|
|
Скачати 2.79 Mb.
|
|
3. Новіти» адміністративна юстиція України: розвиток, структура та зміст Становлення в 1991 році України як незалежної держави ознаменувало початок епохи формування власної адміністративної юстиції. Цей період характеризується активним розвитком національного законодавства і адміністративної процесуальної науки. Настав якісно новий етап державного будівництва в Україні. Можна вважати, що формування сучасної адміністративної юстиції України розпочалося саме з проголошення її державного суверенітету, яке було здійснено шляхом прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України І 24 серпня 1991 року —Акта проголошення незалежності України6. Значення вказаних нормативно-правових актів для 1 Див.: Указ Презіщпума Верхові того Совста УССР от 12 апреля 1968 г. «О лорядке расем отре пня предложеинії, заявлений н жалоб граждан» (в редакшіп от 4 марта 1980 года) // Всдомосіп Верховного Совета УССР. — 1980 — № II, —Сі. 192. ' Див.: Веломоіли Верховною Сонета УССР. — 19Й4 — № 51 — Ст. 1123. 3 Див.: Ведомости Верховного Совеїа СССР. — [987. — № 26. —- Ст. 388. Бандурка О. М., Тищенко А/. М. Адміністративний процес Підручник — К.. 2002. — С. 272. 5 Відомості Верховної Ради УРСР, — І'Жі. — №31. — Сг. 429. 6 Відомосіі Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502. 26 Ґ. О. Попом пре н ко, А. Т. Коміюк, Р. С. Мельник, В. М. Бєвїєнко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАПИ 27 розвитку адміністративної юстиції полягало у тому, що Україна проголошувалась незалежною, самостійною демократичною державою, здатною на власний розсуд організовувати державне та громадське життя. Зокрема, державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Подальший розвиток адміністративної юстиції в Україні пов'язаний із прийняттям Верховною Радою України 28 квітня 1992 року Концепції судово-правової реформи в Україні1. Концепція передбачала послідовне здійснення низки правових і організаційних заходів, спрямованих на становлення і розвиток судової влади в Україні. Основною метою судово-правової реформи і формування судової гілки влади визначалась реорганізація судової системи, утворення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Слід визнати той факт, що Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Концепція судово-правової реформи в Україні створили лише передумови формування української адміністративної юстиції. Безпосередньо утворення сучасної моделі української адміністративної юстиції розпочалося з прийняттям 28 червня 1996 року Основного Закону України — Конституції України. Так, Основним Законом України вперше були визначені статус органів судової влади, особливості і принципи її організації. Усі ці положення мають безпосереднє відношення і до адміністративних судів, оскільки вони входять до загальної системи судів України. Оскільки адміністративні суди входять в систему судів України, то, безумовно, положення Конституції України регулюють питання, пов'язані Із організацією і діяльністю адміністративних судів. Зокрема, ст. 124 Конституції України визначено, шо судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України І судами загальної юрисдикції. Слід також відзначити, що, крім зазначеного поділу, судова влада в Україні організована також за принципами територі-альності І спеціалізації (ст. 125 Конституції України). Саме ці принципи покладені в основу організації судових органів України, у тому числі і адміністративних судів. Принципи тери-торіальності і спеціалізації дозволяють також визначити обсяг компетенції відповідної судової гілки, судової інстанції, конкретного суду. 1 Відомості Верховної Рили Укриши. — 1992. — № ЗО. — Ст. 426. Відповідно до принципу територІальностІ, суди в Україні створені з урахуванням її адміністративно-територіального устрою. Виходячи Із цього, адміністративні суди організовані в основних адміністративних одиницях України — Автономній Республіці Крим, обласних центрах І містах Із спеціальним статусом — Києві і Севастополі. Така побудова системи адміністративних судів гарантує спрощене звернення громадян за судовим захистом, а значить — швидкий і повний захист їх прав, свобод, інтересів. За принципом спеціалізації судова система України поділяється на суди загальної І спеціальної юрисдикції. Вказаний принцип, крім конституційного закріплення, визначений також в Законі України «Про судоустрій України» (ст.ст. З, 18, 19)'. Відтак, у відповідності із вказаними нормами, адміністративні суди належать до спеціалізованих судів. Призначення адміністративних судів полягає в кваліфікованому здійсненні правосуддя по правових спорах, які виникли внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Інших суб'єктів владних повноважень. Із викладеного випливає, шо Конституцією України передбачені вихідні засади організації адміністративних судів і адміністративного судочинства в Україні, тоді як Законом України «Про судоустрій України» — чітко визначені місце і роль адміністративних судів в судовій системі України. Слід зазначити, що хоча в Україні І вживалися певні заходи щодо організації адміністративної юстиції, однак на момент створення незалежної української держави, до 2007 року включно, повноцінної І функціональної адміністративної юстиції в Україні створено не було. Прийняття КАС України, яким закріплено значну кількість нових положень концептуального характеру, обумовило необхідність їх тлумачення, визначення сутності і особливостей змісту деяких процесуально-правових інститутів. Так, наприклад, створення адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції викликало необхідність розмежування підвідомчості публічно-правових спорів між адміністративними, господарськими і загальними судами. Вперше українським адміністративним процесуальним законодавством серед учасників адміністративного процесу передбачено суб'єкта владних повноважень. 1 Відомості Верховної Ради України. — 2002, — № 27-28. — Ст. 2К0. 28 Г. О. Пономареик-и, А. Т. Ііомзкж, Р. С Мельник. В. М. Бевзелко АДМІН1СТРАТИІША ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 29 Виходячи Із викладеного, для правильного сприйняття змісту вітчизняної адміністративної юстиції має сенс зупинитися на характеристиці основних Інститутів адміністративної юстиції України. До їх числа належать: — система адміністративних судів України; ■— законодавство, яке регулює здійснення адміністративної юстиції в Україні; ■— справа адміністративної юрисдикції; —■ адміністративний процес;
Система адміністративних судів України. Особливістю сучасної української адміністративної юстиції є тс, що адміністративно-правові спори розглядаються: а) загальними судами; б) спеціалізованими (господарськими та адміністративними) судами. Так, по 2005 рік деякі категорії справ адміністративно-правового характеру розглядались загальними місцевими судами за правилами цивільного судочинства, яке регулювалось Цивільним процесуальним кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки 1963 року. Зокрема, загальні суди розглядали адміністративно-правові спори, пов'язані із: І) виборчим процесом; 2) діями органів І посадових осіб щодо накладення адміністративних стягнень; 3) рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Крім загальних судів, частина адмІністративно-нравових спорів розглядається спеціалізованими судами — місцевими господарськими судами. Спочатку вказаними судами правосуддя в адміністративно-правові їх спорах здійснювалося за правилами Господарського процесуального кодексу України від б листопада 1991 року1. Із прийняттям КАС України" адмішетратішпо-лрзвові спори, однак вже за правилами цього кодексу, продовжували роз- 1 Відомосіі Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56. 2 Урядовці! к>р'ср. — 2005. — № 153-154. глядатися місцевими загальними і господарськими судами. Оскарження рішень таких судів щодо адміністративно-правових спорів також здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Остаточно система адміністративних судів України була визначена Указами Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 року' І «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 року2. Виходячи Із зазначених вище нормативних актів, адміністративна юстиція в Україні складається Із сукупності трьох основних судових Інстанцій. Першою судовою інстанцією в системі адміністративних судів є окружні адміністративні суди, які створюються в основних адміністративно-територіальних одиницях України — Автономній Республіці Крим, 24 обласних центрах, містах Києві та Севастополі. Отже, загалом в Україні нараховується 27 окружних адміністративних судів. Проте не всі окружні адміністративні суди розпочали виконання своїх основних функцій. Слід підкреслити також, що згідно зі ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», ст.ст. 18, 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам першої інстанції підсудні певні категорії адміністративних справ. Однак, як вже зазначалося раніше , такий розподіл компетенції не дає підстав включати місцеві загальні суди в систему адміністративних судів, оскільки, по-перше, законодавством (Закон України «Про судоустрій України») чітко визначено систему спеціалізованих судів, до якої місцеві загальні суди не входять. По-друге, у випадках, передбачених законом (ст. 18 КАС України), місцеві загальні суди здійснюють адміністративне правосуддя, однак лише для забезпечення зручного захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, гарантування доступності правосуддя в адміністративних спра- 1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 40. — Ст. 1856. 2 Урядовий кур'ср. — 2004. — № 224. Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навчальний посібник. — К„ 2006 — С. 19. ЗО Г. О. Пономиренко, А. Т. Коїтюк, Р. С. Мельник. В. М. Бсвзснко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 31 вах'. Але за принципами організації, змістом функціонування місцеві загальні суди ні в якому разі не можуть визнаватись спеціалізованими, адміністративними судами. Наприклад, третейські суди хоча й мають назву судового органу, але, виходячи із їх сутності та правового регулювання, до судової систем-и України не належать2. Завдання забезпечення законності і обгрунтованості прийнятих місцевими адміністративними судами постанов і ухвал розв'язують друга і третя судові інстанції системи адміністративних судів України. Другою судовою інстанцією в системі адміністративних судів України € апеляційні адміністративні суди. Повноваження апеляційного адміністративного суду поширюються не декілька областей України, що принципово відрізняє ці суди від загальних апеляційних судів, які створені та функціонують у межах однієї області. Всього в Україні нараховується 7 апеляційних адміністративних судів. Виший адміністративний суд України —третя судова інстанція, яка здійснює касаційний перегляд рішень місцевих і апеляційних адміністративних судів. Крім того, у ряді випадків, передбачених КАС України, Вищий адміністративний суд України (ст. 20) здійснює повноваження судів першої та апеляційної інстанцій. Наприклад, Виший адміністративний суд України як суд першої інстанції розглядає справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів чи всеукраїнського референдуму. Крім місцевих, апеляційних адміністративних судів та Вищого адміністративного суду України, деякі категорії адміністративних справ підвідомчі також Верховному Суду України, який переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами (ст. 235 КАС України). Вказані судові органи, а саме місцеві (окружні) адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Вищий суд України, Верховний Суд України, здійснюють правосуддя в адміністративних справах на підставі КАС України. Можна вважа- ' Кодекс адміністративною судочинства України: Науко во-тірактнчниП коментар / За ред, С. В. Ківалова. О. І. Харіпоиоііої / Ківалов С. В., Харитоно-ва О. І.. Паеенюк О. М._ Аракелян М. Р. та іп. — X., 2005. — С. 78. 2 Про третейські суди: Закон України від II травня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 35. — Сг. 412. ти, шо із прийняттям цього кодексу завершилося законодавче закріплення інституту адміністративної юстиції в Україні. Отже, система адміністративних судів в Україні організована по вертикалі на принципах територІальності і спеціалізації. Сучасне українське правосуддя в адміністративних справах здійснюється усіма існуючими судами загальної юрисдикції. Такий розподіл повноважень між різними судовими органами пояснюється єдиною причиною — відсутністю повноцінної функціональної системи адміністративних судів. Дійсно, як зазначалось раніше, законодавче закріплення системи адміністративних судів в Україні завершилось. Однак інших практичних заходів щодо організації української адміністративної юстиції вжито не було. Лише з 2006 року процес формування суддівського корпусу адміністративних судів відновився — були обрані чи призначені голови та судді деяких місцевих та апеляційних адміністративних судів'. Зазначений процес продовжувався І у 2007 році. Проте функціонувати почали далеко не всі апеляційні і окружні адміністративні суди. Відповідно до повідомлення Державної судової адміністрації України2, 2 квітня 2007 року свою діяльність розпочали: І) Донецький апеляційний адміністративний суд; 2) Київський апеляційний адміністративний суд; 3) Львівський апеляційний адміністративний суд; 4) Харківський апеляційний адміністративний суд. 16 квітня 2007 року почали функціонувати Дніпропетровський і Одеський апеляційні адміністративні суди. Як оголошено Державною судовою адміністрацією України, з 25 квітня, 21, 25 травня і 12 червня 2007 року починають діяльність, відповідно, Вінницький, Донецький, Харківський та Житомирський окружні адміністративні суди3. Отже, як ми бачимо, незважаючи на те, що процес формування адміністративних судів було розпочато у 2002-2004 роках, безпосередньо здійснювати правосуддя адміністративні суди, в особі Вищого адміністративного суду України, почали лише у 2005 році. Що ж до адміністративних судів нижчих інстанцій, то станом на 2007 рік було створено лише шість із 1 Вперше судді судів загальної юрисдикції призначаються на посаду указом Президента України. Повторно особа, яка обіЛмала посаду судді, може були обрана на ию ж посаду парламеїггом України бетсірошво. 2 Урядовий кур'єр. — 2007. — № 53. 3 Урядовий кур'ер. —- 2007. — № 74; Урядовий кур'ср. — 2007. — № 86. 32 Г. О. Пономлрснко, Л. Т. Комзюк, Р. С. Мельник, В. М. Ссвзсііко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 33 семи апеляційних адміністративних судів та 4 Із 27 окружних адміністративних судів. Відсутність в Україні повноцінної системи адміністративних судів і ускладненість здійснення ними правосуддя пояснюється низкою обставин: по-перше, браком якісного суддівського корпусу; по-друге, недостатністю приміщень для адміністративних судів. Показовим прикладом цієї обставини є той факт, що в 2005 році Вищий адміністративний суд України розміщувався у трьох різних приміщеннях, орендованих у державних органів; пО'іпретс, відсутністю достатнього фінансування та матеріально-технічного забезпечення, необхідних для організації і забезпечення діяльності адміністративних судів України. Аналогічно проблеми формування української адміністративної юстиції бачать І практикуючі юристи'. Так, неможливість здійснення правосуддя адміністративними судами пояснюється тим, що формування суспільних інституцій було розпочато «зверху». Із організацією Вищого адміністративного суду України не була запроваджена дієва система місцевих і апеляційних судів. Таким чином, в українській державі склалася ситуація, коли існував вищий спеціалізований суд без суддів і касаційна судова інстанція — без сформованої системи судів першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, в системі адміністративних судів України повноцінно функціонувала тільки вища адміністративно-судова інстанція —Вищий адміністративний суд України, Існуючий з 2002 — де-юре та з 2005 — де-факто. З початком роботи Вищого адміністративного суду України цим органом було вжито ряд заходів2, відображених у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від ЗІ березня 2006 року. Так, основну увагу було приділено формуванню суддівського корпусу і укомплектуванню апарату Вищого адміністративного суду України, розроблено і затверджено штатний розклад, проведено роботу щодо відбору кан- Куткоо О В Україні завершується процес формування снсісми адміністративнії* судів // Юридичний журнал. — 2005. — №> 9(39). — С. 88. Постанова Пленуму Вищою алміністраінвного суду України "Щодо стану роботи Вищого адміністративного сулу України та формування системи илмілістраііівіиіх судів" від ЗІ березня 2006 року // Бюлетень національної служби посередництва і примирення. — 2006. — Хї 8. ДИдатів на посади суддів Вищого адміністративного суду України. З метою розв'язання питань внутрішньої діяльності адміністративних судів в 2005 році Вищим адміністративним судом України створено і організовано діяльність органу суддівського самоврядування — ради суддів адміністративних судів. Із набуттям КАС України чинності Вищий адміністративний суд України розпочав свою основну діяльність — здійснення правосуддя. З вересня по грудень 2005 року до Вищого адміністративного суду України надійшло 14,7 тис. касаційних скарг, із яких лише 2,7 тис. (19 %) скарг передано суддям для розгляду. Крім того, Вищим адміністративним судом України на початку 2006 року забезпечено оперативний розгляд апеляційних скарг на рішення місцевих судів за позовами суб'єктів виборчого процесу до Центральної виборчої комісії. Разом із тим, як відзначається у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від ЗІ березня 2006 року, перед Вищим адміністративним судом України стоїть низка нерозв'язаних проблем, які негативно позначаються на виконанні адміністративними судами завдань, визначених Конституцією і законами України. Зокрема, нагального вирішення потребує питання визначення критеріїв розмежування юрисдикції адміністративних, господарських і загальних судів. Ця проблема ускладнює забезпечення судами належної якості судового розгляду адміністративних справ і однакової практики застосування законодавства під час їх вирішення. Згідно із сучасними вимогами здійснення судочинства, актуальною є проблема створення належних умов розгляду адміністративних справ. Посиленої уваги потребує подальша робота щодо формування резерву на посади професійних суддів та укомплектування вакантних посад суддів і працівників апарату адміністративних судів. Із вищевикладеного можна зробити висновок, що формування української адміністративної юстиції триває друге десятиліття. Це, безумовно, не відповідає вимогам розвитку демократичної держави. Правосуддя в адміністративних справах здійснюється різними судовими органами: загальними, господарськими, адміністративними судами. Крім відсутності повноцінної системи адміністративних судів в Україні, існують також проблеми здійснення ними правосуддя. Тому у пер- 34 Г. О. Попомяреико, А. Т. К'омзюк, Р. С. Мельник, В. М. Бсвденко АДМІШСТРАТИВІІА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 35 спективі можливі зміни як в організації адміністративних судів, так і в організації здійснення цими судами правосуддя в адміністративних справах. Функціонуюча в Україні система адміністративних І деяких інших судів, які здійснюють вирішення адміністративно-правових спорів, утворює інститут адміністративної юстиції. Така система — організаційнії складова адміністративної юстиції. Функціональний зміст української адміністративної юстиції забезпечується КАС України, інакше кажучи, цим кодексом закріплені правила розгляду адміністративно-правових спорів і прийняття відповідних рішень адміністративними судами. У системі законодавства, яке складає правову основу адміністративної юстиції в Україні, слід виділити такі норматив-но-правові акти.
а) Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року — безпосередньо визначає систему судів загаль- ної юрисдикції, місце в ній адміністративних судів, вимоги, які пред'являються до професійного судді, систему і порядок здійснення суддівського самоврядування. Закон встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів, регулює інші питання судоустрою України. б) Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 ро ку — з метою забезпечення належних умов здійснення суд дями правосуддя визначає права І обов'язки суддів, гарантії їх незалежності. Законом передбачені також вимоги, яким має відповідати кандидат на посаду судді. в) Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 ро ку—встановлює статус Вищої ради юстиції, яка є неза лежним органом, відповідальним за формування високопро- фесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, якісно і неупереджено здійснювати правосуддя. Вища рада юстиції уповноважена приймати рішення стосовно пору шень суддями вимог щодо несумісності і в межах своєї компетенції застосовує санкції дисциплінарної відповідаль ності. г) Закон України «Про порядок обрання на посаду та звіль нення з посади професійного судді Верховною Радою Ук раїни» від 18 березня 2004 року — визначає порядок обран ня на посаду судді чи звільнення з неї Верховною Радою України. 4. Підзаконні нормативно-правові акти: а) Указ Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 року, яким утворено Вищий адміністративний суд України. б) Указ Президента України «Про утворення місцевих та апе ляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 ро ку—У відповідності із цим указом розпочалося утворення окружних і апеляційних адміністративних судів. Отже, правове регулювання функціонування та здійснення правосуддя адміністративними судами України забезпечується як законодавчими, так і підзаконними нормативно-правовими актами. Нормативно-правові акти, які утворюють правову основу функціонування адміністративних судів України, відрізняються своєю цільовою спрямованістю, оскільки одні визначають організаційні, кадрові та фінансово-матеріальні засади 36 Г. О. Поіюмарснко, Л. Т. Кошюк, Р. С. Мельник, В. М. Бсвзепко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 37 функціонування цих судових органів, інші — закріплюють ад-міністративно-юрисдикційні повноваження адміністративних судів. У залежності віл галузей права, законодавство, яке регламентує діяльність адміністративних судів України, класифікується на І) конституційне; 2) адміністративне; 3) адміністративно-процесуальне1. Предметом регулювання зазначених нормативних актів, зокрема, є таке поняття, як справа адміністративної юрисдикцій. Така справа являє собою публічно-правовий спір3, який передано на розгляд адміністративному суду. Особливістю такого спору є обов'язкова присутність у ньому органа державної влади, органа місцевого самоврядування, їх посадової чи службової особи або іншого суб'єкта, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ст. З КАС України). Подібні публічно-правові спори можуть виникати внаслідок: І) рішень, дій або бездіяльності вказаних органів; 2) прийняття громадян на публічну службу, її проходження І звільнення; 3) реалізації компетенції суб'єктів владних повноважень; 4) звернення суб'єктів владних повноважень у випадках, передбачених законом; 5) виборчого процесу чи процесу референдуму. ' Бечжико В. Правові основи функціонування адміністративних судів України // Формування сучасної стратегії розвитку підприємництва в Україні: 36. наук.-метод праць. Херсон. 2006. — С. 169-170. 2 Справа адміністративної юрисдикції КАС України (ст. 3) вичначена також як адмнпстраіивна справа. 3 3 погляду української філології, використання поняття "спір" є непра вильним. Як зазначається, таке використання с небезпечною помилкою, що до того ж тиражується через засоби масової інформації та державні документи. Термін спори, який надто часто повторюється в юриспруденції, став зрештою стилістично маркованою одиницею. Термін спір навіть в академічних юристів не викликає заперечень (а як же ше — спор і спір\ [Див. наприклад: Ро сійсько-український словник правничої мови / Гол. ред. А. Кримський. — К., 1926. — С. 192|), а суто українське суперечка — це. мовляв, народнорозмовна (стилістично нейтральна) форма. Проте для носія вже української мови термін суперечка є органічним як на розмовному рівні, так і на науковому, натомість спір викликає інші аналогії Ііюрівн. те й парадигму —■ спори, спору, спірний тощо). Носій іуцульського діалекіу, наприклад, взагалі інакше зрозуміє ана лізоване слово — як "льодохід" або як хворобу астму — *'лщавііцк>'' (через спирати дихання), а спірний — як "сипній" {Див.: Гуцульські говірки: Ко роткий словник / В іди. ред. Я. Закрсвська. — Львів, 1У97. — С. І76| (через локальне фонетичне наближення Ши) II Демчепко 13. М. Неоріапічпе стиліс тичне маркування як фактор тиражування помилки // Мовознавство. — 2003. — №5, — С. 67. Сукупність дій адміністративного суду, інших учасників адміністративної справи утворюють поняття адміністративного процесу. Це поняття до прийняття КАС України використовувалось лише адміністративно-правовою наукою. Включно до 2006 року, адміністративний процес розглядається провідними вітчизняними науковцями-адміністративІстами1 переважно із позицій діяльності органів державної влади. Крім того, у науковій літературі адміністративний процес тлумачився двозначно: і) у широкому і 2) вузькому аспектах2. Широкий аспект адміністративного процесу пов'язувався із діяльністю уповноважених органів І судів щодо розгляду будь-яких адміністративних справ. Натомість, вузький аспект зводився до розгляду справ про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень3. Однак у зв'язку із прийняттям КАС України зміст поняття «адміністративний процес» принципово змінився — він набув класичного, процесуального значення, оскільки відтепер тлумачиться виключно в якості діяльності учасників адміністративного судочинства. Так, ст. З КАС України закріплено, що адміністративний процес—-це правовідносини, які виникають під час здійснення адміністративного судочинства. Адміністративний процес характеризують такі його основні ознаки.
1 Див., наприклад: Кожаков В. К.. Кулменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К\, 2003. — С. 266-268; Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Витяк, В, М. Гаращук. О. В. Дьичсико та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К., 2006. — С. 2І0. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. — Том ].: Загальна частина / Ред, колегія: В. В. Авер'янов (голова). — К., 2004. — С. 477-478; Микояенко А. Н. Адмпннстратініньїіі процесе и адмипнет- рапівная отвегствеїшость в У крайнє: УчеОное лособис. — Харьков, 2004. — С. І ІЗ; Салищева Н. Г. Администратнипьін процесе в СССР. — Москва, 1964. — С. 16. Широкий та вузький аспекти адміністративного процесу були вироблені ше наукою радянського адміністративного права. Проте. на пострадянському просторі, у тому числі і в Україні, ця докфина адміністративного пронесу в цілому збереглася. 38 Г. О. Поноіиярскко, Д. Т. Коміюк, Р. С. Мельник, В. М. Бевіенко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 39
Виникнення, розвиток І припинення адміністративного процесу пов'язані з діями його учасників. Залежно від процесуальної мети, яку ставлять перед собою учасники адміністративного процесу, вони утворюють три основні групи. 1) Суб'єкти, які здійснюють адміністративне судочинство:
2) Суб'єкти, які беруть участь в адміністративній справі:
3) Допоміжні суб'єкти адміністративного процесу :
Питання про належність публічно-правового спору до компетенції адміністративного суду вирішується за допомогою таких процесуально-правових Інститутів, як підвідомчість і підсудність справ адміністративної юрисдикції. 1 Кодекс адміністративного судочинства України; Науково-практичЕній коментар / За рел. С. В. Ківшова, О. 1. Харигопової / Ківалов С. В. Харнтоно-ва О. І.. Пасенюк О. М., Аракелнп М. Р. та іп. — X., 2005. — С. 167-168; Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакціш Куіібідп Р. 0„ Шініікіна В. 1. — К., 2006. — С. 282. Підвідомчість являє собою інститут процесуального права, який забезпечує правильний розподіл публічно-правових спорів між різними юрисдикцій ними органами: адміністративними судами, господарськими судами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Таким чином, підвідомчість визначає, які публічно-правові спори розглядаються адміністративними судами, а які — іншими судами чи органами державної влади і місцевого самоврядування. При визначенні підвідомчості справи адміністративному суду обов'язково враховуються три критерії: 1) наявність і 2) характер спору про право; 3) особливий суб'єктний склад. В українському адміністративному процесуальному законодавстві (ст.ст. 18-21 КАС України) підсудність пов'язана із визначенням належності справи адміністративної юрисдикції конкретному адміністративному суду. Тому підсудність справ адміністративної юрисдикції визначається як передбачений КАС України механізм розподілу публічно-правових спорів між: І) інстанціями системи адміністративних судів (першою, апеляційною, касаційною інстанціями); 2) адміністративними судами певної інстанції такої системи (наприклад, між 27 окружними адміністративними судами). Засобом порушення справи адміністративної юрисдикції в адміністративному суді є адміністративний іююв, який являє собою письмове звернення до адміністративного суду із проханням захисту суб'єктивних прав, свобод, інтересів. Особливості адміністративного позову визначені ст.ст. З, 105, 106 КАС України. Так, адміністративний позов оформлюється у письмовій формі і має містити у собі такі обов'язкові реквізити:
У разі прийняття адміністративним судом позову, після підготовки справи, у межах стадії судового розгляду адміністративної справи відбувається її безпосередній розгляд. Стадія судового розгляду адміністративної справи є центральною стадією адміністративного процесу, оскільки саме на цьому етапі процесу вирішується по суті публічно-правовий спір та постановляється остаточне рішення. 40 Г. О. Попом арен «о, А. Т. Кшіпіок, Р. С. Мельник, В. М. Бевзеико АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 41 Як правило, якщо рішення суду не оскаржується, судовим розглядом адміністративної справи завершується адміністративний процес в цілому. Такий розгляд полягає у передбаченому КАС України послідовному заслуховуванні судом показань сторін, їх представників, дослідженні доказів, вивченні інших значущих для справи обставин. Судовий розгляд адміністративної справи складається Із чотирьох частин, які послідовно змінюють одна одну:
Усі рішення, прийняті адміністративним судом під час розгляду публічно-правового спору, обов'язково оформлюються у вигляді процесуальних документів, які, в залежності від суті вирішуваного питання, приймаються у вигляді постанови або ухвали*, Статтею З КАС України постанова визначена як письмове рішення адміністративного суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного лозову. Натомість, ухвала—письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані із процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Відмінності постанов і ухвал адміністративного суду полягають у тому, що: 1 13 українському адміністративно-процесуальному законодавстві поняття судового рішення г узагальнюючим щодо постанов і ухвал адміністративного суду. Проїс, безпосередньо такого документа, як рішення, в адміністративному процесі не іспус.
Отже, судове рішення адміністративного суду — це право-застосовчий акт, постановлений Іменем України, оформлений у вигляді процесуального документу, яким владно підтверджується наявність чи відсутність спірного правовідношення, у результаті якого воно перетворюється у безспірне на підставі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи2. Засобом забезпечення законності, об'єктивності, правильності і повноти рішень адміністративних судів є оскарження судових рішень. В судовій практиці непоодинокими є випадки, коли постановлене рішення, через об'єктивні чи суб'єктивні обставини, містить у собі помилки матеріального чи процесуального характеру. У зв'язку із цим законодавець передбачив можливість оскарження рішень адміністративних судів. Конституцією України кожному гарантовано право на оскарження рішення суду (ст. 125). З метою забезпечення реалізації цього права Законом України «Про судоустрій України» і КАС України передбачені порядок І зміст оскарження рішень адміністративних судів. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шншкіїщ В. 1. — К„ 2006. — С. 353; Чечот Д. М. Постановлсння суда псрвоіі шістаїїцнп по гражданскнм делам. — Москва, 1958. — С. 6. ' Проблеми науки гражданского процесуального права / В. В. Комаров. В. А. Бигун. В. В. Баранкова; Под ред, премії. І). В. Комарова. — Харьков 2002, —С. 194. 42 Г. О. Пономаренко, А. Т. Комнюк, Р. С. Мельник, В. М. Всвїєнко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 43 Виходячи із положень українського конституційного і процесуального законодавства, у адміністративному процесі передбачені дві основні форми такого оскарження: а) апеляція; б) касація. Об'єктом апеляційного оскарження в апеляційному суді можуть бути ухвали І постанови місцевих адміністративних судів. В апеляційному провадженні рішення суду першої інстанції перевіряється на предмет Його:
Отже, в апеляційному провадженні перевіряється правова та фактична сторона рішення, постановленого судом першої інстанції. Засобом апеляційного оскарження є апеляційна скарга, яка містить у собі обов'язкові реквізити:
Розгляд апеляційним адміністративним судом скарги здійснюється за запільними правилами адміністративного процесу. У результаті апеляційного розгляду скарги суд може постановити одне із таких рішень:
Касаційному оскарженню підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій. На відміну від судів першої й апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції один — це Вищий адміністративний суд України, який знаходиться у місті Києві. Особливістю касаційного оскарження, на відміну від апеляції, є те, що судом касаційної інстанції перевіряється виключно відповідність судових рішень першої та апеляційної інстанції нормам права. Розгляд касаційних скарг здійснюється за загальними правилами адміністративного процесу. За результатами такого розгляду Вищим адміністративним судом України може бути постановлене одне із таких рішень:
Постановлене Вищим адміністративним судом України рішення є остаточним і у порядку українського адміністративного процесуального законодавства оскарженню не підлягає. Загальний аналіз інституту адміністративної юстиції дозволяє зробити певні висновки. По-перше, незважаючи на незначний період Існування вітчизняного інституту адміністративної юстиції, можна стверджувати, що він отримав досить повне наукове вивчення та законодавче закріплення. По-друге, адміністративна юстиція в Україні є дієвим механізмом захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від незаконних дій. рішень чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. По-третє, певні концептуальні положення інституту адміністративної юстиції залишаються спірними або ж потребують подальшого наукового вивчення. Наприклад, певні заперечення викликає назва, яку отримав Кодекс адміністративного судочинства України, оскільки предметом його регулювання є не лише діяльність адміністративних судів —судочинство, але і правовідносини, які виникають під час здійснення власне адміністративного судочинства. Спочатку він розроблявся як Адміністративний процесуальний кодекс, однак в останній момент його назву було змінено. Отже, Інститут адміністративної юстиції України потребує подальшого комплексного наукового дослідження, з урахуванням розвитку законодавства, а також практики здійснення судочинства. 44 Г. О. Попом а рої іксі, А. Т. Коміки;, Р. С. Мельник, В. М. Бевзенко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАПИ 45 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Нормативіїо-правові акти, судова практика !. Конституція України від 28 червня 19% року // Відомості Верховної Ради України.— 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
Навчальна та наукова література, науково-практнчні коментарі, збірники і. Российское полішейское (административное) право: Конец XIX — начало XX века: Хрестоматия / Сост. и вступит. ст. Ю. Н. Старилова. — Воронеж: Издательство Воронеж-ского государственкого университета. 1999. — 624 с.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
|
|
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |
|
Протокол №10 від 26 травня 2003 року) Рекомендовано Міністерством... Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / В. М. Петрик, С. В. Сьомін та ін. За заг ред. В. В. Остроухова... |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
|
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література.... Календарне планування для 6 класу складено відповідно до Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література.... |
Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) Сімферополь/... Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) – Сімферополь/ За заг ред. П. А. Кравченко. Саки: ПП «підприємство Фенікс»,2013.... |
|
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |