Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та


НазваКонспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та
Сторінка1/21
Дата20.03.2013
Розмір3.07 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Фізика > Конспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

А.Є. Ачкасов, В.І. Пашков, І.А. Ачкасов

Конспект лекцій з дисциплін

«Цивільна оборона»

та

«Безпека життєдіяльності та цивільна оборона»

для студентів та слухачів другої вищої освіти, які навчаються

на факультеті післядипломної освіти і заочного навчання

(спеціальності «Менеджмент організацій» «Економіка підприємства»,

«Облік і аудит», «Електротехнічні системи електроспоживання»)

– ХНАМГ – 2009

Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та «Безпека життєдіяль-ності та цивільна оборона» для студентів та слухачів другої вищої освіти, які навчаються на факультеті післядипломної освіти і заочного навчання (спеціальності «Менеджмент організацій» «Економіка підприємства», «Облік і аудит», «Електро-технічні системи електроспоживання») / Авт.: Ачкасов А.Є., Пашков В.І., Ачка-сов І.А. – Харків: ХНАМГ, 2009. – 211 с.

Автори: А.Є. Ачкасов, В.І. Пашков, І.А. Ачкасов

Рецензент: д.е.н., проф. Б.М. Коржик

Рекомендовано кафедрою «Економіка і управління будівництвом і міським госпо-дарством» факультету післядипломної освіти і заочного навчання, протокол № 1 від 28 серпня 2009 року

© Ачкасов А.Є., Пашков В.І., Ачкасов І.А., ХНАМГ, 2009
Зміст

Стор. Лекція № 1. Вступ ………………………………………………………..……… 4

Модуль 1. Теоретичні основи цивільної оборони ………………………….… 17 Блок 1.1. Лекція № 2. Законодавство України про цивільну оборону …….. 17

Модуль 2. Завдання цивільної оборони ………………………………….……. 30

Блок 2.1. Лекція № 3. Захист населення від зброї масового

ураження супротивника …………………………………………… 30

Блок 2.2. Лекція № 4. Підготовка об’єктів народного господарства до усталеної роботи в умовах воєнного часу й проведення ряту-вальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у вогнищах ураження (зараження) і в районах стихійних лих ……....……….. 59

Модуль 3. Характеристика вогнищ ураження (зараження) …………………. 70 Блок 3.1. Лекція № 5. Ядерна зброя ………………………………………… 70

Модуль 4. Вогнища хімічного і бактеріологічного заражень ………….…… 94 Блок 4.1. Лекція № 6. Дія хімічної зброї ……………………………………. 94 Блок 4.2. Лекція № 7. Бактеріологічна зброя …………………...…………. 119

Модуль 5. Правила поведінки і дії населення при загрозі нападу

супротивника і за сигналами цивільної оборони ……….……… 131 Блок 5.1. Лекція № 8. Сигнали ЦО населенню при виникненні

загрози нападу противника ……………………………………… 131

Модуль 6. Прилади радіаційної і хімічної розвідки ………………………... 140
Блок 6.1. Лекція № 9. Прилади радіаційної розвідки …………………….. 140
Блок 6.2. Лекція № 10. Прилади хімічної розвідки …………………… 172

Модуль 7. Медична допомога потерпілим та знезаражування одягу і

місцевості ………………………………………………………… 182

Блок 7.1. Лекція № 11. Медична допомога

Блок 7.2. Лекція № 12. Сутність знезаражування і організація його

проведення ……………………………….………………………. 198

3

Лекція № 1. Вступ

План

  1. Історія розвитку й етапи формування світового цивільного захисту

  2. Історія розвитку системи цивільного захисту в Україні

  3. Роль, місце ЦО у загальній системі оборонних заходів

1. Історія розвитку й етапи формування системи цивільного захисту

Подорожуючи Ломбардією, громадянин Швейцарії Анрі Дюнан, 24 червня 1859 року знаходився в місті Сольферіно. У цей день тут сталася битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька часів цієї битви були вбиті або поранені близько 40000 чоловік. Побачивши жахливу картину наслідків битви і оцінивши неможливість силам санітарних підрозділів, надати своєчасну методичну допомогу пораненим, Анрі Дюнан звернувся до людей, які жили в ближніх селах, і разом з ними взяв безпосередню участь в наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення в Швейцарію Анрі Дюнан написав книгу «Спогади про Сольферіно» і розіслав її політичним діячам та європейським монархам. Зміст цієї книги мав великий резонанс.

У той час в Женеві існувало добродійне товариство, президентом якого був Густав Муаньє. Він був дуже стурбований подіями в Сольферіно, і під цим вра-женням запропонував Дюнану зустрітися з іншими людьми й обговорити ці події. У результаті зустрічі була створена комісія з 5 чоловік, куди ввійшли Муаньє, Дюнан, генерал Дюфур, доктор Лії Аппія і Теодор Монуар. 17 лютого 1863 р. цією комісією був створений «Міжнародний Комітет допомоги пора-неним», який пізніше був перетворений в «Міжнародний комітет червоного хреста» (МКЧХ). Завдяки наполегливості й цілеспрямованості комісії вдалося в 1864 р. переконати швейцарський уряд зібрати міжнародну Конференцію, в якій взяли участь дванадцять країн. Реальним результатом Конференції стало підпи-сання «Конвенції про поліпшення долі поранених в діючих арміях».

Перша Женевська конвенція, підписана в 1864 р., поклала початок міжна-

4

родному гуманітарному праву.

У 1899 р. в Гаазі була підписана конвенція, яка розширила принципи Женев-ської конвенції 1864 р. відносно війни на морі.

У 1906 р. Положення конвенції були вдосконалені й доповнені.

У 1907 р. ІV Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів (воїнів, бійців, які брали участь у бойових діях), і некомбатантів (осіб, які не беруть участь в бойових діях, але забезпечують армію, до них відносяться військові артисти, інтенданти та ін.). За цією Конвенцією комбатантів і некомбатантів беруть у полон. Їм привласнюється і забезпечується статус військовополонених, вони користуються особливим положенням у полоні. Ці три конвенції були підтверд-жені й розширені в 1929 р.

Друга світова війна (1939-1945 рр), бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах – в Європі, Азії, й Африці, втягнула у стан війни 61 країну з насе-ленням 1 млрд. чоловік, тобто 75% усього населення Землі на той час.

Людські втарти в тій війні становили 50 млн чоловік. Від бойових дій і фашистського терору тільки в Європі загинуло більше 40 млн людей. Найбільші втрати понесли СРСР – більше 27 млн, Німеччина – 13 млн, Польща – 6 млн, Японія – 2,5 млн, Франція – більше 600 тис., США – 405тис., Англія – 375 тис. чоловік.

У полоні загинуло понад 1 млн радянських воїнів. Велетенськими були і матеріальні втрати, в СРСР вони становили 2 трлн. 600 млрд карбованців.

Величезні втрати в тій війні змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі.

24 жовтня 1945 р. була заснована Організація Об’єднаних націй (ООН) 10.12.1949 р. ООН прийняла Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці». 12 серпня 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції, в яких ООН зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації:

5

  1. «Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях».

  2. «Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли кора-бельну аварію у складі збройних сил на морі».

  3. «Про поводження з військовополоненими».

  4. «Про захист цивільного населення під час війни».

МКЧХ, як ініціатор міжнародного гуманітарного права в 1963 р., дійшов до висновку, що Женевські конференції 1949 р., зберігаючи своє значення, стали недостатніми в умовах сучасної війни. Тому комітет запропонував проекти двох додаткових Протоколів, які обговорювалися на різних рівнях протягом 10 років. У 1969 р. в Стамбулі міжнародна конференція Червоного Хреста надала МКЧХ офіційний мандат. З цього часу юристи МКЧХ отримали можливість почати під-готовчу роботу, результатом якої було прийняття в липні 1977 р. в Женеві пред-ставниками 102 країн на дипломатичній конференції Додаткових Протоколів Женевських конвенцій 1949 р., які були підписані від імені СРСР у Берні в 1977 р. і ратифіковані Верховною Радою СРСР 4 серпня 1989 р. Вимоги цих Протоколів зобов’язані виконуватись:

а) під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол № 1);

б) під час неміжнародних збройних конфліктів (Протокол № 2).
Починаючи з цього часу, ці тексти стали загальним надбанням, на які можна

покластися у певних обставинах і які необхідно знати як фахівцям, так і всьому цивільному населенню.

За основу в Женевських конвенціях береться принцип поваги до людської особистості й людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, не дієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини – потрібно по-важати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд. Через додаткові протоколи цей захист поширюється на кожну особу, яка постраждала через збройний конфлікт.

У випадку взяття в полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога кожен з противників повинен надавати їм такий догляд, як і власним пораненим.

6

Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього опізнання та констатування смерті після, якщо це можливо, медичного огляду.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями повинне ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинне допускати актів насильства до них. Цивільним особам дозво-ляється підбирати й оглядати поранених і хворих без різниці між ними, через що вони не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам слід надавати підтримку в їхніх діях.

Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, й комбатанти зобов’я-зані утримуватися від нападу на цивільне населення і цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські конвенції і Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний з цих документів має свої повноваження і сфери застосування.

2. Історія розвитку системи цивільного захисту в Україні

Уперше можливість дезорганізації тилу з’явилася в роки світової війни 1914-1918 рр., коли в ході воєнних дій знайшла застосування бойова авіація, здатна наносити удари по населених пунктах у тилу противника. Ця обставина викли-кала необхідність організації захисту великих міст від ударів з повітря. Поряд з активними заходами протиповітряної оборони, здійснюваної військами, до участі в заходах, покликаних забезпечити захист населення і промислових підприємств від нападу з повітря і швидку ліквідацію наслідків авіаційних нальотів, почали залучати населення. Це привело до створення систем місцевої протиповітряної оборони, що спирається на мирне населення міст.

Місцева протиповітряна оборона (МППО) в 1918-1932 рр. У Радянському Союзі фундамент цивільної оборони – до 1961 р. вона на-зивалася місцевою протиповітряною обороною (МППО) – почав закладатися в перші ж роки встановлення Радянської влади. Перші заходи з МППО були здій-

7

снені в Петрограді в березні 1918 р. після першого повітряного бомбардування міста німецькою авіацією. До участі в заходах МППО в роки громадянської війни залучалися жителі ряду інших великих міст, коли виникала загроза повітряних нальотів.

Спираючи на досвід громадянської війни і зростаюче військове значення авіації, Радянський уряд, починаючи з 1925 р. видав ряд постанов, спрямованих на створення і зміцнення протиповітряної оборони країни. У 1925 р. Рада Народних Комісарів (РНК) СРСР видала постанову «Про заходи протиповітряної оборони при будівлях у 500-кілометровій прикордонній смузі». У межах цієї зони, обумов-леної радіусом дій бойової авіації того часу, пропонувалося в ході нового будів-ництва здійснювати відповідні інженерно-технічні заходи щодо захисту населення й об’єктів народного господарства.

У 1926 р. Рада Праці й Оборони СРСР (РПО СРСР) видала постанову, що зобов’язувала проведення заходів з протиповітряної оборони на залізницях у межах загрозливої зони. Зокрема, при залізничних станціях повинні були будува-тися пункти і створюватися спеціальні формування противоповітряного і проти-хімічного захисту.

У 1927 р. Радою Праці й Оборони була видана постанова «Про організацію повітряно-хімічної оборони території Союзу РСР». Відповідно до цієї постанови територія країни була розділена на прикордонну зону і тил. Усі міста в прикор-донній зоні стали іменуватися містами-пунктами ППО. Загальне керівництво за-ходами з ППО було покладено на Наркомат у військових і морських справах. У тому ж році РПО СРСР доручив Наркомату у військових і морських справах ство-рити спеціальні курси з підготовки керівних кадрів з повітряно-хімічної оборони для цивільних наркоматів. Такі курси були створені в Москві, Ленінграді, Баку, Києві й Мінську.

У затвердженому в 1928 р. Наркомом у військових і морських справах першому Положенні про протиповітряну оборону СРСР було записано, що проти-повітряна оборона має своїм призначенням захист Союзу РСР від повітряних нападів з використанням для цієї мети сил і засобів, що належать як військовому,

8

так і цивільним відомствам і відповідним суспільним оборонним організаціям. У зв’язку з такою постановкою питання виникла необхідність організації навчання населення захисту від повітряного і хімічного нападу. Виконанням цього завдання займалися головним чином Осоавіахім і Товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ССЧХ і ЧП), які охопили навчанням сотні тисяч активістів місцевої протиповітряної оборони.

Масова підготовка населення з протиповітряної оборони і протихімічного захисту дозволила створити до 1932 р. понад 3 тис. добровільних формувань МППО. Більше 3,5 мільйони чоловік було забезпечено протигазами; для укриття населення в загрозливій зоні було підготовлено кілька тисяч бомбосховищ і газосховищ. Про-водилися заходи щодо світломаскування міст і створення швидкодіючої системи оповіщення населення про загрозу нападу.

Таким чином, необхідні організаційні й матеріальні передумови для ство-рення єдиної загальнодержавної системи місцевої протиповітряної оборони в країні до 1932 р., були створені. Тим часом швидке зростання можливостей бойової авіації щодо нанесення ударів по об’єктах глибокого тилу потребувало подальшого удосконалення організації захисту населення і народного господарства.

Місцева протиповітряна оборона (МППО) в 1932-1941 рр.

4 жовтня 1932 р. Рада Народних Комісарів затвердила нове Положення про протиповітряну оборону Союзу РСР, відповідно до якого місцева протипо-вітряна оборона була виділена в самостійну складову частину всієї системи проти-повітряної оборони Радянської держави. З цієї дати прийнято відраховувати початок існування загальносоюзної МППО, спадкоємницею якої стала Цивільна оборона СРСР.

Основними завданнями МППО були: попередження населення про загрозу нападу з повітря й оповіщення про миновании погрози; здійснення маскування населених пунктів і об’єктів народного господарства від нападу з повітря (особ-ливо світломаскування); ліквідація наслідків нападу з повітря, у тому числі і з застосуванням отруйних речовин; підготовка бомбосховищ і газосховищ для насе-лення; організація першої медичної і лікарської допомоги потерпілим у результаті

9

нападу з повітря; надання ветеринарної допомоги постраждалій тварині; підтримка суспільного порядку і забезпечення дотримання режиму, встановленого органами влади і МППО в загрозливих районах. Виконання всіх цих завдань передбачалося силами й засобами місцевих органів влади й об’єктів народного господарства. Цим визначалася і назва системи протиповітряної оборони.

Штаби, служби і формування МППО створювалися тільки в тих містах і на тих промислових об’єктах, які могли опинитися в радіусі дії авіації супро-тивника. У таких містах і на таких об’єктах заходи з протиповітряної оборони і протихімічного захисту проводилися в повному обсязі.

Організаційна структура МППО визначалася її завданнями. Оскільки вона була складовою частиною всієї системи протиповітряної оборони країни, загальне керівництво МППО здійснювалося Наркоматом у військових, і морських справах (з 1934 р. – Наркомат оборони СРСР), а в межах військових округів – їхнім коман-дуванням.

Для вирішення завдань МППО організовувалися відповідні сили – військові частини МППО, що підкорялися командуванню військових округів, і добровільні формування МППО: у міських районах – дільничні команди, на підприємствах – об’єктові команди, при домоуправліннях групи самозахисту. Формування МППО створювалися з розрахунку: 15 чоловік від 100-300 робітників і службовців – на підприємствах і в установах і від 200-500 чоловік жителів – при домоуправліннях. Дільничні команди складалися з різних спеціальних формувань, а групи самозахисту, як правило, із шести підрозділів: медичного, аварійно-відбудовного, протипожеж-ного захисту, охорони порядку і спостереження, дегазаційного й обслуговування об’єктів. Дільничні команди і групи самозахисту підкорялися начальнику відділення міліції.

Підготовка кадрів для МППО здійснювалася на спеціальних курсах МППО, а навчання населення – через мережу суспільних оборонних організацій.

З 1935 р. підготовка населення з протиповітряної оборони і протихімічного захисту здобуває ще більшого розмаху, зокрема були встановлені нормативи здачі на значок «Готовий до ППХО» (протиповітряної і протихімічної оборони). Під-

10

готовка населення удосконалювалася у складі добровільних формувань МППО.

Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 8 серпня 1935 р. підготовка насе-лення до здачі нормативів на значок «Готовий до ППХО» і організація формувань МППО були оголошені завданнями Осоавіахіму.

З метою удосконалення форм поширення санітарно-оборонних знань і на-вичок були введені нормативи комплексу «Готовий до санітарної оборони» (ГСО) – для дорослих і «Будь готовий до санітарної оборони» (БГСО) для школярів. Упро-вадження цих нормативів покладалося на комітети Товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Важливою віхою на шляху зміцнення МППО була постанова РНК СРСР від 20 червня 1937 р. «Про місцеву (цивільну) протиповітряну оборону Москви, Ленінграда, Баку і Києва», яка намітила ряд нових заходів для посилення місцевої протиповітряної оборони в цих містах, зокрема безпосереднє керівництво МППО в цих містах було покладено на місцеві органи влади – Ради депутатів трудящих, до складу виконкомів міських Рад цих міст були введені посади заступників голів виконкомів Рад депутатів трудящих з МППО.

Незадовго до початку Великої Вітчизняної війни було завершено створення і підготовка різних служб МППО: оповіщення і зв’язки, медико-санітарної, охорони порядку і безпеки, об’єктів, транспортної, торгівлі і громадського харчування, водопостачання і каналізації, відновлення будинків, доріг і мостів, світломаску-вання. Служби створювалися на базі відповідних підприємств і організацій, міських органів влади; у роботі їх брало участь широке коло фахівців, які мали у своєму розпорядженні значні матеріальні й технічні ресурси. До цього часу всі міські підприємства в загрозливій зоні були об’єктами місцевої протиповітряної оборони, на особливо важливих об’єктах були введені штатні посади заступників директорів підприємств з МППО.

Таким чином, до початку Великої Вітчизняної війни була виконана велика робота з підготовки населення і міст загрозливої зони до протиповітряної оборони і протихімічного захисту. Досить сказати, що все населення цієї зони мало уяв-лення про способи захисту від засобів нападу з повітря, для жителів міст була

11

накопичена велика кількість протигазів.

У зв’язку з місцевим характером діяльності органів і сил МПВО і необ-хідністю зосередити зусилля Наркомату оборони СРСР на підготовці Збройних Сил до війни, що наближалася до границь країни, постановою РНК СРСР від 7 жовтня 1940 р. керівництво МППО було передано Наркомату внутрішніх справ СРСР, у складі якого було створено Головне управління МППО.

Місцева протиповітряна оборона (МППО) в 1941-1945 рр.

22 червня 1941 р. усі штаби, служби й сили МППО були приведені в бойову готовність. Перші ж дні війни переконливо показали високу готовність системи МППО й одночасно розкрили в ній деякі недоліки, що швидко усувалися.

Важливу роль у мобілізації МППО на успішне вирішення завдань, що по-стали у зв’язку з нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз, зіграла постанова РНК СРСР від 2 липня 1941 р. «Про загальну обов’язкову підготовку населення до протиповітряної оборони». Відповідно до цієї постанови всі грома-дяни від 16 до 60 років повинні були, опанувати необхідними знаннями з МППО. Крім того, чоловіки від 16 до 60 років і жінки від 18 до 50 років були зобов’язані входити в групи самозахисту. Виконуючи вимоги партії й уряду, Міністерство внутрішніх справ СРСР 3 липня 1941 р. затвердило Положення про групи само-захисту житлових будинків, установ і підприємств. Важливу роль в активізації МППО зіграла промова І. В. Сталіна 3 липня 1941 р., в якій вказувалося на необ-хідність негайно « ... налагодити місцеву протиповітряну оборону».

МППО в роки війни стрімко набирала силу. Чисельність її формувань пере-вищила 6 млн. чоловік; дільничні формування були реорганізовані в міські військові частини МППО, число інженерно-протихімічних військових частин значно зросло.

Сили МППО успішно справилися зі своїм завданням в роки війни. Вони ліквідували наслідки більше 30 тис. нальотів фашистської авіації, запобігли в містах понад 32 тис. серйозних аварій на об’єктах народного господарства, зне-шкодили понад 430 тис. авіабомб і майже 2,5 млн. снарядів і мін. Зусиллями фор-мувань і частин МППО було ліквідовано 90 тис. загорянь і пожеж. Отже, у взаємодії з частинами Збройних Сил МППО внесла в роки війни істотний вклад у справу

12

захисту населення і народного господарства від нальотів фашистської авіації, у ряді випадків МППО брала участь у відображенні атак сухопутних частин против-ника на міста.

Місцева протиповітряна оборона (МППО) в 1945-1961 рр.

У післявоєнний період, спираючи на багатий досвід Великої Вітчизняної війни, МППО продовжувала удосконалюватися. Було введено в дію нове положення про місцеву протиповітряну оборону, в якому знайшов відображення весь пози-тивний досвід попередньої діяльності МППО. Були уточнені завдання й організа-ційна структура МППО.

Поява в арсеналі збройних сил США ядерної зброї і швидке нарощування її запасів змусило в 1956 р. знову переглянути організацію МППО. МППО була названа системою загальнодержавних заходів, здійснюваних з метою захисту населення від сучасних засобів ураження, створення умов, що забезпечують на-дійність роботи об’єктів народного господарства в умовах нападу з повітря, про-ведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт. Хоча ядерна зброя при цьому не називалася, але основні зусилля МППО були націлені на організацію захисту саме від неї.

На МППО покладалася відповідальність за організацію підготовки населення країни до протиповітряного, протиатомного, протихімічного і противобактеріо-логічного захисту. Начальником МППО був Міністр внутрішніх справ СРСР. На-чальниками МППО в союзних і автономних республіках були міністри внутрішніх справ, загальне керівництво проведенням заходів МППО було покладено на Ради міністрів союзних і автономних республік, а в областях, краях, містах і районах, у міністерствах і відомствах – на виконкоми Рад депутатів трудящих, міністерства і відомства.

Найбільш масовими силами МППО стали формування республіканських, крайових, обласних і районних служб МППО – загони, бригади, команди і т.д. У житлових масивах міст і селищ, як і раніше, передбачалося створення груп само-захисту. Були переглянуті способи захисту населення й об’єктів народного госпо-дарства.

13

Цивільна оборона СРСР у 1961-1991 рр.

Цивільна оборона (ЦО) являє собою систему загальнодержавних оборонних заходів, здійснюваних з метою захисту населення і народного господарства в надзвичайних ситуаціях (НС) мирного і воєнного часу, підвищення стійкості функці-онування об’єктів народного господарства, а також проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) при ліквідації наслідків стихійних лих, аварій (катастроф) і у вогнищах ураження.

Для організації робіт з ліквідації наслідків стихійних, лих, аварій (катастроф), забезпечення постійної готовності органів управління і сил для ведення цих робіт, а також для здійснення контролю за розробкою і реалізацією заходів для попе-редження НС у мирний час створюються Державна комісія Кабінету Міністрів СРСР з НС, комісії з надзвичайних ситуацій (КНС) при радмінах союзних республік, виконкомах крайових, обласних і міських Рад народних депутатів.

Вони працюють під керівництвом відповідних радянських органів, вище-стоящих КНС, а також урядових (державних) комісій, створюваних для розсліду-вання причин і ліквідації наслідків особливо великих аварій (катастроф) або сти-хійних лих.

Робота КНС організується у взаємодії з органами ЦО, МВС, КДБ, військового командування й організаціями державного нагляду і контролю. При них створюється постійний робочий орган на базі штабів і служб ЦО.

Рішення КНС під час НС є обов’язковими для виконання всіма організаціями і підприємствами, розташованими на відповідній території.

У 1992 р. Радянський Союз розпався і Українська республіка стала неза-лежною державою. Треба було видавати свої закони.

3 лютого 1993 р. було прийнято Закон України № 2974-12 «Про цивільну оборону України», згідно з яким у країні створювалася державна система органів управління і засобів захисту населення від наслідків НС техногенного, природного й воєнного характеру.

28 жовтня 1996 р. Указом Президента України було відкрито нову сторінку в розвитку Цивільної оборони України – утворено Міністерство України з питань

14

НС і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

3 серпня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1198 затверджено Положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техно-генного й природного характеру (ЄДС НС), яка мала завдання щодо запобігання і реагування НС мирного часу, але без залучення цивільного населення для захисту від наслідків НС.

Термін «Цивільна оборона» сприймається як система оборонних заходів держави щодо цивільного населення у повоєнний час. Зрозуміло, що назва є застарілою, якщо йдеться про мирний час. Виходить, що система з такою назвою повинна «оборонятися» від небезпечних хімічних речовин, землетрусів, зсувів і повеней та іншого «нападу». Керівництво МНС ініціювало прийняття Закону України № 1859-15 від 24.06.2004 р. «Про правові засади цивільного захисту». Цей Закон визначає правові й організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від НС техногенного, природного й військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний транспортний університет...
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Цивільна оборона» для студентів усіх спеціальностей (в рамках проведення педагогічного...
Класна година 5 клас
Мета. Ознайомлення учнів з поняттям «Цивільна Оборона»; з основними завданнями ЦО, з природними та техногенними явищами, їх характеристиками...
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ (ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА) УКРАЇНИ ТА ОСНОВИ ЇЇ ВЕДЕННЯ
Органи управління, аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи з навчальної дисципліни «Цивільна оборона» / укладачі: Г. М. Харамда, С. Т. Сусло,...
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Конспект лекцій Частина II Суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ
Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка