|
|
Скачати 2.79 Mb.
|
|
АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 19 Звертає на себе увагу І недостатня розробленість у законодавстві того часу процесуальних форм оскарження рішень та дій адміністративних органів, порядку розгляду такого роду справ. Низка наявних положень, безумовно, свідчить про тенденції найбільшого сприяння органам адміністрації, які виступали в якості відповідача у справі. Зокрема, скарги на постанови адміністративних установ мали подаватися до вищих інстанцій через ті ж самі інстанції, на дії яких подавалася скарга, скарги на розпорядження міністрів подавалися в 1-й Департамент Сенату лише через ці міністерства. Деякі вимоги, які висувалися до порядку подання скарги, були доволі неоднозначними й нечіткими, у зв'язку із чим вони могли вільно тлумачитися на розсуд особи, уповноваженої розглядати скаргу, і слугували підставою для її повернення заявникові. Наприклад, скарги не приймалися і поверталися заявникові, якшо у ній «помішені докірливі вислови» . Певні зміни у сфері державного управління та його правового забезпечення спостерігаються у Росії після революційних подій 1905 року, які засвідчили, шо абсолютна монархія у Російській імперії приречена. Нагальними були кардинальні перетворення, які почали розвиватися у напрямку формування у Російській імперії конституційної монархії. Одним Із перших заходів у цьому напрямі стало прийняття 23 квітня 1906 року нових Основних законів Російської імперії. Цей законодавчий акт мав вельми важливе значення для формування ідеї підпорядкування державного управління закону, адже Основні закони, по-перше, закріпили організаційне відокремлення законодавчих і адміністративних органів; по-друге, визначили ієрархію правових актів, передбачивши, що закон має вишу юридичну силу і може прийматися лише Державною думою (парламентом); по-третє, Основні закони майже повністю позбавили монарха права диспенсації, тобто повноважень на власний розсуд певним особам відступати від вимог закону. Разом із тим необхідно зазначити, що вказані зміни суттєвим чином не позначилися на організації і порядку здійснення державного управління. Воно, як І раніше, переважно Грунтувалося не на нормах закону, а на вільному розсуді адмініст- 1 Дми.: Правили о иорядкс написання и подітім прошения н жалоб, прн-іюсимих первому и вториму Департаментам Правителівгвующегу Сенати (пріїложеіше к ст. 49. Учрсждеїшя Пращігсльствующсго Січіага: Свод законов І'оссииїжоГі Ииперии. Т. І). рації; як І раніше, державне управління здійснювалося поза контролем 1-го департаменту Сенату, в якому багато вчених і державних діячів вбачали зародок майбутнього органа адміністративної юстиції. Таким чином, можна зробити висновок, що держава лише декларувала необхідність введення контролю за сферою управління, у тому числі і через створення адміністративних судів, не вживаючи практично ніяких дієвих заходів щодо організації Інститутів контролю. Проте це не завадило вченим продовжити дискусію про необхідність створення в Росії адміністративної юстиції. Аналіз висловлених на початку минулого століття поглядів щодо цього питання свідчить, шо більшість російських вчених виступало за виокремлення адміністративної спеціалізації в загальних судах, позаяк «про більш-менш серйозні гарантії у сфері внутрішнього управління можна говорити лише у випадку запровадження судово-адміністративних установ у складі загальних судів»'. Н. М. Коркунов зазначав, що російські умови адміністративної діяльності не забезпечують найповнішої законності управління лише за допомогою кримінальних та цивільних судів2. З урахуванням викладеного, можна зробити висновок про те, що для інституту адміністративної юстиції у дореволюційній Росії було характерне:
1 Загртіков М. Д. Админіїстративиая юетиции // Критичсекое оботрєние — ІУ08, — Пил. II (VII). — С. 83. Коркунов И. М Общес госуларственнос право. — М, 1888. — С. 500-501. 20 Г. О. Пономярсгіко, Л. Т. Коіииоіс, У. С. Мельник. В. М. Бсвзсики АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 21 4) незадовільно також вирішувалося питання формування цих органів: професійні та освітні якості членів них органів нерідко були сумнівними. Таким чином, існуюча у дореволюційній Росії система адміністративної юстиції значною мірою не відповідала прогресивним тенденціям адмІиІстратнвно-правової науки, які отримали на той час розробку у теоретичних дослідженнях вче-них-юристів. Крім того, інститут адміністративної юстиції належним чином не вирішував найважливіших завдань захисту суб'єктивних публічних прав та інтересів громадян'. У 1917 році Тимчасовим урядом було створено Особливу комісію щодо розробки проекту основних законів. Одним Із них був проект Закону про адміністративні суди, прийнятий у тому ж році2. Напередодні лютневих подій 1917 року на Сенат, котрий здійснював функції уряду, було також вирішено покласти функції вищого адміністративного суду, запровадити у судових округах посади адміністративних суддів та зобов'язати окружні суди розглядати певні адміністративні позови3. Як видається, з плином часу російської історії на початку XX століття стала нагальною необхідність створення у Росії адміністративних судів лк повноцінних судових органів, які вирішують спори у сфері управління, замість діючих тоді губернських присутствіії по селянських, земських, міських справах, військовій повинності, промисловому податку, фабричних справах. Проте на той час спроби створення нормально працюючої системи адміністративної юстиції (адміністративних судів) були безуспішними4. Припинення існування Тимчасового уряду у жовтні 1917 року дало поштовх до нового етапу розвитку української держави. Законодавство нетривалого періоду існування самостійної Української держави (1917-1920 рр.) не залишало поза своєю увагою серед інших І питання діяльності органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки I Бандурна О. М., Тищенко М. М. Адміністративним процес: Підручник. — К., 2002.'—С. 266. - 30 мая 1917 г. бьіло юдимо Положенні; об адмішшлратнвішм юстіїцин. Див.: [Зсепііік Времешюго прави іельет ва. — 1917 — 9 міоми. ■* Хітіліева II 10 Судсблміі коїпроль за рсалитащіеіі прав граждан в сферс нсиол нікелі, нон пласти — М, 1У99. — С. 6. II Старішої! Ю. II. Адмішнстратшшая юсі і шия. Теория, нсіормя, перспекти ви. — М: Иідателі.сшо ІІОІ'МА, 2(101 — С. 10. 1918 року встановлювала, що судова влада у межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства здійснювалася виключно судовими органами. Адміністративно-юрисдикційна діяльність адміністративних органів обмежувалася рамками закону1. За часів правління П. Скоропадського законодавче закріплення отримали положення, у відповідності із якими Генеральний Суд Української держав» являв собою вищий суд в адміністративних справах2. Найбільш широко діяльність судових органів в адміністративних справах регламентувалася проектом Основного Державного Закону УНР часів Директорії (1920 р.). Незважаючи на те, що цей проект так і не був втілений у життя, його положення свідчать про значну увагу тодішнього уряду України до питань діяльності органів адміністративної юстиції. Зокрема, передбачалось створення в судовій системі України Вищого Адміністративного Суду України, який мав розглядати і вирішувати, дотримуючись судового порядку, питання законності розпоряджень адміністративних органів і органів самоврядування, а також спори між адміністративними органами І органами самоврядування. Про роль, яка відводилася Вищому Адміністративному Суду в системі судових органів Української держави того часу, свідчить факт, що в якості адміністративних судів нижчої інстанції мали виступати загальні суди, яким надавалося право вирішувати, чи відповідають розпорядження місцевих органів вимогам закону і чи не перевищила місцева влада своєї компетенції3. Отже, аналіз законодавства України 1918-1920 рр. свідчить, що незважаючи на досить нетривалий період української державності, система органів адміністративної юстиції отримала значний розвиток І, що є найсуттєвіше, орієнтувалася на формування самостійних адміністративних судів*. Свюсаренко А. Г„ Та/ненко II. В. Исторіїя Украшіской Конституції". — К„ 1993. — С. 83. 2 Там само. — С. 90. Слюсоренко А. Г., Томенко М 8. История Украшіской Конституції». — К„ 1993. — С. 114-116. Тищенко Н. М. Адмииистративіі<�ніроцесеуаін.ньі(і статус граждаїшна Украйни: проблеми теоріін м нутн совер тенет вішання. — Харьков, 1998. — С. 221. 22 Г. О. Пононтренко, Л. Т. Комнок, Р. С. Мельник, В. М. Бсвмнко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 23 На початковому етапі існування Радянської держави, в умовах громадянської війни, питання формування нової системи. адміністративної юстиції, безумовно, не були пріоритетними. Першочерговим завданням визнавалося формування та посилення репресивних органів. Але проблему контролю за діяльністю адміністративних органів не можна було Ігнорувати. Це розуміли як науковці, так і деякі представники влади. Наприклад, А. І. Єлістратов з цього приводу писав, що наявність навіть найповнішого законодавчого регулювання відносин між державою та приватною особою не здатне виключити порушення прав громадян представниками державної влади. У зв'язку із цим І виникає необхідність створення для громадян спеціальних гарантій, які могли б не допускати подібних порушень. І в якості однієї з таких гарантій вчений вважав Інститут адміністративної юстиції, який, на його переконання, був одним із найкращих засобів захисту прав громадян1. Подібний погляд поділяли також інші науковці". Поряд Із цим необхідно зазначити, що про необхідність створення адміністративної юстиції йшлося не лише на сторінках наукової літератури — це виявлялося також і у законо-проектнІЙ роботі. Наприклад, в 1921 році Інститутом радянського права при Московському державному університеті був розроблений декрет про адміністративну юстицію Російської радянської федеративної соціалістичної республіки. У відповідності із цим документом, було внесено пропозицію про створення Верховного адміністративного суду, а також обласних та губернських адміністративних судів. Ці пропозиції були позитивно оцінені народним комісаріатом юстиції Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), представники якого використовували їх під час розробки власного законопроекту. Цей законопроект був включений в якості самостійної глави в проект Адміністративного кодексу УРСР. Проте, коли настав момент прийняття Адміністративного кодексу ' Еітаїцхінюа А. II. Оісрк адміїшіі-іритішмогсі права. — М., 1922. — С. 170. 1 Коба/іевский В. Л. Очоркн совілскога адмиїїиїлративіюго права. — X., 1924. — С. 241: Загрнцков М. Д. Адмпішстрапівіїая юсінцмя н право жалобві в тсорин п їакоиодательсіве. — М., 1924. — С. 74; ІІосов Е. К вопросу о теорші совеккой адміши^грачивноП юстншіи // Совеїское право. — 1925. — №4. УРСР, то частину, в якій містилися положення про адміністративні суди, із кодексу було виключено. За спогадами учасника законотворчого процесу, пов'язаного із прийняттям Адміністративного кодексу УРСР, харківського професора О. Ф. ЄвтихІєва1, на внутрішніх партійних дебатах успіх мали противники адміністративного судочинства, до яких він відносив, зокрема, комісара юстиції Д. 1. Курського. Натомість, наукова позиція прихильників адміністративного судочинства, очолюваних керівником так званих «демократичних центристів», В. В. Осинським, схвалення не отримала. Така розстановка сил заважала проведенню державно-правової реформи, яка могла б значно посприяти розвитку молодої радянської держави подібно до розвитку тогочасних європейських держав. У зв'язку Із таким станом справ у сфері адміністративної юстиції як в СРСР, так і в УРСР професор В. Л. Кобалев-ський, який постійно виступав на підтримку такої реформи, в 1929 році вимушепиіі був констатувати, що ідею створення адміністративних судів було відкинуто, оскільки у радянському праві захист революційної законності у першу чергу передбачав збереження революційного порядку І тим самим відсуває не задній план елемент особистих вимог, які містяться в адміністративному позові". Разом із тим необхідно відзначити, що, незважаючи на невдачі у питанні створення повноцінних адміністративних судів в СРСР та інших радянських республіках, на території сучасної України в зазначений період все ж таки існували деякі органи, які розглядалися в якості зародку адміністративних судів3. Найбільшої активності їх діяльність набула у першій половині 20-х років XX століття. До таких органів, зокрема, належали: страхові ради, житлові комісії, податкові комісії, судові земельні комісії. Наприкінці 1920 року, як в СРСР, так і в УРСР спостерігалася тенденція практично повного припинення діяльності тих суб"єктів, які хоча б частково могли контролювати діяльність адміністративних органів. Така тенденція на той час була цІл- 1 Евтіииеи А. Ф. Основи совсїскоіо шш і в пил раннішої о права. — X., 1925 — С.ЗІІ. г Кобапеаскшї В. Л. Совстекое адашіпираіиіиюс Праго. — X., 1929. — С. 414. 3 Кобалеасішй В. М. Очерки ідаїнпского адмишнлратіївііого права. — X., 1924. — С. 247. 24 Г. О. Пономаренко, А. Т. Комзюк, Р. С. Мельник, В. М. Бсвзснко АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ 25 ком закономірною, оскільки радянський тоталітарний режим вимагав сильної, нікому неп ід контрольної адміністративної влади. Почала формуватися всемогутня адміністративно-командна система, яка не потребувала позавідомчого контролю, а особливо—судового. Внаслідок цього питання судового оскарження дій адміністративних органів втратили свою актуальність. Склалася ситуація, за якої практично усі питання законності дій органів управління вирішувалися всередині самої адміністративної системи. Судовому контролю підлягали лише деякі категорії справ, зокрема, справи про скарги на неправильність у списках виборців щодо виборів до Рад народних депутатів, справи про недоїмки та штрафи, справи про скарги на дії нотаріусів і органів, уповноважених виконувати нотаріальні дії, а також скарги на неправильність записів у книгах актів громадянського стану1. Таке ставлення влади до ідеї судового контролю за діями і рішеннями суб'єктів управлінської діяльності проіснувало в СРСР, а також в УРСР понад ЗО років. Певні зміни у ставленні держави до судового контролю (адміністративної юстиції) почали спостерігатися з 60-х років XX столітгя. Основними етапами, які сприяли посиленню юридичних гарантій захисту прав та інтересів, стали: а) закріплення можливості оскарження до суду постанов про накладення штрафів2; б) введення в систему органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, адміністратив них комісій при виконавчих комітетах районних, міських, сільських та селищних Рад народних депутатів, до компе тенції яких було віднесене значне коло справ про адмініст ративні правопорушення. Вказані комісії під час розгляду справ діяли на засадах колегіальності та керувалися проце суальними правилами, які отримали закріплення у Поло женні про них ; 1 Юрков Б. II. Судебное ойсспсчешіе законності! в деятельїюета алміїїіис- тративньїх оргаиов, — X.. 1987. — С. 52. 2 Дії».: Указ Презіщпума Верховного Сонета от 15 декабря 1961 г. УССР "О далміейшем оіраничімшн ирпмслеііия шірафов, налатає мьіх в адшінист- ративном порядне". ' Див.: Полижешіе об адмишісгративігах комисеиях при исполпіггелілімк комігтетах районних, городскич, сельскнх, поселковьіх Совегов народиш депутаток Украинскоіі ССР. Прпложение І к Указу Президнума Верховного Сонета УССР от 15 декабря І%! г. в) посилення адміністративних процесуальних гарантій роз гляду скарг, пропозицій І заяв громадян1; г) прийняття і набуття чинності Кодексом України про адмі ністративні правопорушення, яким було визначено підві домчість адміністративних деліктів судам, закріплено зміс товну процедуру розгляду справ, постановлений та вико нання рішень"; д) закріплення можливості судового оскарження неправомір них дій органів управління і посадових осіб, які обмежують права громадян3. Таким чином, на момент здобуття Україною незалежності в законодавстві СРСР та УРСР все більше формувалися передумови та спостерігалася тенденція організації системи адміністративної юстиції у тому вигляді, який притаманний значній кількості сучасних розвинутих держав4. |
|
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |
|
Протокол №10 від 26 травня 2003 року) Рекомендовано Міністерством... Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / В. М. Петрик, С. В. Сьомін та ін. За заг ред. В. В. Остроухова... |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
|
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література.... Календарне планування для 6 класу складено відповідно до Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література.... |
Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) Сімферополь/... Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) – Сімферополь/ За заг ред. П. А. Кравченко. Саки: ПП «підприємство Фенікс»,2013.... |
|
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |