Комзюк А. Т„ Мельник Р. С, Бевзепко В. М. К63 Адміністративна юстиція в Україні: Навчальний посібник / За заг ред. А. Т. Комзюка


Скачати 2.79 Mb.
Назва Комзюк А. Т„ Мельник Р. С, Бевзепко В. М. К63 Адміністративна юстиція в Україні: Навчальний посібник / За заг ред. А. Т. Комзюка
Сторінка 14/18
Дата 24.04.2013
Розмір 2.79 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
ГЛАВА 7. АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС ЯК ФОРМА ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

1. Адміністративне судочинство в Україні: поняття та правове регулювання

До 2005 року правосуддя в Україні здійснювалося у формі цивільного, господарського, кримінального, а також конститу­ційного судочинства. Однак з І вересня 2005 року, після при­йняття КАС України, в державі почалося здійснення адмініст­ративного судочинства. Як було з'ясовано у § І Глави 3 Роз­ділу І посібника, здійснення правосуддя щодо спорів, які ви­никають в управлінській сфері (здійснення адміністративного судочинства) характеризує функціональний аспект адміністра­тивної юстиції. Цей аспект адміністративної юстиції означає розгляд та вирішення публічно-правових спорів, які виникли внаслідок рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних пов­новажень. У межах функціонального аспекту адміністративної юстиції характеризується порядок звернення до адміністратив­ного суду, прийняття адміністративного позову, розгляд позов­них вимог у судовому засіданні.

Закріплення у національному законодавстві інституту адмі­ністративного судочинства гарантує практичну реалізацію кон­ституційного положення про те, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб (ст. 55 Конституції України). Із пра­вовим врегулюванням змісту та порядку адміністративного су­дочинства практичного сенсу набула теза про відповідальність

160 Г. О. Поиомиренко, А. Т. Коїчзюк, Р. С. Мельник, В. М. Бсвіенко

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

161


держави перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції України).

Поняття адміністративного судочинства, як у чинному ад­міністративному процесуальному законодавстві (ст. З КАС Ук­раїни), так і в науковій літературі в сучасних умовах розвитку адміністративно-правової науки розкрито однаково. Так чи інакше, зміст адміністративного судочинства пов'язується із процесуальною діяльністю адміністративних судів щодо роз­гляду адміністративно-правових спорів. У відповідності із КАС України, адміністративне судочинство — діяльність адмі­ністративних судів щодо розгляду І вирішення адміністратив­них справ у порядку, встановленому названим кодексом. На переконання науковців, адміністративне судочинство являє со­бою судово-процесуальний порядок вирішення публічно-пра­вових спорів ... воно виокремлено в якості самостійного виду поряд Із цивільним, кримінальним і конституційним судочин­ством»'.

Важливим для з'ясування сутності адміністративного судо­чинства є врахування філологічного тлумачення цього слово­сполучення. Судочинство в сучасній українській мові розуміє­ться як: І) форма реалізації судової влади; 2) порядок прова­дження у судових справах судами відповідної юрисдикції2; це процесуальна форма здійснення правосуддя, діяльність суду1.

Чинне законодавство поряд із поняттям «судочинство» містить термін «правосуддя» (ст.ст. 124, 127, 129 Конституції України). Однак виходячи із змісту і юридичної сутності цих понять, їх можна розглядати як співвідношення змісту і фор­ми. Через адміністративне та інші види судочинства в державі реалізується правосуддя. Так, зокрема, судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільно­го, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Кон­ституційним Судом України та судами загальної юрисдикції

1 ІІжолаева Л. А„ Соловьева А. К. Алмінтегративная кістишія н адми-ш і страти вное судопроюволство; здрубежньїі) опит н росенйскне траднции: Сборник. — СПб, 2004. — С. 86.

1 Новий тлумачний словник української мови. — Т. З / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпущко. — К„ 1998. — С. 471.

3 Юридична енциклопедія: В 6 т. / ПАН України, Інститут держави і права імені В. М. Корсцькоіо НАІ1 України, Видавництво «Українська енциклопе­дія» імені М. П. Бажана. — К„ 2003. — Т. 5: П-С. — С. 718.

(ст. 1 Закону України «Про судоустрій України»). Отже, мож­на зробити висновок, що формою (зовнішнім проявом) право­суддя в Україні є відповідний вид судочинства. Тому адмініст­ративне судочинство є однією із закріплених чинним законо­давством форм правосуддя.

Тлумачення такого співвідношення «правосуддя» і «судо­чинства» має місце і у сучасній юридичній літературі'. Зокре­ма, на переконання О. С. Захарової, правосуддя здійснюють суди шляхом:

  • розгляду й вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, захисту прав і законних інтересів фізич­них і юридичних осіб, держави;

  • розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинуватих;

  • розв'язання господарських спорів, що виникають між учас­никами господарських правовідносин.

Принциповим для розуміння сутності адміністративного су­дочинства є його ознаки.

По-перше, це вид державної діяльності, який у межах чітко визначеної компетенції здійснюється виключно спеціально уповноваженими на те державними органами — судами. Здійс­нення правосуддя в Україні іншими органами заборонено чин­ним законодавством. Так, у ст. 124 Конституції України одно­значно визначено, що правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами, а делегування функцій судів, а також при­власнення цих функцій іншими органами чи посадовими осо­бами не допускаються.

Судом, уповноваженим здійснювати адміністративне судо­чинство, є адміністративний суд, система, структура та повно­важення яких закріплені Указами Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий

1 Конституційне право України; Підручник для студентів вищих навчаль­них закладів / За ред. академіка АПрП України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В, С, Журавського. — К., 2002. — С, 440, 453; Кодекс адміністративного судочинства України: І Іауково-практичний коментар / За ред. С. В, Ківалова, О. І. Харитонової / Ківалов С. В., Хпритонова О. І., Пасенюк О. М., Араке-лян М. Р. та ін. — X., 2005. — С. 25; Сул. правоохоронні та привозах не ні органи України: Підручник / О. С. Захарова, В. С. Ковальський, В. С. Лукок-ський та ін.; Відп. ред. В. Т. Маляренко. — 3-е вид., переробл. і доп. — К., 2007. — С. 70.

162 Г. О. Поііоміїренко, А. Т. Комзюк, Р. С. Мельник, В. М. Бевіснко

АДМ1НІСТРАТІ1ВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

163


адміністративний суд України» й «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», Законом України «Про судо­устрій України», КАС України.

По-друге, адміністративне судочинство — процесуальна ді­яльність адміністративного суду, яка пов'язана із публічно-правовим спором, віднесеним до його компетенції. Така про­цесуальна діяльність полягає у розгляді, вирішенні адміністра­тивним судом спору по суті та винесенні рішення у вигляді постанови. Процесуальна діяльність адміністративного суду систематизована по стадіях, зміст яких утворює сукупність певних процесуальних дій.

Процесуальна діяльність адміністративного суду розпочина­ється із прийняття ним адміністративного позову, порушення адміністративної справи та проведення підготовчих дій. Безпо­середньо розгляд і вирішення публічно-правового спору відбу­ваються під час судового розгляду справи по суті. У межах цієї стадії (розгляд справи по суті) суд заслуховує пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, інших учасників адмі­ністративної справи, досліджує наявні у справі докази. У разі порушення учасниками процесу питання про оскарження чи перегляд постановлених рішень вищестоящий або той самий суд (апеляційний суд, суд касаційної Інстанції чи окружний суд) у межах відповідного виду провадження (апеляційного, касаційного, провадження за винятковими обставинами, прова­дження за новоявленими обставинами) здійснює перегляд та­кого рішення за загальними правилами адміністративного про­цесу.

По-третс, адміністративному судочинству притаманна ви­значена адміністративними процесуальними нормами процесу­альна форма. Інакше кажучи, судовий розгляд та вирішення публічно-правового спору відбувається у певній чіткій послі­довності та за правилами, закріпленими КАС України. За сво­єю сутністю ці правила різноманітні і стосуються як органі­зації адміністративного судочинства, так І самого порядку та змісту його проведення. Так, наприклад, усі адміністративні справи у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених КАС України, розглядаються і вирішуються суддею одноосо­бово (ст. 23 КАС України). Рішення, прийняті адміністратив­ним судом щодо спірних публічно-правових відносин, оформ-

ляються у вигляді процесуальних документів — ухвал і поста­нов (ст. 158 КАС України).

Отже, визначаючи й регулюючи стадії судового процесу, процесуальні дії, які проводяться в кожній із них, рішення, що приймаються і здійснюються, процесуальним законом таким чином встановлено форму процесуальної діяльності адмініст­ративних судів шодо вирішення публічно-правових спорів. Процесуальна форма визначається лише процедурними норма­ми відповідного процесуального права. Оскільки вона перед­бачена законом, її порушення завжди означає порушення зако­ну і може стати причиною скасування або зміни прийнятого рішення1.

По-четверте, організація І здійснення адміністративного судочинства Грунтуються на конституційних та інших законо­давчо закріплених принципах. Принципи адміністративного судочинства визначають його спрямованість, орієнтують учас­ників адміністративної справи на правомірну (допустиму) по­ведінку під час розгляду та вирішення такої справи по суті. Принципи — це основоположні засади здійснення адміністра­тивного судочинства.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, основними засадами (принципами) судочинства є: І) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забез­печення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксуван­ня технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та ка­саційного оскарження рішення суду, крім випадків, встанов­лених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

Ці конституційні принципи певною мірою діють у різних галузях українського юридичного процесу (кримінального, господарського, цивільного, адміністративного). Але здійснен­ня адміністративного судочинства ґрунтується також на галу­зевих принципах, таких, як: диспозитивність, офіційне з'ясу­вання всіх обставин у справі.

1 Теорію юрргдіїческого проііесса: Мшіография / Под общей редакшіеГі профессора В. М. Горшенева. — Харьков, 1985. — С. 73; Михеаїко М. А/., Иор В. Т„ Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К., 1999. — Є 30-31.

164 Г. О. Пономарсико, А. Т. Коміюк, Р. С. М ель лик, В. М. Бевзекко

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

165


По-п'яте, здійснення адміністративного судочинства уре­гульовано виключно адміністративно-процесуальними норма­ми, які містяться у КАС України. Саме вказаний кодекс визна­чає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністра­тивних судів і порядок здійснення адміністративного судочин­ства (ст. 1 КАС України).

По-шосте, адміністративне судочинство — це засіб судово­го (примусового) поновлення суб'єктивних публічних прав фі­зичних І юридичних осіб1.

Отже, враховуючи викладені ознаки, адміністративне су­дочинство слід визначити як здійснюваний у відповідності із адміністративно-процесуальними нормами та у певній проце­суальній формі розгляд і вирішення адміністративним судом публічно-правових спорів, віднесених до його компетенції.

2. Класифікація та правосуб'єктність учасників адміністративного процесу

Поряд із суддею в адміністративному процесі принципову роль відіграють також і Інші особи, перш за все його учасники. Дійсно, саме від свідомої та вольової поведінки як окремого індивідуума так і групи людей залежить розвиток публічно-правового спору, його подальша доля.

Людське суспільство утворене із численної кількості різних за формою та змістом учасників, які наділені відмінними пра­вами, обов'язками, обсягом відповідальності. Здійснюючи свої права, окремий учасник суспільних відносин тим самим не­рідко посягає на сферу інтересів Іншого суб'єкта, виключаючи можливість їх реалізації. Саме у такому перешкоджанні соціо­логи вбачають причину більшості суспільних конфліктів. До виникнення конфлікту приводить зіткнення протилежних ці­лей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії2.

1 Кодекс адміністративного судочинства України; Науково-практичнии ко­ментар / За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / Ківалов С. В.. Харито-иова О. І., Пассиюк О. М., Аржсляи М. Р. та ін. — X., 2005. — С. 25

: Современная западная социологня: Словарь. — М, 1990. — С. 142; Практикум з соціології: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / За ред В. М. Пічі. — Львів, 2004. —- С. 320; Великий В. М. Конфлік-тологія: Навч. лосібн. — Херсон, 2006. — С, 6.

З огляду на масштабність державно-владних відносин та їх поширеність на переважну більшість сфер суспільного життя, в Україні спостерігається тенденція збільшення кількості пра­вових конфліктів публічного характеру. Так, наприклад, лише у провадженні місцевих загальних судів у першому півріччі 2006 року перебувало 75,1 тис. адміністративних справ. За­гальна кількість справ, закінчених провадженням, склала 54,3 тис, із яких 72,8 % розглянуто із прийняттям постанови, у 8,1 % справ провадження закрито, у 17,8 % справ заяви за­лишено без розгляду, 0,7 тис. справ {1,3 %) передано за підсудністю в інші суди .

Серед адміністративних справ найбільшу кількість станов­лять справи про спори фізичних та юридичних осіб Із суб'єк­том владних повноважень шодо оскарження його дій або без­діяльності, рішень щодо правових актів індивідуальної дії (76,5 %), про спори, пов'язані із виборчим процесом чи проце­сом референдуму (15,5 %), про спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (4,7 %)■ Можливістю судового захисту своїх виборчих прав намагалися скористатися 8500 виборців, 328 кандидатів у народні депутати України, 3153 кандидати у де­путати місцевих рад та кандидати на посади сільських, селищ­них, міських голів. До суду зверталися: представники від полі­тичних партій, виборчих блоків політичних партій—2899; офіційні спостерігачі від партій — 215, а також виборчі ко­місії— І972.

Отже, до участі у публічно-правових спорах, як із суб'єк­тивних, так і об'єктивних причин, залучаються різні за стату­сом та організаційною структурою суб'єкти: органи держав­ної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові осо­би, державні підприємства, установи, організації, інші юри­дичні особи, громадяни, іноземці, особи без громадянства.

У зв'язку із значною кількістю суб'єктів, котрі вступають в адміністративні процесуальні відносини, важливе значення для вивчення існуючих видів учасників адміністративного проце­су, перш за все, має їх класифікація, яка не просто система­тизує таких учасників в окремі групи, але й дозволяє навести

1 Офіційні дані Управління організації робоїм з ведення судової статис­тики, діловодства та архіву судів Державної судової адміністрації України. г Там само.

166 Г. О. Попом а реї і ко, Л. Т. Комзнж, р. С. Мельник, В. М. Бевіенко

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

167


специфічні ознаки, завдання, повноваження усіх, хто так чи Інакше причетний до адміністративної справи.

Класифікація учасників адміністративного процесу здійс­нюється за різними критеріями: 1) їх суспільно-державна роль, 2) адміністративний процесуальний статус і мета участі у процесі, 3) організаційна структура.

Залежно від І) суспільно-державної ролі учасники адмі­ністративного процесу поділяються на суб'єктів владних пов­новажень, фізичних та юридичних осіб. Конституційна гаран­тія судового захисту законних прав і свобод людини І грома­дянина (ст.ст. 8, 55 Конституції України) отримала подальший розвиток у нормах Закону України «Про судоустрій України» та КАС України. Зокрема, ст. 2 вказаного кодексу закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публіч­но-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і служ­бових осіб, Інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із викладеного бачимо, що національним процесуальним законодавством урегульована не лише безпосередня реалізація конституційного права фізичних і юридичних осіб на судовий захист, але й визначено суб'єкта правовідносин, який, поряд із фізичними та юридичними особами, є одним із основних учас­ників адміністративного судочинства. Тобто у порядку ад­міністративного судочинства передбачена можливість оскар­ження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повнова­жень (наприклад, ч.ч. 2, 3 ст. 2 КАС України).

Однак, оскільки поняття «суб'єкт владних повноважень», вперше закріплене КАС України, не отримало належного І ви­черпного обгрунтування адміністративно-правовою наукою та національним законодавством, то відповідного розкриття по­требують сутність цього поняття, характерні ознаки таких су­б'єктів.

Узагальнення цього поняття, закріпленого п. 7 ч. І ст. З КАС України, дозволяє зробити висновок, що таким суб'єктом слід вважати:

  1. Президента України (ст. 102 Конституції України);

  2. орган законодавчої влади — Верховну Раду України (ст. 75 Конституції України);




  1. органи виконавчої влади ■—Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади (ст.ст. 113, 1 і 8 Конституції України, Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації»);

  2. органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції (ст. 124 Конституції України, Закони України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України»);

  3. Представництво Президента України в Автономній Рес­публіці Крим (ст. 139 Конституції України, Закон України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим»);

  4. прокуратуру України (ст. 121 Конституції України, Закон України «Про прокуратуру»);

  5. органи влади Автономної Республіки Крим — Верховну Раду, Раду Міністрів;

  6. органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські, районні, обласні ради (ст. 140 Конституції України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

  7. посадову чи службову особу зазначених вище органів;

10) інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінсь­ких функцій, наприклад, будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, громадські форму­вання з охорони громадського порядку і державного кор­дону (ст. 140 Конституції України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»).

Отже, суб'єкт владних повноважень — це уповноважений державою суб'єкт (орган, підприємство, установа, організація, посадова чи службова особа), який на основі та у відповід­ності Із чинним законодавством здійснює управлінський чи ре­гулятивний вплив — як на суспільство у цілому, так і на його окремі елементи (групи, інститути тощо)'.

На відміну від суб'єктів владних повноважень, які здійсню­ють державні функції, фізичні та юридичні особи вступають в адміністративний процес задля забезпечення власних матері­ально- й процесуально-правових інтересів.

1 Бевзенко В. М. Особливості правового статусу суб'єкта владних повнова­жень в адміністративному процесі // Вісник господарського судочинства, — 2007. — № 4, — С. 101.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук
Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред...
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія...
За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с
Протокол №10 від 26 травня 2003 року) Рекомендовано Міністерством...
Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / В. М. Петрик, С. В. Сьомін та ін. За заг ред. В. В. Остроухова...
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е
Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149...
ЛУГАНСЬК
К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література....
Календарне планування для 6 класу складено відповідно до Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Українська література....
Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) Сімферополь/...
Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) – Сімферополь/ За заг ред. П. А. Кравченко. Саки: ПП «підприємство Фенікс»,2013....
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка