Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
|
|
Скачати 3.28 Mb.
|
|
40 41 Дарунком Божої милості (Божого откровения) є Божественний закон, який визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагненні до добра. Піддавши аналізу ці три закони (вічний, природний і божественний), Фома Аквінський зауважив, що всі вони не стосуються людей безпосередньо, тому що не випливають із людської природи. Спеціально призначеним для людей є позитивний (або людський) закон, який конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності і не завдавати зла іншим людям. Людський закон спрямовує недосконалих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання. Але якщо природний закон поширюється на всіх людей всесвіту, то норми позитивного закону діють у межах окремих країн і різняться між собою. Правда, серед них є багато таких, які збігаються за своїм внутрішнім змістом. їх Фома Аквінський назвав "правом народів" у розумінні норм міжнародного права, яке регулює відносини народів різних країн. Таке розуміння філософом "права народів" докорінно відрізняє це право від "права народів" Стародавнього Риму, яке регулювало відносини всередині держави, між іноземцями та між ними і римськими громадянами. Християнський філософ вважав людей розумово недосконалими, а тому вони не в змозі усвідомити всю сутність правди. Прийнятий в людському суспільстві позитивний закон є теж недосконалим, тимчасовим і не в змозі відновити порушену справедливість. В такому випадку, радив Аквінський, правда може бути відновлена з допомогою Святого Письма (Закону Божого), яке є критерієм справедливості і добра. Вчення видатного теолога, неухильного провідника ідеології католицизму мало багато опонентів, яких офіційна церква називала єретиками. Вони вважали, що церква сфальсифікувала істинне вчення християнства, порушила його гуманістичні, демократичні засади, сприяла соціальній диференціації в суспільстві. Правда, разом з церквою єретики заперечували державу з її антилюдськими політичними інститутами і пропонували новий суспільний устрій на основах раннього християнства. Наостанок зазначимо, що система державно-правових ідей Фоми (Томи) Аквінського в пізніші часи стала, завдяки католицькій церкві, основою течії томізму і неотомізму. Основні категорії і поняття Томізм, натуралізм, аверроїзм, доктрина. Словник термінів і визначень Томізм -релігійно-філософське вчення послідовників Фоми Аквінського. Натуралізм - філософський погляд на світ з точки зору заперечення ролі всього "надприроднього" і ствердження природного, земного буття. Аверроїзм - вчення арабського філософа Ібн Рушді, яке заперечувало акт одночасного божественного творіння світу і визнавало Бога як першопричину всього сущого. Доктрина - система поглядів, теорія. По-іншому, провідний теоретик-ний або політичний принцип в діяльності держави. Курсові завдання
2.1.Основні концептуальні засади вчення Фоми Аквінського. 2.2.Філософські погляди на державу і право Аквінського і Арістотеля: що зближувало їх? 2.3.Трактування теологом домінуючих рис монархічної форми правління. 2.4.Різноманітність державно-правових поглядів Аквінського та Арістотеля. 2.5.Ф.Аквінський про сутність влади, її першооснову в державі. 2.6. Класифікація форм держави за Ф.Аквінським. 2.7.Обґрунтування мислителем ролі законів та їх класифікація. 3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до датком).
42 43  Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮЗ.І.Найвідомішими творами Ф.Аквінського є: "Сума теології", "Сума істини католицької віри проти язичників", "Про правління можновладців". 3.2.Великий філософ першим здійснив спробу розвинути християнську доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля. Він, захищаючи ідеологію католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, розтлумачив його у католицько-теологічному аспекті, використав його для розробки християнської державно-правової концепції. 3.3.3а Аквінським, держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. 3.4.Порівнюючи роль правителя (монарха) і Бога, філософ зазначав, що Бог спочатку встановлює у світі необхідний порядок, а вже тоді керує світом. Так і монарх: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок. 3.5.Монархію вважав Ф.Аквінський найдосконалішою формою правління з тих мотивів, що вона є стійкішою, усталенішою і стабільнішою, ніж інші форми правління. Тому вона в змозі підтримувати порядок у суспільстві, захищати своїх підданих, гарантувати їм щасливе життя і добробут. 3.6.Аналізуючи світську владу, Ф.Аквінський вказує на три її аспекти: сутність самої влади, форма влади, використання влади. 3.7.На зверхність у суспільстві може претендувати лише влада церкви, оскільки вона є єдиною, відповідною до божих заповідей. Світська влада не відповідає настановам Бога як на стадії свого походження, так і використання. А тому вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.
МОДУЛЬ 3. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ МИСЛИТЕЛІВ І ЮРИСТІВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Зміст дидактичної одиниці Формування станово-представницьких форм правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального миру. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право як виразника інтересів середньовічного бюргерства. Ідея природного права Вільяма Оккама. Постглосатори. Література Вернадский Г.В. История права. - М., 1999. История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение ( под ред. B.C. Нерсесянца). - М., 1983. Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001. Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983. Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997. Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997. МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Починаючи з XII століття, докорінно змінюється обличчя західноєвропейських країн. Подолавши феодальну роздрібленість, вони розвивалися у напрямі утвердження станово-представницьких форм правління, які гарантували стабільність у суспільстві, ліквідацію колишніх внутрідержавних перегородок. Активізується процес формування національних ринків, зростають і багатіють міста як центри ремесел і торгівлі. З іншого боку, змінюється соціальна структура суспільства. Поряд зі старими феодальними станами (духовенством та дворянством) дедалі голосніше став заявляти про себе так званий "третій стан" (міське бюргерство). Зміцнюючись економічно, він вимагав залучення його до політичної влади і звільнення з-під феодальної сваволі. Відбулось низка так званих "комунальних революцій", в результаті яких великі торговельні міста домоглись повного визволення з-під сеньйоріальної залежності. В XII ст. виникає феодальне міське право ("магдебурське право"), яке виводило міста з-під юрисдикції феодалів і надавало їм власне самоврядування, встанов- 44 45 лювало порядок виборів і функції міських органів влади, суду, об'єднань ремісників і купців, регулювало ряд цивільно-правових відносин. Суспільство дедалі більше поповнювалося багатими людьми, котрі перебували поза феодальною ієрархією, володіли нерухомістю, іншими матеріальними цінностями та були зацікавлені у стабільній владі, яка б гарантувала їхню безпеку і створювала можливості для продуктивної праці. Представники цих верств населення виступали за впровадження нового законодавства, здатного регулювати нові суспільні відносини та забезпечити охорону власності від феодального свавілля. А звідси - поява нових державно-правових концепцій, що пропонували значну корекцію суспільного устрою, по-іншому визначали роль і призначення держави. Нові державно-правові концепції обгрунтовували ідею централізованої держави і політичного миру. Представником такого напрямку політичної думки цієї доби був італійський мислитель, ідеолог представників нового стану міщан (бюргерства) Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343). Будучи прибічником аверроїзму, він виклав свою концепцію у творі "Захисник миру". Новизна поглядів мислителя стосувалась наступного:
Марсилій Падуанський заперечував феодальну роздрібленість тогочасних держав, а церкву вважав винуватою в багатьох негараздах суспільства, пропонував підпорядкувати її світській владі та обмежити сферу впливу, звузивши її до вирішення проблем духовного життя людей. Теорія світського правління Падуанського базувалась на безпосередній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою правління. У цьому відношенні вона була близькою до вчення про державу Арі-стотеля, його ідеї "самодостатнього суспільства", спроможного задовольнити власні моральні і фізичні запити. Мислитель вважав, що держава з 'являється внаслідок поступового ускладнення форм людської спільності від сім"ї до роду, від роду до племені, далі - до міста, а потім - до суспільного договору про укладення держави. Мислитель стверджує, що відповідь на непросту проблему щодо виникнення держави слід шукати у самій її природі. Держава є виразником політичної влади, джерелом якої є народ. Він є носієм суверенітету і верховним законодавцем. Від народу походить як світська, так і духовна влада. Виражаючи політичні погляди свого стану (бюргерства), філософ під- креслює, що метою держави є створення умов для достойного існування людини, досягнення нею "громадянського щастя", під яким розумілось перш за все захист власності і свобода роду занять. Але для реалізації цих цілей в державі повинен бути політичний мир, який досягався узгодженим функціонуванням всіх органів управління і створенням відповідного правового порядку, здатного захистити особу і її майно. Падуанський заклав підвалини ідеї народного суверенітету, поставивши знак рівності між поняттям "народ" і "суспільство". Відносячи до народу всіх громадян, які беруть участь у громадському управлінні, він позбавив цих якостей дітей, рабів, іноземців і жінок. Крім того, як ідеолог багатих верств населення, М.Падуанський відносив до категорії "народ" не всіх .юдей, а лише їхніх "кращих" представників. Такими він важав військових, священнослужителів, державних службовців, оскільки їхня діяльність спрямована на загальне благо, а не тільки на задоволення власних інтересів. Державних службовців, на думку мислителя, слід обирати на їхні посади. Відштовхуючись від ідеї народного суверенітету, Марсилій називав найдосконалішою таку державу, де монарх є виборною особою. Саме монархія як одноосібне правління є найбільш вдалою формою, здатною захистити інтереси народу. Правда, віддаючи перевагу виборній монархії, він допускав одноосібне правління поза волею народу (набуте шляхом успадкування влади). Під яким кутом зору розглядав Марсилій Падуанський проблеми права? По-перше, він розрізняв соціальні норми, що регулюють суспільні відносини, відокремлюючи релігійні, моральні та правові форми. Останні і правові) відрізняються від інших своєю формальною визначеністю і конкретними санкціями за їх невиконання. З їх допомогою здійснюється реалізація державної влади. Це - норми вищої категорії. По-друге, мислитель вважав, що право виникає разом із державою, воно не існує поза державою. Загальне право Падуанський поділяв на божественне і позитивне: а) божественне право складається із приписів Нового Заповіту. Його завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння; б) в позитивному праві втілюється воля держави, а його метою є ство рення сприятливих умов для життя на землі. По-третє, Падуанський вважав, що позитивне право (людський закон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, заборони, дозволу і здійснюються шляхом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від сваволі та зловживань. В цьому мислитель досить близько підійшов до визначення права як юридичної категорії, яке застосовується в сучасній теорії права. По-четверте, думки Падуанського про взаємини держави і права 46 47 йшли врозріз із католицьким віровченням. Він вважав, що держава у своїй діяльності керується не божественним правом, а правом позитивним. Його ефективна дія в державі залежить не від божественного чи природного права, а обумовлена потребами держави. По-п'яте, роздумуючи про законодавчий процес і виконання законів, філософ фактично підійшов до проблеми поділу цих двох гілок влади в державі. Законодавча влада, представлена виборними особами від народу, ухвалює закони і визначає компетенцію влади виконавчої. Вона повинна функціонувати в межах закону і реалізовувати волю законодавця. Таким чином, фундаментальні положення Марсилія Падуанського про природне походження держави - народ як джерело суверенної влади, верховенство закону, розподіл повноважень різних державних інституцій - не вписувались в панівну тоді теологічну концепцію держави і права. Однак, вони мали велике значення для формування і розвитку буржуазних державно-правових концепцій. Вагомий внесок у розвиток новітніх поглядів на державно-правові явища зробили середньовічні юристи. Стародавнє римське право було забуте у ранньофеодальних європейських державах, воно було для них чужим і незрозумілим. Зате в середні віки професійне розуміння права вже багато в чому спиралося на положення римського права. Воно набуло поширення, його вивчали, досліджували. Одним з напрямів дослідницької роботи різних юридичних шкіл Х-ХІ ст. стало порівняння діючого в країнах права з римським правом. Відбувалась активна рецепція римського права, воно успішно ліквідовувало "білі плями" у правовому полі феодальних держав, ліквідовувало прогалини у феодальному праві, долало його партикуляризм. Відтоді норми римського права зробились універсальними. Розуміння сутності права знову звелося до ідеї справедливості та пов'язаних з нею природно-правових уявлень і політичних поглядів. Започаткували теорію природного права нового часу павійська, равенн-ська і римська школи права, які в основу своїх дослідницьких підходів поклали справедливість як критерій всякого права. На початку XII ст. юрист Інерій заснував школу глосаторів, основним напрямком діяльності якої стало тлумачення Дигестів Юстиніана. Діяльність глосаторів сприяла викоріненню досить поширеного у феодальному судочинстві суб'єктивізму в розгляді конкретних судових справ. Вона утверджувала в юридичній практиці пріоритет правових норм і законів. Результати діяльності представників цієї течеї були видані в середині XIII ст. окремим збірником, який використовувався судами як джерело чинного законодавства. Тут, зокрема, зазначалося, що при розгляді конкретних порушень установлених державою норм судді повинні відновлювати справедливість, керуючись при цьому не власними баченнями чи нормами моралі, а згідно з приписами законів. Вчення глосаторів було продовжене представниками юридичної думки Італії у XII-XIVct., які знову повернулися до ідеї природного права і вчень римських юристів, приділяючи основну увагу їх коментуванню. Це були івані постглосатори. Вони вважали природне право правом найвищої категорії, вимогам якого повинні відповідати норми діючого позитивного на. Окремі юристи-постглосатори ставили природне право вище влади -равителя. А ідеолог цієї течії Луллій Раймунд навіть радив юристам пере-і ги на відповідність природному праву писані закони. В тому випадку, коли таке співставлення було не на користь останніх, не користуватися такими законами, а виходити із принципу розумної необхідності. Середньовічні погляди на державу і право знайшли відображення у ихильників гуманістичної школи права (XVI ст.). Вони заперечували феодальну роздрібленість, відстоювали ідею централізованої держави з слиним кодифікованим законодавством. Юристи-гуманісти значну увагу п'ляли дослідженню джерел римського права, погодженню його з нормами чинного національного права, яке регулювало якісно нові суспільні гЮСИНИ. Прихильником ідеї природного права був англійський філософ кінця XIII -першої половини XIVct. Вільям Оккам. Всупереч панівним тоді теологічним поглядам на державу і право він різко критикував посягання п на світську владу. У своєму політичному трактаті "Діалог" мислитель уче засуджує верховенство влади папи, ієрархічну структуру католицької церкви. Оккам вказує на деспотичний моральний і духовний диктат католицизму, який суперечить приписам Святого Письма. Істинним главою всієї церкви і духовним наставником віруючих є не папа, а Ісус Христос. А тому католицьке духовенство не має ніякого права на відпущення гріхів індульгенцію), оскільки це може зробити лише один Христос. Протестуючи проти обов'язкового благословення на престол держав-правителів з боку папи, філософ вказує, що тільки народ має виключне ?аво надання світському правителю владних повноважень. А папська вла-із повинна виконувати обов'язки, пов'язані зі справами церкви. Основні категорії і поняття Станово-представницька форма правління, "комунальні революції"', рецепція римського права, індульгенція. Словник термінів і визначень Станово-представницька форма правління - одна із монархічних іюрм правління, при якій влада глави держави певною мірою обмежува-ь діяльністю станово-представницьких установ (генеральних штатів, ^рламенту, сейму, рейхстагу тощо). "Комунальніреволюції" - звільнення міст з-під залежності феодала. 48 4 — 4-2005 49  Рецепція римського права - пристосування норм римського рабовласницького права для регулювання феодальних відносин.Індульгенція - відпущення гріхів парафіян католицькими священниками. Курсові завдання
2.1.Поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави. 2.2.Новизна поглядів Марсилія Падуанського. 2.3.Теорія світського правління Падуанського. 2.4.Ідея народного суверенітету у вченні Марсилія Падуанського. 2.5.М.Падуанський про проблеми права. 2.6.Державно-правові тлумачення середньовічних юристів. 2.7.Ідея природного права Вільяма Оккама. 3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до датком).
Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
|
Схожі:
|
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» |
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації |
|
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень» Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки» |
Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
|
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;... |
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua