболонки; розрізняють верхню та нижню. ГУБНІ́ ЗВУКИ – приголосні звуки, що утворюються за допомогою губ; сюди відносять і лабіалізовані голосні. ГУБНО-ГУБНІ́ ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ – див. БІЛАБІАЛЬНІ ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ. ГУБНО-ЗУБНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ ЗВУК – щілинний звук, що артикулюється неповним зближенням нижньої губи з верхніми зубами: [в], [ф]. ГУГНЯВІСТЬ – недостатнє чи зайве резонування в носовій порожнині під час мовлення. Довідка: Г. буває при розщілинах губи та піднебіння (див. РОЗЩІЛИНА ГУБИ ТА ПІДНЕБІННЯ, РИНОЛАЛІЯ). ГУСТЕ ПРИДИХАННЯ – гортанне придихання. ГУЧНІСТЬ ЗВУКУ – величина слухового відчуття, що залежить від інтенсивності звуку та його частоти. Довідка: Г.з. залежить від рівня звукового тиску та чистоти сигналу. При незмінній частоті Г.з. збільшується зі збільшенням звукового тиску. При незмінному звуковому тиску найбільшу гучність мають звуки в діапазоні 1000 – 6000 Гц. На практиці частіше використовується поняття рівні гучності звуку – це величина, що дорівнює рівню звукового тиску (в децибелах) чистого тону частою 1000 Гц такої ж гучності, як і заданий звук (при порівнянні на слух). Одиниця рівня гучності звуку – фон. Д ДВОГУБНИЙ – див. БІЛАБІАЛЬНИЙ. ДЕНТАЛЬНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – зубний приголосний. ДЕНТО-ЛАБІАЛЬНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – губно-зубний приголосний. ДЗВІНКІ́ ПРИГОЛОСНІ – шумні приголосні, які вимовляються за участю голосу: [б], [в], [г], [ґ], [д], [з], [ж], [дж], [дз], [л], [м], [р], [ц]. Довідка: Д.п. відрізняються більш слабкою артикуляцією, ніж співвідносні глухі приголосні. ДЗВІ́НКІСТЬ – резонанс, який виникає внаслідок коливань голосових зв’язок. ДИСФАГІ́Я – розлад ковтання. ДИСФОНІ́Я – розлад голосоутворення, коли голос зберігається, але стає неповноцінним – хриплим, слабким, вібруючим, фальцетним, неприємним на слух. Довідка: Для Д. характерно переривання голосу кашлем, больовими відчуттями при розмові. Причини Д. можуть бути органічного та функціонального характеру. Органічні причини: хронічні ларингіти, парези та паралічі гортані, видалення пухлин тощо. Функціональні причини: гостра респіраторна вірусна інфекція, грип, дифтерія, сильні перенапруження голосу. Поновлення голосу потребує ліквідації основного захворювання і проведення фонопедичних занять. ДИФТОНГ – сполучення двох голосних – складового та нескладового в одному складі. ДИФТОНГ НЕСПРАВЖНІЙ – в українській мові сполучення голосних звуків з [j] в якості другого елементу, який при видозміненні розпадається (напр., «грай» – «граю»). ДИХАННЯ – 1) сукупність процесів, що здійснюються завдяки функціям органів та систем, які забезпечують надходження до організму кисню з оточуючого середовища, використання його у біологічному окисленні і видаленні його з організму у вигляді продукту окислення – вуглекислого газу; 2) сукупність дихальних рухів (вдих, видих). ДИХАННЯ ГРУДНЕ – дихання, що здійснюється за рахунок скорочення зовнішніх та внутрішніх міжреберних м’язів. ДИХАННЯ ДІАФРАГМАЛЬНЕ – дихання, яке здійснюється за рахунок скорочення діафрагми та черевних м’язів. ДИХАННЯ МОВЛЕННЄВЕ – дихання в процесі мовлення. Довідка: Д. м. є основою голосоутворення, формування мовленнєвих звуків та мелодії. Дихальні рухи (вдих, видих) відбуваються у певній послідовності й регулюються дихальним центром довгастого мозку. Д.м. відрізняється від звичайного дихання більш швидким вдихом та уповільненим видихом (час видиху у 7-8 разів довший за час вдиху), значним збільшенням дихального об’єму переважно ротовим типом. Кількість дихальних рухів за хвилину зменшується в 3-4 рази, а витрата повітря при вимові мовленнєвої фрази становить 1500-2000 куб. см (це в 3-4 рази більше за кількість повітря, що потрібно при спокійному диханні). Внаслідок порушення іннервації дихальних м’язів ушкоджується мовленнєве дихання, що є одним із симптомів ДИЗАРТРІЇ. У дітей із РІНОЛАЛІЄЮ порушене Д.м., про що свідчить скорочений неекономний видих, який розходиться через рот та носові ходи при незрощенні чи вкороченні піднебіння. Порушення Д.м. спостерігається при різновидах ТАХІЛАЛІЇ (БАТТАРИЗМІ та ПОЛТЕРНІ), а також при ЗАЇКУВАННІ, коли порушуються кірково-підкоркові зв’язки ЦНС. ДОРСАЛЬНІ ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ – звуки, в утворенні яких приймає участь спинка язика. ДРИЖАЧІ ЗВУКИ – див. ВІБРАНТИ. Е ЕКСПЛОЗИВНИЙ ЗВУК – див. ВИБУХОВИЙ ЗВУК. ЕКСПЛОЗІ́Я – вибух при артикулюванні змичних приголосних. ЕЛЕКТРОМІОГРАФІ́Я – метод дослідження голосового апарату, за допомогою якого отримують дані про функції зовнішніх і внутрішніх м’язів гортані. ЕПІГЛОТТА́ЛЬНИЙ – щілинний (фрикативний) приголосний, що утворюється тертям повітря об напряжений надгортанник, який наближається до голосової щілини. З ЗАЯЧА ГУБА – див. РОЗЩІЛИНА ГУБИ ТА ПІДНЕБІННЯ. ЗАДНЬОПІДНЕБІ́ННИЙ – звук, який утворюється підйомом задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння або до задньої частини твердого піднебіння. ЗВУК – коливальний рух частин пружного середовища, що розповсюджується у вигляді хвиль та сприймається органами слуху. Довідка: Людське вухо сприймає звук частотою від 16 до 20000 Гц; при тканинній провідності до 22500 Гц. ЗВУК МОВЛЕННЯ – членороздільний елемент промовляння, що утворюється за допомогою мовленнєвих органів. ЗВУКОВИМОВА – процес творення мовленнєвих звуків. ЗВУКОНАСЛІ́ДУВАННЯ – умовне відтворення звуків природи і звучань, якими супроводжуються деякі процеси (сміх, свист тощо). ЗМИЧНО-ВИБУХОВИЙ – див. ВИБУХОВИЙ ЗВУК. ЗМИЧНО-ПРОХІДНИЙ – див. БОКОВИЙ ЗВУК. ЗМИЧНО-ЩІЛИННИЙ – див. АФРИКАТА. ЗМИЧНИЙ – за артикуляційною класифікацією тип приголосних звуків, що виділяється за способом утворення; приголосний, при вимові якого має місце змичка органів артикуляції на шляху видихуваного струму повітря. Довідка: Змичні приголосні поділяються на вибухові (змично-вибухові) та африкати (змично-щілинні) в залежності від засобу розкриття змички – швидкого, миттєвого – щодо утворення вибухових та повільного, поступового щодо утворення африкат, у яких після змички слідує щілинна фаза (див. АФРИКАТА, ВИБУХОВИЙ ЗВУК, ФРИКАТИВНИЙ). ЗУБИ – утворення, переважно із твердої тканини, що розташовані у ротовій порожнині, призначені для подрібнення їжі, а також для утворення деяких звуків мовлення. ЗУБНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – звук, який утворюється рухом кінчика язика та передніми зубами. І ІМПЛОЗІ́Я – перша фаза артикуляції змичного приголосного. ІНТЕРДЕНТАЛЬНИЙ ЗВУК – див. МІЖЗУБНИЙ ЗВУК. ІНТОНАЦІЯ – складний комплекс просодичних елементів мовлення, що складаються з мелодики, ритму, інтенсивності, акцентної будови, тембру, темпу голосу та логічного наголосу. Довідка: І. є важливою частиною для формування виразного мовлення: фонетично організовує мовленнєвий процес, встановлює між частинами фрази смислові відношення, надає фразі розповідального, питального, окличного значення, дає змогу висловлювати різні почуття. К КІНЕСТЕЗІ́Ї МОВЛЕННЄВІ – відчуття положення та переміщення органів артикуляційного апарату, які беруть участь у мовленнєвому творенні. КІНЕСТЕТИЧНІ ВІДЧУТТЯ – відчуття руху і положення окремих органів та частин тіла. Довідка: Спричиняється подразненням особливих механічних рецепторів, розміщених у м’язах, суглобах, сухожиллях, зв’язках. К.в. мають винятково важливе значення для орієнтації людини в об’єктивному світі. КОРІНЬ ЯЗИКА – задня частина язика, що звернута до глотки. Л ЛАБІАЛІЗАЦІЯ – засіб промовляння звуків, який характеризується округленням або вип’ячуванням губ вперед. ЛАБІАЛІЗОВАНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – приголосний видозмінений у напрямку зниження резонаторного тону (близько до голосного [у]). ЛАБІАЛЬНИЙ – губний. ЛАБІО-ВЕЛЯРНИЙ – задньоязична (велярна) артикуляція з лабіалізацією. ЛАБІО-ДЕНТАЛЬНИЙ – губно-зубний – щілинний звук за типом [ф], [в]. ЛАРИНГ- – складова частина складних слів, що означає «стосовно гортані». ЛАРИНГОПЛЕГІ́Я – параліч гортані. ЛАРИНГОСПАЗМ – раптовий судомний спазм м’язів гортані (в тому числі голосових складок), який викликає повне закриття голосової щілини. М МАКРОГЕНІ́Я – аномалія розвитку: занадто велика нижня щелепа. МАКРОГЛОСІ́Я – гіпертрофія (розростання) м’язів язика, рідкісна уроджена аномалія. Довідка: Великий м’ясистий язик заповнює всю порожнину рота, а іноді не вміщується в ній і виступає назовні між зубами. При М. спостерігаються значні вади вимови. МЕМБРАНА – в логопедії – сполучнотканинна перетинка гортані. МІЖЗУБНИЙ ЗВУК – 1) апікальний (див. АПІКАЛЬНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ ЗВУК) плоскощільовий приголосний, артикуляція якого складається з утворення довгої щілини між кінчиком язика і зубами; 2) змичний приголосний, який утворюється кінчиком язика та краєм верхніх зубів. МІКРОГЛОСІ́Я – вроджений недорозвиток язика, малий язик. МІКРОГНОТІ́Я – аномалія розвитку: малі розміри верхньої щелепи. МІКРОФОНІ́Я – слабкість голосу. Довідка: М. виникає при порушенні тонусу м’язів голосового апарату. МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ – система органів, що бере участь в утворенні звуків мовлення. Довідка: У цій системі розрізняють периферичні та центральні відділи. Центральний відділ М.а. знаходиться у головному мозку і складається з кіркових центрів, підкоркових вузлів, провідних шляхів та ядер відповідних нервів (див. МОВНІ ЗОНИ). До складу периферичного М. а. входять органи голосоутворення, дихання та артикулювання. МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ ПЕРИФЕРИЧНИЙ – відділ мовленнєвого апарату, що складає систему органів артикуляції, яка бере участь в утворенні звуків мовлення. Довідка: М. а. п. складається з трьох основних частин: 1) легені та трахеї; 2) гортань з голосовими складками; 3) ряд порожнин, які розташовані вище голосових складок (частина гортані, глотка, порожнини носа і рота); утворення звуків мовлення відбувається під час видиху. МОВЛЕННЄВИЙ ЗВУК – акустичний ефект від комплексу артикуляційних рухів, що формує звукову оболонку значимих одиниць мовлення. МОВЛЕННЄВИЙ РЕЗОНАТОР – надгортанні порожнини, що беруть участь в утворенні звуків мовлення. Довідка: В залежності від того, яке положення займають язик, губи, м’яке піднебіння, у надгортанних порожнинах виникають та посилюються коливання різної частоти та інтенсивності, внаслідок чого звуки мовлення представляють собою складні утворення, що виникають у результаті накладення акустичних характеристик надгортанних порожнин на акустичні характеристики джерела звуку; (див. РЕЗОНАТОРНІ ПОРОЖНИНИ). М’ЯЗИ ГОРТАНІ – м’язи, що забезпечують рух гортані вгору та вниз, наближення і переміщення в бік голосових зв’язок, їх натяжіння та коливання. М’ЯКИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – 1) звук, до артикуляції якого приєднується палаталізація; 2) приголосний, що вимовляється з малою напругою. М’ЯКОПІДНЕБІ́ННИЙ – утворюється внаслідок підняття задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння чи до задньої частини твердого піднебіння (див. ЗАДНЬОПІДНЕБІННИЙ ЗВУК, ВЕЛЯРНИЙ ЗВУК). Н НАДГОРТАННИК – хрящ гортані. Довідка: Являє собою пластинку, розташовану нижче коріння язика, що закриває вхід до гортані під час ковтання. НАЗАЛЬНИЙ – той, що відноситься до носу чи його порожнини. НАПІВЛАБІАЛІЗОВАНИЙ ПРИГОЛОСНИЙ – приголосний, який характеризується неповним утворенням лабіалізації, тобто неповним здійсненням змін у напрямку [у]. |
|
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського... На базі Вінницького обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів “Промінь” |
УКРАЇНИ Природничо-гуманітарний ННІ Кафедра історії і політології... України. Для зручності користування, весь матеріал довідника розміщений окремими блоками відповідно до модульно-рейтингової системи... |
|
ЦЕНТР У 45 Українська мова: Словник-довідник. — Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. — 144 с |
ПЛАН РОБОТИ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОЦНТ та КОР НА 2013 РІК м. Миколаїв, 2012 ... |
|
ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ЗАНЯТЬ З ІНФОРМАТИКИ... В статті висвітлюються особливості розробки та впровадження програми занятть з інформатики в Волинському центрі соціальної реабілітації... |
Довідка Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації... Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів Коломийської районної ради» |
|
Довідка Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації... Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів Коломийської районної ради» |
КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ІКТ ... |
|
«09» серпня 2012 р м. Миколаїв №203 Про порядок організації та проведення службової підготовки з особовим складом підрозділів ТУ МНС України у Миколаївській області... |
ЧОПСЬКА МИТНИЦЯ Довідник: Порядок митного оформлення товарів та речей громадян // Укладач Дорофеєва Л. М. – м. Ужгород, Видавництво УжНУ «Говерла».... |